Сутність, функції і умови підприємництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

I. Сутність підприємництва

II. Функції, умови підприємництва та основні якості підприємця

III. Економічний зміст прибутку і теорії прибутку

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Підприємець - це людина особливого роду. Прибуток для

нього лише символ успіху.

Головне - ступити на незвіданий шлях, далекий від

усталених рішень. ( Йозеф Шумпетер)

В кожній країні розвиток підприємництва є об'єктивною необхідністю. Як відомо, у минулому виокремлювали землю, працю й капітал як ключові чинники виробництва; нині до них додають новий чинник -- підприємницький потенціал. Формування й використання цього потенціалу -- це практично і є суттю поняття «підприємництво», яке заведено вважати особливою сферою виробничо-господарської діяльності з метою одержання певного зиску.

Будь-яка нація пишається плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожен її окремий представник пишаються і своєю причетністю до втілення якої-небудь конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних форм прояву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий ґрунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде до єднання нації, збереженню її національного духу і національної гордості.

Зараз ми усі є свідками кризового стану нашої економіки, знецінення національної валюти і падіння життєвого рівня населення. Тому вивчення економіки підприємства набуває особливої актуальності, оскільки саме підприємство є основним суб'єктом господарської діяльності країни. Ефективне управління підприємствами неможливе без вивчення їх сутності та взаємозв'язків. Від того, як підприємства використовують власні ресурси, наскільки якісною та конкурентоспроможною є вироблена ними продукція, як вони здійснюють інноваційні перетворення, значною мірою залежать добробут населення й економічна могутність держави загалом.

підприємництво прибуток економічний

1. Cутність підприємництва

На сьогоднішній день у світі не існує загальноприйнятого визначення підприємництва. Американський учений, професор Роберт Хизрич визначає "підприємництво як процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємця -- як людини, що затрачає на цей весь необхідний час і сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний і соціальний ризик, одержуючи в нагороду гроші і задоволення досягнутим".[2,45]

Кэмпбелл Макконнелл і Стэнли Брю у своїй книзі розкривають значення терміна підприємництво через чотири функції підприємця:

1. Підприємець бере на себе ініціативу з'єднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва чи товару послуги. Виконуючи роль свічі запалювання і каталізатора, підприємець одночасно є рушійною силою виробництва і посередником, що зводить разом інші ресурси для здійснення процесу, що обіцяє бути прибутковою справою.

2. Підприємець бере на себе важку задачу прийняття основних рішень у процесі ведення бізнесу, тобто ті нерутинні рішення, що і визначають курс діяльності підприємства.

3. Підприємець - це новатор, особа, що прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології і навіть нові форми організації бізнесу.

4.Підприємець - це людина, що йде на ризик. Це випливає з ретельного вивчення інших трьох його функцій. У капіталістичній системі підприємцю прибуток не гарантований. Винагородою за витрачений час, зусилля і здібності можуть виявитися привабливі прибутки або збитки і зрештою банкрутство. Коротше кажучи, підприємець ризикує не тільки своїм часом, працею і діловою репутацією, але і вкладеними коштами - своїми власними, а також коштами компаньйонів чи акціонерів.[3,83]

Поняття «підприємництво» вперше впровадив у науковий обіг англійський учений Річард Кантільон, розглядаючи його як економічну функцію особливого роду, важливою ознакою якої є ризик. Ж.-Б. Сей пов'язував підприємництво з організацією людей у межах господарської діяльності. А. Сміт вбачав у підприємцеві власника, а у підприємницькій діяльності -- реалізацію власних інтересів підприємця (особисте збагачення), у процесі якої він сприяє найефективнішому задоволенню потреб суспільства. Д. Рікардо і К. Маркс розглядали підприємця як капіталіста.[4, 286]

Повніше охарактеризували підприємництво Й. Шумпетер та Ф.-А. Хаєк.

Серед основних функцій підприємництва Й. Шумпетер виокремлював.

