Регіональні потенціали в системі національної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Регіональні потенціали в системі національної економіки»

Зміст

Вступ

1. Економічний потенціал національної економіки України

2.Регіональні потенціали в системі національної економіки

3. Перспективи національного економічного потенціалу України

Список використаної літератури

Вступ

Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. Ці можливості дають всі наявні в країні ресурси -- виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові, науково-технічні, інформаційні та ін. Відповідно економічний потенціал включає як складові частини виробничий, трудоресурсний, фінансовий, науковий та інші види потенціалів.

Сучасний стан економіки України характеризується значним руйнуванням основних елементів економічного потенціалу. Нераціональне використання природних ресурсів, відсутність належної соціальної політики, не сформованість умов для науково-технічного розвитку країни, непродумане використання механізмів, методів та організаційних форм залучення робочої сили до системи господарських відносин призвели до фактичного розпаду продуктивних сил, не забезпечення належного відтворення їх елементів.

Недосконала політика використання економічного потенціалу України не тільки не сприяє позитивному розвитку економічних процесів, а й виступає як самостійний чинник поглиблення кризи.

1. Економічний потенціал національної економіки України

регіональний національний економіка

Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. Ці можливості дають всі наявні в країні ресурси -- виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові, науково-технічні, інформаційні та ін. Відповідно економічний потенціал включає як складові частини виробничий, трудоресурсний, фінансовий, науковий та інші види потенціалів.

Трудовий потенціал - це кількість та якість наявних трудових ресурсів з урахуванням можливості їх збільшення при поточному рівні розвитку науки і техніки. У політекономічному аспекті цю категорію можна визначити як систему виробничих відносин між окремими індивідами, трудовими колективами, соціальними верствами і державою з приводу відтворення і використання працездатного населення країни. Він характеризується кількісною і якісною сторонами. Тенденції динаміки народонаселення визначають чисельність трудових ресурсів, його склад, розмір зайнятості, що, в свою чергу, має вплив на сукупний попит і пропозицію, споживання і, в кінцевому підсумку, на економічне зростання.

Науковий потенціал - це сукупна можливість національної економічної системи генерувати необхідні знання, що втілюється в кількісних і якісних характеристиках винаходів та нововведень і визначається чисельністю та професійністю вчених, зайнятих у різних сферах науки. У політекономічному аспекті науковий потенціал - це відносини економічної власності між різними суб'єктами господарювання з приводу отримання, використання та привласнення наявних результатів наукових досліджень (та тих, що можуть бути мобілізовані) для реалізації основних цілей держави у сфері науки. Результатом наукової діяльності виступають нові знання (винаходи) та удосконалені методи використання вже існуючих знань (нововведення).

Технічний потенціал (потенціал засобів праці) можна визначити як сукупність можливих та перспективних технічних засобів, що використовуються чи можуть бути використані у НДДКР та виробництві і спрямовані на підвищення продуктивності суспільної праці. В політекономічному аспекті технічний потенціал - це відносини економічної власності між різними суб'єктами господарювання з приводу створення і використання системи технічних засобів та привласнення отриманих при цьому результатів у різних сферах суспільного відтворення.

Технологічний потенціал - це сукупність методів залучення засобів праці у виробництво для перетворення предметів праці на продукцію для кінцевого споживача чи для наступного залучення що визначається рівнем соціально-економічного розвитку. У політекономічному аспекті - це відносини економічної власності між різними суб'єктами господарювання з приводу використання різних способів залучення засобів праці у процес виробництва з метою перетворення предметів праці відповідно до потреб суспільства та привласнення отриманих при цьому результатів у різних сферах суспільного відтворення.

Інформаційний потенціал - наявні та такі, що можуть бути мобілізовані обсяги інформаційних ресурсів, інформаційної техніки і технологій для створення власних і збирання, накопичення, обробки й використання різноманітних форм інформації для задоволення відповідних потреб суспільства. У політекономічному аспекті інформаційний потенціал - це відносини економічної власності між різними економічними суб'єктами з приводу створення власних, збирання, накопичення, обробки та використання різноманітних видів і форм інформації для задоволення потреб окремого індивіда, трудового колективу і суспільства.

Економічний потенціал техніко-економічних відносин - це сукупність відносин економічної власності, що функціонують і розвиваються у процесі розвитку спеціалізації, кооперації, комбінування виробництва, його концентрації тощо. Цей потенціал характеризується насамперед ступенем розвитку суспільного поділу праці, здатністю відносин спеціалізації, кооперування та ін. підвищувати ефективність суспільного виробництва.

Економічний потенціал організаційно-економічних відносин - це сукупність відносин економічної власності, що функціонують і еволюціонують у процесі розвитку форм та методів менеджменту, маркетингу, обміну досвідом та ін. Цей потенціал визначається розвиненістю використовуваних форм та методів господарювання.

Виробничий потенціал формується основними виробничими фондами, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо. В Україні існує понад 100 тисяч підприємств, однак більшість із них мають застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі фонди, які потребують оновлення або ж демонтування.

