Нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

На тему “Нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі”

м.Дніпропетровськ

1. Зайнятість і формування ринку праці. Проблеми безробіття і зайнятості в Україні

Серед основних ринків в сучасній економіці (ринку товарів, ринку капіталу) ринок праці посідає особливе місце. На ньому зіштовхуються інтереси працездатних людей і роботодавців. Ці відносини мають яскраво виражений соціально-економічний характер.

Особливості та етапи формування ринку праці в Україні і стан зайнятості й безробіття населення є наслідком історичних, соціальних та економічних умов у державі, які складалися не лише в останнє десятиліття, а й значно раніше. Становлення ринку праці відображає діалектику системи управління економікою в останні вісім--десять років. Специфіка соціального розвитку суспільства та вплив процесів світової економіки значно зумовили характер сучасного національного ринку праці: недостатню розвинутість важливих структурних компонентів, відсутність тривалий час адекватного механізму його регулювання, існувавший патерналізм держави в галузі зайнятості та багато іншого являли собою значну невідповідність ринковій економіці.

Недостатньо розвинутими були економічні, правові та адміністративні регулятори, котрі повинні забезпечити єдині норми у формуванні робочої сили, здійсненні її сучасної мобільності й не тільки на національному рівні. Все це гальмувало або викривляло об'єктивні процеси розвитку ринкових відносин взагалі. Стан інфраструктури ринку праці й, передусім, системи державної служби зайнятості тривалий час не відповідав у матеріально-технічному, інформаційному і кадровому аспектах зростаючим вимогам щодо її ефективного функціонування.

Слід звернути увагу на головну особливість тих умов, в яких формувався ринок праці України -- це глибока соціально-економічна криза. Чим же вона характеризується і як відбивається на формуванні ринку праці, зайнятості населення і безробітті?

По-перше, сталося безпрецедентне некероване скорочення виробництва промислової і сільськогосподарської продукції, будівництва і послуг. Це зменшило зайнятість населення та призвело до великих масштабів безробіття, особливо прихованого. Вимушена неповна зайнятість стала майже нормою, що дало поштовх до значного розвитку нерегламентованої зайнятості.

По-друге, внаслідок руйнації єдиного економічного простору СРСР відбулася розбалансованість економіки, що не тільки спричинило зниження виробництва, а й зруйнувало усталену структуру зайнятості населення, зробило «зайвими» деякі галузі економіки (оборонну, нафтохімічну, деякі види машинобудування тощо), професії та спеціальності (викладачів окремих предметів, деякі професії робітників оборонних підприємств); сталося «вимивання» високотехнологічних робочих місць.

По-третє, фактично були втрачені багато соціальних гарантій, що викликало потребу працювати значної частини пенсіонерів та підлітків, а нерозвинутий соціальний захист ще не відповідав ринковим вимогам. Через це та через низьку мобільність населення посилилася жорсткість національного ринку праці.

Проте соціально-економічна криза -- чинник хоч і головний, але не єдиний, котрий впливає на процеси формування ринку праці, тим більше що в останні роки намітилася стабілізація і певне піднесення економіки.

Другий, достатньо впливовий фактор -- це значна різниця у розвитку сфери докладання праці по регіонах України. Вона виникла внаслідок недостатнього врахування регіональних особливостей під час розміщення новобудов народного господарства за часи їх централізованого планування Держпланом СРСР. Як результат цього -- західні області (Львівська, Івано-Франківська, Рівенська, Волинська, Тернопільська, Чернівецька) багато років мають значно вищий (у 3--5 разів) коефіцієнт напруженості, ніж у середньому по Україні.

Наступним чинником впливу на формування ринку праці України є наявність, переважно в Донбасі й Придніпров'ї, міст з вузькоспеціалізованою структурою зайнятості. Широко відома соціальна напруга серед шахтарів Донбасу, яка час від часу виникає не тільки з причин несвоєчасної виплати заробітної плати, а й через закриття копалень у селищах, де немає інших робочих місць, крім інфраструктури. Така ситуація потребує значних коштів на створення нових робочих місць і масової перекваліфікації вивільнених працівників.

