Ефективність виробництва та розподілу ресурсів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

У наш час тема виробництво є дуже актуальною, адже життя країни і людства в цілому неможливе без виробництва, усі матеріальні блага, людина повинна виробляти сама. Україна з її величезним потенціалом, освіченим населенням, багатою природою, а також вдалим географічним положенням, відноситься до країн з міжнародною, виробничо-торгівельною структурою. При цьому країна володіє банком унікальних технологій і наукових розробок, реалізація яких відкриває нові можливості, як для вітчизняного, так і для світового прогресу. Як приклад можна привести: запуск супутника Землі - «Січ», що відкрив Україні шлях до клубу космічних держав; літак «Мрія» і інша продукція заводу ім. Антонова; електронні мікроскопи; різні типи й класи кораблів; наймогутніші у світі преси, турбіни і дизельні двигуни - усе це є на виробничому конвеєрі України.

Проте процес виробництва може відбуватися у конкретній, історично визначеній суспільній формі. Така форма відбиває, з одного боку, рівень розвитку суспільного поділу праці, що в свою чергу, визначає структуру й організаційну побудову продуктивних сил суспільства, а з другого - ступінь зрілості економічних відносин між людьми в суспільстві, форми економічних зв'язків між ними в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання результатів виробництва.

Та будь-яке виробництво має спільні ознаки, наприклад виробництво завжди виступає як суспільне заняття. Воно, починаючи з первіснообщинного суспільства, здійснюється як сумісний процес з великою кількістю людей.

В будь-якому суспільстві індивідуальні виробники тільки зовні виступають незалежними та ізольованими один від одного. Реально ж суб'єкти господарювання об'єднані взаємними зв'язками як виробники і споживачі щодо отримання знарядь, сировини, матеріалів, та реалізації готової продукції. Вся ця система господарських зв'язків, що базується на суспільному поділі праці, відображає єдиний економічний організм під назвою суспільне виробництво.

Також загальною ознакою є те, що в процесі виробництва між людьми виникають виробничі відносини, соціально-економічний зміст яких визначається формою власності на засоби виробництва.

Існує така ознака як безперервний характер, тобто виробництво постійно повторюється і відновлюється. Адже суспільство не може припинити виробляти, оскільки не може припинити споживати. Відтворювальний аспект включає в себе: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Але у процесі виробництва, як напевне і в усіх напрямках розвитку людства існує багато невирішених проблем. Головні з них назріли,порівняно, зовсім недавно, а саме у 20-тому столітті. Гостра нестача природних ресурсів таких як нафта та газ. Та завдяки науковцям, рано чи пізно, ці проблеми будуть вирішенні альтернативними шляхами, та шляхом підвищення ефективності виробництва.

Підвищення ефективності виробництва на підприємствах світу - це одна з найважливіших задач як держав так і людства в цілому (створення сприятливих умов для ефективної діяльності підприємств), так і економістів самих підприємств (аналіз виробничої діяльності, розробка й упровадження заходів щодо підвищення ефективності виробництва).

Метою написання курсової є розгляд виробництва як процесу суспільної праці, вході якого слід розглянути основні види виробництва, а також дослідити проблему економічного вибору. Проаналізувати проблему застосування ресурсів і виробництва сільськогосподарських культур. Знайти шляхи вирішення проблеми.

На сучасному етапі розвитку України, забезпечення стабільної роботи підприємств по випуску конкурентноздатної продукції, є завданням першорядної важливості для керуючих усіх рівнів. Найважливішою якісною характеристикою господарювання на всіх рівнях є - ефективність виробництва.

Необхідною умовою вирішення поставлених завдань є науковий пошук, аналіз, узагальнення практики й обґрунтування такої системи управління підприємством, що могла б забезпечити підвищення ефективності виробництва й насичення ринку високоякісними товарами, доступними для масового споживача.

Виходячи з вищесказаного, тема курсової, розглянута в роботі, є актуальною на сьогоднішній день, у період економічної кризи нашої країни, перерозподілу власності підприємств, спаду виробництва й реформування економіки нашої держави.

РОЗДІЛ 1ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИРОБНИЧИХ МОЖЛИВОСТЕЙ

1.1 Сутність, зміст і види ефективності виробництва та розподілу ресурсів

Ефективність виробництва - найважливіша якісна характеристика господарювання на всіх рівнях. Під економічною ефективністю виробництва розуміється ступінь використання виробничого потенціалу, що виявляється співвідношенням результатів і витрат суспільного виробництва. Чим вище результат при тих же витратах, чим швидше він зростає в розрахунку на одиницю витрат суспільно необхідної праці, чи чим менше витрат на одиницю корисного ефекту, тим вище ефективність виробництва. Узагальнюючим критерієм економічної ефективності суспільного виробництва служить рівень продуктивності суспільної праці.

Ефективність виробництва - це показник діяльності виробництва по розподілу й переробці ресурсів із метою виробництва товарів. Ефективність можна вимірити через коефіцієнт - відношення результатів на виході до ресурсів на вході чи через обсяги випуску продукції, її номенклатури.

Процес виробництва на будь-якім підприємстві здійснюється при визначеній взаємодії трьох визначальних його факторів: персоналу (робочої сили), засобів праці й предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал виробляє суспільно корисну продукцію чи виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої й упредметненої праці, а з іншого, - результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу й рівня їхнього використання (рис.1).

Ефективність виробництва являє собою комплексне відображення кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах із розвитою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін - продуктивність системи виробництва й обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів і послуг.