Трудоресурсний потенціал характеризується кількістю і якістю робочої сили. Тривалий час приріст трудових ресурсів різної кваліфікації в Україні задовольняв інтереси її економіки. В останнє десятиріччя чисельність трудових ресурсів у країні зменшується, що є наслідком несприятливої демографічної ситуації, тоді як якість робочої сили залишається високою (зокрема, зростає частка осіб з вищою освітою).

Економічна криза в країні спричинила появу безробіття і неповної зайнятості населення, масову трудову еміграцію як у Росію, так і в країни Європи, Америки, інших регіонів світу. Серед тих, хто виїжджає нових умовах не реалізовують своїх професійних можливостей.

Природно-ресурсний потенціал складають усі види природних ресурсів, що є на території країни чи в підконтрольній їй частині Світового океану: мінерально-сировинні, земельно-ґрунтові, агро-кліматичні, водні, гідроенергетичні, біологічні (в т. ч. лісові), природно-рекреаційні. За сумарними запасами деяких з них Україна посідає одне з провідних місць в Європі (наприклад, мінеральних, фунтових, рекреаційних). Натомість відчувається загальний дефіцит водних, гідроенергетичних, лісових ресурсів.

Фінансовий потенціал країни визначається сукупністю грошових фондів підприємств, громадян, держави. Фінансові можливості України поки що дуже скромні. Річний державний бюджет країни менший, аніж бюджети окремих міст розвинених країн Заходу. Велика кількість українських підприємств є фінансовими боржниками або перебувають на межі банкрутства, а більшість громадян країни отримують доходи, нижчі від встановленого прожиткового мінімуму.

Багато фінансових операцій відбувається поза легальними рамками економіки, встановленими законодавством, тобто в "тіні". Все це не сприяє нормальному функціонуванню національної економіки.

Науковий потенціал України базується на розгалуженій мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі Національної академії наук, міністерств і відомств, їх працівниками є десятки тисяч спеціалістів вищої категорії -- докторів і кандидатів наук. У деяких напрямках науки Україна проявила себе як один зі світових лідерів, наприклад, у кібернетиці, електрозварюванні металів, кардіохірургії, космічній техніці. Однак у багатьох галузях наукової діяльності, що стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання вітчизняної науки суттєве. В наш час ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням і нестабільною діяльністю наукових організацій, виїздом спеціалістів високої кваліфікації за кордон.

Ефективність використання економічного потенціалу в країні залежить від господарського механізму. Недосконалість останнього може призвести до нераціонального, малоефективного, а то й витратного використання складових економічного потенціалу.

Роль кожної держави в сучасному світі визначається, насамперед, п економічною могутністю, яка є наслідком реалізації економічного потенціалу. Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП).

Валовий внутрішній продукт держави -- це сукупна вартість за ринковими цінами усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених уданій країні впродовж одного року (враховуючи надходження від їх експорту). ВВП охоплює результати економічної діяльності підприємств, організацій, закладів і окремих осіб, незалежно від їх державної приналежності та громадянства, які зайняті підприємництвом на території даної країни.

Валовий національний продукт відрізняється від ВВП тим, що враховує доходи фірм і громадян даної країни, отримані за кордоном, проте виключає доходи зарубіжних компаній та осіб, які займаються діяльністю в даній країні.

2.Регіональні потенціали в системі національної економіки

Вінничина нараховує 3 міських і 27 сільських районів. У складі області - 17 міст, 30 селищ міського типу і 1467 сільських населених пунктів.

Область має значні запаси корисних і рідкісних копалин.Найбільша група включає неметалічні мінерали, в основному натуральні будівельні матеріали близько 800найменувань.

На даний момент 15 родовищ мінералів розроблені й ефективно використовуються. Серед них каолінові родовища займають першу позицію.

На території Мурованокуриловецького району виявлені значні запаси флюориту. Це унікальне родовище на Україні, воно здатне цілком забезпечити потреби нашої країни й іноземних компаній.

Запаси граніту знаходяться майже на всій території області, але промислова розробка ведеться на 12 родовищах із загальним видобутком 6 млн. кубічних метрів.

В області знаходиться єдине в Європі родовище граната. Цей мінерал використовується підприємствами Запорожжя і Кривого Рогу. У десятьох видах мінералів виявлений напівкоштовний камінь - опал.

Біля 30% продукції наших підприємств експортується більш ніж у 100 країн світу. Основні торгові партнери - Російська Федерація, Німеччина, США, Республіка Білорусь.

Область готова налагодити експорт устаткування промислової автоматики, систем виміру ваги, устаткування і систем моніторингу мереж електрозв'язку науково-впроваджувального підприємства “ІнноВінн”; устаткування і програмного забезпечення для цифрової фотометрії і картографії, у тому числі кольорових фотограмметричних сканерів і станцій Державного підприємства “Геосистема”; діамантів вищого сорту, оснастки й інструментів для обробки алмазів Державного підприємства заводу “Кристал”; широкої гами стрілецької зброї: бойові пістолети, карабіни, мисливські гвинтівки Науково-виробничого об'єднання “Форт”; високоякісної продукції Української горілчаної компанії "NEMIROFF" і ЗАТ "Вінницький лікеро-горілчаний завод", що користується попитом споживачів у багатьох країнах світу.

