Якщо в процесі розгляду заяви про надання згоди на економічну концентрацію органами Комітету виявляються можливі підстави для її заборони, то приймається рішення про початок розгляду справи про економічну концентрацію. У 1997 році було розглянуто 267 таких справ. У 152 випадках рішення, прийняті органами Комітету за результатами розгляду заяв і справ про економічну концентрацію, містили відповідні зобов'язання щодо її учасників.

Проаналізувавши результати діяльності органів Комітету по контролю за економічною концентрацією за недовгі роки його Існування, можна зробити основний висновок, що практика функціонування системи такого контролю цілком довела її необхідність і ефективність як засобу попередження монополізації ринків та розвитку конкуренції на них. Частка відмов органів Комітету на економічну концентрацію постійно зменшується, що можна пояснити наступними факторами.

По-перше, підприємці, органи влади та управління в більшості випадків перед поданням заяви отримують консультації в органах Комітету. Це сприяє якості підготовки питань з економічної концентрації.

По-друге, у досить значній кількості випадків органи Комітету у своїх рішеннях обумовлюють надання згоди на концентрацію відповідними зобов'язаннями, при виконанні яких не відбувається обмеження конкуренції.

Незважаючи на те, що в цілому механізм контролю за економічною концентрацією діє задовільно, все ж трапляються випадки здійснення концентрації без отримання згоди органів Комітету. Завдяки профілактичній роботі органів Антимонопольного комітету скорочується кількість спроб підприємців здійснити економічну концентрацію без врахування вимог антимонопольного законодавства. Із запровадженням відповідальності учасників концентрації за порушення норм законодавства щодо концентрації у вигляді штрафів кількість такого виду порушень повинна зменшитись [9,11].

Так, в результаті вжитих протягом останніх років правових та організаційних заходів в нашій державі створено умови для практичної реалізації конституційного принципу забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, запобігання зловживанню монопольним становищем, неправомірним обмеженням конкуренції та недобросовісній конкуренції, на загальнодержавних та регіональних ринках з'явилися десятки тисяч самостійних суб'єктів господарювання. Отже, створення конкурентної структури, в основному, здійснено (в основному - тому що зміни та доповнення обов'язково будуть).

Сама політика держави у сфері конкуренції та монополізму все більше з антимонопольної (така назва була правильною в 1992 році, сьогодні вона вже не зовсім точно відображає економічні реалії) перетворюється на конкурентну. Сутність цього зміщення наголосів полягає в тому, що створення конкурентної структури на тому чи іншому ринку - умова хоч і необхідна, але недостатня; необхідно розвивати конкуренцію на цьому ринку. Таким чином, на перший план виступає застосування антимонопольного законодавства. Головне завдання конкурентної політики поступово зміщується в сторону всебічного сприяння економічному зростанню держави шляхом розвитку і вдосконалення конкурентного середовища, створеного на попередніх етапах функціонування економіки.

На сьогодні Комітет вже не має потреби вирішувати всі питання одразу, а має можливість зосередитися на розв'язання тих з них, які є найбільш болісними для суспільства, а саме: на проблемі державного регулювання природних монополій; проблемі поєднання владних та господарських функцій; проблемі дискримінаційних, щодо підприємств, дій органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.

З року в рік на ринки природних монополій або суміжні з ними ринки припадає половина зловживань монопольним становищем. Зловживання монопольним становищем - це дії монополістів, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим підприємцям. Перш за все це стосується ринків житлово-комунального господарства, залізничного транспорту, паливно-енергетичного комплексу.

Відбувається завищення тарифів у регіонах на розмір пільг, непередбачених бюджетами різних рівнів з метою отримання більшого прибутку в умовах регулювання рентабельності чи в боротьбі за дотації з державного бюджету (наприклад, тарифи на водопостачання для промисловості і населення у деяких областях відрізняються у 4-8 разів, а подекуди - у 100 разів; тарифи на теплопостачання майже скрізь відрізняються у 2-3 рази). Масового характеру набуло завищення суб'єктами природних монополій норм споживання і втрат, причому не тільки газу, а й усіх видів ресурсів. За оцінкою Антимонопольного комітету України розмір плати, нарахованої підприємствами житлово-комунального господарства за фактично не надані послуги (недогрів, недолив, недоосвітлення) складає приблизно 30 відсотків її загальної суми. Тільки одинадцять підприємств теплопостачання різних областей, справи яких розглянуто органами Комітету у 1998 році, своїми діями, по встановленню монопольне високих або дискримінаційних цін, завдали споживачам збитків на суму 6,3 млн. грн. [14,3].

