Організація торгівлі

Таким чином, функції торгівлі не тільки суттєво ускладнюватимуться, вони набуватимуть якісно нового змісту. їх реалізація стане неможливою в рамках існуючих організаційних форм, оскільки вони не вписуються в систему обігу товарів та послуг, характерну для ринкової економіки.

Складні завдання і функції торгівлі потребують зосередження в цій сфері величезних ресурсів для забезпечення її нормального функціонування.

Отже, ядро системи торгівлі становлять організаційні елементи у вигляді підприємств торгівлі, організацій та їх об'єднань, товарно-матеріальні, трудові ресурси і грошові засоби.

Усі ці складові торгівлі тісно взаємозв'язані, а їхні дії підпорядковані виконанню соціально-економічних функцій торгівлі. Це і є перща ознака торгівлі як системи.

Друга ознака характеризує систему як сукупність елементів, що взаємозв'язані і перебувають у різносторонніх відносинах.

У торгівлі всі складові взаємодіють на базі розгалуженої системи зв'язків. Між суб'єктами торгівлі найбільш розповсюджені господарські зв'язки. Вони опосередковують рух і обмін величезної маси товарів. Другий вид зв'язків на низовому рівні -- це технологічні зв'язки, які вважаються ще більш системоутворювальними, ніж господарські. Технологічні зв'язки повинні забезпечити єдність і безперервність торгово-технологічних процесів.

Співробітництво і взаємодія між підсистемами підтримується економічними зв'язками, інтеграційними та коопераційними зв'язками.

Уся сукупність зв'язків виражає комплекс складних відносин, які виникають у торгівлі: економічні, соціальні, технологічні, організаційні, правові та ін. Відносини виникають з приводу виробництва, розподілу, споживання, обміну. Безперечно, у торгівлі переважають відносини з приводу обміну в товарно-грошовій формі. Саме ці відносини визначають характер і інтегративні властивості торговельної системи.

Інтегративність є третьою ознакою системи. У торгівлі як соціально- економічній системі об'єднані різноякісні, але в цілому об'єкти однорідної діяльності. При всьому цьому кожному окремому елементу не властиві якості, характерні для системи. Отож, торговельна система не зводиться до простої сукупності елементів. Сума властивостей окремих елементів не виражає суму властивостей системи.

Наступна ознака-- еволюційних характер розвитку. Торгівля як система розвивається за законами еволюції, де поєднуються детермінізм і стахостичність, нестабільність і рівновага, циклічність і хаос. Така еволюція зумовлює властивості синергічності, а значить, сприяє самоорганізації системи.

І остання ознака, притаманна торговельній системі, -- цілісність. У сфері торгівлі впорядковані об'єкти, підсистеми, що взаємодіють як одне ціле, оскільки вони взаємозалежні, взаємозв'язані і функціонують заради єдиної кінцевої мети -- забезпечення процесу товарно-грошового обміну й отримання прибутку.

ВИДИ СУБ'ЄКТІВ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Суб'єктний склад сфери торгівлі різноманітний і складний. Будучи відкритою системою, ця сфера легкодоступна для багатьох видів суб'єктів господарювання незалежно від організаційно-правового статусу, форми власності або відомчої належності. На відміну від інших систем, тут можуть функціонувати як юридичні, так і фізичні особи.

Фізичні особи -- це індивідуальні підприємці, громадяни України або інших держав, які стають суб'єктами ринку після проходження державної реєстрації. Фізичні особи можуть бути зареєстровані підприємцями зі створенням юридичних осіб і без створення юридичних осіб. Як правило, підприємці не створюють юридичну особу, а виступають як приватні підприємці. У такому разі для державної реєстрації фізичні особи подають паспорт, реєстраційну картку, документ, що засвідчує оплату за державну реєстрацію. Орган державної реєстрації вносить відповідні дані в Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності і видає свідоцтво про державну реєстрацію, а також ідентифікаційний номер фізичної особи.

Підприємець, який створює юридичну особу, подає установчі документи -- статут, реєстраційну картку встановленого зразка, квитанцію про оплату реєстрації.

Юридичною особою визнається організація, підприємство, які наділені відокремленою власністю і можуть відповідати майном за свої зобов'язання.

Юридична особа повинна мати самостійний баланс, поточні рахунки, від свого імені виступати в суді, набувати майнові і немайнові права. Суб'єкт господарювання набуває права юридичної особи лише після його державної реєстрації.

Багатоукладна економіка створює умови для організації юридичних осіб різноманітних організаційно-правових форм, які можна поділити на прості і складні.

Юридичні особи, наприклад, виступають як самостійні суб'єкти права. Що стосується філій, представництв, різних видів господарських асоціацій, то вони цим статусом не володіють, оскільки не є юридичними особами. Такі юридичні особи, як товариства з додатковою відповідальністю та командитні товариства, несуть майнову відповідальність у повному обсязі. Інші види -- тільки в межах внесених їхніми учасниками вкладів.

Корпоративні формування мають можливість формувати фінансові ресурси за рахунок емісії акцій, облігацій. Відповідно, більш стабільною в них є стратегія розвитку, конкурентоспроможність. Водночас такі організаційно-правові форми менш оперативні в динамічних ринкових ситуаціях.

Кооперативні форми соціально орієнтовані, вони не ставлять за мету отримання прибутку, тому в системах їхня діяльність не буде збігатися з загальним вектором організації.

Отже, кожна організаційно-правова форма має свої плюси і мінуси, тому в практичній діяльності їх слід кваліфіковано використовувати для досягнення успіху і посилення конкурентних позицій системи торгівлі.

Більш глибокий аналіз суб'єктів торговельної діяльності потребує їх розгляду крізь призму їхніх основних функцій. Доцільно зробити це по підсистемах торговельної системи.

Для сфери роздрібної торгівлі найбільш характерними є такі суб'єкти:

* Магазин -- це підприємство роздрібної торгівлі, яке реалізує товари і надає послуги, що призначаються дня остаточного споживання. Магазин займає окрему споруду або приміщення. Для нього характерна наявність торговельного залу, підсобних і допоміжних приміщень.

Магазин -- це узагальнене поняття. Воно поширюється на більшість типів роздрібних підприємств -- торговельні центри, універмаги, спеціалізовані підприємства, дрібнооптові підприємства.