Велику роль в економіці області відіграє легка промисловість. Ця сфера, при несприятливих умовах, змогла утримати обсяги виробництва на високому рівні. Завдяки цьому, зберігся висококваліфікований персонал і якісне устаткування, що зараз активно використовується для виробництва та експорту продукції в десятки країн світу.

Сферою, що має великий експортний потенціал, є також агропромисловий комплекс. Вінниччина володіє значними земельними ресурсами. Здавна Вінниччину називають "цукровим Донбасом", працює 34 цукрових заводів.

Обласна державна адміністрація підтримує розвиток різноманітних форм підприємництва. Це дає поштовх до ефективного існування колективних господарств, акціонерних товариств, спільних підприємств та ін.

На базі лікувальної води "Радон" і лікувальних грязей функціонують 8 санаторіїв у м. Хмільнику і санаторій "Авангард" у м. Немирові, у яких успішно лікують остеохондроз, остеоартроз, серцево-судинні хвороби, хвороби дихальних шляхів і нервової системи.

У місті Вінниця ведеться підготовка фахівців у Національному медичному, державних технічному, аграрному і педагогічному університетах, торгово-економічному інституті, у тому числі для 40 країн Європи, Азії, Африки і Латинської Америки. Місто славиться музеєм-садибою видатного російського хірурга Миколи Івановича Пирогова з церквою-мавзолеєм, де зберігається його набальзамоване тіло, експозиціями обласних краєзнавчого і художнього музеїв, монастирем єзуїтів 1611р., монастирями доминіканців і капуцинів ХVІІІ ст., обласним музично-драматичним театром ім. Н.Садовського, обласною філармонією, міським камерним оркестром. Вінницьку область відвідують туристи з багатьох країн світу. Область має розвинуту мережу доріг, готелів, ресторанів.

Обласна державна адміністрація зацікавлена в подальшому розвитку взаємовигідних зв'язків між Вінниччиною і регіонами інших країн.

Понад 650 суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності чи кожне третє підприємство області підтримують торгові відносини з партнерами по експортно-імпортних операціях з більше ніж 100 країнами світу. Експортні поставки за останні 5 років збільшилися в 1,7 рази.

Вінницькі підприємства: ВАТ "Володарка", "Поділля", "Лілея", ЗАТ "Вінничанка", підприємство "Динамо", ВАТ "Тульчинська взуттєва фабрика" виготовляють сучасні, елегантні чоловічі і жіночі костюми, плаття для жінок, вироби для дітей і підлітків, верхній трикотаж, добротне чоловіче і жіноче взуття.

У країнах компактного проживання українців добре відомі подільські вишиванки, рушники та інші художні вироби.

Продукція користається великим попитом в Україні в Італії, Німеччині, США й інших державах. Це стало можливим завдяки сучасним технологіям, якісним матеріалам, художній майстерності конструкторів, модельєрів, роботі швачок.

Підприємства об'єдналися в Українську асоціацію виробників одягу, що представляє комерційні інтереси названих підприємств за кордоном.

В агропромисловому комплексі функціонує понад 850 агроформувань на основі приватної власності на землю. Крім того, діють 1240 селянських (фермерських) господарств.

Площа сільськогосподарських угідь складає понад 2 млн.гектарів. Родючість земель у середньому по області складає 60-65 одиниць (по 100 - бальній шкалі).

По обсягу валової продукції сільського господарства область займає ведуче місце в Україні. Питома вага рослинництва - 61%, тваринництва - 39%.

Вінниччина залишається одним з найбільших виробників сільськогосподарської продукції. Вона має значний буряко-цукровый комплекс, займає ведучі позиції по валовому збору зернових культур, у картоплярстві, садівництві і тваринництві.

Дніпропетровський регіон - один з найбільших промислових регіонів України. У структурі промисловості області переважне місце займають галузі важкої індустрії. Найбільший розвиток мають чорна металургія, машинобудування і металообробка, хімічна промисловість.

На території області виробляється майже 34% продукції чорної металургії України. У загальному обсязі валової продукції промисловості металургії належить 49,5%. Галузь почала свій розвиток у другій половині XIX століття. На сьогоднішній день у структуру чорної металургії входять 57 підприємств, у тому числі: 7 гірничо-збагачувальних комбінатів, 3 підприємства підземного видобутку, 3 металургійних, 9 трубних і 3 коксохімічних, 2 підприємства кольорової металургії.

