Економічна система: поняття, структура та взаємодія її елементів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

З дисципліни: Політична економія

На тему:

Економічна система: поняття, структура і взаємодія її елементів

Зміст

Вступ

Розділ І Теоретичні засади виникнення та існування економічної системи

1. Становлення економічної системи

2. Суть і характеристика економічних систем суспільства

Розділ ІІ Аналіз стану економічної системи України

1. Розвиток економічної системи України

2. Стан ринкової економіки

3. Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі

Розділ ІІІ Сучасна трансформація міжнародного поділу праці та перспективи участі України у світогосподарських процесах

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

На початку третього тисячоліття різко загострилися проблеми соціально-економічного розвитку. Головна суперечність світової економіки дедалі більше проявляється у скороченні й поступовому вичерпуванні традиційних ресурсів господарського зростання за істотного збільшення кількості населення планети. Так, на початок нашої ери у світі проживало 200-250 млн. чол., а зараз налічується понад 5 млрд. Розв'язання вказаної суперечності спонукає до активного пошуку нової парадигми економічного розвитку, яка б передбачала, з одного боку, перехід до використання принципово нових джерел і видів ресурсів господарського розвитку, а з іншого - до певної регуляції співвідношення між кількістю населення та наявним обсягом споживчих благ для задоволення його потреб. Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану, нового типу цивілізації. Розв'язання цих нагальних завдань здійснюється на різних рівнях та у різноманітних сферах суспільства.

Сучасний світовий суспільний розвиток характеризується посиленням зв'язків і взаємодією між країнами. Ні одна країна світу не може претендувати на повноцінний розвиток, якщо не втягнута в орбіту світогосподарських зв'язків. Міжнародне співтовариство об'єднує держави, які мають свою національну і економічну самобутність. Отже, світове господарство - це сукупність національних економік, пов'язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв'язками.

Характерною рисою сучасного світового господарства є швидке зростання зовнішньоекономічних зв'язків між країнами, поглиблення міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація господарського життя, та міжнародна конкуренція.

За такого великого розмаїття неабиякого значення набувають наукове узагальнення, синтез існуючих теорій і концепцій та їх адаптація до потреб і реалій економіки України.

Оскільки об'єктивна необхідність вимагає поступового, але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці, світових інтеграціних процесів, треба враховувати усі вихідні, визначальні умови, що складаються у світовій економічній системі.

Розділ І. Теоретичні засади виникнення та існування економічної системи.

1 Становлення економічної системи

Економічна наука як система поглядів, знань, законів, що відображають господарське життя людського суспільства склалася досить недавно - у XVIII-ХІХ ст. Однак важко уявити, що існували коли-небудь часи, в які людей не цікавили б проблеми багатства: його одержання, нагромадження, використання тощо. Отже, розгляд певних економічних проблем ми знаходимо в найдавніших пам'ятках історії людства.

У найдавніших письмових джерелах Єгипту, Месопотамії, Індії, Китаю розглядаються в основному питання економічної політики і управління державою. Зокрема, в «Законах царя Хаммурапі» (Месопотамія, Вавілон, XVIII ст. до н.е.) заборонявся продаж за борги земельних наділів військових та деяких інших категорій підданих; боргове рабство обмежувалося 3-ма роками не залежно від суми боргу; обмежувався позичковий відсоток (20% по грошових позичках, 33% - по натуральних), захищалося право власності та інтереси сторін у господарсько-правових угодах.

У творах мислителів Стародавньої Греції зустрічаються вже ідеї, що стосуються власне економічної теорії (об'єктивні закономірності господарського життя). Зокрема, Ксенофонт (біля 430-355 рр. до н.е.) звертає увагу на залежність майстерності від рівня поділу праці, а сам поділ праці залежить від розміру (місткості) ринку. Гроші він розрізняє як засіб обігу і скарб.

Платон (428 або 427-348 або 347 рр. до н.е.) в творах «Держава» і «Закони» робить одну з перших спроб створити проекти ідеального суспільства. У «Політиці» або «Державі» Платон систематизує потреби людини і пов'язує їх задоволення з поділом праці, зазначаючи, що потреби і поділ праці є причинами виникнення міст. Гроші, на його думку, виконують не лише функції засобу обігу та скарбу, але і міри вартості. У трактаті «Закон» філософ торкається проблеми співвідношення багатства і бідності.

Найвищого рівня економічна думка античності досягла в творах Арістотеля (384-322 рр. до н.е.) «Нікомахова етика» та «Політика». Господарську діяльність, спрямовану на задоволення потреб, він назвав економікою (ойкос - дім, номос - закон). Ту ж частину господарської діяльності, що спрямована на збагачення, Арістотель називає хрематистикою (від хрема - майно, багатство) і зазначає, що жадоба наживи не знає меж. Філософ засуджує хрематистику і, відповідно, її основу - лихварство і торгівлю з метою збагачення. Торгівля задля задоволення власних потреб визнається необхідною. Арістотель одним з перших звернувся до аналізу суті процесу обміну. «Все, що бере участь в обміні, має бути певним чином зіставним», - пише філософ. І досі в економічній науці немає єдиного погляду на те, що ж саме робить товари сумірними. Одні (зокрема Д.Рікардо, К.Маркс) вважають, що основою сумірності є затрачена людська праця, інші (зокрема Тюрго, маржиналісти) - її вбачають у потребах, у товарах та їхній корисності.

Економічна думка середньовіччя переважно ґрунтувалася на господарських ідеях Біблії, Корану та інших релігійних джерелах. Пануюче натуральне господарство не вимагало глибоких теоретичних узагальнень.

