Размещено на http://www.allbest.ru/

• Зміст
• Вступ
• 1. Теоретичні основи формування та вимірювання ефективності використання основних фондів
• 1.1 Поняття,сутність та класифікація ресурсів, що забезпечують діяльність підприємства
• 1.2 Формування системи показників, які характеризують ефективність використання основних фондів
• 1.3 Методики ефективності використання та їх класифікація
• 2. Фінансово-економічна характеристика комунального підприємства «Первомайськтеплокомуненерго»
• 2.1 Організаційно-правові основи діяльності підприємства
• 2.2 Техніко-економічні показники діяльності підприємства та аналіз їх динаміки
• 3. Оцінювання та шляхи підвищення ефективності використання основних фондів
• 3.1 Аналіз показників ефективності використання основних виробничих фондів
• 3.2 Розрахунок впливу факторів на зміну рівня фондовіддачі активної частини основних виробничих фондів
• 3.3 Розробка заходів щодо підвищення ефективності діяльності підприємства
• 4. Безпека життєдіяльності комунального підприємства «Первомайськтеплокомуненерго»
• Висновки
• Список посилань

Вступ

Процес переходу економіки України на ринкові засади відбувався в складних умовах спаду виробництва та інфляції, що негативно вплинуло на фінансовий стан підприємств і, зокрема, формування їх ефективності використання ресурсів підприємства. Це зумовлено наступними важливими чинниками.

По-перше, залежить від якості роботи підприємства, підвищує економічну зацікавленість його працівників в найбільш ефективному використанні ресурсів, оскільки є основним джерелом його виробничого і соціального розвитку.

По-друге, постійна наявність прибутку дозволяє проводити інвестування коштів у розширення виробництва за рахунок власних джерел, а при потребі й за рахунок залучення банківських кредитів.

Отримання позитивних результатів роботи багато в чому залежить від раціональної організації бухгалтерського обліку та економічного аналізу. Вони є інформаційною базою управління та контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства. Завдання розширення меж діяльності, зміцнення режимів економії та бережливості, завоювання нових ринків, перехід на ринкові відносини, зміна форм власності передбачають покриття витрат за рахунок власних коштів і отримання при цьому прибутку. Удосконалення аналізу основних засобів, трудових ресурсів, оборотних коштів на підприємстві відображає його спроможність генерувати прибуток і підвищувати загальну ефективність використання усіх наявних ресурсів.

Актуальність обраної теми в першу чергу полягає в тому, що для ефективної побудови ринкового механізму необхідно, перш за все, удосконалення методології та організації використання ресурсів з метою отримання прибутку.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та розробці практичних рекомендацій з удосконалення організації економічного аналізу основних засобів, фінансових результатів його діяльності, отримання прибутку КП “Первомайськтеплокомуненерго” із застосуванням персональних електронно-обчислювальних машин (ПЕОМ).

Головні завдання дипломного проектування:

? на прикладі КП “Первомайськтеплокомуненерго” показати порядок відображення основних фондів і фінансових результатів;

? провести економічний аналіз основних фондів підприємства;

? провести економічний аналіз ефективності використання основних фондів, запропонувати шляхи її покращення.

Досягти поставленої мети можливо лише за допомогою правильної організації аналізу, їх постійного удосконалення, впровадження автоматизації на усіх етапах робіт.

Предметом дослідження є методологічні та практичні проблеми ефективності використання основних фондів підприємства в умовах формування ринкових відносин.

1. Теоретичні основи формування та вимірювання ефективності використання основних фондів

1.1 Поняття, сутність та класифікація ресурсів, що забезпечують діяльність підприємства

Функціонування ринкової економічної системи в Україні можливе за умови зростання ефективності використання фінансових ресурсів. У сучасних умовах фінанси підприємств є складовою фінансової системи держави. Проте це порівняно самостійна й особлива сфера фінансових відносин, яка має свою специфіку і принципи функціонування. Фінанси виступають самостійним об'єктом товарного обігу.

Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва, які в своїй сукупності складають ресурси виробництва. Засоби виробництва за своїм матеріально-речовим складом становлять фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні. Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можна ототожнювати з фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі.

По-друге, фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що до фондів відносять не всі елементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які мають вартість.

Складовим частинам фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обґрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для відтворювальних процесів.