Рисунок 1 - Формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи)

Отже, ефективність виробництва й продуктивність системи - це по суті терміни-синоніми, що характеризують ті самі результативні процеси. При цьому варто усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато більш широким, чим продуктивність праці й прибутковість виробництва.

Процес формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності системи) провадиться зазначеним вище способом.

Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не слід тлумачити однозначно. Мова йде про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти:

1) кінцевий результат процесу виробництва;

2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об'єднання підприємств).

Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, обмірюваний обсягом продукції у натуральній і вартісній формах, другий включає не тільки кількість виготовленої продукції, але й охоплює її споживчу вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва, виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності - прибуток.

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфне визначення й застосування для аналітичних оцінок і управлінських вирішень. З огляду на це важливо виділяти по окремих ознаках відповідні види ефективності (продуктивності), кожний з який має певне практичне значення (рис. 2).

Відповідні види ефективності виробництва виділяються переважно по розмаїтості одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Насамперед результат (ефект) виробництва буває економічним чи соціальним.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств).

До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої чи реалізованої продукції, розмір отриманого прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів чи загальна економія від зниження собівартості продукції і ін.



Рисунок 2 - Види ефективності виробництва (продуктивності системи) по окремих ознаках

Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшенню нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенню умов праці й побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя і т.д.. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не тільки позитивними, але і негативними (поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Вони мають особливість - не усі з них піддаються кількісному виміру. У зв'язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у границях своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).

Суть проблеми підвищення економічної ефективності виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю трудових, матеріальних і фінансових ресурсів домагатися істотного збільшення обсягу виробництва продукції. Це, у кінцевому рахунку, означає підвищення продуктивності суспільної праці, що і є критерієм (мірилом) підвищення ефективності виробництва.

Необхідність і можливість підвищення ефективності виробництва обумовлюється як сукупністю постійно діючих факторів, так і кількістю особливостей сучасного етапу економічного розвитку України.

Проблема ефективності в цілому не нова, вона існує в тій чи іншій інтерпретації з періоду виникнення матеріального виробництва і відбиває взаємозв'язок виробничих відносин певного способу виробництва. В умовах формування ринкових відносин, коли результати роботи одних суб'єктів ринку залежать від чіткості й злагодженості роботи інших суб'єктів, проблема ефективності стає визначальною.

Важливе значення в системі керування виробництвом займає уміння найбільш об'єктивно визначати ефективність виробництва підприємства. Тривалий час у середовищі економістів велася дискусія з того, за допомогою якого показника (показників) можна найбільше об'єктивно визначати ефективність виробництва.

У наступному розділі розглядається система показників ефективності виробництва, що здатна давати всебічну оцінку використання всіх ресурсів підприємства і містити всі загальноекономічні показники.

1.2 Спрямованість діяльності й використання факторів підвищення ефективності виробництва

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) не однакові по ступені дії (впливу), використанню й контролю. Тому для практики господарювання, керівників і відповідних фахівців (менеджерів) підприємств важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю й використання найбільш важливих внутрішніх і зовнішніх факторів на різних рівнях керування виробництвом (див. табл. 1).

Таблиця 1 - Інтегрована модель факторів ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства як виробничо-економічної системи)

Підприємство може і повинне постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів шляхом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати вплив на неї зовнішніх факторів - економічної, соціальної політики держави, діяльності національних інституційних організацій розвитку інфраструктури і структурних змін у суспільстві.

Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації й інформаційних технологій дуже впливають на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають істотні зміни в технічному рівні й продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці й кваліфікації кадрів і т.д.

Устаткування. Цьому фактору належить одне з ведучих місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Підвищенню продуктивності діючого устаткування сприяє належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні терміни експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній можливості технологічно зв'язаних груп (одиниць), чітке планування завантаження в часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрізмінних витрат робочого часу і ін.

Матеріали й енергія. Проблема економії й зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем відповідних фахівців підприємств із матеріалоємним і енергоємним виробництвом. Завдання ресурсозбереження на таких підприємствах може позитивно вирішуватися шляхом упровадження мало відхідної й безвідхідної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з одиниці використовуваного матеріалу, використання дешевих і низькосортних видів сировини, підвищення якості матеріалів за допомогою первинної обробки, заміна імпортної сировини й матеріалів матеріальними ресурсами вітчизняного виробництва, раціоналізація управління виробничими запасами й розвитку ефективних джерел постачання.

Вироби. Самі продукти (вироби), їхня якість і дизайн також є важливими факторами ефективності. Дизайн, повинен корелювати з так називаною корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють утілення своєї технічної переваги в конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності підприємства просто корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством для продажу вироби повинні з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв'язку з цим підприємство повинне стежити за тим, щоб не виникало яких-небудь організаційних і економічних бар'єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу.

Працівники. Основним джерелом і визначальним фактором підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники - керівники, підприємці, фахівці, робітники. Продуктивність їхньої праці багато в чому визначається методами, технікою, особистою майстерністю, знаннями, відношенням до роботи й здатністю виконувати ту чи іншу роботу. Ділові якості працівників найбільш повно можуть виявлятися в умовах функціонування на підприємстві могутнього й гнучкого мотиваційного механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво підприємства матеріально й морально стимулює використання творчих здібностей усіх категорій працівників, виявляє цікавість до їхніх особистих проблем, сприяє створенню й підтримці сприятливого соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємства, здійснює соціальний захист людей, гарантує їхню зайнятість і т.д.