Залучивши через відповідні відомчі структури сприятливі для себе норми споживання, за якими відбувається розрахунок оплати послуг, суб'єкти природних монополій всіляко прагнуть не допустити впровадження системи розрахунків за фактично наданий обсяг послуг. Так, внаслідок дій ТВО «Харківкомунпромвод» було фактично заблоковано встановлення квартирних лічильників холодної води у м. Харкові. Ігнорування показників лічильників ЖЕКами при розрахунках з населенням мало місце у містах Вінниці та Києві.

Зловживання з боку монопольних утворень створюють загрозу розвиткові конкуренції на суміжних ринках. «Укрзалізниця» витісняє транспортно-експедиційні компанії (їй вигідніше мати справу з небагатьма), «Укргаз» - підприємства, що встановлюють газові лічильники (бо прагне забезпечити монополію для себе), ДАК «Хліб України» витісняє торгівців зерном (під приводом виконання держзамовлення).

Останнім часом в діяльності суб'єктів природних монополій, які діють на ринках послуг, що надаються населенню, з'явилася нова, вкрай небезпечна, тенденція. Не отримуючи коштів від споживачів і дотацій з місцевих бюджетів, вони стають на шлях згортання відповідних послуг або різкого погіршення їх якості, подекуди просто вдаються до шантажу: «Або платіть стільки, скільки вимагаємо і за те, що надаємо, або зовсім нічого не отримаєте». Безумовно, споживач має платити за надану йому послугу, але той, хто сплатив, має отримати її в повному обсязі і належної якості, і держава повинна йому це гарантувати. Повинна бути адресна, цільова, індивідуальна робота з неплатниками, а не огульне, за принципом кругової поруки, відключення і тих, хто платить, і тих, хто не платить. Якщо цю проблему в найближчий час не буде вирішено, гарантувати підтримання соціальної стабільності суспільства буде важко. Подальший перерозподіл внутрішнього валового продукту на користь суб'єктів природних монополій перетворюється на істотний антиконкурентний, антисоціальний чинник загальноекономічного характеру.

Отже, знов постає проблема створення ефективної системи державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, яка б виступала замінником конкурентного тиску щодо них. Проте, безмежно затягнувся розгляд у Верховній Раді України проекту Закону України «Про природні монополії¹». Важливу роль міг би відіграти Указ Президента України від 19 серпня 1997 року №853 «Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій», який створив відповідні концептуальні засади діяльності органів виконавчої влади. Проте, його реалізація наштовхнулась на шалений опір галузевих відомств.

Між тим, питання ефективної системи регулювання природних монополій безпосередньо зачіпає вкрай болісну проблему: повного відшкодування населенням плати за послуги житлово-комунального господарства, яка набула сьогодні неабиякого політичного звучання.

Так, Севастопольським міським територіальним відділенням Антимонопольного Комітету було перевірено ряд підприємств комунального господарства міста і було виявлено численні факти необгрунтованого завищення тарифів.

Але головний висновок цих перевірок полягає в тому, що є можливим перехід до стовідсоткового відшкодування вартості ряду комунальних послуг населенням без підвищення тарифів на них, за рахунок самого лише усунення зловживань при формуванні тарифів з боку відповідних суб'єктів господарювання. Те, що такий висновок не є порожнім фантазуванням, підтверджується погодженням Севастопольської міськдержадміністрації із пропозиціями територіального відділення, її розпорядженням вперше в Україні існуючі тарифи на послуги ДКП «Севміськводоканал», теплову енергію, що надається ДКП «Севтеплоенерго», розмір квартирної плати, що мали місце при 80 відсотках відшкодування вартості послуг населенням, з 01.08.98 збережено при повному відшкодуванні вартості послуг мешканцями міста. А тариф на вивезення твердих побутових відходів зменшено на 39-48 відсотків (диференційовано, залежно від районів вивезення). Не можна стверджувати, що «севастопольський варіант» є підхожим повсюдно, але те, що він можливий у багатьох містах нашої держави сумніву не викликає.

