Теоретико-методологічні засади управління прибутком на підприємстві

До складу прибутку від іншої реалізації входив прибуток(збиток) від реалізації продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв, основних фондів, нематеріальних активів, матеріальних цінностей, цінних паперів і деривативів, купівлі-продажу іноземної валюти, орендних (лізингових) операцій. До складу прибутку від фінансових інвестицій входив прибуток від володіння корпоративними правами, від державних цінних паперів, відсотки за облігаціями, випущені підприємствами;відсотки за коштами, розміщені на депозитних рахунках банків. До прибутку(збитку) від позареалізаційних операцій входили прибуток(збиток)минулих років, виявлений у звітному році, надходжень боргів, що були раніше списані як безнадійні, отримані штрафи, пені неустойки від застосування санкцій, кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності, ліквідації основних фондів, інших операцій.

Як вже було зазначено вище, найбільшу питому вагу займає прибуток від реалізації продукції, так як ця категорія (прибуток) безпосередньо пов'язана з основною діяльністю суб'єктів господарювання. Виручка від реалізації продукції фіксується регулярно, з кожним її надходженням на поточний рахунок. Прибуток на відміну від неї фіксується лише з проходженням певного часу і за певний час. Згідно із законодавчими актами України реалізація продукції має місце при так званій першій події.

Розглянемо основні фактори, які впливають на формування прибутку підприємства. На операційний прибуток впливають наступнi елементи: обсяг реалізації, собівартість, оптові ціни, структурні і асортиментні зрушення. Кожний з цих факторів знаходиться під впливом первинних факторів. Наприклад, до собівартості продукції включаються витрати на оплату праці, матеріальні витрати, амортизаційні відрахування, відрахування на соціальні потреби та інші.

Об'єм виручки від реалізації знаходяться у прямій залежності по вiдношенню до розміру прибутку підприємства. Показник виручки утворюється добутком показників ціни продукції та її обсягу. На обсяг реалізації продукції прямий вплив справляють зміни обсягів виробництва, зміни залишків нереалізованої продукції та зміни у закладеному відсотку накопичення(тобто рентабельності). Другим головним фактором формування прибутку є собівартість продукції. На собівартість продукції безпосередньо впливають, крім змін у обсязі виробництва та змін у залишках нереалізованій продукції, певні види витрат, що пов'язані з виробництвом. Це матеріальні витрати, витрати на оплату праці, витрати на відрахування на соціальні заходи, амортизаційні відрахування та інші витрати. Тобто, у свою чергу ці фактори вже опосередковано впливають на прибуток від реалізації. Виручка від реалізації у відпускних цінах складається з собівартості, закладеної частки прибутку, акцизного збору, податку на додану вартість.

Можна також фактори формування прибутку розподілити на утворюючi та взаємовпливаючi.

До утворюючих факторів належить: виручка, в тому числі: від реалізації продукції, яка займає основну питому вагу, та виручка від реалізації інших активів і основних засобів. Важливою складовою утворюючих факторів є доходи від пайової участі в інших підприємствах, у тому числі: дочірніх, доходи по цінних паперах, безкоштовна фінансова допомога, сальдо штрафів, отриманих і сплачених.

Взаємовпливаючі фактори розподіляються на зовнішні фактори розподілу, які визначаються фінансово-кредитною політикою держави, у тому числі: податки і податкові ставки, в деякій мірі ціни, тарифи і збори, а також внутрішні, які включають собівартість, продуктивність праці, фондовіддачу, фондоозброєність, оборотність оборотних активів.

Існують наступнi методи розрахунку прибутку від реалізації продукції - метод прямого розрахунку, метод розрахунку прибутку на підставі показника витрат на 1грн.продукції,та аналітичний метод. Кожен з цих методів має свої недоліки та переваги.

Метод прямого розрахунку визначає розмір прибутку ,який базується на окремих видах продукції, що виробляються і реалізуються. Підкреслимо, що метод прямого розрахунку є відносно простим у використанні, але головний його недолік - це по-перше, його неприйнятність при великому асортименті продукції, а по-друге - неможливість встановлення впливу на прибуток окремих факторів.Метод розрахунку прибутку на підставі показника витрат на 1грн.продукції також не встановлює впливу між прибутком та факторами його формування. Економічний (аналітичний) метод може використовуватися також наряду з вже розглянутими методами розрахунку прибутку, але вигідно відрізняється від попередніх тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, але й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва(реалізації продукції), собівартості продукції, рівня оптових цін і рентабельності продукції, асортименту та якості продукції.

Треба також проакцентувати увагу на методах розрахунку загального фінансового результату, про які йшла мова у першому параграфі.

Перший метод базується на балансовій формулі і дає можливість розрахувати фінансовий результат як різницю між активами підприємства, його капіталом та зобов'язаннями. За балансовим методом розрахунок фінансового результату можливий також через зміну вартості чистих активів на початок і кінець звітного періоду.