Організація й системи. Єдність трудового колективу, раціональність у делегуванні відповідальності й нормах керованості відносяться до принципів гарної організації справ на підприємстві, що забезпечують необхідну спеціалізацію й координацію виробничих і управлінських процесів і, таким чином, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності. Однією з причин недостатньої продуктивності підприємства як складної виробничо-економічної системи є занадто жорстка організаційна структура, надмірне відокремлення підрозділів по професійним групам чи функціям. Тому система повинна бути динамічною й гнучкою, періодично реорганізованою відповідно до нових завдань, що виникають перед підприємством при зміні ситуації.

Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах переваги трудомістких процесів стають досить перспективними для підвищення продуктивності. Наукова організація праці у всіх підрозділах підприємства сприяє тому, щоб перетворити ручну працю в більш продуктивну за рахунок удосконалення способів виконання трудових операцій, застосовуваних механізмів і інструментів, організації робочих місць. Для удосконалення методів праці на підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операцій і використання робочого часу, систематична атестація робочих місць, узагальнення й використання накопиченого на інших родинних підприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорій працівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої) роботи й виконання корисної з найменшими витратами сили, часу й засобів.

Стиль управління. Значний (за деякими оцінками - переважний) внесок у підвищення ефективності (продуктивності) виробництва може забезпечувати сучасна добре організована система керування, під контролем якої знаходяться ресурси й результати діяльності підприємства. Складовою частиною такої системи є стиль керування - типовий «м'який» фактор підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник, підприємець чи менеджер підприємства повинен знати, що абсолютно досконалого стилю управління для усіх випадків не існує. Загальна ефективність діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і стосовно кого застосовується відповідний стиль керування. Відомо, що стиль управління, у якому об'єднані професійна компетентність, діловитість і висока етика взаємин між людьми, впливає практично на усі види і напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, якою мірою враховуються зовнішні фактори підвищення ефективності виробництва на тім чи іншім підприємстві.

Максимально можливого впливу внутрішніх («твердих» і «м'яких») факторів на рівень ефективності виробництва можна досягти лише при забезпеченні необхідної комплексності їхнього використання, узгодженості взаємодії в часі і просторі. Наприклад, можна використовувати новітні технології й устаткування, але продовжувати застосовувати застарілі форми організації праці чи мати на підприємстві недостатньо підготовлені кадри. Зрозуміло, що в такому випадку позитивних змін в ефективності виробництва не відбудеться.

На рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосередній або непрямий вплив здійснюють зовнішні фактори ефективності виробництва. Проте самі підприємства не можуть активно їх контролювати. От чому ці фактори варто знати й вивчати, зрозуміти їхню дію (вплив) і приймати до уваги при розробці (плануванні) й здійсненні програм підвищення ефективності виробництва на підприємствах. У зв'язку з цим стає очевидною необхідність істотної характеристики й визначення напрямків дії окремих зовнішніх факторів ефективності (продуктивності).

Державна політика. Здійснювана державою (урядом) економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва через: практичну діяльність урядових закладів і державних структур; законодавчу діяльність; фінансові заходи й стимули (податки, тарифи, фінансову підтримку великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання процентних ставок для кредитів); установлювані й контрольовані економічні правила й нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль цін, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності і т.д.); створення ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлення власності й приватизацію державних підприємств; комерціалізацію організаційних структур невиробничої сфери і т.д. Розвиток економіки України, економічні відносини між окремими підприємствами й організаціями, між підприємствами й державою визначаються законодавством України (зокрема, Законами Украйни: «Про підприємництво», «Про власність», «Про оподатковування підприємств» і ін.), основні положення, якого керівникам і фахівцям підприємств необхідно добре знати й спиратися на них у своїй практичній діяльності.

Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже відзначалося, залежить від багатьох факторів - внутрішніх і зовнішніх (стосовно підприємства), завданням держави є створення не тільки на національному рівні, не тільки відповідних економічних, соціальних, політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення продуктивності виробничо-економічних систем. Такі умови, зокрема, забезпечуються шляхом заснування й постійного функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституційних механізмів - організацій (дослідницьких і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), діяльність яких орієнтована на: визначення й вирішення основних проблем підвищення ефективності (продуктивності) різних виробничо-економічних систем і економіки в цілому; практичну реалізацію стратегії й тактики розвитку народного господарства, здійснюваних на відповідних рівнях управління; підготовку (перепідготовка, підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів) для ринкової економіки. Зараз у світі нараховується близько 150 національних і регіональних центрів, інститутів і асоціацій по продуктивності й управлінню. Зокрема, у світовому співтоваристві відомими й визнаними є Японський центр продуктивності, Центр продуктивності ФРН, Канадський центр ринку праці й продуктивності, Американський інститут організації праці й виробництва. В Україні аналогічні функції виконує Інститут стратегічних досліджень, Інститут економіки промисловості, Міжнародний інститут менеджменту, Державна академія управління, Київський державний економічний університет.

Інфраструктура. Важливою передумовою підвищення ефективності (продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень розвитку й активна діяльність різноманітних установ ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури. У сучасних умовах усі підприємства в процесі своєї інноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитися без відповідних послуг інноваційних фондів, товарно-сировинних бірж, бірж праці, фондових бірж, комерційних банків і інших інститутів ринкової інфраструктури. Неабиякий безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств, рівень ефективності їхнього виробництва в цілому надає належний розвиток і високоякісне функціонування виробничої інфраструктури - комунікацій, транспорту, оптової й роздрібної торгівлі, спеціалізованих інформаційних систем і т.д. Усе-таки найбільше вирішальне значення для забезпечення динамічного й ефективного розвитку як суспільного виробництва в цілому так і різноманітних його ланок, включаючи головну з них - підприємства, має, могутня й розгалужена мережа організаційних структур і система постійно здійснюваних ними заходів, що у своїй сукупності складають соціальну інфраструктуру. У зв'язку з цим державі й відповідним його владним і управлінським установам належить приділяти особливу увагу розвитку й підвищенню ефективності різноманітних навчальних закладів, науки, культури, систем житлово-комунального господарства й побутового обслуговування населення, його надійному соціальному захисту.

Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни в суспільстві в залежності від якості керування діяльністю окремих підприємств. При чому така взаємодія в довгостроковій перспективі завжди має двосторонній характер, тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної ефективності, а позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти модифікації самої структури суспільного виробництва. Подібні зміни є не тільки результатом, але й причиною економічного й соціального розвитку суспільства. Розуміння цих змін дозволяє уникати непотрібних погрішностей у прийнятті урядових рішень, більш реалістично й цілеспрямовано планувати діяльність підприємств, розвивати ринкову й соціальну інфраструктуру. Найбільш важливим крім політичних, вважаються структурні зміни економічного й соціального характеру. Істотні економічні зміни відбуваються в таких сферах:

1) моделях зайнятості населення - зрушення зайнятості від сільського господарства до обробної промисловості, а також від останньої до невиробничих галузей (особливо сфери послуг);

2) складі основних фондів (основного капіталу) - визначається розмірами фонду нагромадження й інвестицій за ознаками інтенсивності відновлення, терміну використання, ступеня втілення технологічних новин, рівнем капіталоємності;

3) технологіях, наукових дослідженнях і розробках - співвідношення імпорту технологій із залученням іноземного капіталу й вітчизняних технологічних розробок, упровадження нетрадиційних технологій і розробок, що супроводжуються революційними проривами в цих галузях;

4) масштабах (концентрації) виробництва - помітне збільшення частини дрібних (малих) і середніх підприємств, що можуть стати й стають конкурентноздатними за умови їхньої необхідної спеціалізації і наявності великих і розрахованих на тривалий період партій замовлень на виготовлену ними продукцію. Структурні зміни соціального характеру стосуються, головним чином, персоналу (робочої сили) і трудового потенціалу; вони характеризуються важливими зрушеннями в їхньому складі по ознаках - статі, освіти, кваліфікації, національних особливостей характеру і ін.

РОЗДІЛ 2 ЕФЕКТИВНІСТЬ РОЗПОДІЛУ РЕСУРСІВ

2.1 Узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва

Розглянемо ефективність вкладень у виробництво товарів. Будемо виходити, з того, що існує фіксована загальна пропозиція ресурсів праці і капіталу для виробництва тих самих двох благ (їжі та одягу). Люди пропонують виробничі ресурси. На виручені кошти формують попит і споживають блага. Коли ціна одного з ресурсів зростає, люди, що сформували більшість його пропозиції, отримують більшу виручку і збільшать споживання одного із благ. Це, в свою чергу, призведе до збільшення попиту на виробничі ресурси і вплине на їх ціну. Тільки аналіз загальної рівноваги дасть змогу визначити ціни, які зрівноважать попит і пропозицію на кожному ринку (ресурсів і благ).

Як і для дослідження ефективності обміну скористаємося коробкою Еджворта, але замість благ на осях координат відкладемо кількість (в натуральному виразі) ресурсів, які використовуються в виробництві цих благ.

Контрактна лінія (крива виробничих контрактів на придбання ресурсів) - це всі технічно ефективні поєднання вкладень. Кожна точка (А), яка не лежить на цій кривій, характеризує неефективний розподіл ресурсів на виробництво благ (рис.3).

Якщо дві ізокванти перетинаються, ресурси можна перерозподілити і збільшити виробництво хоча б одного із благ. Будь-який розподіл всередині заштрихованої площі збільшує виробництво обох товарів порівняно з точкою А.

Нам відомо також, що коли виробники благ мінімізують витрати виробництва, вони застосовують такі поєднання ресурсів (праці та капіталу), що співвідношення їх граничних продуктивностей дорівнює співвідношенню цін і граничній нормі технологічного заміщення ресурсів, тобто



Рисунок 3 - Ефективність у виробництві

,

Оскільки ГНТЗЧ/К дорівнює нахилу ізокванти виробника, то конкурентна рівновага на ринку ресурсів забезпечується, якщо кожний виробник використовує працю і капітал так, що нахил ізоквант співпадає і дорівнює співвідношенню цін обох ресурсів. Тому точка конкурентної рівноваги має лежати на кривій контрактів, а конкурентна рівновага у виробництві є ефективною. Місце положення точки рівноваги на кривій контрактів залежить від попиту споживачів на блага (товари).

Легко переконатися, що коли ми розпочинаємо розподіл поза кривою контрактів, обом виробникам буде вигідно додатково найняти робітників або орендувати капітал, так що, мінімізуючи витрати, вони можуть перерозподілити свої ресурси. Зрозуміло також, що конкурентна рівновага на ринку ресурсів не є однозначною. Ефективне використання ресурсів допускає, що може вироблятися багато одного блага і мало іншого, і навпаки. Це витікає із кривої межі(границі) виробничих можливостей.

Крива виробничих можливостей (рис. 4) показує різні співвідношення виробництва благ, які можна отримати за фіксованого використання ресурсів. Кожна точка Б, В, Г на межі виробничих можливостей є похідною від кривої виробничих контрактів і відображає рівень ефективного виробництва благ.