Певних складнощів додає неорганізоване повернення на історичну батьківщину депортованих народів. Лише до Криму їх повернулося майже 270 тис., або близько 12 % усіх мешканців автономії. Через це, крім таких проблем, як нестача житла, шкіл, лікарень тощо, значно загострюються проблеми зайнятості. Ці питання стали загальнодержавними.

Ще одна особливість формування національного ринку праці -- це його здійснення паралельно з наопрацюванням і введенням у дію нових ринкових законів, які в багатьох випадках діяли поруч із законами, прийнятими для планової централізованої економіки. Тому в закони й інші нормотворчі акти часто вносилися зміни і доповнення. Все це створювало інституціональну нестабільність, котра негативно відбивалася на становленні ринку праці.

Саме інституціональна нестабільність і визначила, перш за все, етапи формування ринку праці. Про це свідчить реформування заробітної плати як головного елемента ринку праці, від якого залежать попит і пропозиція робочої сили, а в підсумку -- зайнятість населення. Реформування заробітної плати проходило в чотири етапи. Його наслідки чітко відбивалися на формуванні, функціонуванні й стану ринку праці, визначаючи стан зайнятості й безробіття. Розглянемо етапи реформування заробітної плати.

Перший етап визначається періодом з початку ринкових перетворень -- 1990 р. по квітень 1991 р. У цей період ще не діяв Закон України «Про зайнятість населення» і функціонувала радянська система централізованого регулювання заробітної плати, котра не вписувалася у механізм ринкової економіки та гальмувала її втілення й розвиток. Почалося скорочення виробництва, але без відкритого безробіття. Воно мало прихований характер у відносно невеликих розмірах. Однак заробітна плата через це почала втрачати стимулюючу, розподільчу і соціальну функції, що, як у замкнутому колі, додало поштовх розвитку прихованого безробіття.

Тривалість другого етапу можна визначити з квітня 1991 р. по грудень 1992 р. В цей період почали діяти Закони України «Про зайнятість населення», яким офіційно було визнано ринок праці в державі, й «Про підприємство на Україні». Останній Закон (ст. 19) надав повної самостійності підприємствам в організації заробітної плати і у встановленні розмірів фонду заробітної плати. Це швидко призвело до того, що функції заробітної плати, вже включаючи і відтворювальну, були вкрай зруйновані. Заробітна плата як винагорода за виконану кількість та якість праці втратила своє значення. Почала великими темпами зростати нерегламентована зайнятість як реальне джерело виживання в умовах кризи, в тому числі й вторинна зайнятість, охопили декількох мільйонів громадян. На підприємствах швидкими темпами поширювалося приховане безробіття.

Третій етап припав на початок 1993 р. і тривав по травень 1995 р. Декретом Кабінету міністрів України (декрети на той час виконували по суті функції законів) були встановлені нові організаційні засади заробітної плати і призупинено дію ст. 19 Закону України «Про підприємства на Україні», тим самим були зняті всі перепони на шляху отримання незароблених грошей. Наслідки виявилися швидко: небачених розмірів досягла інфляція і суттєво зростало відкрите безробіття водночас з великими масштабами прихованого.

Четвертий етап реформування заробітної плати починається з дати прийняття Закону України «Про оплату праці», з травня 1995 р. В цей період також приймається велика кількість інших ринкових законів, узгоджується їх взаємодія. Навіть не зважаючи на чисельні і багатомісячні затримки заробітної плати, які викривлювали потенційні можливості нового закону, заробітна плата, хоч і помалу, стала відновлювати своє значення. Приховане безробіття почало переходити у відкрите. Його рівень зріс з 0,3 % у 1993 р. до 4,22 % у 2000 р.

Виходячи з темпів розвитку безробіття як одного з основних показників ринку праці, дану диференціацію етапів формування національного ринку праці можна укрупнити до двох. Перший етап -- 1991 р. -- друга половина 1995 р., коли зареєстроване безробіття не перевищувало 0,4 %, і другий етап -- з кінця 1995 р. по даний час з переходом прихованого безробіття у відкрите з його зростаючими масштабами.

Динаміку розвитку і формування ринку праці України і рівня зайнятості населення та безробіття наочно ілюструє табл. 3.2.1, побудована за даними Держкомстату України. Вона свідчить також про залежність обсягів виробництва від чисельності зайнятих. Вивільнені через структурні зрушення кошти свідчать про перехід прихованого безробіття у відкрите і дають підставу укрупнити етапи формування ринку праці України по вказаних вище термінах.

Дані табл. 3.2.1 свідчать також про значне перевищення пропозиції робочої сили над її попитом. Це дає можливість роботодавцям утримувати ціну робочої сили на низькому рівні (крива пропозиції праці все більше переміщується вправо), «підштовхує» міграцію висококваліфікованої робочої сили, робить великомасштабну нерегламентовану і нелегальну зайнятість одним із суттєвих атрибутів національного ринку праці.

Проте перелічені основні фактори впливу на формування ринку праці, які певною мірою діють і тапер, не можуть бути факторами постійної дії. Їх вплив на ринкові процеси змінюється залежно від соціально-економічного розвитку. З часом можуть виникати нові чинники та зникати діючі на даний час, як це було, скажімо, з проблемою працевлаштування військовослужбовців, які в 1991--1993 рр. вивільнювалися з лав колишньої Радянської армії у великій кількості по всіх тодішніх республіках СРСР і багато з них поверталися на Україну. Не може бути постійною соціально-економічна криза, яка вже спадає. Поступово зникне проблема депортованих народів. Але може виникнути новий фактор впливу, пов'язаний з посиленням інвестиційного процесу, який змінить співвідношення попиту і пропозиції робочої сили на користь попиту підвищить її ціну, вимагатиме значного збільшення професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів і пом'якшить контрасти у коефіцієнтах навантаження по регіонах.

Все це має бути враховане заходами державної політики зайнятості.

За роки соціально-економічного розвитку незалежної України державна служба зайнятості також пройшла важливі етапи становлення і розвитку.

За цей час створено:

- на страхових принципах систему соціального захисту населення від безробіття;

- систему соціального партнерства;

- систему кадрового забезпечення та підвищення кваліфікації кадрів служби зайнятості;

- розроблені та впроваджені сучасні інформаційні технології;

- матеріально-технічну базу для надання соціальних послуг населенню та роботодавцям.

Аналізуючи присутність іноземного роботодавця на ринку праці України, інтеграційні процеси світової економіки, трудові міждержавні міграції не важко передбачити необхідність ділового спілкування служб зайнятості та партнерів.

Головне питання: як змінити світогляд, професійні навики наших громадян і при цьому зберегти громадянську позицію, патріотизм.

Суб'єктами міжнародно-правового регулювання праці є ООН та її спеціалізований орган - Міжнародна організація праці (МОП), а також об'єднання держав: Рада Європи, Європейський Союз, Співдружність незалежних держав.

Одним з найважливіших документів Міжнародної організації праці є міжнародний кодекс праці.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України.

Важко не погодитись із думками про те, що в даний час - час глобалізації, необхідно вибудувати такий ланцюжок:

- законодавчі і політичні гарантії права на працю;

- дострокові прогнози рівня та структури зайнятості;

- забезпечені фінансуванням програми створення нових робочих місць.

Щоб зрозуміти сутність глобалізації, слід зважати на головні ознаки:

- взаємозалежність національних економік та їх взаємопроникнення;

- інтернаціоналізація світової економіки під впливом поглиблення міжнародного поділу праці;

- послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

- розширення масштабів обміну та їх інтенсифікація;

- формування метапростору в умовах утворення й функціонування транснаціональних фінансових телекомунікаційних та інших мереж;

- становлення єдиної системи зв'язків і нової конфігурації світової економіки;

- тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування під впливом обміну товарами, робочою силою, капіталом, культурними цінностями.

2. Нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі

праця безробіття торгівля імпорт

У сучасних умовах широко застосовуються різні нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі.

Антидемпінгові процедури спрямовані проти продавців, що експортують товари за цінами, нижчими вартості їх виробництва в країні вивезення.

Зазвичай антидемпінгові процедури ініціюються потужними компаніями країни імпортера, які вважають, що ввозяться, за зниженими цінами товари з іншої країни заважають збуту їхньої продукції, від чого вони несуть і фінансові, і моральні збитки. Такі претензії розглядають в одних країнах спеціальні антидемпінгові трибунали, в інших - цивільні суди.

Виносячи справедливі чи несправедливі рішення про демпінг, трибунали визначають так звану справедливу ціну і встановлюють антидемпінгове мито, яку утримують з постачальника. Якщо постачальник надто занизив свою ціну і, завдав великої шкоди національним виробникам країни, що імпортує або знову експортував свою продукцію за демпінговими цінами, то трибунал може прийняти рішення про накладення на постачальника антидемпінгового штрафу, значно перевищує величину антидемпінгового мита і часто носить руйнівний характер. Більш того, трибунал може рекомендувати уряду імпортує країни ввести кількісні обмеження або заборону на імпорт аналогічних товарів з країни винного постачальника.

Правова основа антидемпінгових процедур закладена в статті VI, або так званому антидемпінговому кодексі Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), яке утворило в 1994 р. Світової організації торгівлі (СОТ). У статуті СОТ стаття про антидемпінг розроблена більш детально, в ній визначені критерії факту нанесення збитку і дані рекомендації з розрахунку різниці демпінгових і нормальних цін.

Цінові преференції. Цінові преференції також застосовуються для захисту інтересів місцевих виробників товарів від імпорту аналогічної продукції з інших країн. Для цього під тиском національних виробників встановлюється, що певний товар (роботи, послуги) можуть бути куплені у зарубіжних постачальників аналогічного товару, якщо їхні ціни виявляться нижчими від цін національних фірм, наприклад на 5%. Найчастіше подібна процедура застосовується при закупівлях великих партій товару або унікальних комплектів обладнання через міжнародні торги.

Кількісні обмеження. Більшість країн в період розвитку або відновлення своїх економічних потенціалів вводять довгострокові або короткострокові заходи по кількісному регулювання імпорту та експорту певних видів товарів, встановлюючи для них відповідні квоти в абсолютних цифрах або у відсотковому відношенні до обсягів власного виробництва. Одночасно з встановленням квот уряд призначає один з своїх органів відповідальним за видачу ліцензій, тобто дозволів тієї чи іншої компанії здійснити експорт або імпорт певної кількості своєї продукції.

Експортні квоти встановлюються в основному з трьох причин:

* з метою пріоритетного задоволення даним видом товару свого ринку, щоб уникнути зростання цін;

* в Відповідно до підписаних урядом міжнародними компенсаційними або картельними угодами, метою яких є регулювання цін на світовому ринку (наприклад,-на каву, какао, нафта та ін);

* в відповідно до укладених урядом двосторонніми угодами з іншими країнами про добровільне обмеження експорту товарів (наприклад, угоди США і Японії про добровільне обмеження експорту автомобілів, електронної техніки і т.д.).

Імпортні квоти встановлюються перш за все для захисту вітчизняного ринку від агресивної експортної політики більш розвинених країн. Наприклад, Туреччина і Греція обмежували ввезення в свої країни дизелів, дизель-генераторів, електродвигунів і т.д. щоб дати можливість зміцнитися на ринку вітчизняним виробникам. У той же час не вводилося жодних кількісних обмежень на ввезення цього устаткування в розібраному вигляді на принципах прогресивної збірки, тобто з поступовим освоєнням випуску вузлів та деталей власної промисловістю.

Досить часто країни, що проводять у себе міжнародні ярмарки, збільшують квоти на імпорт товарів, з одного боку, залучаючи більшу кількість іноземних учасників, з другий - дозволяючи вітчизняним фірмам закуповувати кращі зразки товарів, з тим щоб сприяти прискоренню технічного прогресу національної промисловості.

Експортні та імпортні квоти зазвичай розподіляються пропорційно до обсягів заявок національних постачальників і споживачів продукції. Однак якщо уряд хоче підвищити ефективність експортних та імпортних операцій, воно здійснює розподіл квот шляхом проведення конкурсів та аукціонів, в результаті яких відбираються найбільш вигідні пропозиції постачальників і споживачів.

З метою реалізації Федерального закону «Про державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності »Уряд РФ прийняв 31 жовтня 1996 постанову« Про порядок проведення конкурсів та аукціонів з продажу квот при введенні кількісних обмежень і ліцензування експорту та імпорту товарів (робіт, послуг) у Російській Федерації ».

Державна монополія на експорт та імпорт окремих видів товарів або товарних груп вводиться звичайно для підвищення ефективності торгівлі, більш чіткого контролю отримання виручки та витрачання валютних коштів, регулювання обсягів торгівлі з урахуванням інтересів реструктуризації вітчизняної промисловості, зменшення числа посередників, що претендують на частину валютної виручки або необгрунтовано здуваються імпортні ціни, зниження корумпованості торгівлі.

Ті ж завдання вирішує монополізація внутрішньої торгівлі, наприклад спиртом і горілчаними виробами. На жаль, російське Уряд не розуміє, що без суворої монополізації імпорту цих товарів боротьба за монополізацію в сфері збуту не має перспектив.

Придбання товарів від резидентів. При розміщенні великих замовлень не рідко самі покупці ставлять умову, щоб постачальниками товарів були тільки резиденти їхньої країни. Щоб уникнути цього бар'єру, іноземні постачальники змушені створювати в країні покупця дочірні фірми та продавати товари через них. Це дозволяє покупцям при розгляді розбіжностей застосовувати право своєї страни.Експортери товарів також повинні знати про існування політичних бар'єрів (наприклад, КОКОМ), що обмежують можливості торгівлі. Незважаючи на скасування списків КОКОМ, деякі країни, і в першу чергу США, дотримуються старих порядків. Наприклад, вони забороняють своїм компаніям продавати в Росію сучасне комп'ютерне та телекомунікаційне обладнання.

Зазвичай політичні бар'єри в торгівлі ефективні, коли в їх створенні бере участь досить багато країн, об'єднаних ідеєю ООН або однією з найбільших держав світу. Багатьом пам'ятна політична і економічна блокада ПАР, коли в ній проводилася політика апартеїду. У 90-х рр.. з боку США продовжується економічна блокада Куби, причому Конгресом прийнятий Закон про економічні санкції з боку Сполучених Штатів Америки до компаній, що ведуть з Кубою комерційні операції. США тільки дискредитували себе, прийнявши закон у відношенні фірм інших країн, які не хочуть визнавати диктату США. Під егідою ООН діє економічна блокада Іраку та Лівії як центрів міжнародного тероризму, США намагається схилити ООН на осуд будівництва Росією атомної електростанції в Іране.Возможно використання і технічних бар'єрів, наприклад встановлення додаткових вимог до імпортованим товарах, що є способом захисту внутрішнього ринку від конкуренції.

Однак додаткові вимоги до іноземних товарах нерідко пов'язані з об'єктивним бажанням захистити своїх споживачів від неякісної продукції. Найчастіше це стосується продуктів харчування, дитячим товарах і лікарських препаратів. У цьому плані цілком виправдана політика російського уряду, що вимагає додаткових перевірок якості продукції, що імпортується, особливо продуктів харчування.

