Особливості боргової політики України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича

Економічний факультет

Реферат з курсу «Економічна політика»

на тему :

«Особливості боргової політики України»

Виконав :

Студент 312 групи

Кузенко Юрій

Чернівці 2010р.



План

Вступ

1. Загальна характеристика галузі сфери.

2. Законодавче забезпечення.

3. Функції органів державної влади та механізм їх функціонування.

4. Основні напрями вдосконалення роботи.

Висновок

Використана література



Вступ

В умовах фінансової глобалізації розвиток міжнародної фінансової системи характеризується значним зростанням обсягів зовнішньої державної заборгованості країн світу. На сьогодні необхідно констатувати, що державний борг є органічною складовою фінансових систем переважної більшості країн світу, дієвим інститутом у механізмі макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії держави. Від характеру рішення боргової проблеми залежить бюджетна дієздатність України, стан її валютних резервів, а отже стабільність національної валюти, рівень процентних ставок, інвестиційний клімат, характер поводження всіх сегментів вітчизняного фінансового ринку.

З врахуванням дослідження стану та динаміки зовнішнього державного боргу України встановлено, що зважаючи на складну фінансово-економічну ситуацію в державі в перші роки її незалежності, відбулося динамічне зростання зовнішнього державного боргу. Так, з 1992 по 1996 рр. державний борг України зріс з 3,3 млрд. дол. США до 10,4 млрд. дол. США. Причому, якщо внутрішній борг за даний період зріс лише на 69 %, то зовнішній державний борг - на 2100 %.Таке зростання зовнішньої складової державного боргу України пояснюється, перш за все, відсутністю внутрішніх ресурсів для здійснення державних запозичень. Основними причинами, що призвели до швидкого зростання зовнішнього боргу України у 1992-1996 рр., є такі: хронічний бюджетний дефіцит, структурна деформація економіки, від'ємне сальдо платіжного балансу, низький рівень інвестиційної та інноваційної активності, що, в кінцевому результаті, визначило нестачу власних ресурсів для потреб економічного зростання. Максимального свого значення державний борг України та його зовнішня складова досягли в 1999 році. У наступні роки його динаміка стабілізувалася, чому сприяли зміни у борговій політиці держави.

Сьогодні у структурі державного боргу істотно переважає зовнішня заборгованість. Так, за 1996-2006 рр. частка зовнішнього державного боргу у загальному обсязі державного боргу України становила не менше 70%. Аналіз відносних показників зовнішнього державного боргу України за 1996-2006 рр. показав, що деякі показники зовнішньої державної заборгованості найбільш наблизилися до критичних меж на початку 2000 р. Але протягом 2000--2006 рр. вдалося покращити боргову ситуацію в країні, стабілізувати темпи зростання зовнішнього державного боргу та поліпшити рівень всіх боргових показників порівняно з 1999 р. Це було пов'язано із загальним покращенням економічної та фінансової ситуації в країні.

Україна належить до країн із рівнем заборгованості на душу населення, нижчим за середній. Зокрема, у 2005 р. цей показник у Швеції становив 7300 дол. США, в Німеччині - 4000, у Нідерландах - 3170, у США - 2750, у Мексиці - 1550, у Польщі - 1250, у Російській Федерації - 850, в Україні - 217 відповідно. Середньосвітова величина складає близько 600 дол. США.

На кінець 2006 р. найвагомішими складовими зовнішнього державного боргу України виступали заборгованість міжнародним фінансовим організаціям (35 %), заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління (21 %), заборгованість перед іноземними комерційними банками (5 %), заборгованість за облігаціями зовнішньої державної позики (39 %). Найбільшим кредитором України є Світовий банк: сума боргу складає 2372,6 млн. дол., 262,5 млн. дол. Україна заборгувала ЕБРР. У розрізі валют погашення переважна частина державного боргу деномінована в доларах США -- 63 %. За ознакою умовності основна частина зовнішньої заборгованості припадає на прямий борг, який становив на кінець 2006 р. 76 %, а гарантований зовнішній борг - 24 %. За типом відсоткової ставки у структурі державного боргу переважає заборгованість, з якої сплата процентів здійснюється за фіксованими ставками -- 87 %.