Другий метод - базується на моделi Леонтьєва «витрати-випуск» i дозволяє отримати фінансовий результат через різницю доходів та витрат.

Третій метод - має відношення до управлінського обліку. Згідно даному методу розрахунок фінансового результату здійснюється шляхом деталізації та перегрупуванню відображеного у фінансовому обліку фінансового результату відповідно до мети аналізу ефективності діяльності.

Усi розглянутi теоретичнi основи формування показника прибутку є базовими в процесi його планування.

Альтернативнiсть варiантiв методик планування формування прибутку зводиться до двох основних напрямкiв:

-перший напрямок пов'язан з визначенням суми прибутку виходячи з ресурсного забезпечення пiдприємства та пов'язаного з ним планованого обсягу релiзацiї продукцiї (основною умовою цього методу є налаштування на повне споживання ринком продукцiї даного пiдприємства - ресурсний метод)

-другий напрямок пов'язан з розрахунком цiльового розмiру прибутку, виходячи з планованих потреб у фiнансових ресурсах на основнi напрямки забезпечення виробничого розвитку i додаткових потреб пiдприємства.(цiльовий метод).

Вiдповiдно до першого напрямку алгоритм розрахунку планованої суми валового прибутку визначається як рiзниця мiж сумою валових доходiв та сумою валових витрат, амортизацiйних вiдрахувань та податку на додану вартiсть.

Згiдно з цiльовим методом планування формування прибутку пiдприємства розрахунок суми планованого валового прибутку пiдприємства вiд операцiйної дiяльностi вiдбувається за наступним алгоритмом:

, де (1.1)

- сума планового прибутку пiдприємства за цiльовим методом

- загальна сума фiнансових ресурсiв необхiдних пiдприємству

- ставка податку на прибуток.

На формування прибутку пiдприємства значно впливає управлiння його витратами. Планове управлiння витратами подiляється на наступнi види розрахунку витрат: прямий метод, за замовленням, попроцесний та нормативний.

Прямий метод калькулювання витрат (за захiдною термiнологiєю «direct-costing») базується на визначення собвартостi продукцiї за прямими операцiйними витратами на її виробництво та збут. Основною перевагою данного методу є його точнсть та зручнiсть використання. Але суттєвий недолiк прямого методу мiститься у неможливостi розрахунку повної собiвартостi продукцiї.

Метод визначення собiвартостi продукцiї за замовленням здебiльшого використовується в тих галузях промисловостi, для яких характерним є виробництво продукцiї та надання послуг що мають нестандартнi та iндивiдуальнi особливостi (авiацiйна, суднобудiвна промисловiсть та iн. ). Основний змiст цього методу полягає в розрахунку планової собiвартостi кожного окремого iндивiдуального замовлення.

Попроцесний метод визначення планових витрат мiститься у розрахунку планованої cуми витрат у розрiзi окремих процесiв - стадiй виробничого циклу пiдприємства. Цей метод набув широкого застосування в тих галузях промисловостi, яки спецiалiзуються на виробництвi продукцiї однорiдної номенклатури.(швейна, добувна, нафтопереробна, текстильна, харчова та iн.)

Нормативний метод ( за захiдною назвою «standart-costing») визначає суму собiвартостi продукцiї виходячи з ранiше розроблених на пiдприємствi нормативiв окремих видiв витрат. Головним недолiком цього методу є трудомiсткiсть його розрахунку, але вiн вважається найкращим методом який дозволяє реалiзувати резерви зниження собiвартостi продукцiї і таким чином ефективно впливати на суму формування прибутку від операцiйної дiяльностi.

Отриманий прибуток підприємства є об'єктом розподілу. Розподіл прибутку підприємства відбувається за наступним порядком. Загальна сума прибутку, яку отримало підприємство за певний період підлягає коригуванню на суму рентних платежів і на суму податку на прибуток. Сума прибутку, яка формується після зменшення початкової суми прибутку має назву - прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Даний показник прибутку підлягає коригуванню на суму ,яка спрямовується на здійснення різних платежів, пов'язаних із застосуванням фінансових санкцій до підприємства. Остаточна сума прибутку має назву чистого прибутку.

Чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає:

- чистий доход(виручку) від реалізації продукції(товарів, робіт, послуг );

- валовий прибуток(збиток);

- фінансовий результат від операційної діяльності;

- прибуток(збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;

- прибуток(збиток) від звичайної діяльності

- прибуток(збиток) від надзвичайної діяльності.

Різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції(товарів, робіт, послуг) - це поточні витрати підприємства на їх виробництво та реалізацію, виражені, в грошовій формі.[44,С.147]

Остаточний фінансовий результат діяльності підприємства - чистий прибуток(збиток) - визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період.

