Економічна суть відносин власності
Економічна сутність відносин власності, основи їх аналізу та тенденції розвитку. Еволюція відносин власності в аграрному секторі виробництва. Типи власності, особливості її різних форм та видів в Україні. Проблеми обліку прав власності на цінні папери.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 01.03.2011 |
| Размер файла | 322,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Содержание
- Розділ 1. Економічна сутність відносин власності
- 1.1 Основи аналізу відносин власності
- 1.2 Новітні тенденції у розвитку відносин власності
- 1.3 Еволюція відносин власності в аграрному секторі виробництва
- Розділ 2. Аналіз власності в Україні
- 2.1 Типи власності
- 2.2 Особливості різних форм та видів власності
- 2.4 Проблеми обліку прав власності на цінні папери
- 3. Рекомендації щодо вдосконалення форм власності в Україні
- Перелік посилань:
Розділ 1. Економічна сутність відносин власності
1.1 Основи аналізу відносин власності
Соціально-економічною основою функціонування економічної системи є відносини власності. Власність як комплекс відносин, багатомірне та багаторівневе явище, і соціально-економічний процес характеризується поліфункціональністю і полірезультативністю.
Структурна складність відносин власності виявляється у багатоаспектності процесу її історичного розвитку. Розрізняють соціальні, політичні, морально-психологічні та, навіть, ідеологічні аспекти власності. Однак найважливішими є економічне розуміння власності.
Власність реалізується в різних функціональних формах (рис.1).
Рис.1. Форми власності
Конституцією України визначено приватну, державну та комунальну форми власності. В окремих випадках виділяється колективна (кооперативна, акціонерна) форма власності. У ст.41 Конституції України записано: "Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до Закону.
власність україна економічний
Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відносини власності виконують системоутворювальну функцію в структурі економічних відносин. Вони визначають:
спосіб поєднання робочої сили та засобів виробництва;
соціальну структуру суспільства, його поділ на класи;
характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту;
специфіку обміну та розподілу створюваного продукту;
мету виробництва та характер управління економічними процесами.
Не можна розібратися в економіці, якщо не навчитися класифікувати власність. Тобто треба уміти розподіляти відносини привласнення по класах і супідрядним їм видах, конкретним формам залежно від їх загальних ознак.
Розрізняють два основні типи власності:
· приватну;
· державну.
Приватна - тип власності, при якому як інвестор капіталу в економічні ресурси не є держава.
Державна - тип власності, при якому як інвестор капіталу в економічні ресурси виступає держава.
Основними хома власності є наступні:
· індивідуальна;
· колективна;
· державна.
Кожна з названих груп має свої різновиди. Різновидами індивідуальної власності є:
· особиста власність на предмети споживання і домашнього побуту;
· особисте підсобне господарство;
· індивідуальне підприємство.
Індивідуальне підприємство - власність, що належить єдино фізичній особі, побудована на експлуатації праці останнього або членів його сім'ї.
Різновидами колективної власності є:
· кооперативні підприємства;
· колективні підприємства.
Колективні підприємства - підприємства, власність яких належить певному числу людей, які мають право наймати робочу силу; господарські товариства; акціонерні суспільства:
· відкритого типу;
· закритого типу.
Різновидами державної власності є:
· федеральна (загальнодержавна);
· регіональна (власність суб'єктів федерації);
· муніципальна (власність органів місцевого самоврядування).
Приведена класифікація форм власності є суто економічною.
Власність в економічному розумінні є історично і логічно визначеною. Як соціально-економічна категорія вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.
Інакше кажучи, соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується в площині взаємодії "людина - людина" [].
Для аналізу економічного змісту власності важливе значення має розуміння взаємозв'язку і розмежування відносин власності та економічних відносин. Часто ці поняття ототожнюються, що не є виправданим.
По-перше, відносини власності є сутнісними, системоутворюючими, тобто визначають характер функціонування і розвитку комплексу відносин відтворення, пронизують кожний його елемент, але не відбивають усієї різноманітності їхніх вторинних та інших похідних форм.
По-друге, власність характеризує діалектику взаємозв'язку економічних та юридичних відносин і форм, соціально-економічної сутності та матеріально-речового змісту. В такому розумінні власність більш містка категорія, ніж система економічних відносин.
Повніше і глибше зрозуміти сутність відносин власності допоможе аналіз їхньої структури [].
Структура власності, як і будь-якої складної системи, багатобарвна і різноманітна. Розглянемо її класифікацію за основними системоутворюючими і структуровизначальними критеріями: внутрішньогенетичним; суб'єктами і економічними рівнями; об'єктами; типами, формами та видами власності.
Найважливішою для розкриття сутності відносин власності й водночас найскладнішою для розуміння е структура власності з внутрішньогенетичної точки зору. Внутрішню побудову відносин власності через взаємодію відносин привласнення і відчуження розкриває рис.1.1.
Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів - основа відносин власності.
Привласнення - це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспільства, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб'єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування.
Володіння характеризує не обмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом власності. Розпорядження - здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта власності. Користування (використання) - процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його допомогою благ.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Рис.1.2 Генетика відносин власності (методи, механізм, структура) [5, c.64]
Слід зауважити, що суб'єкт привласнення власності є одночасно володарем, розпорядником і користувачем. Володар реалізує також права розпорядника і користувача. Розпорядник може бути користувачем, але далеко не завжди реалізує себе як володар. Користувач окремих благ може функціонувати, зовсім не реалізуючи прав володаря і розпорядника. Проте тільки в комплексі відносини володіння, розпорядження і користування становлять процес привласнення власності. Однак сутність відносин власності не слід обмежувати відносинами привласнення, хоча вони і є визначальними. Парною категорією привласнення є відчуження.
Відчуження - процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, оречевлення результатів функціонуючої індивідуальної та суспільної праці з перетворенням власності суб'єктів на об'єкти економічних відносин.
Поряд з власником завжди присутній невласник. Привласнити можна тільки те, що відчужується. Акт привласнення об'єкта власності одним суб'єктом є одночасно моментом відчуження його для іншого суб'єкта.
Отже, процеси привласнення і відчуження - це дві діалектичні сторони сутнісних відносин пласкості. Суперечності в системі "привласнення - відчуження" є внутрішнім джерелом саморозвитку відносин власності. Саме в цьому полягає могутній позитивний заряд цього діалектичного зв'язку.
