Банкрутство підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Економіка підприємства"

за темою “Банкрутство підприємства”

ЗМІСТ

Вступ

1 Основні положення теми

2 Процес банкрутства з точки зору антикризового управління

2.1 Подання заяви про банкрутство боржника

2.2 Порушення справи про банкрутство

2.3 Підготовче засідання

2.4 Попереднє засідання

2.5 Проведення зборів кредиторів та утвердження комітету кредиторів

2.6 Припинення рішення щодо санації або ліквідації боржника

2.7 Проведення санації підприємства-боржника

2.8 Аналіз результатів санації

2.9 Кінцеве засідання суду

3 Санація - основний інструмент оздоровлення економіки

3.1 Форми санаційних процесів

4 Методи прогнозування банкрутства

4.1 Двохфакторна модель оцінки імовірності банкрутства

4.2 Оцінка імовірності банкрутства на основі Z-рахунку Альтмана

4.3 Модель Романа Ліса для оцінки фінансового стану

4.4 Оцінка фінансового стану по показниках У. Бівера

4.5 Метод рейтингової оцінки фінансового стану (рейтингове число)

4.6 R-модель прогнозу ризику банкрутства

4.7 Прогнозна модель Таффлера

4.8 Модель Фулмера

4.9 Модель Спрингейта

5 Разрохунково-аналітична частина

5.1 Розрахунок балансової вартості та амортизаційних відрахувань основних фондів

5.2 Розрахунок планової калькуляції собівартості та ціни продукції

5.3 Визначення беззбитковості виробництва

Висновки

Перелік посилань

Додаток А

банкрутство санація антикризовий оздоровлення

ВСТУП

У странах з розвитою економікою по причинам стабільності політичної системи 1/3 банкрутств проходять за рахунок зовнішніх, а 2/3-внутрішнім.

В мировій практиці законодавство про банкрутство мало розвиток по двох напрямках - британська та американська моделі.

Британська модель - спосіб повернення боргів кредиторам за рахунок коштів боржника та його ліквідація як суб'єкта господарювання.

Американська модель є причиною проведення санації підприємства з метою його реабілітації та повернення йому сили платоспроможності.

Сьогодні у странах з розвитою ринковою економіки інститут банкрутства розглядає об'єднання елементів цих моделей. Це відноситься до ситуації в Україні, де встановлені можливості для санації, реорганізації та обновленню фінансово-господарської діяльності підприємства.

У кризовій ситуації підприємство знаходиться не спочатку,а йде до нього з погіршення деяких показників, які характеризують його зовнішні та внутрішні показники, тобто з'являються симптоми банкрутства.

В свою чергу, недостатній вплив органів державної влади на проведення активної мікроекономічної політики не дозволив максимально реалізувати потенціал економічної реформи й налагодити ефективне функціонування ринкового механізму.

Велику роль у регулюванні економічних процесів відіграє антикризове управління -,яка має комплексний характер та спрямована на запобігання або усунення несприятливих для бізнесу явищ за допомогою використання всього потенціалу сучасного менеджменту, розробки і реалізації на підприємстві спеціальної програми, яка має стратегічний характер та дозволяє усунути тимчасові ускладнення, зберегти та помножити ринкові позиції за будь-яких умов при опорі в основному на власні ресурси .

Предметом дослідження є підприємства які знаходяться у кризовій ситуації, та на грані повного знищення . Об'єктом управління в системі , що розглядається, є процес банкрутства,яких було розглянуто протягом першої, другої ,третьої та четвертої частин курсової роботи.

Питання банкрутства на даний момент найбільш ніж будь-коли ,тому що в Україні розвивається ринкова структура, та з'являється багато підприємств,які на спроможні проводити своє виробництво без підтримки іншого( більш стабільного) підприємства. Процес банкрутства розкриває деякі моменти існування підприємства у момент кризи ( банкрутства),його дії у період санації, реструктуризації, та самого періоду проведення процесу ліквідації банкрутства.

Насамперед метою курсової роботи є вивчення основних етапів процесу банкрутства з точки зору антикризового управління; його методів прогнозування та їх порівняння; розгляд процесу санації, як основного інструменту оздоровлення економічного стану в Україні; та провести висновки. Метою курсової роботи є систематизація, закріплення та розширення теоретичних знань по темі «Банкрутство підприємства» та їх використання.

Методами дослідженням курсової роботи є розгляд теоретичних основ по літературним посиланням, аналіз основних частин процесу банкрутства, санації ,реструктуризації ; порівняння методів прогнозування банкрутства, для виділення найбільш кориснішого та ефективнішого для економіки в період переходу України до держави з ринковою системою.

1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕМИ

Відповідно Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30. 06. 1999 року,банкрутство-визнане арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та відтворити зазначені судом зобов'язання кредиторів з проведенням ліквідаційної програми.

Загальні підстави припинення діяльності підприємств усіх видів і форм власності регулюються Законами України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Привабливим для боржника є те, що виробнича діяльність у нього не буде припинятися з початком провадження у справі про банкрутство, а буде продовжуватися аж до початку проведення ліквідаційної процедури.

Важливою у справі про банкрутство е мирова угода - домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочення або розстрочення, а також прощення кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Мирова угода може бути прийнята на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. У цій угоді описуються умови, на яких прощаються або повертаються частинами старі борги.

Законодавством також передбачені особливості процедури банкрутства для окремих категорій економічних суб'єктів, таких, як містоутворюючих, небезпечних, сільськогосподарських підприємств, страхових компаній та професійних учасників ринку цінних паперів.

На своєму шляху до повної неплатоспроможності підприємство проходить такі стадії погіршення економічного стану:

а) Приховане банкрутство характеризується зовнішньою непомітністю погіршення економічного стану. Обсяг продаж зменшується, працівників не звільнюють, авторитет підприємства начебто зберігається. Погіршення стану підприємства усвідомлює лише невелика група фахівців.

