Донецький вугільний басейн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький вугільний басейн

ВСТУП

Вибір основного напрямку розвитку економіки будь-якої країни залежить насамперед від наявності й характеру власної мінерально-сировинної бази. Єдиним енергоносієм, якого в Україні потенційно достатньо для повного забезпечення власних потреб, є вугілля.

Вугільна промисловість України є однією з базових галузей економіки, бо забезпечує своєю продукцією електроенергетику, металургію та інші галузі. Вугілля - це єдина стратегічна сировина, запасів якої потенційно достатньо для забезпечення енергетичної безпеки країни.

Об'єкт курсової роботи - це Донецький вугільний басейн, який являється основним районом вуглевидобутку в Україні.

Донецький вугільний басейн забезпечує діяльність вугільної промисловості і становить одну із основ паливно-енергетичного комплексу, оскільки є головним постачальником не тільки кам'яного вугілля, а й інших видів корисних копалин: антрациту, газового, пісного, коксівного вугілля. Тому предмет дослідження полягає у вивченні діяльності, функцій і значення Донецького вугільного басейну.

Мета курсової роботи - комплексно вивчити Донецький вугільний бассейн, всі його складові частини, а головним чином перспективи його розвитку в подальшому майбутньому, адже він є невід'ємною частиною народного господарства України і має важливе значення для економіки держави.

У першому розділі даної курсової роботи розкрито загальну характеристику і значення Донецького вугільного басейну в економіці України. Визначено особливості взаємозв'язків із іншими вугільними басейнами України.

Другий розділ розглядає природні і та соціально-економічні передумови розвитку і функціонування Донецького вугільного басейну. Проаналізовано стан та розвиток об'єкту дослідження.

У третьому розділі даної курсової роботи розкрито проблеми та перспективи розвитку Донецького вугільного басейну. Визначено актуальні проблеми діяльності вугільної промисловості басейну, причини їх виникнення та перспективні напрями їх вирішення. Вивчено особливості державної політики щодо нього і розглянуто Нову Урядову концепцію розвитку вугільної галузі України.

Дана тема вивчалася і вивчається в багатьох книжках, періодичних виданнях, наукових працях.

Науковий журнал «Вугілля України» висвітлює науково-технічні, виробничі, економічні питань гірничого виробництва.

Науково-технічний збірник «Розробка рудних місцеродовищ» висвітлює питання відкритої та підземної розробки вугільних родовищ, вдосконалення технічного процесу, автоматизації роботи і прогнозування технічно-економічних показників вуглевидобутку.

Збірник наукових праць Донецького державного технічного університету містить статті, які описують наукові тенденції в розробці корисних копалин, металургії, будівництві тощо.

В роботі є посилання на такі джерела інформації: книжки з розміщення продуктивних сил авторів: Ященко Ю.П., Красник В.Г., Кабанов А. І., Корзун А.В. та інші, на дані Державного комітету статистики України та інші.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОНЕЦЬКОГО ВУГІЛЬНОГО БАСЕЙНУ

1.1 Значення Донецького вугільного басейну в економіці України

Важко переоцінити значення Донецького вугільного басейну в економіці держави в цілому. Від поставок вугілля залежить стабільність роботи теплоелектростанцій. В Донбасі видобувають найбільш цінні марки вугілля, без яких неможливо металургійне виробництво. Донецька область забезпечує в Україні понад 1/2 всього видобутку вугілля.

Щоб повністю розкрити роль Донецького вугільного басейну в економіці України, слід розпочати з розвитку і піднесення металургії.

Економічне значення Донбасу - субрегіону півдня України, починає зростати з другої пол. ХІХ ст. внаслідок «великих реформ».

Прискорюється розвиток кам'яновугільної промисловості як однієї з провідних в економіці регіону. Серед чинників, які сприяли пожвавленню вугільної промисловості, слід назвати бум у залізничному будівництві, що був пов'язаний з хижацьким винищенням лісових масивів, а також розвиток заводської індустрії, яка вимагала нових джерел енергії, видів палива.

Початок промислового піднесення Донецького басейну припадає на 60- 70-ті рр. «Підприємницька лихоманка» була пов'язана з промисловим переворотом у галузі, і виявлялася в переобладнанні старих шахт та створенні нових механізованих вугільновидобувних підприємств.

У 80-х рр. донецьке вугілля витіснило з внутрішнього ринку привізне англійське вугілля.

На другу половину 90-х рр. припадає завершення промислового перевороту у кам'яновугільній промисловості, яке збіглося з періодом економічного піднесення. На шахтах стала широко застосовуватися парова енергетика, що було пов'язано з механізацією процесів вуглепідіймання, вентиляції, відкачування, загальношахтних надбудов. За даними 1900 р. 92% шахт Донбасу воду відкачували з допомогою паровиків. Щоправда, вентиляція була встановлена лише на 40% шахт.

Механізованими були процеси промивки вугілля, що йшло на коксування, та навантаження вугілля у вагони. Освітлення газом замінювалося на електричне.

Характерною рисою розвитку Донецького промислового регіону були швидкі темпи зростання. Якщо протягом 60-70 рр. видобуток вугілля зріс з 6 до 15 млн. пудів, то у 80-х рр. видобуток збільшився до 86, а у 1901 р. було видобуто 671 млн. пудів, що становило 2/3 загальноімперського вуглевидобутку. Донецький басейн майже на 100% забезпечував виробництво коксу.

Ще однією особливістю промислового піднесення Донецького регіону було активне залучення іноземних капіталів. Франко-бельгійський капітал був зосереджений у кам'яновугільній та металургійній промисловості. Французькі інвестори виявляли великий інтерес, окрім цього, до металообробної та машинобудівної промисловості. Німецькі підприємці інвестували переважно машинобудівну та металообробну галузі виробництва. Причому доля іноземного капіталу в промисловості Донбасу мала тенденцію до збільшення. У 1900 р. 94,2% вуглевидобутку Донбасу припадало на іноземний капітал.

Для економіки Донбасу властива активна практика акціонування за участю іноземних та місцевих капіталів. У 1872 р. у Донецькому басейні була створена за участю французьких інвесторів акціонерна компанія «Гірниче і промислове товариство на Півдні Росії». Наприкінці ХІХ ст. у Донбасі діяло близько 20 акціонерних товариств у кам'яновугільній галузі. Найпотужнішими серед них були Французьке товариство, рудники якого давали 22 млн. пудів вугілля щорічно, Новоросійське товариство - 16 млн. пудів, Голубовське та ін.