Протягом 2007 року Україна планує здійснити зовнішніх запозичень на суму понад 1.5 млрд. дол., з них близько 60% кредити від міжнародних фінансових організацій, інші - виторг від продажу чергової серії єврооблігацій. На зовнішній борг припадає 76% загальної суми боргу. Державний борг у 2007 році збільшиться на 943 млн. дол. Заплановано здійснити нові запозичення на 2280 млн. дол., а старі погасити лише на 1304 млн. дол.

Управління та обслуговування державного боргу є одним з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важливою умовою стабільності її фінансової системи. Ефективне управління боргом на всіх його етапах дозволить уникнути кризових боргових ситуацій та перевантаження видаткової частини державного бюджету в розрізі витрат на обслуговування державного боргу, сприятиме забезпеченню стабілізації соціально-економічної ситуації та розвитку економіки України. Механізм управління зовнішнім державним боргом України включає три основні етапи: мобілізацію зовнішніх фінансових ресурсів; використання залучених коштів; погашення та обслуговування державного боргу.

Для України вкрай необхідною є розробка стратегії зовнішніх запозичень. Здійснення ефективного управління зовнішнім державним боргом України передбачає розробку концепції такої боргової стратегії, в якій державний борг розглядатиметься не з позиції боргового тягаря на національну економіку, а як інструмент в механізмі забезпечення економічного зростання країни.

Можна запропонувати напрямки вдосконалення механізму управління зовнішнім державним боргом України, що зводяться до наступних:

- для збереження економічної безпеки держави, при виборі боргового джерела пріоритет повинен надаватися внутрішнім запозиченням;

- пріоритетним завданням управління структурою державного боргу є зменшення частки заборгованості, яку необхідно погасити в короткостроковому періоді; для чого пропонується здійснити рефінансування державного боргу за рахунок нових запозичень на більш прийнятних відсоткових умовах, що дозволить пролонгувати частину української заборгованості, скоротивши боргове навантаження на бюджет у короткостроковій перспективі;

- встановлення твердого контролю над часткою кредитів із плаваючою процентною ставкою, а також кредитів, залучених на термін до одного року в загальному обсязі зовнішнього боргового портфеля та встановлення лімітів за даними показникам;

- використання “свопових” операцій - операцій типу “борги в обмін на власність (акції)” та інші.

Виходячи з вищезазначеного, формування і обслуговування ринку державних запозичень повинне базуватися на науково обґрунтованих засадах. Структура і розмір державного боргу мають прогнозуватися на часовому інтервалі в декілька років та навіть десятиріч з тим, щоб забезпечити збалансований бюджет, стабільне економічне зростання й потужну фінансову систему.

міжнародний фінансовий зовнішній борг



1. Загальна характеристика сфери

Для оптимізації витрат, пов'язаних з фінансуванням дефіциту державного бюджету, держава здійснює управління державним боргом. Під управлінням державним боргом слід розуміти комплекс заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

Державний борг можна розглядати з двох позицій: з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню; з іншого - борг збільшує навантаження на державний бюджет. Тому необхідно знайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішнім і зовнішніми запозиченнями. Умови залучення нових позик мають оцінюватися з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній та зовнішній борг за раніше прийнятими зобов'язаннями.

Управління державним боргом в цьому контексті може розглядатися в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні, під управлінням державним боргом мається на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

2) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

3) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

5) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни. Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

- безумовності -- забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики,

- зниження ризиків -- розміщення і погашення позик таким чином, щоби максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і

- спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань,

- оптимальності структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення,

- зберігання фінансової незалежності -підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами,

- прозорості - дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні; рівень інфляції; ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності; ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.

Світова криза заборгованості, що вибухнула в кінці 70-х - на початку 80-х років дала змогу накопичити значний досвід з управління борговим тягарем. Є декілька варіантів розв'язання боргової проблеми. Один із них - визнати свою неспроможність сплачувати борги в строк і в повному обсязі, тобто оголосити дефолт і шукати шляхів пом'якшення його наслідків. Інший варіант -- перевести все в площину "дрібного фолу", політики розділу боргів, переговорів із реструктуризації, вимог часткового списання, технічних та юридичних тяганий.

Відмова від платежів не тільки принизлива, вона загрожує втратою активів за кордоном, іншими міжнародними санкціями. Оголошення дефолту може принести лише тимчасове полегшення для державного бюджету, але призведе до глобальних наслідків, пов'язаних із зменшенням обсягів іноземних інвестицій в економіку країни, до зменшення обсягів зовнішньої торгівлі, зробить неможливим надалі здійснювати зовнішні запозичення.