За своїм правовим статусом магазин може бути юридичною або неюридичною особою. Організаційно-правова форма магазину не обмежується, але найбільш розповсюдженими є підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, філія і дочірнє підприємство.

Магазин посідає провідне місце у сфері роздрібної торгівлі. Усіх типів і видів магазинів налічується 87 тис. од., їх частка в загальній кількості суб'єктів господарювання цієї сфери становить 65 %.

* Об'єкти дрібнороздрібної торгівлі -- павільйони, кіоски, ларьки, ятки -- також мають помітне місце у функціональній структурі торгівлі. Нині їх нараховується близько 22 тис. одиниць, що становить 23 % загальної чисельності об'єктів роздрібної торгівлі.

Підприємства громадського харчування -- їдальні, кафе, закусочні, бари, буфети, ресторани, фабрики-кухні. Усі вони займають окремі приміщення або споруди, які мають, як правило, зал, обладнаний столиками та стільцями, а також виробничі та підсобні приміщення.

Більшість підприємств громадського харчування є юридичними особами. Кількість підприємств громадського харчування за останні роки стабілізувалася, і зараз їх є близько 34--35 тис. од., що становить 25 % загальної кількості суб'єктів у сфері роздрібної торгівлі.

Аптека -- це стаціонарний пункт роздрібного продажу лікувальних засобів і товарів санітарії та гігієни, який займає окреме приміщення і має торговельний зал для покупців, а також інші приміщення функціонального призначення. Як і магазини, аптеки можуть мати різний правовий статус і правове становище.

Підприємства побутового обслуговування -- стаціонарні центри, салони, майстерні, цехи, які займають окрему споруду або приміщення і відповідно обладнані. Вони виконують роботи і надають послуги населенню, пов'язані з ремонтом предметів особистого споживання та домашнього вжитку. Інші види послуг відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності в Україні не належать до сфери комерційного бізнесу.

Особливий інтерес у сфері роздрібної торгівлі являє такий суб'єкт, як ринок. Ринок -- це підприємство сфери торгівлі, яке виконує функції надання послуг із забезпеченням умов для здійснення купівлі-продажу продовольчих і непродовольчих товарів за вільними цінами. Основними продавцями на ринку є фізичні особи -- підприємці і непідприємці, а покупцями -- населення.

Залежно від асортименту товарів ринки поділяються на продовольчі, речові, автомобільні, універсальні, спеціалізовані.

За статусом ринки в Україні бувають формальні і неформальні (незареєстрова- ні). Формальні ринки є юридичними особами.

Кількість ринків швидко зростає ш приблизно 180--200 од. на рік. Нині у сфері роздрібної торгівлі функціонує 2120 ринків. З них близько третини належать до споживчої кооперації.

У сфері оптової торгівлі типовими є такі суб'єкти:

Оптова база майновий комплекс, технологічно оснащений для забезпечення комерційних, торговельно-оперативних та торгово-технологічних процесів. За призначенням бази поділяються на оптово-збутові, оптово-закупівельні, оптово- торговельні, вихідні, перевалочні тощо.

Найбільш характерна організаційно-правова форма оптової бази -- акціонерне товариство або спільне підприємство (в системі споживчої кооперації).

Оптові бази не відіграють нині провідної ролі на оптовому ринку товарів та послуг. їх частка в забезпеченні роздрібного товарообігу залишається надзвичайно низькою -- 9--10 %. При цьому слід підкреслити, що їх кількість за останні роки не зменшилася. Нині функціонує не менше 1450 оптових баз.

Товарні склади, склади-холодильники дрібнооптових фірм -- це спеціально пристосовані приміщення для зберігання товарних запасів і формування асортименту товарів. Ця мережа значною мірою не легалізована. По суті, вона відіграє провідну роль в оптово-складському і транзитному обігу. Організаційно-правовий статус дрібнооптових фірм різноманітний, але переважають товариства з обмеженою відповідальністю.

Оптові продовольчі ринки являють собою структуризовані організаційно- правові форми, основною метою яких є реалізація оптових партій сільськогосподарської продукції і продуктів їх переробки. За товарним профілем оптові продовольчі ринки можуть бути поділені на ринки худоби і м'яса та м'ясопродуктів; масла, жирів та молокопродуктів; овочів, плодів та продуктів їх переробки; зерна і хлібопродуктів; цукру і кондитерських виробів, технічних культур.

У територіальному плані ринки діляться на: сільські, міські, районні і міжрегіональні.

Організаційно-правовою формою ринку, як правило, є акціонерне товариство або господарське товариство.

В Україні процес створення оптових продовольчих ринків тільки розпочався. Оптово-роздрібні підприємства займають окрему споруду, до якої входять торговельні, складські та допоміжні приміщення. Таке підприємство багатофункціональне. Воно здійснює оптову і роздрібну торгівлю товарами легкої промисловості, культтоварами, меблями, будматеріалами. Характерним представником такого підприємства є магазин-склад з купівлі-продажу палива, будматеріалів, лісоматеріалів, габаритних товарів. В організаційно-правовому плані такі підприємства набувають форми господарського товариства або кооперативного підприємства.

У сфері комерційного посередництва суб'єкти господарювання проходять стадію становлення. При цьому їх коло прискорено розширюється, охоплюючи біржі, аукціони, дистриб'юторів, брокерські фірми, консигнаторів, лізингові компанії тощо.

Біржа -- особливий вид організаційно оформленого і регулярно функціонуючого ринку, де здійснюється торгівля 40--45 видами біржових товарів або цінними паперами. Головне завдання біржі --- створення умов для торговельно- посередницької діяльності. Біржі поділяються на фондові, товарні і товарно- сировинні. Товарна спеціалізація бірж досить глибока. У цьому плані розрізняють біржі зернові, худоби, металу, дорогоцінного металу, какао-кофе, нафти й т. п.

В Україні функціонує 365 бірж, з них-- лише 10--15 % вузькоспеціалізовані. Біржовий обіг становить 6,0--6,5 млрд грн у рік, щоправда, переважають (2/3) валютні операції. Основна частина вітчизняних бірж є акціонерними товариствами.