Акціонування у вугільновидобувній промисловості сприяло процесу концентрації виробництва і капіталів, що охопив галузь наприкінці 90-х рр. Так, у 1900 р. 21 вугільна компанія (10% усіх підприємств) видобувала 75% вугілля, на них були зосереджені понад 66% робочої сили та 76% механічних двигунів.

На зламі ХІХ-ХХ ст. Донецький басейн мав величезний потенціал щодо нарощування обсягу виробництва: в шахти Донбасу було вкладено до 200 млн. крб., виробнича потужність донецьких кам'яних та антрацитових копалин визначалася фахівцями в 1 млрд. 245 млн. пудів, у той час як попит становив усього 350 млн. пудів.

Станом на 2010-2011 роки вугільна промисловість потребує коштів для підтримки діючих потужностей, зокрема з техніки, яка експлуатується в екстремальних умовах під землею і має менший строк експлуатації. Вугільні підприємства гостро потребують нової техніки, але не мають необхідних коштів для її придбання.[15]

30 листопада 2010 року відбулася робоча зустріч керівництва та фахівців Мінвуглепрому з представниками міжнародної консалтингової компанії McKіnsey, під час якої обговорено питання реформування вітчизняного паливно-енергетичного сектору, і, зокрема, вугільної промисловості, в контексті коригування «Енергетичної стратегії України на період до 2030 року.

В минулому році на підтримку галузі було спрямовано 962,4 млн. грн. інвестицій. Основним джерелом фінансування інвестиційної діяльності в 2010 році залишалися власні кошти підприємств, які склали 73% загального обсягу інвестицій. У порівнянні з 2009 роком, в 2010 інвестиції у вугільну галузь збільшилися у порівняних цінах на 13%. Це сприяло тому, що в 2001р. вперше за останні роки було досягнуто приросту виробництва у вугільному машинобудуванні на 44%. В 2010 році в області створено 10 зразків гірничо-шахтного обладнання і засвоєно виробництво 13 його видів. [14]

Відповідно до Закону України „Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області“ у вугільній промисловості за станом на 1 липня 2010 року реалізується 15 інвестиційних проектів, що дозволило залучити інвестиції на 83,1 млн. доларів США, з яких 91% припадає на вітчизняних інвесторів. В цілому це складає 16% загально обласного обсягу вкладених в рамках інвестиційних проектів коштів. [1]

Можливості подальшого інвестування вугільної галузі залежить від фінансового стану вуглевидобувних підприємств, яких сьогодні дуже важкий. Проблеми, що стоять в останні роки перед вугільною промисловістю, зберегли свою актуальність і в 2010 році. В цій ситуації потрібна структурна і технологічна перебудова галузі і цілеспрямована державна підтримка.

В першому варіанті державного бюджету на 2009 рік на держпідтримку вугільної промисловості передбачалося 2,2 млрд. гривень -- на 0,5 млрд. менше, ніж в поточному році. В рамках виїзного засідання Комітету Верховної Ради з питань ТЕК, ядерної політики і ядерної безпеки в Донецькій області обговорювалися проблеми реалізації програми „Українське вугілля“. На засіданні було названо суму державної підтримки вугільної промисловості в проекті програми на 2010-2015 роки -- 18-20 млрд. з подальшим зменшенням до 15 млрд.грнн. в 2015 році., що це дозволить зберегти обсяги виробництва на рівні сьогодні, тобто в межах 80-85 млн. тон. донецький вугільний басейн

Обсяг та склад видатків, необхідних для виконання Програми, визначаються щороку під час формування показників державного бюджету України, виходячи з можливостей державного бюджету.

Загалом держава має на меті підвищити економічну ефективність роботи підприємств вугільної промисловості та досягнення обсягів видобутку вугілля., необхїдних для задоволення потреб національної економіки.

Що стосується програми „Українське вугілля”, робота Кабінету Міністрів з її виконання визнана в рішенні засідання недостатньою. Уряду рекомендовано прийняти відповідні заходи щодо поліпшення фінансово-економічного становища вугільної галузі. [14]

1.2 Взаємозв'язки Донецького вугільного басейну з іншими вугільними басейнами України

Запаси вугілля на території України зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському.

В загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага належить Донецькому басейну -- 87,0% (101,9 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському -- відповідно 2,0% (2,3 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд. т). [Додаток А]

Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей -- 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленосної площі -- 0,2 млрд. т. Із загальних запасів 42,5 млрд. т віднесено до прогнозних ресурсів.

Донецький вугільний басейн - найважливіший вугільний басейн в Україні. Розташований головним чином в Луганській, Донецькій і Дніпропетровській, частково Полтавській та Харківській областях України; у Ростовській області Росії. Площа становить близько 60 тис. км2 (650х200 км), у тому числі в межах України 50 тис. км2. Донецький кам'яновугільний басейн є складовою частиною найбільшої на Європейському континенті рифтогенної структури -- Дніпровсько-Донецької западини. У центральній частині басейну розташований Донецький кряж - найбільш піднесена частина Лівобережної України. Найбільші промислові центри: Донецьк, Луганськ, Горлівка, Стаханов та інші. Донецький вугільний басейн в промислових масштабах розробляється з кінця ХVІІІ ст. Першу шахту у Донецькому вугільному басейні збудовано в Лисичанську 1796 року.[7]

Станом на 90-і рр. ХХ ст. сумарні запаси вугілля до глибини 1800 м оцінюються в 140,8 млрд. т, з них 108,5 млрд. т. відповідають кондиціям за потужністю пластів і зольністю. Розвідані запаси промислових категорій вугілля становлять 57,5 млрд. т і перспективні 18,3 млрд. т. Серед промислових і перспективних найбільш значні запаси (млрд. т): антрациту (13,8), газового (27,5), пісного (6,3), коксівного (9,8) вугілля. При річному видобутку 100 млн. т цих запасів вистачає на 570 років. [Додаток Б]

Ресурси метану у вугільних пластах становлять 491 млрд. (м. куб.), а за межами діючих шахт - 592 млрд. Ресурси вільного метану у вмісних породах складають 37,65 млрд. м. куб. Від часу початку експлуатації басейну тут було видобуто понад 8 млрд. т вугілля; запаси, які тут залишилися -- більше 90 млрд. т. Найбільшого рівня видобуток кам'яного вугілля в Україні досяг у 1970 р. і становив 177,8 млн т/рік.

