Аналіз функціонування біржі праці та її роль в державному регулюванні економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Регулювання зайнятості та соціального захист

1.1 Показники рівня зайнятості населення

1.2 Основні функції біржі праці. Зайнятість та безробіття

Розділ 2. Аналіз функціонування біржі праці та її роль в державному регулюванні економіки України

2.1 Державна служба зайнятості (біржа праці), її мета, завдання та структура

2.2 Аналіз процесів, що відбуваються на ринку праці

2.3 Основні принципи діяльності та обов'язки державної служби зайнятості

2.4 Контроль за дотриманням законодавства про зайнятість населення

Висновки

Література

РОЗДІЛ 1. РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

1.1 Показники рівня зайнятості населення

Перехід на ринкові відносини із багатьох причин викликав на Україні різкий спад виробництва, що зумовило появу і зростання безробіття. Деякі дані дуже вражаючі, так сьогоднішня інформація про масштаби безробіття, надана Держкомстатом, занижує справжній рівень безробіття приблизно в 5 разів, що створює додаткову тривогу і без того нестабільній економіці України.

Одним з негативних наслідків на ринку праці стало формування значного рівня вимушеної неповної зайнятості, що перетворилася на характерну тенденцію сучасного періоду функціонування економіки.

Загалом в Україні у 2005 році обсяги безробіття порівняно із 2004 р. у розрахунку на повний обсяг руху робочої сили скоротились на 8,4%, або на 215 тис. осіб. Останнім часом спостерігається зближення показників безробіття, розрахованих за методологією МОП, і реєстрованого ринку праці. Так, якщо у 1999 році співвідношення показників обсягів реєстрованого безробіття до розрахованих за методологією МОП становили лише 8,8%, у 2000р. - 17,6%, 2001р. - 27,3%, 2002р. - 34,1%, 2003 р. - 43,5, то у 2005р. вже - 45%.

Наведене свідчить, що відбуваються і набирають сили зміни системи соціального захисту безробітних щодо соціальних умов ринкових перетворень.

Водночас напруженість на регіональних ринках праці все ще спостерігається, зокрема у східній частині країни. Так, найвище навантаження в середньому на одне вакантне робоче місце у 2005 р. було в таких областях як : Чернівецька (58 осіб), Рівненська (ЗЗ), Тернопільська (ЗЗ), Івано-Франківська (25), Закарпатська ( 21), Вінницька (20), Львівська (19), Волинська (16), Житомирська (16). Найменша диспропорція між попитом і пропозицією робочої сили зафіксована в містах Києві та Севастополі.

З точки зору ефективного функціонування регіональних ринків праці і забезпечення соціальної стабільності, особливе занепокоєння викликає чисельність безробітних, які не мали роботи більше одного року.

Так, зокрема у 2004р. ця категорія утворювала 50% усіх безробітних. Тобто більшість населення України знаходиться у стані довготривалого безробіття.

З огляду на це вважається, що після незайнятості більше 9 місяців у безробітних знижується активність пошуку роботи, зменшується бажання працювати, втрачаються трудові навички, переоцінюються трудові цінності. Довготривале безробіття породжує бідність і подальше розшарування населення за рівнем доходів, розвиток процесів маргіналізації населення та багато інших негативних наслідків.

Аналіз молодіжного сегмента ринку праці свідчить про те, що у складі економічно активного населення частка молоді (15-29 років) дорівнює 26,1%. Серед економічно активної молоді безробітні становлять близько 16%.

Останнім часом динаміка показників чисельності безробітної молоді на реєстрованому ринку праці в цілому мала позитивну тенденцію, так у 2005 р. порівняно із 2000 р. чисельність безробітної молоді скоротилася на 21,6%.

Безробіття населення є одним із суттєвих чинників, що впливає на соціально-економічне становище населення, зокрема визначає його бідність і масштаби трудової міграції за межі України.

Національний ринок праці, за даними на 2005 рік, складається з 22730 тис. осіб економічно активного населення віком 15-70 років, з них 2232 тис. безробітних осіб, які знаходяться в стані вимушеної неповної зайнятості - 5100 тис. осіб.

Попит на робочу силу дорівнює 96,9 тис. робочих місць. Таким чином, пропозиція робочої сили без осіб, котрі перебувають у стані вимушеної неповної зайнятості перевищує попит майже у 53 рази, що є одним із чинників трудової міграції громадян України. Міграційні потоки з України формуються за рахунок найбільш мобільної частини економічно активного і неактивного населення - це переважно чоловіки віком від 25 до 50 років і жінки віком 20-40 років.

Трудова міграція з України стала об'єктивною реальністю і масовим явищем. Вітчизняна реєстрація не охоплює нині навіть всю легальну міграцію, а оцінити реальні її масштаби майже неможливо (за деякими даними кількість трудових мігрантів може сягати 2 млн. осіб).

1.2 Основні функції біржі праці. Зайнятість та безробіття

Основним напрямком роботи у сфері зайнятості є створення системи соціального захисту населення від безробіття, яка включає в себе, перш за все, розвиток активних заходів сприяння зайнятості населення і, як наслідок, веде до зниження рівня безробіття.

Стабілізаційні процеси, які відбувалися в економіці країни останнім часом, викликають позитивні зміни показників зареєстрованого ринку праці.