Брокерські фірми -- це суб'єкти ринку, провідною функцією яких є зведення контрагентів. Біржові брокери виступають продавцями і покупцями. Але в обох випадках брокери виконують разове доручення і діють від імені і за рахунок замовника. Вони виконують лише фактичні, а не юридичні дії.

Аукціони - це спеціально організовані ринки, які періодично діють у загальновизнаних світових торговельних центрах. На аукціонах здійснюється привселюдний продаж аукціонних товарів за принципом: власником товару стає той, хто пропонує найвищу ціну.

В Україні аукціонний продаж практикується надзвичайно обмежено: нерухомість, худоба.

Дистриб'ютори -- це суб'єкти оптового ринку (юридичні особи та фізичні осо- би-підприємці), які володіють винятковим правом купівлі-продажу товару конкретної фірми. Дистриб'ютори укладають угоди від свого імені і за свій рахунок. В Україні дистриб'ютори представляють товари та інтереси переважно зарубіжних фірм.

Агентські фірми виступають як незалежні суб'єкти на ринку товарів і послуг. Вони від імені і за рахунок замовника здійснюють посередництво під час укладання угод або самі укладають угоди, виконуючи при цьому як фактичні, так і юридичні дії. Комерційні (торговельні) агенти співпрацюють з принципалами на договірній основі.

Стопісти-- це фірми в країні імпортера, які здійснюють експортно-імпортні операції на основі спеціального договору консигнаційного складу.

Фектори -- торговельні посередники, які виконують від імені експортера операції: експортні, кредитні, страхові.

Лізингові фірми --п це суб'єкти ринку, основна діяльність яких полягає в здаванні в довгострокову оренду з викупом (фінансовий лізинг) машин, обладнання, транспортних засобів, комп'ютерної техніки. Лізингові фірми бувають універсальними і спеціалізованими.

Суб'єкти комерційної діяльності постійно видозмінюються, трансформуються, максимально пристосовуються до конкурентного середовища.

Водночас лібералізація торгівлі, глобалізація міжнародної торгівлі породжують принципово нові форми і види суб'єктів ринку. Серед них слід виділити віртуальні магазини і дистриб'юторів у системі електронної комерції, транснаціональні торговельні компанії та ін. В українській економіці ці формування тільки розпочинають свій розвиток.

ОРГАНІЗАЦІЙНІ МОДЕЛІ У СФЕРІ ТОРГІВЛІ

Форму об'єднання і впорядкування функціонально взаємозв'язаних елементів у межах певної структури можна назвати організаційною моделлю. Вона відображає внутрішню структуру об'єкта торгівлі або систем його внутрішньої організації.

Практично втілюються організаційні моделі в організаційній побудові, яка дає уявлення про статичний етап складових елементів (суб'єктів, підрозділів) та їх взаємозв'язки.

Класифікувати організаційні моделі та елементи, що склались у сфері торгівлі, надзвичайно складно через брак чітких критеріїв. Але їх можна проаналізувати залежно від функціональної спрямованості в різних секторах торговельної сфери.

В роздрібній торгівлі існує багато моделей, які відрізняються складом організаційних елементів, їх взаємозв'язком і функціональною спрямованістю.

Організаційна побудова відображає організаційно-управлінську структуру. Директором магазину, як правило, є його власник. Інші управлінські служби очолюють фахівці-професіонали. Функціональні підрозділи представлені у вигляді спеціалізованих товарних відділів та секцій. Крім того, деякі магазини утримують господарську, транспортну, ремонтну служби.

У зарубіжній практиці, наприклад США, організаційна побудова невеликого магазину аналогічна, але більш раціональна.

Загальним недоліком організаційної побудови вітчизняних та зарубіжних магазинів є так звані плоскі моделі, тобто надмірна раціоналізація структури за рахунок вилучення багатьох потрібних підрозділів -- маркетингу, інформації, юрисконсульта тощо.

Більшість магазинів зберігають самостійність, але незалежних самостійних магазинів стає все менше у вітчизняної і зарубіжній практиці.

В умовах ринкових відносин і конкурентного середовища підприємства намагаються об'єднатися на добровільних засадах в асоціації, об'єднання. Мета об'єднання -- зниження витрат, посилення конкурентних позицій, запобігання ризику розорення і банкрутства.

Процес об'єднання характерний для однотипних роздрібних підприємств: «Товари повсякденного попиту», «Продтовари», «Гастрономи», «Овочі, фрукти», «Універсами», «Одяг», «Госптовари», «Універмаги». Інтегратором в об'єднаннях і асоціаціях, як правило, виступає потужна торговельна фірма. Отже, такі об'єднання за своїми функціями є оптово-роздрібними.

Асоціації магазинів найбільш характерні для зарубіжної практики. У США, наприклад, вони створюються у вигляді мережі магазинів. їх кількість перевищує 90 тис. мереж, які охоплюють близько 950 тис. магазинів. Організаційна структура мережі доволі складна (рис. 3.5.).

Як видно з рис. 3.5, управління в мережі зосереджено в штаб-квартирі. Організаційними елементами є від 5 до 1000 магазинів. При цьому магазини розташовані у різних географічних зонах. Дана організаційна модель має багато конкурентних переваг за рахунок централізації різних функцій.

В оптовій торгівлі структура підприємств має свою специфіку. Низова оптова ланка торгівлі (оптова торгова база) в організаційно-структурному плані більш досконала, ніж у роздрібній торгівлі. Тут підрозділи побудовані за напрямами діяльності та товарними группами.

Типові організаційні моделі оптових підприємств, які функціонують у торгівлі зарубіжних країн, відрізняються від вітчизняних тим, що вони, як правило, мають корпоративний характер і виконують не тільки основні (закупівлі, зберігання, оптовий продаж товарів), але й додаткові (суміжні) функції.

В організаційній побудові підприємств оптової торгівлі зарубіжних країн спостерігається тенденція оптимізації підрозділів, безпосередньо пов'язаних з виконанням складських операцій. Саме ці операції є найбільш витратними у складному процесі оптового обігу, тому зарубіжні фірми намагаються максимально скоротити їх за рахунок удосконалення організації.

Узагальнюючи організаційно-структурні побудови різних форм і систем торгівлі, можна констатувати таке:

* організація торгівлі має переважно функціонально-товарний характер;

* організаційні структури не уніфіковані, а відрізняються різноманітністю.

СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА ТОРГІВЛІ

Структурна перебудова означає радикальні зміни в елементах і складових, структури у результаті чого виникають якісно нові структурні моделі. Широкомасштабна структурна перебудова вітчизняної торгівлі спостерігалася в перехідний період під впливом трансформацій національної економіки на ринкових засадах. Така перебудова охопила головним чином соціальну, функціональну, територіальну та організаційну структуру торгівлі. Організаційні моделі як результат перебудови були розглянуті вище. Тут важливо розкрити інші напрями перебудови багатомірної структури торгівлі.

ПЕРЕБУДОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ ТОРГІВЛІ

У доперебудовний період усі канали товаропросування були переважно одержавлені. Державний сектор торгівлі споживчими товарами становив 2/3, а інша частина припадала на кооперативну торгівлю. Приватна торгівля вважалася чужорідною для системи соціалістичного господарювання. Усе це призвело до надмірної централізації, усуспільнення власності і монополізації внутрішньої торгівлі. Унаслідок приватизації торговельних об'єктів, їх корпоратизації та залучення іноземного капіталу у сферу торгівлі соціальна її структура докорінно змінилася.

Переважна частина підприємств, основних фондів, оборотних коштів була зосереджена у секторі колективної власності. Така ж ситуація склалась і з товарообігом. Частка приватних підприємств становить 13,4 % і продовжує зростати. Близько 500 великих торговельних об'єктів належать міжнародним організаціям та юридичним особам інших держав. Таким чином, на сучасному етапі у соціальному плані торгівля представлена трьома основними формами власності: державною, колективною і приватною.

Державна форма торгівлі базується перш за все, на державній комунальній формі власності, тобто на власності місцевих органів влади. Отже, особливістю державної торгівлі є те, що вона заснована на державній формі власності, а її роздрібна й оптова мережа розміщена переважно в містах. Відповідно вона обслуговує міське населення. Необхідність збереження державної форми торгівлі в ринковому середовищі пояснюється багатьма причинами. По-перше, у сфері товарного виробництва зберігається масштабний державний сектор. Тут значна частина продукції реалізується через власну фірмову торговельну мережу або переважно через державні канали. По-друге, державна торгівля покликана обслуговувати соціально незахи- щених громадян: пенсіонерів, ветеранів, біженців, багатодітних сімей на пільгових засадах. По-третє, через державну торгівлю державні органи мають можливість організовувати купівлю-продаж на умовах держконтракту, держзамовлення, тобто купувати ресурси для державних потреб і за державні кошти.

Колективна форма торгівлі останнім часом набула прискореного розвитку. Якщо в доперебудовний період ш частка не перевищувала 23--25 % у товарообороті внутрішньої торгівлі, то нині цей рівень досягає близько 75 %. Соціально-економічною базою такої форми є колективна форма власності, яка неоднорідна за типами і видами. Провідне місце посідають так звані підприємства колективні, тобто корпоративні. До них належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, різні асоціації, об'єднання. їх частка становить 10--12 % у колективній формі торгівлі. Близько ї % припадає на орендні підприємства, які здійснюють свою діяльність на орендованому майні. Такі підприємства, як правило, перебувають на стадії приватизації.

Провідна роль у колективній формі належить кооперативним підприємствам системи споживчої кооперації. їх кількість -- це половина мережі колективної форми, але спостерігається стійка тенденція до їх скорочення.

Характерною особливістю колективної форми торгівлі є широкомасштабність. Колективні торговельні підприємства функціонують як у місті, так і в селі. Корпоративні інтереси забезпечують високу мотивацію до праці, зацікавленість у результатах діяльності, а відповідно, і в ефективному функціонуванні всього колективного сектору торгівлі.

Приватна форма торгівлі, яку було ліквідовано за соціалізму, відродилась у сучасний перехідний період. За короткий термін вона досягла прогресу. По-перше, її частка зросла майже до 11 %, і, по-друге, приватна торгівля представлена не тільки дрібнороздрібною мережею, як було на початку перебудови але й порівняно великими і середніми магазинами.

Фундаментом цієї форми є приватна власність і підприємницька ініціатива. У міру розширення приватної власності приватна торгівля зміцнює свої позиції.

Для приватної торгівлі характерні постійна диверсифікація, висока культура і якість обслуговування, максимальна наближеність до покупців. Водночас ця форма торгівлі супроводжується постійним ризиком банкрутства.

У зарубіжних країнах поділ інститутів торгівлі за формами власності більш широкий:

* особисте володіння (приватна торгівля);

* корпоративна мережа (на акціонерних засадах);

* державна форма торгівлі;

* споживчий кооператив;

* франчайзинг;

* оренда торговельного об'єкта.

Особисте володіння характерне для некорпоративних фірм. Прибуток, витрати, ризики -- це проблеми власника, оскільки торговельні об'єкти перебувають у приватній власності. До цієї форми належить 74 % усіх роздрібних фірм США. Щоправда, вони займають лише 9 % у загальнонаціональному товарообігу.

Корпоративна мережа заснована на акціонерному капіталі. Тут функції володіння і управління не суміщаються. Цей сектор охоплює 22 % підприємств торгівлі США, а його частка в загальному товарообігу перевищує 85 %.

Державна форма торгівлі стабілізувалася на рівні 9--10 % у товарообігу з урахуванням її частки в корпоративних компаніях.

Франчайзинг передбачає договір між франчайзером (фірма-виробник, оптова компанія) і франчайзі (роздрібна торговельна фірма), відповідно до якого останньому дозволяється використати марку фірми, товарні знаки або одержати підтримку франчайзера по всьому формату торговельного бізнесу. Таким чином, є два вида франчайзинга -- на торгову марку (займає 2/3 роздрібного продажу в цьому секторі торгівлі) і на франчайзинг торговельного бізнесу (займає 1/3 продажу, але охоплює більше ніж 75 % торговельних об'єктів, як правило, дрібних).

Оренда широко розповсюджена для організації торгових відділів, розміщення дрібнороздрібної мережі у великих універсальних магазинах, на ринках, підприємствах сфери послуг, громадського харчування.

Значні перспективи в Україні відкриваються для форми торгівлі, заснованої на власності іноземних фірм. Прямі іноземні інвестиції у внутрішню торгівлю становлять близько 800 млн дол. США, або 17,5 %. У цьому плані торгівля поступається лише харчовій промисловості, де частка інвестицій досягає 21 %.