б) Фінансова нестійкість відрізняється порушенням грошових потоків, нестачею оборотних коштів. при цьому керівництву слід зважувати на такі ознаки, як

- затримка з надання звітності і зниження її якості, наявність помилок. Це свідчить про неякісну діяльність фінансових служб підприємства, яка стає причиною недостатнього рівня економічного аналізу;

- різкі зміни структури балансу і фінансових результатів;

- підвищення рівня конфліктності на підприємстві через неузгодженість дій різних підрозділів.

в) явне (реальне) банкрутство характеризується неспроможністю підприємства сплачувати свої борги. Тут виникає невідповідність грошових потоків, а також зовнішні конфлікти з партнерами. Об'єктивним виходом з цієї ситуації є санація або порушення процедури банкрутства.

Крім явного ( реального) банкрутства розрізняють такі види банкрутства, як умисне та фіктивне банкрутство.

Умисне банкрутство проявляється в тому, що керівник підприємства або власник в особистих інтересах або інтересах будь-якої іншої особи робить підприємство неплатоспроможним.

Фіктивне банкрутство - це свідоме неправдиве оголошення підприємства неплатоспроможним для одержання від кредиторів відстрочки платежів або списання частини боргів.

Банкрутство означає фінансову неспроможність підприємства і прогнозування банкрутства вимагає ретельного фінансового аналізу, а надто-показників платоспроможності і кредитоспроможності [1].

Процедура порушення справи про банкрутство включає поняття письмової заяви про банкрутство. Таку заяву можуть подати:

- кредитор (крім тих, чиї майнові вимоги повністю забезпечені заставою);

- органи державної податкової служби;

- органи державної контрольно-ревізійної служби;

- сам боржник.

Заява подається до господарського суду за місцем знаходження боржника, вона є підставою для порушення справи про банкрутство.

Водночас до господарського ( арбітражного) суду подається заява тих осіб, які бажають взяти участь у реструктуризації або санації боржника.

Якщо кредиторів, що мають претензії до боржника є два або більше, то арбітражний суд у місячний термін виносить ухвалу про скликання зборів кредиторів.

Заява кредитора може бути відкликана ним до прийняття арбітражним судом рішення про визнання боржника банкрутом. Відкликання заяви боржником можливе тільки за згодою кредитора.

Після прийняття заяви арбітражним судом здійснюється провадження справи про банкрутство, суд виносить рішення і оголошує про нього в офіціальному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України.

Судовими процедурами, які застосовують щодо боржника, можуть бути:

- розпорядження майном боржника;

- мирова угода;

- санація з поновленням платоспроможності боржника;

- ліквідація банкрута.

Нова редакція Закону України « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ( раніше «Закон про банкрутство») передбачає встановлення мінімального розміру заборгованості, який може бути підставою для порушення справи про банкрутство.

Введення такого обмеження дозволить відсіяти тих кредиторів , вимоги яких можуть бути задоволені в межах звичайного судочинства без порушення справи про банкрутство. У випадку, якщо боржник не виконав вимог кредитора протягом трьох місяців згідно із законом, то кредитор може подати заяву до суду про порушення справи про банкрутство. Причому визначено, що справа про банкрутство порушується за наявності у кредитора відповіді боржника на претензію або виконавчого документа. Визначено, що доказом неплатоспроможності боржника, який повинен надати кредитор, є копія неоплаченого розрахункового документа, а також виконавчі документи або інші документи, що підтверджують визнання боржником вимог кредиторів.

План фінансового оздоровлення містоутворюючих підприємств повинен передбачати внесення інвестицій, працевлаштування його працівників, створення нових робочих місць та інших способів відновлення платоспроможності боржника. За умови наявності договору поруки за зобов'язанням боржника місцеві органи влади можуть клопотати продовжити процедуру розпорядження майном боржника до десяти років.

При продажу нерухомості сільськогосподарського підприємства - боржника переважне право його придбання належить сільськогосподарським організаціям і фермерським господарствам, розташованим на даній території.

При банкрутстві страхових організацій покупцем майнового комплексу боржника може бути тільки страхова організація.

Процедура санації боржника - особливо небезпечного підприємства може бути продовжена господарським судом до десяти років, а продаж майна такого підприємства може бути здійснений лише як продаж цілісного майнового комплексу шляхом проведення конкурсу у встановленому порядку.

Ці особливості перш за все пов'язані із соціальною значимістю даних підприємств і організацій та необхідністю диференційованого підходу до різних суб'єктів господарської діяльності.

Таке припинення діяльності може відбутись:

-із власної ініціативи підприємця;

-на підставі рішення суду або господарського суду у випадках, передбачених законодавством;

-у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання;

-на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

Причини ліквідації (припинення діяльності) підприємств можуть бути такими:

а) вартість майна боржника продовжує знецінюватись і немає ніякої можливості її відновити;

б) відсутні заяви про проведення реструктуризації або санації від юридичної або фізичної особи;

в) жодний із поданих планів реструктуризації або санації не був схвалений кредиторами;

г) запропонований план виходу підприємства з кризи неможливо реалізувати з тих чи інших причин.

Ліквідація підприємства за юридичними підставами може бути двох видів:

- добровольною;

- примусовою.

Юридичними підставами добровільного припинення діяльності підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини.

2. ПРОЦЕС БАНКРУТСТВА З ТОЧКИ ЗОРУ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ

Представимо процес банкрутства з точки зору антикризового управління. Результати економічних реформ в Україні підтвердили правильність ринкової економічної політики. Доволі успішно проведена ліберізація економіки, здійснена приватизація об'єктів державної власності, знижена інфляція, стабілізувався обмінний курс гривні, знижуються ставки відсотків за користування залученими грошовими коштами. Однак створення макроекономічних умов для економічного зростання не знешкодило негативні тенденції , що склалися, та не сформувало реальні передумови для подолання перш за все промислової кризи. В свою чергу, недостатній вплив органів державної влади на проведення активної мікроекономічної політики не дозволив максимально реалізувати потенціал економічної реформи й налагодити ефективне функціонування ринкового механізму.