З метою збереження досягнених позицій, створення соціально-економічних і організаційних умов для запобігання зростанню безробіття, регулювання ситуації на ринку праці та соціального захисту безробітних в місті розроблено Програму зайнятості населення на 2006-2007 роки, яка сприяє концентрації зусиль на всіх рівнях місцевих органів державного управління, об'єднань роботодавців та профспілок у здійсненні конкретних заходів щодо її виконання.

При розробці прогнозних показників програми враховано рекомендації державного та обласного центрів зайнятості, динаміку повного та зареєстрованого ринку праці міста, прогноз даних на майбутнє з урахуванням змін у виробничій діяльності підприємств міста.

Протягом року на обліку в міському центрі зайнятості перебувало 9763 незайнятих громадянина, що на 36 осіб менше, ніж за аналогічний період 2004 року.

Чисельність офіційно зареєстрованих безробітних з початку року зменшилась на 11,4% і склала 3454 особи.

Завдяки активізації співробітництва з роботодавцями кількість зареєстрованих в центрі зайнятості вакансій у жовтні 2005 року збільшилась в 1,4 рази у порівнянні з січнем. Це обумовило зменшення навантаження на одне вільне робоче місце протягом 10 місяців 2005 року з 6 до 4 осіб.

Чисельність громадян, які отримали роботу за допомогою служби зайнятості за 10 місяців 2005 року, дорівнює 3345, що на 139 більше, ніж за аналогічний період 2004 року. Питома вага працевлаштованих у загальній чисельності зареєстрованих незайнятих громадян становить 34,3% , що на 1,6 відсотки більше ніж в аналогічному періоді 2004 року.

Значна увага приділяється забезпеченню додаткових гарантій зайнятості для окремих категорій громадян. Рішенням виконкому міськради встановлено квоту та норматив бронювання робочих місць, призначених для громадян, які відповідно законодавству потребують соціального захисту і неспроможні на рівних конкурувати на ринку праці. Згідно з цим рішенням заброньовано 250 робочих місць для соціально незахищених верств населення.

Протягом 10 місяців 2005 року на обліку в центрі зайнятості перебувало 1806 громадян, які підпадають під п'ятивідсоткову квоту, 439 - працевлаштовані, з них 215 - на заброньовані робочі місця. Рівень працевлаштування для цієї категорії становить 24,3%. Коефіцієнт використання броні на 01.11.2005 дорівнює 86%.

Для працевлаштування незайнятих громадян, особливо тих, що не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, перебувають на обліку в центрі зайнятості тривалий час, а також членів безробітних сімей, роботодавцям надаються дотації на створення додаткових робочих місць за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Протягом 10 місяців 2005 року на такі місця працевлаштовані 134 безробітних.

З метою залучення незайнятого населення до підприємницької діяльності шляхом самозайнятості в центрі зайнятості організовано професійну підготовку і перепідготовку по 13 спеціальностях: кухар, кондитер, молодша медична сестра, перукар, продавець продовольчих товарів, швачка, манікюрниця, флорист, декоратор вітрин, агент з туризму, електрозварник, муляр, основи підприємницької діяльності.

За 10 місяців 2005 року 99 безробітним було здійснено одноразову виплату допомоги для організації підприємницької діяльності.

Важливим напрямком сприяння подальшому працевлаштуванню безробітних є професійне навчання, перенавчання та підвищення їх кваліфікації. За 10 місяців 2005 року міським центром зайнятості направлено на професійне навчання 419 осіб. Всього проходили навчання 548 безробітних.

Однією з найважливіших активних форм сприяння зайнятості залишаються громадські роботи.

За 10 місяців 2005 року в громадських роботах узяли участь 2200 безробітних, в тому числі: жінок - 1560, молоді у віці до 28 років - 580 чол.

Рівень охоплення громадськими роботами протягом 10 місяців поточного року становив 22,5%.

За прогнозними даними чисельність незайнятих громадян, які перебуватимуть на обліку в міському центрі зайнятості протягом 2006 року, становитиме близько 10790 осіб.

Всі соціальні послуги, що надаються службою зайнятості, фінансуються з фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. За 10 місяців 2005 року до фонду надійшло 11453,05 тис. грн., що на 12,6% більше, ніж за аналогічний період минулого року.

Основною стратегічною лінією подальшої роботи державної служби зайнятості та міського центру зайнятості, в тому числі, буде зміцнення співпраці з роботодавцями на підставі врахування їх інтересів та впровадження в роботу Єдиної інформаційно-аналітичної системи, що в кінцевому підсумку надасть змогу суттєво поліпшити ситуацію на ринку праці.

За законом України "Про зайнятість населення " від 1 березня 1991 р. "безробітними визнаються працездатні громадяни в працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів, через відсутність підходящої роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

Відповідно до визначення міжнародних організацій - Міжнародної організації праці і Організації економічного співробітництва і розвитку, безробітні - це люди, що не мають роботи, хто готовий приступити до роботи і шукає роботу протягом останніх чотирьох тижнів. Так, наприклад, у США безробітними, вважаються цивільні особи, що:

§ не мали зайнятості протягом тижня;

§ які почали шукати роботу протягом попередніх 4-х тижнів (звертаючись безпосередньо до наймача, за послугами державної служби зайнятості чи за допомогою до друзів);

§ особи, тимчасово звільнені чи особи, найняті на нову роботу, що повинні приступити до роботи протягом 30 днів.