У процесі прийняття управлінських рішень суб'єктами господарювання в ринкових умовах надзвичайно важливим та необхідним є ефективне володіння та оперування основними інструментами та механізмами політики управління прибутком підприємства. За складних умов існування підприємства в певному економічному просторі, при певній законодавчій базі визначально гостро постають питання економічного обгрунтування бізнес-проектів господарюючого суб'єкта, його подальшого ефективного функціонування у ринковому середовищі. Усі ці обставини неодмінно зумовлюють зростання ролі такого багатоаспектного та результуючого показника як прибуток підприємства, а таким чином і аналітичного апарату пов'язаного не тільки з його формуванням, але й з механізмом його розподілу.

Важливість дослідження теми розподілу прибутку підприємства пояснюється тим, що: по-перше, сам процес розподілу прибутку підприємства дає можливість побачити та дослідити за якою схемою буде відбуватись відтік прибутку у відповідності до інтересів окремих груп осіб, які мають пряме чи опосередковане відношення до її діяльності. Однією з таких груп є держава, яка безумовно зацікавлена у тому, щоб будь-яка нормально діюча господарська одиниця ефективно функціонувала, тому, що кошти у вигляді податку на прибуток кожної такої одиниці спрямовуються на вирішення комплексу соціальних та економічних задач, які представляють життєво важливий інтерес до держави. Іншою групою суб'єктів є особи, так звані власники підприємства, які внаслідок володіння корпоративними правами підприємства мають право на одержання частки прибутку у вигляді дивідендів. По-друге, питання розподілу прибутку завжди торкаються двох найважливіших сторін існування підприємства - це законодавчо регламентований алгоритм розрахунку долі прибутку, на яку претендує держава, і пов'язаний з цим, розмір чистого прибутку, що підлягає за рішенням власників підприємства або розподілу його на виплату дивідендів акціонерам товариства (розподілений прибуток), або на реінвестування чистого прибутку у виробництво (нерозподілений прибуток), на суму якого збільшується власний капітал підприємства. За даних обставин актуальними для підприємств є питання пов'язані з необхідністю оптимального співвідношення між сумою прибутку, яка підлягає сплаті до бюджету у вигляді податку, і сумою вже чистого прибутку, яка залишається в розпорядженні підприємства з метою подальшого його розподілу серед власників підприємства або з метою його повної тезаврації. Тезаврація прибутку представляє собою спрямування прибутку підприємства на поповнення власного капіталу з метою фінансування його операційної та інвестиційної діяльності. Величина тезаврації прибутку дорівнює або всій сумі чистого прибутку підприємства у випадку відмови від виплати дивідендів власникам корпоративних прав підприємства, або тій його сумі, яка залишилася після дивідендних виплат власникам підприємства. До речі, питання, пов'язані з вибіром оптимальних шляхів розподілу та використання прибутку після уплати необхідної його частини до бюджету теж складають надзвичайно важливі аспекти управління підприємством і торкаються так званої дивідендної політики підприємства. Дивідендна політика підприємства передбачає постійне співвставлення ефективності між напрямком виплати дивідендів компанії її власникам та напрямком спрямування прибутку у виробництво. Наріжним каменем цієї політики і є постійний вибір напрямку сплати дивідендів, чи спрямовування прибутку на виробництво відповідно до його ефективності, а також взаємозв'язок цих напрямків з вартістю підприємства, що у свою чергу викликало розвиток теоретичних концепцій дивідендної політики підприємства, які розроблялися такими вченими як М. Міллер, Ф. Модільяні, Ф. Блек, Дж. Лінтнер, М. Гордон та інші.[106, с.212] Розглянемо світові надбання вчених-економістів, які торкаються пріоритетності того чи іншого напрямку використання прибутку і відповідний його вплив на витрати по залученню капіталу і вартість підприємства.

Перший напрямок - залишковий принцип дивідендних виплат - полягає у реінвестуванні усього заробленого прибутку. Якщо виплата дивідендів і буде мати місце, то тільки у випадку якщо суму чистого прибутку яка буде використовуватися у цьому напрямку не можливо ефективно реінвестувати. Дана концепція підтримувалась вченими Ф. Блеком, Ф. Модільяні, М. Міллером. Ця теорія базується на принципі відсутності зв'язку між сумою виплачених дивідендів та ринковим курсом акцій.[23.c.317]

Другий напрямок - концепція приоритетності дивідендів. Концепція базується на існуванні взаємозв'язку між сумою дивідендів та вартістю акцій. Дана теорія пов'язана психологічним сприйняттям інвестора, зокрема дрібного щодо переваги реального існуючого доходу у вигляді дивідендів, у порівнянні з майбутнім доходом, який може бути викликан тезаврацією прибутку і як наслідок зміною курсу корпоративних прав. Прихильниками даного напрямку є М.Гордон та Дж. Лінтнер і в основі їх теорії лежить безумовний взаємозв'язок між сумою дивідендів та вартістю підприємства. Дивіденди тут виступають символом успішності та інвестиційної привабливості підприємства.

