Матеріально-технічне забезпечення виробництва

Размещено на http://www. аllbest.ru/

Міністерство Освіти та науки України

Донбаський Державний Технічний Університет

Кафедра економіки та управління

Семестровое завдання

по економіки підприємства

Зміст

1. Матеріально-технічне забезпечення виробництва

2. Процедура ліквідації збанкрутілого підприємства

Задача 51

Задача 67

Задача 68

Задача 74

Задача 82

Використана література

підприємство ресурс витрата запас

1. Матеріально-технічне забезпечення виробництва

У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). Вони в процесі виробництва перетворюються на продукцію (послуги) і підлягають постійному поповненню. Для цього організується матеріально-технічне забезпечення, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачі окремим споживачам на підприємстві. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання.

Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями й постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. Купівля матеріально-технічних ресурсів безпосередньо у виробників, тобто організація постачання за прямими зв'язками, має ті переваги, що вона забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв'язками поставляються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями, та складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, яка сягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за прямими зв'язками. Ті ресурси, які потрібні у невеликій кількості, періодично або нерегулярно, економніше буває купувати в посередників -- оптових фірм і магазинів. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіально розміщуються неподалік від підприємств та організацій споживачів.

Вибираючи постачальників матеріально-технічних ресурсів, слід ураховувати низку чинників, у тім числі: відповідність виробничої потужності постачальників потребі підприємства в матеріалах, якість і ціну останніх, репутацію постачальника, його територіальну віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються й вибирається той партнер, який забезпечує найліпші умови постачання за мінімальних витрат.

Між постачальником і споживачем матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору. Матеріально-технічні ресурси поступають на склад підприємства, з якого далі подаються в цехи й на робочі місця.

Об'єкти техніки (машини, устаткування, пристрої тощо), які потрібні епізодично, зберігаються на складі підприємства до моменту введення в експлуатацію. Щодо матеріалів, то постачання таких на робочі місця є регулярним і вважається завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення. Для кожного цеху чи іншого підрозділу службою матеріально-технічного забезпечення встановлюється ліміт витрат матеріалів на підставі норм витрат і планового обсягу робіт. У межах ліміту матеріали видаються зі складу цехам.

Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують. За умов масового та велико серійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції і ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Централізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські операції.

Потреба в матеріально-технічних ресурсах визначається по-різному залежно від їхнього призначення. Кількість технічних засобів, тобто машин та устаткування, обчислюється епізодично за проектування виробничих систем. Розрахунки потреби в матеріалах є регулярними і здійснюються на єдиній методичній основі. Кількість матеріалів певного різновиду, яка потрібна підприємству в розрахунковому періоді в натуральному вимірі (М_п) і яку слід закупити, обчислюється за формулою:

М_п = М_в + М_з.к + М_з.п,

де М_в -- витрати матеріалів за розрахунковий період; М_з.п, М_з.к -- перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.

Матеріали витрачаються (М_в) на такі потреби: основне виробництво, виготовлення технологічного оснащення, ремонтно-експлуатаційні роботи, заходи з підвищення технічного рівня виробництва, капітальне будівництво власними силами. Витрати матеріалів обчислюються помноженням обсягу продукції (робіт) на норму витрати матеріалу. Цей засадний принцип конкретизується відповідно до того чи того об'єкта нормування. Так, витрати матеріалів на виробництво продукції М_в.в підраховується за формулою:

де n -- кількість найменувань продукції, що виготовляється; N_i -- обсяг випуску продукції і-го найменування в натуральному вимірі; М_нi -- норма витрат матеріалу на одиницю і-го виробу; М_н.в -- витрати матеріалу на зміну залишків незавершеного виробництва.

Величина М_н.в обчислюється тоді, коли істотно змінюються залишки незавершеного виробництва. Обчислення її проводять по-різному залежно від широти номенклатури продукції та величини норм витрат. За обмеженої номенклатури продукції й великих норм витрат визначається зміна кількості виробів у незавершеному виробництві, яку помножують на норму витрат на один виріб. В інших випадках величина М_н.в обчислюється приблизно, виходячи зі зміни незавершеного виробництва у вартісному вимірі й витрат матеріалів на грошову одиницю за минулий рік.

Інтервали поставок матеріалів на підприємство та інтервали їхнього використання, за рідкісними винятками, не збігаються: багато з них поступають у виробництво безперервно, тобто щоденно. Тому виникає потреба в запасах матеріалів. За призначенням запаси поділяються на поточні, підготовчі й страхові. Зберігаються вони на складах разом, але нормативні величини обчислюються окремо.

Поточний запас забезпечує роботу підприємства в період між двома черговими надходженнями партій матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їхнього використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговою поставкою (мал. 1.1).