Основні фонди - це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання [2, 3, 17].

Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі основні фонди за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натуральноречового складу розподіляються на певні види

Оборотні фонди - частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість платних послуг) [18, 35].

Поняття оборотних фондів тісно пов'язане з поняттям “оборотні кошти”, що означає сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу. Тобто, оборотні фонди є складовою частиною оборотних коштів підприємства.

Формування й регулювання окремих елементів оборотних коштів має свої особливості. З огляду на це виокремлюють оборотні кошти у сферах виробництва та обігу, а також розподіляють їх на нормовані й ненормовані

Слід зазначити, що оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову й вартісну форми. Вони належать до нормованих оборотних коштів. В процесі формування до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать: запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються [6, 13].

Незавершене виробництво - це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, упоковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).

Витрати майбутніх періодів - це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать: витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо [5, 8].Таким чином, економічна сутність і матеріально-речовий зміст основних та оборотних фондів слугують визначальними характеристиками щодо окреслення їхнього значення у здійсненні відтворювальних процесів, функціонуванні та розвитку будь-якого виробництва. Уся сукупність наявних виробничих фондів становить найбільшу за питомою вагою частину національного багатства країни. Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Зростання й удосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною основних фондів, становлять матеріальну основу виробничої потужності підприємства. Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію продукції, що виготовляється (сировина, конструкційні матеріали), створюють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування (паливо, енергія), збереження і транспортування сировини та готових виробів (різні допоміжні матеріали - мастила, фарби тощо; тара). Таким чином зображемо графічно склад ресурсів підприємства на рис 1.1



Рисунок 1.1 - Склад ресурсів підприємства

За використанням фінансові ресурси підприємств поділяють на:

· матеріальні (вкладені в основні засоби, запаси, незавершене виробництво тощо);

· матеріалізовані фінансові ресурси (вкладені в основні засоби, запаси, виробництво, готову продукцію тощо);

За формою реалізації фінансові ресурси підприємств поділяють на:

· грошові фінансові ресурси (грошові кошти та їх еквіваленти).

· нематеріальні (вкладені в нематеріальні активи);

· фінансові (вкладені у фінансові активи).

Фінансові ресурси підприємства використовують для придбання основних засобів, нематеріальних активів, матеріальних запасів, для покриття витрат на виготовлення і продаж продукції (виплату заробітної плати, сплату податків, орендної плати, страхових платежів тощо). Зрозуміло, що обсяг виробництва, технічна, трудова, матеріальна забезпеченість підприємства, його соціально-економічний розвиток [27,46,47,].

1.2 Формування системи показників, які характеризують ефективність використання основних фондів

Формуючи систему показників ефективності діяльності суб'єктів господарювання, доцільно дотримуватися певних принципів, а саме [6, 54]:

забезпечення органічного взаємозв'язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності;

відображення ефективності використання всіх видів застосовуваних ресурсів;

можливості застосування показників ефективності до управління різними ланками виробництва на підприємстві (діяльності в організації);

виконання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності).

Система показників ефективності виробництва (діяльності), що її побудовано на підставі зазначених принципів, має включати кілька груп:

1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності);

2) показники ефективності використання праці (персоналу);

3) показники ефективності використання виробничих (основних та оборотних) фондів;

4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій).

Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів.

Для всебічної оцінки рівня й динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської та комерційної діяльності підприємства (організації) поряд із наведеними основними варто використовувати також і специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів тощо.

Конкретні види ефективності можуть виокремлюватися не лише за різноманітністю результатів (ефектів) діяльності підприємства (організації), а й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруться для розрахунків. Застосовувані ресурси - це сукупність живої та уречевленої праці, а споживані - це поточні витрати на виробництво продукції (надання послуг). У зв'язку з цим у практиці господарювання варто виокремлювати також ефективність застосовуваних і споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності виробництва (діяльності). У даному разі йдеться про так звані ресурсні та витратні підходи до визначення ефективності із застосуванням відповідних типів показників [55].