2. Законодавче забезпечення

Правовою основою управління державним боргом є Конституція України, в якій передбачено, що виключно законами України встановлюються порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види та типи.

Згідно з Конституцією України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні і уповноважена затверджувати:

* Державний бюджет України та вносити зміни до нього в частині зовнішнього та внутрішнього боргів;

* рішення про надання Україною позики та економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

Управління державним боргом здійснюється при тісній взаємодії і співпраці різних міністерств та відомств, які несуть відповідальність за розробку та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В управлінні державним боргом України беруть участь: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державне казначейство України.

Кабінет Міністрів України в частині управління державним боргом виконує такі функції:

* визначає порядок та умови здійснення державного запозичення та надання державних гарантій;

* змінює умови угод щодо державного запозичення та державних гарантій. Міністерство фінансів України розробляє програму державного запозичення, яка подається Кабінету міністрів України на розгляд та затвердження Верховною Радою України.

На Департамент державного боргу Міністерства фінансів України покладено такі функції:

* розробка стратегії та боргової політики;

* розрахунок планових показників, що свідчать про заборгованість держави, а також проведення моніторингу державного боргу;

* визначення доцільності залучення коштів на внутрішніх та зовнішніх ринках капіталів;

* аналіз та супроводження кредитних проектів та визначення доцільності укладання гарантійних угод.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 42 від 22.01.2001 р "Про порядок ведення Міністерством фінансів України державного боргу та операцій, пов'язаних з ним" Департамент є відповідальним за

* оперативний облік та надання оперативної звітності щодо стану державного боргу;

* підготовку та обґрунтування розрахунків до проекту державного бюджету за операціями, пов'язаними з державним боргом.

Національний банк України здійснює обслуговування операцій Міністерства фінансів України щодо випущених облігацій на підставі договору, відповідно до якого він:

* відкриває та веде рахунки Міністерства фінансів України у цінних паперах, а також окремого рахунку стосовно викуплених ним облігацій;

* зберігає глобальні сертифікати;

* контролює обсяг облігацій та їх кількість в обігу;

* надає за запитом виписки про стан рахунку Міністерства фінансів України в цінних паперах та виконання операцій з ними;

* надає довідкову інформацію стосовно проведених операцій за облігаціями;

* здійснює кліринг, по-перше, взаємних боргових зобов'язань між учасниками торгів за придбані облігації, по-друге, з Міністерством фінансів України при сплаті доходів або погашенні облігації за умови, що строки проведення платежів збігаються;

* здійснює платежі по сплаті доходу та погашення облігацій за дорученням та за рахунок коштів Державного казначейства України.

На Державне казначейство в системі управління державним боргом покладається виконання таких функцій:

* разом з Національним банком України та Міністерством фінансів України здійснює управління внутрішнім державним боргом і проведення його обслуговування відповідно до чинного законодавства;

* фінансує витрати з Державного бюджету з обслуговування державного боргу в терміни згідно з графіком;

* забезпечує фінансування витрат з Державного бюджету щодо погашення державних цінних паперів і сплати доходу по них;

* веде облік випуску та погашення державних цінних паперів за термінами обігу згідно з вимогами бюджетної класифікації;

* нараховує проценти та здійснює облік за кредитами, отриманими на покриття дефіциту бюджету;

* здійснює контроль за відшкодуванням збитків бюджету по юридичних особах, які отримали іноземні кредити під гарантії Уряду України;

* інформує Міністерство фінансів та Національне агентство України з реконструкції та розвитку про суми, відшкодовані державному бюджету підприємствами-позичальниками, які одержали кредити в іноземній валюті під гарантії Уряду України, та про застосовані до них санкції.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 42 від 22.01.2001 р "Про порядок ведення Міністерством фінансів України державного боргу та операцій, пов'язаних з ним" Державне казначейство України на підставі розпоряджень Департаменту державного боргу та первинних документів здійснює відображення операцій, пов'язаних з державним боргом та використанням залучених коштів у бухгалтерському обліку виконання державного бюджету.

3. Функції органів державної влади та механізм їх функціонування

Перед кожною державою постає велика кількість завдань, які вона повинна виконати з метою забезпечення нормальних умов життєдіяльності суспільства, тому проблема зміцнення державного механізму має особливе значення.