Рисунок 4 - Межа виробничих можливостей

Межу виробничих можливостей як і криві байдужості та ізокванти можна характеризувати кількісно. Такою кількісною характеристикою межі виробничих можливостей є гранична норма трансформації (ГНТ), яка характеризує кількість одного блага, від якої потрібно відмовитися заради отримання додаткової одиниці іншого. Вимірюється тангенсом кута нахилу дотичної до кривої в точці.

У міру переміщення по кривій виробничих можливостей зверху вниз ГНТ зростає, що є слідством того, що продуктивність (віддача)ресурсів відрізняється при їх вкладенні у виробництво різних благ. Існує точка Б, де ГНТ = 1, тобто точка, де віддача від ресурсів у виробництво різних благ однакова.

Межу виробничих можливостей можна представити і в термінах витрат виробництва, оскільки продуктивність і витрати ресурсу є взаємопов'язаними показниками. Тому на межі виробничих можливостей виконується умова, що

,

для того щоб економіка була ефективною, вона має не лише випускати товари за мінімальних витрат, а й випускати їх у такій номенклатурі, яка відповідає бажанням людей заплатити за них. З теорії споживання відомо, що ГНЗ вимірює бажання заплатити за додаткову одиницю одного блага, скороченням споживання іншого

.

Але це відношення благ у теорії виробництва є не що інше, як ГНТ (гранична норма трансформації). Отже, виробництво буде ефективним лише тоді, коли для кожного споживача буде мати місце рівність:

ГНЗ = ГНТ.

Усі точки на межі виробничих можливостей технологічно ефективні. Але не всі з них відповідають виробництву товарів, які максимізують корисність споживача. Тільки в точці А досягається ця узгодженість (дотичність кривої байдужості до кривої межі виробничих можливостей).

Оскільки уподобання щодо одних і тих же товарів у різних споживачів різні, то практичне вирішення цієї задачі методами прямого (нормативного планування) є достатньо складною і трудомісткою задачею. З цим завданням з меншими витратами і без залучення для цього бюрократичного апарату із структури органів управління більш ефективно справляється налагоджена система ринкової конкуренції (рис. 5). Припустимо, що на ринку благ Х і Y сформувалось співвідношення цін .



Рисунок 5 - Ефективність виробництва

Якщо виробники використовують ресурси ефективно, то вони вироблятимуть XА і YА продукції ГНТА, яке якраз відповідає цьому відношенню цін (рис. 6).

Рисунок 6 - Рівновага споживачів і виробників

Зустрівшись з такими бюджетними обмеженнями, споживачі будуть вибирати точку Б, в якій вони максимізуватимуть свою корисність на кривій байдужості Б2;. Оскільки виробник бажає виробити XА одиниць продукції, а споживачі бажають купити XБ одиниць продукції, то виникає надмірний попит на благо X. Відповідно споживачі бажають купити іншого блага в кількості YБ, а виробники - виготовити його в кількості YА, виникає надмірна пропозиція блага Y. Тому ціни на блага на ринку будуть змінюватися: зростатимуть на благо Х і зменшаться на благо Y. Оскільки відношення цін (ЦX/ЦY) буде зростати, то лінія цін, яка відповідає ГНТ, буде переміщатися (перекочуватися) вздовж виробничої межі. Рівновага буде досягнута в точці В, де споживачі вирівняють свою ГНЗ із ціновим співвідношенням граничної норми трансформації виробників.

2.2 Показники ефективності використання основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень

Наступною групою функціональних показників є показники використання виробничих фондів і капітальних вкладень. Сюди можуть бути віднесені такі показники:

- фондовіддача;

- приріст оборотних коштів до приросту товарної продукції;

- виробництво чистої продукції на 1 грн. середньорічного обсягу оборотних коштів;

- відносна економія основних виробничих фондів;

- відносна економія оборотних коштів;

- оборотність оборотних коштів;

- приріст оборотних коштів до приросту товарної продукції;

- питомі капітальні вкладення на одиницю виробничої потужності, що вводиться;

- питомі капітальні вкладення на одиницю приросту продукції;

- строк окупності капітальних вкладень.

Перераховані показники відображають рівень використання засобів виробництва в одному виробничому циклі, частково або цілком переносять свою вартість на готову продукцію. У зв'язку з цим використання засобів виробництва істотно впливає на рівень ефективності. Останні три показники характеризують ефективність капітальних вкладень, що направляються на збільшення випуску продукції.

Фондовіддача є в даний час основним показником використання основних виробничих фондів. Вона показує обсяг виробленої продукції, що приходиться на 1 грн. середньорічної вартості основних виробничих фондів. Продукція може бути представлена у вартісному чи натуральному вираженні. Динаміка цього показника відбиває зміну величини й структури основних фондів, обсягу й асортименту продукції, що випускається. Оскільки фондовіддача виражає співвідношення між досягнутим економічним ефектом (у виді виробленої продукції) і витратами на створення основних фондів, за допомогою яких досягнутий цей ефект, вона є й показником ефективності виробництва.

Фондовіддача розраховується по формулі:

де Т - обсяг виробленої продукції; Ф - вартість основних виробничих фондів, грн.

Показник приросту оборотних коштів до приросту товарної продукції розраховується по формулі

де Поб - приріст середньорічної вартості оборотних коштів, %;

Jв - темп зростання обсягу чистої (товарної) продукції.

Відносна економія основних виробничих фондів, грн., розраховується по наступній формулі:

,

де Фб - середньорічна вартість основних фондів у базовому періоді;

Фi - середньорічна вартість у розрахунковому періоді.

Варто помітити, що відносну економію оборотних коштів, матеріальних витрат, фондів заробітної плати можна розрахувати по цій же формулі з використанням відповідних значень фондів.