Пожвавлення господарського життя і зародження нового способу господарювання розпочалося насамперед у торгівлі. Теоретичні узагальнення економічних проблем відповідно теж стосувалися у першу чергу проблем торгівлі. Цей напрямок економічної думки згодом (у XVIII ст.) одержав назву меркантилізм (від іт. «mercante» - купець, торговець). Розрізняють ранній (кінець XV- XVI ст.) і пізній (кінець XVI- XVII ст.) меркантилізм. Ранній меркантилізм називають ще монетарним, його представники виступали за заборону вивезення золотих грошей з країни, за сувору державну митну політику, а пізній меркантилізм - так званим торговим або балансовим. Ідеологи цього напрямку вважали, що гроші, вивезені з країни, дадуть змогу на зовнішньому ринку заробити торгівлею більше грошей і держава стежитиме не за тим, щоб не вивозили золото та срібло з країни, а за тим, щоб ввозили більше, ніж було вивезено. Спільні риси раннього і пізнього меркантилізму: а) основна сфера дослідження - торгівля, обіг; б) основною формою існування багатства вважається золото і срібло; в) конкуренція вважається шкідливою; г) необхідне втручання держави в економічне життя, зокрема проведення політики протекціонізму: захисту вітчизняного ринку і вітчизняних купців; д) приділяється певна увага ремісництву. З меркантилізмом пов'язане виникнення назви науки «політична економія». У 1615 р. Антуан де Монкретьєн видав «Трактат політичної економії», в якому пропонує королю Франції проводити економічну політику заохочення торгівлі, доводить, що остання є головною ціллю виробництва, тому що недостатньо виробити продукт, а його потрібно ще продати.

Згодом основна увага дослідження переноситься зі сфери обігу у сферу виробництва. Вперше об'єктом вивчення сферу виробництва зробили французькі економісти, які назвали себе фізіократами (від фр. «physiocrates», гр. «physis» - природа, «cratos» - влада). Очолив цей напрямок Франсуа Кене. Фізіократи запровадили поняття чистого продукту (ціна виробленого продукту за відрахуванням витрат виробництва). Вони вважали, що саме чистий продукт визначає приріст народного багатства, що в цілому правильно. Але, на думку фізіократів, чистий продукт створюється тільки землею, тобто в сільському господарстві. Продуктивною, відповідно, визнається лише сільськогосподарська праця, а землероби - продуктивним класом. Будь-яка інша праця, на думку Кене, не продуктивна, і відповідно представники всіх інших видів діяльності утворюють безплідний клас. Окремо виділяється ще клас землевласників. Земля, на їхню думку, є найбільшою цінністю.

Основні ідеї, що об'єднували школу фізіократів: а) держава не повинна втручатися в економіку; б) продуктивною є тільки сільськогосподарська праця; в) необхідність введення єдиного земельного податку.

Особливою заслугою Ф.Кене є створення «Економічної таблиці» (1758 р.) - першої схеми процесу суспільного відтворення, де економіка вперше розглядалася як круговий потік продуктів і доходів.

Особливий вплив на розвиток світової економічної думки мала англійська класична політична економія. Найвидатнішим представником цього напрямку був Адам Сміт (1723-1790). Його «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) або «Багатство народів», як цю книгу найчастіше називають зараз, є взірцем глибокого, прискіпливого та неупередженого аналізу. Дехто з сучасних дослідників вважає, що в цій книзі в зародку існують усі сучасні підходи до аналізу економіки.

Основні напрямки дослідження у Сміта:

1. Поділ праці : а) універсальність (від операцій до професій і далі до класів та поділу країни на міста і села); б) ступені поділу праці, відкриває таке явище як технічний прогрес (саме поділ праці дає простір створенню машин).

2. Поняття цінності : а) корисність речі («цінність» для споживання); б) мінова цінність («цінність» у обміні). А.Сміт звертає увагу на процес обміну як економію праці. До Сміта завжди прибуток в обміні однієї з сторін розглядався як збитки для іншої.

3. Ціна будь-якої речі, на думку А.Сміта, складається з трьох частин: плати за працю, земельної ренти та прибутку на капітал. Відповідно до джерел доходу суспільство поділяється на три класи: наймані робітники, землевласники та капіталісти-підприємці.

4. Вплив на економіку вільної конкуренції та монополії.

5. Стани економіки: зростання, спадання та застій.

6. Досліджував процес нагромадження капіталу та суспільного відтворення.

7. Захищаючи принципи природної свободи, А.Сміт визначає досить суттєві функції держави: а) забезпечувати таку діяльність, яка не можлива або не вигідна для приватного капіталу (освіта, зв'язок, транспорт тощо); б) підтримувати режим природної свободи (правовий та економічний захист свободи конкуренції); в) захист життя, свободи та власності громадян.

8. Формулює поняття «невидимої руки», що спрямовує виробників, які мають на меті власні вигоди, піклуватися про потреби та інтереси суспільства. Тепер це називається система економічних законів.

Найбільш відомим послідовником А.Сміта був Давид Рікардо (1772-1823). Він аналізував економічні процеси у період так званого промислового перевороту, коли був здійснений перехід від мануфактурного до великого машинного виробництва. Вчений приділив значну увагу проблемам грошей, зокрема паперових, заробітної плати й прибутку, земельної ренти, обороту капіталу та захищав принципи економічного лібералізму. Водночас розробив теорію зрівняльних переваг, яка і досі застосовується для досліджень у галузі взаємовигідної зовнішньої торгівлі та міжнародного поділу праці.

Д.Рікардо, як і А.Сміт, доводив, що прибуток підприємця втілює неоплачену працю найманих робітників. Він вважав, що вартість товару завжди розпадається на заробітну плату і прибуток, які перебувають в оберненому співвідношенні: збільшення або зменшення заробітної плати викликає протилежні зміни прибутку.

Класиками англійської політичної економії А.Смітом і Д.Рікардо було започатковано трудову теорію вартості.

