Життєвий рівень населення. Регіональні особливості споживання туристичних послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Стратегічний курс України на побудову високорозвиненої, демократичної і правової держави, яка прагне інтегруватися у світовий та європейський економічний простір, передбачає пріоритетність досягнення соціальних цілей, орієнтацію на людські цінності, що визначають отримання нової якості життя громадян країни, запровадження різних соціальних, економічних, демократичних європейських стандартів життєдіяльності людини. Нині людина, яка є основним джерелом праці, носієм державних економічних відносин, повинна мати відповідний рівень доходів, освітньо-професійний потенціал, належні умови проживання, культурний розвиток, соціальні права та гарантії. Тому на сьогодні головним завданням соціальної політики уряду України є забезпечення належного і підвищення наявного рівня життя населення країни.

Поняття «рівень життя населення», що використовується у науковій літературі, характеризує ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб людей у суспільстві, тобто якість життя населення, величину його благополуччя і добробуту. За визначенням ООН, рівень життя населення включає в себе сукупність показників, таких як: умови праці, забезпеченість житлом, продуктами харчування, освіта, фонди споживання та накопичення та ін.

Життєвий рівень населення залежить, з одного боку, від способу виробництва, який характеризується відносинами власності, рівнем розвитку матеріальної бази суспільства, сфери послуг та суспільною продуктивністю праці, а з іншого - від способу життя, що визначається загальними проявами життєдіяльності людини, а саме величиною потреб у різних життєвих благах та можливістю їх задоволення, виходячи з пропозиції товарів та послуг на ринку та реальних доходів населення. Отже, на рівень життя населення впливає ряд економічних, соціальних, політичних, культурних, інноваційних, екологічних та інших факторів.

1. Рівень життя населення: стан і тенденції

Для аналізу й оцінки життєвого рівня населення використовують різні показники, такі як обсяг валового внутрішнього продукту, національного і реального доходу на душу населення, обсяг послуг на душу населення, середній рівень заробітної плати, забезпеченість житлом та інші. Окрім того, життєвий рівень населення країни характеризують показники середньої тривалості життя, народжуваності і смертності населення. Протягом останніх 18 років чисельність населення України зменшилась на 5,7 млн. осіб. Щорічні темпи скорочення населення становили за цей період 0,6-1%, в той час, як у розвинутих країнах світу його чисельність зростала зі швидкістю від 0,01% (Іспанія, Італія, Німеччина) до 0,04-0,07% (Данія, Франція, Нідерланди) у рік. Кількість народжених в Україні у 2008 році становила 67,7% від кількості померлих. Позитивним є те, що цей показник зріс порівняно із 2007 роком на 7%, що свідчить про підвищення народжуваності у нашій країні порівняно з попередніми роками, хоча й досі коефіцієнт смертності перевищує коефіцієнт народжуваності на 5,37, (у 2008 році коефіцієнт народжуваності складав 11,07, а коефіцієнт смертності - 16,37). На жаль, за рівнем смертності Україна посідає перше місце в Європі.

Ненабагато кращий в Україні і показник тривалості життя. За даними ПРООН, тривалість життя в Україні становить лише 67,7 років, за власними національними розрахунками - 68 років, проти 80 років у таких країнах Європи, як Швеція, Іспанія, Італія. Нині із 117 країн світу в 11 країнах тривалість життя перевищує 80 років, в 36 країнах даний показник перебуває в інтервалі 75-80 років й у 50 країнах - 70-75 років. Україна за цим показником, навіть із урахуванням національних даних, перебуває лише на 110-му місці. Серед країн Європи показник тривалості життя нижчий, ніж в Україні, лише в Росії - 65,0 років.

Поняття рівня життя населення містить три ключові аспекти: добробут населення, рівень людського розвитку та нагромадження людського капіталу.

Сукупні доходи суспільства у цілому і кожного із його членів окремо оцінюються як показники економічного добробуту, тобто доходи, отримувані населенням, складають базу певного рівня життя. Індикаторами добробуту населення виступають: рівень доходів на душу населення, абсолютний або відносний рівень бідності, норматив споживання, забезпечення домашніх господарств матеріально-технічними ресурсами, рівень диференціації населення за доходами та споживанням, прожитковий мінімум та середня заробітна плата.