У Японії безробітним вважається той, хто не працював протягом тижня, у Великобританії - хто не має роботи протягом тижня і шукає роботу протягом цього ж строку.

Органами працевлаштування і статистикою розвитих капіталістичних країн не розглядаються як безробітні особи, що проживають у важких районах, де немає і не передбачається вільних робочих місць. Якщо навіть люди, що проживають у цих районах, і починали пошуки роботи, вони швидко розчаровуються. По - різному в країнах відносяться до таких категорій населення, що вперше шукають роботу і повертаються на роботу після тривалої перерви.

До першої групи відноситься насамперед молодь, до другої - жінки, що залишили роботу в зв'язку з народженням і вихованням малолітніх дітей.

Основний же масив безробітних - це особи, звільнені з підприємств і роботи, що мають стаж. В цю категорію в основному входять працівники, що втратили роботу внаслідок структурних змін в економіці і виробництві, закриття підприємств і установ, модернізації виробництва, переходу на нові види продукції і т.д. Серед них люди різних кваліфікацій і професій, готові працювати по своїй спеціальності на інших підприємствах, пройти перепідготовку і підвищити свою кваліфікацію.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ БІРЖІ ПРАЦІ ТА її РОЛЬ В ДЕРЖАВНОМУ РЕГУЛЮВАННІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2.1 Державна служба зайнятості (біржа праці), її мета, завдання та структура

Закон України "Про зайнятість населення", прийнятий Верховною Радою України 1 березня 1991 р., низка положень щодо практичної реалізації цього закону, а також спеціальні постанови Кабінету Міністрів України створили правове поле діяльності державної служби зайнятості.

На виконання зазначених законодавчих документів державною службою зайнятості було виконано велику роботу, пов'язану зі створенням і зміцненням матеріально-технічної бази, оснащенням центрів зайнятості обчислювальною технікою, підготовкою кадрів для всіх ланок служби зайнятості, нагромадженням досвіду організації різних форм роботи з незайнятим населенням, вивченням досвіду діяльності аналогічних служб інших країн.

Проте вже в 1994 р. постали питання про підвищення ефективності діяльності служби зайнятості у зв'язку із загостренням проблем працевлаштування громадян, які звернулися по допомогу до державної служби зайнятості. Було підготовлено пропозиції про зміни та доповнення до Закону України "Про зайнятість населення", що неодноразово обговорювалися в комісіях Верховної Ради України, у державних органах за участю профспілок та інших громадських організацій, у тому числі й організацій роботодавців.

Указом Президента України від 3 жовтня 1997 р. № 1166/97 було схвалено основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки, один з розділів якого присвячений ринку праці та зайнятості населення.

Верховна Рада України 21 листопада 1997 р. ухвалила чергові зміни і доповнення до Закону України "Про зайнятість населення", а Кабінет Міністрів України відповідно до цих змін постановою від 27 жовтня 1998 р. № 578 затвердив низку положень про практичне застосування Закону України "Про зайнятість населення" і визнав такими, що втратили чинність, положення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47. Принагідне зазначимо, що важливі соціальні гарантії у сфері зайнятості закріплені Конституцією України.

Слід зауважити, що відносини у сфері зайнятості тісно пов'язані з загальним станом економічного розвитку країни. У зв'язку зі складною ситуацією на ринку праці України і на підставі нової правової бази України діяльність державної служби зайнятості продовжує вдосконалюватися. Зокрема, з 1 січня 2001 р. набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р.

У пропонованому конспекті лекцій стисло викладено зміст основних нормативно-правових документів, які регулюють діяльність державної служби зайнятості, розкрито основні особливості нинішнього становища на ринку праці України, підбито загальні підсумки практичної діяльності органів служби зайнятості.

Діяльність служби зайнятості ще не дістала глибокого теоретичного узагальнення. Тому необхідно постійно стежити за змінами, що відбуваються у трудовому законодавстві і регламентації діяльності служби зайнятості.

Державна служба зайнятості України прийшла на зміну системі бюро з працевлаштування, її діяльність регламентується Законом України "Про зайнятість населення", прийнятим Верховною Радою України 1 березня 1991 р. з наступними змінами і доповненнями.

Крім зазначеного Закону діяльність служби зайнятості України регламентується нормативними актами Кабінету Міністрів України, Міністерства праці та соціальної політики України, Верховної Ради України, указами Президента України та локальними актами Державного центру зайнятості.

Служба зайнятості заснована відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про створення державної служби зайнятості в Українській РСР" від 21 грудня 1990 року № 381. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року № 47 затверджено Положення про державну службу зайнятості, згідно з яким на неї покладене комплексне вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

У ст. 18 Закону України "Про зайнятість населення" (далі -- Закон про зайнятість) зазначається:

"Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування".

На сучасному етапі державна служба зайнятості діє як єдина цілісна система органів виконавчої влади з трирівневою структурою.

Перший (базовий) рівень -- це районні, міські, міськрайонні, районні в містах центри зайнятості, які безпосередньо приймають громадян і надають їм послуги згідно з чинним законодавством про зайнятість.

Другий рівень -- це центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські центри зайнятості зі статусом обласних, що здійснюють територіальний розподіл трудових ресурсів і беруть участь у розробці регіональних програм зайнятості відповідно до місцевих особливостей і потреб.