Певний вплив на світовий розвиток економічної думки мали дослідження Карла Маркса (1818-1883). У «Капіталі» (1т. 1867р.) він дав глибокий аналіз тогочасного процесу виробництва, зосереджуючи увагу на його недоліках та суперечностях. Особливу увагу дослідник звернув на проблеми створення прибутку, або додаткової вартості. К.Маркс довів до рівня наукової теорії ідею класиків політичної економії про двоїстий характер праці, розвинув трудову теорію вартості, обґрунтував прогресивну роль акціонерної власності, розкрив суть абсолютної ренти і т.п.

Вчення Маркса мало і серйозні недоліки. Зокрема, він недооцінив роль приватної власності, в тому числі приватної трудової у людському суспільстві, а абсолютизував роль державної власності. К.Маркс необґрунтовано вважав джерелом вартості тільки працю найманих робітників, ігноруючи при цьому працю підприємців. Марксистська теорія переоцінила роль великого виробництва в економіці суспільства. Маркс мало уваги приділив закону попиту і пропозиції і т.д. Ця теорія зазнала критики з різних позицій, але мала неабиякий вплив, зокрема, на вдосконалення процесу капіталістичного виробництва.

2. Суть і характеристика економічних систем суспільства

Економічна система - це форма організації економіки, господарський механізм, завдання якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи і методи ефективного використання обмежених (рідкісних) виробничих ресурсів. Функціонує економічна система з допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, урядові органи, податки, гроші, доход, планування, виробництво, прибуток тощо. Таким чином, економічна система трактується як комплекс економічних інститутів, набір яких приблизно однаковий у будь-якій системі.

Досучасні економічні системи

Економічна система первісної общини базувалась на спільній власності. Засоби праці були спільною власністю, а вироблений продукт розподілявся в інтересах всієї общини в цілому. Найбільшу долю отримували вожді, мисливці, воїни. Між всіма іншими членами общини продукт розподілявся порівну.

Рабство означало перехід до приватної власності в її абсолютній формі. Власністю рабовласника є не тільки земля, засоби виробництва, але і сама людина, яка на нього працює. Раб не має сім'ї, будинку, господарства.

Феодалізм розвинув приватну власність в абсолютній формі і в той же час послабив її абсолютний характер. Кріпак виступає і як суб'єкт, і як об'єкт власності. Як суб'єкт власності він має землю, сільськогосподарський реманент, худобу тощо. За звичаєвим правом в його рішення в межах його власності та сім'ї поміщик не втручався. Як об'єкт власності кріпак був змушений до відробіткового оброку (панщини), натурального (продукти виробництва) та (або) грошового оброку.

При капіталістичному господарюванні, щоб організувати виробництво матеріальних благ, власник засобів виробництва повинен купити робочу силу, а не людину. Без цього немає виробництва. Отже, здійснюється купівля-продаж робочої сили (наймання на роботу) і починається капіталістичне виробництво. При цьому стрімко розвиваються ринкові відносини.

Така коротка історія розвитку економічних систем аж до сучасних їх форм.

Розрізняють «чистий» капіталізм, командну економіку, традиційну економіку і змішані системи.

Чистий капіталізм

Характерними рисами та особливостями «чистого» капіталізму епохи вільної конкуренції є:

1. Приватна власність та фактори виробництва.

2. Ринкова система координації і управління господарської діяльності людей.

3. Свобода підприємництва і вибору діяльності.

4. Мета господарюючих суб'єктів - отримання максимального прибутку і діючи на свій страх і ризик.

5. Банкрутство чи прихід окремих нових виробників суттєвого значення для ринку немає.

6. Діє чиста або досконала конкуренція і отримується максимум прибутку при мінімумі витрат.

7. Забезпечується панування споживачів над виробниками, тобто виробляється тільки те, що купується.

Командна економіка

Командна економіка, або адміністративно-господарська система має такі характерні риси:

1. Суспільна власність на фактори виробництва.

2. Панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів.

3. Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності.

4. Відсутність будь-якої конкуренції і монополізм виробників.

5. Відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників.

6. Панування виробника над споживачем. На ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється. Вибору у споживача немає.

Традиційна економіка

Вона існує близько в 100 країнах. Основними специфічними рисами традиційної системи є:

1. Панування приватної власності.

2. Низький рівень економічного і соціального розвитку.

3. Багатоукладність економіки.

4. Залежний характер соціально-економічного розвитку.

5. Виробництво, розподіл і обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах.

6. Технічний прогрес різко обмежений.

7. Неписьменність населення, перенаселеність, високий рівень безробіття, низька продуктивність праці.

8. Темпи росту населення перевищують темпи росту промислового виробництва.

9. Велика зовнішня фінансова заборгованість.

10. Виключно висока роль держави і силових структур в економіці і політиці.

Країни традиційної системи є постачальниками сировини і матеріалів для світового господарства, служать ринком збуту готової продукції.

Змішані системи

Принципи «змішаної економіки» розробляли А.Вагнер, С.Чейз, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен, П.Самуельсон та інші. Характерними рисами змішаних систем є:

1. Приватна власність у її різноманітних формах.

2. Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший.

3. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. У такому випадку держава не повинна втручатися в діяльність господарських структур. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки.

4. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини. Необхідно підкреслити те, що жодна з названих вище основних економічних систем не існує нині в чистому вигляді. Отже, Україна мусить скористатися кращими світовими надбаннями господарювання і, враховуючи власні особливості, побудувати економічну систему, засновану на різноманітності форм власності і видах господарювання.