1) реформування і докорінну перебудову виробництва шляхом здійснення нових комбінацій щодо техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини; 2)поєднання підприємництва як функції економічної системи з науковими розробками, маркетинговими дослідженнями тощо; 3)залежність реалізації функцій підприємництва від господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, види, мотивацію та ін.[5,169]

Так, у «Великому економічному словнику» та «Економічній енциклопедії» стверджується, що підприємництво -- це «ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на отримання прибутку або особистого доходу, що здійснюється від власного імені під свою майнову відповідальність або від імені і під юридичну відповідальність юридичної особи».[6,500][7,597]

С. Дзюбик та О. Ривак характеризують підприємництво як «самостійну, ініціативну, постійну діяльність у сфері виробництва, надання послуг і торгівлі, що здійснюється на власний страх і ризик з метою отримання прибутку».[8,208] Український економіст Макаровська визначає підприємницьку діяльність як «ініціативну самостійну діяльність окремих фізичних або юридичних осіб, що спрямована на отримання прибутку і здійснюється на свій власний ризик з майновою відповідальністю».

У Законі України «Про підприємництво» головними принципами, на основі яких здійснюється підприємництво, названі такі: вільний вибір діяльності на добровільних засадах; залучення до підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції; встановлення цін відповідно до законодавства; вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпоряджання прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем-юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. [1,10-11]

Повніше сутність підприємництва розкривається в його функціях, виконання яких, у свою чергу, потребує певних особистих якостей підприємця.

2. Функції, умови підприємництва та основні якості підприємця

В економічній літературі виділяють три основні функції підприємництва. Перша функція -- ресурсна. Для будь-якої господарської діяльності необхідні економічні ресурси -- фактори виробництва. До них відносять природні ресурсі -- земля, корисні копалини, ліс та вода. Важливими є інвестиційні ресурси -- машини, обладнання, інструменти, транспорт, інші засоби, що використовуються для виробництва товарів та послуг та доставки їх споживачу, а також власне фінансові ресурси. Третій вид ресурсів -- це людські трудові ресурси. Вони визначаються якісним та кількісним складом робочої сили, її кваліфікацією, спеціалізацією, рівнем зайнятості та ін.

Останнім часом в теорії і на практиці все частіше акцент робиться на значущості ще одного ресурсу -- підприємницькій спроможності. Підприємець, беручи на себе ініціативу новаторського, нетрадиційного поєднання факторів виробництва -- землі, капіталів, праці, -- сприяє зростанню виробництва товарів та послуг, підвищенню ефективності економіки. Досягає він цього, здійснюючи другу функцію підприємництва -- організаторську. Підприємець використовує свої здібності, щоб забезпечити таке поєднання та комбінування факторів виробництва, яке щонайкраще приведе до досягнення цілі, отримання високого прибутку.

Третя функція підприємництва -- творча, пов'язана з новаторством. її значення особливо зростає в умовах сучасного науково-технічного прогресу. У зв'язку з посиленням функції, що пов'язана з інноваціями, утворюється новий економічний клімат для підприємництва. Зростає ринок науково-технічних розробок, або венчурного підприємництва, зайнятого впровадженням новинок техніки та технологій. Розвивається інформаційна інфраструктура підприємництва, розширюється доступ до корисної інформації, укріплюється патентно-ліцензійні служби, мережа банківських інформаційних даних, що накопичуються за допомогою електронно-обчислювальної техніки. У розвинутих країнах робиться ставка на інформаційний бізнес (Японія), на нові технології (Німеччина, Франція), на нарощування інтелектуального потенціалу (США).[9,54]

Формування і функціонування соціально орієнтованого та економічно ефективного підприємництва можливі за умови створення належного підприємницького середовища, що має інтегрувати в собі сприятливу суспільно-економічну ситуацію в країні (регіоні), спиратися на розвинену ринкову економіку з відповідними активними правовими та соціально-економічними регуляторами й ринковою інфраструктурою. Основними параметрами належного бізнесового середовища треба вважати: 1) стабільність національної кредитно-грошової системи; 2) пільгово-стимулюючу систему оподаткування підприємницьких структур (окремих підприємців); 3) державну фінансову та інфраструктур ну підтримку різномасштабного і насамперед малого підприємництва; 4) ефективний правовий захист інтелектуальної і промислової власності; 5) науково обґрунтоване й ринкове спрямоване ціноутворення; 6) сформованість колективних та індивідуальних матеріальних стимулів; 7) інтеграцію підприємництва у світовий економічний простір; 8) достатню привабливість іміджу підприємницької діяльності. В Україні найважливішими передумовами підприємництва є проведення демократичного акціонування на роздержавлених підприємствах, демонополізації виробництва, активна підтримка державою інвестиційних процесів щодо різних суб'єкте підприємницької діяльності та ін. Крім того, в країні повинні існувати спеціалізовані консультативні центри для підприємців з питань управління, маркетингу та інноваційні центри, що надають фінансову и іншу допомогу особам, які бажають займатися підприємництвом...[10,112]