Існує ряд проблем в діяльності підприємств, які є основним об'єктом мікроекономічної політики держави, що впливає на глибину промислової кризи. Основні з них:

- неефективність системи управління підприємствами;

- низькі розміри статутного капіталу акціонерних товариств;

- низький рівень відповідальності керівників перед засновниками за наслідки рішень, що приймаються, збереження та ефективне використання підприємств, а також фінансово - господарські результати їх діяльності;

- відсутність ефективного механізму використання постанов судів, особливо щодо звернення стягнення на майно боржника;

- незабезпеченість єдності підприємства як майнового комплексу, що знижує його інвестиційну привабливість;

- високі витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення і житлово-комунального господарства;

- наявність на підприємстві давно застарілих технологічних ліній виробництва, що істотно впливає на конкурентоспроможність продукції підприємств;

- відсутність достовірної інформації про фінансово-економічний стан підприємств, потенціальних інвесторів і кредиторів, а також для органів виконавчої влади.

Перелічені вище проблеми , які приводять до економічної нестабільності, збільшують значення та роль антикризового управління - це система управління підприємством, яка має комплексний характер та спрямована на запобігання або усунення несприятливих для бізнесу явищ за допомогою використання всього потенціалу сучасного менеджменту, розробки і реалізації на підприємстві спеціальної програми, яка має стратегічний характер та дозволяє усунути тимчасові ускладнення, зберегти та помножити ринкові позиції за будь-яких умов при опорі в основному на власні ресурси [2].

Антикризове управління включає два види управління: попереджуюче й кризове. Попереджуюче управління виникає при появі «слабких» сигналів про кризові ситуації й спрямоване на запобігання розвитку кризи. Кризове управління здійснюється при наявності кризової ситуації на підприємстві. Найбільш несприятливої з точки зору підприємства кризовою ситуацією є його банкрутство. Банкрутство підприємств- це останній етап розвитку кризової ситуації. Симптоми банкрутства представлені у додатку А.

Банкрутство підприємств є поширеним явищем в економіці однак наслідки банкрутства для держави можуть бути різні. З одного боку, негативне функціонування фінансово нестійких підприємств призводить до погіршення економічної ситуації в Україні, з іншого - зникнення одного підприємства може привести до порушення технологічного ланцюжка у виробництві, збільшення соціальної напруженості в регіоні і т. д.

Проведемо аналіз існуючого процесу управління банкрутством. Згідно з Законом України «Про відновлювання платоспроможності боржника або визнанні його банкрутом» , Банкрутство підприємства -це визнана арбітражним судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Процес банкрутства передбачає представлену у часі процедуру відновлення платоспроможності боржника за допомогою застосування санаційних заходів [3].

Необхідно підкреслити, що існуюча система управління процесом банкрутства не має основних системних характеристик, необхідних для коректного функціонування систем, таких як подільність, динамізм, стійкість, багатокритеріальність.

Система управління процесом банкрутства, як кожна управляюча система, має вхідні дані, керуючий орган та об'єкт управління, а також перешкоди.

Вхідними даними системи управління процесом банкрутства є :

-заява в арбітражний суд про збудження справи про банкрутство;

-супровідні до заяви документи;

-характеристика фінансово-господарської діяльності підприємства-боржника.

Вихідними даними системи є рішення арбітражного суду:

-рішення про оголошення підприємства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

-рішення про відновлення платоспроможності підприємства-боржника і закриття справи про банкрутство.

Керуючими органами системи виступають Агентство з питань банкрутства та Фонд державного майна.

Основними напрямками діяльності керуючих органів є:

- проведення державної політики по запобіганню банкрутству;

-забезпечення умов реалізації процедур поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Для більш ефективної реалізації цих напрямків діяльності керуючи органи мають такі функції:

- Створення організаційних, економічних і інших умов, неоьхідних для реалізації процедур поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

- Пропозиція арбітражному суду кандидатури арбітражних керівників;

- Організація підготовки арбітражних керівників;

- здійснення ліцензування діяльності фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі;

- забезпечення реалізацію процедури банкрутства відносно відсутнього боржника;

- здійснення ведіння єдиної бази даних про підприємства, відносно яких збуджено справу про банкрутство;

-Встановлення і затвердження форми представлення арбітражними керуючими інформації , необхідної для ведіння єдиної бази про підприємства, відносно яких збуджена справа про банкрутство;

-Організація проведення експертизи фінансового становища державного підприємства і підприємств, з 25% державної власності;

-Підготовка висновку на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу, висновку про наявність ознак фіктивного банкрутства, що приховується , або доведення до банкрутства державних підприємств або підприємств,де частка державної власності більш ніж 29%;

-Підготовка і подання на затвердження Кабінату Міністрів України типових документів по проведенню процедури банкрутства;

-Здійснення інших повноважень.

Виходячі з вищенаведених функцій, більшість підприємств, які підпадають під повноваження керуючих органів, є підприємствами з державною формою власності і підприємствами, що мають в своєму статутному фонді частку держави за 25%.

Як було вказано вище, об'єктом управління в системі , що розглядається, є процес банкрутства. Проведений аналіз дозволив представити банкрутство як багатокроковий керований процес і виділити дев'ять складових цього процесу. Укрупнена схема процесу банкрутства подана( додаток Б).

Для комплексного представлення системи процесу банкрутства був проведений аналіз усіх складових. Розгляд кожної з них наведено нижче.

2. 1 Подання заяви про порушення справи про банкротство боржника

Справа про банкрутство підприємства порушується за письмовою

заявою будь-якого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби, працівників підприємства до арбітражного суду за наявністю формальних ознак фінансової неспроможності.

