Державне регулювання ринку цінних паперів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державне регулювання ринку цінних паперів

План

Вступ

1. Моделі регулювання ринку цінних паперів у світі

2. Державне регулювання фондового ринку

3. Етапи становлення регулювання фондового ринку в Україні

Тести до теми

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально-економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.

Фондовий ринок є особливою сферою життєдіяльності суспільства, в якій відбувається перерозподіл власності, потоків капіталів, переоцінка фінансових інструментів, формування нових економічних відносин і суб'єктів. З огляду на це державне регулювання фондового ринку є невід'ємною частиною механізму його функціонування, а система державних інституцій - головним структуроутворюючим елементом.

Процеси трансформації економіки України зумовили необхідність вирішення низки завдань державного регулювання фондового ринку. Економічна невизначеність, непередбачуваність розвитку економічної ситуації в країні позначається і на роботі фондового ринку, посилюючи на ньому процеси дестабілізації. Ефективність заходів державного регулювання впливає на всі ланки фінансової системи, і особливо відчутним є вплив на фінансовий ринок.

На фондовому ринку з'являються нові фінансові інструменти, що здатні приносити доходи і послабляти податковий тиск. Ці інструменти є ефективними за умов державного регулювання і стимулювання розвитку цивілізованих форм відносин між учасниками ринку. Вони є важливим засобом пожвавлення інвестиційних процесів, створення нових форм господарювання, фактором реструктуризації виробництва та економіки загалом.

Кожен з учасників фондового ринку визначає свої дії на ньому виходячи з поставлених цілей інвестування. Державне регулювання полягає у коригуванні визначення таких цілей, їх урахуванні в державній фінансовій політиці, сприянні розвитку інвестиційних процесів, формуванні інституту цивілізованого інвестора. Акумулювання коштів шляхом використання потенціалу фондового ринку сприяє стабілізації фінансового становища держави загалом, надходжень до бюджету і, таким чином, вирішенню численних соціально-економічних проблем. Вихід українських емітентів на світогосподарський фондовий ринок, залучення інвестицій зарубіжних коштів розширює джерела інвестування.

Держава відповідає за формування сприятливого інвестиційного клімату. Роль державних органів полягає в створенні особливого сегменту фондового ринку, який слугує підґрунтям для створення безризикової його складової, що сприяє формуванню оптимальних інвестиційних портфелів та роботі фідуциарних інституцій. Крім того, державні органи мають залучати якомога ширші соціальні верстви населення до участі у функціонуванні фондового ринку, отже, забезпечувати інформативну прозорість, зрозумілість основних процедур на ринку, ефективність форм інвестування.

1. Моделі регулювання ринку цінних паперів у світі

Цінні папери мають величезне значення для міжнародної торгівлі. Ще з часів середньовіччя (хоча деякі дослідники бачать їх прообраз ще у Давньому Римі) вони давали змогу прискорювати обіг товарів унаслідок можливості спершу швидкого і безпроблемного переміщення грошей, що оформлялися лише одним папером, а згодом і самих товарів, оформлених і переданих врученням лише документа, а не самого товару.

Цінний папір (оборотний документ) у більшості правових систем -- об'єкт, призначений для посвідчення існування певного майнового права, створений у такий спосіб, що використання даного права можливе лише в силу володіння цим об'єктом, а перехід права до іншої особі може здійснюватися тільки шляхом розпорядження об'єктом.

Історія становлення і розвитку державного регулювання ринку цінних паперів у різних країнах світу дає змогу умовно виокремити дві моделі: європейську та американську. Поділ можна здійснити умовно, бо в Європі не знайдеться й двох країн, які мають абсолютно однакові механізми державного регулювання економіки загалом і ринку цінних паперів зокрема. Проте європейська специфіка простежується. Наприклад, тут надто мало законів, спеціально призначених для регулювання цінних паперів, хоча перший закон щодо цього з'явився саме в Європі. Правовий документ з незвичайною назвою "Закон про мильну бульбашку", прийнятий в Англії 1720 p., був спеціально присвячений фондовому ринку. Його формально проголошеною метою був захист інвесторів -- покупців акцій від явно шахрайської діяльності біржових спекулянтів які, створюючи ажіотажний попит на певні папери, підвищували тим самим ціни на них, а отже, мали від цього великий зиск. Нечисленні подальші закони щодо цієї сфери в Англії не приймались окремо (спеціально), а були записані в інших законах. Біржі у Великій Британії є самокерованими асоціаціями-професійних брокерів, що самостійно розробляють правила своєї діяльності. Ці правила детально і всебічно регулюють та регламентують діяльність цих організацій та їх членів.