Важливим чинником забезпечення відповідних матеріальних умов життя населення та повноцінного відтворення людського капіталу, крім державного фінансування, є доходи домогосподарств. За даними соціологічного опитування, проведеного у 2008 році в усіх областях України та в АРК, на запитання: «Як ви оцінюєте свій матеріальний стан?» лише 7,1% респондентів відповіли, що не відчувають ніяких матеріальних труднощів. На жаль, в даний час низькі сукупні доходи не дають можливості домогосподарствам придбати матеріальні і нематеріальні ресурси для покращення умов їх життєдіяльності. Крім того, для значної кількості населення заробітки дозволяють задовольнити лише первинні потреби. Так, незважаючи на деякі поліпшення, в Україні співвідношення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму в середньому на одну особу у січні 2009 року склало 0,9 : 1, в той час як у Польщі, Латвії та Естонії - 1,5 : 1.

До того ж, норми харчування, що закладені в законодавчо закріплений прожитковий мінімум, нижчі за медичні на 20% і не забезпечують потреб сучасної людини. Низькі доходи не дають можливості домогосподарствам робити вибір щодо використання коштів, тому більшість сімей мають здебільшого споживацьку спрямованість структури витрат (за даними Держкомстату у 2008 році 80,6% у структурі витрат населення складали витрати на придбання товарів та послуг), що дає можливість впевнено стверджувати, що у більшості сімей України переважає стратегія виживання, а не розвитку, що значно знижує рівень їх життя. При цьому розмір середньомісячної заробітної плати у 2008 році становив 1806,00 грн., що на 12,8% вище відповідного показника за 2007 рік. Проте, незважаючи на позитивну динаміку зростання доходів населення, значна його частина знаходиться поза межею бідності. Це питання є актуальним нині для України, тому що стосується близько 13 млн. осіб, оскільки рівень бідності у 2008 році сягає 28%.

До показників, що характеризують рівень життя, також відносять забезпеченість населення житлом. Так, у 2008 році 7033 сім'ї в Україні, що становить 40,9%, мали житлову площу у розрахунку на 1 особу нижче санітарної норми (13,65 м2). Це свідчить про те, що значна частина населення не в змозі нині придбати житло. Підтвердженням цього можуть бути такі розрахунки. За даними Держкомстату у 2008 році вартість 1 м2 загальної площі введеного в експлуатацію житла становила 4264 грн., відповідно вартість двокімнатної квартири площею 55 м2 - 234 520 грн. Отримуючи умовно середньомісячну заробітну плату, яка є основним і єдиним джерелом доходу, 2001 грн. (за даними Держкомстату середня заробітна плата за грудень 2008 року), заощаджуючи при цьому 8% (за даними Держкомстату частка заощаджень у 2008 році становить 8% від доходу), сума заощаджень за рік становитиме 1920,96 грн. (2001*0,08*12). При всіх незмінних умовах, враховуючи, що джерелом доходу у такому випадку є лише заробітна плата, людина, яка бажає придбати двокімнатну квартиру має накопичувати кошти протягом 122 років, сім'я із двох осіб - 61 рік.

Про неналежний рівень життя населення України свідчить такий показник як ВВП на душу населення. У 2007 році він складав 1950 доларів, що значно нижче середньосвітового показника. Для порівняння: у 2007 році ВВП на душу населення, розрахований за показником паритету купівельної спроможності у США складає 41 399 доларів, Франції - 29 316 доларів, Ізраїлі -25 416 доларів. До того ж у 2005 році обсяг ВВП України не досяг навіть 2/3 рівня до кризового 1990 року. За цим важливим макроекономічним показником Україна перебуває на 131 місці серед усіх країн світу. Парадоксальним явищем є те, що за рівнем продажу автомобілів у 2008 році Україна посіла 7 місце серед країн Європи, переганяючи при цьому Польщу, при чому середня вартість авто, реалізованих в Україні у 2008 році перевищувала 20 тис. євро. Такий показник, свідчить, насамперед, про високу диференціацію за доходами та споживанням різних верств і класів населення країни.

Найвідомішим і найбільш інтегрованим показником оцінки рівня та якості життя населення є Індекс людського розвитку (ІЛР). Компонентна структура ІЛР представлена системою показників рівня життя, яка рекомендована ООН і включає найбільш характерні умови існування людини, такі як соціальне забезпечення населення, свобода життя, доходи і витрати населення, житлові умови, освітній рівень та інші. Низьким при цьому вважається ІЛР менший за 0,5, високим - 0,9-1. Протягом останніх років в Україні ІЛР знаходиться у межах 0,71-0,78.