Третій (верхній) рівень -- це Державний центр зайнятості, який відповідає за реалізацію єдиної політики зайнятості на всій території України, заходів соціального захисту та сприяння зайнятості незайнятих громадян, організаційно-методичне, правове та нормативне забезпечення, створення єдиної інформаційно-довідкової системи, розвиток матеріально-технічної бази служби зайнятості, підготовку кадрів усіх рівнів, міжнародні зв'язки, раціональне використання коштів фонду зайнятості населення, а після його ліквідації, фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (з 1 січня 2001 р.).

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи й організації, підпорядковані службі зайнятості.

Регулювання правового становища державних службовців, які працюють у зазначених підрозділах державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу". Оподаткування діяльності підприємств та організацій, що входять до складу державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Останніми роками за рахунок чисельності центрального й обласних апаратів у межах затвердженої штатної чисельності працівників посилено міські та районні підрозділи, де ситуація на ринку праці найскладніша.

Зрозуміло, що ринок праці збільшуватиметься і щоб зберегти керованість процесами, необхідно і надалі розвивати службу зайнятості. Поки що наявна структура служби зайнятості дає змогу знаходити найефективніші підходи до вирішення принципових і загальних для різних регіонів питань, подавати допомогу регіонам з несприятливою ситуацією.

Згідно із законодавством державна служба зайнятості надає послуги із забезпечення зайнятості населення безплатно. Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок передбачених на такі цілі коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Основними завданнями державної служби зайнятості є:

§ розробка і здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість працездатного населення та матеріальну допомогу громадянам на випадок безробіття;

§ систематичне вивчення процесів на ринку праці і у сфері професійноїзайнятості та професійного навчання, а також складання необхіднихпрогнозів для розробки і впровадження заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили;

§ раціональне й ефективне використання Державного фонду сприяння зайнятості населення;

§ контроль за дотриманням законодавства про зайнятість державними і громадськими органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності.

Державна служба зайнятості відповідно до покладених на неї завдань:

§ інформує населення про стан ринку праці, наявність вільних робочих місць і вакантних посад на підприємствах, в установах і організаціях, про послуги, що надаються службою зайнятості;

§ консультує громадян з питань одержання роботи, у тому числі в інших населених пунктах держави, умов і оплати праці;

§ інформує та консультує власників підприємств, установ і організацій щодо наявності незайнятої робочої сили навідповідній території, можливості забезпечення нею підприємств, установ і організацій, включаючи проведення переселення громадян і членів їх сімей з інших регіонів;

§ веде облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, вільних робочих місць і вакантних посад, створює автоматизовані банки даних про потребу підприємств, установ і організацій у кадрах;

§ здійснює добір і направлення на підприємства, в установи і організації незалежно від форм власності та господарювання працівників потрібних професій (спеціальностей) і кваліфікації, контроль заїхнім працевлаштуванням;

§ веде первинний облік працевлаштування громадян, а також громадян, направлених на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку і оплачувані громадські роботи;

§ сприяє створенню додаткових робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях для громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також на територіях пріоритетного розвитку;

§ розробляє прогнози щодо структури робочих місць, потреби підприємств, установ і організацій у працівниках за їх професійним складом та визначає на цій основі обсяги і напрями професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників та незайнятого населення;

§ здійснює заходи щодо професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників і безробітних як у навчальних закладах системи служби зайнятості, так і в інших навчальних закладах з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів громадян з метою підвищення їхньої конкурентоспроможності на ринку праці;

§ бере участь у підготовці та реалізації державних і територіальних програм зайнятості, заходів щодо запобігання безробіттю;

§ вносить до місцевих державних адміністрацій, виконавчих

§ комітетів відповідних рад народних депутатів пропозиції про бронювання на підприємствах, в установах і організаціях до 5 % загальної кількості робочих місць для осіб. які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

§ бере участь в організації оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності та за договорами на інших підприємствах, в установах і організаціях;

§ реєструє безробітних, здійснює їх працевлаштування, а також виплачує допомогу по безробіттю, подає матеріальну допомогу безробітному та членам сім'ї, які перебувають на його утриманні, видає безвідсоткові позики для зайняття підприємницькою діяльністю;

§ виплачує стипендії громадянам, які за направленням служби зайнятості проходять професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку;

§ готує пропозиції щодо визначення територій пріоритетного розвитку,де збільшення кількості робочих місць заохочується державою;

§ інформує населення про наявність навчальних закладів, центрів, курсів,технічних шкіл, комбінатів, пунктів підготовки та перепідготовки кадрів, про умови навчання в них;

§ здійснює роботу з питань організації професійної діяльності громадян України за кордоном;

§ видає сертифікати комерційним організаціям, що надають послуги,пов'язані з профорієнтацією, підвищенням професійного рівня та підготовкою до роботи громадян за новою професією, а

§ також сприяють працевлаштуванню громадян у період тимчасового перебування їх за кордоном;

§ готує пропозиції про доцільність і можливість залучення та використання іноземної робочої сили, сприяє іноземним громадянам у професійній діяльності;

§ здійснює контроль за дотриманням державними і громадськими органами, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності та господарювання законодавства про зайнятість населення;

§ розробляє статистичну звітність про стан ринку праці, забезпечує її достовірність і своєчасне подання;

§ веде облік та складає звіти про витрачання коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення.

