Регулювання ринку зерна в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Більшість країн світу у певній мірі регулюють ринки зерна. Регулювання може коливатися від простої системи стандартів якості до суворого контролю за усією системою виробництва і збуту, як це було за часів планової системи Радянського Союзу. У більшості індустріальних країн регулювання загалом охоплює ряд політичних інструментів, які запроваджуються заради стабілізації та підтримки фермерських цін на зерно. Здається, що у такому ж руслі обговорювалися питання регулювання ринку зерна останніми роками і в Україні. Головною метою запровадження системи заставних цін на зерно в Україні є зменшення щомісячного коливання цін, які в минулому негативно впливали на сільськогосподарських виробників.

Після того як виробництво зерна почало зростати і країна пере затверджує себе у ролі важливого експортера цієї продукції, природно, що політики з натхненням дивляться на інших експортерів зерна, таких як Європейський Союз та США.

Останніми місяцями я часто чую як в телепрограмах і в радіоефірах ведеться багато розмов про регулювання ринку зерна. Вислів “система заставних цін” можна почути у багатьох виступах політиків та експертів і побачити у декількох Указах Президента, Постановах та прийнятому Законі України “Про зерно та ринок зерна в Україні”. У своїй роботі я намагатимусь пояснити який вид регулювання запроваджено в Україні, який вплив це регулювання буде мати та скільки воно буде коштувати, що розуміють під термінами “інвестиційна система” та “заставна ціна”.

Система регулювання ринку зерна в Україні

Як було зазначено раніше в тексті, в Україні багато говориться про регулювання ринку зерна та існує багато заяв і законодавчих актів, що стосуються різних типів регулювання ринку зерна.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про визначення заставних цін та системи фінансування заставної купівлі зерна” вказує, що “заставна ціна” дорівнюватиме 50% середньозваженої добової ціни певного виду продукції на аграрних біржах. Закон України “Про зерно та ринок зерна в Україні” посилаються на цю заставну ціну, зазначаючи, що вона встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Використання терміну “заставна ціна” у Постанові та Законі припускає, що урядовці України мають на увазі систему, схожу на Американську систему позикової ставки, коли фермери можуть отримувати кошти в обмін за надання зерна у заставу. Якщо заставну ціну, визначену в Постанові буде зрештою впроваджено, все одно, головною відмінністю між американською та українською версією є те, що позикова ставка США дуже висока і може бути використана для того, щоб зробити повернення зерна не привабливим для сільськогосподарських виробників. У Законі України про зерно передбачено, що Кабінет Міністрів України може встановити верхню межу ціни зберігання зерна на елеваторі. Тим не менше, виходячи з попереднього досвіду роботи з елеваторами, що знаходяться у підпорядкуванні держави або її агентів, можна зрозуміти, чому сільськогосподарські виробники будуть дуже скептично ставитись щодо обіцянок надання можливості викупу свого зерна.

Закон України передбачає інтервенційну систему. Іншими словами він передбачає впровадження основних елементів європейської та американської систем регулювання ринку зерна. Згідно із запропонованою українською системою інтервенцій на ринку зерна, державний агент буде забезпечений бюджетом для здійснення закупівель та продажу зерна за інтервенційними цінами, які мають бути встановлені Кабінетом Міністрів України. Подане інтервенційне зерно, на відміну від заставленого зерна, сільськогосподарські виробники не зможуть викупити пізніше. В той же час як українська система заставних цін , за умови функціонування як і передбачається, забезпечуватиме господарства короткостроковою ліквідністю, інтервенційна система явно розроблена для підтримки цін на зерно.

Регулювання ринку зерна часто виправдовується досягненням двох важливих цілей: цінової стабілізації та цінової підтримки. Думаю, що ці дві цілі майже не можливо відокремити одну від одної, тому більшість систем регулювання ринку зерна (включаючи системи ЄС та США) враховують обидва елементи.

Спроби уряду стабілізувати ціну на ринку зерна часто демонструють на прикладі простої концептуальної моделі. Ціна на зерно коливається сезонно уздовж середньої ціни, з падінням цін під час збору урожаю і їх ростом незадовго до збору нового урожаю. Сезонний розвиток цін є стабільним і повторюваним, при цьому середня ціна також залишається стабільною. У результаті цього всі елементи цієї моделі можна з впевненістю спрогнозувати. За цих умов державна система стабілізації цін є простою і мало ризиковою щодо купівлі зерна, коли ціни опускаються нижче за середній рівень цін; та його продажу, коли ціни вищі за середні. Цей процес називають “тимчасовим арбітражем”, який дозволяє урядові згладжувати сезонні коливання цін та, тим самим стабілізувати ціни на зерно. При українській системі заставних цін Уряд не купував би і продавав зерно, а стимулював би господарства відстрочувати з продажем свого зерна, що могло б мати такий же стабілізуючий ефект на сезонні ціни, як це зображено на мал. 1.