Актуальність цієї теми полягає в значенні механізму держави, можливості його впливу на різні сторони суспільного життя. Соціальна спрямованість держави передбачає розширення сфери її втручання в суспільне життя для вирішення питань макроекономіки, розвитку галузі виробництва, соціального захисту громадян - підтримки і розвитку системи освіти, культурно-освітніх закладів, медицини. Однак з іншого боку розширення впливу держави на суспільні відносини не повинно приводити до тоталітарних зазіхань державної влади, до нехтування правилами, свободами людини і громадянина прерогативами самоврядного у своїй основі суспільства. Розмежування пріоритетів громадянського суспільства і державної влади повинно вирішуватись на рівні конституціоналізму. Так, Конституція України закріплює принципи відповідальності держави перед людиною дії (ч.2 ст.3), обмеження діяльності державної влади і самоврядування законом (ч.2 ст.6; ч.2 ст.19).

Фундаментальні розробки вітчизняних і зарубіжних вчених дають уявлення про принципи організації державної влади, особливості функціонування державних органів, міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування. Певні аспекти механізму держави, в тому числі поділ влади на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову аналізували сучасні вітчизняні дослідники: В.Журавський, В.Колісник, В.Котюк, О.Михайленко, В.Прилуцький, П.Рабинович, М.Цвік, С.Шевчук.

Деяким проблемам значення місця і ролі механізму держави в політичному, економічному житті суспільства були присвячені роботі зарубіжних вчених: С.Алексєєва, Р. де Біара, Б.Гурне, М.Марченка, Ф.Сулейманова.

Механізм держави - це система державних організацій, які складаються з державних органів, державних підприємств і державних установ, які здійснюють її завдання і реалізують її функції.

Механізм держави - це складна ієрархічна структура державних органів, закладів, підприємств за допомогою яких здійснюється державне управління суспільством і захист його основних інтересів.

До механізму держави належать органи законодавчої, виконавчої і судової влади, контрольно-наглядові органи, збройні загони людей (армія, флот, поліція), установи примусу (тюрми, колонії), спеціальний пропагандистський апарат (ЗМІ).

Механізм держави має певні характерні ознаки:

а) це ієрархічна система побудована на позиціях ординації і субординації;

б) це цілісна система зовнішньо організованих елементів, яка має єдині принципи побудови. Кожен із суб'єктів механізму держави, як його системний елемент органічно пов'язаний із всіма іншими його елементами. Первинним елементом являються державні органи;

в) наявність можливості реалізації функцій і завдань організаційними, фінансовими, матеріальними засобами примусу;

г) наявність у державних органів, підприємств і установ своїх повноважень, як правової основи їхньої діяльності.

Як механізм годинника складається з різних елементів, так і механізм держави, будучи єдиним, включає в себе органи, блоки, підсистеми, і навіть, самостійні гілки влади.

Так, одну із підсистем утворюють вищі органи держави: представницькі, виконавчі, глава держави.

Друга підсистема - місцевого рівня: ради, адміністрації і їх голови. Особливою підсистемою є судова, а також правоохоронні органи: міліція, СБУ.

В літературі можна зустріти ототожнення термінів “механізму” і “апарату” держави. Однак поняття “механізму держави” є значно ширше, ніж поняття “державного апарату” і за складом і за структурою.

Механізм держави повинен розглядатися не як просто сукупність складових його елементів, а як система цих елементів.

Тлумачення механізму держави як системи всіх державних органів, що здійснюють не тільки управління суспільними справами, але й забезпечують життєдіяльність всього суспільства переносить акцент з політичного характеру діяльності держави на її соціальну спрямованість, де політика є важливим, але не єдиним методом цієї діяльності. Такий підхід до визначення держави закріплений у Конституції України, де в ст.1 сказано, що “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціально-правова держава”. Держава діє лише в тих сферах суспільного життя і в тих обсягах, що не можуть бути вирішеними громадянським суспільством самостійно для забезпечення своєї життєдіяльності та еволюційного розвитку.