Державний центр зайнятості Міністерства праці України несе відповідальність:

§ за проведення на території держави єдиної політики зайнятості, організаційно-методичне забезпечення діяльності місцевих ланок державної служби зайнятості;

§ за створення і розвиток матеріально-технічної, виробничої, поліграфічної бази державної служби зайнятості всіх рівнів;

§ за створення на основі автоматизації та комп'ютеризації єдиної республіканської інформаційно-довідкової системи державної служби зайнятості;

§ за формування системи професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки незайнятих громадян;

§ за організацію підготовки кадрів для державної служби зайнятості та створення ефективної системи підвищення кваліфікації її працівників;

§ за раціональне використання коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення;

§ за визначення оптимальної структури і чисельності працівників

§ місцевих органів державної служби зайнятості, економне витрачання коштів на її утримання;

§ за діяльність підприємств, установ служби зайнятості.

2.2 Аналіз процесів, що відбуваються на ринку праці

Діяльність державної служби зайнятості України повинна відповідати становищу, яке склалося на вітчизняному ринку праці. Зміни попиту і пропозиції робочої сили на загальнодержавному та регіональних ринках праці потребують відповідних корективів у діяльності державної служби зайнятості. Якщо у 1991-1995 рр. рівень офіційно зареєстрованого безробіття становив лише 0,2-0,3 % загальної чисельності працездатного населення у працездатному віці, то починаючи з 1996 р. стрімко збільшується пропозиція робочої сили.

Рівень зареєстрованого безробіття на початок жовтня 2002 р. у середньому по Україні становив 3,6 % працездатного населення у працездатному віці. Порівняно з початком 1998 р. він підвищився в 1,6 раза, а порівняно з початком 1993 р. -- у 15 разів. Так, у Закарпатській, Житомирській та Волинській областях рівень зареєстрованого безробіття становив 7 %, у Рівненській та Тернопільській -- 8 %.

Водночас збільшується кількість працівників, звільнених з підприємств (установ, організацій) у зв'язку зі змінами в організації виробництва й скороченням штату. Якщо в 1992 - 1993 рр. по допомогу до служби зайнятості звернулася лише половина вивільнених працівників, то починаючи з 1997 р. практично всі вивільнені працівники зареєструвалися в центрах зайнятості.

За офіційними матеріалами, станом на 1 січня 2002 р. чисельність громадян, які мали статус безробітного, щодо початку грудня минулого року збільшилася на 2,7 % і становила 1008,1 тис. осіб, що на 12,7 % менше, ніж на відповідну дату 2001 р.

Із кожних 100 безробітних, які перебували на обліку на початок 2002 р., кожний другий працював за робітничою професією, кожний третій обіймав посаду службовця, решта -- особи без професії або такі, які займали місця, що не потребують спеціальної підготовки.

Слід відзначити, що загострення ситуації на ринку праці впродовж грудня 2001 р. в основному пояснювалося збільшенням безробіття в сільській місцевості. Так, кількість зареєстрованих сільських безробітних за цей місяць зросла на 7,1 % і становила на початок січня 311,4 тис. осіб, або 4,8% працездатного сільського населення. Водночас рівень зареєстрованого безробіття міських мешканців залишився без змін і на початок січня становив 3,3 % .

Жінки становлять понад половину всієї сукупної робочої сили в українській економіці. Чотири п'ятих жінок працездатного віку належать до економічно активного населення, тобто працюють або зайняті пошуком роботи. Значна їх кількість (понад 40 відсотків працюючих жінок) мають вишу або середню освіту. Серед чоловіків цей показник становить 35 %.

Певним чинником, що негативно впливає на становище жінки на ринку праці, є деформована структура підготовки фахівців деяких спеціальностей. Це від самого початку передбачає неефективність використання спеціалістів, оскільки підготовка кадрів у багатьох випадках відбувається на кон'юнктурній основі. Чимало державних і більшість приватних навчальних закладів здійснюють підготовку та перепідготовку кадрів з вузького кола спеціальностей без урахування справжньої потреби на ринку праці. Тому, крім традиційно діючих професій вчителя та лікаря, ринок праці переповнений менеджерами, бухгалтерами, аудиторами, працівниками комп'ютерної техніки, що створює додаткові труднощі у трудових відносинах з урахуванням статевих ознак.

Перехід до ринкових відносин супроводжувався складними негативними соціальними процесами, що боляче позначилося саме на жінках. Так, у 2001 р. на обліку у службі зайнятості перебувало 655,7 тис. жінок. Статус безробітного мали усього 3,68 % населення, у тому числі 4,79 % жінок і 2,6 % чоловіків.

2.3 Основні принципи діяльності та обов'язки державної служби зайнятості

Міністерство України у справах сім'ї та молоді разом із Міжнародною організацією праці у 2000 р. ініціювало проведення конференції, присвяченої проблемам українських жінок на ринку праці і визначенню реальних шляхів їх вирішення як з боку державних установ, так і громадських, неурядових об'єднань самих жінок.

Україна ратифікувала Конвенцію ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок", згідно з якою важливою визначено державну політику щодо надання жінкам нарівні з чоловіками однакових прав для самореалізації в усіх сферах суспільного життя.