Існує третя концепція, в основі якої лежить приоритетність використання прибутку у той напрямок, зя яким буде нижчий рівень оподаткування і вона має назву концепції податкових переваг. Так, наприклад, якщо податковим законодавством країни обумовлено оподаткування дивідендів за меньшими ставками в порівнянні з реінвестованим прибутком, то підприємство отримає податкові переваги при використанні розподіленого прибутку.

У ринковій економіці розподіл прибутку грунтується на спеціально розробленій політиці, що має відображати пріоритетні цілі стратегічного розвитку підприємства, формувати у необхідному обсязі інвестиційні ресурси, забезпечувати не тільки суто матеріальні інтереси керівництва й персоналу, а й стимулювати виробничу активність та використовувати додатковий соціальний захист працюючих, а отже, спрямовуватись на збільшення ринкової вартості підприємства.

Побудуємо та проаналізуємо основну схему розподілу прибутку підприємства згідно національних стандартів П(С)БО (рис.1.9).

Таким чином, першочерговим етапом розподілу прибутку підприємства є його спрямування до бюджету у вигляді податка на прибуток. Тут необхідно зупинитись, щоб сформулювати основні бажані для підприємства умови, які торкаються підприємства при оподаткуванні його прибутку. Звісно, підприємство в умовах оподаткування прибутку зацікавлено у тому, щоб сума оподатковуваного прибутку підприємства була найменшою. Оскільки сума податку на прибуток складається з добутку оподатковуваного прибутку і відсотка податку на прибуток, то для підприємства бажано постійно контролювати рівень валових доходів, виявляти причини, які призвели до їх зростання, досліджувати рівень валових витрат, аналізувати причини їх заниження, обгрунтувати використання того чи іншого типу амортизаційної політики підприємства, тому що всі ці фактори впливають на розмір оподатковуваного прибутку, а таким чином і на розмір податку на прибуток.

-

=

Рис. 1.9 Схема розподілу прибутку підприємства



На думку професора Г.Г. Кірейцева є ціла низка причин, які зумовлюють зростання суми оподатковуваного прибутку і які не ураховані підприємствами для ефективного оперування сумою валових доходів, валових витрат і амортизаційних відрахувань. До них відносяться:

1. Допущення підприємством прирісту балансових залишків покупних матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у залишках готової продукції, у незавершеному виробництві. Річ у тому, що реальні витрати , які пов'язані з витрачанням коштів на суму цього приросту не будуть ураховані для збільшення валових витрат, що спричиняє збільшення оподатковуваного прибутку;

2. Допущення підприємством відвантаження продукції покупцеві без отримання платежу за неї, що не супроводжується виконанням встановлених законом процедур щодо стягнення боргу, або визнання боржника банкрутом, тоді сума відвантаженого товару визнається валовим доходом і оподатковується податком на прибуток, хоча реального доходу підприємство від цієї операції не отримало;

3. Витрачання підприємством коштів в напрямках, які не відносяться до законодавчо регламентованого переліку витрат господарської діяльності, тобто реальне витрачання коштів не буде супроводжуватися зменшенням оподатковуваного прибутку на цю суму.

4. Розходження звичайних ринкових цін на товари, роботи, послуги з цінами за якими відбувався продаж або купівля тих самих товарів, робіт, послуг у підприємства з так званими пов'язаними особами. Мається на увазі, що придбання підприємством товарів за цінами, які будуть вище за звичайні ціни, не буде супроводжуватися відповідним збільшенням валових витрат підприємства, і так само продаж підприємством товарів пов'язаним особам за цінами, які були нижчими за звичайні не буде супроводжуватися відповідним зменшенням валових доходів підприємства, що в свою чергу буде збільшувати податок на прибуток.

На нашу думку основною причиною, що спричиняє невиправдане зростання суми оподатковуваного прибутку це використання у господарській діяльності підприємств відвантаження продукції, що є неоплаченою за фактом, а за правовою базою виступає валовим доходом. Крім цього, для того, щоб ефективно формувати суму оподаткованого прибутку на підприємстві необхiдно розкрити змiст проблеми, яка мiститься в неузгодженостi результатiв податкового та бухгалтерського облiкiв прибутку пiдприємства.

З прийняття Закону України вiд 22 травня 1997 року № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку пiдприємств» докорiнним чином був змiнений пiдхiд в оподаткуваннi прибутку пiдприємств, що призвело до розмежування традицiйного бухгалтерського (фiнансового облiку), який на той час мв сформовану методику накопичення витрат та калькулювання собiвартостi й податкового облiку.[113,с. 175]

Це вiбулося внаслiдок того, що для рiзних цiлей були встановленi й рiзнi правила визнання доходiв i витрат пiдприємств, якi з прийняттям у 1997 роцi закону iз метою оподаткування стали визначати факт реалiзацiї за першою з подiй (передача прав власностi на товар або надходження коштiв на розрахунковий рахунок пiдприємства). У той же час у фiнансовому (бухгалтерському) облiку факт реалзацiї визнається у випадку вiдвантаження товару, а витрати - в момент їхнього здйснення. Таким чином, в податковому та бухгалтерському облiках спостерiгається рiзна iнтерпретацiя одних й тих самих подiй, i таким чином вiдображення фiнансового стану й результатiв дiяльностi пiдприємства.