Багато політиків в Україні здається мають на увазі цю просту теорію, зображену на мал.1, коли аргументують за регулювання ринку зерна, зокрема за запропоновану систему заставних цін. На жаль, реалізувати це не вдається, оскільки це лише теорія. На практиці ідеальні умови, зображені на мал.1 , є дуже малоймовірні, якщо взагалі можливі. Якщо б реальні умови відповідали умовам мал.1, то приватні фірми по зберіганню зерна також займалися б тимчасовим арбітражем, купуючи зерно, коли воно дешеве, і продаючи його, коли воно подорожчало. Ця діяльність мала б такий самий вплив на розвиток сезонних цін, як можлива державна схема стабілізації ін., вона б піднімала низькі ціни і опускала високі. приватні фірми по зберіганню зерна продовжувала б купувати дешеве зерно і продавати до тих пір, поки різниця між високими і низькими прирівняється до вартості зберігання зерна від дати купівлі до дати продажу. Тим самим, приватні фірми використали б усі можливості зберігання цін, за яким прибуткове зберігання зерна було б далі неможливим. Зауважу, що чим нижча вартість зберігання, тим рівномірнішими будуть ціни. Тому підвищення конкуренції на ринку зберігання зерна уже означає стабілізацію цін на зерно. Якщо Уряд у цьому випадку намагатиметься далі стабілізувати ціни, купуючи, а пізніше продаючи зерно, це однозначно призведе до втрати грошей, так як витрати на зберігання перевищуватимуть будь-яке можливе підвищення цін. Уряд зможе лише тоді утриматися від збитків при проведенні інтервенцій, коли витрати на зберігання на державних елеваторах будуть нижчими за витрати на зберігання на приватних елеваторах. Але досвід багатьох країн світу говорить про те, що це, якщо таке і трапляється, то дуже рідко.

По-друге, більш фундаментальною причиною, чому проста схема стабілізації на мал.1 не може бути реалістичною, є те, що на практиці ціни на зерно не розвиваються по регулярній, прогнозованій траєкторії. В основному це відбувалося через непослідовну політику встановлення імпортних мит та квот на імпорт зерна.

У світовому ринку на ціни пшеницю не рухаються по сезонній траєкторії. І тут причина проста. У будь-який момент десь у світі збирають зерно. Це правда, що Північна півкуля, де зерно збирають лише з липня по вересень, є найважливішим виробником зернових у світі. Однак, збір урожаю в тропічних та субтропічних країнах, таких як Китай або країни південної півкулі (Аргентина, Південна Африка та Австралія), призводить до того, що значні обсяги зернових весь час десь у світі збирають. Обсяги валового збору зернових у кожній країні коливаються через ряд факторів, таких як погода та політичні зміни. З іншого боку, попит на зернові також коливається із року в рік, тому, що наприклад, нова інформація про збір насіння культур впливає на попит на зернові.

Як результат, світові зернові ринки знаходяться у процесі постійних змін тому, що трейдери реагують на великі обсяги нової інформації, кожен шматочок якої впливає на ціни. Так як кожного року інформація про виробництво, споживання та політику і усьому світі є, свого роду, унікальною, кожен рік характеризується унікальною сезонною траєкторією цін. І це також впливає на ринок зерна в Україні.

Ціни світового ринку не розвиваються уздовж стабільної сезонної траєкторії, немає причин очікувати, що українські ціни будуть такими. Це має важливий наслідок для запровадженої в Україні системи заставних цін. Якщо вона діятиме (тобто якщо сільгоспвиробники приймуть рішення скористатися нею), тоді це забезпечуватиме господарства ліквідними засоби. Виробники зможуть негайно отримати мінімальний обсяг коштів за своє зерно, а потім чекати на кращу можливість, щоб продати своє зерно на ринку за повною ціною. Однак, якщо ціни в Україні не матимуть стабільної сезонної траєкторії, це гарантує, що виробники отримають вищу ціну пізніше протягом року, ніж вони можуть мати одразу після жнив.

Отже, сільськогосподарські виробники, що заставляють своє зерно, будуть спекулювати (грати ). Вони можуть сподіватися, але не можуть бути впевнені, що протягом року ціна виросте. Залежно від розвитку світових ін. і обмінного курсу гривні до долара США, це може трапитись або ні. Неможливо з упевненістю знати, чи буде майбутня ціна вищою чи нижчою, ніж поточна ціна, і , тому немає гарантії, що закуплене сьогодні зерно принесе пізніше прибуток від його продажу (або, щонайменше, не завдасть збитків). Великі міжнародні зернові трейдери, такі як Каргілл або Топфер, не дивлячись на велику кількість спеціалістів та на десятиріччя досвіду діяльності на всіх основних зернових ринках по всьому світу, не в змозі з впевненістю передбачити майбутні ціни на зерно. Вони заробляють гроші, торгуючи зерном наскільки можливо ефективно, але не на спекуляціях. Чи є будь-які причини очікувати, що українські сільськогосподарські виробники, Уряд України або один із його агентів, наприклад ДАК “Хліб України” або Державний матеріальний резерв, показуватиме кращі результати у цій грі, ніж каргіли або топфери?