На підприємствах гірничо-металургійного комплексу області виробляється 100% марганцевої товарної руди, приблизно 80% залізної руди, 75% труб, 35% прокату, 37% чавуну, 32% сталі, 28% коксу від загального обсягу, виробленого в цілому в Україні. Велика частина цієї продукції сертифікована і відповідає світовому рівню якості. Найбільш привабливий асортимент металопродукції виробляється на КДГМК "Криворіжсталь", ВАТ "ДМЗ ім.Петровського", ВАТ "ДМК ім.Дзержинського", ВАТ "Комінмет", ВАТ "Нижньодніпровський трубопрокатний завод", ВАТ "Дніпропетровський трубний завод", ВАТ "Новомосковський трубний завод", ВАТ "Нікопольський Південно-трубний завод", Вільногірському гірничо-металургійному комбінаті, ВАТ "Нікопольський завод феросплавів".

Машинобудування (у тому числі аерокосмічне) одержало розвиток в області в 40-х роках. Зараз у загальному обсязі промисловості продукція машинобудування становить 5,0%. В її структуру входять 194 підприємства, у тому числі 29 базових. Основою галузі є важке сільськогосподарське, електротехнічне, хімічне машинобудування і верстатобудування.

В області виробляється майже 30% тракторів від загальної кількості вироблених в Україні. Виробництво їх здійснюється на ВО "Південмаш".

Упродовж майже 50 років підприємство працювало над розширенням виробництва конкурентоспроможної продукції для воєнного і агропромислового комплексів. Але у зв'язку з конверсією обсяги виробництва ракетної техніки були скорочені. Маючи великі виробничі потужності, завод розпочав виробництво сучасних комфортабельних тролейбусів і трамваїв, виготовляє устаткування для переробки сільгосппродукції, мінітехніку для комунального господарства.

Продовжуються розробки в космічній галузі, де здійснюється модернізація ракетного комплексу "Зеніт", виконується українська частина міжнародних космічних проектів.

Багато робиться в області для розвитку вітчизняної радіопромисловості. ДАХК "Дніпровський машинобудівний завод" є базовим підприємством з розробки і створення складних радіолокаційних комплексів і систем, одним із лідерів сучасного радіоприладобудування - виробництва складної радіоелектронної апаратури. Основний напрям діяльності ДАХК “ДМЗ” - виробництво різноманітної складної побутової техніки. Освоєно випуск та розпочато серійне виробництво міської електронної телефонної станції з цифровою абонентською мережею ЕАТС-ЦА системи С-32, що має сертифікат України № 205.

Хімічній галузі області належить 4,9% загального обсягу виробництва. В її структуру входить 38 підприємств, у тому числі 14 базових, на яких виробляється майже 12% аміаку синтетичного, 16% сірчаної кислоти, 32% соди каустичної, 16% мінеральних добрив, 9% синтетичних смол і пластичних мас, 38% шин від обсягів їх виробництва в Україні.

Більше 50% від загального обсягу товарної продукції усіх підприємств хімічної галузі виробляється на ВАТ "Дніпрошина". Воно - одне із найбільших виробників шин в Україні.

Зараз підприємство випускає понад 120 типорозмірів шин, велику кількість резино-технічних виробів для автомобілів.. Приблизно 40% продукції реалізується в Україні, 18% загального експорту продукції постачається за кордон. Підприємство одержало сертифікат відповідності на більшість шин у системах УкрСЕПРО (Україна), РСТ (Росія) і в міжнародній європейській системі "Е".

Основою АПК є сільське господарство. Обсяг його валової продукції, виробленої в 2002 році в усіх категоріях господарств області, становить 3,7 млрд. грн., це друге місце серед реґіонів України. Структуру сільськогосподарського виробництва складають: рослинництво - 67%, тваринництво - 33%.

Сільськогосподарську діяльність в області здійснюють 1100 сільгосппідприємств різних форм власності та 3534 селянських (фермерських) господарства.

Основним напрямком розвитку сільського господарства області є виробництво на продовольчі та фуражні цілі зерна, соняшнику, цукрового буряку, овочів і продукції тваринництва.

Рослинництво. В області за всіма категоріями господарств рілля в обробітку складає 2097 тис.га. Чисті пари займають площу 300 тис.га, або 14%. За виробництвом зерна і насіння соняшнику область знаходиться на першому місці в Україні.

Зернове господарство є стратегічною і найбільш вагомою галуззю народного господарства. Природнокліматичні умови та родючість ґрунту області сприяють вирощуванню усіх зернових культур і дозволяють отримувати високоякісне продовольче зерно.

Заплановані обсяги виробництва зерна і соняшнику повністю задовольняють потребу нашого регіону в цих культурах.

Тваринництво. У галузі тваринництва в усіх категоріях господарств сьогодні утримується 366 тис.голів великої рогатої худоби, 466 тис.голів свиней і 10 млн.голів птиці. За чисельністю поголів'я худоби і птиці область займає місця в першій десятці.

Стратегічним направленням роботи щодо поліпшення продуктивності і підвищення виробничих показників галузі є генетичне вдосконалення селекційно-племінних якостей тварин власної та зарубіжної селекції в господарствах з різною формою власності.

У молочному скотарстві сформовано 12 племінних заводів, 31 племінний репродуктор з маточним поголів'ям 13 тис. корів.