У Бельгії регулювання ринку цінних паперів ніколи не було самостійною гілкою правової системи. Регулювання будь-якої діяльності, пов'язаної з емісією та обігом цінних паперів, регламентується тут численними законами, правилами щодо ведення будь-якого бізнесу, а інколи навіть функціонування банків і банківської системи загалом.

Європейська специфіка полягає також у тому, що в усіх країнах Європи становлення державного регулювання ринку цінних паперів відбувалося повільно, поступово, еволюційним шляхом, залежно від практичних потреб різних суспільних груп. У невеликих європейських країнах фінансування капіталовкладень традиційно здійснюється банками (за їх допомогою або участю). Банки тут переважно універсальні. У більшості країн не розрізняють комерційні та інші банки, а отже, тут немає поділу між суто банківською діяльністю та бізнесом із цінними паперами. Банки в цьому разі є водночас і інвестиційними компаніями, і брокерами-дилерами, й інвестиційними консультантами. Незважаючи на це, центральний банк однаково уважно аналізує всі види діяльності банків, у тому числі на ринку цінних паперів.

Численні фондові біржі у країнах Європи перебувають під сильним впливом, а нерідко під повним контролем найбільших комерційних банків. Тому державні органи часто діють на фондовому ринку не прямо, а тією мірою, якою вони регулюють діяльність банків і банківської системи. Отже, панування банків на фондовому ринку -- найважливіший момент, що визначає специфіку європейської моделі. У деяких країнах (Італії, Франції) провідні фондові біржі були створені державою і перебувають під її безпосереднім наглядом. Інколи за фондовими ринками уважно стежать міністерства фінансів. Подекуди регулювання фондових ринків відбувається не на федеральному, а на регіональному рівні: земель -- у Німеччині, кантонів -- у Швейцарії. Проте спеціальних органів, які відповідали б за комплексне виконання законодавчих положень щодо емісії і торгівлі цінними паперами, тут також немає.

Досить суттєвою ознакою європейської специфіки є висока правова культура ведення бізнесу, зокрема на ринку цінних паперів. Швейцарія і Велика Британія є прикладом того, яких висот організації і дисципліни можуть досягти фінансові установи як саморегулюючі інститути. Тому держава повністю довіряє їхній компетентності. Наприклад, у Великій Британії будь-які види державних цінних паперів проходять загальну для всіх цінних паперів процедуру допуску до котирування на саморегулюючих біржах. При цьому Рада біржі має право відмовити в такому допуску, керуючись власними критеріями оцінювання їхніх якості й навіть не пояснюючи своїх дій.

Водночас досить поширене саморегулювання, тобто добровільна підтримка прийнятих законодавчих і моральних норм, правил і договорів, не звільняє в разі порушення закону від цивільної та кримінальної відповідальності будь-кого з суб'єктів ринку цінних паперів (авторів проспектів, засновників корпорацій та їх керівників, біржовиків, банкірів та ін.).

Новою тенденцією в Європі є розробка майже повсюди комплексних і несуперечливих правових документів, що стосуються функціонування і регулювання національних ринків цінних паперів. Це стимулюється переважно уніфікацією в межах Європейського Союзу діяльності національних фінансових ринків.

Американська модель у довершеному вигляді існує лише у США. ЇЇ ефективність високо оцінюють європейці, вона є зразком для наслідування в багатьох країнах, які намагаються створити цивілізований фінансовий ринок (Австралія, Бразилія). Саме з діючою моделлю державного регулювання пов'язують успіх сучасного функціонування найбільшого та найактивнішого у світі національного ринку цінних паперів, який забезпечує фінансування інвестицій потужної економіки.