Проведений аналіз статті 6 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дозволив виявити декілька критеріїв, на підставі яких приймається заява та можливе порушення справи про банкрутство:

-якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати;

-якщо вимоги не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого строку для їх погашення.

Підстави порушення процедури банкрутства можна класифікувати за наступними критеріями:

-за сферою дії: на загальні та спеціальні. Загальні підстави-це передбачені законом юридичні факти, наявність яких необхідна кожного разу для порушення справи про банкрутство, якщо законом не встановлено іншого. В окремих випадках , які пов'язані зі специфікою правового статусу боржника або галузі його підприємницької діяльності, закон встановлює спеціальні підстави для порушення справи про банкрутство. Тобто, можна казати про загальний юридичний склад та спеціальний, що відрізняється відсутністю певних загальних підстав та наявністю додаткових;

-за суб'єктним складом:підстави для порушення справи про банкрутство за заявою кредитора, підстави для порушення справи про банкрутство за заявою боржника;

-за юридичними наслідками: правомочні, що породжують право порушити процедуру банкрутства;зобов'язані, що породжують у боржника обов'язок звернутися до суду із заявою про банкрутство.

Кредиторами, які мають право порушувати справу про банкрутство, можуть бути фізичні або юридичні особи, котрі мають належні документи та чиї майнові вимоги не повністю забезпечені заставою.

Таким чином, для прийому заяви арбітражним судом необхідна таких документів, як заява кредитора;документи, підтверджуючі розмір заборгованості та строки її непогашення;документи щодо попередніх зворотів до арбітражного суду.

На основі цих документів арбітражний суд ухвалює заяву та починає праву про банкрутство або не ухвалює її.

Взаємозв'язок вхідних та вихідних даних по складовій, що розглядається, дозволив побудувати наступну схему цієї складової, яка зображена( додаток В).

Аналіз боргового критерію збудження справи про банкрутство (300 мінімальних заробітних плат) дозволив виявити необхідність в диференціації даної суми в залежності від масштабів виробництва. Так , для малих підприємств дана сума може бути прийнятною, тоді як для великих підприємств необхідно встановити більш високий поріг цього критерію, а також його верхню межу [4].

2.2 Порушення справи про банкрутство

Керуючим органом цієї складової виступає арбітражний суд. Суддя, прийнявши заяву стосовно порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день від дня її надходження виносить і надсилає сторонам ухвалу про порушення справи про банкрутство. Арбітражний суд в ухвалі може зобов'язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо у боржника немає коштів , то аудіт може провести кредитор за власним баженням та за разрахунок власних коштів( додаток В).

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів арбітражний суд в ухвалі призначає про впровадження процедури розпорядження майном боржника та призначається розпорядник майна( на термін не більш ніж 6 місяців).

Після призначення розпорядника майна органи управління не мають права приймати рішення про:

-реорганізацію та ліквідацію боржника;

-виплату дивідентів;

-створення юридичних осіб;

-вихід із складу учасників боржника юридичної особи;

-проведення боржником емісії цінних паперів.

Висновок: для запобігання кризових явищ на підприємстві - партн6ерах, зумовлених накладенням мораторію на підприємства-боржника, необхідно провести більш детальний економічний і технологічний аналіз зв'язків між боржником та його партнерами

2.3 Підготовче засідання

До дати проведення підготовчого засідання боржник зобов'язаний подати до арбітражного суду та заявникові відгук про заяву стосовно порушення справи про банкрутство. У цій заяві боржник відображає заперечення щодо вимог кредитора, загальну суму заборгованості та відомості про наявне у боржника майно.

На підготовчому засіданні, яке має відбутися не пізніше ніж на 30-й день від дня прийняття заяви, суддя оцінює подані документи, заслуховував пояснення сторін, розглядає обгрунтованість заперечень боржника та заяв кредиторів.

За результатами розгляду заяви кредитора та відгуком боржника на підготовчому засіданні приймається ухвала , в якій визначається:

-розмір вимог кредитора;

-дата складання розпорядником майна реєстру вимог кредиторів(не пізніше ніж через 2 місяці та 10 днів після дати проведення підготовчого засідання);

-дата попереднього засідання суду(не пізніше ніж через 3 місяці після дати проведення підготовчого засідання);

-дата скликання перших загальних зборів кредиторів(не пізніше ніж через 3 місяці та 10 днів після дати проведення підготовчого засідання);

-дата основного засідання суду.

Проведений аналіз цієї складової дозволив виявити перетин функцій Агентства з питань банкрутства та Фонду держмайна щодо проведення експертизи. Ця невизначеність в керуючому експертизою органі знижує її ефективність.

2.4 Попереднє засідання

Попереднє засідання арбітражного суду проводиться не пізніше ніж через 3 місяці після проведення підготовчого засідання. На попередньому засіданні арбітражний суд:

- розглядає реєстр вимог кредиторів;

- вивчає вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника та які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів;

- виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів та призначається дата проведення зборів кредиторів.

Аналіз складової попереднього засідання показав відсутність чітких критеріїв оцінки реєстру вимог кредиторів і претензій боржника по вимогам.

2. 5 Проведення зборів кредиторів та утворення комітету кредиторів

На час процедури банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більш ніж сім осіб. У роботі комітету з правому довірного голосу може брати участь арбітражний керуючий, представник працівників боржника, представник органу, уповноваженого керувати майном боржника, представник органу місцевого самоврядування.

Аналіз діяльності комітету кредиторів та діючого законодавства дозволив виділити такі функції:

-вибори голови комітету;

-складання зборів кредиторів;

-внесення пропозицій арбітражному суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном чи санації боржника;

-звернення до арбітражного суду з клопотанням про відкриття процедури санації,визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого та призначення нового арбітражного керуючого.

