Управління постійними витратами та витратами на збут продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Управління постійними витратами

1.1 Управління загальновиробничими витратами

1.2 Управління адміністративними витратами

2. Управління витратами на збут продукції

Список літератури

1. Управління постійними витратами

До постійних, а правильніше все ж таки умовно-постійних витрат належать загальновиробничі та адміністративні витрати або накладні витрати -- витрати, які пов'язані з управлінням та обслуговуванням окремого виробництва або всього підприємства чи організації.

Особливість постійних виробничих витрат полягає у тому, що ці витрати -- величина відносно стабільна. Вона не може різко змінюватися і коливатися залежно від видів продукції, що виробляється, її обсягів і періодів виробництва. У короткостроковому періоді ця величина фіксована і залишається незмінною. Саме з цієї причини при організації господарських підприємств, їх структурній та організаційній перебудові, плануванні чинник формування і оперативного контролю постійних витрат має важливе значення.

Склад статей загальновиробничих та адміністративних витрат має багато спільних рис. У їх структурі переважають витрати, які абсолютно залишаються не змінними при зміні обсягів виробництва продукції чи виконання робіт. Одним з таких видів витрат є знос (амортизація) будівель, споруд та інших об'єктів загальновиробничого та адміністративного призначення.

Амортизаційні відрахування є однією з найважливіших статей постійних виробничих витрат. Тому від методів нарахування амортизації значною мірою залежить рівень собівартості продукції. Амортизацію визначають шляхом розподілу початкової вартості основного капіталу пропорційно терміну його використання.

Амортизація повинна відображати втрату вартості фондів у часі. Втрата вартості основного капіталу визначається терміном служби фондів, рівнем їх експлуатації й зношування. При цьому ці три чинники вартості фондів мають різний ступінь важливості при нарахуванні амортизації за видами основних фондів. Наприклад, зношування приміщення чи споруди відбувається в основному внаслідок їх тривалої експлуатації, а не форми використання, тоді як виробничого устаткування, механізму чи автомобіля -- внаслідок інтенсивного їх використання.

Амортизація використовується, з одного боку, як вид постійних витрат при розрахунку прибутку, а з другого, -- як чинник, що зменшує капітал господарства. Якщо виробник хоче зберегти вартість свого капіталу, він повинен додатково вкладати у фонди суму, що дорівнює річній амортизації. Це може бути купівля нових машин та обладнання, будівництво приміщень, споруд, капітальний ремонт фондів. Отже, амортизація виступає не лише видом постійних виробничих витрат, а й організаційно-господарським інструментом, що регулює рух майна господарства.

У наш час, як вже було відзначено вище, використовують декілька методів нарахування амортизації залежно від того, яку мету ставить перед собою виробник. Адже амортизація впливає й на величину прибутку, що обкладається податками, а отже, й на розмір податків і чистий прибуток, а також на балансові рахунки. При цьому вплив цей може бути різний, а іноді можуть виникати й протиріччя між поставленою метою й отриманими результатами при її досягненні. Так, якщо виробник хоче зменшити суму податків, збільшивши амортизаційні відрахування й занизивши прибуток, це може призвести до заниження поточної вартості товарно-матеріальних цінностей, значно послабити фінансовий стан господарства й знизити можливості отримання кредитів.

Основна відмінність між різними методами нарахування амортизації полягає в рівномірності розподілу амортизаційних відрахувань протягом усього терміну використання основних фондів. Рівномірний розподіл доцільний для таких основних засобів довгострокового використання, як будівлі, споруди, огорожі тощо. Водночас такий підхід при нарахуванні амортизації може бути у недоцільним для активної частини основних фондів -- машин, механізмів, автомобілів, окремих видів обладнання. Це пояснюється тим, що завдяки технічному прогресу відбувається швидке оновлення фондів такого виду. Крім того, витрати на ремонт зношених фондів зростають значно швидшими темпами, що робить вигіднішим мати нові фонди, аніж старі. Тому для активної частини фондів доцільно використовувати методи прискореної амортизації.

Переважна більшість інших видів постійних витрат має так звану готівкову форму свого формування. Класифікація та поділ виробничих витрат на готівкові та безготівкові, які, у свою чергу, поділяються на змінні й постійні, необхідні для планування потреби в готівці й здійснення контролю за її витрачанням.