Обираючи сферу діяльності майбутній підприємець повинен заздалегідь проаналізувати потреби ринку у певних видах товарів і послуг, доцільність залучення коштів ззовні, визначитись з партнерами у постачанні сировини, комплектуючих виробів тощо, з торговельними організаціями та ін. Після цього складають бізнес-план, обирають організаційно-правову форму підприємства, добирають кадри, укладають угоди з підприємствами-субпідрядниками і постачальниками, залучають (у разі необхідності) зовнішні джерела фінансування, розпочинають процес будівництва тих чи інших об'єктів.

Підприємець повинен мати такі найважливіші якості:

- здатність бачити в людині основне джерело підвищення ефективності роботи підприємства, генератора нових ідей; проводити політику формування лідерів і новаторів, стимулювати у них виправданий ступінь ризику; формувати економічне мислення; постійно здійснювати пошук нових можливостей;

- уміння об'єднати людей для досягнення спільної мети, здатність переконувати їх, приділяти увагу прагненням людей, їх духовним якостям, домагатись, щоб цінності фірми підтримували всі працюючі тощо;

- професійна підготовленість для пошуку оптимальних варіантів розвитку підприємства, інтенсифікації його діяльності; здатність постійно орієнтуватись на ефективність та якість, здійснювати систематичне планування, йти на розумний ризик; впроваджувати такі форми і системи заробітної плати, які сприяють економії ); надавати підрозділам певну автономію в поєднанні з жорстким централізмом щодо досягнення стратегічних цілей та ін.;

- постійне орієнтування на потреби споживачів; сплата податків відповідно до чинного законодавства; прагнення не забруднювати довкілля; добиватись оптимального поєднання індивідуальних, колективних та суспільних інтересів; відповідати за свої дії;

- уміння діяти цілеспрямовано, енергійно, вірити в успіх справи, бути наполегливим, розвивати свої творчі, організаторські здібності тощо.[4,289-290]

Свою діяльність підприємець (особливо висококваліфікований) повинен спрямовувати на виготовлення не товарів-аналогів, а виробів, що мають якісно нові риси. Зрозуміло, що виробництво їх не може принести підприємцю миттєву віддачу (прибуток). Однак віддача обов'язково виявиться через певний час, коли відбудуться зміни у виробництві, його структурі, а отже, і у потребах суспільства.

3. Економічний зміст прибутку та теорії прибутку

Основною метою діяльності підприємств, фірм і компаній є привласнення максимального прибутку.

Прибуток -- це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і береться за головний показник її результативності (ефективності).

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.[11,449]

У «Великому економічному словнику» стверджується, що прибуток -- це «узагальнюючий показник фінансових результатів господарської діяльності; визначається як різниця між виручкою від господарської діяльності і сумою витрат на цю діяльність».[6,508] У «Сучасному економічному словнику Макміллана» «прибуток, -- це перевищення доходів від продажу товарів і послуг над витратами на виробництво і продаж усіх товарів».[12,406]

У цих визначеннях відсутні основні ознаки економічної категорії, насамперед політекономічного аспекту.

Прибуток (у політекономічному аспекті) -- найважливіша форма механізму втілення економічної реалізації різних типів капіталістичної власності, в якій (формі) виражаються економічні відносини між капіталістами і найманими працівниками 3 приводу виробництва, обміну і привласнення створеної додаткової вартості і частини необхідного продукту.