Таким чином, комітет кредиторів аналізує документи, надані розпорядником майна, потенціальними санаторами з метою надання рекомендації Арбітражному суду щодо санації або ліквідації боржника.

В рамках цієї складової проведений аналіз виявив недостатність критеріїв про ранжуванні кредиторів для визначення кількості голосів. Є тільки один критерій, такий як ранжування по сумі заборгованості, але цого недостатньо для запобігання монополізму у комітеті кредиторів.

2.6 Припинення рішення щодо санації або ліквідації боржника

Рішення арбітражного суду щодо санації боржника або визнання його банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури приймається на основі засідання на підставі пропозиції комітету кредиторів, а також на підставі відгуку експертної комісії. При прийнятті рішення про проведення санації підприємства-боржника арбітражний суд за нарадою комітету кредиторів, Фонду державного майна або Агентства з питань банкрутства призначає керуючого санацією, приймає план санації та визначає санаторів. Строк проведення основного засідання- не пізніше ніж 6 місяців після проведення підготовчого засідання.

Від дня винесення визначення про санацію:

-Припиняються повноваження керівника боржника, управління боржником переходить до керівника санацією;

-Припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи. Органи управління боржника протягом трьох днів від дня прийняття рішення про проведення санації та призначення керуючого санацією зобов'язані забезпечити передачу керівнику санацією бухгалтерської і іншої документації боржника, печатей і штампів, матеріальних та інших цінностей.

Аналіз цієї складової виявив,що:

- з метою запобігання довгострокових збитків від арешту майна доцільним є проведення аналізу щодо потенціальних прибутків від припинення контрактів;

- з метою недопуску проведення прокредиторської політики, яка може бути спрямована на спеціальне банкрутство підприємства, доцільним є перевірка злого наміру кредиторів.

2. 7 Проведення санації підприємства-боржника

Після приймання рішення про проведення санації підприємства протягом трьох місяців керівник санацією зобов'язаний представити комітету кредиторів для схвалення санації боржника.

План санації повинен містити заходи по відновленню платоспроможності боржника, умови участі інвесторів при їх наявності, в повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, термін та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам і умови відповідальності інвестора за невиконання прийнятих згідно з планом санації зобов'язань. Проведений аналіз законодавства України дозволив виділити наступні санаційні заходи, що входять в план санації:

-реструктурізація підприємства;

-перепрофілювання виробництва;

-закриття нерентабельних виробництв

-відсрочка і (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів про що укладена угода;

-ліквідація дебіторської заборгованості;

-продаж частини майна боржника;

-зобов'язання інвестора про погашення боргу боржника,зокрема шляхом перекладу на нього боргу і його відповідальність за невиконання прийнятих на себе зобов'язань.

-виконання зобов'язань боржника власником майна боржника і його відповідальність за невиконанням прийнятих на себе зобов'язань; -звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації прлану санації;

-інші способи відновлення платоспроможності боржника.

Проведений аналіз дозволив виявити, такі основні недоліки як:

-Недоступність розробок методики проведення санації:

-Відсутність критеріїв оцінки ефективності санаційних заходів.

2.8 Аналіз результатів санації

В рамках цієї підсистеми проводиться аналіз ефективності результатів проведення санаційних заходів з метою прийняття управлінських рішень. Проведений аналіз процесу банкрутства дозволив виділити чотири управлінських рішення:

а) Припинення санації в зв'язку з відновленням платоспроможності боржника;

б) Припинення санації в зв'язку з не відновленням платоспроможності і відкриття ліквідаційної процедури;

в) Продовження строку санації;

г) Укладення світової угоди.

Початковим періодом санації є період в 12 місяців. Однак в залежності від результатів, що отримуються в процесі санації, він може бути зменшений до 6 місяців або збільшений до 18 місяців. Аналіз результатів санації здійснюється на основі звіту арбітражного керівника, який подається щоквартально.

Аналіз цієї складової дозволив виявити низький рівень впливу державних керуючих органів на процес банкрутства, оскільки усі рішення щодо припинення, продовження або скорочення санації приймаються арбітражним судом при клопотанні комітету кредиторів. Тобто на перше місце ставляться інтереси кредиторів, а не держави як власника державних підприємств.

2.9 Кінцеве засідання суду

Арбітражний суд на підставі клопотання комітету кредиторів та особистого досвіду приймає такі рішення:

-припинення санації ( при відновленні платоспроможності або укладенні мирової угоди);

- відкриття ліквідаційної процедури;

- продовження строку санації.

Проведений аналіз виявив доцільність проведення ранжування підприємств-боржников з точки зору їх соціально-економічного значення не тільки для держави, а й для регіону. Це необхідно для того, щоб підтримувати органами державної влади підприємства, які мають велике соціально-економічне значення.

Аналіз кожної складової процесу банкрутства показав , що роль держави в управлінні цим процесом зведена до мінімуму. Так, Фонд державного майна виконує лише моніторинг підприємств і виступає як рекомендаційний орган, в той час як більшість задач планування і регулювання процесу банкрутства ним не контролюється. У зв'язку з цим доцільно акцентувати увагу на задачах, виникаючих в процесі банкрутства і аналізі роботи органів управління, що вирішують ці задачі, з метою перерозподілу функцій між ними.

Проведений аналіз чинного законодавства дозволив побудувати схему інформаційних взаємозв'язків, виникаючих у процесі банкрутства.

В результаті аналізу етапно-часової схеми процесу банкрутства були виявлені строки проведення санації, які складають близько 1050 днів, в той час як строки до відкриття ліквідаційної процедури всього не більше 250 днів, тобто з точки зору кредиторів більш привабливою є ліквідація підприємств-боржників.