Серед об'єктів торгівлі з іноземним капіталом переважають роздрібні підприємства, здебільшого відомих зарубіжних фірм. Таких підприємств налічується близько 500.

Привабливість інвестицій у торгівлю пояснюється тим, що:

* окупність інвестицій у сфері обігу й оборотність коштів висока;

* місткість ринку в Україні значна;

* механізм репатріації прибутку для іноземців спрощений.

Підсумовуючи характеристику соціальних форм торгівлі можна констатувати, що вони відповідають багатоукладності економіки, але в перехідний період опти- мальності їх пропорцій ще не досягнуто.

ПЕРЕБУДОВА ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ

організація торгівля товар

Функціональна структура являє собою склад елементів, що виражають основні функції торгівлі. Донедавна ядро функціональної структури утворювали такі канали: «Матеріально-технічне забезпечення», «Заготівля сільськогосподарської продукції» і «Торгівля товарами народного споживання». Усі вони в різних формах опосередковували обмін і формували сферу товарного обігу. В умовах ринкових відносин ця структура суттєво трансформується.

«Матеріально-технічне забезпечення» і «Заготівлі сільськогосподарської продукції», для яких характерно усуспільнення, лімітація матеріально-технічного потенціалу, ресурсів, централізація їх розподілу, не вписуються в ринкову систему і гальмують широке використання товарно-грошових відносин.

Оскільки ці канали займають 3/4 економічного оборігу, то закономірно постає проблема їх адаптації до нових масштабів товарно-грошових відносин і відповідної інтеграції в єдину систему торгівлі, як це практикується в більшості країн.

Таким чином, «Матеріально-технічне забезпечення» перетворюється на оптову торгівлю засобами виробництва, а «Заготівля сільгосппродукції» -- на оптову торгівлю аграрною продукцією. Тому цілком закономірно, що ці дві форми можна віднести до галузі «Торгівлі», як це практикується в країнах ринкової орієнтації.

Державний класифікатор видів економічної діяльності в Україні також об'єднує всі раніше наявні організаційні форми в одну групу. Функціональну структуру сфери обігу згідно з новою класифікацією подано в табл. 4.2.

По суті, в новій класифікації «Торгівля» ототожнює всі наявні раніше організаційні форми у сфері товарного обігу. Отже, у функціональному плані структура торгівлі значно розширилася, охопивши при цьому більш як 55 підкласів, тобто видів і різновидів торгівлі, не менше від 45 класів роздрібної торгівлі, майже 10 класів торгового посередництва і стільки ж класів торгівлі послугами.Фактично нова функціональна модель торгівлі містить три сектори -- оптову, роздрібну торгівлю та торговельне посередництво (рис. 4.1).

Суть нової структурної моделі торгівлі полягає в тому, що вона матиме не галузевий, а функціональний характер.

Слід особливо підкреслити, що така трансформація торгівлі не тільки відповідає гармонізованому класифікатору видів економічної діяльності (КВЕД), а й наближає структуру вітчизняної торгівлі до моделей розвинутих країн.

ПЕРЕБУДОВА ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ ТОРГІВЛІ

Територіальна структура торгівлі відображає регіональні особливості і пріоритети структурної політики в регіонах. Однак сама регіональна політика відносно територіального розвитку торгівлі тільки формується, тому структура торгівлі складається під впливом некерованих факторів зі значними деформаціями.

Найбільш повну картину територіальної структури можна отримати за допомогою аналізу торгівлі в міській і сільській місцевості, а також за регіонами України.

В Україні за аналогією більшості країн світу концентрація торгівлі історично здійснювалась у містах. Ця закономірність зберігається й нині, але деформовано. У містах, де проживає 2/3 населення, зосереджено 70 % роздрібних підприємств, близько 75 % торговельних площ, 92 % товарообігу. Оптова торгівля, по-суті, вся розташована у місті.

На сільську місцевість з населенням 16 млн осіб (33 %) припадає лише 8 % загального обігу внутрішньої торгівлі. Розрив між товарообігом на одиницю міського і сільського населення -- майже 6 разів, і він продовжує збільшуватися.

Дані підтверджують значні контрасти в територіальній структурі торгівлі. Так, у сільській місцевості забезпеченість населення торговельними площами становить лише 903 м2 на 10000 осіб постійного населення, що у 1,5 раза менше, ніж у міських поселеннях, і у 2,5 раза нижче від нормативу.

Аналогічний стан з товарообігом. Якщо в 1990 р. торгівля на селі займала 28 % у загальному товарообігу, то у 2003 році -- 7,6 %. Більше того, з 28,5 тис. сільських поселень 5,8 тис, тобто близько 20 % не мають ні стаціонарних об'єктів торговельного обслуговування, ні пересувної торгівлі.

Істотні деформації спостерігаються у структурі товарообігу на селі. Співвідношення проданих продовольчих і непродовольчих товарів становить 89 : 11, що вказує на надзвичайно вузький сегмент непродовольчих товарів на сільському ринку.

Зазначені проблеми характерні не тільки для територіальної, а й регіональної структури торгівлі. У межах регіонів спостерігаються очевидні диспропорції і деформації в забезпеченості населення роздрібною мережею, торговельними площами, у структурі товарообігу, рівні споживання, якості обслуговування.

Аналіз даних показує, що лише в п'ятьох областях забезпеченість населення торговельними площами перевищує 1400 м на 10000 осіб. Отже, відносно нормативу або інших розвинутих країн (5000--5500 м на 10000 осіб) рівень забезпеченості надзвичайно низький. У більшості областей стан забезпеченості є не тільки низьким, але й спостерігається тенденція до скорочення торговельних площ у всіх регіонах.

Щодо забезпеченості населення роздрібними підприємствами, то особливого контрасту за регіонами не спостерігається. Відхилення від середньої забезпеченості по Україні (15 підприємств на 10000 осіб) незначні. За цим показником Україна лідирує серед багатьох країн. Але варто ще раз зауважити, що вітчизняні підприємства мають порівняно невеликі торговельні площі -- середній розмір магазину не перевищує 90 м2.