У галузі свинарства створена одна з найбільших в Україні племінна база. Усього в області працює 9 племінних заводів і 31 племінний репродуктор з маточним поголів'ям 4,9 тис.

Показники кращих репродукторів сільгосппідприємств "Агро-Овен" Магдалинівського, "Чумаки" та навчгоспу "Самарський" Дніпропетровського, "Обрій" Покровського районів відповідають світовим досягненням.

У галузі конярства розведенням племінного молодняку для вдосконалення користувальних тварин, а також вирощуванням високоякісних спортивних коней займаються 2 племінних заводи та 2 племінних репродуктори сільгосппідприємств.

Область залишається одним з основних експортерів України і продовжує утримувати провідні позиції у сфері зовнішньої торгівлі України, займаючи друге місце за обсягами експорту та імпорту.

Зовнішньоторговельні операції здійснювали 2406 підприємств та організацій, у тому числі експорт продукції здійснювали 1117 підприємств та організацій, імпорт - 1842.

Продукція підприємств регіону експортується у 137 країн світу. Найбільші обсяги зовнішньоторговельних операцій здійснювалися з країнами Європи (29,6% в загальному обсязі зовнішньоторговельного обороту області), Азії (28,4%), СНД (25,6%).

Одним з основних зовнішньоторговельних партнерів області залишається Російська Федерація (8% від загального обсягу зовнішньоторговельного обороту області, 10,9% - експорту, 40,9% - імпорту).

У той же час поліпшилося зовнішньоторговельне співробітництво з країнами Європи, обсяг експорту до яких збільшився на 3,3%, а імпорту - на 28,7%. Активізувалась зовнішня торгівля з деякими країнами СНД, Азії та Африки. Збільшився обсяг експортних операцій з Грузією, Вірменією, Туркменістаном, Азербайджаном та Киргизстаном. Експорт товарів до країн Азії підвищився на 13,1%, у тому числі до В'єтнаму, Ємену, Індії, Кіпру, ОАЕ та Непалу. Значними темпами зростання обсягів характеризується двостороння торгівля з Іраном, Філіппінами, Тайванем, Сінгапуром, Республікою Корея, Ізраїлем, Пакистаном. Питома вага їх експорту у країни Африки та Азії становила 51,43% від загального обсягу експорту області.
Товарна структура експорту області протягом останніх років залишається практично незмінною - її основу складають продукція гірничо-металургійної та добувної промисловості (83,8%), машинобудування (5,42%), хімічної (4,26%), харчової та переробної промисловості (3,1%), сільського господарства (0,84%).

У структурі імпорту товарів переважають поставки мінерального палива (нафти та нафтопродуктів, природного газу) - 17,31%, продукції машинобудування - 21,31%, паперово-целюлозної - 11,52%, хімічної промисловості - 18,4% та ін.

На Дніпропетровщині виробляється 15,7% усієї промислової продукції України. За цим показником область посідає друге місце в Україні.

Основу промисловості складає гірничо-металургійний комплекс, який у загальному обсязі промислової продукції становить 65,1%.

Підприємства гірничо-металургійного комплексу області готують низку інвестиційних проектів з метою модернізації виробництв, підвищення конкурентоспроможності продукції шляхом зниження її собівартості, зменшення енерго- та матеріалоємності, виготовлення нових видів продукції.

Гірничо-металургійний комплекс області має власний науково-технічний потенціал: академічні та галузеві науково-дослідні інститути, проектні організації і наукові підрозділи підприємств.

Пріоритетними напрямками розвитку науки і техніки можна вважати такі:

· модернізація діючих потужностей, будівництво та впровадження нових процесів з метою освоєння конкурентоспроможних видів металопродукції та продукції підвищеного ступеня готовності;

· розроблення і впровадження новітніх ресурсо- та енергозберігаючих промислових технологій, утилізація відходів промислового виробництва та вилучення корисних копалин;

· розроблення нових засобів ефективного використання енергетичного господарства;

· розроблення систем автоматичного управління технологіями;

· створення систем ефективного управління якістю продукції.

Основним напрямком в машинобудівній та хімічній промисловості є поглиблення інвестиційних процесів, подальша капіталізація підприємств, у тому числі більш активне залучення прямих вітчизняних та іноземних інвестицій. Залучення інвестицій передбачається, насамперед, не на капітальне будівництво, а на впровадження сучасних технологій, розробку нових зразків сучасної техніки і товарів громадського споживання, освоєння їх виробництва.

Провідними базовими підприємствами передбачаються:

· виробництво ракетно-космічної техніки;

· сільгоспмашинобудування;

· транспортне машинобудування;

· виробництво електричного та електронного обладнання.

Пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки спрямовані на подолання технічного відставання.

Із найважливіших видів продукції у натуральному виразі досягнуто приріст виробництва марганцевої та залізної руди, чавуну, сталі, коксу, прокату готового, електродвигунів, верстатів деревообробних, вагонів вантажних магістральних, аміаку синтетичного, сірчаної кислоти, мінеральних добрив, шин, плит газових побутових, паперу.