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства (організації) можна розрахувати, користуючись формулою:

ЕЗР = VЧП / (ЧП + (ФОС + ФОБ) / kПВП);

де: ЕЗР - ефективність застосовуваних ресурсів, тобто рівень продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці;

VЧП - обсяг чистої продукції підприємства;

ЧП - чисельність працівників підприємства;

ФОС - середньорічний обсяг основних фондів за відновною вартістю;

ФОБ - вартість оборотних фондів підприємства;

kПВП - коефіцієнт повних витрат праці, що визначається на макрорівні як відношення чисельності працівників у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного за розрахунковий рік національного доходу і застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці в середньорічну чисельність працівників.

Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат па виробництво і збут виробів (рівень собівартості).

Як відомо, до собівартості продукції споживані ресурси включаються у вигляді оплати праці (персонал), амортизаційних відрахувань (основні фонди і нематеріальні активи) і матеріальних витрат (оборотні фонди).

З-поміж узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) того чи того первинного суб'єкта господарювання виокремлюють насамперед відносний рівень задоволення потреб ринку. Він визначається як відношення очікуваного або фактичного обсягу продажу товарів (надання послуг) суб'єктом господарювання до виявленого попиту споживачів.

До важливих узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) належить також частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигіднішим економічно й соціальне є не екстенсивний (через збільшення застосовуваних ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок ліпшого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва.

Визначення частки приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва здійснюється за формулою:

ЧІНТ = 100 (1 - РЗ / VВ)

де: ЧІНТ - частка приросту обсягу продукції, зумовлена інтенсифікацією виробництва;

РЗ - приріст застосовуваних ресурсів за певний період (розрахунковий рік), %;

VВ - приріст обсягу виробництва продукції за той самий період (рік), %.

Народногосподарський ефект використання одиниці продукції як узагальнюючий показник ефективності того чи того виробництва обчислюється як приріст чистого прибутку (доходу), тобто як приріст загального ефекту (збільшення прибутку внаслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат та інвестиційних ресурсів тощо) за відрахуванням вартості придбаної (купленої) продукції виробничо-технічного призначення.

Щодо решти системи показників, диференційованих за видами ресурсів та наведених у табл. 1.1, то вони використовуються відповідно до заздалегідь визначеної цілі вимірювання ефективності та способів використання результатів такого вимірювання. Існують принаймні дві постійні цілі:

1) оцінка та узагальнення ефективності діяльності виробничих підрозділів і функціональних служб з наступним визначенням пріоритетних напрямків мотивації та реальних механізмів впливу на позитивну динаміку діяльності в майбутньому;

2) порівняння рівнів ефективності господарювання, досягнутих даним підприємством та його конкурентами на ринку, щоб запобігти зниженню престижу й конкурентоспроможності у сфері бізнесу.

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки:

перший - показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці;

другий - показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів (рис. 1.1).

Необхідність виокремлення в самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже із самої назви. Пояснень потребують лише деякі, а саме:

• коефіцієнт змінності роботи устаткування - відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до кількості одиниць встановленого устаткування;

• напруженість використання устаткування (виробничих площ) - випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);

• коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування - відношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.

Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних фондів існує відповідна система техніко-економічних показників.

На підприємствах тих галузей, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або видобутку готової продукції з вихідної сировини. На підприємствах окремих галузей народного господарства показником ефективності використання сировинних ресурсів є витрата сировини на одиницю готової продукції.

1.3 Методики ефективності використання та їх класифікація

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення й застосування для аналітичних оцінок та управлінських рішень. З огляду на це важливим є виокремлювання за окремими ознаками (класифікація) відповідних типів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення для системи господарювання (таблиця 1.1).

Відповідні типи ефективності виробництва (діяльності) виокремлюються переважно на підставі одержуваних ефектів (результатів) господарської діяльності підприємства (організації). У зв'язку з цим виникає необхідність навести сутнісно-змістову характеристику окремих типів ефективності.

Економічну ефективність відображають через різні вартісні показники, що характеризують проміжні та кінцеві результати виробництва на підприємстві чи в іншій інтеграційній виробничій структурі. До таких показників належать:

обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції;

величина одержаного прибутку, рентабельність виробництва;

економія тих чи тих видів ресурсів (матеріальних, трудових) або загальна економія від зниження собівартості продукції;

продуктивність праці тощо.

Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості робочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенні умов праці та побуту, стану довкілля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (безробіття, посилення інфляції, погіршання екологічних показників).

Локальна (комерційна) ефективність визначає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності підприємства, унаслідок якої воно має певний зиск (дохід, прибуток) [39].