Інша гостра проблема пов'язана з широкою практикою поєднання в одній особі владних функцій і функцій здійснення господарської діяльності. Наявна суттєва спорідненість таких явищ як монополізм і адміністративна економіка. При поєднанні вони надзвичайно посилюють одне одного і часто призводять до істотного обмеження, а то й повного усунення конкуренції з тих ринків, на яких здійснюється господарська діяльність органів влади та управління. При цьому слід мати на увазі, що державна влада за своєю природою є монопольною. Між органом влади, котрий діє як суб'єкт господарювання на певному ринку, та іншими учасниками цього ринку, принципово не може існувати рівності (що є необхідною запорукою змагальності підприємців).

Форми, в яких цей владно-господарський дуалізм виступає сьогодні в Україні, є досить різноманітними. Він може бути узаконений відповідними нормативно-правовими актами, мати глибокі традиції, грунтуватися на використанні професійного потенціалу фахівців та наявної матеріально-технічної бази відповідних органів або бути обумовленим особливостями бюджетної і податкової системи (як у випадках Державної служби охорони при МВС України, Укрзалізниці, Укравтодору, органів держтранспорту України). Владно-господарський дуалізм може мати своїм джерелом наділення галузевих міністерств і відомств функціями управління майном підприємств, яке залишається в державній власності, може випливати з делегування владних функцій господарюючим суб'єктам. Нарешті, і це також досить поширена практика, вона є наслідком прийняття органами влади та управління неправомірних рішень.

Але в усіх випадках результат є схожим: грубі зловживання монопольним становищем, надзвичайно суттєві обмеження конкуренції. Наприклад, український державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації України надає послуги по сертифікації систем якості та сертифікації продукції. Крім того йому делеговано державні контрольні функції в галузі стандартизації та сертифікації, державного нагляду за дотриманням стандартів, норм і правил, забезпечення єдності вимірювань та державного метрологічного нагляду. Використовуючи такс поєднання, УкрЦСМ спромігся при сертифікації виробів медичного призначення забезпечити собі рентабельність у 902 відсотки при плановій - у 30 відсотків. Покриття цих фантастичних показників прибутковості лягало на імпортерів медичних виробів, які підвищували ціни на свою продукцію, що спричиняло додаткові витрати українських споживачів - лікарень і хворих - в тому числі за рахунок бюджетних коштів [14,5].

Нагальним є завдання припинення порушень антимонопольного законодавства у вигляді дискримінації суб'єктів господарювання органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління. Про гостроту проблеми свідчить хоча б такий факт: 1997 році органами Антимонопольного комітету виявлено і припинено порушень стільки, скільки за три попередні роки, а в перші три квартали 1998 - на третину більше, ніж за весь 1997 рік [14,5].

Відповідно до особливостей нового етапу визначаються і пріоритети реалізації конкурентної політики в Україні.

Перш за все, головним шляхом поглиблення ринкової трансформації економіки стає гармонізація промислової і конкурентної політики. Не повинно виникати ситуацій, коли в ім'я розвитку промисловості має приноситись в жертву конкуренція, так само, як інтереси розвитку промисловості не повинні жертвуватися задля конкуренції.

Позиція Комітету полягає в тому, що в економіці все взаємопов'язане: конкуренція, приватизація, урегулювання, соціальні питання тощо. Органом, який синтезує різні складові в єдину економічну політику, є уряд, відповідальний перед Президентом України, Верховною Радою України і суспільством за кінцевий результат, котрий полягає в підвищенні добробуту суспільства і зміцненні держави як інструмента забезпечення цього добробуту. Завдання Антимонопольного комітету - надати урядові чіткі, професійні висновки стосовно прийнятих рішень у сфері антимонопольного законодавства.