Західні економісти стверджують, що нерідко прибуток є породженням усього авансованого капіталу, всіх сучасних факторів виробництва: праці, капіталу (засобів праці), землі, діяльності управлінського персоналу з організації виробництва, підприємницької діяльності (щодо нових комбінацій техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових джерел сировини, впровадження досягнень науково-технічного прогресу), ризику, інформації, часу. На відміну від цього, марксистська політична економія трактувала прибуток як результат експлуатації найманої праці капіталом та перетвореної форми додаткової, вартості. Обидві точки зору дещо однобічні. Насправді прибуток створюється працею, але не лише найманих робітників у сфері матеріального виробництва (хоча така праця є домінуючою), а й менеджерів різних ланок (вищої, середньої, нижчої), функціонуючих капіталістів та інших категорій сукупного працівника. За сучасної фондо- та енергоозброєності ні праця, відокремлена від засобів праці, ні засоби праці, відокремлені від живої праці, прибутку не створюють. Новою продуктивною силою є синергічний ефект (результат їх поєднання), а вирішальну роль у його формуванні відіграє праця, оскільки вона приводить у рух засоби праці.[4,313]

Якщо підприємець не привласнює частку прибутку у вигляді підприємницького доходу, він «...переорієнтує свої зусилля з цього напряму діяльності на інший, привабливіший, або навіть відмовиться від ролі підприємця заради одержання зарплати або платні».[3,46]

Щодо прибутку в політичній економії є різні погляди (концепції). Вони відрізняються не лише поглядами на суть категорії, а й поглядами на джерела прибутку. Першою спробою пояснити природу прибутку в політичній економії була теорія меркантилістів. Виходячи з суто зовнішнього поверхового сприйняття дійсності, вони вважали, що прибуток виникає в сфері обігу, в зовнішній торгівлі в результаті продажу товарів за кордоном дорожче, ніж їх купили. Зовнішня торгівля, - на думку представника меркантилізму Томаса Мена, приносить користь трьох видів: користь державі, прибуток купцю, доходи королю.

Фізіократи, які прийшли на зміну меркантилістам, перенесли проблему одержання прибутку із сфери обігу в сферу виробництва однак вони вважали, що прибуток створюється лише в землеробстві, бо тут досить наочно видно, як вплив сил природи веде до зростання споживних вартостей понад витрати виробництва (посіяно навесні одну кількість зерна, зібрано восени значно більше).[13,40]

Суттєвий доробок у розробку проблеми прибутку внесли класики політекономії А.Сміт і Д.Рікардо. Так, А. Сміт при визначенні вартості працею стверджував, що одна частина створеної робітниками вартості йде на оплату їх заробітної плати, інша -- на оплату прибутку підприємців як винагорода капіталісту за послуги капіталу (тобто засобів праці). Проте він не зміг узгодити ці суперечливі погляди, об'єднавши їх у цілісну концепцію прибутку. Такий синтез полягає у тому, що джерелом прибутку є насамперед праця найманих працівників і праця підприємця (управлінська, організаторська).

Д. Рікардо не з'ясовував проблему джерел прибутку, ототожнював додаткову вартість і середній прибуток, тож і не помітив суперечності між визначенням її величини залежно від величини капіталу (про що свідчить закон середньої норми прибутку) і від рівня продуктивності праці (про що говорить закон вартості). Водночас він дійшов висновку, що зміна прибутку залежить від зміни заробітної плати. Зокрема, при зростанні продуктивності праці на його думку, знижується вартість засобів існування, а це зменшує заробітну плату і збільшує прибутки.[4,315]

Згідно з теорією трьох факторів виробництва представника прагматичної політекономії ХІХ ст. французького економіста Ж.Б. Сеэма в процесі виробництва беруть участь три фактори: праця, капітал і земля, які є самостійними джерелами доходів. На підставі цього прибуток проголошується винагородою підприємцям за "продуктивну послугу" у вигляді витрат капіталу. Тобто прибуток - це доход, який одержує власник капіталу (підприємець), тоді як зарплата - доход власника ресурсу праця, рента - доход власника ресурсу земля.

Досить оригінальною теорією прибутку була теорія утримання, з якою виступив у середині ХІХ ст. англійський економіст Н. Сеніор. Він стверджував, що підприємці заради виробництва й нагромадження жертвують своїм добробутом, утримуються в повсякденному використанні коштів на особисте споживання, проявляють бережливість тощо, і завдяки цьому отримують прибуток.