У регіональній структурі найбільш виражені деформації склались у товарообігу. Загалом товарообіг на одну особу малий -- усього 707 грн на рік. В окремих областях цей показник становить 55--60 % середнього рівня по Україні. А різниця між найвищим і найнижчим рівнем відповідно перевищує 2 рази.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Які зміни відбуваються в соціальній структурі торгівлі в сучасних умовах?

2. Що таке функціональна структура торгівлі?

3. Чим різняться стара і нова функціональні моделі сфери обігу товарів та послуг?

4. Як можна оцінити систему торговельного обслуговування в регіонах?

Усе це вказує на слаборозвинуту систему торговельного обслуговування в регіонах, недостатню роль торгівлі в забезпеченні матеріальних потреб населення, відсутності активної торговельної політики.

ПОНЯТТЯ ОПТОВОГО РИНКУ ЯК МІСЦЯ І СФЕРИ ЗДІЙСНЕННЯ ОПТОВОЇ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Товарний характер розширеного суспільного відтворення обумовлює об'єктивну необхідність існування товарного ринкумісця і сфери здійснення обміну но- вовиготовленого товару, оцінки його вартості.

У процесі сучасного розвиненого постіндустріального виробництва щодня створюється широка гама споживчих вартостей (товарів і послуг), найрізноманітніших за характером, місцем, часом і обсягами споживання. Спільним для більшості з них є те, що основна маса новостворених товарів і послуг скеровується на товарний ринок для їхньої оцінки шляхом співвідношення попиту і пропозиції з метою подальшої реалізації (продажу).

Абстрагуючись від розгляду сутності поняття «ринок»-- всебічно вивченої економічної категорії, зупинимося на характеристиці саме товарного ринку і його важливої складової частини Ш оптового ринку товарів і послуг. У вузькому змісті під товарним ринком розуміють місце реалізації (еквівалентного обміну) усієї кількості товарів та послуг, що постійно виготовляються або створюються.

Своєю чергою, увесь товарний ринок в організаційному аспекті може бути поділений на дві великі складові частини: роздрібний (споживчий) і оптовий1 (інститу- ціональний) ринки.

Поряд із поняттям «оптовий» як відповідник в українській мові широко вживається поняття «гуртовий», синонімічне за змістом. Західні ж економісти частіше послуговуються поняттям «інституціональний ринок», що теж до певної міри є відповідником оптового (гуртового) ринку.

Основними ознаками, що дозволяють провести такий, до деякої міри умовний, поділ товарного ринку, є мета і характер подальшої комерційної діяльності з придбаним товаром, а також усереднені загальні обсяги торговельних операцій і обо- рудок, що характерні для окремих його складових елементів.

Перший елемент, або підсистема, -- роздрібний (споживчий) ринок, який включає в себе попиту пропозицію і ціни матеріальних благ, що скеровуються на особисте споживання окремих індивідів або домогосподарств. Відмінності між окремими секторами цієї підсистеми випливають із відмінностей у способі використання споживних властивостей різних товарів: частина товарів може служити для задоволення потреб окремої особи (предмети одягу, взуття, гігієни), тоді як інші товари задовольняють потреби всього домогосподарства (посуд, килими, меблі). Однак в обох випадках спільною є мета пред'явлення попиту на роздрібному ринку -- кінцеве споживання товарів.

Другим невід'ємним елементом загального товарного ринку є оптовий (гуртовий, інституціональний) ринок товарів і послуг. Оптовий ринок -- це сукупність попиту, пропозиції і цін на матеріальні блага, що обмінюються між суб'єктами різних сфер товарного виробництва з метою подальшої реалізації, продовження виробничого циклу або забезпечення суспільних потреб.

Оптовий (гуртовий) ринок за внутрішніми ознаками суттєво відрізняється від споживчого (роздрібного) ринку. Це, по-перше, мета пред'явлення попиту: інсти- туціональні суб'єкти ринку, на відміну від індивідуальних споживачів, не передбачають кінцевого індивідуального споживання товарів і послуг. По-друге, значно відрізняється контингент клієнтів оптового ринку: з ними, на відміну від переважно персоніфікованих покупців роздрібного ринку, найчастіше взаємодіють колективні суб'єкти господарських відносин: фірми, підприємства, організації, підприємці- комерсанти тощо. Колективний характер формування попиту на інституціонально- му ринку відрізняє, по-третє, масштаби та обсяги більшості комерційних операцій і оборудок купівлі-продажу товарів і послуг: вони є значно масштабнішими за розмірами партій матеріальних благ і їх вартістю на гуртовому ринку порівняно з роздрібним.

Розуміння оптового ринку як сфери співвідношення, оцінки і рівнозваження інтересів і потреб споживачів (попиту) та інтересів і результатів праці виробників (пропозиції) у загальному вигляді є дещо абстрактним, оскільки з обох боків -- як з боку попиту, так і з боку пропозиції -- стоять реальні люди і предмети обміну між ними. Отже, як сукупність об'єктів і суб'єктів оптовий ринок може бути представлений як єдність юридичних і фізичних осіб (суб'єктів), що вступають між собою у господарські відносини для задоволення виробничих, комерційних або суспільних потреб у товарах і послугах (об'єктах).

Підсистема оптового ринку являє собою тісне поєднання численних суб'єктів господарської діяльності, різноманітних за організаційними формами, формами власності, галузями діяльності і видами спеціалізації у багатовидовій номенклатурі об'єктів обміну.

Товари і послуги як більш активні елементи підсистеми гуртового товарного ринку динамізують, приводять у дію всю підсистему, безперервно рухаючись усіма можливими каналами товаропросування.

Склад і структура об'єктів оптового (інституціонального) товарного ринку є ширшими від складників споживчого ринку.

Зокрема, асортимент оптового ринку включає крім більшості товарів широкого вжитку товари виробничо-технічного призначення і суспільного (колективного) споживання, які не надходять на споживчий ринок. Через гуртовий ринок реалізуються також послуги, нехарактерні для роздрібного ринку, ^Ji послуги виробничим підприємствам, органам державного управління і соціального захисту населення.