Коли ж виробництво продукції на даному підприємстві потребує додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то кажуть про народногосподарську ефективність, тобто сукупний ефект у сферах виробництва та споживання відповідних виробів (послуг).

Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяльності підприємства (організації) за певний проміжок часу.

Порівняльна ефективність відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору ліпшого з них; рівень порівняльної ефективності відбиває економічні та соціальні переваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) проти інших можливих варіантів.

Абсолютна й порівняльна ефективність доповнюють одна одну. Визначення економічно найбільш вигідного варіанта господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютної ефективності, а її аналітична оцінка здійснюється порівнянням запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.

Первинна ефективність - це початковий одноразовий ефект, що його одержано внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації), запровадження прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів.

Первинна (початкова) ефективність майже завжди примножується завдяки багатоспрямованому та багаторазовому використанню названих заходів не лише на даному, а й на інших підприємствах, в інших сферах діяльності. Тоді можна казати про так звану мультиплікаційну ефективність, яка виявляється здебільшого в кількох специфічних формах - дифузійному й резонансному ефектах, а також ефектах “стартового вибуху”, супровідних можливостей та акселерації.

Таблиця 1.1 - Типова класифікація ефективності виробництва (діяльності) за окремими ознаками

Класифікаційна ознака	Ефективність
Одержаний результат (наслідки)	Економічна Соціальна
Місце одержання ефекту	Локальна (комерційна) Народногосподарська
Метод розрахунку	Абсолютна Порівняльна
Ступінь збільшення ефекту	Первинна Мультиплікаційна Синергічна
Структура організації виробництва	Робочого місця Виробничого підрозділу (дільниці, цеху, виробництва) Підприємства в цілому
Тип економічного зростання виробництва	Екстенсивного розвитку Інтенсивного розвитку
Напрям інноваційно-інвестиційної діяльності	Науки, техніки і технології Організаційно-управлінських інновацій Інвестиційних проектів і програм
Характер витрат	Поточних витрат Одноразових (капітальних) витрат
Об'єкт оцінки	Повна (інтегральна) Часткова (окрема) Чинникова (багаточинникова)
Масштаб міжнародного співробітництва	Зовнішньоекономічної діяльності фірми Діяльності спільних підприємств і транснаціональних корпорацій

Дифузійний ефект реалізується тоді, коли певне господарське-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, унаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перед тим, як метод безперервного розливання рідкого металу знайшов широке застосування в чорній металургії, ним досить тривалий час користувалися на підприємствах кольорової металургії).

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад одержання синтетичного волокна високої якості уможливило виробництво нових видів тканини, а відтак - нових видів одягу тощо).

Ефект “стартового вибуху” - це своєрідна “ланцюгова реакція” в перспективі. Він можливий за умови, коли певний “стартовий вибух” стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або в іншій галузі виробництва чи діяльності (переконливий приклад - застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки).

У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'являються супровідні можливості з певним ефектом. Такі можливості виявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів (ефектів), використання виробничих і побутових відходів тощо.

У будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації (від лат. accеlerо - прискорюю), який означає прискорення темпів поширення і застосування якогось конкретного позитивного результату.

Межі між окремими формами мультиплікаційної ефективності є досить умовними, рухливими та відносними. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає в тім, що всі вони разом формують загальний інтегральний ефект від практичної реалізації того чи того управлінського рішення.

Синергічна ефективність (від гр. synergos - діючий спільно) виражає такий комбінований вплив сукупності тих чи тих інновацій на фінансово-економічний стан суб'єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших.

Слід зазначити, що рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох факторів. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація факторів її зростання за певними ознаками. Класифікацію факторів зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками [36]:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності);

3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Групування факторів за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці).

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію факторів ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування факторів). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) факторів, а також поділ низки внутрішніх факторів на так звані тверді і м'які.

Класифікація внутрішніх факторів на “тверді” і “м'які” є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп факторів запозичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається “твердим товаром”, а програмне забезпечення - “м'яким товаром”. За аналогією “твердими” факторами називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а “м'якими” - ті, що їх не можна фізично відчути. але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів [27, 29, 33].

Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.

Слід зазначити, що можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх факторів ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх факторів. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими факторами ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним фактором зростання ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та Їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.