У 2006 році за ІЛР із 117 країн світу Україна посідала 77 місце і 2007 році - 76 місце. Її сусідами по даному показнику є Колумбія, та маловідома Самоа з двохсоттисячним населенням. Ця країна ненабагато поступається Україні за показником ВВП на душу населення, але тривалість життя в ній на три роки більша, ніж у нас.

Таким чином, проведені дослідження свідчать, що перебудова економічних відносин в Україні призвела до зниження рівня життя переважної частини населення, зменшення його платоспроможності, зростання безробіття, розшарування суспільства за рівнем доходів. Така нерівномірність створює передумови для соціальної напруги у суспільстві, і тим самим уповільнює ринкові перетворення. Основною причиною низького рівня життя населення в України є: відсутність оплачуваної роботи для частини працездатного населення, низька оплата праці працюючим громадянам, існування певних диспропорцій в заробітній платі, важкі умови праці тощо.

2. Споживання послуг по відпочинку

Європейський та Американський макрорегіони є і надалі залишаться найпривабливішими для туристів. У 2000 р. обсяги аквізицій до Європи становили 58%, а до Америки - 19% від загального обсягу міжнародного туризму, хоча у цих регіонах відмічається падіння темпів приросту, особливо у Європі та Північній Америці, в той час, як у Центральній та Південній Америці, навпаки, спостерігається значне зростання туристичних прибуттів, особливо в районі Карибського басейну.

Високими темпами зростання міжнародного туризму характеризується Тихооокеансько-Східноазійський макрорегіон, на який припадає 16% загальносвітового потоку, що можна пояснити перебудовою внутрішнього ринку країн регіону, значними успіхами у розбудові національних індустрій туризму. У Африканському макрорегіоні останні роки XX ст. позначені значними успіхами міжнародного туризму, зростанням популярності таких країн як Замбія, Зімбабве, Марокко. На Близькому Сході, який, незважаючи на складну політичну ситуація залишається туристично привабливим регіоном, особливо значними є темпи зростання туристичних потоків до Єгипту, частка якого в регіоні становить майже 26%, країн Перської затоки, Сирії. Південно-Азійський макрорегіон в цілому розвивається стабільно, але попит на послуги острівних країн зростає швидше завдяки проведенню ними активної туристичної політики на зовнішніх ринках. Антарктида дедалі більше притягує до себе туристів і, аби не опір ряду громадських організацій, які активно борються проти залучення цього регіону до туристичного процесу, тут можна було б спостерігати найбільші темпи зростання попиту, незважаючи на високі ціни.

Незважаючи на долання кризових явищ, Всесвітня туристична організація прогнозує подальше зростання туристичного процесу до 2020 р. з щорічними темпами у 4,1%. Враховуючи виявлені тенденції, прогнозується перерозподіл туристичних потоків.

Європа та Америка й надалі збережуть свої лідерські позиції, але темпи зростання обсягів міжнародного туризму тут зменшаться і це позначиться на перерозподілі світового туристичного процесу: частка Європи зменшиться до 46%, Америки - до 18%. Після 2010 р. Америка поступиться другим місцем Тихоокеансько-Східноазійському макрорегіону, частка якого у світових туристичних переміщеннях зросте до 25%. Експерти ВТО прогнозують для цього і решти південних макрорегіонів підвищені темпи зростання обсягів туристичної діяльності перш за все за рахунок розбудови індустрії туризму.

В той же час прогнозується зменшення темпів зростання подорожей на далекі відстані (3,8%) порівняно з внутрішніми континентальними (5,4%). Відповідно, їх свіввідношення в подальшому зміниться на користь останніх і становитиме 76:24 (2020 р.) проти 82:18 (1995p.). Європейський і Американський макрорегіони концентрують основні внутрішньо регіональні потоки, зростає обсяг внутрішніх переміщень між країнами Тихоокеансько-Східноазійського макрорегіону. Туризм, що зародився й зростав у Європі, поступово поширюючись світом, і надалі залишиться серед населення країн регіону найпопулярнішою формою дозвілля. Європа, незважаючи на певне падіння темпів росту міжнародного туризму (6,1% у 2000 р. проти 7,4% середньосвітового приросту) і зменшення частки (за рахунок перерозподілу) у світовому туристичному потоці залишається світовим лідером туристичного руху, прийнявши у 2000 р. 403,3 млн. туристів. При цьому 86% з них - це туристи з європейських країн, 6,6% становлять туристи з Америки та 3,6% - з країн Азії. Туристичний процес концентрується в країнах Західної та Південної Європи, які здатні задовольнити найрізноманітніший попит практично у всіх сегментах туристичного ринку.