К. Маркс розробив свою теорію прибутку. На відміну від економістів-прагматиків, які в своєму теоретичному аналізі прибутку прагнули виправдати його привласнення власниками засобів виробництва, К.Маркс аналізує природу прибутку й джерела його виникнення. Зокрема, він довів, що прибуток - це перетворена форма додаткової вартості. А додаткова вартість є неоплачена праця найманих робітників. Отже, по-перше, прибуток - категорія виробництва, а не сфери обігу, і тим більше не психологічна. І, по-друге, привласнення його підприємцями здійснюється не на основі того, що вони беруть певну участь у виробництві (як їхня з/п) і не тому, що вони утримуються від споживання, а тому, що вони є власниками засобів виробництва, робітники ж їх (засобів виробництва) не мають і тому змушені продавати свою робочу силу, яка і є джерелом прибутку. Останній привласнюється підприємцями безоплатно.

Сучасні західні економісти розвивають теорії економістів ХІХ - поч.ХХ ст., пристосовуючи їх до нових умов. Можна виділити 4 основні концепції:

- теорія "продуктивності капіталу", згідно з якою прибуток є результатом капіталу як фактора виробництва;

- теорія "утримання", яка проголошує прибуток психологічним фактором;

- теорія, яка визначає прибуток як "трудовий доход" підприємців за підприємницьку діяльність;

- теорія, в якій прибуток розглядається в якості доходу, породженого монополіями.[14,48-60]

Висновки

Невід'ємним елементом ринкового господарювання, однією з найактивніших форм економічної діяльності є підприємництво, або особливий тип господарювання.

Сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті передбачення точного розрахунку, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

Прибуток відіграє суттєву роль в діяльності підприємства:

1) він виступає ціллю, мотивом, що спонукає до підприємницької діяльності;

2) він є джерелом розширеного відтворення на підприємстві, тобто за рахунок прибутку здійснюється нагромадження капіталу з ціллю зростання обсягів виробництва;

3) прибуток виступає джерелом доходів держави, тому що підприємство сплачує податки та інші платежі в основному, за рахунок прибутку.

Широкий розвиток підприємництва збагачує економічну діяльність суспільства, урізноманітнює її форми, підвищує економічну ефективність суспільного виробництва. Досвід країн з розвиненою ринковою економікою показує, що сьогодні підприємництво є найпрогресивнішою системою ведення господарства незалежно від соціально-економічного устрою суспільства.

Список використаної літератури:

1. Макаровська Т.П., Бондар Н.М. Економіка підприємства --К.: МАУП, 2003. -- 304с.

2. Предпринимательство, или Как завести собственное дело и добиться успеха: Пер. с англ. / Роберт Хизрич, Майкл Питерс; Общ. ред. В. С. Загашвили -- М.: Прогресс, 1992.-- 635с.

3. Макконнелл K.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: пер. с 13го англ. изд.-- М.: Инфра- М, 1999 -- 974с.

4. Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна теорія: підручник.-- К.: Академія, 2004.-- 856с.

5. Шумпетер Й., Пигу А., Кантильон Р. Теория экономического развития.-- М.: Прогресс, 1982.--401с.

6. Большой экономический словарь / Под ред. А.Н. Азрилияна. - Изд. 2, доп. и перераб.-М.: Институт новой экономики, 1997.-864 с.

7. Экономическая энциклопедия. / Под ред. Л.И. Абалкина. - М.: Экономика, 1999. - 1055 с.

8. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії.- К.: Основи, 1994. - 297с

9. Жилинский С.Э. Предпринимательское право (правовая основа предпринимательской деятельности): Учебник для вузов. -- 3-е изд., изм. и доп. -- М.: Издательство НОРМА, 2001. -- 672 с.

10. Лапуста М.Г. Предпринимательство: -- М.: ИНФРА-М, 2009. -- 608 с.

11. Економіка підприємства: Підручник/ За ред. С.Ф. Покропивного. К.: КНЕУ, -- 1999. -- 535с.

12. Словарь современной економической теории Макмиллана.-- М.: ИНФРА-М, 1997.

13. Белобжецкий И.А. Прибыль предприятия.-- М.:Жур."Финансы", №5, 1993

14. Кодацкий В.П. Проблемы формирования прибыли.-- М.: Жур."Экономист", №4,1999

Размещено на Allbest.ru