Розробляють 65 пластів, глибина розробки в багатьох шахтах досягає 1100 м. Видобувні роботи ведуть на глибині 400-800 м, а на 35 шахтах - на глибині 1000-1300 м. Пласти і прошарки вугілля розташовуються через 20-40 м один від одного (у сх. частині басейну - через 100 м). Потужність пластів 0,6-1,2(2,5) м. У розрізі карбону нараховується до 300 пластів і пропластків вугілля, потужністю 0,45-2,5 м. В Донецькому вугільному басейні виділені всі основні марки вугілля - довгополум'яне, газове, газове жирне, жирне, коксівне, опіснено-спікливе, пісне, слабкоспікливе і антрацити, а також перехідне вугілля від бурого до довгополум'яного. Петрографічний склад вугілля досить однорідний. Вугілля Донецького вугільного басейну належить до класу гумітів іноді з сапропелево-гумусовими прошарками. Пересічна зольність вугілля 13-15 %, теплотворна здатність 30-36 МДж/кг. Середня теплота згорання товарного робочого палива 21-26 МДж/кг. Вугілля малофосфористе, від мало- до високосірчистого. Всі пласти (за винятком суперантрацитів) газоносні, починаючи з глибини 150-500 м (нижче зони газового вивітрювання). Причому вміст вуглеводневих газів у вугіллі настільки великий, що можна розглядати як велике газове родовище зі специфічними умовами розподілу газів. Геологічні запаси вуглеводневих газів, що містяться у вугільних пластах і пропластках, перевищує 2,5 трлн. м3. Гірничо-геологічні умови складні: 95 % шахт Донецькому вугільному басейні - газові, 70%-небезпечні за вибухами вугільного пилу, 45 % - небезпечні за газодинамічними явищами, 30% - небезпечні за самозайманням вугілля. [8, 752]

Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. Максимальна глибина розробки пластів Львівсько-Волинського басейну становить 550 м, а потужність пластів вугілля -- від 1 до 1,5 м. Небезпека раптових викидів вугілля і газу майже відсутня. Разом з тим зольність видобутого вугілля (47,6%) значно перевищує аналогічний показник в Донбасі (36,2%) і до того ж запаси вугілля досить обмежені (2,0% усіх запасів вугілля України).

В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від кам'яного має більш низьку теплотворну здатність і використовується головним чином для виробництва буро-вугільних брикетів, які споживаються населенням на комунально-побутові потреби. Розробка буровугільних родовищ проводиться підземним та відкритим способом. Частка відкритих розробок становить 88,2%. Глибина залягання пластів невелика -- максимальна 100 м. Середня глибина розробки пластів на шахтах сягає 90 м, на розрізах -- 64 м. Зольність видобутого вугілля нижча, ніж у Донбасі та Львівсько-Волинському басейні і становить 21,7%, однак запаси вугілля також невеликі (3,5% від усіх запасів вугілля України). [7, 32]

Найбільше зниження обсягів видобутку відбулося за цей час у Дніпровському буровугільному басейні -- на 84,8%, тоді як у Донецькому -- на 51,1 %, а Львівсько-Волинському -- на 65,7% [Додаток В].

Із загального обсягу постачання вугілля на територію України до 95% припадає на донецьке вугілля, з якого майже 30% становить коксівне. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпровського басейну використовується головним чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі економіки.

Таким чином, можна зробити висновок, що Україна повністю забезпечена таким енергоносієм як вугілля. На її території розміщений один з найбільших вугільних басейнів (Донецький), що за своєю потужністю майже повністю може забезпечити потреби українців у паливно-енергетичних ресурсах, а також є ще два басейни (Львівсько-Волинський та Придніпровський), які теж мають промислове значення. Проте в Донбасі вугільні пласти переважно малопотужні, залягають досить глибоко і є вибухонебезпечні через їхню газоносність, що робить видобуток вугілля досить небезпечним за відсутності відповідного технічного оснащення; а вугілля Львівсько-Волинського та Придніпровського басейнів є менш якісним за Донецьке і його запаси відповідно набагато менші. Та незважаючи на це в Україні вугілля може займати чільне місце серед інших енергоносіїв за рівнем використання. [9]

РОЗДІЛ ІІ. ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОНЕЦЬКОГО ВУГІЛЬНОГО БАСЕЙНУ

2.1 Природні та соціально-економічні передумови розвитку Донецького вугільного басейну

Донбас - Донецький кам'яновугільний басейн утворився у затоках і лиманах давно неіснуючого моря.

Це море займало всю східну половину Європейської Росії і західну Азіатської, розділяючись між ними суцільним масивом Уральського хребта і врізаючись на захід вузькою, сильно витягнутою Донецькою затокою у материк. Як пам'ятники, давно зниклого моря, до нашої епохи збереглися порівняно невеликі резервуари, наповнені морською водою - Каспійське та Аральське моря.

В оголілих місцях утворилася могутня товща вапняку з раковин що мешкали на дні моря. Береги моря були покриті пишною рослинністю, властивою кам'яновугільному періоду: жахливими сигилляріямі, гігантськими хвощами, деревовидной папороттю, стрункими лепідодендронамі і каламітами. Залишки цих рослин, вельми багатих клітковиною, вистилали дно мілководної затоки, перемішуючись з піском і мулом, починали гнити, та в результаті тління, що тривало тисячоліття, перетворювалися на торф, кам'яне вугілля та антрацит.

З часу виходу з під вод кам'яновугільного моря товща Донецьких відкладень три рази знову заливалася хвилями моря протягом юрського, крейдяного і тріасового періодів. Наступ кожного моря знищувало розмивом рельєфні виступи та заповнювала своїми відкладеннями западини, сприяючи, таким чином, поступовому нівелюванням поверхні. Врешті-решт, від гірських ланцюгів, що перерізали місцевість, залишилися тільки їх широкі підстави у вигляді кряжів. Ряд цих кряжів перетинає весь басейн з Північно-Заходу на Південний Схід, свідчать про колишньє розтошування розмитих гірських ланцюгів. Найзначніший з цих кряжів - так званий головний перелом або Донецький кряж. Протягом цілих геологічних періодів кряжеобразовательний і нівелюючий процеси призвели ландшафт Донбасу до свого сучасного вигляду, збудував тип рельєфу, відомий під назвою -плато.