Стимулювання розвитку підприємництва - основне завдання прибутку в економіці з ринковими відносинами. Тільки завдяки одержанню прибутку буде розвиватися підприємство. У сукупності це свідчить про те, що відбувається економічне зростання у державі. Для того, щоб економіка не була в занепаді, варто дати можливість підприємствам забезпечувати себе фінансовими ресурсами і одержувати достатні прибутки з метою досягнення високих фінансово-економічних результатів на всіх рівнях економіки країни.

З огляду на те, що прибуток є кінцевим фінансовим результатом, приростом усього фінансового потенціалу суб'єкта господарювання, тому наукове обгрунтування розподілу прибутку підприємств на державному рівні важливо і об'єктивно необхідно.

Американськи економісти С. Л. Брю і К.Р. Макконнел з цього приводу зазначають, що економічні ресурси чи обмежені, чи рідко зустрічаються, а матеріальні потреби суспільства, тобто матеріальні потреби його індивідів та інститутів, буквально безмежні або в кінцевому підсумку не можуть бути цілком задоволені. .[62,с.36-38 ]

За думкою Д. Е. Стігліца, лауреата Нобелевської премії, економіка - це наука про нестаток, або про те, як суспільство вчиться використовувати свої обмежені ресурси, а урядові рішення у сфері оподаткування або програм добробуту впливають на те, скільки грошей із доходу мають витрачати різні особи. [100,с.38-39].

Лауреати Нобелівської премії Е. Боді та Р.К. Мертон уже ближче до фінансового аспекта зазначають, що фінанси - це наука про те, яким чином люди управляють витрачанням і надходженням дефіцитних грошових ресурсів протягом певного періоду.[26с. 38-41]

На основі перелічених думок ми робимо висновок про те, що стягнення податку з прибутку привертає неабияку увагу, бо фінанси підприємств є частиною фінансової системи держави й вихідною основою її фінансової могутності. Надмірне оподаткування прибутку сприйяє не збільшенню доходів бюджету, а призводить до зовсім протилежних напрямків. У результаті виявляється, що по-перше, надто високий податковий тиск підриває стимули до виробництва, по-друге, відбувається не стимулювання зростання виробництва і водночас розширення бази оподаткування, а пошук суб'єктами підприємництва усіх можливих шляхів приховування одержаних доходів й уникнення їх оподаткування.

Безпосереднє використання чистого прибутку підприємств відбувається за наступними напрямами: поповнення резервного фонду, поповнення статутного капіталу, виплата дивідендів акціонерам, інші напрямки використання.Саме форма власності, що є найвизначальнішою при формуванні структури власних коштів підприємств здійснює суттєвий вплив на формування та ефективне використання прибутку підприємства. Адже, від форми власності залежить процес формування статутного фонду, порядок розподілу прибутку, частка нерозподіленого прибутку. Слід також зазначити, що при існуванні поряд із державними підприємствами приватних з'явилася необхідність у створенні рівних умов для їхнього розвитку. Характерною особливістю існуючого сьогодні порядку розподілу є значно більша свобода та самостійність у використанні підприємством одержаного прибутку. Отже, підприємства мають право самостійно вирішувати, на які заходи і в яких розмірах спрямовувати прибуток, що лишається після сплати податків, обов'язкових платежів, інших відрахувань згідно законодавства.

Універсальної моделі щодо розподілу прибутку не існує. Кожне окремо взяте підприємство вибирає ту чи іншу схему відповідно до завдань своєї діяльності, що стоять перед ним у процесі його розвитку. Відмінність у зовнішніх та внутрішніх умовах господарської діяльності дозволяє говорити про специфіку різних моделей розподілу прибутку.

Як вже зазначалося, порядок і напрями розподілу й використання прибутку визначаються підприємством самостійно й фіксуються у його фінансовій політиці. Сьогодні, створення фондів не є обов'язковим, тобто процес розподілу не пов'язаний із фондоутворенням.

При прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинно знати оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення трудівників (акціонерів, пайовиків) і на інші цілі.

Чистий прибуток умовно поділяється на дві частини. Перша збільшує майно підприємства і бере участь у процесі нагромадження. При цьому не обов'язково весь прибуток, що спрямовується на нагромадження, використовується повністю. Залишок прибутку, невикористаний на поповнення активів підприємства, має важливе резервне значення й може бути використаний у наступні роки для покриття можливих збитків, фінансування різноманітних витрат. Такий прибуток носить назву нерозподіленого.