Розділ ІІ. Аналіз стану економічної системи України

економічна ринкова міжнародний праця

1. Розвиток економічної системи України

Формування економічної думки в Україні відбувалось тернистими шляхами і розцінювалось різними дослідниками у різні роки неоднозначно. Разом з тим в Україні ще в 20-ті роки і пізніше, в період політичної «відлиги» у 50-60-ті роки, був виконаний надзвичайно великий обсяг роботи по вивченню та висвітленню історії суспільно-економічної думки в Україні з кінця 16 і до початку 20ст. Проте методологія дослідження, що сформувалася в рамках офіційної ідеології тоталітаризму не могла не позначитись на характері й теоретичному рівні цих досліджень, зроблених оцінках і висновках. Значна політизованість, применшення впливу західної економічної науки або трактування цього впливу переважно з негативного боку, недооцінка національного аспекту, особливостей розвитку української економічної думки не могли не призвести до значних наукових втрат.

В останні роки, з набуттям нарешті Україною довгоочікуваної самостійності та незалежності, до українських істориків-економістів приходить розуміння необхідності висвітлення реальної картини історії української економічної думки на засадах неупередженого аналізу із застосуванням методологічних досягнень сучасності. З рядом статей щодо цього виступили на сторінках української преси Л.Горкіна, Т.Дерев'янків, С.Злупко, Н.Петровська, В.Сікора.

Відміна кріпацтва була необхідною передумовою економічного розвитку у 18-19ст в Україні, адже до 1796 року чисельність кріпаків на Україні становила 55.5% населення. Одним з найбільш послідовних критиків кріпосництва був козак, вихідець із слобідської України Андрій Алейніков. У своїх виступах він прямо вимагав скасування кріпосництва, що в ті часи ні до нього ні після нього ніхто не робив. Розкриваючи причини масової втечі селян, Алейніков пропонував, щоб «роботи на фабриці виконувались вільними людьми». Це мало важливе значення в умовах розпаду феодально-кріпосницького ладу і зародження капіталістичних відносин. Таким чином, розклад феодально-кріпосницького ладу, початок формування капіталістичного укладу і масові виступи селянства і козаків безпосередньо вплинули на формування суспільно-економічної думки в тогочасній Україні.

Реформа 1861 року поклала початок розвитку нових соціально-економічних відносин, а економічна думка того часу розвивалась навколо подальшого економічного і політичного розвитку країни. Ліквідація феодально-кріпосницької системи і перехід до нового способу виробництва пробудили до активного політичного життя широкі верстви населення і зокрема українську національну буржуазію. В період скасування кріпосного права економісти основним девізом своєї економічної доктрини вважали максимальний розвиток приватної ініціативи, вільної конкуренції і мінімальне втручання держави в економічне життя.

В другій половині 19 століття розвиток економічної теорії в Україні відбувався у сфері впливу та самобутньої інтерпретації на власному суспільно-економічному грунті класичної школи політичної економії, західно-європейських та російських соціалістичних вчень, у тому числі й марксизму; плідний розвиток психологічного напряму (київська психологічна школа) готував грунт для наступного розвитку його маргінального та математичного відгалужень, тощо.

Навідміну від Заходу, в Україні ще в 90-х роках зберігається досить відчутний вплив концептуальних положень класичної школи, маргіналізм тільки починає формуватись у самостійний напрямок, надзвичайно популярною у наукових економічних колах залишається економічна теорія марксизму.

Один із кращих спеціалістів з історії економічних вчень М.Туган-Барановський, характеризуючи основні тенденції та напрямки розвитку економічної думки у 19ст., відзначав, що все більше увага економістів переноситься на соціальні явища, породжувані капіталізмом, на розв'язання питання «про причини стійкої бідності серед зростаючого багатства». Саме при відповіді на це питання, вважав вчений, політична економія й розпалась на три основні напрямки, представлені, по-перше, захисниками нерегульованого товарно-господарського ладу; по-друге, виразниками ідей соціалізму як антиподу першого ; і, нарешті, третього, який «прагне зберегти товарно-господарський лад, пом'якшивши у той же час, шляхом посилення державного втручання в інтересах слабих, різкість класових антагонізмів».

Перший з визначених напрямків був представлений у світі класичною політичною економією, на зміну якій прийшла так звана австрійська школа з її теорією граничної корисності. В Україні ж у другій половині 19ст., власне до початку 90-х років, політична економія все ще знаходилась в ар'єргарді економічної теорії порівняно з передовими країнами Західної Європи та США. На відміну від провідних країн Заходу для України, ще в останній третині 19ст. головною залишається проблема капіталістичного розвитку в умовах напівкріпосницької самодержавної імперії. Це значною мірою пояснює той факт, що політична економія, представлена в Україні у 70-80-ті роки плеядою вчених, передусім - викладачами Київського, Харківського, Новоросійського університетів та інших вищих учбових закладів продовжувала розвиватися на базі класичної школи та її пізніших відгалужень.

Разом з тим теоретичні уподобання різних вчених розмежовувались, набували все більшої популярності ідеї протекціонізму. Спадщина професіональних українських політекономів того часу свідчить, що серед них залишається все менше беззастережних прихильників загально-філософської концепції класиків щодо «природнього права» людини та відповідно індивідуалістичного «економічного егоїзму», натомність, все більшої популярності набувають, з одного боку, ідеї Дж.-С. Мілля, а з другого боку - концепції засновників німецької школи - Ф.Ліста, Б.Гільдебранта та ін.

Посиленню уваги українських політекономів до соціального та історичного аспектів у трактуванні економічних явищ та законів значною мірою сприяв вплив економічної теорії марксизму.