Особливо високі темпи росту характерні для Південно-Європейського (6,6% за період 1995 - 2000 p.p.) та Східно-Середземноморського (5,2%) субрегіонів. Протягом 90-х років XX ст. значно зросла популярність країн Центральної та Східної Європи, хоча темпи зростання міжнародних туристичних потоків тут незначні (3,1%, що майже у 1,5 рази менше за середньоєвропейські). Але надходження від туризму зростають повільніше (2,8%) за обсяги туристичного потоку, що свідчить про порівняно невисокі ціни або недостатньо розвинуту індустрію туризму. Основна частка туристичних переміщень у цьому субрегіоні припадає на внутрішні регіональні (91%), а міжконтинентальні представлені потоками переважно з країн Азії (2,4%) та Америки (2,1%). Найбільша кількість іноземних туристів відвідує Росію (21,2), Польщу (17,4), Угорщину (15,6), Чехію (5,7 млн. осіб, 2000 p.). Серед країн, що є лідерами світового туризму, 3/5 припадає на європейські країни.

Ситуація в туризмі дуже динамічна і цей динамізм засвідчують саме зміни у Тор-10. За останні п'ять років до складу провідних країн в сфері туризму, завдяки активній підтримці цієї галузі в країні, активно ввійшов Китай, який потіснив Австрію і просунувся з 9 місця на 5 за кількістю прибулих туристів та на 7 за показником надходжень від туризму. За цим же показником на 10 місце в світі вийшла Мексика, витіснивши Швейцарію зі списку провідних туристичних країн. За кількістю прибулих туристів Іспанія та США помінялися місцями і наприкінці XX ст. Іспанія стала однією з провідних туристичних країн світу (щорічні середні темпи розвитку галузі становлять 8,8-9,5%).

Втратила популярність Угорщина, що займала в 1996 р. 8 місце за кількістю прибулих, а в 1999 р. не ввійшла до провідної десятки. Країною стабільного розвитку туризму можна назвати Велику Британію, п'яте місце якої в світовому туристичному рейтингу залишається незмінним протягом останніх років при нульовому прирості потоку і надходжень. складено за "Tourism Highlights - 2001". - ОМТ - WTO - ЕТО. Найбільш популярними серед туристів, що подорожують Європою, залишаються Франція, Бельгія та Нідерланди, а Париж, Амстердам, Брюгге та Брюсель належать до найпопулярніших і найвідвідуваніших міст. Стабільною популярністю у туристів користується Рим, більш ніж на 10% за рік зросла кількість туристів, що відвідали Венецію. Високі темпи зростання кількості туристів характерні за останні роки для таких європейських міст як Пальма, Мальта, Кьольн, Гамбург, Цюрих, Варшава, Мілан.

До найпопулярніших у туристів міст Європи для проведення нетривалого відпочинку за останні роки ввійшли Дублін та Лілль, витіснівши зі списку Тор-10 провідних туристичних центрів Прагу та Будапешт. Особливо значними є темпи зростання туристичної цікавості до Севільї, потік до якої збільшився на 40%, що дозволило їй значно наблизитись до провідних центрів Європи, піднявшись з 16 на 12 місце за кількістю щорічних відвідувачів. Незважаючи на події 11 вересня 2001 р. Нью-Йорк залишається одним з найпопулярніших туристичних центрів, стабільно займаючи 15 місце у світі серед найвідвідуваніших міст, до складу яких ввійшли також Бостон та Вашингтон. Таким чином, на початок XXI ст. туризм залишається найдинамічнішою сферою діяльності, що забезпечує зростаючий попит на проведення дозвілля у подорожі. Відповідно поширенню туризму як складової стилю життя зростають і витрати на подорожування. Висока вартість подорожі обумовлена або відстанню від основних районів-генераторів турпотоків, або тривалістю подорожі, або значною різноманітністю і насиченістю ринку пропозиції у місці відпочинку.