Оборотні кошти складають частину засобів виробництва, що включають у себе також фонди обігу (готова продукція, кошти). Таким чином, показник відносної економії оборотних коштів характеризує отриману економію матеріальних і коштів у процесі виробництва й реалізації продукції. Економія оборотних коштів сприяє прискоренню їхньої оборотності і тим самим підвищенню ефективності виробництва.

Як уже говорилося, показник відносної економії оборотних коштів характеризує отриману економію матеріальних і коштів у процесі виробництва й реалізації продукції. Економія оборотних коштів сприяє прискоренню їхньої оборотності й тим самим підвищенню ефективності виробництва.

Прискорення оборотності оборотних коштів сприяє їхньому вивільненню й використанню на інші потреби підприємства. Скорочення одного обороту (у днях) оборотних коштів і часткове вивільнення їх свідчить про ефективне їхнє використання. Тривалість одного обороту оборотних коштів До (у днях) можна визначити по формулі:

,

де Ос - оборотні кошти, тис. грн.;

Вр - виторг від реалізації продукції, тис. грн.:

360 - кількість днів у році.

Наступною групою функціональних показників є показники використання матеріальних ресурсів:

- відносна економія матеріальних витрат;

- зниження питомої витрати матеріалів (виноматеріалів).

- матеріальні витрати на 1 грн. товарної продукції;

Частка матеріальних витрат у собівартості виноробної продукції становить 93%. Тому стає зрозумілим прагнення працівників управління виноробних підприємств до економії сировини, матеріалів, палива, усіх видів енергії, тари й інших матеріальних ресурсів як до виконання найважливішої умови підвищення ефективності виробництва.

У складі матеріальних витрат вартість сировини переважає, тому у виноробстві розроблені деталізовані норми утрат виноматеріалів.

Розрахунок відносної економії матеріальних витрат Эм (у тис. грн.) провадиться по формулі:

,

де Мзф, Мзб - матеріальні витрати відповідно фактичні й у базисному періоді, тис. грн.;

Jв - темп зростання валової продукції, %.

До елементів витрат підприємства відносяться й матеріальні витрати підприємства, до них відносяться витрати на: сировину й матеріали, покупні комплектуючі вироби й напівфабрикати, паливо, електроенергію, теплоенергію й ін.

Показник матеріальних витрат на 1 грн. товарної продукції - важливий показник. Обчислюється він відношенням суми матеріальних витрат на виробництво до вартості виробленої товарної продукції в діючих цінах:

,

де Мз - величина матеріальних витрат у загальних витратах на виробництво, грн.;

Т - обсяг товарної продукції, грн.

Варто помітити, що загальноприйнята система показників ефективності виробництва, використовувана для оцінки ефективності виробництва, містить також і додатково розраховані мною показники господарської діяльності підприємства. Дані доповнення, на мою думку, є доцільними, тому що вони дозволяють нам зробити також і додаткові висновки про ефективність виробництва.

Додаткові показники, включені в систему показників ефективності виробництва підприємства:

- темп зростання фондовіддачі;

- темп зростання виробничих фондів;

- фондоозброєність праці;

- темп зростання фондоозброєності праці.

Фондоозброєність відображає ступінь технічної оснащеності праці і впливає на продуктивність праці.

Наведені цифри свідчать про необхідність вишукування й використання резервів виробничих фондів, для того, щоб підвищити фондовіддачу.

Поліпшення використання основних виробничих фондів дозволяє без додаткових капіталовкладень збільшити випуск продукції, поліпшити техніко-економічні показники виробництва, такі, як фондовіддача, продуктивність праці, собівартість продукції й ін., тобто дозволяє підвищити ефективність виробництва.

2.3 Аналіз використання виробничих потужностей і розподілу ресурсів на сільськогосподарських підприємствах

Збільшення обсягів виробництва продукції - головний напрям зміцнення економіки будь-якого підприємства. Основним завданням у сільському господарстві є забезпечення більш повного задоволення зростаючих потреб населення в продуктах споживання і промисловості - в сировині. Серед вирішальних умов виконання цього завдання є зміцнення матеріально-технічної бази, послідовна інтенсифікація виробництва, покращення його розміщення і спеціалізації, удосконалення орендних відносин, підвищення рівня використання сільськогосподарських угідь та інших виробничих ресурсів.

Валова сільськогосподарська продукція - це вся вироблена в господарстві за рік основна і побічна продукція рослинництва і тваринництва. По окремих видах продукції обсяг валового її виробництва вимірюється вартісним і натуральним показниками фізичної ваги в центнерах, тоннах, тис. штук тощо.

У сільськогосподарських підприємствах валова продукція розподіляється на товарну частину і продукцію, що використовується на внутрішньогосподарські потреби. Виробництво товарної продукції, як і валової, також вимірюється вартісними і натуральними показниками. Кількість реалізованої продукції по кожному її виду відображається натуральними показниками у фізичній і заліковій вазі продукції, а обсяг реалізації в цілому по галузі та господарству - у вартісному виразі. Вартісний показник товарної продукції в зазначеній формі звіту відображається у вигляді виручки від реалізації з урахуванням цін, що склалися, за продану продукцію, різних надбавок до них та інших надходжень. Тому, якщо обсяг товарної продукції аналізується у взаємозв'язку з валовим обсягом, наприклад для визначення товарності господарства, то він повинен вимірюватись у тих самих порівняльних або ж реалізаційних цінах, що і валова продукція. З такою ж метою товарна і валова продукція може бути відображена за оцінкою в плановій її собівартості.

Для аналізу валової сільськогосподарської продукції користуються показниками, що відображають розміри галузей (у рослинництві - посівні площі культур у гектарах, у тваринництві - поголів'я тварин).