Достатня кількість коштів у вигляді готівки, або ліквідність, говорить про здатність підприємства чи організації виконувати свої фінансові обов'язки в міру надходження термінів платежів. Незважаючи на високі прибутки у суб'єкта господарювання можуть виникнути ускладнення, пов'язані з потоками готівки. Адже на готівкові потоки, крім готівкових виробничих витрат, впливає і ряд інших чинників, наприклад, купівля чи продаж основних фондів, виплата боргів, грошові витрати на утримання підприємця, виплати прибуткового податку та ін. Розрахунок готівкових витрат дає змогу через зрівняння їх з грошовими надходженнями визначати суму наявних коштів за рахунок ділових операцій. При цьому визначається відповідний коефіцієнт як результат поділу загальних грошових надходжень на загальні готівкові витрати. З цією метою розробляють фінансовий кошторис або бюджет руху готівки.

Значні капіталовкладення потребують залучення коштів зі сторони і можуть здійснюватися протягом кількох місяців або й років. У цей період витрати ще не забезпечують отримання прибутку. Тому кошторис (бюджет) руху готівки використовують, для оцінки перспектив своєчасної сплати боргу. При цьому кошторис передбачає рух готівки за конкретними періодами часу, показуючи, в які періоди й скільки потрібно буде грошей і коли вони надійдуть від реалізації продукції, робіт, послуг та інших джерел.

Бюджет руху готівки нагадує в певній мірі баланс. Усі статті цього балансу розробляють за певними періодами часу -- кварталами або місяцями і в такий спосіб визначають надлишок чи нестачу коштів за даними періодами. Баланс на кінець одного періоду є балансом на початок наступного періоду, а баланс на кінець останнього періоду (четвертого кварталу чи грудня місяця) є балансом на кінець поточного року і балансом на початок наступного року. На основі фінансового кошторису руху готівки розраховують і поточну чисту вартість коштів.

Для вітчизняного товаровиробника кошторис руху готівки є справою новою і поки що не виконуваною. Однак у зв'язку із запровадженням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку і зокрема стандарту 4 «Звіт про рух грошових коштів» необхідність складання такого кошторису стає все більш очевидною.

Зупинимося на особливостях та специфіці кожного виду постійних (загальновиробничих і адміністративних) витрат та методиці їх загального управління дещо детальніше.

1.1 Управління загальновиробничими витратами

Загальновиробничі витрати поряд із витратами, пов'язаними з експлуатацією виробничого устаткування, машин і механізмів, належать до комплексного виду витрат і у деякій мірі за своїм складом нагадують їх. До них належать витрати, які пов'язані з організацією та управлінням певного виробничого підрозділу (цеху, дільниці, бригади тощо). На відміну від попереднього виду витрат, вони не є змінними, а швидше всього -- постійними. Дана обставина накладає певну особливість і специфіку щодо управління загальновиробничими витратами.

Управління вказаними витратами доцільно здійснювати на основі попередньо складеного кошторису загальновиробничих витрат. Найбільш поширеними або вживаними статтями загальновиробничих витрат є такі, як:

Ш заробітна плата (основна і додаткова) цехового (лінійного) персоналу; обов'язкові нарахування на заробітну плату працівників цехового (лінійного) персоналу;

Ш витрати на службові відрядження вказаних працівників у межах норм, передбачених чинним законодавством;

Ш витрати на утримання легкового автотранспорту, який використовується апаратом управління структурних виробничих підрозділів;

Ш витрати на дотримання правил техніки безпеки праці, протипожежної і вартової охорони цехів, будівельних майданчиків, санітарно-гігієнічних та інших спеціальних вимог;

Ш забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям та іншими засобами індивідуального захисту та лікувально-профілактичним харчуванням, а також матеріально-технічне забезпечення дотримання санітарно-гігієнічних вимог у встановленому законодавством порядку;

Ш амортизаційні відрахування та витрати на проведення ремонтів основних засобів загальновиробничого призначення;

Ш знос та витрати на ремонт інших необоротних матеріальних активів загальновиробничого призначення, що не належать до основних фондів;

Ш платежі з обов'язкового страхування майна виробничих структурних підрозділів підприємства (організації) та цивільної відповідальності, а також окремих категорій працівників, зайнятих на виробництві відповідних видів продукції (робіт), безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для життя та здоров'я, передбачених законодавством;

Ш платежі за викиди і скиди забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище та інші види шкідливого впливу в межах лімітів; оплата послуг сторонніх організацій з очищення стічних вод, розміщення відходів виробництва тощо;

Ш витрати на сплату податків і платежів, пов'язаних із загальновиробничими витратами;

Ш інші загальновиробничі витрати.