Рівень споживання продукту туристичного ринку коливається в широких межах і дрібно територіально-диференційований (Картосхема «Споживання туристичних послуг»). При середньосвітових витратах на подорож у $ 680, вартість подорожування Америкою та Австралією більша, ніж Європою, а незначні витрати в більшості країн Африки свідчать про нерозвиненість туристичної діяльності. У Європі середні витрати туриста на подорож становлять $ 574 і в останні роки намітилась тенденція їх подальшого зменшення (в середньому на 2,7%), особливо в країнах Західного та Південного субрегіонів (відповідно 4,2 та 3,0%). Особливо помітно «здешевлюється» перебування в Нідерландах, Австрії, Німеччині (Західна Європа), Хорватії, Словенії, Італії (Південна Європа). Ця тенденція торкнулася й країн Південно-Східної Європи, хоча і менш помітно (0,3%), що можна пояснити відносно невисокими цінами на основні туристичні послуги, особливо в країнах Центральної Європи. Середні витрати іноземного туриста, подорожуючого в даному субрегіоні, становлять $ 339, що майже в 1,7 рази менше, ніж в середньому по Європі.

Висновки

У 2007 р. зарубіжний (виїздний) туризм становив 44% від усього обсягу туристичних переміщень, майже вдвічі перевищуючи обсяг іноземного (вїздного) потоку.

Тенденція перевищення виїздного потоку над в'їздним у структурі міжнародного туризму залишається стабільною, хоча слід відмітити певне падіння темпів виїздного туризму і його мотиваційний та географічний перерозподіл, що позитивно характеризує зміни на національному туристичному ринку. Основними партнерами країни на ринку зарубіжного туризму залишаються країни-сусіди, до яких спрямовані як туристичні, так і транзитні поїздки: Польща (31,4%), Росія (30,5%), Молдова (11,5%), Білорусь (6,5%), Угорщина (5,7%), Словаччина (4,2%). Запровадження візового режиму позначилось в останній з зазначених країн зменшенням виїздного потоку майже на 19% за рік. Змінилася й мотиваційна структура - провідне місце займають поїздки з рекреаційною та екскурсійною метою. В ритміці виїздних потоків можна прослідкувати наявність двох «гарячих» сезонів - яскраво вираженого літнього та менш вираженого зимового. Потоки зарубіжного туризму замикаються переважно в межах Європи, хоча їх географія постійно розширюється: якщо у 1997 р. українці відвідали 62 країни, то у 2000 р. - 96.

Серед регіонів Європи постійно популярні Західна Європа (особливо Франція, Німеччина, Велика Британія, Австрія, Швейцарія) та Середземномор'я (Італія, Іспанія, Туреччина, Греція, Ізраїль, хоча потоки в останні дещо зменшуються). Водночас зростають, завдяки активній ринковій політиці країн-партнерів, туристичні потоки до країн Східного Середземномор'я (особливо на Кіпр) та Північної Африки (Єгипет, Туніс). Частка іноземного (в'їздного) туризму за останні роки практично незмінна і становить майже п'яту частину в загальному обсязі туристичної діяльності. На даному ринку також спостерігається значна сезонність, «пік» якої припадає на липень-серпень, оскільки основною метою приїзду в Україну іноземних туристів є рекреація і відпочинок (понад половину всіх відвідувань) та бізнес (майже 32%). Водночас зростає чисельність туристів, які прибувають з курортно-лікувальною та спортивно-оздоровчою метою, хоча частка цих сегментів залишається порівняно незначною.

Список використаних джерел

споживання туристична послуга рівень життя

1. Методологические положения по статистике туризма. Национальный статистический комитет Кыргизской республики. - http://stat-gvc.bishkek.su/Rus/Home/Turizm.html

2. Статистика: Навч. посіб. для ВНЗ / Фещур Р.В., Барвінський А.Ф. - Л., 2005.

3. Статистика: Навч. посіб. Рекомендовано Мін. освіти і науки України / Уманець Т.В., Пігарєв Ю.Б. - К.: Вікар, 2008.

4. Статистика: Підруч. для ВНЗ. - 2-ге вид., перероб. і доп. Допущено Мін. освіти України / Герасименко С.С., Єріна А.М., Пальян З.О. - К., 2007.

5. Теорія статистики: Навчальний посібник / Вашків П. Г., Пастер П. І., Сторожук В. П., Ткач Є. І. - К.: Либідь, 2003.

Размещено на Allbest.ru