8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні фактори зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим фактором підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність);

в) фінансові інструменти (заходи, стимули);

г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);

д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

є) програми приватизації державних підприємств (організацій);

ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава мас створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів - організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій). Їхню діяльність треба зосередити на:

1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому;

2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління.

Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки мас наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій);

б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу);

в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій);

г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях;

д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.

Лише вміле використання всієї системи перелічених факторів може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності). При цьому обов'язковість урахування зовнішніх факторів не є такою жорсткою, як факторів внутрішніх [32].

2. Фінансово-економічна характеристика комунального підприємства «Первомайськтеплокомуненерго»

2.1 Організаційно-правові основи діяльності підприємства

Підприємство створюється в результаті зміни найменування підприємства у формі комунальне підприємство "Первомайськтеплокомуненерго", зареєстрованого виконкомом Ленінської Ради народних депутатів м. Первомайськ, Луганської області (рішення № 405/29 від 28.11.1991 р.) і є правонаступником останнього.

Найменування товариства українською мовою:

повне - комунальне підприємство " Первомайськтеплокомуненерго ";

скорочене - КП " Первомайськтеплокомуненерго ".

Найменування підприємства російською мовою:

повне - Комунальное предприятие " Первомайськтеплокомуненерго ";

скорочене - КП " Первомайськтеплокомуненерго ".

Місцезнаходження (розташування) товариства - Україна, 348047, м. Первомайськ, Луганська область, вул. Переяславська, 50.

Підприємство є однією з форм підприємницької діяльності, тобто самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик діяльності по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняттю торгівлею з метою одержання прибутку.

Підприємство є юридичною особою за законодавством України та має право від свого імені укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права і нести обов'язки, виступати позивачем та відповідачем у суді, арбітражному та третейському судах.

Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, здійснює свою діяльність на основі повного госпрозрахунку, самоокупованості і самофінансування, в тому числі в іноземній валюті. Товариство має право на володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Підприємство має право брати участь у створенні капіталу інших товариств, створювати свої дочірні підприємства, підрозділи, агентства, філії, представництва, вступати в асоціації, союзи, об'єднання, створювати спільні підприємства з участю українських та іноземних партнерів, набувати паї, акції, облігації та інші цінні папери.

Підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, на яке за законодавством України може бути звернено стягнення. Засновники товариства відповідають за його зобов'язаннями тільки в межах сум внесків в Статутний фонд підприємства.

Підприємство не відповідає за зобов'язаннями засновників, рівно як і засновники не відповідають за зобов'язаннями товариства. Держава не відповідає за зобов'язаннями товариства, рівно як і останнє не відповідає за зобов'язаннями держави.

Для досягнення своєї мети товариство має право утримувати на своєму балансі і орендувати будівлі, приміщення, інше рухоме й нерухоме майно, укладати угоди з транспортними, промисловими та іншими організаціями, установами, підприємствами, а також фізичними особами, займатися іншою комерційною діяльністю, укладати будь-які угоди відповідно до законодавства України.

Підприємство має право відряджати в своїх інтересах співробітників для роботи, як на території України, так і в інші країни.

Підприємство набуває прав юридичної особи з момента його державної реєстрації.

Підприємство має круглу печатку із своїм найменуванням та фірмовим знаком, а також товарні знаки, торговельні марки, штампи, фірмові бланки та інші атрибути юридичної особи.

Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Метою діяльності підприємства є одержання прибутку шляхом забезпечення потреби промисловості у транспортних послугах.

Предметом діяльності підприємства є постачання пари і гарячої води.

Для досягнення вказаної мети та вирішення завдань підприємство має право:

· самостійно планувати й здійснювати свою господарську діяльність, розпоряджатися своїм майном, одержаним прибутком (доходом), що залишається у розпорядженні товариства після сплати платежів до бюджету та інших обов'язкових платежів;

· вступати та брати участь у діяльності, товариств, фондів та банків, бірж, технопарків, трестів, асоціацій, концернів, корпорацій, консорціумів, спільних підприємств з українськими та іноземними партнерами;

· користуватися фінансовими та комерційними кредитами;

· формувати на засадах угоди тимчасові творчі, наукові, робочі інші колективи, залучати до участі в діяльності товариства на контрактній основі кваліфікованих спеціалістів як з України, так і з інших держав;

· залучати працівників за сумісництвом;

· самостійно формувати штатний розклад та умови праці;

· закуповувати, орендувати з можливістю наступного викупу матеріальні ресурси, в тому числі основні засоби, у встановленому законодавством порядку у держави, юридичних і фізичних осіб;

· мати свої фірмові знаки, торгові марки, емблеми, маркування, інші атрибути продукції та документації;

· за результатами господарської діяльності закуповувати для своїх співробітників товари народного споживання, транспортні засоби, жилі й нежилі приміщення, за результатами особистого сучасного чи перспективного внеску у діяльність товариства.