Проведений аналіз антикризового управління та чинного законодавства України з позиції банкрутства підприємств дозволив виділити такі проблемні місця в управлінні процесом банкрутства як:

- недостатньо розроблена система законодавства України, що регламентує процес банкрутства підприємства;

- низька міра моніторингу й регулювання процесу банкрутства з боку держави;

- Неефективна система контролю за діяльністю арбітражних керуючих;

- Великий часовий інтервал процесу банкрутства;

- Неефективність критеріїв, які використовуються при прийнятті рішень.

3. САНАЦІЯ-ОСНОВНИЙ ІНСТРУМЕНТ ОЗДОРОВЛЕННЯ ЕКОНОМІКИ

У системі стабілізаційних заходів держави, які направлені на виведення підприємства з фінансової кризи, основна роль відводиться санаційним заходам. Особливо гостра дана проблема в умовах перехідної економіки, де важливим чинником виступає вплив не тільки внутрішніх, але й зовнішніх економічних ризиків на діяльність підприємств. Так, багато великих промислових підприємств виявилися у важкому фінансовому стані через те,що налагоджені традиційні механізми постачання сировини та комплектуючих матеріалів, збуту продукції були зруйновані, а нові механізми і можливості в ринковій економіці не були використані або призвели до негативних наслідків у зв'язку з некомпетентними діями керівництва підприємств, недосконалістю нормативно-правової бази, через безгосподарність і фінансово-економічні злочини. У ринковій економіці підприємства, які не задовольняють вимогам нормального фінансово-економічного стану і знаходяться у важкому стані, проходять процедуру банкрутства, яка закінчується або ліквідацією.

Розглянемо суть санації, цілі і види санаційних процедур. У Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутства” від 1999 р. Під визначенням санації розуміють систему заходів, які здійснюються під час виробництва у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації. Ця система направлена на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також на задоволення у повному об'ємі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу (і/ або) зміни організаційно-правової і виробничої структури боржника.

Суть санації охоплює не тільки фінансову сторону, необхідно враховувати питання організаційно - правової, матеріально - технічної, управлінської перебудови, діяльність підприємств - боржників.

Розглянемо коротку характеристику цих типів заходів:

а) Санаційні заходи організаційно-правового характеру направлені на удосконалення організаційної структури підприємства, організаційно-правових форм бізнесу, поліпшення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих струрктур, поліпшення виробничих відносин між членами трудового колективу.

б) Виробничо-технічні санаційні заходи пов'язані, передусім, з модернізацією і оновленням виробничих фондів, із зменшенням простоїв і збільшенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції і зниженням її собівартості, поліпшенням асортименту продукції, що випускається, і мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

в) Фінансово-економічні заходи щодо санації відображають фінансові відносини, які виникають в процесі мобілізації і використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємства. Методи фінансової санації повинні бути направлені на покриття поточних збитків і усунення причин їх виникнення, оновлення або збереження ліквідності і платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу і формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

г) Соціально санаційні заходи пов'язані із заходами по забезпеченню соціальної захищеності працівників підприємств-боржников. У процесі виконання цих заходів повинні бути надані різні соціальні гарантії працівникам, яких було вирішено звільнити в зв'язку з модифікацією або реконструкцією підприємства.

3.1Форми санаційних процесів

Форми санації:

а) Санація підприємства , яка направлена на реорганізацію боргу (без зміни статусу юридичної особи підприємства, що санується), передбачає наступні варіанти:

- погашення боргу підприємства за рахунок коштів бюджету (тільки державні підприємства);

- погашення боргу за рахунок цільового банківського кредиту (переоформлення короткострокових кредитів підприємства в довгострокові);

- переклад боргу на іншу юридичну особу (будь-яке підприємство);

- випуск облігації і інших цінних паперів під гарантію санатора (така форма санації здійснюється , як правило, комерційним банком, який обслуговує, або державою.

б) Санація підприємства , яка направлена на його реорганізацію( із зміною, як правило, статусу юридичної особи підприємства, що санується), носить наступні форми:

- злиття (об'єднання підприємства-боржника з іншим фінансово стійким підприємством, внаслідок цього підприємство-боржник втрачає свій юридичний статус);

-поглинання (придбання підприємства-боржника підприємством -санатором);

-розділення ( для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську діяльність);

-перетворення у відкрите акціонерне товариство ( здійснюється з ініціативи групи засновників);

- передача в оренду ( для державних підприємств, коли вони передаються в оренду членам трудового колективу, які беруть на себе борги);

- приватизація (державні підприємства, внаслідок цього на торгах підприємство продається як цілісний майновий комплекс новому власнику);

Серед різних форм санації слід приділити належну увагу реструктуризації підприємств - боржників. Термін «реструктуризація» у вітчизняній практиці використовується досить часто і трактується неоднозначно. Іноді під нею розуміють просте розділення багатомасштабного підприємства на складові структурні підрозділи, тобто дроблення його структури і створення декількох автономних суб'єктів господарювання. у більш широкому розумінні реструктуризація - це комплекс реорганізаційних заходів, які націлені на створення передумов виходу підприємства з стану кризи і забезпечення подальшого його розвитку. У Методичних рекомендаціях до проведення реструктуризації державних підприємств Міністерства економіки України під реструктуризацією розуміється організаційно-економічні, правові, технічні заходи, які направлені на зміни структури підприємства, його управління, форм власності і ефективності виробництва. При цьому вважається, що процесами реструктуризації, як правило, займаються слабі, неплатоспроможні підприємства, які стоять на грані банкрутства[5].

Деякі підходи до оцінки ефективності санаційних заходів

Визначимо критерії та методи оцінки ефективності проведення процесів санації. Кількість підприємств, що пройшли процедуру санації в Україні, за період введення Закону про банкрутство, все ще залишається надто низькою, незважаючи на те, що нова редакція Закону направлена на розвиток та вдосконалення інституту санації. У той же час ефективність діяльності ряду створених установ, покликаних займатися питаннями розширення інституту санації, удосконалення його практичних механізмів, оцінюється фахівцями також як низька. Аналіз існуючої системи управління процесами банкрутства підприємств зробити висновок, що не були розроблені в достатній мірі питання оцінки ефективності санаційних заходів.