Обирати ті чи Інші форми привласнення і відчуження економічних суб'єктів спонукають як об'єктивні, так і суб'єктивні обставини. Механізм примусу ґрунтується на сукупності економічних і позаекономічних методів (див. рис.1.2). Переважання тих чи інших методів визначає політику "пряника" чи "батога" з боку власника до не власника [].
За суб'єктами, тобто носіями і реалізаторами відносин власності, розрізняють індивідуальну, колективну та державну власність. З розвитком суспільства відбувається кількісне і якісне зростання суб'єктів власності. Носіями різновидів індивідуальної власності є індивіди, домашні (сімейні) господарства найрізноманітнішої функціональної спрямованості.
Колективна власність реалізується через діяльність корпорацій, кооперативів, релігійних і громадських об'єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання тощо.
Урізноманітнюються форми державних суб'єктів власності. Серед них розрізняють загальнодержавні (урядові, центральні структури, національний банк тощо), територіально-регіональні (комунально-муніципальні служби та інші органи місцевого самоврядування), галузеві (міністерства та відомства).
Розуміння природи власності доповнює аналіз системи об'єктів власності. Об'єктами власності є засоби виробництва, створені людиною, земля, її надра, рослинний і тваринний світ, робоча сила та результати її діяльності - предмети матеріальної та духовної культури, цінні папери, гроші тощо. Визначальними серед цього різноманіття є засоби і фактори виробництва. Саме власність на засоби виробництва, включаючи землю, знання як інтелектуальну власність, що розвивається, характеризує сутність усієї сукупності відносин власності, в тому числі механізм розподілу і привласнення результатів виробництва, доходів господарської діяльності.
Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва.
Кожному типу цивілізації притаманний специфічний для умов її існування домінуючий об'єкт власності, який найповніше відбиває спосіб взаємодії людини з природою, досягнутий рівень продуктивності суспільної праці, особливості привласнення засобів і результатів виробництва.
Для доцивілізаційного етапу розвитку людства таким об'єктом було природне середовище - земля, тваринний І рослинний світ, які у своїй цілісності органічно зливалися з суб'єктом їх привласнення - первісною людиною.
Домінуючим об'єктом власності аграрної цивілізації стала земля, яка завдяки розвитку продуктивності суспільної праці поступово перетворилася з колективної основи існування людини на відокремлений засіб її виробничої діяльності [5, 2].
Утворювані форми власності реалізують себе не в чистому вигляді. Кожна з них неодмінно несе в собі риси нового й старого у процесі економічного розвитку.
Власність в дії - це процес її реалізації в економічній і соціальній сферах, в життєдіяльності суспільства в цілому. Процес реалізації відносин власності включає два взаємопов'язані і взаємообумовлені аспекти: результативність руху власності та постійне відтворення умов і факторів її розвитку.
Результативність власності залежить від реалізації прав власності. Економічна теорія прав власності є однією з найбільш відомих теорій сучасного напряму економічного аналізу - неоінституціоналізму.
Право власності - це зовнішня форма, що законодавче, інституціонально закріплює реальні економічні процеси.
Юридична форма, правова форма самі по собі з'явитись й існувати не можуть. Вони лише закріплюють реально існуюче чи потенційно можливе економічне явище [2, c.58].
Забезпечення гарантій прав власності і створення умов їх ефективного є фундаментом економічної політики держави. Визначення і розмежування прав власності фіксують основоположні принципи взаємовідносин господарських суб'єктів з приводу привласнення об'єктів власності. Це свого роду "правила гри" - правила коректної економічної поведінки щодо майнових відносин, котрі пронизують усі сфери економічного життя. Якщо такі правила сформульовані нечітко або неконкретне (наприклад, взаємосуперечливі чи залишають поза увагою деякі сфери майнових відносин, перешкоджають ефективному перерозподілу прав власності), то наслідками цього є ерозія господарської мотивації, а згодом і самої економічної системи.
1.2 Новітні тенденції у розвитку відносин власності
Поступово в процесі економічного розвитку домінуючого значення набуває корпоративна форма власності як колективно-приватна. В економіці країн Заходу корпорації (акціонерні підприємства) перетворилися на найдинамічнішу, провідну структуру. У США їхня частка становить майже 90 відсотків загального обсягу реалізованої продукції. В цілому в розвинених країнах Заходу на корпоративну форму власності припадає 80 - 90 відсотків загального обсягу виробництва.
Порівняно з класичною формою приватного підприємництва корпорації мають певні переваги, які забезпечили їм вихід на провідні позиції у сфері бізнесу.
Особливість корпоративної форми власності полягає в тому, що вона, з одного боку, зберігає (через володіння акціями окремими особами) все те позитивне, що несе в собі приватна власність, - підприємницький інтерес, ініціативу, націленість на накопичення особистого, а звідси - й суспільного багатства, право безстрокового успадковування тощо. Водночас корпорація долає обмеженість, що притаманна класичній формі приватної власності. Зберігаючись у загальній структурі корпорацій як юридичний інститут володіння, приватна власність заперечує себе економічно: вона реалізується через більш зрілі - колективні - форми організації виробництва. Отже, по суті відбувається реалізація тези про позитивне заперечення приватної власності [5, 2].
Серед переваг корпоративної форми власності е й такі, як виробнича гнучкість, здатність акумулювати капітальні ресурси й кошти будь-якої належності. До того ж корпорація є більш демократичною формою власності. Особливе значення має соціально-інтегрувальна функція корпорації. Якщо приватна власність у ЇЇ класичному вигляді дезінтегрує суспільство, породжуючи складні соціальні проблеми, то корпорація, навпаки, створює економічні передумови суспільної інтеграції, часткового подолання відчуження людини від засобів виробництва, його результатів, від участі в управлінні. У процесі функціонування корпорації відбувається так звана деперсоніфікація великої приватної власності на засоби виробництва, що виражається у втраті окремими власниками капіталу персонального контролю над його функціонуванням. Саме завдяки цьому управління нею здійснюється не приватними власниками, а професіоналами.
Розпорядження власністю є нині домінуючою реальністю. Докорінна зміна ролі цієї ланки економічних виробничих відносин послабила можливості безпосереднього власника здійснювати прямий контроль над засобами виробництва.
1.3 Еволюція відносин власності в аграрному секторі виробництва
Відносини земельної власності - основний елемент аграрних відносин. Останні - це відносини між людьми, господарствами, з одного боку, і державою - з іншого, пов'язані з власністю на засоби виробництва, і відбуваються у процесі формування, розподілу, обміну й використання доходів сільськогосподарських підприємств. Складовою аграрних відносин є рентні відносини.