Найбільшою водною артерією регіону є Сіверський Донець - права, найбільша притока Дону (басейн Азовського моря). Донецький вугільний басейн був відкритий у 1720-і роки. Промислове освоєння почалося з кінця XІX століття. Площа становить близько 60 тисяч кмІ. Сумарні запаси вугілля до глибини 1800м - 140,8 мільярдів тонн. У вугленосної товщі кам'яновугільного віку до 300 пластів. Середня потужність робочих пластів 0,6-1,2м. [7]

Основні центри видобутку вугілля - міста Донецьк, Красноармійськ, Макіївка, Лисичанськ, Горлівка, Шахтарськ та інші. Донецький вугільний басейн є основною паливно-енергетичною базою центрального і південного районів України (Дніпропетровська, Донецька, Луганська області), а також Російської Федерації (Ростовська обл.). Крім вугілля на території Донбасу видобувається безліч інших корисних копалин. Промислво відобуваються крейда, ртуть, флюсові вапнякі, доломіт, вогнетривкі глини, кварцові і формовочні піски, алмази, шахтним способом добувається кам'яна сіль та т.і. Тісне переплетення інтересів і економічних ресурсів двох областей України Донецької та Луганської, зумовили неформальне об'єднання їх в загальний історико-культурний регіон Донбас.

Як промисловий регіон Донбас включає Донецьку область, Північ Дніпропетровської, Південь Луганської областей України та Захід Ростовської області Росії. Приазов'є, не будучи з геологічної точки зору складовою вугілного басейну, - є невід'ємною частиною регіону, як єкономічна складова, на самперед - морські ворота Донбасу. [4]

Донецький район має вихід до Азовського моря. Для розвитку господарства район має в цілому сприятливі природні умови, значні природні ресурси (родючі грунти, камяне вугілля, кухонну сіль, кіновар - основну ртутну руду, будівельні матеріали та ін.). Не вистачає власних водних ресурсів.

Тут зосереджені великі людські ресурси. За кількістю та густотою населення район посідає перше місце в Україні. Обидві області дуже урбанізовані (Донецька - 90, Луганська - 87%). Переважна частина населення зайнята в вугільній промисловості. Є гострі проблеми раціонального використання трудових ресурсів, особливо в шахтарських селищах. Донецький район в Україні найбільше економічно розвинутий, особливо в таких галузях, як електроенергетика, вугільна, металургійна, хімічна промисловість, важке машинобудування та виробництво будівельних матеріалів. У сільському господарстві домінує приміський тип господарювання. Район має вихід до Азовського моря і розгалужену транспортну мережу, якою здійснюються інтенсивні міжрайонні і міжнародні зв язки. Провідна галузь району - вугільна промисловість. Тут видобувають коксівне (Донецька область) і енергетичне (Луганська область) вугілля. На вугільній промисловості базується потужна електроенергетика. Вона представлена тепловими електростанціями, які дають до третини всієї електроенергії країни (Вуглегірська, Луганська, Курахівська, Миронівська, Сіверськодонецька, Слов янська, Старобешівська, Штерівська). Серед проблем Донецького економічного району - територіальна нерівномірність розвитку. Передусім це стосується Луганської області, на півночі якої багато слаборозвинутих малих міст. Ще одна проблема пов з використанням трудових ресурсів. Для Донбасу нагальною є також проблема розвитку малих і середніх міст, селищ міського типу, господарство яких тісно повязаного з вуглевидобутком. Закриття шахт породжує гострі соціальні проблеми. Дуже низький рівень обладнання, що призводить до травматизму, низької якості продукції, високої її матеріало- і енергомісткості. Надзвичайно гостра проблема водопостачання. З-поміж екологічних проблем - такі, як забруднення повітря, грунтів, вод у річках та Азовському морі. [5]

Донецький вугільний басейн має значні природні передумови свого розвитку, пов'язані з його територіальним розташуванням, геологічними чинниками. Також на розвиток басейну значно вплинули соціально-економічні фактори, які полягають в урбанізації району, великій кількості, густоті і низькій зайнятості населення.

2.2 Аналіз стану та розвитку Донецького вугільного басейну

Станом на 90-і рр. ХХ ст. сумарні запаси вугілля до глибини 1800 м оцінювалися в 140,8 млрд. т, з них 108,5 млрд. т відповідали кондиціям за потужністю пластів і зольністю. Розвідані запаси промислових категорій вугілля становили 57,5 млрд, т і перспективні 18,3 млрд. т. Серед промислових і перспективних найбільш значні запаси (млрд. т): антрациту (13,8), газового (27,5), пісного (6,3), коксівного (9,8) вугілля.

За даними на 2000 р. розвідані запаси промислових категорій вугілля Донбасу становили 57,5 млрд. т і перспективними були ще 18,3 млрд. т. Найбільші запаси газового вугілля - 27,5; запаси антрацитів становлять 13,8; коксівного вугілля - 9,8; пісного - 6,3 млрд. т. При річному видобутку 100 млн. т цих запасів вистачає на 570 років. Ресурси метану у вугільних пластах становили 491 млрд. м3, а за межами діючих шахт - 592 млрд. м3. Ресурси вільного метану у вмісних породах складали 37,65 млрд м3. Донецький кам'яновугільний басейн (Донбас) експлуатується з 1796 р. Від цього часу тут було видобуто понад 8 млрд т вугілля; запаси, які тут залишилися -- більше 90 млрд т. Найбільшого рівня видобуток кам'яного вугілля в Україні досяг у 1970 р. і становив 177,8 млн т/рік. [10]

На даний момент розробляють 65 пластів, глибина розробки в багатьох шахтах досягає 1100 м.