Розширення, як порівняти зі споживчим ринком, номенклатури матеріальних благ, залучених на оптовий товарний ринок, веде до суттєвої зміни основного контингенту суб'єктів даного ринку. Серед учасників інституціонального ринку широко представлені підприємства виробничих галузей, гуртові і комерційно- посередницькі підприємства, а також органи державного регулювання і соціального захисту населення. Суб'єкти оптового ринку разом з існуючою інфраструктурою товарного ринку відіграють забезпечувальну роль, формуючи і розвиваючи широкий спектр каналів товаропросування.

Оптовий ринок на сучасному етапі є складною організаційно-господарською формацією, для якої характерним є тісне переплетіння матеріальної бази, що тривалий час формувалась і розвивалась в умовах радикально відмінної від сьогоднішньої ринкової, планово-розподільної системи господарювання і нових, сучасних форм і методів функціонування суб'єктів оптового ринку.

Сучасний оптовий ринок бере свій початок у плановій економіці, що базувалася на директивно-розподільних методах централізованого планування. Сама сутність цих методів господарювання об'єктивно обумовлювала потребу в організації і забезпеченні функціонування гіпертрофованої кількості суб'єктів оптового ринку -- оптових організацій і підприємств як у галузі торгівлі, так і в галузі матеріально- технічного постачання виробничих підприємств, органів державного і соціального регулювання. Підміна об'єктивно-регулювальної функції ринку, заснованої на еквівалентному обміні, суб'єктивно-регулювальними методами планування створила умови для превалюючого розвитку складського господарства різних систем і відомств. Водночас, зі зростанням обсягів виробництва матеріальних благ, що потребували розподілу, забезпеченість більшості галузей складськими потужностями постійно відставала від потреб, що зростали. Відставання пропускної здатності складського господарства гуртової ланки від необхідної потреби для забезпечення дедалі більших обсягів товаропотоків викликало процес укрупнення, гігантизації оптових підприємств. Прикладом цього не завжди виправданого процесу будівництва і введення до ладу великих за масштабами і потенційною пропускною здатністю оптових підприємств був розвиток протягом 1960--1980-х років у системі споживчої кооперації мережі міжрайонних оптових торговельних баз. Аналогічна тенденція централізації і укрупнення оптових підприємств спостерігалась також і в інших збутово-розподільних системах.

Система кооперативних міжрайбаз, з одного боку, мала низку позитивних моментів. Зокрема, зміцнів потенціал кооперативного опту в частині встановлення прямих зв'язків з великими виробничими підприємствами; збільшилися його можливості щодо організації централізованого постачання сільських магазинів, налагодження транспортно-експедиційного забезпечення споживчої кооперації -- розроблення схем, маршрутів і графіків завезення товарів у роздрібну мережу. Натомість концентрація оптових підприємств у трьох-чотирьох населених пунктах регіону ускладнила товаропостачання інших сільських районів, які виявилися більш віддаленими; більшість районних споживчих спілок позбулися власного складського господарства, що негативно позначилося на оперативному маневруванні товарними запасами. Не було враховано і такі фактори, як недостатність транспортного забезпечення, низький рівень розвитку місцевих шляхів сполучення, особливі природно- кліматичні умови більшості сільських адміністративних районів колишнього СРСР. Як наслідок, кооперативний опт розвивався в основному екстенсивно, перевага віддавалася капітальному будівництву, а не технічному оснащенню і впровадженню сучасних технологічних схем обробки товарних потоків з використанням комп'ютерних технологій.

Екстенсивно розбудоване складське господарство всіх обслуговуючих систем увійшло в перехідний етап економічних перетворень практично не затребуваним, оскільки суттєво змінилася система взаємовідносин і господарських зв'язків на товарному ринку.

СУТЬ І ЗАВДАННЯ ОПТОВОЇ ТОРГІВЛІ -- ОСНОВНОГО СКЛАДОВОГО ЕЛЕМЕНТУ ОПТОВОГО РИНКУ

Оптова торгівля поряд з іншими учасниками товарного ринку бере активну участь у формуванні системи господарських зв'язків, організації і проведенні різноманітних комерційних операцій і оборудок. Водночас вона має деякі внутрішні особливості і відмінності, що дозволяють кваліфікувати її в окрему підгалузь галузі торгівлі.

Оптова торгівля за своєю організаційною сутністю є формою організації господарських зв'язків між суб'єктами інституціонального ринку з приводу заку- півлі-продажу великих партій товару або комплексі послуг. Основним місцем її здійснення є оптовий ринок, де сконцентровані оптові і комерційні посередники (оптові продавці) і на який виноситься попит колективних набувачів товарів і послуг (оптових покупців).

В оптовій торгівлі, яка не має на меті, на відміну від роздрібної, чітко вираженої реалізації попередньо закуплених товарів у кінцеве споживання, поділ на продавців і покупців залишається доволі умовним. Оптові підприємства, придбавши партію товару, одночасно стають його продавцем. Зворотна аналогія простежується в діяльності виробничих підприємств -- реалізація виготовленого товару (збут) супроводжується закупівлею товарів сировинного характеру (постачання).

Окреме місце посідають колективні покупці партій товарів (комплексу послуг) -- бюджетні і трансфертні органи й установи (органи влади і соціального захисту). Ці суб'єкти оптової торгівлі залишаються виключно покупцями оптових партій товарів, оскільки безпосередньо вони самостійної комерційної діяльності, що передбачає виготовлення, збут або суто реалізацію матеріальних благ, не здійснюють. Підставою для віднесення бюджетних і трансфертних колективних споживачів до числа оптових покупців є насамперед значний обсяг партій матеріальних благ, що ними закуповуються. На відміну від роздрібних покупців, колективні споживачі закуповують, за незначними винятками, не споживчі товари (окремі послуги), а великі партії товарів (комплекси послуг) або високовартісні одиниці устаткування, обладнання -- основних засобів.

Оперування відносно великими партіями товарів є тією характерною рисою гуртової торгівлі, що підкреслює її відмінність від роздрібної. Однак не слід забувати, що в практиці оптової торгівлі поняття «партія товару» інколи тотожне одиничному капіталомісткому товару (літак, будинок, заводський корпус тощо)1.

Таким чином, економічна сутність оптової торгівлі полягає у здійсненні процесу продажу товарів і послуг товаровиробниками іншим підприємствам сфери виробництва, оптовим і роздрібним торговельним підприємствам, комерційним посередникам та державним установам, а також торговельними і посередницькими підприємствами одне одним, виробничим та суспільним колективним споживачам.