Прибуток, використаний на нагромадження має назву розподіленого прибутку. Нерозподілений прибуток минулих років свідчить про фінансову стійкість підприємства, про наявність джерела для подальшого розвитку.

За своєю економічною сутністю нерозподілений прибуток є однією з форм резерву власних фінансових ресурсів підприємства, що забезпечує його виробничий розвиток у наступному періоді. Слід зазначити, що на відміну від країн із розвиненою ринковою економікою, в нашій практиці термін «нерозподілений прибуток» має більш вузьке значення.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) минулих років поряд із статутним (реєстрованим) капіталом та резервним (страховим) капіталом є складовими власних коштів (власного капіталу) підприємства. Власний капітал - це власні джерела підприємства, які без визначення строку повернення внесені (засновниками) або залишені ними (засновниками) на підприємстві з вже оподаткованого прибутку. Наявність достатнього обсягу власних коштів забезпечує розвиток підприємства, позитивно впливає на стан відносин розподілу між різними суб'єктами господарювання. Цей показник є одним із найважливіших при визначенні таких істотних ознак підприємства як забезпеченість коштами для функціонування підприємства, кредитоспроможність підприємства, його платоспроможність.

На відміну від статутного фонду (вкладу внеску), основними функціями якого є:

1) інвестування діяльності підприємства (це першочергове джерело формування майна підприємства);

2) регулювання відносин власності (розподіл майна, виробленої продукції, одержаного прибутку тощо);

3) управління підприємством (кількість голосів кожного учасника пропорційна (або дорівнює його внеску), нерозподілений прибуток - добровільний додатковий внесок виконує лише першу із зазначених функцій - інвестування. Його кошти можуть бути спрямовані на розвиток підприємства, закупівлю товарно-матеріальних цінностей, покриття збитків тощо.

Нерозподілений прибуток визначається як різниця між сумами одержаного у звітному році прибутку та сумою його використання протягом року на внутрішні й зовнішні цілі (тобто частка прибутку поточного року, що лишається не спожитою). Нерозподілений прибуток може перебувати у двох формах:

- власне нерозподіленого прибутку;

- створених відповідно до статуту підприємства спеціальних фондів (преміювання, надання допомоги, розвитку соціальної сфери тощо).

Даний розрахунок нерозподіленого прибутку є характерним для вітчизняної практики бухгалтерського обліку. Як вже зазначалося, існують деякі відмінності у його визначенні в країнах з ринковою економікою.

Наявність реінвестованого прибутку означає, що активи компанії були збільшені за рахунок операцій, за якими одержаний прибуток. Самий же нерозподілений прибуток дорівнює сумі прибутку компанії (з початку її надходження) за вирахуванням різноманітних збитків, сплати за дивідендами та прибутку, трансформованому в авансований капітал (суми, вкладені акціонерами у корпорацію). Прибуток вважається реінвестованим, якщо активи фірми у цілому збільшилися .

Отже, підсумовуючи сказане вище, однією з найдискусійніших проблем у сфері фінансового менеджменту є питання ефективності розподілу сформованого суб'єктами господарювання прибутку як джерела фінансового забезпечення різних за економічним змістом потреб.

Без сумніву, визначальною складовою цього процесу є розподільчі грошові відносини , характер впливу яких на виробництво цілком залежить від адекватності форм і методів системи розподілу та її організації інтересам держави, потребам суб'єктів господарювання й окремим працівникам.

Механізм розподілу чистого прибутку на сучасному етапі включає виплати власникам акцій дивідендів, спрямування прибутку до статутного капіталу та відрахування до резервного капіталу, все решта це нерозподілений прибуток підприємницьких структур.

Резервні (страхові) фонди можуть створюватися за рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової кон'юнктури, стихійних лих тощо. Що ж стосується акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та інших господарських товариств, створення ними резервних (страхових) фондів за рахунок прибутку є обов'язковим у порядку і розмірах, що визначаються установчими документами. Резервний (страховий) капітал призначений для усунення тимчасових фінансових труднощів й забезпечення нормальних умов роботи підприємства. Величина резервного капіталу визначається статутом підприємства як максимальний відсоток від величини Статутного капіталу (як правило, не більше 25 відсотків). Кошти резервного фонду використовуються на додаткові витрати з розвитку підприємницької діяльності, на поповнення обігових засобів, на покриття збитків, а в акціонерних товариствах - на виплату дивідендів.