Нерівність між чоловіками і жінками, що зростає, заслуговує на аналіз як наслідок трансформації економіки. Обов'язкова система квот, що існувала раніше, давала змогу жіноцтву займати місце, завдяки якому можна впливати на ухвалення рішень у політичному та економічному житті суспільства. Проте нині жінки здебільшого опиняються поза активним суспільним життям, їм важче знайти роботу, навантаження в сім'ї збільшується. Заходи, що мають вирішувати проблеми працевлаштування, не відповідають реаліям життя. Механізм їх реалізації не має чіткої і злагодженої системи, а тому неефективний і за динамічних змін не спрацьовує. Становище жінки на ринку праці та в сім'ї погіршується, що призводить до небажаних економічних і демографічних наслідків.

Зайнятість молоді в Україні є каменем спотикання і наріжною проблемою на сучасному етапі. В Україні 10 млн юнаків і дівчат. З них 3 млн працюють у сфері матеріального виробництва, у тому числі у сільському господарстві -- 300 тис, у соціальній сфері, освіті -- 500 тис, у сфері державного управління -- 10 тис, 3 млн. навчаються.

У той самий час третина юнаків та дівчат не працює і не навчається. Серед зареєстрованих у 2000 р. безробітних молодь становить 40 %. При цьому 40 % молодих людей працездатного віку займаються нерегламентованою, офіційно незареєстрованою діяльністю, тобто працюють на тіньовий сектор. Молодіжне безробіття інакше як катастрофічним назвати неможливо.

Інтереси молоді у цілому враховані у Декларації про основні засади державної молодіжної політики та Законі України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", інших законодавчих та нормативних актах Кабінету Міністрів, Міністерства праці та соціальної політики України тощо.

У Конвенції № 168 "Про сприяння зайнятості і захист від безробіття", прийнятій і затвердженій 21 червня 1988 р. у Женеві на Міжнародній конференції праці, зазначено: "Значна частина молоді перебуває в пошуках своєї першої роботи. Держава, керуючись національним законодавством, прагне запровадити спеціальні програми, що сприятимуть отриманню продуктивної зайнятості для певних категорій осіб, які перебувають у несприятливому становищі. таких, як молоді трудящі".

Усі проблеми трудової діяльності чи навчання мають вирішуватись спільно зі службою зайнятості, Міністерством освіти України, Міністерством праці та соціальної політики України та Державним центром зайнятості на засадах чинного законодавства.

Міжнародний досвід свідчить, що перехід до ринкових відносин має включати здійснення цілісної державної соціальної політики щодо молоді, створення мережі відповідних соціальних служб. Саме такий механізм закладено у Законі України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", який був прийнятий Верховною Радою України 5 лютого 1993 р. з наступними змінами і доповненнями. Згідно з ним у державі створено мережу соціальних служб для молоді, яка об'єднує понад 170 центрів. У системі соціальних служб для молоді задіяно близько 1700 працівників, серед яких 224 психологи, 170 соціальних педагогів, 160 спеціалістів з соціальної роботи, а також соціологи, юристи та ін.

Прогнозні розрахунки до 2010 р., зроблені в НДІ Міністерства економіки з урахуванням аналізу тенденцій розвитку ринку праці, показали, що пропозиція робочої сили буде поступово зростати і відповідно буде зростати рівень зареєстрованого безробіття (табл. 2.4). Тому необхідно поступово створювати всі необхідні передумови, щоб пом'якшити песимістичний варіант прогнозу ринку праці.

З цією метою розвивається і вдосконалюється робота служби зайнятості України, принципами діяльності якої є:

§ пріоритетність інтересів і потреб клієнтів;

§ співробітництво клієнта і служби зайнятості -- найефективніший і найкоротший шлях до працевлаштування;

§ пріоритетність послуг центру зайнятості, пов'язаних із пошуком роботи.

Історія боротьби з безробіттям свідчить, що на певному етапі становлення і розвитку системи організації зайнятості у країнах ринкової економіки саме організаційні форми відіграють вирішальну роль у забезпеченні найрізноманітніших функцій зайнятості.

Від самого початку організаційні форми допомоги безробітним складались на основі громадських і державних фондів допомоги безробітним -- і з розвитком цих фондів збільшувався обсяг і зміст функцій системи зайнятості.

Відомо, що однією з перших конвенцій (№ 2) створеної у 1919 р. Міжнародної організації праці (МОП) була Конвенція про безробіття, яка порушила питання про встановлення систем безкоштовних бюро зайнятості. Конвенція передбачала також створення комітетів з представників підприємств і п рацюючих з метою надання практичного сприяння бюро зайнятості.

У 1950 р. набрала чинності Конвенція МОП № 88 про організацію служби зайнятості, яка передбачала організацію роботи служб, що фінансуються державою. Основним обов'язком цих служб було забезпечення найкращої можливості організації ринку праці як невіддільної складової національних програм досягнення і підтримання повної зайнятості населення.