Видобувні роботи ведуть на глибині 400-800 м, а на 35 шахтах - на глибині 1000-1300 м. Пласти і прошарки вугілля розташовуються через 20-40 м один від одного (у східній частині басейну - через 100 м). Потужність пластів 0,6-1,2(2,5) м. У розрізі карбону нараховується до 300 пластів і пропластків вугілля, в потужністю 0,45-2,5 м. В Донецькому вугільному басейні виділені всі основні марки вугілля - довгополум'яне, газове, газове жирне, жирне, коксівне, опіснене-спікливе, пісне, слабкоспікливе і антрацити, а також перехідне вугілля від бурого до довгополум'яного. Петрографічний склад вугілля досить однорідний. Вугілля Донецького вугільного басейну належить до класу гумітів іноді з сапропелево-гумусовими прошарками. Вугілля нижнього відділу карбону - спорові дюрено-кларени. Вугілля малофосфористе, від мало- до високосірчистого. Більшість пластів - газоносні починаючи з глибини 150-500 м (нижче зони газового вивітрювання). Причому вміст вуглеводневих газів у вугіллі настільки великий, що Донецький вугільний басейн можна розглядати як велике газове родовище зі специфічними умовами розподілу газів. Геологічні запаси вуглеводневих газів, що містяться у вугільних пластах і пропластках, перевищує 2,5 трлн. м3. Гірничо-геологічні умови складні: 95 % шахт Донецького вугільного басейну - газові, 70% -небезпечні за вибухами вугільного пилу, 45 % - небезпечні за газодинамічними явищами, 30% - небезпечні за самозайманням вугілля.

Крім вугілля, Донецький вугільний басейн багатий і на інші корисні копалини. У північно -західній частині Донбасу відоме Шебелинське родовище природного газу.

До пісковиків карбону приурочене Микитівське стибій-ртутне родовище, до пермських - родовище кам'яної солі (Артемівськ), поблизу мм. Слов'янськ і Лисичанськ відомі промислові поклади крейди, в Амвросієвському районі - крейдяні мергелі, що є цеметною сировиною, у Волновахському і Старобешівському районах - родовища флюсових вапняків і доломіту, поблизу Часів Яру родовища вогнетривких глин, кварцового і формовочних пісків, у Волновахському районі - алмазів і т.д.

У Донецькому басейні метаноносність кам'яного вугілля коливається в межах 0,5-25 м3/т, антрацитів до 35-40 м3/т. Ресурси метану в розвіданих кондиційних вугільних шарах до глибини 1800 м коливаються в межах 450-550 млрд. м3. У бокових породах акумульовано в 1,5-2 рази більше вуглеводних газів, ніж у вугільних шарах, тобто в них не менше 1,5-2 трлн. м3 метану. З урахуванням Львівсько-Волинського басейну можна вважати, що вугільні родовища України містять 2,5-3,0 трлн. м3 газу. [7]

Для прогнозування метаноносності вуглепородного масиву створене унікальне устаткування, яке дозволяє на реальних зразках вугілля і гірських порід одержувати будь-який напружений стан, що відповідає глибині залягання до 10 км. На зазначеному устаткуванні вивчена ефективна поверхнева енергія вугілля, його поведінка в об'ємному нерівнокомпонентному полі стискаючих напруг і закономірності фільтрації метану через вугільну речовину для глибини до 3 км.

На великих глибинах за рахунок нерівнокомпонентності поля чи напруг утворюється додаткова тріщинуватість, рівнозначна максимальній головній напрузі, за якою відбувається фільтрація метану. Для поліпшення метановидалення з вугілля масив необхідно обробляти хімічно-активними речовинами чи витісняти адсорбований метан поверхневоактивними речовинами.

Теоретично й експериментально доведено, що метан у викопному вугіллі знаходиться в трьох станах: вільному в транспортних і закритих каналах і порах (в останні він попадає унаслідок твердотільної дифузії), адсорбований на їхній поверхні і розчинений в органіці вугільної речовини. З врахуванням метану, який знаходиться в закритих порах і розчинений в органіці вугіллі, його кількість у вугіллі, підрахована на спектрометрах ЯМР, повинна бути в 1,6 рази більше кількості, підрахованого за стандартними методиками. На підставі цього вугільні родовища Донбасу варто вважати вуглегазовими. [3]

У 2010 році (станом на 08.12.10) відповідно до статті 43 Гірничого закону України по вугледобувним підприємствам налічувалося 150,5 тис. осіб, яким необхідно було вивезти 835,2 тис. тонн вугілля на побутові потреби. Фактично станом на 08.12.10 вугледобувними підприємствами вивезено 792,1 тис. тонн палива на побутові потреби (94,8% від річної потреби) і забезпечено 150,4 тис. осіб вуглеотримувачів (99,99% від річної потреби). [14]

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДОНЕЦЬКОГО ВУГІЛЬНОГО БАСЕЙНУ

3.1 Проблеми розвитку Донецького вугільного басейну, їх соціально-економічна суть та причини виникнення

Кам'яновугільна промисловість України знаходиться в катастрофічному стані. Уже впродовж кількох років ця важлива галузь руйнується. Спорудження і реконструкція шахт практично припинилися. Видобуток вугілля рік у рік знижується. [Додаток В]

Причин кризового становища розвалу вугільної промисловості багато. Головна з них -- амортизація основних фондів багатьох шахт. Становище особливо погіршилось в дев'яностих роках через невміле управління шахтами і масові неплатежі споживачів за продукцію. Це призвело до великих перебоїв в оплаті праці шахтарів. Криза вугільної промисловості загострила загальну кризу в українському суспільстві, особливо в економіці. Виникли труднощі з забезпеченням теплових електростанцій паливом. Одна з причин кризового стану -- непродумана цінова політика.

Ще кілька років назад Україна щорічно експортувала 15--20 млн тонн вугілля. Тепер поставили під сумнів доцільність розвитку в Україні вугільної промисловості. Окремі діячі вважають раціональніше завозити вугілля з Польщі, ціна якого нижча від Донецького. Але це велика помилка. Україна, яка не забезпечена нафтою і природним горючим газом і дуже залежна від їх імпорту, має розвивати видобування вугілля як основну складову паливно-енергетичного комплексу.[4]

Вугілля -- важливе джерело енергії в багатьох країнах. Споживання ного на одного жителя в Польщі -- в 3 рази, у США та ПАР -- майже в 2 рази, у Росії -- у 1.5 раза більше, ніж в Україні. У США і Німеччині більше половини всієї електроенергії виробляють електростанції, шо працюють на вугіллі.

Повільний занепад вугільної промисловості в Україні розпочався ще із 70-х років. Незважаючи на значний строк експлуатації шахт, обсяги реконструкції і будівництва нових шахт з 1975 р. стали різко зменшуватися. За останні 15--20 років у Донбасі не було закладено жодної шахти, у Львівсько-Волинському басейні -- одна, в Дніпровському басейні -- один розріз. Остання масова реконструкція вугільних шахт була проведена у другій половині 60-х -- на початку 70-х років. Тоді вона була здійснена на 25% підприємств.