Принципи організації і діяльності механізму держави - це основоположні керівні начала, ідеї, які лежать в основі організації ідеальності механізму держави. Більшість із принципів є конституційно закріплені, до них належать:

Принципи демократії

Означає, що діяльність механізму відбувається за участі широких народних мас, а діяльність державних органів широко висвітлюється в засобах масової інформації. Важливим принципом демократичної організації мас-медіа є плюралізм влад у суспільстві. Контроль панівних економічних і політичних груп над головними мас-медіа означає кінець демократії або її істотну деформацію.

У демократичній державі інформаційна влада потребує контролю збоку суспільства. У більшості західних демократій існують спеціальні органи контролю за ЗМІ, які стежать за дотриманням ними моральних і правових норм.

Для того, щоб в Україні відбулися позитивні зрушення в області діяльності ЗМІ в першу чергу повинні бути прийнятими закони “Про пресу”, “Про журналістику”.

Принцип законності

Означає, що всі без винятку структурні елементи механізму держави повинні діяти на основі і відповідно до закону.

Принцип гуманізму

Полягає в тому, що кожен державний орган своєю діяльністю повинен здійснювати захист інтересів людини, особистості, охорони прав людини і громадянина. Конституція (ст. 3) уперше в основах конституційного ладу проголосила, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Це положення знаменує принциповий поворот у взаємовідносинах громадянина і держави. Безумовно, зміни не можуть відбутися швидко, але конституція гарантує новий шлях розвитку України як демократичної, правової, соціальної держави.

Принцип національної рівноправності

Забезпечує згоду між різними частинами суспільства, різними соціальними прошарками, націями. Держава гарантує рівні умови існування і розвитку національної самобутності (мова, звичаї, культура).

Держава -- це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціальне неоднорідному суспільстві, з допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека та здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї його частини, а також управління загальносуспільними справами.

Держава відрізняється від інших організацій за такими ознаками:

-у кожній країні із соціальне неоднорідним суспільством може існувати лише одна держава, а організацій -- багато;

-тільки держава виступає офіційним представником усього суспільства; всі інші організації репрезентують лише його частину;

-тільки держава може вирішувати загальносуспільні справи, інші ж організації вирішують справи, що стосуються, як правило, лише частини суспільства;

-держава має у своєму розпорядженні специфічний апарат, який наділений владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень, для виконання своїх завдань та функцій; тільки держава може встановлювати загальнообов'язкові для всього населення правила поведінки -- юридичні норми;

-тільки державна влада характеризується суверенітетом. Його ознаки: верховенство влади, повнота влади, самостійність і формальна незалежність влади від будь-якої іншої організації (або особи) як у певній країні, так і за її межами.

Суть держави проявляється у її функціях, які в основними напрямками (сторонами) діяльності держави. Функції поділяються на внутрішні (господарчо-організаторська, культурно-виховна, регулювання міри праці і споживання, охорона всіх форм власності, правопорядку, природи та навколишнього середовища, боротьба із злочинністю, захист прав і свобод громадян та ін.) і зовнішні (боротьба за мир та мирне співіснування, співдружність з іншими країнами, захист батьківщини, суверенітету та незалежності держави, участь держави в гуманітарних міжнародних, культурних зв'язках та ін.).

Важливим інститутом конституційного права є система державних органів. Іноді Її називають державним апаратом, через який здійснюється державна влада, функції держави. До державних органів належать відповідні установи, організації (міністерства); одноособові представники держави (Президент); вищі та місцеві органи влади; виконавчі органи; судові органи; органи прокуратури. Самостійне місце у системі державних органів займають Збройні Сили, Національна Гвардія, органи Служби безпеки, органи попереднього розслідування, виправні установи.

Спільним для всіх названих органів є те, що вони мають власні повноваження, обсяг і характер яких залежить від цілей та завдань кожного із них і визначаються відповідними законодавчими актами.

Конкретні повноваження Верховної Ради, Президії Верховної Ради України, Голови Верховної Ради та інші важливі питання зафіксовані у главі 12 Конституції України і уточнені у розділі другому Конституційного договору. Ці повноваження класифікуються за певними ознаками:

-- загального значення (розглядав та вирішує будь-які питання, що не входять до компетенції інших гілок влади, визначав основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики України, затверджує важливі загальнодержавні програми);

-- законодавчої діяльності (прийняття Конституції, конституційних та інших законів, постанов, накладання вето на укази Президента, регулювання відносин громадянства, власності, оподаткування та ін.);