Мал. 1.1 Схема запасів матеріалів на підприємстві.

Максимальний поточний запас (М_з.пт.max) дорівнює партії поставки матеріалів, яка залежить від інтервалу між двома поставками та середньодобових витрат матеріалів, тобто.

М_з.пт.max = М_д • t_н,

де М_д -- середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі; t_н -- інтервал між надходженням чергових партій матеріалів у днях.

Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умов сезонного використання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів.

Підготовчий запас створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розкрою, правки тощо). Він визначається за формулою

М_з.пд = М_д t_п ,

де t_п -- час на підготовку матеріалів у днях.

Страховий запас потрібний на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів. Його обчислюють за формулою

М_з.стр. = М_д t_т ,

де t_т -- час термінового поповнення запасу в днях або за стандартних інтервалів постачання -- середнє відхилення від нього.

Таким чином, загальний запас матеріалів становить максимальний:

М_з.max = М_д (t_н + t_п + t_т) ,

мінімальний:

М_з.min = М_д (t_п + t_т) ,

середній:

М_з.ср = М_д (+ t_п + t_т) ,

Важливе значення для підтримування поточних запасів на належному рівні має система регулювання запасів. На вибір системи регулювання впливає багато факторів і передовсім величина потреби в матеріалах, регулярність запуску у виробництво, форма постачання тощо. Регулювання запасів може здійснюватися за системами «максимум-мінімум», «стандартних партій», «стандартних інтервалів» тощо.

У нас найбільш відома система «максимум-мінімум», згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи аж поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається «точкою замовлення» (М_з.з) та обчислюється за формулою:

М_з.з = М_з.пд + М_з.стр + М_дt_з,

де t_з -- час в днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів.

Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства і вплив цей неоднозначний. З одного боку, збільшення запасів унаслідок постачання великими партіями потребує більших оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування та втрат. Ці втрати й витрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки. З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відповідно, транспортно-заготівельні витрати, бо останні відносно мало залежать від величини партії поставки, а в більшій мірі обумовлені кількістю цих партій (витрати на оформлення, пересилання документів, роз'їзди агентів, транспортування тощо). Зменшення величини партії поставок спричиняє зворотний ефект: втрати й витрати, зв'язані зі зберіганням запасів, зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають (мал. 2.1).

Мал. 2.1. Графік залежності річних витрат на придбання і зберігання матеріалів від величини партії поставки.

2. Процедура ліквідації збанкрутілого підприємства

Відповідно до Закону арбітражний суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру у разі якщо:

o комітет кредиторів відхилив план санації і звернувся до арбітражного суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процед, протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника в арбітражний суд не подано план санації боржника (ч. 6 ст. 18 Закону);

o якщо суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі і мирова угода кредиторами не укладена (ч. 12 ст. 20 Закону);

o за результатами розгляду звіту керуючого санацією збори кредиторів приймають рішення про звернення до арбітражного суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (ч. 5 ст. 21 Закону); o за результатами розгляду звіту керуючого санацією зборами кредиторів не прийнято жодне рішення або таке рішення не подано до арбітражного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення; o арбітражний суд відмовив у затвердженні звіту керуючого чи такий звіт не був поданий у встановлений строк (ч. 11 ст. 21 Закону); o у встановлені арбітражним судом строки (не більше шести місяців з дня прийняття арбітражним судом ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство) не проведені розрахунки з кредиторами (ч. 15 ст. 21 Закону). Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців, проте цей строк може бути продовжений арбітражним судом на шість місяців. Наслідки визнання боржника банкрутом. З дня прийняття арбітражним судом постанови про оголошення боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури підприємство юридичне переходить у новий правовий статус - статус банкрута. Цей правовий статус передбачає ряд особливих юридичних положень: підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання усіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому Законом; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених Законом.

У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора, а ним може бути особа, яка виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого санацією боржника.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює відповідно до ст. 25 Закону такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів щодо забезпечення його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута;

виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, які звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі ст. 31 Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє у встановленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах кредиторів; заявляє про відмову від виконання договорів банкрута в порядку, встановленому Законом;

вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що перебуває у третіх осіб; передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню;ьреалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому Законом; повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення арбітражним судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкругів; здійснює інші повноваження, передбачені Законом.

До окладу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності - також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються у встановленому порядку.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, що продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкру-тів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" та інших нормативно-правових актів з питань приватизації. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію).

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.

Черговість спрямування коштів, одержаних від продажу майна банкрута, на задоволення вимог кредиторів, встановлена ст. 31 Закону, згідно з якою:

у першу чергу задовольняються: а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; в) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату державного мита;

витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною; витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням арбітражного суду за рахунок їх коштів; витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому ст. 27 Закону.