Підприємство надає послуги матеріального характеру по організації нових виробничих, соціальних та комерційних інфраструктур, розширення товарообміну, а також здійснює власну оптово-роздрібну та сервісну діяльність.

Підприємство має право здійснювати будь-які операції, якої б природи вони не були, якщо вони мають відношення до його основної діяльності, а також до будь-якої іншої діяльності, пов'язаної чи не пов"язаної з основною, за умови, що вони не заборонені законом.

Підприємство також має право:

· самостійно формувати програми своєї діяльності, обирати продавців сировини та всього необхідного, а також споживачів власної продукції та послуг;

· здійснювати свою торгівельно-закупівельну діяльність на основі як безготівкового, так й готівкового розрахунку, як з юридичними, так і фізичними особами, а також у формі товарообмінних операцій, відповідно до норм чинного законодавства про розрахунки;

· залучати і використовувати матеріально-технічні, трудові, природні та інші види ресурсів, використання яких не заборонено законодавством;

· здійснювати свої постачальницькі та збутові операції й формі бартерних угод, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, предметом цих операцій може бути, як продукція, що вироблена власними силами, так і закуплена;

· самостійно витрачати грошові кошти, що зараховуються на рахунки (в тому числі валютні) товариства в установах банків;

· здійснювати угоди у вільноконвертованій валюті у порядку, встановленому чинним законодавством;

· самостійно вести на зовнішньому ринку експортні та імпортні операції, необхідні для господарської діяльності товариства у встановленому законодавством порядку;

· використовувати валютну виручку на свій розсуд за винятком встановлених законодавством обмежень.

Види діяльності, що відповідно до чинного законодавства підлягають ліцензуванню, можуть здійснюватися товариством лише за наявності відповідної ліцензії.

Функції підприємства:

1. Постачання пари і гарячої води .

2. Надання побутових послуг населенню.

3. Виробництво і постачання електричної і теплової енергії.

4. Посередницька діяльність.

5. Представництво інтересів юридичних та фізичних осіб.

6. Надання послуг з охорони особи і майна.

7. Розробка і впровадження програмного забезпечення.

8. Надання послуг, пов'язаних з організацією спортивних, масово-культурних заходів.

9. Організація відпочинку, в тому числі туристичні послуги.

10. Маркетинг.

11. Реклама і видавницька діяльність.

Структура комунального підприємства "Первомайськтеплокомуненерго" затверджена головою правління. Підрозділи і працівники комунального підприємства "Первомайськтеплокомуненерго", що виконують певні функції керування, утворюють лінійно-функціональну підсистему керування. Функції керування діяльністю комунального підприємства "Первомайськтеплокомуненерго" реалізуються підрозділами апарату управління і окремими працівниками, які при цьому вступають в економічні, організаційні , соціальні, психологічні відносини один з одним.

Апарат керування побудований комунального підприємства "Первомайськтеплокомуненерго" таким чином, щоб забезпечити в науково-технічних, організаційних відносинах взаємозалежну єдність всіх частин комунального підприємства "Первомайськтеплокомуненерго" , а також для найкращого використання трудових інфляція матеріальних ресурсів.

Найвищим органом управління комунального підприємства "Первомайськтеплокомуненерго" є загальні збори акціонерів, яким безпосередньо підпорядковуються ревізійна комісія, голова наглядової ради і голова правління (генеральний директор), які становлять перший рівень управління. Роботою підприємства керує виконавчий директор, якому безпосередньо підпорядковується другий рівень управління підприємство Карлівський машинобудівний завод у своїй діяльності керується Статутом, зареєстрованим у Міністерстві юстицій.