Земельні відносини у всіх країнах світу пройшли тривалий шлях розвитку, й у кожній були свої особливості в цьому процесі. В Англії капіталістична власність на землю виникла в результаті вигнання селян з їхніх земель і огородження земельних ділянок. У Німеччині, ко-лишній Російській імперії та ряді інших країн Європи поміщицькі латифундії поступово перетворилися на капіталістичні господарства.
У всіх зарубіжних країнах великого розвитку набула оренда землі у землевласників селянами-фермерами і капіталістами-підприємцями.
Найбільшого розвитку вона набула в розвинених країнах Заходу. Доволі поширеною є сімейна оренда, коли глава сім'ї - власник земельної ділянки передає в оренду землю одному з членів своєї сім'ї.
З усіх видів сільськогосподарських підприємств найпоширеніши ми у країнах Заходу є сімейні ферми, що, як правило, ведуть виробництво власними силами або використовують частково найману робочу силу для виконання сезонних робіт. Великі капіталістичні господарства використовують у господарській діяльності найману працю. Щоб вижити у конкурентній боротьбі з ними, дрібні фермери об'єднуються в сільськогосподарські кооперативи. Фермери ведуть господарство самостійно, а кооперативи забезпечують їх обслуговуванням, постачанням матеріальних ресурсів і техніки, займаються переробкою, зберіганням та реалізацією продукції. У США на початку 1990-х рр. налічувалося близько 5 тис. кооперативів, які переробляли і реалізовували майже 30% фермерської продукції, а їхня частка в забезпеченні ферм матеріально-технічними ресурсами становила понад 25%.
У Швеції - понад 100 тис. фермерських господарств, і майже всі вони є членами сільськогосподарських кооперативів. До сфери їхньої діяльності входить збір, переробка та збут продукції рослинництва, кредитування, виробниче постачання та інші важливі для забезпечення життєдіяльності ферм функції.
На нинішньому етапі розвитку суспільства стала очевидною недоцільність збереження колгоспно-радгоспної системи у попередній формі. Вона від часу її утворення виявилася нежиттєздатною через головну її ваду - відчуження виробника від землі, управління та створеного ним продукту; перетворення селянина у наймита, не зацікавленого в ефективному використанні ресурсного потенціалу. Саме це стало головною причиною кризи аграрного сектору.
Другою причиною стало те, що сільське господарство з перших днів встановлення радянської влади було донором для народного господарства. За його рахунок здійснювалась індустріалізація країни, формувався і розвивався ВПК.
Третьою причиною кризи була низька оплата праці, особливо в колгоспах, що не створювало необхідних стимулів до праці у громадському господарстві.
Ще одна причина кризи колгоспно-радгоспної системи - нічим не обмежене свавілля місцевого партійно-державного апарату, який здійснював управління колгоспами і радгоспами. Проявом цієї кризи стало погіршення всіх економічних показників у продовольчому комплексі, насамперед рівня продуктивності праці.
Об'єктивно оцінюючи стан сільського господарства країни, слід визнати, що воно перебуває у кризовому стані. Скорочення обсягу виробництва відбувається за рахунок господарств суспільного сектору й становить 15%. Фінансове становище підприємств галузі є вкрай незадовільним. Під напливом імпортних харчових продуктів і споживчих товарів руйнується вітчизняний аграрний ринок, що має потенційно високу конкурентоспроможність.
Поки що єдиним позитивним результатом реформування майнових відносин в аграрному секторі є становлення багатоукладного господарства, в якому переважають малі форми підприємництва. У складних економічних умовах останні проявили себе як життєздатні форми господарювання на селі.
Корпорація не є застиглою формою власності. Вона еволюціонує. Дедалі більшої ваги в останні десятиріччя набуває якісно нове явище у розвитку корпоративної власності. Йдеться про передавання певної частини акціонерного капіталу найманим працівникам підприємств, що входять до корпорації. Так, у 1974 р. Конгрес США прийняв так званий план розвитку акціонерної власності, зміст якого зводився до здійснення широкої системи заходів щодо залучення працівників корпорацій до акціонування. У наступні роки Конгресом США було прийнято ще понад 20 законодавчих актів, які сприяли розвитку цього процесу. На кінець 80-х років XX ст. подібні акти були прийняті у 19 американських штатах.
Сутність заходів, про які йдеться, полягає в тому, що за рахунок кредитних ресурсів корпорації скуповують частину своїх акцій і створюють акціонерний фонд персоналу, з коштів якого формуються акції працівників цієї компанії. Згідно з рішенням Конгресу, компаніям, що здійснюють таку соціалізацію корпоративної власності, надаються податкові пільги [10, c.23].
Як свідчить статистика, народних підприємств - компаній, що повністю належать трудовим колективам, у 1975 р. в США налічувалось 1601, а в 1988 р. - 19700. Зросла також кількість працюючих у них - з 248 тис. до 9,7 млн осіб. У 1990 р. таких компаній було вже 10 275, а зайнятий на них персонал становив 10,5 млн осіб (близько 10 відсотків всього зайнятого населення). За оцінками фінансової комісії Сенату США, до 2000 р.25 відсотків усіх робітників і службовців могли стати власниками підприємств, де зони працюють.
Постійне вдосконалення акціонерних форм виробництва, активне сприяння цьому держави дали можливість істотно розширити коло осіб, що володіють акціями. Так, на початку 50-х років у США налічувалося близько 6 млн акціонерів, а сьогодні їх близько 50 млн. У цілому в країнах Заходу кожний третій дорослий є акціонером. Та справа не лише у кількісних перетвореннях. Найважливішими є якісні зміни у соціальній структурі суспільства, що відбуваються завдяки акціонуванню.
Акціонерна власність вносить суттєві корективи у спосіб взаємодії робочої сили з засобами виробництва. Відбувається процес наближення до тотожності праці й власності, робітник стає працюючим власником.
Всебічний розвиток корпорацій не є єдиним процесом, що докорінно змінює відносини класичної приватної власності, позитивно заперечуючи її сутність.
Незважаючи на винятково високу частку корпорацій у виробництві валового національного продукту, в США не тільки не зменшується, а навпаки, зростає кількість підприємств, що перебувають в індивідуальній приватній власності, їх загальна кількість за період 1970 - 1986 рр. зросла майже вдвоє і перевищила 12 млн. Звичайно, частка таких підприємств у загальному виробництві не значна - приблизно б відсотків реалізованої продукції. Проте з точки зору виявлення перспектив економічного розвитку це свідчить, що приватно-трудова власність, на якій ґрунтується діяльність зазначених підприємств, кількісно зростає.
Близькими до підприємств, заснованих на приватно-трудовій власності, за своїм економічним змістом є так звані партнерські фірми, якими володіють дві особи або більше. Діяльність їх поєднує функції виробника і власника [10, c.24-25].
В економічно розвинених країнах зазнає змін і державна форма власності, частка якої у деяких країнах Заходу досить висока. Вона все більше використовується у загальнонаціональних інтересах.
Отже, основними рисами структури власності в країнах з розвиненою ринковою економікою є, по-перше, домінуючі позиції корпоративної форми власності; по-друге, все ширше залучення до акціонування працівників підприємств; по-третє, розвиток індивідуально-трудової форми власності; по-четверте, зміни у державній формі власності.
Принципово інші процеси відбуваються в країнах, що утворилися на місці колишнього СРСР, а також Східної Європи, які переживають своєрідний ренесанс приватної власності, інтенсивне відродження різноманітних форм її функціонування. Проте теоретичного принципу історизму приватної власності ці процеси не заперечують. Старі економічні форми не можуть зникнути доти, доки вони повністю не вичерпали своїх потенційних можливостей. Нові, більш розвинені за своїм змістом виробничі відносини не можуть з'явитися раніше, ніж будуть підготовлені відповідні матеріальні передумови, тобто буде досягнутий певний рівень продуктивності праці людини, що є об'єктивною основою процесу формоутворення власності.
У країнах, де утвердилася командно-адміністративна система, в структуру господарства силовим методом впроваджувалася суспільна власність без відповідного зв'язку зі станом продуктивних сил. Це й визначило загальну нестабільність створеної на таких засадах економічної системи [13, c.69].
Аналізуючи питання історизму приватно-підприємницької форми власності капіталу, яка визначає структуру та основну спрямованість розвитку всієї системи суспільно-політичних, соціальних і виробничих процесів, слід пам'ятати про складні й суперечливі процеси, що відбуваються у механізмі реалізації приватної власності у зв'язку з розвитком на основі досягнень технологічної революції елементів постіндустріальної структури виробництва. Так, інформатика перетворюється на провідну ланку виробничого процесу, а сама інформація - на форму багатства, домінуючий об'єкт власності. На цьому ґрунті формується духовна власність суспільства, що дає поштовх нагромадженню його інтелектуального потенціалу. На відміну від власності на уречевлені засоби виробництва духовна власність не може розвиватися на суто приватній основі.
Інформації притаманні специфічні риси як товару, що поступово перетворюється на головний виробничий ресурс пост Індустріального суспільства. З одного боку, як носій вартості інформація є об'єктом купівлі-продажу і в цьому відношенні мало чим відрізняється від звичайного товару-послуги, що є об'єктом приватної власності. У країнах, які стають на шлях розвитку в напрямі постіндустріального суспільства, посилюється конкурентна боротьба за володіння інформацією. Більше того, відбувається процес її монополізації, перетворення на безпосередній об'єкт приватної власності, інституцію економічної влади. Відповідно формується новий соціальний прошарок людей - власників інформації. Для захисту Інтелектуально-інформативної власності приймаються відповідні законодавчі акти та встановлюються спеціальні правові норми.
З іншого боку, Інформація стимулює і зворотний процес - не зміцнення, а навпаки, знецінення відносин приватної власності. Це пов'язано зі специфікою споживчого використання інформації як товару. На відміну від звичайного товару інформація у процесі виробничого споживання не зникає. При продажу вона не відчужується від свого власника, останній позбавляється лише повної монополії на її використання. Він може продати ЇЇ вдруге. Те саме може зробити І покупець.
Американський учений О. Тоффлер зазначає, що для індустріального суспільства головним натурально-речовим елементом у структурі власності була власність на землю, споруди, заводи, машини, засоби промислового виробництва, а в умовах переходу до інформаційного суспільства основою власності в США стає неречова субстанція. Це принципово нова форма власності. Проте для виробничої реалізації інформативної власності потрібні також матеріальні засоби виробництва [5, c.74].
Зміни у формах та сутності власності багато в чому модифікують усю структуру суспільно-економічних відносин. На новому витку суспільного прогресу має відбутися не просто заперечення приватної власності, а діалектичне подолання відносин власності взагалі. Ці відносини мають поступитися місцем принципово іншим системоутворюючим структурам.
Особлива належить процесам реформування, якісної трансформації монопольно-державної власності. Світовий досвід показує, що роздержавлення - це загальноекономічний процес.
Зауважимо, що не слід ототожнювати роздержавлення власності з приватизацією. Процес роздержавлення як комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність, формування конкурентного ринкового середовища, відбувається як у межах державної власності, так і пола ними.
Приватизація є радикальною складовою процесу роздержавлення, сутність якої полягає у зміні державної форми власності на різновиди приватної.
Зазначені процеси відбуваються суперечливо, із соціальними загостреннями, потребують значних матеріальних, фінансових, організаційних, Інтелектуальних зусиль тощо. Однак це необхідні заходи, рішучість і послідовність у проведенні яких, зрештою, приведуть до трансформації перехідної економіки в змішану економіку стабільного соціально орієнтованого суспільства.
Розділ 2. Аналіз власності в Україні
2.1 Типи власності
Історії відомі два основних типи власності - приватна і суспільна.
Законом України "Про власність" передбачено існування приватної власності. Зокрема, зазначається, що у власності громадян можуть знаходитися: житлові будинки, квартири, дачі, гаражі, предмети домашнього господарства й особистого споживання; кошти; акції, облігації та інші цінні папери; засоби масової інформації; підприємства, майнові комплекси у сфері виробництва товарів, побутового обслуговування, торгівлі, в іншій сфері підприємницької діяльності; будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби та інші засоби виробництва; будь-яке інше майно виробничого, споживчого, соціального, культурного та іншого призначення, за винятком окремих видів майна, яке з точки зору державної і громадської безпеки не може належати громадянину.