У зв'язку з різнохарактерністю витрат, які належать до складу загальновиробничих, та їх значною кількістю процес управління даними витратами практично нереально здійснювати без попередньо складеного їх кошторису.

Ефективність управління вказаними витратами залежить від стану контролю за дотриманням кошторису загальновиробничих витрат. Такі кошториси витрат, як засвідчує практичний досвід, доцільно складати за якнайкоротші відрізки часу. Окремі промислові підприємства складають їх на квартал з помісячною розбивкою. Таку практику слід вважати позитивною і доцільно її рекомендувати до застосування усіма вітчизняними підприємствами й організаціями.

У складі загальновиробничих витрат можуть мати місце як витрати продуктивного, так і непродуктивного характеру. З цієї причини вищеописана методика управління матиме відношення лише до витрат продуктивного характеру. Щодо витрат непродуктивного характеру, то виходячи з їх складу, позбутись їх нереально, а тому зусилля працівників апарату управління повинні бути направлені в першу чергу на їх значне зменшення. Детальніше про склад непродуктивних витрат піде мова в одному з окремих питань даної теми.

1.2 Управління адміністративними витратами

Адміністративні витрати належать до витрат періоду і є постійними (умовно-постійними) стосовно до обсягу продукції, що випускається, або до обсягу виконуваних робіт чи наданих послуг. Проте дана обставина аж ніяк не означає відмови від оперативного втручання у процеси їх формування та нагромадження вказаних витрат. Дані витрати, як засвідчує практичний досвід роботи сучасних підприємств і організацій, посідають досить вагому частку у загальній сукупності витрат і з цієї причини вимагають до себе належної уваги.

Переважна більшість вітчизняних товаровиробників, на превеликий жаль, не здійснює управління адміністративними витратами. Однією з причин цього є те, що існуючі літературні джерела з проблем розвитку економіки, управління в умовах ринку в цілому і управління витратами зокрема, взагалі не вміщують методики такого управління. У зв'язку з цим висвітлимо своє бачення вирішення даної проблеми.

Управління адміністративними витратами передбачає, в першу чергу, розробку (складання) кошторису вказаних витрат. Найбільш зручно такий кошторис складати на квартал з помісячною розбивкою. При цьому слід враховувати кількість робочих днів у місяці з тим, щоб максимально об'єктивно підійти до процесу його формування. Грамотно складений кошторис адміністративних витрат є запорукою успішного виконання останнього.

Кошторис адміністративних витрат повинен включати всі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством чи організацією в цілому. Дані витрати необхідно згрупувати у постатейному розрізі. Кількість статей адміністративних витрат для кожною підприємства (організації) може бути індивідуальною (залежно від особливостей господарювання), проте їх орієнтовний перелік не може істотно відрізнятися від тих, що наведені у П(С)БО 16 «Витрати». Вищезгаданим стандартом передбачено такі статті адміністративних витрат:

Ё загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

Ё витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

Ё витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

Ё винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

Ё витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

Ё амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

Ё витрати на врегулювання спорів у судових органах;

Ё податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

Ё плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

Ё інші витрати загальногосподарського призначення.

Залежно від розмірів підприємства ті чи інші статті витрат можуть бути деталізовані або, навпаки, укрупнені.

Кожній статті доцільно присвоїти шифр витрат з метою здійснення оперативного контролю за достовірністю віднесення окремих видів затрат адміністративного характеру на відповідні статті кошторису.

Одним із складників системи управління адміністративними витратами є чітка організація їх бухгалтерського управлінського обліку. Під час документального оформлення господарських операцій в момент їх здійснення по кожній з них слід проставляти попередньо присвоєні шифри витрат.

Управління адміністративними витратами в основному зводиться до контролю за відхиленнями від контрольних показників, якими є лімітовані (кошторисні) витрати у постатейному розрізі. Сучасні інформаційні системи дають змогу вести нагромадження витрат та оперативний контроль за їх формуванням по кожній такій статті зокрема.