Загальні збори виробляють напрямок економічного і соціального розвитку; установлюють порядок розподілу прибутку; вирішує питання створення й припинення діяльності відособлення підрозділів; установлює напрямки зовнішньополітичної діяльності; розглядає і вирішує конфліктні ситуації, що виникають між адміністрацією і трудовим колективом, а також інші господарсько-економічними питаннями, передбаченими Статутом.

Органами управління Підприємства є також:

- Наглядова рада Підприємства;

- Правління Підприємства;

- Ревізійна комісія Підприємства.

У роботі зборів мають право брати участь усі акціонери Товариства незалежно від кількості, виду та категорій акцій, що їй належать.

До компетенції загальних зборів належить:

- внесення змін до Статуту Підприємства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу;

- обрання та відкликання Голови та членів Наглядової ради;

- обрання та відкликання Голови та членів Ревізійної комісії;

- обрання та відкликання Голови та членів Правління Підприємства;

- затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутків і збитків Підприємства;

- затвердження звітів і висновків Ревізійної комісії, терміну та порядку виплати частини прибутку (дивідендів);

- створення, виділених та припинення діяльності дочірніх підприємств , філій та представництв Підприємства, затвердження їх положень;

- прийняття рішень про випуск акцій;

- прийняття рішень про передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів Підприємства;

- прийняття рішення про ліквідацію Підприємства.

Наглядова рада Підприємства є органом, що здійснює контроль за діяльністю Правління Підприємства з метою захисту інтересів Акціонерів та виконує окремі функції, що передбачені їх Зборами.

Наглядова рада обирається Зборами у кількості трьох чоловік із складу Акціонерів терміном на три роки у складі голови Наглядової ради та їх членів.

Роботою Наглядової ради керує голова Наглядової ради .

До виключної компетенції наглядової ради належить:

- визначення основних напрямків діяльності Підприємства, затвердження його планів та звітів про їх виконання;

- створення та формування фондів Підприємства;

- визначення організаційної структури Підприємства;

- затвердження правил, процедур та інших внутрішніх документів Підприємства за поданням Правління;

- затвердження умов договору та ведення реєстру власників іменних цінних паперів Підприємства;

- визначення умов оплати праці посадових осіб Підприємства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

- винесення ухвал про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб Підприємства;

- прийняття рішення про придбання та реалізацію Підприємства власних акцій;

- скасування рішення правління, які прийняти з перевищенням його повноважень.

Правління Підприємства створюється за рішенням загальних Зборів у кількості шести членів терміном на три роки. До складу правління входять Голова Правління та Члени Правління. До компетенції Правління належать всі питання діяльності Товариства, крім тих, що віднесені до компетенції інших органів товариства.

Питання, що належать до виключної компетенції Правління, можуть бути передані на одноособовий розгляд голові Правління.

Правління підзвітне Зборам і Наглядовій раді та організовує виконання їхніх рішень.

Роботою Правління керує голова Правління. Він має право без доручення діяти від імені товариства, представляти його інтереси в усіх вітчизняних та закордонних підприємствах, установах чи організаціях, у межах своїх повноважень розпоряджатись майном, укладати договори, видавати доручення, відкривати розрахункові та інші рахунки, має право розпоряджатися коштами, затверджує штатний розклад виконавчого апарату Товариства, видає накази і дає розпорядження та вказівки обов'язкові для всіх працівників Підприємства.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю Правління Підприємства здійснює Ревізійна комісія, яка обирається загальними Зборами Акціонерів у кількості двох осіб у складі голови та члена комісії.

Перевірка діяльності Підприємства, його філії та представництв проводяться ревізійною комісією за дорученням Зборів, Наглядової ради, з її власної ініціативи. Ревізійна комісія має право вимагати від посадових осіб Товариства ознайомлення з будь-якими матеріалами, бухгалтерськими або іншими документами, а також одержувати особисті пояснення від посадових осіб Товариства.

Ревізійна комісія здійснює чергові перевірки річних звітів і балансів. Після перевірки звіту і балансу Ревізійна комісія передає свої висновки Наглядовій раді та Правлінню, яке представляє їх разом із своїм поясненням загальним Зборами.

Трудовий колектив товариства складається з громадян , які своєю працею беруть участь у його діяльності на підставі трудового договору, а також інших форм, які регулюють трудові відносини працівників з підприємством.

До другого рівня управління відносяться: