Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. ЗАЙНЯТІСТЬ ТА БЕЗРОБІТТЯ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ

1.1 Розвиток теоретичних підходів щодо аналізу ринку праці

1.2 ВИДИ БЕЗРОБІТТЯ

1.3 БЕЗРОБІТТЯ І ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ

1.4 «ВХІД» У БЕЗРОБІТТЯ І ТЕОРІЯ ПОШУКУ РОБОТИ

2. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ

3. НОВІ ПІДХОДИ І ФОРМИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ В УМОВАХ

СТАНОВЛЕННЯ НА УКРАЇНІ.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

ВСТУП

Безробіття є невід'ємною складовою ринкової економіки, одним з негативних наслідків самої природи ринку, результатом дії його головного закону - попиту і пропозиції. Безробіття - незайнятість певної частини економічно-активного населення унаслідок об'єктивних причин, притаманних ринковій економіці, таких як циклічність розвитку економіки, протирічний характер НТП, високі темпи модернізації виробництва, дія закону народонаселення та безробіття, котре наступило внаслідок об'єктивних причин, зобов'язує суспільство турбуватися про громадян, які залишилися без роботи не зі своєї вини і не за власним бажанням.

Ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» дає таке визначення безробітного: «Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи» Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” - 2001р.; Ст.2

. Слід підкреслити, що це визначення безробіття стосується лише тих громадян, які самі шукають роботу, виявляючи економічну активність.

На даний час значна частина працездатного населення в віці (від 16 до 60 років) нашої країни є безробітними. За даними Центрів Зайнятості Закарпатської області в 2005 році на обліку перебувало приблизно 1,9 % економічно активного населення. Виходячи з цих даних дане дослідження безумовно актуальне.

Автор поставив перед собою мету розкрити нові підходи регулювання зайнятості, як впливає явище безробіття на економічні показники. Показати сучасні тенденції зайнятості населення в Україні.

Отже, завдання курсової роботи дослідити види безробіття, переглянути методи, способи максимальної ліквідації даного явища, проаналізувати підходи держави щодо врегулювання та вдосконалення ринку праці.

До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу тому, що вже знайшли її і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також навчаються за направленням державної служби зайнятості.

Економічна сутність безробіття полягає в тому, що за рахунок вимушеної незайнятості частини економічно-активних громадян суспільство позбавляється певної величини суспільного продукту, витрачаючись при цьому на утримання безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні.

Соціальна сутність безробіття - в тому, що вимушено непрацюючі особи, які існують не на зароблені кошти, а на допомогу, не знаходячи самовираження в праці, і якщо безробіття стає тривалим, втрачають професіоналізм, виробничі навички.

Під час дослідження автор курсової роботи використав:

· Закони України про безробіття та зайнятість населення;

· дані центу зайнятості;

· навчальні посібники українських дослідників;

· статті;

Таким чином, безробіття в умовах ринкових економічних відносин є, з одного боку, невід'ємною, а з другого, - неприйнятною альтернативою зайнятості, проблемою, яку суспільству доводиться вирішувати щоденно шляхом проведення заходів державного регулювання зайнятості.

1. ЗАЙНЯТІСТЬ ТА БЕЗРОБІТТЯ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ

1.1. Розвиток теоретичних підходів щодо аналізу ринку праці

Ретроспективно, при аналізі ринку праці, можливо виділити основні теоретичні підходи, які були в кінцевому вигляді сформовані в XIX -ХХ-му століттях.

Класична теорія зайнятості - практично одне з перших вдалих пояснень сутності виникнення безробіття в системі ринку праці. Водночас, творці цієї теорії, а її витоки йдуть до класиків політичної економії А.Сміта та Д.Рікардо, не надавали значної ролі теорії зайнятості та вважали, що безробіття не є серйозною економічною проблемою. Подальші розробки в цьому напрямку обумовили формування класичної теорії "цінової рівноваги" (А.Маршалл, А.Пігу), яка виходить з того, що основним регулятором праці є заробітна плата (ціна праці). За умов існуючої конкуренції в ринковому середовищі вона гнучко змінюється і прагне до свого рівноважного рівня, коли обсяг ринкового попиту на працю дорівнює обсягу її пропозиції.

Проблема безробіття і дефіциту трудових ресурсів у цій моделі вирішується за допомогою механізмів ринкового саморегулювання, а саме:

1. В умовах, коли пропозиція праці перевищує попит, тобто спостерігається безробіття, то загострюється конкуренція з боку безробітних за вільні робочі місця. В роботодавців є вибір працівників, і вони можуть найняти їх за значно нижчими ставками заробітної плати. Зниження ціни праці відбуватиметься доти, доки витрати роботодавців на заробітну плату не стануть такими низькими, що вигідно буде найняти всіх працівників, які запропонували свої трудові послуги. Ринок праці в такому разі повертається до стану рівноваги.

2. У разі, коли запит на працю перевищує його пропозицію, посилюється конкуренція між роботодавцями. Право вибору переходить до найманого. Вони пропонують свої трудові послуги лише в обмін на вищі ставки заробітної плати. Ефект конкуренції проявляється доти, доки витрати роботодавця на заробітну плату не можуть досягнути свого максимального рівня і не почнуть завдавати збитків. На ринку не залишається жодного роботодавця, який був би згодний сплачувати працівникам заробітну плату вищу за ринкову. Знову встановлюється рівновага, яка була раніше порушена. У класичній моделі ринку праці як випливає з вищенаведеного, неможливі ні вимушене безробіття, ні тривалий дефіцит праці, що не зовсім відповідає наявним реаліям.

Неокласична модель - її дотримувалися неокласики (А.Маршал, А. Пігу, Дж. Пері, Р. Холл, Д. Гілдер, А. Лафер). Згідно з цією концепцією ринок праці діє на основі цінової рівноваги, тобто регулятором ринку є ціна робочої сили (заробітна плата), що регулює запит та пропозицію робочої сили. Якщо запит перевищує пропозицію то працівники пропонують свої послуги за вищі ставки заробітної плати і роботодавці вимушені плати вищу заробітну плату від ринкової. І навпаки, коли пропозиція перевищує запит виникає безробіття і тут роботодавці наймають працівників за нижчими ставками.

Концепція зайнятості Дж. Кейнса (англійський економіст, державний діяч, основоположник найвідомішої течії економічної думки - кейнсіанство), активно використовує принцип мультиплікатора. Мультиплікатор - коефіцієнт, який характеризує співвідношення між агрегатною величиною та її структурною частиною, ступінь позитивного зворотного зв'язку - впливу однієї величини (вхідної) на іншу (вихідну) у керованій системі. Виходячи з цього підходу, було показано, що початкове збільшення державних інвестицій створює "первинну" зайнятість певної кількості працівників даного виробництва. Витрати цих працівників на споживчі товари (їх споживчий попит) стимулюють розвиток виробництва і вторинну зайнятість, тобто збільшення робочих місць в галузях, де виробляються споживчі товари. Співвідношення між загальним і первинним збільшення зайнятості має назву "мультиплікатора зайнятості" Фан Туй, Еллен Хансен, Девід Прайс (Міжнародне бюро праці, Женева). Державна служба зайнятості на ринку праці, що змінюється. // Пер. з англ. - К.: Міленіум. - 2002 р. - 85 ст..

Дж.Кейнс довів нереальність абсолютної гнучкості заробітної плати, оскільки наявні спроби роботодавців до її зниження спричиняють адекватний опір найманих працівників. Виходячи з означеного, він вважав за доцільне ґрунтуватись на факті незмінності заробітної плати.

Прихильники цього підходу пропонують різні практичні заходи для зростання зайнятості, серед яких: державна підтримка приватного бізнесу, кредитування і фінансування підприємств за рахунок держбюджету, надання дотацій на створення нових робочих міст, зменшення норми проценту, проведення політики контролю за інфляцією. Остання в умовах стабільних цін набирає форми короткотермінової політики "грошових імпульсів" і має підтримувати попит на трудові ресурси (рис. 1.1.1).

Рис. 1.1.1. Взаємозв'язок зростання грошової пропозиції та зайнятості

Отже, фундаментальним регулятором ринку праці в кейнсіанській моделі є держава, яка впливає на сукупний попит на товари і послуги. Кейнсіанці виходять з того принципу, що ціна робочої сили жорстко фіксується і практично не змінюється протягом тривалого часу. Ціна не є регулятором ринку, тому вона має бути внесена зовні державою. Через важелі зниження або збільшення сукупного попиту, тобто виробництва, держава ліквідує нерівновагу на ринку праці, а значить забезпечує повну зайнятість.

Монетаристи (зокрема, американський економіст М. Фрідмен) та їх прихильники, спираються на класичну економічну теорію, обстоюють можливість досягнення макроекономічної стабільності і довготермінової рівноваги лише за умови повністю вільних конкурентних ринків - гнучкими цінами і заробітної платою без втручання держави, монополій або профспілок. Центральною категорією монетаристської моделі ринку праці є "природний рівень безробіття" Економіка зарубіжних країн Підручник / за ред.. А.С. Філіпченка/ - К.: КНДУ, 2001 р. - ст. 105 .

Фахівці з питань праці вважають, що внаслідок недостатньої гнучкості ринку праці на ньому, як правило є як дефіцит праці, так і його надлишок, вакантні місця виникають унаслідок змін попиту на працю. Нова техніка, скажімо, потребує нових знань, нових професій, вищої кваліфікації., і доки роботодавець шукає необхідних працівників, зберігається дефіцит праці.

Не меншій критиці монетаристів підлягає і соціальна політика держави, яка спрямована на регулювання ринку праці. Реалізуючи різні програми на підтримку безробітних, держава, на їх погляд часто лише посилює незайнятість населення.

Можливості ринкового механізму на думку монетаристів спотворюються діями профспілок. Підтримка ними вимог робітників про підвищення рівня заробітної плати змушує підприємців скорочувати промислові інвестиції, а отже - і кількість нових робочих місць, рівень безробіття починає перевищувати "природний показник", а безробіття стає вимушеним.

Школа інституціоналістів основну увагу приділяє аналізу професійних і галузевих розбіжностей в структурі робочої сили і відповідних рівнів заробітної плати, вони відходять від макроекономічного аналізу і намагаються пояснити характер ринку праці особливостями динаміки галузей та професійно-демографічних груп.

Марксистська теорія розглядає ринок праці як ринок особливого виду, а його особливість підкреслюється різницею товару "робоча сила" та фізичного капіталу. Так, якщо в процесі праці робоча сила створює вартість, то решта видів ресурсів лише переносяться на нову вартість самою працею. А тому ринок праці, загалом підкоряючись загальним ринковим закономірностям, має свої характерні особливості, оскільки робоча сила як суб'єктивний фактор виробництва, будучи товаром, може водночас активно впливати на співвідношення попиту та пропозицію і на свою ринкову ціну.

Наведений вище аналіз найбільш відомих підходів, шкіл та концепцій які знайшли поширення в світовому економічному середовищі, дає підставу стверджувати, що вони лише характеризують окремі елементи ринку праці, але не дають повної та адекватної картини механізму його функціонування. Слід підкреслити, що більшість з цих концепцій базується на припущеннях про те, що:

> ринок праці можливо порівняти з іншими ринками, а параметри робочої сили як товару раз і назавжди задані та незмінні;

> продуктивність праці людини заздалегідь відома і залежить тільки від її особистих зусиль в конкретних умовах;

> лише заробітна плата служить для працівника адекватною оцінкою його праці й відображенням ступеня його задоволенням своїм становищем в безпосередньому виробництві на ринку праці.

"Класичної" поведінки слід очікувати і від тих працівників, послуги, яких в умовах ринкової економіки, навпаки, користується підвищеним попитом і відповідно оплачуються (банківські працівники, юристи, менеджери).

Для вимірювання безробіття використовуються абсолютні й відносні показники.

До основних абсолютних показників належать:

- чисельність безробітних на рівнях: країна, область, місто, район;

- чисельність безробітних за статево-віковою ознакою, освітою, місцем проживання, соціальним статусом;

- середня тривалість безробіття в місяцях.

До основних відносних показників безробіття належить рівень безробіття, який визначається на початок або на кінець періоду.

Крім указаних основних показників безробіття, форми державної статистичної звітності № 1-ПН і №2-ПН налічують багато додаткових, які виражаються в абсолютних величинах (скільки безробітних проходять професійне навчання, скільки закінчили, а скільки припинили навчання, беруть участь у громадських роботах, скільком призначено допомогу та ін.), котрі не складно перевести у відносні. Всі вони використовуються для аналізу стану ринку праці і зайнятості.

Наскільки точно можна розрахувати безробіття? Як свідчить світова і вітчизняна практика, точного виміру безробіття ніколи досягти не вдавалося через:

- не завжди правдиву інформацію громадян;

- часткову зайнятість, яка офіційною статистикою частіше враховується як повна;

- неврахування тієї частини незайнятих, котрі втратили надію знайти роботу після її тривалих пошуків і вилучені з обліку безробітних.

1.2 ВИДИ БЕЗРОБІТТЯ

Виходячи з того, яким чином людина залишилася без роботи, види безробіття можна поєднати в дві групи: добровільне і вимушене.

Добровільне безробіття в основі має суб'єктивну причину і цілком залежить від носія праці. До нього належить фрикційне безробіття (тобто короткотерміновий період незайнятості), необхідний для пошуку нової роботи або переходу з одного на інше місце роботи, а також коли особа звільнилася за власним бажанням.

До групи вимушеного безробіття належать: циклічне, структурне, інституціональне, регіональне, технологічне, приховане, економічне, часткове і сезонне безробіття.

Група добровільного безробіття і група вимушеного безробіття диференціюються за ознакою причини, яка породжує той чи інший вид. Принципова різниця між ними полягає в тому, що добровільне безробіття не є турботою держави, не реєструється в органах Державної Служби Зайнятості ДСЗ, і за нього не сплачують допомогу. Вимушене безробіття, навпаки, є постійною турботою держави й осіб, які зареєстровані в органах ДСЗ як безробітні, одержують допомогу по безробіттю.

Циклічне безробіття пов'язано з фазою спаду економічного циклу. Воно небезпечне своєю тривалістю. Циклічне безробіття для України є основним видом безробіття у зв'язку з тривалою кризою в економіці.

Структурне безробіття є наслідком структурних зрушень в економіці як у галузевій сфері, так і в зміні форм власності. Таке безробіття теж притаманне Україні у зв'язку з структурною перебудовою економіки.

Економічне безробіття викликане кон'юнктурою ринку та поразкою товаровиробника у конкурентній боротьбі через незадовільне керівництво конкретним підприємством, відставання у застосуванні нових технологій та устаткування. Воно існує постійно, в тому числі і в Україні, але посилюється зі спадом економіки і зниженням попиту на товари і послуги.

Регіональне безробіття викликано різними причинами, притаманними конкретному регіону, наприклад закриттям вугільних копалень у Донбасі. Однак для окремого регіону воно є або структурним, або сезонним, або якогось іншого виду.

Технологічне безробіття є наслідком вивільнення працівників у результаті модернізації устаткування та втілення нових технологій.

Сезонне безробіття - підвищена незайнятість у міжсезонні, притаманна окремим галузям виробництва, таким як сільське господарство, цукрова і м'ясо-молочна промисловість тощо.

Приховане безробіття - це неповна вимушена зайнятість працівників, які стали зайвими з різних організаційно-економічних причин виробництва, але продовжують знаходитися у складі підприємства.

Формами прихованого безробіття є:

- збиткова чисельність працівників, які отримують заробітну плату;

- оформлення відпусток з ініціативи адміністрації;

- зростання цілодобових та внутрішньо змінних простоїв з організаційно-економічних причин.

Приховане безробіття в Україні набуло значного поширення. Приховане безробіття тому так і називається, що керівники підприємств намагаються його приховати від обліку. Це завдає шкоди і підприємству і суспільству. Таке безробіття треба вивести з «тіні» Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” - 2001р.; Ст.2. Цю мету певною мірою виконує ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Відповідно до міжнародних норм воно називається частковим. Часткове безробіття - це втрата особою частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві відповідно до законодавства України тривалості робочого часу і (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв'язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру. Як бачимо, часткове безробіття не є формою прихованого безробіття. Це - одна з форм неповної зайнятості.

За часовим аспектом є два види безробіття - застійне і хронічне.

Застійне безробіття включає стійкий прошарок безробітних громадян: бомжів, жебраків, бродяг. Воно не обов'язково є наслідком тривалого періоду безробіття, хоч хронічне безробіття значний «постачальник» громадян до застійного безробіття.

Хронічне безробіття виникає разом з масовим безробіттям, як правило, в періоди циклічного спаду, коли створення нових робочих місць тривалий час відстає від наявної чисельності найманих працівників, які пропонують свою працю. Нині воно притаманне ринку праці України. Так, у 2001 р. середня тривалість безробіття в нашій країні становила 12 місяців, а тому поширюється і застійне безробіття. Слід наголосити, що тривалість безробіття важливіша характеристика ринку праці. Вона віддзеркалює гнучкість ринку праці і стан державного управління зайнятістю.

Чим же небезпечне хронічне безробіття?

Працівники Луганського центру профорієнтації громадян проведеними дослідженнями встановили, що найнебезпечніша фаза у тих, хто залишився без роботи, настає після шести місяців її пошуку. В цій фазі починають з'являтись ознаки деструктивних змін особистості, а надалі - безпорадності й примирення із ситуацією. Людина починає звикати до бездіяльності, не говорячи вже про те, що вона втрачає професіоналізм і здобуті навички . Такого ж висновку дійшли і зарубіжні вчені. Так, на рис. 1.2.1 подана залежність вірогідності працевлаштування від тривалості безробіття.

Після шести місяців не тільки безробітні втрачають віру, кваліфікацію і навички, а й роботодавці з перестрогою відносяться до таких громадян . Ось чому суспільству дешевше обійдеться безробіття, наприклад, в 2 млн осіб із середнім терміном два-три місяці, ніж в 1 млн. терміном понад шість місяців.

Вірогідність знайти роботу, %



Тривалість безробіття (місяців)

Рис. 1.2.1. Залежність вірогідності працевлаштування від тривалості безробіття.

Загрозлива динаміка середньої тривалості безробіття в Україні, за даними ДСЗ, показна в табл. 1.2.1.

Таблиця 1.2.1

СЕРЕДНЯ ТРИВАЛІСТЬ ЗАРЕЄСТРОВАНОГО БЕЗРОБІТТЯ Дані центру зайнятості

	1999р.	2000 р.	2001р.
Середня тривалість зареєстрованого безробіття, місяців	11,4	11,9	12,0

Кожний вид безробіття потребує певних заходів щодо запобігання його розширення. Саме в цьому і полягає практичний зміст диференціації безробіття за видами. Так, якщо передбачається циклічне безробіття, то слід подбати про активізацію інвестиційної та структурної політики, нагромадження коштів на соціальну допомогу безробітним, розширене втілення гнучких форм зайнятості (ГФЗ), підвищення купівельної спроможності населення за рахунок збільшення субсидій і трансфертів, про розвиток само зайнятості й громадські роботи. Важливо не допустити переходу циклічного безробіття в масове і хронічне, застосовуючи всі можливі заходи.

Якщо передбачається структурне або технологічне безробіття необхідно більше коштів виділяти на активну політику, спрямовувати їх передусім на професійну перепідготовку і підвищення кваліфікації незайнятого населення, розвиток малого підприємництва, на створення додаткових економічно доцільних робочих місць.

Приховане безробіття необхідно перш за все виводити з «тіні» у відкрите, законодавче стимулюючи цей перехід і здійснюючи певні заходи щодо розширення сфери докладання праці за рахунок широкого втілення ГФЗ, підтримки збереження діючих робочих місць тощо.

Під час виникнення економічного безробіття слід налагодити менеджмент на підприємстві, розібратися з відповідністю керівництва підприємством завданням, які стоять перед підприємством. Щодо безробітних, то їх потрібно перекваліфікувати для працевлаштування на вільні робочі місця, задіяти на громадських роботах, підтримати у відкритті своєї справи.

Сезонне безробіття можна пом'якшити розвитком само зайнятості робочої сили, індивідуальної трудової діяльності, іншими додатковими заходами щодо розширення сфери зайнятості.

Підсумовуючи викладене, зауважимо, що безробіття - це складне соціальне, економічне і психологічне явище з негативними наслідками для конкретної особи і суспільства в цілому.

1.3 БЕЗРОБІТТЯ І ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ

Велике значення щодо економічного аналізу і прогнозування зайнятості має такий показник безробіття, який виконує функцію індикатора як природна норма безробіття, або природний рівень безробіття. Існують різні концепції щодо визначення природного рівня безробіття в кількісному аспекті.

Перша концепція: природний рівень безробіття - це така його величина, за якої заробітна плата та інфляція або стійкі або знаходяться на допустимому рівні.

Друга: природний рівень безробіття - це така його величина, за якої кількість незайнятих робочих місць дорівнює кількості безробітних.

Третя: природний рівень безробіття - це такий рівень безробіття, за якого будь-яке підвищення попиту на працю не спричиняє скорочення чисельності безробітних. Тобто, це - рівень безробіття, за якого воно в основному все добровільне. На наш погляд, дана концепція - найбільш реалістична і прийнятна.

Безробіття фрикційного і структурного типу існує у будь-який період економічного розвитку. Тому термін «природний рівень безробіття» можна визначити як рівень безробіття, котрий відповідає ситуації економічної рівноваги. У кількісному вимірі природний рівень безробіття становить 4-6 % економічно-активного населення і не впливає на розвиток соціально-економічних процесів.

Поняття природного і перевищуючого його рівень безробіття ілюструє крива Беверіджа (рис. 1.3.1). Вона характеризує залежність, яка склалася в економіці між безробіттям і числом вільних робочих місць та вакансій. При будь-якому рівні безробіття завжди є вакансії (непрестижні робочі місця, робочі місця і вакансії, структура яких не відповідає структурі та якості вільної робочої сили). Аналогічно навіть за наявності великої кількості вакансій знайдуться люди, котрі в даний момент шукають роботу, тобто є безробітними. Тому криві, наближуючись до осей, ніколи їх не торкаються.

Крива Беверіджа для будь-якої економіки представлена кривою A. Фактичний рівень безробіття на даний момент дорівнює U_X. Бісектриса прямого кута OZ перетинає криву А в крапці Y, якій відповідає безробіття U_Y. При цьому U_Y= V_Y, тобто чисельність безробітних відповідає кількості вакансій. Це означає, що природний рівень безробіття для економіки А дорівнює U_Y . І якщо фактичний рівень U_X перевищує рівноважний U_Y, то таке перевищення пояснюється передусім циклічним безробіттям.

V

0 Vx Vy VF

Кількість незаповнених вакансій

U_X , U_F - фактична кількість безробітних;

OZ- бісектриса координатного кута.

Рис. 1.3.1. Крива Беверіджа

Положення крапки фактичного безробіття на кривій Беверіджа характеризує напруженість ринку праці на даний момент. Відношення числа безробітних до числа вакансій називається коефіцієнтом напруженості (К):

К = U_X / V_X

У крапці рівноваги Y К дорівнює одиниці. Якщо К зростає, то збільшується у першу чергу циклічне безробіття. Крива Беверіджа не є постійною. Зміна економічної ситуації викликає її переміщення, наприклад у положення В, де спостерігається вищий рівень природного безробіття - U_F і більша кількість вільних робочих місць - V_F. Це означає, що економіка має значні структурні зміни .

Безробіття тісно пов'язане з інфляцією. У 1958 р. австралійський економіст Олбан Філіпс (1914-1975 рр.), котрий працював у Англії, виявив залежність між темпами зростання заробітної плати і безробіття. Оскільки О. Філіпс встановив стабільний нелінійний зв'язок між відсотковою зміною заробітної плати і рівнем безробіття, що є принциповим, крива одержала назву кривої Філіпса.

Мал.1.3.2. Крива О.Філіпса.

безробіття ринок праці зайнятість

Зв'язок між темпами зростання (або зниження) інфляції і, навпаки, зменшення (збільшення) безробіття пояснюються наступним. Підвищення надмірного попиту на робочу силу сприяє зростанню зайнятості та скороченню безробіття і водночас росту номінальної заробітної плати, а з нею й інфляції. При надвисокій зайнятості важко заповнювати вакансії, конкуруючи за кваліфіковану робочу силу, тому наймач вимушено підвищує заробітну плату. Наявність же певного рівня безробіття змушує працівників погоджуватися на нижчий рівень заробітної плати.

1.4 «ВХІД» У БЕЗРОБІТТЯ І ТЕОРІЯ ПОШУКУ РОБОТИ

Вище ми розглядали «вхід» до найманої робочої сили і «вихід» з неї. Як бачимо цей вихід часто веде до безробіття. Як і в попередньому випадку, не можна обґрунтовано керувати зайнятістю, не знаючи шляхів у безробіття як неприйнятної альтернативи зайнятості.

Безробіття - процес динамічний. Цю динаміку, тобто рух робочої сили, представлено на рис. 1.4.1. Все населення віком старше 16 років (N) ділиться на дві категорії: LF - економічно-активне, або робоча сила, і NLF - ті, хто не входять до складу робочої сили. Економічно-активне населення, в свою чергу, складається із зайнятих (Е) і безробітних (U). З рис. 1.5.1 видно, що рівень безробіття (u) залежить від шести потоків, перелічених літерами L, тобто змінних величин:

U = F (L₁⁺, L₂^- ,L₃^- ,L₄⁺ ,L₅⁺ ,L₆⁺ )

Рис. 1.4.1. Потоки на ринку праці або «вхід» у безробіття

Наприклад, якщо студент, який закінчив вуз, зразу ж знайде роботу (потік L₂), рівень безробіття знизиться (зростає LF при постійному U). І навпаки, якщо жінка виховує дітей і після довгої перерви захоче повернутися до роботи та не може її одразу знайти (потік L₄), рівень безробіття підвищиться тому, що U у відсотковому відношенні зміниться більше, ніж LF Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор'єва М.І. Економіка праці й соціально-економічні відносини: Навч.посібник. - К.: Центр навчальної літератури. - 2004 р.- ст. 257.

Швидкість руху даних потоків може бути різною. Тому безробіття залежить не тільки від кількості громадян, які втратили роботу, але й від того, як швидко вони її знайдуть.

Як же безробітна людина шукає роботу? Що в її діях є «двигуном»? Як спрацьовує цей «двигун»? Припустимо, що в певній економіці спостерігається лише фрикційне безробіття, існує багато вакансій, які відповідають кваліфікації працівника. Однак, ці вакансії відрізняються оплатою праці.

Оскільки ринок праці має недосконалу інформацію, то пошук роботи працівникові необхідний, інакше він зразу ж міг би вибрати собі роботу. Кожна людина уявляє той рівень заробітної плати, на який вона згодна, тобто резервну заробітну плату. Якщо особа одержить пропозицію вище резервної заробітної плати, вона негайно погодиться і пошук роботи припиниться, якщо не погодиться, то пошук роботи продовжується.

Для кожного ринку праці можна побудувати функцію частоти розподілу заробітної плати f(W), що зображено на рис. 1.4.2. Вона показує частоту зустрічі того чи іншого рівня заробітної плати. Вид пагорба, що переміщується вліво, крива має тому, що роботи за надто низьку або досить високу заробітну плату рідко зустрічаються. Частіше мають місце пропозиції роботи з рівнем оплати ближче до мінімального.

На рис. 1.4.2 показано рівень резервної заробітної плати W_r,:

Це означає, що шукача роботи влаштовує будь-яка пропозиція, яка знаходиться на графіку правіше даної крапки.

Чим же визначається рівень резервної заробітної плати? Крім факторів, що вже розглядалися, слід відмітити ще деякі. Так, усе, що знижує затрати на пошук роботи, спричинить за інших рівних умов зростання резервної заробітної плати. Адже пошук роботи коштує чималих грошей - це витрати на об'яви в газетах, телефонні розмови, транспорт, поштові витрати та ін. І навпаки, все, що збільшує затрати на пошук роботи призведе за інших рівних умов до зниження резервної заробітної плати. Чим триваліше особа шукає роботу, тим вище ці витрати. Якщо роботу не знайдено, а витрати зростають, то це підштовхує людину погодитися на нижчу заробітну плату.



Заробітна плата

Рис. 1.4.2. Модель пошуку роботи

Резервна заробітна плата залежить також від кількості пропозицій роботи. Якщо шукач роботи знає, що вакансій на його професію небагато, то він швидше погодиться на якийсь середній рівень заробітної плати.

Інфляція діє двояко на пошук роботи. З одного боку, вона знецінює збереження людини в часі, а з другого, базуючись на інфляційних очікуваннях, працівник заздалегідь буде вимагати більшої заробітної плати .

2.СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ.

На сучасному етапі розвитку соціально-економічних відносин в усьому світі спостерігається загострення проблем зайнятості населення. Так, за даними Міжнародної організації праці, у світі близько третини робочої сили (1 млрд осіб) залишається безробітними або неповно зайнятими. Тільки в країнах Європейського Союзу їх нараховується 15,8 млн. осіб, або 9,2% економічно активного населення.

Найгостріше зазначена проблема проявляється в країнах, де формуються ринкові відносини. Основними чинниками, від яких безпосередньо залежать обсяги й рівень зайнятості, є основні економічні показники, що визначають загальні обсяги й темпи зростання виробництва, валового внутрішнього продукту, виробництва окремих галузей і сфер економіки, продуктивності праці.

Водночас існують досить обґрунтовані, але протилежні погляди щодо наявності чіткого зв'язку між економічним зростанням і зайнятістю та можливістю забезпечити економічне зростання без збільшення кількості робочих місць. Остання точка зору ґрунтується на тому, що зростання (особливо на базі нових інвестицій, пов'язане з використанням і поширенням нових технологій) веде до підвищення продуктивності праці і не сприяє збільшенню рівня зайнятості.

Зазначені тенденції свідчать про те, що на сучасному етапі реформування економіки в Україні визначити дію окремих законів ринкової економіки повною мірою неможливо.

Ситуація, що склалася стосовно співвідношення темпів змін реального ВВП і обсягів зайнятості, можна пояснити дією таких факторів:”

наявністю вимушеного прихованого безробіття, яке "викривляє" результати аналізу стану ринку праці;

низьким рівнем і значними темпами зниження продуктивності праці. Такий важливий показник продуктивності праці, як обсяг валового внутрішнього продукту на одного зайнятого, скоротився за останні 12 років на 45,8% (з 6488,2 до 3516,3 тис. грн.);

наявністю значних диспропорцій між попитом і пропозицією робочої сили (навантаження на 1 робоче місце на 1 січня 2000 р. становило 24 особи, у тому числі для фахівців - 34 особи, робітників найпростіших професій - 54 особи, на 1 січня 2004 р. - 7 осіб, з них фахівців - 8, робітників найпростіших професій - 24).” Петрова Т., Пазюк О., Пономарьова О. Методичні підходи щодо визначення стану регіональних ринків праці України.// журн. ”Україна: аспекти праці” №1 - 2005 р. - ст. 31

Кризовий стан економіки України, що супроводжував перший етап формування ринкових відносин та економічні реформи, що відбуваються зараз, привели до значних структурних змін на ринку праці. Частка зайнятих у промисловості знизилася з 30,7% у 1990 р. до 20,6% у 2002 р., у будівництві - відповідно з 9,4% до 5,1%. Однак така структура ще не відповідає структурі зайнятих у країнах з ринковою економікою. В 2000 р. у країнах ЄС у промисловості працювало -17,1%, будівництві - 6,3%, сфері послуг - 73,2% зайнятого населення.

У країнах з перехідною економікою перехід від державної власності до приватної здійснювався радикальним шляхом. В Україні політичні рішення держави було реалізовано на основі Закону про приватизацію, що дало змогу за короткий термін здійснити перерозподіл економічних ресурсів виробництва між державною, колективною та приватною формами власності.

В Україні в результаті приватизації в значної кількості працівників виникли проблеми з роботою, і вони змінили свій статус на незайняте й безробітне населення.

Погіршується демографічна ситуація в країні за 13 останніх років кількість населення зменшилася приблизно на 3 млн осіб, що поряд з іншими чинниками істотно вплинуло й на ринок праці. Згідно з розподілом населення за економічною активністю простежуються зміни на ринку праці України.

У результаті загальний рівень безробіття за період 1995-1999 рр. збільшився з 5,6% до 11,9%; позитивна тенденція цього показника, тобто його зниження розпочалося з 2000 р. Станом на 1 січня 2004 р. загальний рівень безробіття становив 9,1%.

Рівень зайнятості в 1999 р. дорівнював 54,9% і, починаючи з 2000 р., поступово зростав з 56,1% до 56,6% у 2003 р.

Сучасний стан ринку праці в Україні характеризується наявністю комплексу проблем. Серед них найважливіші такі:

співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили;

значна середня тривалість безробіття;

наявність вимушеної неповної зайнятості;

складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (жінки, молодь, сільське населення, інваліди);

проблеми зайнятості в депресивних регіонах, монофункціональних містах;

поширення неформальної та тіньової зайнятості;

необхідність підвищити рівень професійної освіти, професійного навчання працівників, що забезпечує їхню конкурентоспроможність відповідно до сучасних умов розвитку економіки і структурних зрушень, що відбуваються на ринках товарів (послуг);

забезпечення належного рівня оплати праці, що є важливим фактором підвищення життєвого рівня населення, розширеного відтворення робочої сили.

Важливим індикатором ситуації на ринку праці є навантаження на одне вільне робоче місце. Незважаючи на позитивну динаміку, його рівень досі залишається високим, що свідчить про наявність значних диспропорцій між попитом і пропозицією робочої сили. Станом на 1 січня 2004 р. на кожне вільне робоче місце в середньому в Україні припадало 7 осіб, що шукали роботу (у 2001 р. - 11 осіб), тобто пропозиція робочої сили в 7 разів перевищувала попит на неї. Особливо високою залишається напруга на ринку праці в західних регіонах країни, зокрема в Тернопільській, Рівненській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Волинській областях, де навантаження на одне вільне робоче місце коливається в межах від 16 до 25 осіб, тобто перевищує середній рівень в Україні у 2 - 4 рази. Проте в містах Київ і Севастополь майже не спостерігається диспропорцій між попитом і пропозицією робочої сили.

З погляду забезпечення соціальної стабільності особливе занепокоєння викликає значна середня тривалість незайнятості, яка в середньому в Україні у 2003 р. дорівнювала 22 місяці. Близько 60% безробітних громадян України перебували в цьому стані понад рік. Проте відомо, що після більш як дев'яти місяців перебування у стані безробіття знижується активність пошуку роботи, зменшується бажання працювати, втрачаються трудові навички, переоцінюються трудові цінності. Довготривале безробіття породжує бідність і подальше розшарування населення за рівнем доходів, та багато інших негативних наслідків.

Ще однією негативного рисою ринку праці України, яка є прямим наслідком перехідного періоду від адміністративно-командної до ринкової економіки, є вимушена неповна зайнятість, або приховане безробіття. Його існування зумовлене надлишком робочої сили стосовно такої, що необхідна для виробництва продукції, яка користується попитом на ринку. Незважаючи на позитивну тенденцію скорочення прихованого безробіття протягом останніх років, його масштаби залишаються значними.

У цілому в країні внаслідок роботи в режимі вимушеної неповної зайнятості у 2003 р. втрачено понад 517,8 млн. людино-годин. І, незважаючи на те, що обсяги цих втрат скоротилися порівняно з 2002 р. на 26,5%, вони залишаються занадто великими. Негативна оцінка прихованого безробіття визначається такими обставинами. По-перше, воно створює умови для подальшого зростання загального рівня безробіття. По-друге, приховане безробіття є фактором зниження кваліфікації робочої сили й негативно впливає на рівень доходів працюючих у цьому режимі і відповідно життєвий рівень населення, призводить до зневіреності в можливості знайти підходящу роботу, на відміну від розвинутих країн, де робота неповний час використовується за згодою працівників і відповідає їхнім потребам. Нарешті, приховане безробіття сприяє тінізації економіки, формує сприятливе середовище для криміналізації суспільства.

Важливою проблемою залишається порівняно складна ситуація із зайнятістю окремих соціально-демографічних груп населення, значна частина молоді не в змозі адаптуватися до ринкових умов і виявляється неконкурентоспроможною на ринку праці. Для цієї категорії молоді підвищується ризик щодо успішного працевлаштування, знижується загальна ймовірність знайти будь-яку роботу. Труднощі працевлаштування спонукають молодь займатися нерегламентованою, а то й тіньовою діяльністю, що, як відомо, призводить до ще більших негативних наслідків.

Становище жінок на ринку праці визначається такими негативними чинниками, як: прискорені масштаби їхнього вивільнення з виробництва, набагато вище навантаження на одну вакансію порівняно з чоловіками; ускладнення процесу працевлаштування; обмежені можливості кар'єрного росту; висока питома вага жінок, які працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Через це поліпшення становища жінок на ринку праці є важливою проблемою, яка потребує формування й реалізації активної соціальної політики в цій сфері, що може забезпечити жінкам рівні можливості з чоловіками для реалізації власного потенціалу й розвитку особистості.

Проблеми безробіття в сільській місцевості є гострішими, ніж в інших секторах ринку праці. Крім цього, існують інші соціальні проблеми, пов'язані з проведенням реформ на селі. Це в першу чергу питання утримання дошкільних закладів, побутового, медичного обслуговування, сфери культури тощо. Персонал закладів соціальної сфери в багатьох селах вивільнено, перспектив їх подальшого працевлаштування за фахом та місцем проживання досі немає. Для створення нових робочих місць в інфраструктурі села необхідна допомога держави; з урахуванням цього фактора має формуватися державна політика зайнятості.

Нині в Україні налічується близько 150 міст із монофункціональною структурою. У багатьох із них, починаючи з 1991 р., у зв'язку з економічною кризою структуротворні підприємства були ліквідовані або функціонують на неповну потужність. Завдяки цьому рівень безробіття в багатьох моно містах значно перевищує середній в Україні. Навантаження на “1 вакантне робоче місце в моно містах зі складною ситуацією на ринку праці досягало 70 - 80 осіб.” Верба Д. Факторний аналіз динаміки обсягів створення робочих місць у 2001-2003 рр.// журн. ”Україна: Аспекти праці”. №8 - 2004 р. - 28 ст. Зниження обсягів виробництва, ліквідація робочих міст у моно містах призводить до скорочення приросту населення, а в багатьох випадках - і до абсолютного скорочення кількості населення.

Важливою проблемою, що ускладнює ситуацію на ринку праці України, є поширення неофіційної та тіньової зайнятості. За даними Світового банку, тіньова економіка зараз становить майже половину загального обсягу виробництва в Україні. З одного боку, діяльність тіньового сектору є важливою для значної частини українців, оскільки забезпечує їх робочими місцями. Проте, оскільки підприємства, що працюють у цьому секторі, не сплачують податки, це збільшує податкове навантаження на офіційний сектор, знижує ефективність його функціонування і, отже, звужує можливості його розвитку, стримує процеси створення нових робочих місць, підвищення заробітної плати працівникам. Зниження бази оподаткування внаслідок зростання масштабів тіньового сектору призводить до збільшення дефіциту бюджету, зменшення соціальних витрат і негативно позначається на життєвому рівні населення. З огляду на це важливим завданням державної політики є сприяння переходу діяльності тіньового сектору в офіційну економіку, що крім іншого запобігає поширенню корупції, яка призводить до неефективного функціонування державного механізму, звуження перспектив забезпечення реального економічного зростання як передумови продуктивної зайнятості.

Отже, можна констатувати, що у 20 регіонах обсяг валової доданої вартості на одну особу менший за середній в Україні і тільки в 6 регіонах він перевищував середній, зокрема у м. Києві, Донецькій, Дніпропетровській, Полтавській, Запорізькій, Одеській областях.

Результати аналізу свідчать, що на сучасному етапі розвитку економіки України спостерігаються такі тенденції у сфері взаємозв'язку між основними макроекономічними показниками й такими, що характеризують рівень використання робочої сили; зокрема, не визначається пряма залежність між динамікою реального валового внутрішнього продукту й обсягами зайнятого населення. Різке падіння обсягів виробництва в України за роки реформ не корелюється зі скороченням зайнятості, як це відбувається у країнах з ринковою економікою, що пояснюється дією низки факторів, зокрема наявністю вимушеного прихованого безробіття; значними диспропорціями між попитом і пропозицією робочої сили; низьким рівнем і від'ємною динамікою продуктивності праці тощо.

3. НОВІ ПІДХОДИ І ФОРМИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ НА УКРАЇНІ.

Оскільки безробіття є неприйнятною альтернативою зайнятості, кожна держава розробляє заходи боротьби з ним. Це передбачається і міжнародними трудовими нормами. Існує два принципово різних підходи до скорочення безробіття або упередження його розвитку - американський («жорсткий») і шведський («протекціоністський»).

Американський підхід відображає сутність ліберального ринку праці. Він будується на субсидіарному ставленні до людини, тобто спрямований зберігати намагання людини на самовідповідальність і самореалізацію з мінімальною відповідальністю суспільства за особу. Тому допомога по безробіттю при «жорсткому» підході сплачується не більше півроку, що спонукає особу шукати роботу. Ті, хто не знаходять роботи за цей період, переходять до групи бідних громадян, які проживають на державну допомогу.

Шведський підхід до державного регулювання зайнятості віддає перевагу активним заходам. Безробітних перенавчають новим професіям, надають дотації підприємствам для створення нових робочих місць, підтримують само зайнятість, мале підприємництво, здійснюють інші заходи щодо розширення сфери докладання праці. Такий підхід називається «протекціоністським» і є основою соціал-демократичного ринку праці . Саме він найбільш прийнятний для України.

Розглянувши різні види безробіття, підходи, щодо його запобігання, ознайомившись із принципами соціального захисту безробітних, з впевненістю можна зробити висновок - найнадійнішим заходом захисту безробітних є надання їм робочих місць. Виходячи з цих позицій, визначимо основні напрями боротьби з безробіттям, які вже впроваджуються та можуть бути впроваджені в Україні.

1. Якщо надане робоче місце є найнадійнішим захистом безробітного, то основним напрямом державної політики щодо запобігання розвитку безробіття та його зниження слід вважати розширення сфери докладання праці всіма заходами державного управління, включаючи раціональну інвестиційну структурну, фінансову, промислову, торгівельну і податкову політику.