Характерно, що кількість майна, придбаного громадянином відповідно до Закону або договору, не обмежується. Причому приватна власність мусить мати переважно трудовий характер. З цього приводу в Законі зазначається: власність громадянина створюється й примножується за рахунок його доходів від участі у виробництві та іншого розпорядження своїми здібностями до праці, від підприємницької діяльності, ведення власного господарства й доходів від коштів, вкладених у кредитні заклади, акції, інші цінні папери, від придбання майна за спадщиною та іншими шляхами, що не суперечать Закону. [10]
Процес формування ринкової економіки передбачає впровадження різних форм власності, розвиток економічної самостійності суб'єктів господарської діяльності, зміну характеру виробничо-економічних зв'язків між виробниками сировини і підприємствами харчової промисловості, між виробниками готових до споживання продуктів і їх споживачами. Розподіл промислового виробництва харчових галузей за формами власності по Житомирській області наведено в таблиці 2.1.1
Таким чином, як свідчать дані таблиці, найбільшу питому вагу серед харчових підприємств Житомирської області займає колективна власність, з чого випливає, що дана галузь ринковоорієнтована.
З огляду на те, що переважна більшість підприємств харчової промисловості перебувають у колективній власності, яка виключає їх пряме бюджетне фінансування, необхідно відшукувати ефективні важелі державного впливу та державної підтримки щодо розвитку підприємств, основою яких має виступити гнучка податкова політика, що реально стимулювала б виробничий процес, структурні, інноваційні перетворення в галузі.
Таблиця 2.1.1
Розподіл виробництва у харчовій промисловості за формами власності по Житомирській області (% обсяг продукції)
|
Форма власності |
2003р. |
2004р. |
2005р. |
|
|
Приватна |
1,0 |
1,2 |
1,0 |
|
|
Колективна |
87,7 |
91,0 |
90,2 |
|
|
Державна |
9,8 |
7,7 |
7,7 |
|
|
Комунальна |
0,2 |
0,1 |
0,1 |
|
|
Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав |
1,3 |
- |
1,0 |
Державна митна служба України здійснює захист прав інтелектуальної власності згідно з Митним кодексом України, введеним у дію з 1 січня 2004 р. У десятому розділі цього документа висвітлено порядок проведення контролю за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності.
Міністерство внутрішніх справ і Служба безпеки України здійснюють діяльність у сфері захисту прав інтелектуальної власності відповідно до Кримінального кодексу України (2001 р.), а також Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 р.
З наведених даних видно, що державна власність хоч і на сьогодні переважаючою усе ж її питома вага останнім часом істотно зменшилася.
Згідно з даними статистичного довідника Україна в цифрах наведена кількість суб'єктів ЄДРПОУ в табл.2.1.2
Кількість суб'єктів ЄДРПОУ за організаційно-правовими формами господарювання
Таблиця 2.1.2 (на початок року)
|
2001 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
2007 |
2008 |
||
|
Усього |
834886 |
935578 |
981054 |
1023396 |
1070705 |
1133200 |
1187020 |
|
|
у тому числі |
||||||||
|
фермерське господарство |
38561 |
45781 |
46937 |
47800 |
48918 |
49801 |
50023 |
|
|
приватне підприємство |
192168 |
217780 |
229335 |
237980 |
248211 |
258536 |
270331 |
|
|
колективне підприємство1 |
40028 |
36134 |
34153 |
32817 |
31168 |
29330 |
27708 |
|
|
державне підприємство |
9965 |
8469 |
8020 |
7752 |
7562 |
7359 |
7213 |
|
|
казенне підприємство |
49 |
49 |
49 |
50 |
50 |
50 |
43 |
|
|
комунальне підприємство |
13713 |
15129 |
16066 |
16460 |
16688 |
16755 |
16636 |
|
|
дочірнє підприємство |
19140 |
22469 |
23598 |
23580 |
23127 |
22523 |
21648 |
|
|
іноземне підприємство |
2446 |
2326 |
2285 |
2317 |
2315 |
2347 |
2323 |
|
|
підприємство об'єднання громадян (релігійної організації, профспілки) |
2355 |
3676 |
4051 |
4247 |
4369 |
4510 |
4590 |
|
|
підприємство споживчої кооперації |
- |
- |
421 |
616 |
860 |
1061 |
1167 |
|
|
орендне підприємство1 |
1741 |
1520 |
1450 |
1377 |
1330 |
1276 |
1222 |
|
|
спільне підприємство1 |
6798 |
6024 |
5605 |
5431 |
5291 |
5148 |
5068 |
|
|
акціонерне товариство |
34942 |
35016 |
34662 |
34571 |
33976 |
33084 |
31993 |
|
|
з нього |
||||||||
|
відкрите |
12089 |
12137 |
11906 |
11730 |
11345 |
10895 |
10406 |
|
|
закрите |
22100 |
22194 |
22089 |
22167 |
21948 |
21503 |
21098 |
|
|
товариство з обмеженою відповідальністю |
221905 |
261212 |
281105 |
302942 |
325925 |
351750 |
381205 |
|
|
товариство з додатковою відповідальністю |
719 |
698 |
689 |
694 |
700 |
696 |
730 |
|
|
повне товариство |
1997 |
1994 |
1977 |
1988 |
1997 |
1985 |
1948 |
|
|
командитне товариство |
799 |
727 |
703 |
694 |
690 |
673 |
654 |
|
|
кооператив |
29892 |
31388 |
29616 |
30229 |
30790 |
31429 |
33257 |
|
|
з нього |
||||||||
|
виробничий |
3107 |
2459 |
2506 |
2607 |
2556 |
2653 |
2602 |
|
|
сільськогосподарський виробничий |
- |
630 |
825 |
1020 |
1324 |
1364 |
1404 |
|
|
організація (установа, заклад) |
69382 |
75652 |
80277 |
83116 |
85821 |
100083 |
101817 |
|
|
з неї |
||||||||
|
державна |
- |
- |
- |
21462 |
19313 |
17733 |
16801 |
|
|
комунальна |
- |
- |
- |
51731 |
53009 |
64252 |
63910 |
|
|
асоціація |
2516 |
2458 |
2497 |
2679 |
2751 |
2841 |
2953 |
|
|
корпорація |
609 |
717 |
761 |
798 |
824 |
842 |
849 |
|
|
консорціум |
57 |
62 |
66 |
77 |
80 |
84 |
84 |
|
|
концерн |
380 |
395 |
388 |
397 |
406 |
403 |
400 |
|
|
інші об'єднання юридичних осіб |
2123 |
2115 |
2082 |
2061 |
1971 |
1880 |
1774 |
|
|
філія (інший відокремлений підрозділ) |
44108 |
47597 |
48345 |
49902 |
51429 |
54238 |
55937 |
|
|
представництво |
2971 |
3271 |
3431 |
3596 |
3810 |
4031 |
4219 |
|
|
товарна біржа |
- |
- |
- |
105 |
221 |
302 |
411 |
|
|
кредитна спілка |
- |
- |
- |
435 |
737 |
938 |
1026 |
|
|
споживче товариство |
5103 |
5696 |
5759 |
5729 |
5656 |
5535 |
5403 |
|
|
спілка споживчих товариств |
666 |
676 |
625 |
589 |
524 |
482 |
452 |
|
|
політична партія |
5477 |
9596 |
10910 |
11408 |
13976 |
15459 |
16167 |
|
|
громадська організація |
29083 |
36593 |
40253 |
43152 |
46682 |
50706 |
54862 |
|
|
релігійна організація |
12167 |
15099 |
16491 |
17639 |
18617 |
19706 |
20595 |
|
|
профспілка, об'єднання профспілок |
10965 |
13157 |
13507 |
14192 |
15639 |
17360 |
20405 |
|
|
благодійна організація |
4525 |
6968 |
8143 |
8928 |
9590 |
10319 |
10988 |
|
|
об'єднання співвласників багатоквартирного будинку |
- |
- |
2833 |
3430 |
4159 |
5295 |
6848 |
Необхідно зазначити, що соціальні перетворення в України, як і в інших республіках колишнього Союзу, ґрунтувалися на помилкових, догматичних уявленнях про суть суспільної власності. Назвемо основні з них.
По-перше, за марксистсько-ленінською теорією, що була пануючою, встановлення суспільної власності на засоби виробництва саме по собі відкриває простір для розвитку продуктивних сил. І дійсність (досить високі темпи зростання промислового виробництва в 30-ті роки, післявоєнна відбудова народного господарства за порівняно короткі строки) немовби підтверджувала справедливість такого уявлення. При цьому намагалися не звертати уваги на нездорове підґрунтя досить високих темпів індустріального розвитку, на використання таких засобів їх забезпечення, які не можуть бути властивими цивілізованому суспільству. Однак подальші роки розвіяли ілюзії щодо темпів і якості економічного зростання.
По-друге, вважалося, що відчуження трудящих від засобів виробництва, створюваного ними продукту й управління виробництвом, яке властиве експлуататорським формам власності, усувається встановленням суспільної власності на засоби виробництва. Проте на початку 80-х років відчуження трудящих від засобів виробництва, від привласнення продукту й управління досягло таких розмірів, що стало незаперечним: воно може виникати й на ґрунті суспільної власності, якщо не винайдені необхідні форми її реалізації саме як суспільної.
По-третє, головна помилка полягала в твердженні, що держава має опосередковувати якомога більше, а в ідеалі - всі процеси привласнення. Вважалося, що соціалістична власність виступає в двох основних формах - державній і колгоспно-кооперативній, причому роль провідної форми надавалася державній власності, а колгоспно-кооперативна мала "влитися" у державну. Це означало, що реальним суб'єктом привласнення поступово ставала держава. Інші учасники суспільного виробництва отримували свою частку виготовленого продукту лише після того, як держава, зосередивши у своїх руках ресурси і продукт, перерозподілить їх за власними міркуваннями. [6]
Одержавлення процесів привласнення неминуче вело до одержавлення процесу управління: управляв той, хто мав у своєму розпорядженні ресурси. Кількість господарських питань, що вирішувалися на рівні держави, неухильно зростала, а трудові колективи дедалі більше відсторонялися від них. Економічні зв'язки між підприємствами могли встановлюватися лише на державному рівні. Питання: що, як і для кого виробляти також доводилися до підприємств "зверху"; нормативи оплати праці формувалися державним апаратом і міністерствами.
Загалом практичне втілення теоретичних догм щодо суспільної власності не могло не призвести до відчуження трудящих та їхніх колективів від суспільного багатства й управління ним, надмірного зростання ролі держави в системі господарювання, розширення масштабів перерозподільних процесів в економіці, абсолютизації адміністративних методів господарювання, обмеження самостійності підприємств, намагання звести всі форми господарювання до однієї - державної.
Для реалізації такого намагання, як показав досвід, не обов'язково утискувати (як було, наприклад, з особистим підсобним господарством) які-небудь форми власності або оголошувати, скажімо, кооператив державним підприємством (так сталося з багатьма колгоспами й промисловою кооперацією). Можливий і опосередкований шлях одержавлення, коли принципи управління державним підприємством поширюються на інші форми господарювання. Саме так були знищені кооперативні засади в колгоспах й особливо в споживчій кооперації. [9]
2.2 Особливості різних форм та видів власності
Вирішальне значення для різних форм власності має приватизація державних підприємств. Законодавство України передбачає, що першочерговій приватизації підлягають об'єкти, які найбільше впливають на розвиток споживчого ринку, а також ті, що нині стримують стабілізацію державного бюджету, гальмують економічний розвиток України, формування її ринкової економіки. Це - підприємства оптової і роздрібної торгівлі, житлово-комунального господарства, з переробки сільськогосподарської продукції, деревообробної, легкої промисловості, збиткові підприємства всіх галузей.
Водночас значна частина державної власності приватизації не підлягає. Вона включає: майно органів державної влади, управління, Збройних Сил; золотий і валютний фонди; державні матеріальні резерви; комплекси з виготовлення цінних паперів і грошових знаків; засоби урядового, фельд'єгерського та спеціального зв'язку; об'єкти державної метрологічної служби; національні культурні та історичні цінності; об'єкти освіти, науки, культури, Що фінансуються з бюджету (ті, що належать підприємствам, можуть приватизуватися за умови збереження освітянського призначення); майнові комплекси підприємств з виготовлення зброї, наркотиків та радіоактивних речовин; атомні електростанції. [7]
У проведенні приватизації беруть участь окремі органи, фізичні та юридичні особи. Це - суб'єкти приватизації. До них належать державні органи приватизації, а також різного роду продавці, покупці державного майна та посередники. Державні органи приватизації включають Фонд державного майна України та його регіональні відділення і представництва. Значений Фонд розробляє програму приватизації на поточний рік і прогноз на перспективу та здійснює організацію і контроль за приватизацією. Він підзвітний Верховній Раді України.
Покупцями державного майна можуть бути: а) громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства; б) юридичні особи, зареєстровані на території України; в) юридичні особи інших держав. Можуть також створюватися товариства покупців шляхом укладання угоди про сумісну діяльність, або членами трудового колективу підприємства на основі рішення загальних зборів, на яких мають бути присутні більш як 50% працівників.