Луганська область складає вагому частину економічного потенціалу України. Вигідне географічне розташування, близькість джерел сировини і ринків збуту продукції, багатогалузева промисловість, розвита мережа транспортних комунікацій, висока щільність населення додають області незаперечні переваги перед іншими регіонами країни.

На базі природних ресурсів у регіоні створені великі виробничі потужності в різних галузях. По багатьом видам промислових виробів область займає ведуче монопольне місце в Україні, забезпечуючи близько 43% обсягу видобутку кам'яного вугілля, більше ніж 15% первинної обробки нафти і випуску нафтопродуктів, близько 30% - металорізальних верстатів, 20% - азотних добрив, близько 31% кальцинованої соди, 32% - синтетичних смол і пластмас, понад 70% - шибки, більш половини уторованого картону.

Промисловий потенціал області - це багатогалузевий комплекс із ведучими галузями важкої промисловості. Лідирує паливно-енергетичний комплекс. У ньому основна роль належить видобувної промисловості, підприємства видобувної промисловості в загальному обсязі виробництва складають четверту частину. У видобувній галузі переважають вугільні підприємства. За 2002 рік ними добуто 25,5 млн. тонн рядового вугілля.

Промисловість регіону представлена також підприємствами машинобудування, хімічної, нафтохімічної, харчової, деревообробної, текстильної промисловості і промисловості будівельних матеріалів. Частка продукції, зробленої підприємствами обробної промисловості в загальному обсязі складає більше 60%. Збільшили показники минулого року такі галузі обробної промисловості як: машинобудування (на 22,5%), целюлозно-паперова промисловість (на 7,8%), металургія й обробка металу (на 13,8%).

У Луганській області сформувалося три великих промислових вузли. Спеціалізацію Луганського вузла визначають підприємства машинобудування, металообробки і легкої промисловості; Алчевсько-Стахановського підприємства вугільної, металургійної і машинобудівний; Лисичансько-Рубежансько-Северодонецького підприємства хімічної, нафтохімічної промисловості.

Автономна Республіка Крим міста республіканського підпорядкування - 11: Алушта - 53,0 тис. чол., Армянськ - 25,9 тис. чол., Джанкой - 42,4 тис. чол., Євпаторія - 120,7 тис. чол., Керч - 155,3 тис. чол., Красноперекопськ - 31,0 тис. чол., Саки - 28,5 тис. чол., Сімферополь - 364,0 тис. чол., Судак - 28,3 тис. чол., Феодосія - 107,6 тис. чол., Ялта - 143,6 тис. чол. Промислове виробництво займає одне з найважливіших місць в економіці Автономної Республіки Крим. В даний час у галузях економіки Автономної Республіки Крим на промисловість приходиться ключова частка доходів при тому, що в її галузях зайнято тільки 17% працюючих. У 1999 році промисловість забезпечила надходження до бюджетів всіх рівнів 381,1 млн. грн. (39,9%), у 2000 році це вже було 540,6 млн. грн. (42,6%), у 2001 році - 613,8 млн. грн. (43,9%), у 2002 році - 556 млн. грн. (41,1%). На промисловість приходиться 23,1% вартості всіх основних фондів.

3. Перспективи національного економічного потенціалу України

На сучасному етапі в Україні є об'єктивні умови для проведення в життя активної державної науково-технічної політики: функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, технічний і виробничий потенціал багатьох передових підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі, який дозволяє внаслідок конверсії виробляти і випускати конкурентоспроможну продукцію.

Однак нинішній господарський механізм не забезпечує необхідної сприйнятливості підприємств щодо науково-технічних досягнень, особливо стосовно створення і великого поширення принципово нової техніки, технології і матеріалів, конкурентоспроможних на світовому ринку. Наслідками негативних тенденцій у сфері розвитку науки і техніки є також стагнація і навіть зниження віддачі нагромадженого науково-технічного потенціалу, інноваційний застій. Відсутні чітка стратегія управління розвитку науки і техніки, чіткий механізм її реалізації. На даному перехідному етапі найважливішим завданням є знаходження оптимального співвідношення між централізацією і децентралізацією в управлінні НТП, між державним регулюванням і самоорганізацією ринкової системи.

Україна має досить великий науковий потенціал. На її території працює 1453 науково-дослідні, проектно-конструкторські й проектно-наукові установи, з них 660 самостійних науково-дослідних інститутів, 300 конструкторських і 57 проектних та проектно-наукових організацій. Крім того, значну науково-і дослідну роботу виконують вищі навчальні заклади, яких в Україні налічується 150. Експериментальна перевірка нових зразків техніки і технології здійснюється на 16 заводах, які не випускають продукції на сторону