Прибуток, що залишається у підприємств після сплати податків та інших обов'язкових платежів, може бути використаний також і на інші цілі його власниками або трудовими колективами. Як уже зазначалося, підприємства мають право вкласти свої фінансові ресурси у створення спільних підприємств, у тому числі за участю іноземних інвесторів, придбати акції, облігації, інші цінні папери юридичних осіб. З прибутку підприємства можуть перераховувати кошти на спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити внески до установ культури, освіти, охорони здоров'я, фізкультури й спорту, громадським організаціям інвалідів тощо. Певна сума прибутку, що спрямована на добровільні внески і благодійні цілі (у межах 4 відсотків загальної суми оподатковуваного прибутку за попередній звітний період) звільняється від оподаткування.



Висновки

Така категорія, як прибуток, досліджувалась протягом багатьох століть, з часів виникнення торгівлі. Починаючи ще з XVI-XVII століття вчені намагалися пояснити джерела походження прибутку. Це пов'язано з тим, що головною метою будь-якого господарюючого суб'єкта є отримання позитивного фінансового результату (прибутку). Наголошуючи на основних теоретичних аспектах такої складної економічної категорії як прибуток зробимо наступні висновки:

1.Історичний розвиток теорії прибутку здійснювався за двома напрямами: компенсаційним та функціональним. Компенсаційні теорії прибутку стверджують, що прибуток є плата підприємцю за його послуги та ризик, а також за виконання економічних та управлінських функцій. Згідно функціональних теорій прибуток зобов'язаний своїм існуванням вдачі, недосконалості ринку, слабкій конкуренції і здатності фірм втримувати монопольні переваги. Таким чином, сформована у ХХ ст. самостійна теорія прибутку включає три головні джерела його походження, а саме:

- винагороду за передбачений і непередбачений ризик;

- послідовне введення в економічний процес технічних, комерційних і організаційних інновацій;

- існування монополії - обмеженої конкуренції у різних їх видах.

2.Історія і сучасність налічує багато визначень прибутку, які відповідають сутності цього терміна. З урахуванням існуючих визначень прибутку, ми пропонуємо прибуток розглядати як один з найважливіших показників фінансового стану підприємства, що характеризує кінцеву грошову оцінку його виробничої, інвестиційної і фінансової діяльності, і є формою доходу власників капіталу. Прибуток є різницею між доходами і витратами господарюючого суб'єкта і є головною метою для підприємця.

3.Отже, найбільшу частину прибутку забезпечує саме операційна діяльність, яка поділяється на основну та іншу операційну діяльність. На частку основної операційної діяльності (в нормальних умовах функціонування підприємств) припадає 90-95 % загальної суми прибутку, але стандартами бухгалтерського обліку не передбачено виділення в обліку цього виду прибутку. Операційний же прибуток включає доходи від іншої операційної діяльності (дохід від операційної оренди активів, дохід від операційних курсових різниць, відшкодування раніше списаних активів, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій) тощо), які не мають відношення до виручки від реалізації продукції. В зв'язку з цим операційний прибуток не може використовуватися в системі CVP для розрахунку показників «сила впливу операційного важеля», точок беззбитковості і т.д. Тому, ми вважаємо, необхідно аналізувати основну операційну діяльність розподіляючи змінні і постійні витрати, для розрахунку маржинального прибутку і прибутку від основної операційної діяльності.

4.Із переходом до ринкових відносин посилюється багатоаспектне значення прибутку. Акціонерні, орендні, приватні або іншої форми власності підприємства, одержавши фінансову самостійність і незалежність, мають право вирішувати, на які цілі і в яких розмірах направляти прибуток, що залишився після сплати податків до бюджету і інших обов'язкових платежів і відрахувань. Зміни в соціально-економічному розвитку країни в період перехідної економіки призводять до якісних структурних зрушень в сторону інтенсифікації виробництва, що обумовлює зростання грошових нагромаджень і головним чином прибутку підприємств різних форм власності. Зростає зацікавленість підприємств у виробництві і реалізації якісної, конкурентоспроможної на ринку продукції, яка при інших рівних умовах знаходиться у прямій залежності від обсягів реалізації цієї продукції.

5.Прибуток є особливим джерелом формування і поповнення фінансових ресурсів, він слугує розширенню виробництва та забезпеченню фінансування внутрішніх потреб підприємства, підвищенню добробуту власників акцій компанії. З однієї сторони прибуток розглядається як результат діяльності фірми, а з іншої, як основа подальшого розвитку.

6.Зазначимо, що прибуток підприємств відображає кінцевий результат господарської діяльності, що формується на мікрорівні. Сукупність результатів фінансово-господарської діяльності в окремих галузях, підприємствах, організаціях та відомствах складає прибуток макрорівня.