2. Враховуючи реалії нашої економіки, одним з основних напрямів боротьби з безробіттям мають стати заходи щодо підвищення продуктивності праці. Це, по-перше, знизить собівартість, а відповідно і ціни товарів та послуг, зробивши їх доступними більшості громадян і конкурентоспроможними на зовнішньому ринку; по-друге, дасть можливість підвищити заробітну плату, пенсії, стипендії, збільшити інші трансферти. Підвищена таким чином купівельна спроможність вимагає збільшення товарів і послуг, а це сприятиме підвищенню виробництва, що, в свою чергу, потребує залучення додаткової робочої сили і збільшення зайнятості. В умовах нинішньої вкрай низької купівельної спроможності населення повинно спрацювати теоретичне посилання Дж. М. Кейнса - втручання держави в регулювання зайнятості шляхом підвищення купівельної спроможності населення.

3. Однак і перший і другий напрями боротьби з безробіттям мають забезпечуватися підвищенням конкурентоспроможності робочої сили за рахунок підвищення її якості, а саме: зростання рівня загальної освіти, підвищення кваліфікації, розширення діапазону оволодіння працівниками професій і спеціальностей, розвитку таких необхідних складових відтворення якісної робочої сили, як медицина, культура, спорт. Конкурентоспроможність і висока кваліфікація робочої сили дадуть можливість, по-перше, виробляти конкурентноздатну на світовому ринку продукцію і за рахунок високої продуктивності забезпечити подальше економічне зростання; по-друге, досягти позитивних наслідків у трудовій міграції і відкрити шлях до широкого рівноправного входження у світовий ринок праці.

4. До основних напрямів боротьби з безробіттям слід віднести також постійне вдосконалення соціально-трудових відносин і колективних переговорів. Для України це має велике значення тому, що соціально-трудові відносини поки не мають достатнього розвитку, а колективні переговори почали проводитися лише з 1992 р. і потенціал їх удосконалення досить значний.

5. Група відомих економістів України Б.Гаврилишин, С.Мочерний, М.Павловський, Ю. Геєць, І. Лукінов та інші вважають дієвим заходом щодо боротьби з безробіттям активну регіональну політику, передусім державні асигнування на розвиток відсталих регіонів. Серед опосередкованих важелів впливу мають місце надання податкових пільг і дотацій підприємствам та компаніям за створення робочих місць, компенсації витрат, пов'язаних з пошуком роботи та працевлаштуванням, прямі виплати підприємцям за кожного працевлаштованого, тобто широке впровадження економічно-заохочувальних заходів, інформаційні та комунікаційні технології (ІКТ) пронизують сьогодні всі сфери соціальної дійсності, по-новому організують суцільні відносини, створюють технічні та організаційні передумови для процесу глобалізації економіки та посилюють конкуренцію. Спектр можливого застосування інформаційних та комунікаційних технологій постійно розширюється, охоплюючи все нові сфери людського життя, нівелюючи географічні, політичні, економічні та комунікаційні кордони сучасного світу.

Значних змін під впливом інформаційних і комунікаційних технологій зазнає економічна система і, особливо, ринок праці та сфера зайнятості, завдяки ним розвиваються нові форми взаємодії на ринку праці, з'являються та динамічно модифікуються інноваційні форми зайнятості, відбуваються якісні зміни методів праці. Разом з цим значних змін зазнає структура зайнятості, зникають деякі старі та з'являються нові професії, а праця набуває нового змісту - вона стає інформативнішою, “...у результаті чого в сучасних умовах значно зростає роль високоосвіченої людської особистості, яка є носієм розвинутих інформаційних потреб та здібностей, що реалізуються у формі людських інформаційних ресурсів.” Заблоцька Р.О. Світовий ринок послуг (Підручник) - К.: Знання України. 2003 р. - 201 ст.

Інформаційні технології, з їхнім стрімко зростаючим потенціалом та постійним здешевленням, відкривають значні можливості для появи нових шляхів для пошуку та пропозиції праці, а також для її організації, як у межах окремих компаній, так і суспільства в цілому. У результаті цього з'явився так званий віртуальний ринок праці, в якому (за допомогою інформаційних та комунікаційних технологій) стикаються попит і пропозиція на працю та на робочу силу. Розвиток електронного ринку праці стимулюється постійно зростаючою кількістю користувачів мережі Інтернет. Отже, відповідно зросте кількість потенційних учасників віртуального ринку.

Інформаційні та комунікаційні технології постійно перебувають у стані динамічного розвитку, створюється дедалі більше доповнень та мережевих рішень, за допомогою яких управлінська та адміністративна робота в компаніях пристосовуються до вимог "нової економіки" і цілком або частково переноситься в кібернетичний простір. Адже компанії, що хочуть іти в ногу з часом та бути конкурентоспроможними у XXI ст., повинні вчасно позиціювати себе у глобальному мережевому просторі. Переваги від цього очевидні.

Необхідно зазначити, що підприємницькі структури швидко оцінили потенціал Інтернету і електронний рекрутинг перетворився в один із сегментів електронного бізнесу. Слід зауважити, що електронний рекрутинг у різних країнах та різних галузях розвивається нерівномірно. У США електронний рекрутинг використовують 92% компаній, в Європі - 73%, а в Азії - 68%. У галузі високих технологій кадрові питання вирішують через Інтернет 100% компаній, у торгівлі - 89%, у секторі фінансових послуг -73%⁰. Цікавим є той факт, що у 2000 р. вже 80% випускників американських коледжів знайшли собі роботу саме через Інтернет.

В умовах стрімкого поширення інформаційно-комунікаційних технологій значних змін зазнає сама праця. Необхідно зазначити, що комп'ютерні технології створили унікальні можливості для кожного індивіда для виходу на глобальний віртуальний ринок праці. Кожен, хто володіє певними навичками використання комп'ютерні технології, може бути його активним учасником, пропонуючи у кібернетичному просторі свої послуги, продаючи свої навички та вміння, а також ідеї та ноу-хау. Тож комп'ютерні технології відкрили для кожного унікальний світ необмежених можливостей, реалізація яких безпосередньо залежить лише від самого індивіда.