Генеральне угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), попередник СОТ - це багатостороння угода, що містить принципи, правові норми і правила, якими керуються у взаємних торговельних відносинах беруть участь у ньому країни. Воно було підписано в Женеві 30 жовтня 1947 і набула чинності з 1 Січень 1948 для 23 країн підписали її. Склалося на основі цього Угоди міжнародне установа (також називалося ГАТТ) більше 40 років виконувало функції міжнародної організації з питань торгівлі та було центральним міжнародним органом, в рамках якого країни-члени здійснювали контроль за виконанням згаданої Угоди, вели багатосторонні торгові переговори, розглядали спірні питання, обговорювали найважливіші проблеми світової торгівлі та приймали рішення, що стосуються правових основ міжнародних торгових отношеній.Важная особливість, закладена в «конструкцію» ГАТТ,-це можливість його вдосконалення, розвитку правових Угоди та його організаційних форм відповідно до умов, що змінюються зовнішньоекономічних зв'язків. У цьому полягає одна з причин життєстійкості цієї Угоди, яка пояснює, чому ГАТТ цілком (але в переглянутому вигляді) інкорпорований в механізм створеної (кілька дет тому) на його основі Світової організації торгівлі (СОТ).

Основна мета -- сприяння розвитку та лібералізації міжнародних торговельних відносин шляхом: ліквідації митних обмежень; усунення всіх форм дискримінації міжнародній торгівлі з метою підвищення рівня життя, забезпечення повної зайнятості; підвищення реальних доходів і попиту, більш ефективного використання сировини, зростання виробництва і торговельного обміну.

Діяльність ГАТТ грунтується на наступних принципах:

* здійснення торгівлі без дискримінації на основі режиму найбільшого сприяння та національного режиму'';

* захист вітчизняних виробників шляхом встановлення митних зборів з поступовим відмовою від нетарифних засобів регулювання;

* скорочення ставок митного тарифу в результаті багатосторонніх переговорів і виключення можливості їх неузгодженого з партнерами підвищення надалі;

* надання консультацій країнам-учасницям з метою врегулювання проблем торгівлі;

* розвиток міжнародної торгівлі на основі справедливої конкуренції;

* надання пільгового режиму для країн, що розвиваються;

* висновок регіональних торгових угод;

* встановлення особливих норм регулювання міжнародної торгівлі для текстилю та одягу.

Важливе місце в організаційній структурі ГАТТ зайняли періодично проходили під його егідою переговорні конференції, спрямовані на вироблення угод щодо зниження тарифних і нетарифних бар'єрів у торгівлі. За час існування ГАТТ ці переговорні конференції зайняли в заг? складності 25 років, і до 1994 р. пройшло вісім так званих торгових раундів.

Правовий основою СОТ, що почала діяти з 1 січня 1995 р., є ГАТТ в редакції 1994 р. (тому нову організацію часто називають СОТ/ГАТТ), а також Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС); Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС). Сюди ж входять кілька десятків угод, домовленостей, рішень, протоколів і декларацій, які мають однакову силу для країн-членів. Деякі документи СОТ уточнюють і доповнюють статті ГАТТ, що зберегли своє чільне місце серед всіх документів СОТ. Переважна кількість цих документів є обов'язковим для країн - членів СОТ і лише чотири угоди обов'язкові для країн, які висловили зацікавленість в них брати участь. Місцеперебування СОТ - Женева (Швейцарія). Нині до неї входять 128 держав, ще понад 30 країн, включаючи Росію і Китай, мають статус спостерігача і ведуть переговори про приєднання.

Головна мета СОТ полягає в подальшій лібералізації торгівлі товарами та послугами через вдосконалення торгових правил. Найважливіше завдання в області регулювання пов'язаних із зовнішньою торгівлею інвестицій - розробка багатосторонніх правил, подібних існуючим багатостороннім правилами у зовнішній торгівлі (в рамках Угоди про торговельні аспекти інвестиційних мір - ТРІМС).

Вищим органом СОТ є Конференція міністрів, що складається з представників держав-членів. Вона скликається на сесії не менше одного разу кожні два роки. За виконання поточної роботи відповідає Генеральна рада, що скликається по при потребі - зазвичай 8-10 разів на рік. Він також проводить засеседанія в Як Комісії з врегулювання спорів розгляд процедур врегулювання спорів) та Комісії з контролю за торговельною політикою (регулярний контроль торговельної політики членів СОТ). Чотири угоди СОТ, обов'язкові тільки для зацікавлених країн (про торгівлю громадянської аіч1 'технікою, про урядових закупівель по молочних продуктах і яловичині), призвели до створення особливих органів управління, підзвітних Генеральній раді.

Генеральний рада делегує свої функції трьом основним органам: Раді з торгівлі товарами, Раді з торгівлі послугами та Ради з торговельних аспектів прав на інтелектуальну власність.

Рада з торгівлі товарами веде спостереження за застосуванням і дією угод, що стосуються торгівлі товарами. У цьому йому допомагає ряд комітетів і інших органів, що займаються питаннями доступу на товарні ринки, засобами по санітарії і фітосанітарії, проблемами, пов'язаними з торговельними аспектами інвестицій, питаннями субсидій та компенсацій, оцінки митних зборів, технічних бар'єрів у торгівлі, антидемпінгової практики, ліцензування імпорту, моніторингу торгівлі текстилем.

Рада з торгівлі послугами зосереджує зусилля на питаннях телекомунікаційних коштів, пересування фізичних осіб, послуг з морських перевезень. З ним тісно взаємодіє Комітет з торгівлі фінансовими послугами й Робоча група з професійними послугами, а також Рада з торговельних аспектів прав на інтелектуальну власність, які займаються питаннями, що стосуються відповідних угод, укладених в рамках СОТ.

Секретаріат СОТ, очолюваний генеральним директором і чотирма його заступниками, несе відповідальність за забезпечення діяльності органів СОТ в тому, що стосується ведення переговорів, здійснення угод і надання технічної допомоги у розвитку.

Напрямки і зміст роботи СОТ багато в чому визначаються постійними представниками при СОТ країн-членів.

Першими з республік колишнього СРСР вступили до СОТ Латвія і Киргизія (1998 р.). Шанси Естонії та Литви також дуже високі, хоча за останні чотири роки були задоволені заяви про прийом тільки чотирьох держав: Монголії, Панами, Болівії та Еквадору. Що стосується Росії, то, як вважають експерти "ТО, з урахуванням темпів проведення в країні лібералізації зовнішньоекономічної та внутрішньогосподарської діяльності до кінця-цього століття вона не буде прийнята до СОТ.

Ще в 1993 р. Росія направила заявку на вступ до ГАТТ. Але в кінці того ж року із завершення багаторічних переговорів про лібералізації світової торгівлі в рамках Уругвайського раунду країни - учасниці ГАТТ домовилися про створення СОТ. Тому в грудні 1994р. Росії довелося поновити свою заявку.

Переговори йдуть за двома основними напрямками. Один - це серйозний іспит російського зовнішньоторговельного законодавства (включаючи практику застосування) на предмет визначення його відповідності принципам і нормам СОТ і тих умов, на яких країни - учасниці СОТ схвалять приєднання Росії до Генеральної угоди і інших домовленостей цієї організації. Інше - це вироблення протоколу про тарифних умовах приєднання Росії та переліку зобов'язань щодо ГАТС. Протокол про тарифних умов буде включати зобов'язання Росії закріпити на взаємно узгодженому рівні ставки митного тарифу на ряд товарів і знизити в протягом декількох років мита на окремі товари. Ці напрями в комплексі визначають умови приєднаннягання Росії до СОТ.

Тарифні пропозиції представляють собою перелік максимально допустимих з моменту приєднання Росії до СОТ значень ( «стелі») ставок ввізних митних мит по Товарній номенклатурі зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД) з відповідними перехідними періодамі.Россіі до СОТ - складний і тривалий переговорний процес. Його результатом має стати повноправне участь Росії в системі світової торгівлі, реалізація переваг міжнародного поділу праці та кооперації, вдосконалення економічної співпраці Росії з країнами світу.

Система Організації Об'єднаних Націй складається з самої ООН (Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР), Рада з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат), 18 спеціалізованих установ, Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) і ряду програм, рад і комісій.

Першорядне значення для розвитку світової торгівлі мають торгово-економічні організації та угоди, в яких беруть участь якщо не всі країни світу, то, принаймні, переважна їх більшість. Фундамент світової торгової системи формують наступні багатосторонні організації: Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), Світова організація торгівлі організація торгівлі (СОТ), Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Міжнародна митна організація (МТО), Міжнародна торгова палата (МТП).

Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) була створена в 1964 р. як органу Генеральної Асамблеї. Це представницька багатостороння торгово-економічна організація. Її членами є 186 держав, включаючи Росію. Місцеперебування ЮНКТАД - Женева (Швейцарія).

Членство в ЮНКТАД відкрито для будь-якої держави - члена ООН, спеціалізованих установ ООН та Міжнародного агентства з атомної енергії. Її основні завдання: заохочувати міжнародну торгівлю, перш за все між розвиненими і країнами, що розвиваються; розробляти рекомендації з питань розвитку міжнародних економічних відносин; служити центром узгодження політики урядів і регіональних економічних угруповань у торгівлі та пов'язаних з ній аспекту "економічного розвитку; сприяти координації діяльності інших установ ООН з міжнародної торгівлі.

Зі створенням СОТ практично відкрито стали висловлюватися думки про те, чи потрібна взагалі ця організація. Проте зараз досягнуто розуміння того, що ЮНКТАД необхідна світовій спільноті, так як ця організація виробляє загальні торгово-політичні принципи в контексті розвитку світової економіки, а за СОТ залишаються в основному чисто торгові питання.

Рішення, що приймаються консенсусом на сесіях ЮНКТАД, не є юридично обов'язковими. Але ще на другій сесії було одностайно визнано, що вони «Повинні вести до дій, що сприяють міжнародній торгівлі». Таким чином, документи ЮНКТАД формально мають менше обов'язковий характер, ніж СОТ. До таких документів відносяться, наприклад, Принципи міжнародних торгових відносин і торговельної політики, що сприяють розвитку і Хартія економічних прав і обов'язків держав.

В області торгівлі готовими виробами і напівфабрикатами на які припадає 3/4 світового товарообігу, найважливішим заходом ЮНКТАД було створення Спільної системи преференцій (ОСП), що функціонує з 1971 р. Ця система передбачає зниження або скасування митних зборів усіма промислово розвиненими країнами в торгівлі з державами, що розвиваються на навзамін основі, тобто без вимоги з боку останніх зустрічних торгово-політичних поступок. Хоча багато хто країни-донори провели різного роду вилучення зі своїх схем таких преференцій (щодо окремих груп товарів і країн - одержувачів преференцій), ОСП відіграє велику роль у сприянні розширенню експорту продукції обробної промисловості держав, відсталих в економічному розвитку.

Вищим керівним органом ЮНКТАД є Конференція, що складається з держав-членів. Сесії Конференції зазвичай проводяться один раз на чотири роки ' на рівні міністрів з метою визначення головних напрямків політики та вирішення питань, пов'язаних з програмою роботи.

Виконавчий орган ЮНКТАД - Рада з торгівлі та розвитку - забезпечує безперервність роботи організації в період між сесіями Конференції. Крім здійснення контролю за всією сферою діяльності ЮНКТАД він розглядає міжнародні наслідки макроекономічної політики, питання, що стосуються взаємозалежності економік країн світу, а також проблеми торгівлі і валютно-фінансових відносин, торговельної політики, структурної перебудови та економічних реформ. Рада проводить два сесії щорічно (навесні та восени). Він представляє доповіді Генеральної Асамблеї через Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР).

Секретаріат ЮНКТАД, очолюваний генеральним секретарем, становить частину Секретаріату ООН. До його складу входять Служби координації політики та зовнішніх зносин, дев'ять відділів (сировинні товари, економічне співробітництво між країнами, що розвиваються країнами і спеціальні програми, взаємозалежність, транснаціональні корпорації та інвестиції, наука і техніка, найменш розвинуті країни, послуги в галузі управління та оперативно-функціонального забезпечення програм). Секретаріат також обслуговує два допоміжних органу ЕКОСОР - Комісію з міжнародних інвестицій та транснаціональним корпораціям і Комісію з науки і техніки з метою розвитку.

Размещено на Allbest.ru