7.На нашу думку, з огляду на вище розглянуті характеристики показника прибутку підприємства, вважаємо доцільним дати наступне тлумачення цієї складної економічної категорії: прибутком називається такий кінцевий фінансовий результат суб'єкта господарювання за якого сума отриманих економічних вигід та благ у вигляді доходів підприємства є за своїм значенням більшою в порівнянні з сумою витрат, які понесло підприємство в процесі свого господарського циклу, та являє собою оплату за доцільну, ефективну, та далекоглядну фінансову політику підприємства (собівартість, ціноутворення, заборгованість) та понесений підприємством ризик створення і господарювання його при певних ринкових умовах на певному економічному просторі

8.Отримання прибутку постає головною проблемою існування підприємства, і таким чином, особливого економічного змісту набувають питання пов'язані з оптимізацією його формування і використання. Головними складовими оптимізації політики формування прибутку на підприємстві на наш погляд являються:

а. Строга, системна аналітична робота по відношенню до структури доходів підприємства, а саме, загальне збільшення реалізації продукції підприємства, підвищення частки виробництва та реалізаціїї високодоходної продукції, яка користується попитом; застосування останніх технологічних винаходів, що дозволяють виробляти та реалізовувати якісну продукцію, що здатна не тільки принести заробіток виробникові у вигляді прибутку, але й вдовольнити потреби споживача на належному рівні.

б.Аналітика структури витрат підприємства з метою пошуку джерел їх постійного зниження, якими можуть бути використання у виробництві продукції новітніх матеріало-, енерго-, і т.д. зберігаючих технологій, які б мали оптимальний строк окупності, економія на певних статтях витрат, здійснення яких не виправдано в процесі господарської діяльності підприємства.

в. Постійне співвставлення бізнес-плана підприємства та його реальних фінансово-економічних показників до складу яких можно віднести рівень ліквідності підприємства, рівень його фінансової незалежності, строк окупності вкладених у підприємство інвестицій, коефіцієнт заборгованості підприємства. Логічним є проведення аналітичної роботи у розрізі видів діяльності підприємства, якими воно займається, щоб чітко прослідкувати які напрямки діяльності приносять збитки, а які доходи.

г.На нашу думку, одним з елементів оптимізації формування прибутку на підприємстві є використання у фінансово-аналітичній роботі підприємств якісних комп'ютерних технологій які б були здатні обробляти великі масиви інформації і за наявністю усіх можливих фінансових вхідних даних розраховували усі можливі варіанти отримання різних фінансових результатів (гнучка система розрахунку).

Усі вищевикладені пропозиції є загально теоретичними засадами ефективного формування показника прибутку підприємства, основні ж пропозиції які торкаються нашого дослідження прибутку будуть базуватись на аналітичних фінансових даних нафтопереробних підприємств України.

прибуток економічний фінансовий



Список використаних джерел

Закон України №72/98 від 4 лютого 1998 року «Про внесення змін до Закону України «Про підприємства в Україні»// Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №24.

Закон України №762/97 від 23 грудня 1997 року «Про внесення змін до Закону України «Про підприємництво»// Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №17.

Закон України №769/97 від 22 грудня 1997 року «Про внесення змін до Закону України «Про господарські товариства»// Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №18.

Закон України №283/97 від 22 травня 1997 року «Про оподаткування прибутку підприємств»// Галицькі контракти. - 1998. - № 47.

Указ Президента України № 1004/99 від 18 серпня 1999 року «Про основні напрями інвестиційної політики на 1999-2001 роки» // Урядовий кур`єр. - 1999. - № 167. - 8 вересня.

Лист ДПАУ №3357/11/15-2116 від 03.04.98 «Щодо роз'яснення з питань застосування Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» // Галицькі контракти. - 1998. - № 47. - 53 с.

Лист ДПАУ №5049/11/15-2216 від 13.05.98 «Щодо включення до валового доходу загальних доходів від продажу цінних паперів» // Галицькі контракти.- 1998. - №47. - 45 с.

Постанова Кабінету Міністрів України №1183 від 28.10.97 «Положення про порядок консервації основних виробничих фондів підприємств»// Галицькі контракти.- 1998. - №47. - 113 с.

Постанова Кабінету Міністрів України № 1706 від 28.10.98 «Програма реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів» // Все про бухгалтерський облік. - 1998. - № 103. - С. 10 - 11.

Антикризисное управление: от банкротства - к финансовому оздоровленню / Под ред. Г.П.Иванова, - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1995. - 320 с.

Андреев Б.Ф. Системный курс экономической теории

Ананькина Управление затратами М.1998

Бабо А. Прибыль: Пер. с фр./ Под. Ред. В.И.Кузнецова. - М.: Прогресс, 1993. - 176 с.

Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента М.Финансы и статистика - 2001 - 528с.

Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства: Підручник. - К.: Либідь, 1998. - 312 с.

Баранов В.В. Финансовый менеджмент М.:Дело - 2002 -272 с.

Бартенев С.А. История экономических учений, М.2002,396с.

Базарова Г.В. Прибыль и хозрасчет в условиях научно-технического прогресса. - М.: Финансы, 1974. - 207 с.

Білик М.Д. Підвищення ефективності розподілу прибутку // Економіст.- 1998.- № 6. - С.43 -45.

Размещено на Allbest.ru