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено Законом;

у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної у встановленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Так само вважаються погашеними вимоги, не задоволені за недостатністю майна.

У разі якщо арбітражним судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до арбітражного суду звіт та ліквідаційний баланс з відповідними додатками.

Арбітражний суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Задача 51

У звитному периоді підпріємство випустило віробів А у кількості 202 одиниць, виробів Б-303 одиницт. Ціна виробу А-1802 грн, виробу Б-2496. Вартість послуг промислового характеру , поданих іншим підпріємствам -25005 грн. Залишок незавершеного виробництва на початок року 75000 грн, на кінець року 53000 грн. Поряд з основною продукцією вироблена тара на суму 12002 грн, у тому числі для продажу на сторону - на суму 5000 грн.

Визначити розмір товарної, валової, і реалізованої продуції.

У данному віпадку ця сума складається з вартості реалізованої продукції А (202*1802=364004 грн), продукції Б (303*2496=756288 грн), вартість послуг промислового хар-ру, наданих іншим підпріємствам (25005 грн), вартість тарі, реєаліз. На сторону (5000 грн).

ТП=364004+756288+25005+5000=1150297 грн.

Валова продукція- вартість товарної продукції (1150297 грн) з урахуванням зміни незавершеного виробництва (75000-53000=22000 грн) та внутрушнього обороту (12002-5000=7002 грн)

ВП=115297-22000-7002=1121295 грн.

Розмір реаліз. Продукції у даному випадку буде :

РП=1150297+22000+5000=1177297 грн.

Задача 67

Визначити відрядний заробіток і тарифну ставку, якщо розцінка за один виріб (20.444) грн. Відпрацьовано 23 робочих дні. Працівник-відрядник виготовив за місяць (180) виробів. Згідно з "Положенням про преміювання" передбачається премія за виконане завдання - 25 %.

Розв'язання:

1. Сума відрядного заробітку (З_в.прем.) визначається із залежності:

З_в.прем. = З_тар.в. + Д_В =20.444 * 180 + 20.444 * 180 * 0.25 = 4599.2 грн.

де: З_тар.в. - тарифний заробіток робітника при прямій відрядній системі оплати праці, грн.;

2. Тарифна ставка складе:

180/23 = 7,82 виробів щодня

або

4599.2/23=199,95 грн.

Відповідь: Сума відрядного заробітку з врахуванням премії складе 4599,2 грн, тарифна ставка 199,35 грн. щодня(7,82 виробів).

Задача 68

Денна ставка 55,257 грн, норма виробітку 100т. за зміну. За місяць робочий зробив 3355т. при нормі 2700. За перші 100т поверх норми-оплата полуторна, за всі останні - у подвійному розмірі.

Расценка за 1т = 55,257/100= 0,55257 грн/т

Vпервоначальная плата =3355-2700=655т

З/пл.=Расценка*Vпоплану +1,5 * 100+ 2*555 =0,55257 *2700+1,5 *100 +7110=2751,939

Задача 74

Визначити затрати на 1 грн. товарної продукції і відсоток зниження собівартості продукції за наступними даними:

Розв'язання:

Затрати на 1 грн. товарної продукції:

Визначаємо затрати на виготовлення товарної продукції по плану та звіту:

По звіту:

А_ф = 4060 * 140,5 + 10060 * 76 = 1721990 грн.

Б_ф = 4060 * 76 + 10060 * 76 = 1334996 грн.

По плану:

А_пл = 4360 * 138,5 + 90060 * 74 = 7268300 грн.

Б_пл = 4360 * 74 + 90060 * 138,5 = 12795950 грн.

Задача 82

Собівартість виробу - (120) грн. Акцизний збір - 30 %, вільна відпускна ціна виробника з ПДБ - (340) грн. постачально-збутова надбавка - 15 %, торговельна надбавка - 16 %. Визначити прибуток 1 вільну відпускну ціну виробу, вільну роздрібну ціну виробу, ціну закупівлі, за якою роздрібна торгівля буде розраховуватися з посередником. Скласти структуру роздрібної ціни.

Розв'язання:

1. Визначимо ПДВ в ціні виробника:

2. Визначимо розмір акцизного збору в ціні виробника:

3. Визначимо прибуток виробника:

4. Ціна з постачальницько-збутовою надбавкою складе:

5. Ціна з торгівельною надбавкою:

6. Ціна з ПДВ складе:

Структура ціни складе:

Відповідь: прибуток у складі ціни виробника складе , ціна з постачальницько-збутовою надбавкою складе , ціна з торгівельною надбавкою - ,

Размещено на аllbest.ru