Однією з причин такого важкого стану було обмеження капітальних вкладень на оновлення виробничих потужностей вугільної промисловості України. Це пов'язано з тим, що протягом трьох останніх десятиліть вся інвестиційна діяльність у вугільній промисловості була орієнтована на розвиток видобутку вугілля у східних регіонах колишнього СРСР. Усе це і визначило різке гальмування процесу оновлення виробничих потужностей і погіршення стану вугільної промисловості в Україні.

На цей час 96 відсотків функціонуючих шахт працюють без реконструкції понад 20 років. Дві третини основного стаціонарного устаткування відпрацювало нормативний строк експлуатації і потребує термінової заміни.

Протягом останнього десятиріччя обсяги державних капіталовкладень у вугільну промисловість зменшилися майже в 12 разів. У 2002 р підприємствами галузі реалізовано товарної вугільної продукції на суму 5990 млн. грн., отримано грошових коштів - 5259 млн. грн., або 87.8%. У 2003 р. реалізовано вугільної продукції на 6393 млн. грн., грошових коштів надійшло -- 5799 млн. грн., або 90,7%. [3]

Згідно статистичних даних Державного комітету статистики усього вуглевидобувним підприємствам у 2002 р. надійшло коштів від всіх видів продукції у сумі 6189,5 млн. грн. проти 5931,6 млн. грн. у 2001 р., у тому числі з державного бюджету -- 930,0 млн. грн., що більше від 2001 р. на 257,9 млн. грн., тобто сума бюджетних дотацій становила 10,3% у 2002 р. проти 11,3% у 2001 р.

У 2002 р. вугледобувним підприємствам нараховано платежів до бюджетів усіх рівнів 1496,8 млн. грн., а сплачено 55,0% від суми нарахувань, у тому числі грошовими коштами - 93,7% від загальної суми сплати. Порівняно з 2001 роком оплата грошовими коштами збільшилась на 23,3%. [13]

За останні два десятиліття обсяг видобутку вугілля зменшився більш, ніж у два з половиною рази. Зараз наша держава видобуває трохи більше 60 мільйонів тонн, незважаючи на всі заходи, які вживає уряд, енергетичний комплекс України вже більш ніж 15 років знаходиться у глибокій кризі, а рівень енергетичної безпеки постійно знижується. Це пов'язано на тільки з проблемою фінансового забезпечення галузей енергетики, а й з імпортною залежністю від російського постачання нафти та газу, з проблемами їхньої оплати та погашенням боргів минулих періодів. Україна забезпечує свої потреби власними енергоресурсами на 45%, паливними -- на 35%, хоча має більший потенціал. Необхідно зазначити, що жодна країна світу на будує свою енергетичну стратегію на імпортному паливі, ігноруючи власні енергоносії.

Для України ця проблема надзвичайно складна. Від її вірного рішення залежить у майбутньому енергетична безпека нашої країни; бездіяльність у цій сфері приведе до того, що через 15 років наша країна буде вимушена імпортувати всю необхідну їй енергію. Щоб уникнути такої долі, варто зменшити обсяги споживання природного газу з одночасним збільшенням обсягу й частки споживання вугілля. Це дозволить знизити зовнішню залежність України від постачань «блакитного палива» і вирішити ряд економічних і соціальних проблем.

Отже, на даному етапі існує низка проблем, що заважають нормальному розвитку вугільної промисловості, головна з яких - це низький рівень капіталовкладень в галузь і майже цілковита відсутність оновлення матеріально-технічної бази. [3]

З Придніпров'я в Донбас надходять залізна і марганцева руди, з Карпатського району - калійні добрива, ліс, автобуси, телевізори, із Столичного - різноманітні машини та обладнання, продукція легкої промисловості. Багато продуктів харчової промисловості одержує цей район з Причорноморського та Подільського районів. Серед проблем Донецького економічного району - територіальна нерівномірність розвитку. Передусім це стосується Луганської області, на півночі якої багато слаборозвинутих малих міст.

Ще одна проблема повязана з використанням трудових ресурсів. Для Донбасу нагальною є також проблема розвитку малих і середніх міст, селищ міського типу, господарство яких тісно пов язане з вуглевидобутком. Закриття шахт породжує гострі соціальні проблеми. Низький технічний рівень обладнання, що призводить до травматизму, низької якості продукції, високої її матеріало- і енергомісткості. Надзвичайно гостра проблема водопостачання. З-поміж екологічних проблем-такі, як забруднення повітря, грунтів, вод у річках та Азовському морі. [12]

Як уже зазначалось, Україна, зокрема Донбас, має великі запаси кам'яного вугілля, яких вистачить на сотні років. Лише в Донбасі розвідані і підготовлені родовища вугілля. на яких можна збудувати 50 шахт. Однак на будівництво кожної шахти потрібні великі кошти. Тому дуже важливо використати ту матеріально-технічну базу. яка створена в минулому. У вугільній промисловості України 251 шахта і 6 розрізів, 64 збагачувальні фабрики, 3 шахтобудівні комбінати, 17 заводів вугільного машинобудування, 20 галузевих науково-дослідних інститутів та організацій тощо. В галузі зайнято більш як 800 тис. чоловік, в тому числі на видобутку нугілля -- 470 тис. Враховуючи загальнодержавне значення вугільної промисловості, як одного з чинників незалежності України, треба опрацюваги наукові основи її розвитку. Наукові сили для цього в українській державі є. На жаль, чіткої державної політики до цього часу не розроблено. В 1996 р. видано Указ Президента України «Про структурну перебудову вугільної промисловості». В ньому, зокрема, зазначається про закриття збиткових державних шахт і розрізів. Об'єкти соціальної інфраструктури підприємств, які належать до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України, мають бути відокремлені і передані до комунальної власності відповідної адміністративно-територіальної одиниці. [10, 561]

Для структурної перебудови вугільної промисловості треба розв'язати кілька складних проблем. Коротко розповімо про окремі з них. Закриття шахт неминуче для тих шахт, які відпрацювали шахтні поля, але цей захід може бути використаний для різкого скорочення вугільної промисловості під приводом структурної перебудови. Велику кількість шахт закривати недоцільно. Потрібно добре вивчити і оцінити стан кожної з шахт і тоді вирішувати їхнє майбутнє: які закрити, які законсервувати (щоб через деякий час ввести знову в дію з мінімальними разовими затратами).