Кількість спеціалістів, що виконувала науково-дослідні, проектно-конструкторські роботи, в 1995 р. становила 1798 тис. ос., з яких науковий ступінь доктора наук мали 4,1 тис. ос., кандидата -- 22,2 тис.ос. У галузі науки працює 1224 академіки, 451 член-кореспондент. Наукові установи України здатні розв'язувати найскладніші науково-технічні проблеми. Багато напрацювань і розробок, особливо в галузі фундаментальної науки, матеріалознавства, літакобудування, кораблебудування, середнього і точного машинобудування, приладобудування та інших, уже в недалекому майбутньому можуть вивести цілий ряд галузей економіки України на рівень світових досягнень науково-технічного прогресу." Отже, першочергове інвестування наукових досліджень, розробки прогресивних технологій і нових зразків техніки, розвитку інформаційних систем і комп'ютеризації виробництва в найближчій перспективі зможуть забезпечити, значне зростання виробництва, суттєве підвищення якості продукції та її конкурентоздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Однак глибока економічна криза, яка охопила все народне господарство, вкрай негативно позначилася на розвитку науки і техніки. Скорочення виробництва валової і товарної продукції, валового внутрішнього продукту і національного доходу створили несприятливі умови і для розвитку науки й техніки.

Науково-технічний прогрес -- це безперервний і довготривалий процес докорінних якісних і кількісних змін у техніці й технології виробництва, енергетиці, знаряддях і предметах праці, в організації планування, виробництва й управління в характері трудової діяльності людей. Базується він на розвитку науки і техніки, розширенні масштабів наукових досліджень і використанні їх результатів у практиці народного господарства. Для того, щоб дати ґрунтовну характеристику такого комплексного процесу, як науково-технічний прогрес, необхідно вивчати і використовувати досвід економічного й технічного розвитку зарубіжних країн. Зміна структури виробництва, впровадження наукомістких технологій та інші чинники інноваційної стратегії, регулювання економіки впродовж тривалого післявоєнного періоду визначили динамічний розвиток найбільш промислове розвинених країн світу, сприяючи поглибленню технологічних та економічних зв'язків між ними. Великий розвиток науки й освіти, підвищення їх ролі у розвитку наукомістких технологій і науково-технічного прогресу та інформаційної індустрії, що в сукупності називають сферою виробництва нових технологій, зумовлює великі якісні й кількісні зміни співвідношень у структурі інноваційного процесу, від якого залежить економічне зростання і розвиток продуктивних сил.

В Україні затрати на науку з кожним роком скорочуються і дуже відстають від зарубіжних країн.

Науково-технічна діяльність, яка переживає глибокий занепад, не може, бути основою науково-технічного прогресу і зростання національної економіки.

Науково-технічний прогрес в Україні й технологічний розвиток її господарства дедалі більше починає залежати від інтелектуального і розумового потенціалу та розвитку науки і техніки в інших країнах світу. Але вони найменше зацікавлені у розвитку нашої економіки, оскільки хочуть мати великий ринок збуту для своїх товарів, а тому не дуже зацікавлені у передачі найновіших своїх технологій. І хоч наша держава дедалі більше закуповує у них нове обладнання, технологій, матеріалів і "ноу-хау", значна частина із р уже не відзначається новизною.

Оцінюючи перспективи реформування зовнішньоекономічної діяльності всіх секторів економіки України (державного, приватного, змішаного) слід визначити, що це реформування в своїй основі повинно базуватись на кількох незаперечних фактах. По-перше, в основі відносних переваг однієї сучасної постіндустріальної економіки перед іншою лежить перш за все наявність потужного наукового потенціалу, що за своєю структурою відповідає структурі національних економічних пріоритетів. По-друге, найбільш динамічно розвивається торгівля між високорозвинутими країнами і ,перш за все, наукомісткою продукцією. По-третє, все більша частка міжнародного поділу праці припадає не на міжгалузеві, а на внутрішньогалузеві зв'язки.

Для розвитку наукового потенціалу України в першій половині 90-х років характерні такі основні риси:

1. Цей потенціал формувався в рамках колишнього СРСР як його складова частина і, хотіли б ми чи ні, ще деякий час буде нести на собі тягар пріоритетів, вибраних колишнім політичним та науковим керівництвом.

2. Науковий потенціал України в умовах загальної кризи (економічної, політичної, екологічної, культурної тощо) різко скорочується, але навіть на сьогодні Україна за рівнем свого наукового (не технічного) потенціалу входить до 20 найбільш розвинутих держав світу.

3. Державна економічна політика (в своїй зовнішньоекономічній частині), викладена в різноманітних програмах та концепціях, не була націлена на використання наукового потенціалу держави як основи розвитку експортного та антиімпортного виробництва.

4. Наукова політика і перш за все політика фінансування НДДКР базувалась на концепції "збереження" науково-технічного потенціалу. Цей підхід невірний сам по собі: науковий потенціал неможливо законсервувати. Він підлягає надзвичайно швидкому моральному та фізичному старінню у всіх своїх складових частинах. Окрім того, така концепція означає не що інше, як консервацію старих наукових пріоритетів (замість активного реформування їх системи), протекціонізм неконкурентноздатних на міжнародній арені наукових напрямів замість концентрації зусиль на окремих найбільш перспективних.