В американській моделі можна простежити три основних складники. Перший -- концепція, що була сформульована понад півстоліття тому, однак збереглася й дотепер як втілення американської традиції. ЇЇ суть полягає в тому, що фінансування інвестицій має спиратись переважно на ринок цінних паперів, який функціонує автономно від банківської системи й апелює безпосередньо до всіх верств населення, залучаючи їхні капітали та заощадження. Другий -- правова база у вигляді пакета законів, що безпосередньо стосуються ринку цінних паперів і утворюють міцні основи для системи регулювання цього ринку. Третій -- соціальний орган управління ринком цінних паперів, зобов'язаний забезпечувати виконання прийнятих законів. Ця модель виникла на початку 30-х років XX ст.

Першу спробу впорядкувати ринок цінних паперів у США суспільство зробило на початку XX ст. Відповідні правові документи було створено на рівні штатів. Вони не вирізнялись ані одноманітністю, ані чітким баченням механізму ринку і першопричин його лиха. Закони цього періоду аж ніяк не стримували "перегрівання" ринку цінних паперів на початку 30-х років, що спричинило цілковитий крах американського фінансового ринку. В умовах посиленої активності ринку брокери безпідставно брали позички у банків під забезпечення цінних паперів, а банки охоче долучалися до такого "забезпечення" кредитування. Спочатку це призвело до утруднень з ліквідністю, а потім до падіння біржових цін, масового "скидання" цінних паперів. Далі розпочався ланцюжковий процес банкрутства брокерів і більшості банків. Американський ринок цінних паперів, який традиційно становив базу фінансування виробництва, виявився майже повністю зруйнований і деморалізований.

"Великий крах" американської економіки, в епіцентрі якого виявились одночасно фінансовий ринок і банківська система, став воднораз і "великим уроком" для усвідомлення механізмів ринкової економіки та ролі фінансового сектору. У "Новому курсі" Ф. Рузвельта, що містить програму виведення американської економіки з кризи, була висунута кейнсіанська за сутністю ідея про державну ініціативу в справі відродження і розвитку цивілізованого ринку цінних паперів як основи для інвестиційного процесу.

Починаючи з 1933 р. і до початку війни, було створено правову базу функціонування ринку цінних паперів, що передбачає певною мірою також його державне регулювання. Ці закони чинні й дотепер.

Найсильнішим в американському методі регулювання вважають створення спеціального інституту, який не зазнавши принципових змін у статусі, правах і обов'язках, працює вже понад 60 років.

2. Державне регулювання фондового ринку

У Законі України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" визначено правові засади державного регулювання ринку цінних паперів і державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні. За цим законом державне регулювання ринку цінних паперів -- це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних і запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою: реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних; створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства; одержання учасниками ринку цінних паперів інформації проумови їх випуску та обігу, результати фінансово-господарськоїдіяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперамита іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів; забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів; гарантування прав власності на цінні папери; захисту прав учасників фондового ринку; інтеграції в європейський та світовий фондові ринки; дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства; запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів; контролю прозорості та відкритості ринку цінних паперів (ст. 2 Закону "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні").

До органів, що здійснюють державне регулювання ринку цінних паперів, належить передусім Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та інші державні органи, що контролюють діяльність ринку.

Державне регулювання ринку цінних паперів включає:

· законодавчі та підзаконні акти;

· органи державного управління, що забезпечують пряме втручання у діяльність суб'єктів ринку цінних паперів;

· непряме втручання держави у фондовий ринок.

Державними нормативними актами регулюються такі відносини на ринку цінних паперів як:

· механізм реєстрації емісії цінних паперів;

· відкритість інформації про емітентів;

· порядок реєстрації фондових бірж та їхніх членів;

· мінімум норм поведінки суб'єктів ринку;

· процеси корпоратизації, приєднання та поглинання;

· облік та звітність.

Основні законодавчі акти, що регулюють український ринок цінних паперів, названо в табл.1.