Оптова торгівля бере активну участь практично в усіх сферах розширеного суспільного відтворення, що обумовлює наявність кількох її функціональних видів. В умовах планової економіки ця підгалузь включала тільки два види: торгівлю продовольчими товарами і торгівлю непродовольчими товарами, тоді як паралельно існували матеріально-технічне постачання і заготівля сільгосппродукції, які забезпечували гуртовий розподіл і перерозподіл продукції, сировини, матеріалів виробничого призначення і непереробленої аграрної продукції.

В ринкових умовах усі об'єкти торговельної діяльності стали рівноцінними товарами, а підгалузь оптової торгівлі включила в себе такі основні види: торгівлю засобами виробництва і предметами праці; торгівлю непереробленою сільськогосподарською продукцією; торгівлю продовольчими товарами; торгівлю непродовольчими товарами; торгівлю транспортними засобами і торгівлю послугами.

Поняття оптової партії товару в цілому є доволі відносним, як і сама межа між гуртовою і роздрібною торговельною діяльністю. У цьому аспекті важко розмежувати між підгалузями торгівлі поодинокі, але реальні операції із сьогоднішньої торговельної практики, як наприклад, придбання 10 ящиків «Кока-Коли» в магазині «Продукти» чи 1-2 пляшок цього ж напою на продуктовій гуртовні. Єдиним критерієм розмежування товарних партій на оптові та роздрібні залишається ціна одиниці товару: гуртова ціна, як правило, є дещо нижчою від середньої ціни того ж товару в крамницях.

Включення ринкових чинників у сферу товарного обміну поступово перетворило матеріально-технічне постачання в оптову торгівлю засобами виробництва і предметами праці, оскільки продукція виробничо-технічного призначення перестала централізовано розподілятися за директивно встановленими цінами, почала отримувати реальну ринкову ціну і вільно реалізовуватися на традиційних засадах оптової торгівлі.

Під впливом кардинальних організаційно-правових змін в аграрному секторі економіки в такий вид оптової торгівлі як торгівля непереробленою сільськогосподарською продукцією, трансформувалася колишня система державних заготівель. У даний час закупівля сільськогосподарських продуктів і сировини проводиться в усіх категоріях господарств для поповнення державних ресурсів або з метою реалізації переробним підприємствам, на експорт тощо через спеціалізованих оптових трейдерів.

Два наступних види оптової торгівлі--- торгівля продовольчими товарами (продуктами харчування) і торгівля непродовольчими товарами разом утворюють велику за масштабами і важливу за значенням підсистему оптової торгівлі товарами широкого вжитку. Вона має на меті налагодження і відпрацювання господарських зв'язків між виробництвом і роздрібною торгівлею за умови забезпечення раціонального товаропросування виготовлених матеріальних благ і є активним важелем організації і розвитку як виробничих галузей, так і роздрібної торговельної мережі.

Зростання потреб ринкової економіки в розвитку інфраструктури товарного ринку сформувало у вітчизняній оптовій торгівлі відносно нові види -- торгівлю транспортними засобами і торгівлю послугами. Оптова торгівля транспортними засобами охоплює практично всі операції купівлі-продажу в усіх галузях транспортної інфраструктури: автомобільному, залізничному, водному й авіаційному, в яких ринкова вартість будь-якої транспортної одиниці значно перевищує вартісний обсяг середньостатистичної оборудки в інших видах оптової торгівлі. Торгівля послугами на оптовому ринку є надзвичайно перспективним її видом й включає операції з інтелектуальними, науково-технічними, орендними і іншими послугами масштабного характеру.

Активна двостороння скерованість оптової торгівлі на обслуговування виробництва і роздрібного товарного ринку визначає сукупність її основних функцій. Функціями оптової торгівлі в частині її взаємодії и представниками сфери виробництва є:

* стимулювання і концентрація підприємницької діяльності всіх форм, видів і різновидів;

* активна участь у проектуванні і формуванні виробничого асортименту товарів і послуг, піднесенні загального рівня якості виготовлюваних матеріальних благ;

* організація й інвестиційне забезпечення процесу руху щойно виготовлених матеріальних благ зі сфери виробництва за рахунок повсякденного вдосконалення наявних та створення нових каналів товаропросування;

* перейняття на себе певної частини комерційного ризику, постійно супутнього життєвому циклу товарів і послуг на ринку; усунення або згладжування діаметральних суперечностей бізнесового ризику (успіх-поразка);

* формування оптимальної концепції логістичного забезпечення сучасних виробництв відповідно до комерційних, справді ринкових засад, основною з яких є мак- симізація прибутку на фоні безумовного врахування комерційних інтересів інших суб'єктів ринку.

Оптова торгівля виконує також низку функцій, спрямованих на обслуговування потреб роздрібних торговельних підприємств і індивідуальних споживачів товарів і послуг. Ці функції включають:

* постійне і системне вивчення попиту і поточної кон'юнктури всередині окремих сегментів товарного ринку і конкретних цільових ринків;

* перетворення виробничого великосерійного асортименту в торговельний, адаптований до реальних можливостей існуючої роздрібної та дрібнороздрібної торговельної мережі;

* концентрація матеріальних благ за рахунок власних і залучених основних та оборотних засобів з метою створення передумов для ритмічного постачання торговельних підприємств в зоні обслуговування;

* здійснення внутрішньоскладських технологічних операцій, супутніх процесу зберігання товарних запасів;

* організація своєчасної доставки товарів у роздрібну торговельну мережу;

* проведення товарного і фінансового кредитування клієнтів-покупців (підприємств роздрібної торгівлі);

* інформаційне обслуговування наявних і потенційних клієнтів з числа покупців оптових партій товарів або комплексу послуг.

Крім сукупності основних функцій оптова торгівля виконує також цілий комплекс допоміжних, пов'язаних з інфраструктурним забезпеченням гуртового продажу матеріальних благ, функцій. Сюди належать заходи, що сприяють збережуваності матеріальних цінностей в ході транспортування вантажів, забезпечують сезонне і тимчасове зберігання на гуртових підприємствах, фасування і підсортування, подрібнення і розукомплектування товарних партій відповідно до вимог клієнтів споживчого ринку або інших оптових покупців.