Наука включається у сферу зовнішньоекономічних зв'язків, міжнародного поділу праці за кількома ключовими напрямами. По-перше, через той ефект, що матеріалізується в товарах та послугах і створює відносні переваги окремим галузям та виробництвам в конкурентній боротьбі. По-друге, через інтернаціоналізацію системи підготовки та перепідготовки наукових кадрів. По-третє, через інтернаціональну систему власності, торгівлю нематеріалізованими результатами наукової праці. По-четверте, через іноземне фінансування НДДКР на території України та участь іноземних інвесторів в присвоєнії отриманих наукових результатів. По-п'яте, через систему кооперованих, спільних досліджень за участю вчених різних країн.

Особливо важливим на даний момент напрямом є заохочення іноземних інвестицій для фінансування наукових досліджень на території України. З одного боку це реальна альтернатива міграції найбільш кваліфікованих вчених за кордон. З іншого -- можливість зберегти наукові школи, готувати наукові кадри. Вирішальним фактором у розвитку економіки та інноваційної діяльності є управління цими процесами. Інновація -- це виробничий фактор який визначає формування продуктивності й вагового національного продукту на тривалу перспективу. Конструктивна науково-технічна програма просто необхідна для економіки, яка послаблена існуючим погіршенням зовнішніх умов розвитку й внутрішніми труднощами зростання, і яка прагне стати на ноги, використовуючи власні сили. Незважаючи на зазначені недоліки необхідно сказати що нині Україна має певну законодавчу базу у сфері регулювання економічних відносин відносин підприємництва так звану "кровоносну систему економічного простору. Це закони "Про власність" "Про підприємництво", "Про господарські товариства", "Про іноземні інвестиції", "Про захист прав споживачів" та ін.

Важливим напрямом у загальній системі інноваційної стратегії є формування системи стимулів (фінансових та законодавчих) для підтримання інноваційних технологій і підприємництва у сфері науки, науково-технічної діяльності.

У найбільш загальному розумінні латинське слово "стимул" означає збудження до дії, поштовх, збуджувальну причину. У найзагальнішому значенні до стимулів належать засоби, за допомогою яких можна впливати на той чи інший вид діяльності, позитивно визначати його функціональні та якісні властивості.

Під час реалізації мети інноваційного розвитку увага повинна бути спрямованою на:

-- орієнтування й підтримку наукових досліджень;

-- регулювання напрямів науково-технічного розвитку;

-- розвиток високих або "тягових", технологій;

-- розвиток промислової і культурної інфраструктури;

-- захист вітчизняної промисловості, підвищення її конкурентоздатності;

-- стратегічне планування;

-- фінансову підтримку розміщення ресурсів;

-- удосконалення системи стимулювання;

-- сприяння розвиткові торговельної та банківської мережі;

-- освіту й підготовку кадрів;

-- сприяння процесам обігу інформації;

-- організацію передачі технологій;

-- ліцензійно-патентне право (патентування, доступність патентної інформації);

-- непряме регулювання (правове, фінансове);

-- нагляд за інноваційною діяльністю та її оцінку;

-- розвиток методів управління;

-- спостереження за впливом науково-технічного прогресу на суспільство;

-- створення сприятливого інноваційного клімату;

-- вивчення закономірностей інноваційного процесу, подальший розвиток і вдосконалення інтенсифікаційних методів.

Стимулювання інновацій та підприємництва у сфері науки має особливо важливий аспект у загальній системі стимулів всього інноваційного процесу. Стадії науково-дослідних і технологічних розробок є первинним джерелом техніко-економічного застосування інновацій, яке вирішальною мірою зумовлює науково-технічні, економічні передумови підвищення ефективності та якості нових технологій. Саме на цих етапах безпосередньо формується техніко-економічний потенціал інновацій, закладаються техніко-економічні переваги, зумовлюється їх подальше промислове та особисте, споживання.

Аналіз результатів державного нагляду: навіть високий технічний рівень продукції машинобудування, забезпечений на стадії розробок нових зразків, суттєво знижувався у процесі їх промислового виробництва через порушення вимог стандартів і технічних умов. Малою є частка участі українських підприємств в експорті продукції. Не дістає поширення сертифікація виробленої продукції. Розглядаючи науково-технічну активність України крізь призму якості й стандартизації виробленої в ній продукції, можна визначити, що вона помітно послаблена і характеризується дуже" низькими темпами підготовки підприємств до діяльності в умовах ринку і конкурентної боротьби. Про це свідчать зниження технічного рівня промислової продукції, невиконання умов стандартів і технічних умов, слабкий розвиток експортабельної продукції та реалізації її за ВКВ, надто повільне впровадження сертифікації в практичну діяльність підприємств України.

Такий стан справ об'єктивно зумовлений тією обставиною, що механізм командно-адміністративної системи, який раніше більш-менш забезпечував зростання обсягів і підвищення якості продукції, нині зруйнований, а новий (зокрема, ринковий) ще або не створений, або не досяг необхідного рівня.

Размещено на Allbest.ru