Завдання аналізу полягає насамперед у вивченні виконання планів і договірних завдань з виробництва сільськогосподарської продукції, продажу її державі та іншій реалізації, товарності продукції, динаміки зміни цих показників за ряд років, з'ясуванні основних факторів, які впливають на обсяг виробництва продукції, виявленні результатів збільшення продукції.

міни обсягу валової продукції рослинництва залежать від розмірів загальної площі продуктивних земельних угідь господарства, структури цих угідь і посівних площ культур. До продуктивних земельних угідь відносяться природні сінокоси і пасовища, багаторічні плодові насадження, рілля і посівні площі сільськогосподарських культур.

При аналізі необхідно з'ясувати, як господарство здійснює програму перетворення непродуктивних земель на продуктивні, виявити резерви розширення площі ріллі за рахунок освоєння цілинних і перелогових земель, зрошення і осушення земель, визначити питому вагу загальної посівної площі у складі площі ріллі. Чим вищі ці показники, тим інтенсивніше використовуються земельні угіддя.

Важливе значення для збільшення виробництва кормів має перетворення природних кормових угідь на окультурені сінокоси і пасовища шляхом проведення заходів з їх поліпшення і підвищення продуктивності.

У складі сільськогосподарських угідь більш продуктивною є площа ріллі, яка зайнята посівами сільськогосподарських культур. Збільшення обсягу продукції та підвищення ефективності використання землі залежить від структури посівних площ, під якою розуміють показники питомої ваги посівних площ окремих культур у загальній посівній площі господарства. При аналізі важливо порівняти фактичні розміри посівних площ і їх структуру з плановими, дати економічну оцінку змінам, що відбулись у структурі посівних площ. Таку оцінку дають шляхом визначення впливу зміни посівних площ на обсяг валової продукції (у відповідній оцінці, наприклад у порівняльних цінах), а також на валовий чистий дохід господарства.

Зменшення посівних площ у господарстві під товарними культурами і збільшення за рахунок цього посівної площі під кормовими культурами вважаються негативними явищами. При цьому, звичайно, враховують потреби тваринництва в кормах.

У складі товарних культур збільшення обсягу продукції досягається шляхом підвищення питомої ваги у структурі посівних площ високопродуктивних, як правило, інтенсивних культур за рахунок зменшення посівів менш продуктивних.

Оцінка зміни структури посівів кормових культур проводиться з урахуванням їх урожайності не лише у фізичній вазі, а й у перерахунку на кормові одиниці.

Головним напрямом збільшення обсягів продукції землеробства є підвищення урожайності сільськогосподарських культур. Для цього господарства здійснюють комплекс заходів щодо підвищення родючості землі, запровадження інтенсивних технологій вирощування культур тощо. При аналізі виконання плану з урожайності культур необхідно насамперед дати оцінку її рівню по господарству в цілому і по його підрозділах ( відділках, бригадах, ланках). Для цього по кожній культурі порівнюють фактичні показники урожайності з плановими, а також показники окремих внутрішньогосподарських підрозділів між собою і кожен з них із загальногосподарськими показниками. При аналізі впливу названих факторів на рівень урожайності крім елементарних порівнянь використовують більш складні способи регресивно-кореляційного аналізу.

Результати такого аналізу можуть бути використані для обґрунтування підвищення показників урожайності культур, що передбачається планами господарства, а також при аналізі ефективності додаткових витрат на мінеральні добрива.

Таблиця 2 - Динаміка виробництва основних видів продукції рослинництва в СВАТ «Браїлівське» за 2007-2009 рр.

Види продукції	Валовий збір, ц	Відхилення,
	2007 р.	2008 р.	2009	(+,-)
Зернові і зернобобові	71019	227082	272413	201394
з них
пшениця	47961	147889	114280	66319
гречка	761	-	3074	2313
ячмінь	13141	10521	62809	49668
Горох	8690	16213	26662	17972
Овес	298	292	-	-298
Кукурудза на зерно	-	51867	65588	65588
інші зернові	168	300	-	-168
Соя	2467	15294	10940	8473
Ріпак	1605	10078	-	-1605
Цукрові буряки	179377	664262	711645	532268

Як видно з таблиці валовий збір більшості основних видів рослинництва зріс. Так найбільшої зміни зазнала пшениця, обсяг виробництва якої зріс на 201394 ц і цукрові буряки - на 532268 ц. При цьому почали вирощувати кукурудзу на зерно у 2008 році, а у 2009 році збільшили її валовий збір..

Зміна обсягу виробництва продукції рослинництва може відбуватися за рахунок зміни площі і урожайності, тому в наступній таблиці розглянемо вплив розміру площі і урожайності на валовий збір продукції.

Розглянувши дану таблицю можна стверджувати, що на СВАТ «Браїлівське» ріст валового збору основних сільськогосподарських культур рослинництва спричинений одночасним зростанням площі, на яких вони вирощувалися і їхньої урожайності. Тому розглянемо значущість змін від цих факторів і порівняємо їх.

Таблиця 3 - Вплив розміру посівної площі та урожайності на валовий вихід продукції рослинництва СВАТ «Браїлівське» за 2007-2009 рр.