Не мають права бути покупцями органи державної влади й управління, працівники Фонду державного майна України та його регіональних відділень, а також юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25%. [8]
Поряд з державною широкого розвитку набула також кооперативна форма власності. Це - колективна власність кооперативів, що виникають на ґрунті добровільного усуспільнення їхніми членами всіх або частини належних їм засобів виробництва, а також грошових внесків (паїв). Спочатку кооперативні підприємства виступали у формі споживчих і постачально-збутових. Вони будувалися на основі пайових внесків. Вперше споживчий кооператив був створений в Англії в 1844 р. Основними його принципами були: торгівля лише доброякісними товарами; продаж товарів за готівковий розрахунок за середніми цінами; розподіл прибутку між членами пропорційно їхнім закупкам; поступове нагромадження паю, що оплачується незначним процентом; рівність голосів незалежно від придбаних паїв.
Закупівельно-збутові кооперативи - це об'єднання дрібних товаровиробників. Вони ставили за мету організувати вигідніший збут продукції членів кооперації, спільну закупку сировини і знарядь виробництва, а також предметів особистого споживання.
Пізніше створюється широка мережа кооперативних підприємств їх сьогодні можна кваліфікувати як кооперацію виробничу, житлову, кредитну, споживчу, промислову, збутову, сільськогосподарську, постачальну.
Кооперативні форми діяльності - невід'ємна частина господарського життя більшості країн. За деякими оцінками, сьогодні в усьому світі діє близько 1 млн. кооперативних організацій понад 120 видів, які об'єднують приблизно 600 млн. чоловік.
Найміцніші економічні позиції в кооперативній сфері діяльності капіталістичних країн належать сільськогосподарським кооперативам, тобто самодіяльним організаціям фермерів, які об'єднуються для спільного виробництва і переробки сільськогосподарської продукції або для забезпечення економічних потреб їхніх індивідуальних господарств. Так, у середині 80-х років у країнах Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) на фермерські кооперативи припадала більш як половина сумарного обороту кооперативного сектора економіки. Сьогодні в країнах Скандинавії кооперативи реалізують на внутрішніх і зовнішніх ринках до 80%, а в - Японії - понад 90% товарної продукції аграрного сектора. В Нідерландах цей показник дорівнює 60-65%, у ФРН, Франції та Іспанії - 50-52, у США, Великобританії, Італії і Бельгії - 30%.
Важливою діяльністю кооперативів є виробниче постачання фермерських господарств. Так, на закупівельно-постачальні кооперативи у країнах ЄС припадає приблизно 50% обсягу поставок товаровиробникам необхідних їм засобів виробництва. У таких країнах, як Норвегія, Фінляндія, Швеція, цей показник дорівнює приблизно 60%о, а в США - 26%.
Звичайно, кооперативам нелегко вести виробничу діяльність, конкуруючи з монополіями. Однак за багаторічну свою історію вони змогли укорінитись, створити розгалужену систему з міцною матеріально-технічною базою, розвинутою інфраструктурою і стійкими виробничими зв'язками. [10]
Серед різних форм капіталістичної власності особлива роль належить корпоративній формі, фактично всі крупні корпорації будуються на акціонерних засадах. Акціонерний капітал виник ще в період капіталізму вільної конкуренції. Вже тоді розміри окремих капіталів виявилися недостатніми для створення таких крупних підприємств, як залізниці, канали, морські порти, гігантські заводи, електростанції тощо. Тому капіталісти стали об'єднувати свої капітали шляхом створення акціонерних товариств.
Акціонерне товариство - це одна з організаційних форм капіталістичного підприємства, створеного шляхом об'єднання індивідуальних капіталів, а також залучення коштів різних верств населення, що купили акції цього товариства.
Акція являє собою цінний папір, свідоцтво про вкладення певного паю в капітал акціонерного товариства. Доход, що виплачується за акцію, називається дивідендом, а ціна, за якою акція продається, - курсом акцій. Останній не залежить від номінальної ціни акції. Різниця між нормою дивіденду і нормою позичкового відсотка використовується засновниками акціонерних товариств для привласнення так званого засновницького прибутку управляють акціонерним товариством ті, хто володіє контрольним пакетом акцій. Це - така кількість акцій, яка забезпечує більшість голосів на зборах акціонерів (приблизно 20-25% всіх акцій товариства). [9]
Однак важливо й інше. Останнім часом значно зростає частка робітників в акціонерному капіталі. І це не випадково. Розрахунки, проведені в середині 80-х років спеціалістами адміністрації штату Нью-Йорк, показують, що ті компанії, де частина акціонерного капіталу належить працівникам, у середньому щонайменше в 1,5 рази прибутковіші за звичайні. Тому в США активно реалізуються плани участі робітників у власності компанії, їхня мета - створити спеціальний фінансовий механізм купівлі робітниками акціонерного капіталу компаній.
Частина акціонерних підприємств перетворюється в справді народні підприємства. В США є чимало прикладів викупу підприємств робітниками з метою попередження втрати робочих місць. Сьогодні в США 9% промислових підприємств передано робітникам, вони виробляють 10-12% загального обсягу продукції.
2.4 Проблеми обліку прав власності на цінні папери
Головним завданням розвитку та функціонування вітчизняного фондового ринку було і залишається залучення інвестиційних ресурсів а спрямування їх на відновлення й забезпечення подальшого зростання національного виробництва.
Ефективний перерозподіл вільних грошових коштів відбувається, зокрема, шляхом укладання угод купівлі-продажу цінних паперів, що супроводжуються передачею прав власності на них. Спосіб передачі цих прав залежить від характеру цінних паперів як предмета угоди.
Проте в будь-якому випадку перереєстрація прав власності на цінні папери відбувається в межах Національної депозитарної системи України (далі - НДСУ), подальший ефективний розвиток якої сприятиме розв'язанню проблем даного виду діяльності.
Організаційну будову НДСУ визначає Закон України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", що включає учасників верхнього (Національний депозитарій, депозитарії) та нижнього (зберігачі, реєстратори) рівнів, а також опосередкованих учасників (організатори торгівлі, торговці цінними паперами) [1].
Взаємодія зазначених учасників НДСУ в процесі обліку зміни прав власності відбувається за двома принципово різними способами, залежно від форми випуску цінних паперів (документарної та бездокументарної). Первинне розміщення бездокументарних цінних паперів відбувається за допомогою укладання договору між емітентом і депозитарієм, який, у свою чергу, відкриває емітенту спеціальний емісій - ний обліковий рахунок на весь обсяг емісії. Після здійснення первинного розміщення, тобто передачі прав власності на цінні папери від емітента до інвесторів, останнім відкриваються персоніфіковані рахунки для обліку цінних паперів зберігачами, де продовжується подальший облік змін прав власності на вказані цінні папери.