-- щодо кадрових питань (призначення виборів, референдумів, обрання Голови Верховної Ради та його заступників, призначення суддів обласної та вищої ланки, Конституційного та Арбітражного судів, призначення та звільнення Генерального прокурора України за поданням Президента);

-- з питань адміністративно-територіального устрою України (утворення, ліквідація областей, районів, затвердження кордонів тощо);

-- контрольного характеру (за дотриманням Конституції України та інших законів; у сфері захисту прав людини; за наданням Україною позик, економічної допомоги іноземним державам;

-- стосовно міжнародних відносин (розгляд доповіді Президента України про зовнішню політику України, ратифікація та денонсування міжнародних договорів тощо);

-- стосовно виняткових випадків (запровадження надзвичайного ,стану, затвердження рішення про оголошення війни, запровадження військового стану, делегування законодавства Кабінету Міністрів України та ін.).

До компетенції органів місцевого самоврядування належать: розробка, затвердження і виконання бюджетів відповідних адміністративно-територіальних одиниць; встановлення передбачених законом місцевих податків і зборів; розпорядження комунальною власністю; організація та проведення місцевих референдумів; сприяння дотриманню Конституції та інших законів України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень уряду України та здійснення інших повноважень.

Президент України здійснює свої функції і повноваження не лише особисто, але й через Кабінет Міністрів (Уряд) України, куди входять прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри та міністри: внутрішніх справ; енергетики й електрифікації; закордонних справ; зв'язку; зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі; лісового господарства; у справах молоді і спорту; машинобудування, військово-промислового комплексу та конверсії; оборони; освіти; охорони здоров'я; охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки; праці; соціального захисту населення; промисловості; статистики; транспорту; економіки; фінансів; юстиції; голови держкомітету у справах охорони державного кордону, служба безпеки та ін.

Крім органів законодавчої та виконавчої влади діють і органи судової влади.

Cуди займають особливе місце у державному апараті, оскільки лише вони виконують функцію правосуддя шляхом розгляду та розв'язання цивільних і кримінальних справ. Тільки суди мають право визнати особу винною у скоєнні злочину і покарати її. Винятковість судової влади полягає і в тому, що вироки, рішення, визначення й постанови суду обов'язкові для всіх державних, громадських органів, посадових осіб і громадян. Судові вироки, рішення можна розглядати як закон з конкретної життєвої ситуації. Обов'язковим для виконання є також вимога суду щодо надання документів, виклику осіб для допиту, спеціалістів для дачі висновків тощо.

4. Основні напрями вдосконалення роботи

Для ефективного управління державним боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань держави використовують різноманітні методи. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. її досягнення та підтримка являється важливим фактором для успішного управління державним боргом. На сьогодні репутація позичальників на світовому фінансовому ринку виражається в рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і своєчасне виконання державою своїх зобов'язань. Однак за умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішень щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж анулюванні державного боргу.

Новація - домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов'язання по певному фінансовому кредиту іншим зобов'язанням.

Уніфікація позик - об'єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.

Конверсія - одностороння зміна доходності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності по позиках, отриманих державою.

Консолідація - зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати по зобов'язаннях на пізніший термін.

Обмін облігацій за регресивним співвідношенням - кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації.

Відстрочення погашення позик - провадиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик

Анулювання боргу - відмова держави від усіх зобов'язань щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами.

Слід мати на увазі, що застосування цих методів порушує перший принцип управління державним боргом -- принцип безумовності. Тому їх використання вимагає глибокого попереднього вивчення та аналізу подальших економічних і політичних наслідків. Це може бути:

1. скорочення споживання населення країни;

2. збільшення податків для обслуговування державного боргу виступає антистимулом економічної активності;

3. перерозподіл доходу на користь власників державних облігацій.

4. Іноземні кредити, отримані вітчизняними підприємствами під гарантії уряду.

Використана література

1. Зражевська Н.В. «Взаємозв'язок зовнішнього державного боргу та економічного зростання» // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: економіка. - 2003. - № 15. - С. 110-115.

2. Т. П. Сластьєн «Особливості та приорітети боргової політики України»// Наукові праці НДФІ. Науковий збірник. - 2005. - Випуск №5.

3. Зражевська Н.В. «Фактори, що впливають на обсяг зовнішнього державного боргу» // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. - 2004. - Випуск 194: В 5 т. Том V. - С.1352-1362.

Размещено на Allbest.ru