Щоб краще уявити мотиви, які визначали відношення тих чи інших українських економістів до марксизму, а також до інших новітніх на той час - австрійської, етичної та соціально-політичної шкіл, потрібно взяти до уваги не тільки їх відданість або критичне ставлення до уявлень класичної школи, але й той складний процес теоретичної переорієнтації, який на Заході, по суті, вже завершився і який продовжувала бурхливо переживати політична економія в Україні. Економічна література того часу відбиває всю складність теоретичних переживань української політичної думки. Від того, яким теоріям класичної школи та її відгалужень віддавав перевагу той чи інший економіст, як правило, залежало і його відношення до новітніх на той час шкіл - нової німецької, австрійської та ін., а також марксизму. При цьому марксизм відігравав роль інтенсивного каталізатора у цьому складному процесі вибору й визначення шляхів подальшого розвитку політико-економічного знання в Україні.

Характерною рисою розвитку політико-економічної думки в Україні в останній третині 19ст. Стає все більш відчутний відхід від канонів трудової теорії цінності класиків і разом з тим поглиблення критичного аналізу розвитку цієї теорії марксизмом. Віддаючи данину німецькій історичній школі, вчені Київської психологічної школи використання історико-емпіричних підходів поєднували її з ідеєю регулюючого впливу держави в економічному житті. Київська психологічна школа підготувала добрий грунт в Україні для сприйняття ідей маргіналізму, який на цей час склався на Заході у самостійну і надзвичайно впливову течію (австрійська, англо-американська та математична школи). І саме внесення ідей маргіналізму в науковий обіг одночасно з критичним переглядом теоретичних засад як класичної школи , так і німецької історичної, а також марксизму склало характерну особливість формування економічної думки на зламі столітть.

Внесення у психологічний напрямок політичної економії засад австрійської школи надало йому, образно кажучи, друге дихання. Абстрактно-дедуктивний метод дослідження, застосований представниками цієї школи, внесення ними таких нових елементів аналізу, як величина «граничної корисності», фактор рідкісності та ін., дозволили подолати ряд суперечностей старої психологічної школи. Одним із перших в Україні звернув на це увагу М.Туган-Барановський, зробив порівняльний аналіз австрійської школи. Пізніше, проаналізувавши розвиток теорії граничної корисності від її витоків, вчений зробив висновок про доцільність її використання в економічних дослідженнях, зрозумів потужність та перспективність методів граничного аналізу. Хоча теорія граничної корисності служить у М.Туган-Барановського своєрідним завершенням теорії трудової цінності Рікардо.

Для післяжовтневого розвитку економічної теорії в Україні характерні ті ж риси, що і для загальнорадянської економічної думки. Політекономія перетворилась на описову науку, яка доводила правильність економічного курсу партії та уряду, господарські форми, суб'єктивно створювані ними, соціалістичними і єдино можливими. Вчені у своїх дослідженнях спирались на дезінформовані статистичні джерела, були позбавлені можливості користуватися досягненнями зарубіжної наукової думки, що було несумісним з об'єктивним економічним аналізом. Тому політична економія соціалізму не тільки все далі відходила від свого предмета, а й поступово перепліталась з політикою. І це повністю відповідало інтересам бюрократичної системи, якій абсолютно не потрібна була правда про об'єктивний стан виробничих відносин радянського суспільства. Розквіт економічної думки на Україні прийшовся на 20-30-ті роки, а її занепад на 30-60-ті, короткий період відродження на 60-ті, а криза на 70-80-ті, і знову період відродження, що розпочинається в другій половині 80-х років.

У 20-их роках в Україні, де розвиток економічної науки відображав цивілізаційні особливості національної економіки, ленінська програма побудови державного соціалізму не знаходила підтримку. Критикуючи програму більшовиків виступали проти націоналізації, що на їх погляд призведе до більшої анархії, ніж капіталізм, оскільки неможливо створити такий апарат, який зможе замінити саморегулюючу силу ринку.

У 1918 р. була створена Українська Академія Наук, в якій М.Туган-Барановський очолив соціально-економічний відділ. За його ініціативою в 1918 р. був створений Інститут економічної кон'юнктури (він став його директором), який мав на меті проведення економічних досліджень закономірностей суспільного розвитку та вироблення рекомендацій для його соціально-економічного стимулювання. Розробки цього інституту базувались на дослідженнях світової економічної теорії, і були спочатку оріїнтовані на обгрунтування хибності економічної програми більшовизму, на розробку плану самостійного розвитку України (формування української кооперації, власної валюти і т. ін.), а коли більшовизм вкорінився - на створення наукової концепції планування, створення нової системи фінансів, єдиної системи української сільськогосподарської кооперації.

В той час українська наукова думка включала різноманітні напрямки дослідження. В 1920 р. було засновано Товариство економістів, до якого входили такі видатні вчені як Є.Слуцький, К.Воблий, Р.Орженцький, М.Птуха, Ф.Задорожний та інші, що займались теоретично-економічним та прикладним аналізом народного господарства. В теоретичних концепціях того часу відстоюється думка про регулюючу роль ринку та ринкових цін, про неможливість зведення їх в економічних відносинах до системи натурального та трудового (вартісного ) обліку. Вказувалось на те, що не зважаючи на декларування цієї системи, держава повинна орієнтуватись на ринок та ринкові показники. В той час українська економічна думка досягла значних наукових висот і за рівнем та напрямами досліджень знаходилась в авангарді світової економічної думки. Праці Є.Слуцького, К.Воблого, Р.Орженцького, М.Птухи, Л.Яснопольського, О.Чаянова, О.Фелінцева та їнших отримали світове визнання. Проте орієнтація владних структур на тоталітаризм поклала край розвитку економічної думки в Україні, перетворила її на складову радянської економічної теорії. Були закриті щойно створені інститути та кафедри, припинені економічні дослідження, багато вчених було вислано з країни. З 30-х років змістом наукових досліджень стає доведення переваг економічної політики, що будується за «класовим принципом», а самі дослідження проникаються ідеями планування, директивності, централізму. Науковців, що підносили ці ідеї, відносили до складу «офіційних» і лише вони могли розраховувати на визнання, оскільки їхні ідеї не розходились з ідеологічними постулатами Компартії. До них можна віднести таких, як В.Чубар, О.Шліхтер, В.Введенський, Т.Жигалко та ін. Роботи цих економістів майже нічим не відрізнялись за спрямуванням, але все ж містили наукові положення щодо визначення принципів соціалістичного планування (серед яких балансовий метод), планового ціноутворення, планування товарообігу (особливо в частині побудови економіко-математичних моделей), кредитного планування та ін.