Таблиця1. Основні законодавчі акти, що регулюють фондовий ринок в україні

Законодавчий акт	Основний зміст
Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» (1991 р.)	Визначає поняття цінних паперів, їх види, регулює діяльність щодо емісії та обігу цінних паперів; визначає правовий статус і організаційні засади фондових бірж
Закон України «Про господарські товариства» (1991 р.)	Визначає поняття і види акціонерних товариств, правила їх створення та діяльності, права й обов'язки учасників та засновників
Закон України «Про банки та банківську діяльність» (1991 р.)	Установлює порядок випуску, продажу, зберігання та управління банком цінними паперами
Закон України «Про приватизаційні папери» (1992 р.)	Визначає поняття і види приватизаційних цінних паперів, порядок їх випуску, розміщення, використання та погашення
Декрет Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» (1993 р.)	Визначає поняття довірчого товариства як інституціонального інвестора, особливості його створення і діяльності
«Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії». Затверджено Указом Президента України (1994 р.)	Визначає поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок їх створення й умови діяльності; вводить поняття «інвестиційний сертифікат» як вид цінних паперів
«Концепція функціонування і розвитку фондового ринку України». Затверджена Постановою Верховної Ради України (1995 р.)	Визначає головну мету та основні принципи функціонування і розвитку фондового ринку України
Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (1996 р.)	Визначає напрямки державного регулювання ринку цінних паперів в Україні

Ці законодавчі акти характеризують загальний аспект державного регулювання, тобто впровадження правил обов'язкових для всіх чи більшості учасників фондового ринку. Поряд з цим існує конкретний аспект регулювання -- конкретні нормативні документи, які впорядковують окремі аспекти діяльності на ринку (реєстрація емісій, ліцензування діяльності тощо).

У всіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади:

-- законодавчою;

-- виконавчою;

-- судовою.

Водночас у більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролює дотримання законодавства щодо фондового ринку його учасниками.

В Україні -- це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Основними завданнями Комісії є:

· «формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів в Україні, сприяння адаптації українського ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

· координація діяльності центральних органів державної виконавчої влади з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів;

· забезпечення державного контролю за додержанням законодавства України з питань функціонування фондового ринку;

· організаційне забезпечення запровадження системи заходів щодо захисту інтересів суб'єктів фондового ринку, упорядкування діяльності емітентів, торговців цінними паперами та інших фінансових посередників;

· підготовка пропозицій щодо запобігання монополізації фондового ринку, створення умов для розвитку добросовісної конкуренції між учасниками фондового ринку та здійснення контролю за їх реалізацією;

· узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;

· узагальнення та поширення досвіду іноземних держав щодо формування та розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів»

Важелями непрямого втручання держави у фондовий ринок є:

o податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак на потребу у фінансових ресурсах;

o регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позикового відсотка;

o зовнішньоекономічна політика -- регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій тощо;

o гарантії держави по позиках приватного сектора;

вихід держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.

3. Етапи становлення регулювання фондового ринку в Україні

економіка фондовий ринок

Аналізуючи розвиток ринку цінних паперів в Україні можна досить чітко виділити основні етапи його розвитку:

Перший етап: з 1991 р. по 1994 р. Незважаючи на те, що саме у 1991 році було дано законодавчий "старт" розвитку фондового ринку України у зв'язку з прийняттям ключових законів щодо діяльності акціонерних товариств та випуску і обігу цінних паперів (Закони України "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу"), цей етап характеризується вкрай низькими темпами розвитку фондового ринку. Насамперед, це пов'язано з повільними темпами приватизації, повною відсутністю необхідної інфраструктури, недостатньою правовою урегульованістю питань, пов'язаних з його функціонуванням. Практично був відсутній вторинний ринок цінних паперів. Суттєвим недоліком першого етапу була відсутність системи обліку прав власності на цінні папери. Розпорошеність функцій між різними державними органами щодо регулювання фондового ринку не дозволяла в повній мірі забезпечувати процес його гармонійного розвитку, досягнення цілісності та прозорості, поступового інтегрування у світові фондові ринки.

Другий етап: з 1995 р. по 1999 р. Цей етап характеризується значним кількісним та якісним зростанням фондового ринку України, каталізатором чого можна вважати два моменти: прискорення темпів приватизації та створення державної системи регулювання фондового ринку, насамперед, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, визначення та розподіл повноважень щодо регулювання фондового ринку серед інших державних органів. Законодавчо було визначено принципи та шляхи розвитку ринку цінних паперів - Концепція функціонування та розвитку ринку цінних паперів (1995 р.), Закони України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (1996 р.), "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (1997 р.).