Культури	Площа, га	Урожайність, ц/га	Валовий збір, ц	Відхилення, (+,-)
	баз.	звіт.	баз.	звіт.	баз.	Умов.	звіт.	загальне	в т.ч. за рах.
									площі	урож
Зернові і зернобобові	10051	11302	22,59	24,10	227082	255346	272413	45331	28264	17067
з низ
пшениця	4548	3041	32,52	37,58	147889	98885	114280	-33609	-49004	15395
Ячмінь	448	3485	23,48	18,02	10521	81843	62809	52288	71322	-19034
Горох	1000	1691	16,21	15,77	16213	27416	26662	10449	11203	-754
кукурудза на зерно	4003	2153	12,96	30,46	51867	27900	65588	13721	-23967	37688
Соя	1793	1507	8,53	7,26	15294	12854	10940	-4354	-2440	-1914
Цукрові буряки	3931	2936	168,98	242,39	664262	496126	711645	47383	-168136	215519

Таблиця 11 - Вплив факторів на зміну валового виходу продукції тваринництва в СВАТ «Браїлівське» за 2007-2009 рр.

Види продукції	Поголів'я, гол.	Продуктивність 1 голови, кг	Валовий вихід продукції, ц	Відхилення (+,-)
	базис.	звіт.	базис.	звіт.	базис.	умов.	звітн.	загальне	В т.ч. за рахунок
									погол.	продук-тивність
Приріст живої маси свиней	82	345	2,37	0,41	194	816	140	-54	622	-676

Отже, збільшення обсягу валового збору зернових і зернобобових від збільшення їх площі складає 62,4% (28264/45331*100), а від урожайності 37,6%; зміна валового збору сої - від зміни площі 56,0%, від зміни урожайності 44,0%; на зменшення валового збору цукрових буряків вплинули зниження площі, так як урожайність у звітному році зросла на урожайності на 43,4% (242,39/168,98*100-100).

Як бачимо на зміну валового збору основних культур, які займають більшу частину валової продукції господарства вплинуло зростання обсягу їх посівних площ.

Важливу роль в сільськогосподарських підприємствах посідає тваринництво.

При аналізі валової продукції тваринництва одним із важливих показників її обсягу є середнє поголів'я продуктивних тварин. Воно визначається відношенням кількості кормоднів на календарну кількість днів у періоді (рік - 365 днів). Середньорічне поголів'я тварин залежить від кількості вихідного поголів'я і обороту стада тварин. Під вихідним поголів'ям тварин розуміють його наявність на початок або на кінець відповідного періоду; під оборотом стада - рух (надходження і вибуття) тварин протягом відповідного періоду. Виконання плану з обороту стада забезпечує можливість виконати план щодо середньої кількості тварин і вихідного поголів'я на кінець року.

Якщо ж вона перебувала у відповідній групі лише протягом одного, наприклад, четвертого кварталу, то це становить лише 0,25 середньорічної голови. Тому для виконання плану щодо поголів'я тварин за відповідний період важливо забезпечувати своєчасне надходження тварин у ту чи іншу виробничу групу і передбачати раціональні строки вибуття тварин з господарства.

Відношенням кількості поголів'я, яке надійшло в стадо корів, до вихідного поголів'я на кінець року визначають відсоток поновлення молочного стада.

Продуктивність тварин відображається показниками виходу продукції в розрахунку на одну голову. До них відносяться: надій молока на одну корову, приріст однієї голови тварин, яйценосність однієї несучки, настриг вовни з однієї вівці та ін.

Аналіз виконання плану щодо продуктивності тварин полягає насамперед у здійсненні оцінки її рівня по господарству в цілому і по його підрозділах, фермах, цехах, групах тварин, що закріплені за окремими працівниками тощо.

Для оцінки досягнутого рівня продуктивності показники слід порівнювати з даними за минулі періоди, середніми за ряд років, по об'єднанню, групі однотипних і передових господарств.

На середньодобовий приріст тварин можуть впливати зміни структури поголів'я тварин з різними рівнями продуктивності на одну голову. Наприклад, середньодобові прирости молодняка великої рогатої худоби, як правило, вдвічі нижчі за привіс тварин на відгодівлі.

При аналізі визначають відхилення в показниках середньодобового приросту за рахунок зміни структури стада за схемою:

- загальне відхилення по середньодобовому приросту (г), у тому числі за рахунок зміни:

1) структури стада;

2) приросту по групах тварин.

Рівень продуктивності тварин залежить від багатьох факторів. Серед них найважливішими є забезпеченість кормами та їх використання.

В наступній таблиці розглянемо динаміку виробництва основної продукції тваринництва.

Як видно з таблиці у звітному році підприємство перестало займатися виробництвом більшості продукції тваринництва. Так ми спостерігаємо, що у 2009 році СВАТ «Браїлівське» перестало виробляти молоко, вирощувати ВРХ, а також займатися бджільництвом.

Таким чином серед всіх галузей тваринництва на підприємстві залишилося лише свинарство, обсяги виробництва якого зазнали також змін і у 2009 році знизилися на 50,2% в порівнянні з 2007 роком.

Таблиця 4 - Динаміка виробництва основних видів продукції тваринництва в СВАТ «Браїлівське» за 2007-2009 рр.

Види продукції	Валова продкція, ц	Відхилення, (+,-)
	2007 р.	2008 р.	2009 р.
Молоко	1336	80	-	-1336
Прирости живої маси
великої рогатої худоби	54	9	-	-54
Свиней	281	194	140	-141
Мед	457	400	-	-457

Як видно з таблиці у звітному році підприємство перестало займатися виробництвом більшості продукції тваринництва. Так ми спостерігаємо, що у 2009 році СВАТ «Браїлівське» перестало виробляти молоко, вирощувати ВРХ, а також займатися бджільництвом. Таким чином серед всіх галузей тваринництва на підприємстві залишилося лише свинарство, обсяги виробництва якого зазнали також змін і у 2009 році знизилися на 50,2% в порівнянні з 2007 роком.