Згідно з чинним законодавством державній службі зайнятості надано право:

§ одержувати від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, провивільнюваних працівників і заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

§ розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій пропозиції щодо встановлення для підприємств (установ, організацій) усіх форм власності квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, і направляти таких громадян для працевлаштування;

§ направляти для працевлаштування на підприємства (в установи, організації) усіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;

§ направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;

§ оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування

§ яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також встановлювати їм на період навчання матеріальну допомогу у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;

§ надавати громадянам матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати виплату допомоги;

§ вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх подальшого працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, що спричинюються цією відстрочкою, згідно із законодавством України;

§ відвідувати підприємства (установи, організації) для контролю за

§ дотриманням законодавства про зайнятість населення і вирішення питань, пов'язаних із соціальним захистом громадян;

§ розпоряджатися коштами фонду сприяння зайнятості;

§ стягувати з підприємств (установ, організацій) незалежно від форм власності суми прихованих або занижених обов'язкових зборів і недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

§ компенсувати до 50 % витрат підприємствам (установам, організаціям) на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування;

§ стягувати штрафи з підприємств (установ і організацій) усіх форм власності в разі:

-- відмови у прийнятті на роботу громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у межах установленої броні;

-- використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості;

-- надання послуг, пов'язаних з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном без дозволу (ліцензії), виданого Державним центром зайнятості;

§ неподання або порушення строків подання державній службі зайнятості письмового повідомлення про наступне вивільнення працівника, як це передбачено п. 5 ст. 20 Закону про зайнятість;

§ припиняти дію наказів, інструкцій та інших рішень підприємств (установ, організацій) усіх форм власності, що суперечать законодавству про зайнятість населення. У разі потреби вносити до вищих органів

§ пропозиції про скасування зазначених наказів;

§ стягувати з підприємств, установ та організацій суми витрат, пов'язаних із працевлаштуванням, професійною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які раніше були ними заявлені.

Новий обсяг функцій і прав державної служби зайнятості визначився після прийняття Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", який набрав чинності з 1 січня 2001 р.

Відповідно до цього закону введено систему обов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, що забезпечує здійснення всіх заходів соціального захисту через Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Фонд створений для управління страхуванням на випадок безробіття, збирання та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із законодавством і статутом Фонду, який став правонаступником Державного фонду сприяння зайнятості населення.

Заходи щодо соціального захисту у разі безробіття, які здійснюються згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", розподіляються на види забезпечення і соціальні послуги.

До видів забезпечення зараховується:

§ допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для

§ організації підприємницької діяльності безробітними;

§ допомога по частковому безробіттю;

§ матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

§ матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні.

До соціальних послуг належать:

§ професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;

§ сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації для створення додаткових робочих місць з метою працевлаштування безробітних і фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;

§ інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

Управління Фондом здійснюється правлінням, до складу якого на паритетній основі входять представники держави, застрахованих осіб і роботодавців, по 15 представників від кожної сторони (ст. 10 і 11 Закону).

Оперативну діяльність Фонду здійснює виконавча дирекція Фонду, функції якої покладено на державну службу зайнятості. Директор Державного центру зайнятості -- центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики--та його заступники є відповідно керівником та заступниками виконавчої дирекції Фонду. Керівник виконавчої дирекції Фонду входить до складу правління Фонду з правом дорадчого голосу.

Виконавча дирекція Фонду організовує виконання рішень правління Фонду і забезпечує дотримання законодавства України про страхування на випадок безробіття, діє від імені Фонду та підзвітна йому в межах та порядку, передбачених статутом Фонду.

Функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні в містах центри зайнятості.

24. Контроль за дотриманням законодавства про зайнятість населення У ст. 34 Закону про зайнятість передбачається, що контроль за дотриманням законодавства України про зайнятість населення здійснюють місцеві державні адміністрації, відповідні державні органи, інспекції служби зайнятості та профспілкові об'єднання.

Державні органи, місцеві державні адміністрації беруть активну участь у підготовці державної та регіональних програм зайнятості, контролюють діяльність державної служби зайнятості щодо реалізації заходів цих програм, ефективність впливу служби зайнятості на становище на державному та регіональних ринках праці.

Профспілкові органи в межах політики соціального партнерства допомагають державним органам і роботодавцям впроваджувати погоджені заходи на ринку праці. Налагодження соціального діалогу між сторонами ринку праці сприяє реалізації заходів, спрямованих на захист від безробіття. Соціальні партнери беруть активну участь у підготовці пропозицій щодо вдосконалення законодавства про зайнятість.

Інспекція з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення (далі -- інспекція) входить до складу державної служби зайнятості і здійснює контроль за дотриманням законодавства про зайнятість населення підприємствами (установами, організаціями) усіх форм власності, фермерами та іншими роботодавцями.

У своїй діяльності інспекція керується Конституцією України, Законом про зайнятість населення, Положенням про інспекцію з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість, іншими нормативно-правовими актами і співпрацює з державною податковою адміністрацією, правоохоронними органами, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Особливості діяльності інспекції у сучасних умовах враховані в постанові Кабінету Міністрів України від 14 вересня 1998 р. № 1435 і внесені зміни і доповнення до Положення про інспекцію з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

До складу інспекції з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення входять інспекції Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центрів зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості на правах підрозділів відповідних центрів зайнятості. У містах з населенням понад 500 тис. чоловік може створюватися структурний підрозділ інспекції обласного центру зайнятості. В інших містах, а також у районах вводиться посада інспектора інспекції обласного центру зайнятості.