З цього часу економічна думка України розвивається відповідно до соціального замовлення, знаходиться в ізоляції від світової економічної думки. ЇЇ відродження починається разом із відродженням інших економічних наук в 60-х роках «політичної відлиги». Саме в цей час виходять з друку праці українських вчених. В роботах цього періоду розробляються теоретичні засади впровадження господарського розрахунку, йдеться про місце та роль товарно-грошових відносин в економічному розвитку. В українській економічній літературі, як і в радянській взагалі, починають обговорюватись проблеми, що чекали свого вирішення ще у 30-ті роки. Однак період піднесення змінюється періодом застою - коли одвічні проблеми політекономії соціалізму починають розглядатись в контексті «розвинутого соціалізму». Але і в цей період з'являється низка фундаментальних праць, в яких характеризуються проблеми розвитку економічного механізму, теоретично розробляються підходт до використання ринкових форм в умовах соціалізму. Саме в цей час з'являються праці з «історії економічної думки», де аналіз її розвитку ведеться не лише з позицій критики, а й позитивного внеску. На кінець 80-х - початок 90-х років в Україні починають формуватися засади сучасної концепції суспільного розвитку, з'являється ряд статей та публікацій в українській науковії пресі.

Повернення української економічної теорії в лоно світової економічної думки розпочалося не так давно, її ставлення до процесів, що відбуваються, не досить визначене. Від недавна в економічній літературі панує плюралізм поглядів, який сприяє розвитку науки. З огляду на це, в Україні існують передумови розвитку економічної теорії. Але цей процес має відбуватись на тлі переосмислення економічної спадщини та розвитку прогресивних економічних концепцій сучасності. Значну роль в цьому процесі повинна зіграти молода економічна еліта, вільна від стандартів тоталітарного мислення.

2. Стан ринкової економіки

Формування ринкової економіки в Україні необхідно було розпочинати з відтворення ринкових інститутів, які існують лише в зародковому стані.

Це повинно було відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні характеристики нашої країни.

В сучасних умовах нам необхідне ринкове регулювання, в тому числі і і щодо ціноутворення. Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інститути ринку не можуть функціонувати через відсутність ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно - комерційних, оптових та постачальницьких організацій), культури ведення ринкової економіки.

Аналізуючи стан речей в Україні на теперішній час можна сказати, що Україна зробила великий крок у просуванні до ринкової економіки. Про це свідчить проведена програма приватизації державного майна, залучення до цього усіх громадян ( приватизація через майнові сертифікати), утворення нових інститутів фінансового ринку, великої кількості посередницьких організацій, а також реорганізації старих і т.д.

Для того, щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних були створені ще й правові передумови. В Україні прийнято дуже багато законодавчих актів, що стосуються прав власності, господарювання, оподаткування суб'єктів господарської діяльності, але ці закони дуже часто не узгоджені між собою. Це є певним недоліком у ринковій системі України. Економіка України характеризується не повною системою функціонування ринкової економіки, а лише переходом до неї. Визначення сутності перехідного періоду має принципове значення для обґрунтування економічної політики держави, успішного здійснення реформ.

Капіталістична система чітко виявляє значення свободи підприємства і вибору.

Внаслідок капіталізації економічної системи в Україні відбувається процес активного формування основних видів ринків, а отже, структури ринку.

Так, характерними особливостями процесу формування ринку робочої сили є, по-перше, значне перевищений пропозицією робочої сили її попиту (у 2004 р. частка офіційно зареєстрованих безробітних становила 8,6 % до кількості економічно активного населення, а з урахуванням прихованого - до 20%), по-друге, значні масштаби міграції робочої сили (У пошуках роботи до країн близького і далекого зарубіжжя щорічно виїжджає до 7 млн. найбільш мобільної робочої сили, а сума валютних надходжень досягає 500 млн. дол. США); по-третє, існує значна невідповідність між якістю робочої сили, тобто рівнем 11 освіти і кваліфікації, та рівнем заробітної плати (середня заробітна плата, в Україні у 2002 р. близько 311 грн., на 70 грн. відставала від прожиткового рівня) та інше, що негативно впливає на ринок предметів споживання, послуг, засобів виробництва ^та інші види ринків. Середня номінальна заробітна плата У 2004 Р- становила вже 590 грн.

Особливостями ринку засобів виробництва в Україні є функціонування здебільшого уживаних засобів праці, високий рівень цін на сільськогосподарську техніку (що унеможливлює її придбання більшістю товаровиробників, передусім фермерськими господарствами), затоварювання продукцією машинобудування внаслідок її високої енергомісткості та матеріаломістка негативно впливають на цей ринок засобів виробництва надмірно високі ставки банківського кредиту, низька частка капіталовкладень та інші чинники. Внаслідок надмірно заниженої ціни на робочу силу, високих цін на товари і послуги, особливо комунальні послуги, в Україні формується звужений споживчий ринок передусім на товари тривалого користування.

Негативно впливає на споживчий ринок висока плата за навчання у ВНЗ та постійне розширення платних навчальних закладів. Низька платоспроможність переважної більшості населення України, низький рівень заощаджень звужує і фінансовий ринок, тобто грошовий ринок. Першочерговими кроками на шляху розширення цього ринку мають стати повернення громадянам вилучених трудових заощаджень, індексація заробітної плати, пенсій, стипендій, підвищення мінімальної заробітної плати та допомоги з безробіття. Деструктивну роль у розвитку фінансового ринку відіграє тіньовий ринок, на якому обертається близько 50 % грошової маси.