Ситуація, що складається, пояснюється тим, що не тільки не був розроблений повністю апарат інституту санації але й не до кінця розроблені питання, що стосуються теоретичної бази . Одним з таких ключових питань є питання , пов'язане з визначенням критеріїв оцінки ефективності санаційних заходів.

Проблема оцінки ефективності і результату виконання будь-якого заходу в економіці є досить складною задачею з точки зору формування критеріїв цієї оцінки ефективності якогось результату передбачає комплексний аналіз якісних змін, що відбулися внаслідок впливу певних дій, визначення міри змін, що відбулися [6].

4. МЕТОДИ ПРОГНОЗУВАННЯ БАНКРУТСТВА

Як було наведено вище, існує два підходи до прогнозування банкрутства: прогнозування за допомогою фінансових коефіцієнтів та прогнозування за допомогою порівняльного аналізу характеристик підприємств. Для того щоб вирішити, який метод дає найбільш адекватні оцінки стану підприємства, необхідно розуміти за яких умов той чи інший метод можна використовувати. Проаналізуємо зміст наведених вище методів та моделей.

Методи прогнозування банкрутства, засновані на використанні фінансових коефіцієнтів. У світовій практиці найпоширенішими моделями оцінки фінансового стану підприємства та схильності його до банкрутства є наступні економетричні моделі, які будуються на основі фінансових коефіцієнтів [1]:

4.1 Двохфакторна модель оцінки імовірності банкрутства підприємства

Якщо результат Z виявляється від'ємним, Однією з найпростіших моделей прогнозування імовірності банкрутства вважається двохфакторна модель. Вона базується на двох ключових показниках: показнику поточної ліквідності і показнику частки позикових коштів, від яких залежить імовірність банкрутства підприємства. Ці показники помножують на вагові значення коефіцієнтів, знайдені емпіричним шляхом, і результати потім складаються з деякою постійною величиною (const), також отриманою тим же дослідно-статистичним імовірність банкрутства невелика. Додатне значення Z вказує на високу імовірність банкрутства.

У американській практиці виявлені і використовуються такі вагові значення коефіцієнтів :

-для показника поточної ліквідності (покриття) (Кп) : -1,0736;

- для показника питомої ваги позикових коштів в пасивах підприємства (Кз): +0,0579;

-постійна величина: -0,3877.

Звідси формула розрахунку Z приймає наступний вигляд:

Z = - 0,3877 - 1,0736 Кп + 0,0579 Кз. (4. 1)

Для отримання більш точного прогнозу американська практика рекомендує брати до уваги рівень і тенденцій зміни рентабельності реалізованої продукції. оскільки даний показник істотно впливає на фінансову стійкість підприємства. Це дозволяє одночасно порівнювати показник ризику банкрутства Z і рівень рентабельності продажу продукцій. Якщо перший показник знаходиться в безпечних межах і рівень рентабельності продукції досить високий, то імовірність банкрутства дуже незначна.

Потрібно мати на увазі, що дана модель розроблена для США, а в нашій країні інші темпи інфляції, інші цикли макро - і мікроекономіки, а також інші рівні фондо-, енерго- і трудомісткості виробництва, продуктивності праці, інший податковий тягар. Внаслідок цього неможливо механічно використовувати приведені вище значення коефіцієнта в українських умовах. Однак саму модель з числовими значеннями, відповідними реаліям українського ринку, можна було б застосувати, якби вітчизняні облік і звітність забезпечували досить представницьку інформацію про фінансовий стан підприємства.

Розглянута двохфакторна модель не забезпечує всебічної оцінки фінансового стану підприємства. а тому можливі дуже значні відхилення прогнозу від реальності.

4.2 Оцінка імовірності банкрутства підприємства на основі Z-рахунку Альтмана

Цей метод запропонований в 1968р. відомим західним економістом Альтманом (Edward I. Altman). Індекс кредитоспроможності, побудований за допомогою апарату мультиплікативного дискримінантного аналізу (Multiple - discriminant analysis - MDA), дозволяє в першому наближенні розділити господарюючі суб'єкти на потенційних банкрутів і не банкрутів.

При побудові індексу Альтман досліджував 66 підприємств, половина яких збанкрутувала в період між 1946 і 1965 рр. , а половина працювала успішно, і 22 аналітичних коефіцієнти, які могли бути корисні для прогнозування можливого банкрутства. З цих показників він відібрав п'ять найбільш значущих і побудував багатофакторне регресійне рівняння. Таким чином, індекс Альтмана являє собою функцію від деяких показників, які характеризують економічний потенціал підприємства та результат його робота за минулий період. У загальному вигляд: індекс кредитоспроможності (Z-рахунок) має вигляд :

Z=1,2 К1 + 1,4 К2 +3,3 К3 + 0,6 К4 + К5, (4. 2)

деК1 - оборотний капітал/сума активів;

К2 - нерозподілений прибуток/сума активів;

КЗ - операційний прибуток/сума активів;

К4 - ринкова вартість акцій/сума заборгованості;

К5 - виручка/сума активів.

Результати чисельних розрахунків по моделі Альтмана показали, що узагальнюючий показник Z може приймати значення в межах [-14, +22]. При цьому підприємства, для яких Z > 2,99 потрапляють в число фінансовий стійких, підприємства, для яких 2 < 1,81. є безумовно-неспроможними, а інтервал [1,81 - 2,99] складає зону невизначеності.

Z - коефіцієнт має загальний серйозний недолік - по суті його можна використати лише для відносно великих кампаній, що котирують свої акції на біржах. Саме для таких компаній можна дістати об'єктивну ринкову оцінку власного капралу.