Сьогодні в Україні в основному закривають ті шахти, які є нерентабельними, а не ті, які відпрацювали шахтні поля. Тепер це шахти, в які вчасно не вкладалися кошти навіть для підтримання потужності, оновлення техніки, що є дуже важливим для роботи та існування робочої шахти.

Закривати такі шахти означає втратити вкладені кошти та можливість збільшити потужності виробництва без затрат на нове будівництво.

Перспективи основної частини шахт Донецького вугільного басейну, навіть і тих, які мають низькі показники, слід оцінювати з урахуванням усіх можливостей підвищення ефективності їх діяльності. Для цього треба впровадити передові технології, поліпшувати якість видобутого вугілля. Потрібно також зважати на цінність кожної його марки в паливному балансі.

Вирішуючи питання закриття шахт, слід враховувати проблеми шахтарських селищ, оскільки в них споруджувались дитячі садки і ясла, школи і лікарні, підприємства служби побуту, транспорту і зв'язку, заклади культури, адміністративні органи. Після закриття шахт селища приречені на різке погіршення соціально-економічних умов.

Однією з найголовніших проблем залишається використання трудових ресурсів, які залишаються без місця роботи через закриття шахт.

Будівництво нових шахт - справа загальнодержавна. Для її розв'язання необхідні комплексні дослідження. Україна має свідомо йти на суспільні затрати для відновлення потужної вугільної промисловості. Потрібно максимально використати досвід розвинутих країн, які мають потужну вугільну промисловість і продовжують збільшувати обсяги її продукції, широко використовуючи вугілля у народному господарстві.

На велику увагу заслуговує проблема вдосконалення управління вугільним під комплексом. Розвиток вугільної промисловості не можна пускати на самоплив, оскільки Україна переживає такий період, коли вугіллю немає альтернативи. Тому вугільна справа має бути в центрі уваги держави. [12]

3.2 Перспективи розвитку Донецького вугільного басейну

У розвитку вугільної промисловості в Донбасі треба більше орієнтуватися на нові родовища. Вони мають значно кращу якість вугілля. Вугільні запаси старого Донбасу за столітню експлуатацію значною мірою виснажені, а між тим розвідники надр довели, що є великі ресурси, які не експлуатуються. Тільки в районі Добропілля Донецької області відкрито стільки продуктивних пластів, що з них можна добути 4 млрд тонн «чорного золота». Тут вже розпочинається будівництво шахти «Добро-пільська капітальна». Вона буде мати чотири стволи, які вийдуть на 16 робочих пластів, потужністю від 1 до 2 м. За якістю подібних їм в Донбасі нині немає. Вугілля тут коксівне, яке так потрібне у металургії та інших галузях. Нині поставлено завдання -- на коксохімічних заводах розпочати виробництво моторного палива, яке тепер конче необхідне.

У проекті будівництва нової шахти в Добропіллі передбачено низку інженерних новинок. Щоб не забруднювати довкілля, вуглезбагачувальна фабрика буде споруджена під землею. Порожня порода залишатиметься у відпрацьованому підземному просторі, що запобігатиме просіданню земної поверхні. Серед природоохоронних споруд передбачається потужна установка демінералізації шахтових вод. Газ метан не викидатиметься в атмосферу, а спалюватиметься на спеціальній установці з метою одержання електроенергію для нагрівання води.

Великі перспективи Донбасу як паливної бази України пов'язані з видобутком не тільки вугілля, а й газу метану. Надра Донбасу -- величезна комора цього газу. Його запаси в басейні -- понад 1,3 трлн м . До останнього часу цей газ був ворогом шахтарів. Щорічно за кожний добутий мільйон тонн вугілля Україна платить трьома людськими життями, переважно це жертви метану. [3]

Світовою практикою доведено, шо метан можна використовувати в промислових масштабах. У 2010 р. в США видобуто понад 10 млрд м3 газу з вугільних родовиш. Створено технології, які дають змогу вилучати метан з родовищ як до введення в експлуатацію шахт. так і під час виробок пластів. Вугільний метан у деяких країнах використовується на теплових електростанціях, металургійних і хімічних заводах, а також як чудове пальне для автотранспорту та як побутове паливо. Перші спроби використання цього газу є в шахтоуправлінні «Торезьке» за допомогою саморобної системи. Частково утилізується метан на окремих шахтах в Донецьку.

Одним з найважливіших чинників майбутнього розвитку вугільного ринку є особливості державної політики щодо нього. Нова Урядова концепція розвитку вугільної галузі України на першому етапі (2010-2015 рр.) передбачає комплексне розв'язання проблеми розвитку шахтного фонду шляхом його відтворення на сучасній технічній і технологічній основі та подальшого роздержавлення.

За період 2011-2015 рр. передбачається збільшити обсяг вуглевидобутку до 96,5 млн. т, а виробничих потужностей - до 112,2 млн. т на рік. Для цього необхідно буде ввести в експлуатацію виробничі потужності обсягом 8,8 млн. т за рахунок завершення будівництва трьох нових шахт, які були закладені до 2001 року, та продовження реконструкції діючих вуглевидобувних підприємств. З метою підтримання позитивної динаміки розвитку виробничих потужностей необхідно з 2011 року здійснити закладення чотирьох нових шахт.

На третьому етапі (2016-2030 рр.) з урахуванням позитивної динаміки попереднього десятиріччя як в економіці держави в цілому, так і у вугільній промисловості зокрема, обсяг видобутку вугілля має бути збільшений у 2030 році до 112 млн. т на рік.

Обсяг виробничих потужностей на кінець періоду, що розглядається, має зрости до 124,4 млн. т на рік при коефіцієнті їхнього використання 90%. Отже, нині наша держава вживає різних заходів з метою покращення функціонування вугільної галузі України. Створена нормативно-правова база для забезпечення впровадження у життя державних програм щодо вугільної промисловості. [14]

ВИСНОВКИ

Отже, головним районом вуглевидобутку в країні є Донецький вугільний басейн.

Басейн має сприятливі природні передумови для свого розвитку і функціонування. Вугленосні площі на Лівобережжі становлять понад 150 тис. квадратних кілометрів, що дорівнює приблизно четвертій частині площі країни. Тут зосереджено найбільші запаси кам'яного вугілля. У Донбасі найбільша кількість шахт і сформувано найпотужніші центри видобутку вугілля: Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Торез, Красноармійськ. Донецьке вугілля використовують як енергетичне паливо на теплових електростанціях переважно в Донбасі та як сировину для виробництва коксу в Донбасі і Придніпров'ї.