Протягом 90-х років відбувалося поступове звуження ринку інтелектуальної власності в Україні. Проте у 2000--2005 pp. ситуація змінювалася на краще. Вже у 2004 р. -- було видано понад 7 тис. патентів, у 2005 р. -- 3719 патентів на винаходи, 7467 -- на корисні моделі, 1569 -- на промислові зразки. Зареєстровано 11 645 свідоцтв на знаки для товарів і послуг. Крім того, значна частина "ноу-хау" вивозиться за кордон у процесі міграції висококваліфікованих спеціалістів.

Для зміцнення валютного ринку в Україні слід істотно послабити процес доларизації української економіки, зміцнити національну валюту, ефективно здійснювати валютне регулювання тощо.

У 2004 р. загальний обсяг цінних паперів на ринку України становив 34,76 млрд. грн., що на 11,14 млрд. грн. більше, ніж у минулому році. Проте відношення капіталізації українського фондового ринку до ВВП країни не дотягує й до 10 %, тоді як навіть для Росії і Польщі цей показник перевищує 35--40 %. Якщо у США у середині 90-х років дохідність акцій становила у середньому 24 % річних, то в Україні у 2001 р. вона була меншою 1 %. Причиною цього є не лише незначна кількість акцій у 17,5 млн. акціонерів, але й брак розвиненого фондового ринку, високий податковий прес на доходи підприємств (близько 80 %), що майже унеможливлює виплату частини прибутку на дивіденди, оподаткування самих дивідендів.

Ринку нерухомості в Україні властиві такі негативні тенденції, як скуповування за безцінь новою українською буржуазією землі у зубожілого населення, створення умов для продажу кращого житла найбіднішими жителями міст внаслідок непомірної квартплати та їх переселення у квартири гіршої якості. Обсяг цього ринку у 2001 р. в Україні становив близько 3 млрд. грн.

Починаючи з 2001 р. український ринок нерухомості почав демонструвати важливі якісні зміни: почав більш прискорено розвиватися первинний ринок житла, а також ринок комерційної нерухомості. Обсяг ринку в Україні у 2004 р. становив понад 4 млрд. дол., у тому числі первинного ринку -- 1,5 млрд. дол.

Сьогодні більшість людей в Україні на собі відчули, у що обійшлась нам політика «спроб і помилок». Головними помилками економічної політики стали ігнорування специфічності умов ринкової трансформації економіки України, стратегічні прорахунки у здійсненні зовнішньоекономічного курсу, неузгодженість між фінансовою та монетарною політикою, необґрунтованість соціальної політики, не розробленість структурної політики, непослідовність політики економічної лібералізації тощо. Головна причина цих помилок полягає в тому, що в економічній політиці не розрізнялися перехідний період і сама ринкова економіка й нерідко застосовувались ринкові методи в умовах, коли економіка ще не стала ринковою. Все це безперечно, значно поглиблювало економічну кризу, зумовлювало спад виробництва і падіння життєвого рівня народу, посилювало соціальну напруженість у державі, а також зумовлювало нестабільність внутрішньої політичної ситуації.

У світі існують десятки сильних моделей, призначених для реформування економіки. Серед них моделі використані Німеччиною, Японією, Південною Кореєю Гонконгом, Тайванем ... Своєрідна але сильна модель діє в Китаї. Такі моделі, що зросли з «жолудя» здорового глузду і наукового аналізу конкретних ситуацій у конкретних країнах дали можливість успішно розвиватись економікам, які стали могутніми та життєздатними.

Багато хто з економістів вважає, що найбільш прийнятною для України є модель, використана з 1959 року в Німеччині. В основі німецької моделі - рекомендації, що враховують досвід країн, які волею історії опинилися в ролі наздоганяючих і не мали іншого способу прискорити темпи свого розвитку як тільки використати для цього владу і могутність державної машини. І це стало вирішальним фактором успіху.

Тепер уже стало незаперечним: дальше впровадження в Україні курсу економічних реформ під гаслом саморегулювання абсолютно неприйнятне. Що ж робити? Продовжувати курс реформ, які повинні розглядатися не як самоціль, а як дійовий засіб підвищення ефективності економіки та покращення життя народу.

Не може країна з 50 - мільйонним освіченим населенням, країна в центрі Європи з багатими традиціями спостерігати власне руйнування. Ми просто зобовязані вибратися з ями, до якої втрапили, і забезпечити всім громадянам України гідне життя.

3. Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі

Для пізнання соціально-економічних процесів використовують загальнонаукові та спеціальні для економічної теорії методи.

Серед загальнонаукових методів можна виділити структурно-функціональний метод, який передбачає розгляд будь-якого економічного явища як системного з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів. Так, за цим методом можна визначити склад сучасних продуктивних сил будь якої держави, простежити зміни які в ній відбуваються, визначити роль і місце кожного елемента цих продуктивних сил.

Одним із засобів пізнання соціально-економічних процесів є поєднання якісного та кількісного аналізу і визначення на цій основі математичних методів в економічних дослідженнях. Кількісні характеристики є невід'ємною частиною будь-якого економічного дослідження. Необхідність володіння прийомами математичного аналізу зумовлена розвитком об'єкта досліджень - багатовимірного світу економіки.

До спеціальних прийомів дослідження економічної теорії виділяють метод наукової абстракції. Він полягає у виділенні найсуттєвіших характеристик процесу, що вивчається.

Також до спеціальних методів дослідження відносять соціально-економічний експеримент, кількісний метод та ін.

Загальні основи соціально-економічного розвитку.