У 1983р. Альтман отримав модифікований варіант своєї формули для компанії, акції яких не котирувалися на біржі:

Z= 0,717 К1 + 0,847 К2 + 3,107 КЗ + 0,42 К4 +0,995 К5, (4. 3)

де К4 - це балансова, а не ринкова вартість акцій.

«Приграничне» значення для цієі формули - 1,23.

В українській практиці робилися численні спроби використання Z-рахунку Альтмана для оцінки платоспроможності і діагностики банкрутства, використовувалась комп'ютерна модель прогнозування Діагностики банкрутства. Однак відмінності у зовнішніх чинниках, що впливають на функціонування підприємства (міра розвитку фондового ринку головним чином, слабкий розвиток вторинного ринку цінних паперів, податкове законодавство, нормативне забезпечення бухгалтерського обліку), а отже, на економічні показники, що використовуються в моделі Альтмана, спотворюють імовірнісні оцінки.

Досвід використання вказаних моделей в ряді країн США, Канаді, Бразилії, Японії показав, що спрогнозувати імовірність банкрутства за допомогою п'яти факторної моделі за 1 рік можна з точністю до 90 %, за 2 - до 70 %, за 3 - до 50 %.

4.3 Модель Романа Ліса для оцінки фінансового стану.

У 1972р. Роман Ліс отримав наступну формулу для Великобританії :

Z= 0,063 X1 + 0,092 Х2 + 0,057 ХЗ + 0,001 Х4, (4. 4)

де X1 - оборотний капітал/сума активів;

Х2 - операційний прибуток/сума активів;

ХЗ - нерозподілений прибуток/сума активів:

Х4 - власний капітал/позиковий капітал.

Граничне значення для цієї моделі дорівнює 0,037.

4.4 Оцінка фінансового стану підприємства за показниками У. Бівера

Відомий фінансовий аналітик Уільям Бівер запропонував свою систему показників для оцінки фінансового стану підприємства. З метою діагностики банкрутства він рекомендував дослідити тренди показників. Система показників - Бівера і їх значення для діагностики банкрутства представлені в табл. 4. 1.

колонка 3 - для сталих компаній;

колонка 4 - за 5 років до банкрутства;

колонка 5 - за 1 рік до банкрутства.

Дана методика також не відображає всі сторони діяльності компанії і не є універсальною методикою для прогнозу імовірності банкрутства.

Таблица 4. 1- Система показників Бівера

Показники	Розрахунок	Значення показників
1	2	3	4	5
1. Коефіцієнт Бівера	(Чистий прибуток - амортизація)/(довгостр. зобов. +короткостр. зобов. )	0,4-0,45	0,17	-0,15
2. Рентабельність активів	(Чистий прибуток/ активи)* 100%	6-8	4	-22
3. Фінансовий лаверидж	(довгострокові зобов'язання+короткострокові зобов'язання) /активи	37	50	80
4. Коефіцієнт покриття активів чистим оборотним капіталом	(власний капітал - позаоборотні активи)/ активи	0,4	0,3	0,06
5. Коефіцієнт покриття	Оборотні активи/короткострокові активи	3,2	2	1

4.5 Метод рейтингової оцінки фінансового стану підприємства (рейтингове число).

Р. С. Сайфулін і Г. Г. Кадиков запропонували використати для експрес-оцінки фінансового стану підприємства рейтингове число :

R = 2 Ко + 0,1 Кпл + 0,08 Ki + 0,45 Км + К пр, (4. 5)

де Ко - коефіцієнт забезпеченості власними коштами (Ко > 0,1);

Кпл - коефіцієнт поточної Ліквідності (Кпл > 2);

Кі - інтенсивність обігу капіталу, що авансується, яка характеризує обсяг реалізованої продукції, що припадає на одну грошову одиницю коштів вкладених в Діяльність підприємства (Кі > 2,5):

Км - коефіцієнт менеджменту, характеризується відношенням прибутку від реалізації до величини виручки від реалізації (Км > (п + 1)/r, де r - облікова ставка НБУ);

Кпр - рентабельність власного капіталу - відношення балансового прибутку до власного капіталу (Кпр > 0,2).

Якщо рейтингове число R для підприємства має значення більше 1, то підприємство знаходиться у задовільному стані. Якщо значення R менше за 1, то це характеризується як незадовільний стан. Рейтингова оцінка фінансового стану може застосовуватися з метою класифікації підприємств за рівнем ризику, взаємовідносин з ними банків, інвестиційних компаній, партнерів. Діагностика неспроможності на базі рейтингового числа, однак, не дозволяє оцінити причини попадання підприємства “в зону неплатоспроможності”. Крім того, нормативний зміст коефіцієнтів, що використовуються для рейтингової оцінки, також не враховує галузевих особливостей підприємств.

4.6 R - модель прогнозу ризику банкрутства

Вченими Іркутської державної економічної академії запропонована чотірьохфакторна модель прогнозу ризику банкрутства (модель R), яка має наступний вигляд:

R=8,38 К1+К2+0,054 КЗ+0,63 К4, (4. 6)

де К1 - оборотний капітал/актив;

К2 - чистий прибуток/власний капітал;

КЗ - виручка від реалізації/активи;

К4 - чистий прибуток/інтегральні витрати.

Імовірність банкрутства підприємства у відповідності зі значенням моделі R визначається таким чином (табл. 1. 2):

До очевидних достоїнств даної моделі можна віднести те, що механізм її розробки та всі основні етапи розрахунків досить прості і можуть бути детально пояснені і обґрунтовані. Але необхідно зауважити, що при проведенні оцінки схильності підприємства до банкрутства та розрахунку коефіцієнтів імовірності банкрутства потрібно враховувати галузеві специфіки підприємств. Тому при проведені більш точної оцінки схильності підприємства до банкрутства потрібно розробити та користуватися галузевими коефіцієнтами імовірності банкрутства