Основними результатами другого етапу розвитку фондового ринку України можна вважати створення дієвої системи нагляду за дотриманням законодавства на ринку цінних паперів, створення системи реєстрації прав власності на цінні папери та системи розкриття інформації про емітентів та професійних учасників ринку цінних паперів. У той же час, незважаючи на значний прогрес у розвитку фондового ринку, залишається цілий ряд невирішених проблем. Серед яких можна виділити: недостатність законодавчого забезпечення, низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури, недостатня прозорість діяльності емітентів та професійних учасників фондового ринку, низький рівень корпоративної культури, недостатній рівень знань більшої частини населення з питань фондового ринку.

Третій етап: що почався з 2000 року. Зі зростанням обсягів інвестування в економіку України, необхідністю належного обслуговування інвестиційних процесів та забезпечення належного захисту прав інвесторів, а також у зв'язку зі закінченням масової приватизації фондовий ринок повинен перейти до нового етапу свого розвитку. Тому реалізація Указів Президента України "Про Основні напрями розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році", "Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні" дозволила продовжити удосконалення системи захисту прав інвесторів; підвищення ролі державного регулювання ринку цінних паперів; розвиток нормативно-правової бази; розбудова інфраструктури фондового ринку; розвиток системи організованої торгівлі; удосконалення діяльності інститутів спільного інвестування; удосконалення механізмів корпоративного управління. Все це вже сьогодні створює необхідні передумови для подальшого активного розвитку ринку цінних паперів. Для зміцнювання системи державного регулювання фондового ринку необхідно, щоб функція контролю за ринком цінних паперів здійснювалася інституцією, незалежною від політичних, урядових, а тим більше - лобістських, тіньових та корумпованих сил.

Основним напрямом розвитку фондового ринку є: продовження формування сприятливого та внутрішньо узгодженого правового поля функціонування фондового ринку.

У галузі удосконалення базового спеціального законодавства: - необхідно сприяти прийняттю Верховною Радою Закону України "Про акціонерні товариства".

Так, проект нового закону "Про акціонерні товариства" надає більший захист прав акціонерів, насамперед, дрібних. Лише захистивши дрібного акціонера, сьогодні можна поновити довіру до фондового ринку в населення, а також залучити іноземного портфельного інвестора до інвестування.

Необхідно сприяти скорішому прийняттю:

нової редакції Закону України "Про цінні папери і фондову біржу";

Закону України "Про внесення змін та доповнень до Закону України "Про виконавче впровадження";

Закону України "Про внесення змін та доповнень до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні".

Необхідно забезпечити виконання вимог законодавства усіма учасниками фондового ринку.

Інвестор та інші учасники фондового ринку повинні відчувати як захищеність своїх прав, так і реальність своїх обов'язків. Норми законів не повинні бути мертвими, вони повинні постійно підкріплюватися гарантіями їх виконання на практиці.

Для попередження правопорушень на ринку цінних паперів, забезпечення захисту прав акціонерів створена Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка проводить постійну роботу з розробки та прийняття ряду законодавчих та нормативних актів.

Ще одним завданням, яке ставить перед собою Комісія, є створення дієвої системи розкриття інформації емітентами цінних паперів. Тут завдання полягає у поширенні в середовищі емітентів культури розкриття інформації інвестору.

Розкриття інформації не повинно бути лише обов'язковою формальністю. Емітент повинен усвідомити, що публікування проспекту емісії чи надання регулярної звітності, має практичну користь для залучення інвестора.

Тому запровадження Комісією вимог до інформації про випуск цінних паперів та звітності емітентів, які б дали можливість емітенту звернути увагу інвестора на суттєві показники своєї діяльності, має сприяти виникненню добрих традицій та впровадженню сучасних стандартів добровільного та свідомого розкриття інформації.

Одним з першочергових завдань Комісія вважає упорядкування і підвищення ефективності інфраструктури фондового ринку. Орієнтиром тут повинно стати створення такої системи інфраструктури ринку, за якою операційні ризики було б зменшено до мінімуму.