Реальною основою гармонізації конкурентної та промислової політики на новому етапі має стати врахування того, що найбільш ефективним фактором розвитку промисловості, як будь-якої галузі економіки, є конкуренція; за «парникових», позбавлених конкурентних сполук умов, українська промисловість не тільки ніколи не досягне рівня світової, а й буде приречена на деградацію. При цьому слід брати до уваги, що сьогодні відбувається глобалізація конкуренції, багато товарних ринків стають міжнаціональними. Загостренням глобальної конкуренції обумовлені об'єднання транснаціональних надмонстрів у надсупермонстри, як наприклад, «Макдоннел-Дуглас» з «Боїнгом», чи «Даймлер-Бенц» з «Крайслер». І саме з такими утвореннями реально доведеться конкурувати українським підприємцям. Тому передбачається не допускати необгрунтованого роздрібнення цілісних виробничо-тсхнологічних комплексів, особливо тих, що визначають експортний потенціал України; надавати державну підтримку підприємствам, що мають важливе значення для національної безпеки, оборони і суспільних інтересів а стимулювати нарощення випуску товарів на підприємствах, що здатні ефективно конкурувати на тих ринках, де домінує продукція іноземного виробництва. Тут важливо запобігти негативному впливу на розвиток ефективної конкуренції. Для цього державне замовлення, централізовані капітальні вкладення за рахунок бюджету, розподіл квот, закупівля обладнання, сировини тощо за рахунок бюджетних коштів та іноземних кредитів, що залучаються під гарантії держави - мають здійснюватися лише на конкурсних засадах. Не виключається також встановлення у необхідних випадках на конкретний період квот та обмежень на ввезення в Україну іноземних товарів, сировини тощо у тих випадках, коли це загрожує конкурентоспроможності українських виробників на внутрішньому ринку і не призводить до суттєвого обмеження конкуренції.

Проте, конкурентоспроможність вітчизняного товаровиробника повинна забезпечуватись не за рахунок його виключення з системи світової конкуренції, а шляхом створення рівних з іноземними суперниками умов для конкуренції. Важливу роль у цьому має відіграти, зокрема, захист інтересів підприємців від неправомірних обмежень конкуренції, подолання деформованості ринкових відносин, викликаних впливом «тіньового» сектора економіки, істотне обмеження практики поєднання функцій державної влади з господарською. Необхідним також є усунення існуючих штучних адміністративних бар'єрів, які заважають розвитку конкуренції та недопущення прийняття рішень, що можуть негативно вплинути на її стан. Слід нарешті припинити неправомірну підтримку створення та діяльності галузевих і регіональних страхових, транспортно-експедиційних, банківських та інших організацій, установ і підприємств із подальшим нав'язуванням підприємствам галузі (регіону) відповідних послуг. За вчинення таких порушень на керівників органів державної влади та місцевого самоврядування треба покладати персональну відповідальність, в тому числі, застосування до них заходів дисциплінарного стягнення, включаючи припинення їх повноважень на займаних ними посадах.

Нагальним є припинення самочинного розширення повноважень керівниками державних адміністрацій у сфері ціноутворення, що стримує встановлення реальних цінових співвідношень і створення ефективної структури господарювання. В перспективі треба поступово скасувати регулювання цін на товари монопольних утворень, за винятком суб'єктів природної монополії та тих, що виникли з метою виконання покладених на них законодавчими актами функцій, а також державних підприємств.

Враховуючи негативний вплив практики владно-господарського дуалізму на розвиток конкуренції і на конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників, першочерговим завданням нового етапу реалізації конкурентної політики є поступове звуження кола функцій, здійснення яких органами державної влади і місцевого самоврядування пов'язано з можливістю одержання ними прибутку від господарської діяльності.

Важливим напрямом реалізації конкурентної політики стає зниження або зняття бар'єрів, що обмежують вступ суб'єктів господарювання на існуючі ринки та стимулювання вступу нових суб'єктів господарювання на монополізовані ринки. Завдяки феномену, так званого, оспорюваного ринку, за відсутності абсолютних бар'єрів вступу навіть на монополізованому ринку, підприємці теж зазнають певного конкурентного тиску. Т навпаки, конкурентний ринок, будучи закритим, досить часто монополізується, на ньому існує велика імовірність антиконкурентних узгоджених дій, змов між підприємцями.

Окремим завданням є вдосконалення державного регулювання та посилення державного контролю діяльності суб'єктів природних монополій.

Підсумовуючи п'ятиріччя діяльності Антимонопольного комітету України, зміни в економіці, що сталися за цей час, стисло можна сказати, що підвалини конкуренції закладено, вона стала реальним суспільним явищем. Отже для того, щоб конкуренція стала цивілізованою, потрібна саме культура конкуренції [14,7].