Надзвичайно серйозна увага в процесі управління адміністративними витратами повинна бути зосереджена на недопущенні перевитрат та на аналізі причин, що призвели до них. Одним із можливих шляхів недопущення перевитрат по тих чи інших статтях за більш триваліші проміжки часу (квартал, півріччя, рік) може служити своєчасне коригування та внесення змін до наступних кошторисів шляхом зменшення розміру витрат (по статтях, де були плюсові відхилення) на суму допущених перевитрат.

Немаловажне значення має стимулювання працівників апарату управління за наявну економію адміністративних витрат (у разі їх причетності до цього). Система матеріального заохочення за наслідками, як правите, квартальної діяльності може бути побудована з урахуванням розміру економи (загальної) та певного (наперед визначеного і схваленого) відсотка преміальних доплат.

витрати виробничий адміністративний збут

2. Управління витратами на збут продукції

Витрати на збут продукції, як і адміністративні витрати, також належать до витрат періоду, а отже, мають певні спільні риси з ними. Спільність проявляється у тому, що вони не включаються до складу виробничої собівартості конкретних видів продукції, робіт чи послуг, а загальною сумою в кінці звітного періоду відносяться на фінансові результати. Дана обставина змушує вести управління збутовими витратами в цілому по підприємству чи організації.

Докорінною відмінністю даних витрат порівняно з адміністративними є те, що витрати на збут належать до змінних, тобто перебувають у прямій залежності від обсягів реалізації продукції, виконаних робіт чи послуг.

Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

Ю витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції,

Ю витрати на ремонт тари,

Ю оплата пращ та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут,

Ю витрати на рекламу та дослідження ринку,

Ю витрати на передпродажну підготовку товарів,

Ю витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом,

Ю витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона),

Ю витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки,

Ю витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування,

Ю інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

У будівельному виробництві до вказаних витрат належать витрати на підготовку об'єктів будівництва до здачі а у торговельних організаціях -- витрати обігу.

У зв'язку з належністю витрат на збут до категорії змінних витрат, управління ними має певні особливості у порівнянні з адміністративними витратами. Головний акцент при управлінні даними витратами робиться на забезпечення складання достовірного кошторису та наступного контролю за недопущенням перевитрат згідно із затвердженим кошторисом.

Розробка кошторисів здійснюється щоквартально з помісячною розбивкою. У кошторисі знаходять своє відображення усі вищеперелічені статті витрат на збут продукції. Окремі з них залежно від величини тих чи інших видів затрат можуть бути об'єднані між собою, а деякі, навпаки, розукрупнені. Основою для складання наступних кошторисів служать попередні.

Оскільки витрати на збут перебувають у пропорційній залежності до обсягів реалізації продукції (робіт, послуг), то при складанні кошторису витрат на збут необхідно брати до уваги планові обсяги реалізації наступного кварталу та проводити певне коригування витрат по тих чи інших статтях у сторону збільшення їх або ж зменшення (залежно від зміни обсягів та умов реалізації). З метою складання оптимального кошторису доцільно брати до уваги не лише кошторис попереднього звітного періоду, а й проводити науково обґрунтовані розрахунки витрат на підставі здійсненого детального аналізу фактичного виконання кошторису за попередній період.

Однією із складових системи управління витратами на збут є раціональна розбивка квартальної суми даних витрат, передбачених у кошторисі, на помісячні. Найбільш простим варіантом є рівномірний поділ квартальної суми на три однакові частини. Проте такий спосіб має ряд суттєвих недоліків, які, у кінцевому результаті, призводять до необґрунтованості контрольних показників та зводять усю попередню роботу щодо формування загального кошторису нанівець.

За основу при розподілі квартальної суми витрат слід брати кількість робочих днів у місяці, так як процес реалізації (відвантаження) продукції, як і її виготовлення, а також управлінські дії, направлені на забезпечення збуту продукції (робіт, послуг) здійснюються у ці дні. Такий підхід до вирішення даного питання забезпечить, на нашу думку, більш оптимальний розподіл витрат на збут, з одного боку, та служитиме надійнішим орієнтиром для працівників управлінського апарату в частині дотримання кошторису витрат, з другого боку.

Попереднє формування кошторису витрат на збут і його помісячна розбивка належать до підготовчої стадії процесу управління даними витратами, виконання якої набагато легше здійснити порівняно до наступної стадії -- фактичного дотримання (виконання) кошторису. Контроль за дотриманням кошторису покладається не лише на працівників відділу збуту (служби маркетингу) підприємства чи організації, але й на адміністрацію, від дій якої у значній мірі залежить виконання складеного кошторису.