До основних завдань інспекції належать такі:

§ здійснення контролю за дотриманням підприємствами (установами, організаціями) усіх форм власності, фермерами та іншими роботодавцями законодавства про зайнятість;

§ забезпечення громадянам прав і гарантій у сфері зайнятості шляхом здійснення заходів запобігання та усунення виявлених порушень законодавства про зайнятість населення.

Крім того, інспекція здійснює контроль за дотриманням громадянами законодавства про зайнятість населення, рекомендацій державної служби зайнятості в період вирішення питання про працевлаштування та виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, надання одноразової матеріальної допомоги безробітному та членам сім'ї, які перебувають на його утриманні, матеріальної допомоги громадянам, які проходять підготовку, перепідготовку або навчаються на курсах підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, надання безробітним безпроцентної позики для зайняття підприємницькою діяльністю.

На інспекцію покладено такі обов'язки:

§ перевіряти відповідність діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, що надають платні послуги, пов'язані з профорієнтацією населення, посередництвом і працевлаштуванням громадян в Україні та за кордоном на підставі дозволу (ліцензії), виданої Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, умовам і правилам ведення такої діяльності;

§ здійснювати заходи, спрямовані на недопущення нелегального використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості;

§ сприяти організації правового навчання працівників підприємств (установ, організацій) та роботодавців і роз'яснювати населенню права громадян на працю і зайнятість згідно із законодавством;

§ розглядати заяви і скарги громадян, підприємств (установ, організацій) з питань, що входять у компетенцію інспекцій, вносити пропозиції керівництву державної служби зайнятості.

Інспекція Державного центру зайнятості України організовує і контролює діяльність інспекцій низової ланки, узагальнює досвід їх роботи, надає їм організаційну і методичну допомогу, роз'яснює порядок застосування законодавчих та інших нормативних актів з питань зайнятості населення, забезпечує однакове застосування вимог цього законодавства, розробляє пропозиції щодо його удосконалення, організовує своєчасний розгляд заяв і скарг громадян, підприємств (установ, організацій) щодо дій працівників інспекцій низової ланки, аналізує дотримання законодавства про зайнятість населення підприємствами (установами, організаціями), що здійснюють діяльність на території України.

Згідно з п. 8 Положення про інспекцію з питань контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення інспекція має право:

§ безперешкодно відвідувати підприємства (установи, організації) усіх форм власності з метою контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення, ознайомлюватися з документами та одержувати всі документи й відомості, необхідні для виконання інспекцією своїх завдань;

§ давати власнику (керівнику) підприємства (установи, організації) або уповноваженому ним органу та іншим роботодавцям у разі виявлення порушень законодавства про зайнятість населення приписи про їх усунення, які підлягають обов'язковому виконанню з повідомленням у місячний строк інспекції про вжиті заходи;

§ застосовувати економічні санкції до підприємств (установ, організацій) усіх форм власності та інших роботодавців за недотримання вимог ст. 5, 8, 18 і 20 Закону України "Про зайнятість населення".

§ Окремо зазначимо, що інспекція з питань контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення не є самостійною юридичною особою, тому свої рішення вона оформлює документами відповідного центру зайнятості.

ВИСНОВКИ

зайнятість населення біржа праця

Формування ринкового механізму господарювання неминуче веде і до необхідності формування ринково обґрунтованої системи розподілу робочої сили. В даний час український ринок праці не збалансований, про що свідчать серйозний дисбаланс у першу чергу з боку попиту. Криза в економіці, закриття великих промислових підприємств ведуть до безробіття й одночасно до необхідності широкомасштабної перекваліфікації значної частини робочої сили.

Особливо важко йдуть ці процеси через слабку мобільність робочої сили - переїзд із міста в місто залишається великою проблемою. З іншого боку, спостерігається збільшення частки зайнятості в тих галузях, ділова активність у який виросла в зв'язку з ринковими перетвореннями. До таких відносяться, головним чином, сфера послуг - сфера торгівлі і суспільного харчування, матеріально-технічного постачання і торгового посередництва, а також кредитно-фінансова і страхова сфера.

В Україні йде формування конкретних механізмів державного регулювання ринку трудових ресурсів. Визначені кроки тут уже зроблені: створена державна служба зайнятості, розгортається система перепідготовки кадрів, офіційно встановлюються і постійно зростає прожитковий мінімум і мінімальна заробітна плата. Утім, поки два останніх індикатори є в Україні (на відміну від високорозвинених країн з ринковою економікою) лише умовними показниками. Справа в тім, що мінімальна заробітна плата встановлена на настільки низькому рівні, що кожна - навіть відверто грабіжницька ставка - легко укладається в цей норматив.

Виходячи з вищевикладеного, проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці, і не вирішивши його неможливо налагодити ефективну діяльність економіки і правового регулювання. Особливо гостро проблема безробіття стає зараз перед Україною, що не дивно, тому що економіка України зараз знаходиться в глибокій кризі. Величезний економічний спад, розваливши промисловість, не міг не торкнути ринок праці. За останні 4 роки чисельність зайнятого населення скоротилася на 9 відсотків.

Не менш важкі і соціальні наслідки безробіття. Американські фахівці змушені визнати, що "безробіття - це щось більше, ніж економічне нещастя, це також і соціальна катастрофа. Депресія приводить до бездіяльності, а бездіяльність до втрати кваліфікації, втраті самоповаги, занепаду моральних підвалин, а також до суспільного і політичного безладу".

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України //Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- №30. С. 141.