Під час емісії іменних цінних паперів у документарній формі емі - тент особисто (у випадках, передбачених законодавством) або через укладання відповідної угоди з реєстратором має забезпечувати облік цінних паперів у вигляді персоніфікованих рахунків їх власників.
Саме покладення на емітента обов'язку забезпечити ведення реєстру власних цінних паперів веде до виникнення першої проблеми функціонування системи обліку цінних паперів в Україні - існування так званих кишенькових реєстраторів, які, незважаючи на формальну незалежність, схильні відстоювати інтереси емітента, обмежуючи при цьому права власників цінних паперів.
Наступна проблема пов'язана зі здійсненням операцій з купівлі - продажу іменних цінних паперів, випущених у документарній формі. Справа в тому, що до операцій на організованому ринку законодавчо допущені тільки цінні папери в бездокументарній формі. Відповідно, документарні цінні папери мають бути знерухомлені, що розтягує процес здійснення трансакції на невизначений термін і веде до збільшення витрат учасників ринку.
Недостатній розвиток розрахунково-клірингової діяльності унеможливлює здійснення операцій з купівлі-продажу цінних паперів за принципом "поставка проти платежу", що призводить до великої кількості махінацій на вітчизняному фондовому ринку.
Отже, чинна система обліку цінних паперів поєднує два підходи, що технологічно між собою не узгоджені: реєстри власників іменних документарних цінних паперів та облікові реєстри власників бездокументарних цінних паперів, виконуючи одну й ту саму функцію, ведуться по-різному. Монопольне право реєстратора на облік прав за цінними паперами й технологічні недоліки реєстраторської діяльності, відсутність системи централізованого архівування даних призводять до фальсифікації та дублювання реєстрів, блокування проведення загальних зборів акціонерів тощо.
Саме тому, відповідно до Основних напрямів розвитку фондового ринку України на 2005-2010 рр., затверджених Указом Президента України від 24.11.2005 р. № 1648/2005, система обліку перереєстрації прав власності на цінні папери має бути вдосконалена завдяки створенню єдиного національного депозитарію, запровадженню єдиної технології обліку прав власності на цінні папери, оптимізації системи розкриття інформації та розрахунково-клірингової діяльності [2]. Передбачені заходи дозволять не тільки підвищити довіру інвесторів до вітчизняного ринку цінних паперів, а й сприятимуть поліпшенню інвестиційного клімату в Україні.
За сучасних умов мета виробництва зводиться до максимізації дивіденду за акціями, а це передбачає уже ефективне ведення господарства (останнє в умовах НТП вступає в суперечність з методами посилення експлуатації). Дивіденд - це вже не додаткова вартість, що виражає експлуатацію найманої робочої сили, а показник ефективності виробництва. Тому, якщо вважати, що основна мета виробництва виражає інтереси панівного класу, то можна зробити висновок, що основною метою суспільного виробництва дедалі більше стає відтворення основного виробничого відношення, а саме: відтворення стабільної капіталістичної системи. [7]
3. Рекомендації щодо вдосконалення форм власності в Україні
Характерним є те, що під час роздержавлення та приватизації в Україні переважного розвитку набула корпоративна форма власності. Корпоративний сектор тепер є домінуючим в українській економіці. Станом на 1 січня 2001 р. на нього припадало 52,4 відсотка загальної кількості підприємств, на яких вироблялося 55,7 відсотка промислової продукції. Показовим є й те, що 21 млн громадян України стали власниками акцій та земельних паїв (табл.). Однак незрілість ринкових відносин в Україні заважає повній реалізації громадянами своїх прав як акціонерів. Згодом цей недолік буде подолано.
Подобные документы
Власність як економічна категорія, теорія прав власності. Форми, місце та роль власності в економіці України, особливості становлення та основні тенденції розвитку відносин власності. Економічні, юридичні, політичні та інші суспільні відносини власності.
курсовая работа [49,7 K], добавлен 13.11.2010Ставлення до власності в історичні часи та її вагомий вплив на предмети виробничого призначення. Поняття, типи, форми і види власності у системі економічних відносин. Способи привласнення благ та методи господарювання, як багатоманітність форм власності.
курсовая работа [96,0 K], добавлен 18.09.2014Етапи процесу реформування української економіки. Приватизація як процес перетворення державної власності в інші правові форми. Напрямки трансформації відносин власності у країнах з ринковою економікою. Наслідки роздержавлення і приватизації власності.
реферат [190,2 K], добавлен 08.09.2010Право власності, її форми і типи та зв’язок між ними. Суспільні відносини, що виникають у зв'язку і з приводу привласнення матеріальних благ. Види та функціонування підприємств, залежно від форм власності. Новітні тенденції у розвитку відносин власності.
курсовая работа [2,4 M], добавлен 10.09.2012Види та типи власності, розвиток її відносин у інформаційному суспільстві. Структура економічної та юридичної власності. Дослідження понять державної, приватної, суспільної, колективної власності. Система прав та обов'язків господарюючих суб'єктів.
курсовая работа [36,3 K], добавлен 19.11.2014Підприємства колективної власності в Україні. Формування багатоукладності відносин. Головні особливості розвитку багатоукладної економіки в Україні. Сучасні проблеми роздержавлення і приватизації в країні. Перехідний період України до ринкових відносин.
курсовая работа [107,3 K], добавлен 07.09.2016Зміст економічної системи та її структурні елементи. Рівні економічної системи та їхні основні суб’єкти. Відносини власності як елемент економічної системи. Новітні тенденції у розвитку відносин власності.
курсовая работа [44,8 K], добавлен 10.04.2007У процесі тривалого історичного розвитку людства сформувались чотири основні типи економічної власності: суспільна; приватна; колективна; державна. Суб'єкти та об'єкти даних форм власності. Розкриття понять "власність", "володіння", "користування".
реферат [23,4 K], добавлен 06.05.2010Розгляд історії розвитку реформування відносин власності в Україні, аналіз нормативно-правової бази. Аналіз процесів приватизації об’єктів в Дніпропетровській області. Ефективність реформування відносин власності та управління майном і майновими правами.
курсовая работа [65,7 K], добавлен 11.09.2010Власність як основа економічного ладу суспільства. Сутність економічної системи, її структура та класифікація. Типи та форми власності, їх еволюція. Закон відповідності економічних відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил. Способи виробництва.
презентация [102,5 K], добавлен 24.09.2015