Особлива увага щодо виконання кошторису покладається на працівників бухгалтерії, оскільки вона є основним «постачальником» інформації для адміністрації, зокрема її верхніх ешелонів управління. Фактичні дані щодо витрат за статтями кошторису бухгалтерія повинна регулярно (бажано щоденно, а у разі неможливості -- щотижнево або щодекадно) надавати відповідальним працівникам апарату управління з тим, щоб останні могли вживати оперативні міри впливу на недопущення перевитрат у цілому за місяць. Поряд з цим бажано вказувати і залишок невикористаного згідно з кошторисом ліміту. Лише така постановка питання та її практична реалізація суттєво поліпшать процес управління витратами на збут продукції (робіт, послуг).

Одним з аспектів управління витратами промислових підприємств у сфері збуту продукції є оптимізація розмірів запасів готової продукції.

Багато підприємств мають великі запаси готової продукції і незавершеного виробництва, що призводить до високих складських витрат, великих відсотків на капітал і до збільшення термінів оборотності засобів. Зниженню цих витрат сприяє оптимізація розмірів партії виробничої продукції при її збуті.

Не менш актуально управляти ціноутворенням і обґрунтованим встановленням знижок на продукцію, що випускається.

З одного боку, в умовах неповної завантаженості виробничих потужностей і при високому рівні конкуренції вітчизняним підприємствам доводиться зіштовхуватися з реалізацією продукції за заниженими цінами, що дає змогу покрити частину постійних витрат і знизити збитки на короткотерміновий період.

З другого боку надання знижок стимулює попит на продукцію, що, власне, і є головним завданням надання знижок, спрямованих, насамперед, на стимулювання збуту виробленої продукції. Однак не кожна знижка є вигідною для підприємства-виробника. Тому кожна знижка повинна встановлюватися, виходячи з умови, що фінансові втрати від й збільшення вимагають компенсації збільшення обсягу продажів.

Збут більшої кількості виробів, що досягається за рахунок зниження ціни, вимагає обґрунтування з погляду його впливу на загальні фінансові результати діяльності підприємства. У зв'язку з цим необхідно розрахувати достатнє для компенсації фінансових втрат збільшення обсягів продажів.

Тільки при обсязі продажів, що враховує безпосереднє збільшення кількості продажів, підприємство одержить запланований обсяг прибутку, а збільшення прибутку може бути досягнуте при будь-яких обсягах продажів, що перевищують отримане значення.

Для ефективної організації управління витратами на місцях їх виникнення потрібно також визначишся з питанням, хто ним буде займатися. Цими функціями на підприємстві повинні займатися такі підрозділи підприємства, як відділ збут, відділ постачання, відділ ціноутворення, планово-економічний відділ, фінансовий відділ.

Важливого значення в процесі управління витратами на збут продукції (робіт, послуг) на завершальній його стадії надається економічному аналізу. Головне завдання останнього полягає в оперативному вияві відхилень фактичних значень за окремими статтями кошторису від зафіксованих у ньому та найголовніше -- у встановленні причин цих відхилень і винуватців (при наявності перевитрат).

Проведення економічного аналізу сприяє пошуку резервів подальшого зниження витрат, стимулює до творчої активності безпосередніх виконавців, в руках яких зосереджена найбільша здатність формування та здійснення витрат на збут у тому чи іншому розмірі.

Список літератури

1. Грещак М.Г., Коцюба О.С. Управління витратами Навч-метод. посібник для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 2002.

2. Турило А.М., Кравчук Ю.Б., Турило А.А. Управління витратами підприємства: Навч. посібник -- К.: Центр навчальної літератури, 2006.

3. Давидович І.Є. Управління витратами: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008.

4. Панасюк В.М. Витрати виробництва: управлінський аспект -- Тернопіль Астон, 2005.

5. Горобець О. Організація управління витратами на підприємстві // Вісник Тернопільської академії народного господарства, 2002 -- № 7/2.

6. Давидовім І.Є. Управління витратами як напрям підвищення ефективності роботи підприємств і організацій // Економічні проблеми розвитку будівництва в Україні (збірник наукових праць за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції 1--2 червня 2001 р) --Тернопіль Економічна думка, 2001.

Размещено на Allbest.ru