Розглянувши економічний стан Донецького вугільного басейну, можна визначити що від нього залежить розвиток багатьох галузей промисловості України, особливо чорної металургії. електроенергетики, коксохімії. Кам'яновугільна промисловість вплинула на територіальну структуру матеріального виробництва і географію населення України. Вугільний Донбас став важливим районом чорної металургії, машинобудування, хімічної промисловості, теплової електроенергетики, будівельної індустрії тощо. Колись малозаселений край. З розвитком промисловості перетворився в один із найбільш урбанізованих районів Європи.

Таким чином, на сучасному етапі, в умовах подорожчання нафти та газу, вугільна промисловість набуває значення стратегічної галузі в Україні і її розвиток визначається пріоритетним напрямом державної політики.

Значний рівень фізичного спрацювання гірничодобувного обладнання, закриття окремих шахт, скорочення видобутку вугілля, важкі умови праці шахтарів, високий травматизм тощо призводять до виникнення соціальної напруженості в шахтарських регіонах.

Існують і гострі екологічні проблеми. При добуванні вугілля відкритим способом із сільського господарства вилучаються великі площі родючих земель.

Для стабілізації роботи підприємств галузі та нарощування вуглевидобутку в Донецькому вугільному басейні необхідне комплексне вирішення проблеми розвитку шахтного фонду на сучасній техніко-технологічній основі та відтворення шахтобудівельного комплексу з його подальшим роздержавленням. Потребує надалі і збільшення обсягів державної підтримки вугільної галузі.

Отже, в розвитку Донецького вугільного басейну існують значні соціально-економічні проблеми, але якщо прийняти необхідні відповідні міри, то державі вдасться стабілізувати його стан і піднести на високий рівень видобуток та реалізацію вугілля.

Таким чином Донецький вугільний басейн становить одну із основ вугільної промисловості України, являючись найбільшим районом вуглевидобутку в країні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України “Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області” від 24.12.1998 р.

2. Постанова ВРУ „Про інформацію Кабінету Міністрів України” „Розвиток вугільної галузі України та запровадження енергозберігаючої моделі економіки - шлях до набуття енергетичної незалежності” №2517 від 10.11.2006р.

3.Кошеленко В.В. Оцінка місця вугільної галузі в енергетичній стратегії України та проблеми її розвитку// Формування ринкових відносин в Україні - 2007. - №2., С. 103-106.

4. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є.П. Качана. - К., Юридична книга, 2001. - 552 с.

5.Статистичний збірник „Регіони України” за ред. Осауленка част. 1., - К., -- 2007.

6. Щудло О.В. Проблеми функціонування вугільної галузі України в ринкових умовах// Формування ринкових відносин в Україні - 2004. - №8--с. 68-70.

7. Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. -- Донецьк: „Донбас”, 2004.

8.Гірничий енциклопедичний словник, т. 3. / За ред. В. С. Білецького. -- Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. -- 752 с.

9. Саранчук В.І., Ільяшов М.О., Ошовський В.В., Білецький В.С.. Хімія і фізика горючих копалин. -- Донецьк: Східний видавничий дім, 2008.

10.Манів З.О., Луцький І.М., Манів С.З. Регіональна економіка. Навчальний посібник. „Магнолія 2006”//Львів-2007-- с.561.

11. Афендікова В.І. Проблеми регіонального розвитку у контексті європейської інтеграції України та глобалізації /В.І. Афендікова// Інвестиції: практика та досвід.-2009.-№3.-с.31-36.-Бібліогр. -- с.36.

12.Клиновий Д.В., Чернюх Л.Г. Економіка та розвиток регіонів (областей) України. Навчальний посібник.-Київ:ЦУЛ, 2002. -- 644 с.

13.Державний комітет статистики України [http://ukrstat.gov.ua/].

14.Державна цільова економічна програма „Українське вугілля ” на 2010-2015 роки [http://www.mvp.gov.ua/].

15. Роль Півдня як економічної складової України [http://www.lytvyn-v.org.ua].

ДОДАТКИ

Додаток А

Таблиця 1.2.1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВУГІЛЬНИХ БАСЕЙНІВ УКРАЇНИ

Показники	По Мін-вугле-прому	Донецький басейн	Львівсько-Волинський басейн	Дніпровський басейн
Промислові запаси вугілля кат. А + В+ С1 млрд . т	45,7	42,2	1,2	1,9
Розроблювані і підготовлені до освоєння запаси, млрд. т	23,3	21,5	0,7	0,8
Середня потужність розроблюваних пластів, м	1,18	1,06	1,24	3,27
Максимальна глибина розробки, м	1400	1400	550	100
Мінімальна глибина розробки, м	24	123	345	24
Середня глибина розробки, м	651	692	456	77
Виробничі потужності, млн. т	115,1	109,1	4,0	2,0
Видобуток вугілля, млн. т	75,9	70,9	3,6	1,4
в тому числі: коксівного, млн. т	31,6	31,6
енергетичного, млн. т	44,3	39,3	3,6	1,4
Зольність видобутого вугілля, %	36,0	36,2	47,6	21,7
Середньо спискова чисельність НИМ, тис. чол.	428,0	403,2	19,3	5,5

Додаток Б

Таблиця 1.2.2 РОЗМІЩЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАПАСІВ ВУГІЛЛЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ на 01.01.2011 p.

	Запаси всього	Балансові запаси	За балансові запаси
Басейни	млрд	%	А+ В + С,	С2	Всього	млрд. т	%
			млрд. т	%	млрд. т	%	млрд. т	%
Україна	117,1	100,0	45,7	100,0	11,2	100,0	56,9	100,0	17,4	100,0
Донецький басейн	101,9	87,0	42,2	92,3	10,7	95,5	52,9	93,0	16,7	96,0
Львівсько-Волинський басейн	2,3	2,0	1,2	2,6	0,25	2,2	1,5	2,6	0,4	2,3
Дніпровський басейн	4,1	3,5	1,9	4,2	0,25	2,2	2,2	3,9	0,2	1,1

Додаток В

Рис.1.2.1

Рис.1.2.1 Динаміка видобутку вугілля в Україні (млн. тонн)

Размещено на Allbest.ru