У цьому напряму слід здійснити такі заходи як:

оптимізація структури Національної депозитарної системи та функцій її прямих учасників;

створення ефективної системи організованих ринків.

Для досягнення цієї мети адміністративних заходів недостатньо. Потрібно знайти ті важелі, які б зацікавили емітента та професійного учасника прийти на організаційно-оформлений ринок, запровадити для цього певні стимулюючі заходи.

Слід усунути чинники, які заважають, ускладнюють або затягують процедуру укладання та виконання угод на організаторах торгівлі.

Слід також визначити шляхи стимулювання переходу на випуск цінних паперів у бездокументарній формі.

Важливим завданням також є підвищення ролі саморегулівних організацій ринку цінних паперів в регулюванні діяльності відповідних професійних учасників. В першу чергу, це стосується професійної підготовки фахівців для фондового ринку, встановлення стандартів професійної діяльності та контролю за дотриманням цих стандартів учасниками саморегулівних організацій.

Комісія готова делегувати саморегулівним організаціям частину повноважень щодо регулювання ринку цінних паперів. У цьому контексті актуальним є питання про підвищення рівня ресурсного, матеріально-технічного та кадрового забезпечення цих організацій, що дозволить їм ефективно виконувати делеговані функції.

Таким чином, перспективи розвитку ринку цінних паперів повністю залежать від злагодженої роботи усіх державних органів, професійних учасників та саморегулівних організацій щодо подолання наведених вище проблем та реалізації поставлених завдань.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» // Верховна Рада України; Закон вiд 23.02.2006 № 3480-IV.

2. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» // Верховна Рада України; Закон вiд 30.10.1996 № 448/96-ВР.

3. Державна Комісія з цінних паперів та фондового ринку. Етапи розвитку фондового ринку України: [Електронний ресурс].- Режим доступу: www.ssmsc.gov.ua/.../ShowPage.aspx?...

4. Мендрул О. Г., Шевчук І. А. Ринок цінних паперів: Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 1998. -- 152 с.

5. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник.-Київ: МАУП, 2000.- С.69-75

Додаток

Тести до теми «Державне регулювання ринку цінних паперів»

1. У світі виділяють такі моделі регулювання ринку цінних паперів як:

а) європейська та українська;

б) європейська та американська;

в) американська та канадська;

г) англійська та американська.

2. Європейська мадель регулювання ринку цінних паперів чітко простежується в:

а) Англії ;

б) США;

в) Канаді;

г) Бразилії.

3. Американська модель у довершеному вигляді існує в:

а) США;

б) Канаді;

в) Мексиці;

г) Австралії.

4. Основним законодачим актом, що регулює фондовий ринок в Україні є:

а) Закон України «Про цінні папери та фондову біржу»;

б) Закон України «Про банки та банківську діяльність»;

в) Цивільний кодекс України;

г) Податковий кодекс україни.

5. До органів, що здійснюють державне регулювання ринку цінних паперів належить:

а) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

б) податкова адміністрація;

в) Міністерство внутрішніх справ України;

г) державне казначейство України.

6. Регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:

а) реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів;

б) створення умов для ефективної роботи банку;

в) випуску та обігу грошей;

г) контролю прозорості та відкритості офіційних документів.

7. Становлення фондового ринку в Україні проходило:

а) 2 етапи;

б) 3 етапи;

в) 4 етапи;

г) 5 етапів.

8. Основним напрямом розвитку фондового ринку є:

а) формування сприятливого та внутрішнього правового поля функціонування фондового ринку;

б) прийняття Закону України «Про банки»;

в) зміна депутатів Верховної Ради;

г) вступ україни до ЄС .

9. Завданнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку є:

а) упорядковувати і підвищувати ефективність інфраструктури фондового ринку;

б) упорядковувати і підвищувати ефективність інфраструктури Національного банку України;

в) приймати закони на сесії Верховної Ради;

г) слідкувати за змінати в економічному житті країни.

10. Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні на Вашу думку:

а) удосконалене;

б) недоопрацьоване;

в) регульоване;

г) нерегульоване.

Размещено на Allbest.ru