1. Поєднання факторів виробництва.

Функціонуванню і взаємодії факторів виробництва передує їхнє поєднання.

Процес виробництва передбачає об'єднання людей певним чином між собою та з відповідними речовими факторами виробництва. У характері поєднання факторів виробництва відображається сукупність важливих соціально-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її виробничих відносин. У характері відбивається соціально-економічне, а у способі - організаційно-трудове поєднання факторів виробництва.

Поєднання факторів виробництва - це не стигла система, а динамічне явище. Серед проблем, які виникають у процесі поєднання факторів виробництва, виділяють такі:

- забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і трудових ресурсів, їхньої взаємної якісної та кількісної відповідності;

- формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних засобів виробництва;

- забезпечення заміни ручної, малокваліфікованої праці на технічно та технологічно оснащену, що дає змогу значно зменшити витрати всіх ресурсів на одиницю створеного продукту;

- досягнення доцільних пропозицій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва і підготовці сучасного працівника;

- пошук і впровадження нових, прогресивних форм включення працівників у виробничий процес;

- створення і утримання на належному рівні механізму економічного управління процесом поєднання і використання факторів виробництва, за якого б досягався найбільший результат при найменших витратах.

2. Результативність виробництва.

Результативність використання речових та особистих факторів виробництва може бути відображена категорію ефективності виробництва, яка може бути підвищена за рахунок як збільшення використаних факторів, так і повнішого їх використання, тобто екстенсивним або інтенсивним шляхом. У реальному процесі виробництва обидва шляхи переплітаються при переважній ролі одного із них.

Практика засвідчує, що інтенсифікація факторів виробництва залежить від змін у характері їхнього поєднання. Більшість економістів світу вважають, що приватизація виробництва не може тотальною. Важливо активізувати і державні його фактори через корпоратизацію та комерціалізацію їхнього використання. Водночас слід невпинно поширювати масштаби поєднання працівників з приватними, орендованими, акціонерними та змішаними видами використання засобів виробництва.

Найбільший виробничий ефект досягається тоді, коли користувачі факторів водночас є їх власниками. Однак таке поєднання навряд чи може бути загальним або навіть широкомасштабним, оскільки це означає, що всі члени суспільства повинні бути не тільки номінальними, а й функціонуючими власниками, тобто виконавцями оперативних розпорядчих функцій.

3. Ефективність суспільної праці.

Умовою соціально-економічного прогресу в будь-якому суспільстві є підвищення результативності витрат живої і уречевленої в засобах виробництва праці.

Для визначення застосування у виробництві суспільної праці важливого значення набув узагальнюючий показник ефективності використання всієї, яка застосовується у виробництві, праці - як живої, так і уречевленої, що повніше відображає ступінь економічного процесу.

Крім економічного від застосування суспільної праці, результатом чого є зростання сукупного суспільного продукту, національного доходу, необхідно враховувати і соціальний ефект. Він полягає у тому, що витрати праці в галузях нематеріального виробництва сприяють підвищенню її результативності в матеріальному виробництві через всебічний розвиток особи, підвищення рівня знань і культури, зміцнення здоров'я, зростання вільного часу тощо.

Розвиток сфери послуг, поліпшення постачання розширюють можливості для підвищення кваліфікації, виховання дітей і впливають на ефективність використання живої та уречевленої праці. На підвищення продуктивності праці впливають також матеріальні умови життя населення: комфортність житла, транспорт, повноцінний відпочинок.

Відображення економічного та соціального ефекту може не збігатися в часі. Наприклад, витрати праці на освіту, поліпшення житлових умов впливають на підвищення продуктивності через певний проміжок часу. Оскільки ресурси праці в кожній певний момент обмежені, можуть виникати суперечності між соціальними та економічними критеріями ефективності праці.

Проблема вибору національної економічної політики України.

Підвищення національної свідомості посилює роль національних традицій та цінностей, які відіграють важливу роль при виборі моделі соціально економічного розвитку України.

Величезною мірою темпи та глибина суспільно - економічного прогресу України буде залежати від того, по якому шляху піде українська нація, що відроджується. Слід усвідомити, що наша держава не може просто перейняти і повторити чужий історичний досвід.

Соціально - економічні системи є типологічними, а економічні закони - універсальними. Проте це не означає, що загальні економічні закономірності та тенденції не мають особливих специфічних форм свого прояву. Причому останні багато в чому обумовлені національною специфікою тієї чи іншої країни.

Тільки на основі власної національної економічної моделі Україна зможе знайти своє місце в світовій спільноті. Використовуючи досвіт інших країн слід врахувати конкретну суспільно - економічну ситуацію.

При виборі національної економічної моделі слід враховувати, що Україна є складовою частиною європейської цивілізації як певної соціально-економічної та культурно - історичної цілісності. Безперечним є те, що відмежування національної української економіки від тенденцій розвитку всесвітнього господарства буде призводити до відставання від поступу світової цивілізації.

Етнічність як фактор економічного розвитку.

У нинішній кризовій ситуації економічного занепаду етнічна солідарність набуває для кожної людини особливої привабливості. Індивід для досягнення певних життєвих цілей використовує етнічну належність як основу для спільних колективних дій представників однієї національності.

Етнічний фактор економічного розвитку має велике значення в сучасних умовах. Разом з тим, було б невірним абсолютизувати національні фактори як основу ринкової економіки. Бачення економіки крізь призму етнічних інтересів - це далеко не єдиний спосіб адекватного відображення всієї багатоманітності економічного життя суспільства.

У ході реформ слід взяти все краще, що є у світовій практиці, і поєднати світові економічні моделі з найбільш життєздатними національними формами економічного життя. Важливо використати всі національні традиції, які відповідають потребам соціально-економічного прогресу. Релігійність як фактор економічного розвитку.