Цінова підтримка. Це має три важливі наслідки. По-перше, підтримка цін коштує грошей. У разі підтримки неминуче потрібно купувати зерно за цінами вище, ніж його можна продати. Можна примусити споживачів нести частину навантаження фінансової цінової підтримки, яка дорівнюватиме частині витрат споживачів на вироблену в середині країни продукцію. Можна припустити, що в ЄС та США споживачі заможні, тому можуть нести навантаження. Але в такій країні, як Україна, де більшість населення бідне, цінова підтримка виробників сільськогосподарської продукції може значно зменшити рівень життя більшості громадян.

Якщо політики надають перевагу навантаженню споживачів, тоді витрати на цінову підтримку повинні нести платники податків. У будь-якому випадку платники податків (тобто бюджет) повинні оплатити частину витрат, яка відповідає сумі перевищення внутрішнього виробництва над внутрішнім споживанням. Це надзвичайна справа, коли політичні заяви та політичні реалії в Україні знаходяться далеко одна від одної. Постанова та закон про зерно передбачають регулювання ринку зерна за кошти державного бюджету. Проте таких грошей немає.

Таке хронічне недофінансування цінової підтримки цікаве з огляду на існуючі проблеми з відшкодуванням ПДВ в Україні. Неспроможність відшкодувати ПДВ експортерам зерна (вчасно або взагалі) суттєво впливає на підвищення маркетингових витрат (рекламі, просуванню товару). Тому при заданій ціні світовому ринку неспроможність відшкодувати ПДВ знижує ціну на внутрішньому ринку в Україні і має такий самий вплив , як і додатковий податок на сільськогосподарських виробників. Досить дивними видаються, з одного боку, розмови політиків про необхідність підтримки виробників зерна, а з іншого - “оподаткування” цих виробників. Замість того, щоб давати обіцянки про підтримку, які, скоріше всього, не буде дотримано, можливо, краще було б спершу усунути існуюче “обкладення податком”.

По-друге, важливий наслідок цінової підтримки стосується взаємозв'язку між схемами цінової підтримки у різних країнах. Якщо, наприклад, ЄС підтримує виробників зерна, вони вироблятимуть більше зерна. ЄС вимушений експортувати це зерно, використовуючи експортні субсидії, знижуючи , тим самим, світові ціни на зерно. Припустимо, наприклад, що ЄС хоче підтримати внутрішню ціну на 10% вищою за світову. У цьому випадку фермери ЄС вироблятимуть більше зерна та експортуватимуть надлишки на світові ринки, знижуючи при цьому ціну, скажімо, на 2%. Тому, щоб досягти мети 10%-ї підтримки у відношенні до ціни світового ринку, ЄС повинен буде надати лише для країн, які мають значний вплив на світовий ринок, таких як Люксембург може завтра підвищити своє виробництво вдвічі, але світовий ринок навряд чи це відчує. Якщо декілька великих країн підтримуватимуть своїх фермерів одночасно, цей ефект значно посилиться: ЄС повинен підвищувати свою підтримку, беручи до уваги вплив підтримки фермерів у США на світові ціни і навпаки.

Як Україна має реагувати на цю ситуацію? Курс, який, схоже обрали українські політики є копіювання заходів цінової підтримки ЄС і США. Але ж, Україна не має фінансових ресурсів, щоб надати відчутну підтримку вітчизняним виробникам зерна. Вона не в змозі змагатись з ЄС та США на ринку підтримки сільського господарства, тому цей курс малообіцяючий.

Висновки

Ситуація, яка сьогодні склалася на ринку зерна, потребує додаткової уваги та реагування усіх гілок влади, бізнесу та громадських організацій.

З урожаю 2009 року Україна експортувала близько 21 мільйона тон зерна. Врожай 2010 року теж обіцяє бути непоганий (близько 42 мільйонів тон). Таким чином згідно з балансом Україна може експортувати близько 16-18 мільйонів тон зерна. Треба відмітити, що експортери українського зерна професійно виконують свою роботу, працюючи в умовах фінансової кризи та жорсткої конкуренції на світовому ринку.

За останнє десятиріччя в Україні створена одна з найкращих у світі систем експорту зерна, яка базується на принципах ринкової економіки та розумної співпраці бізнесу, влади і громадських організацій АПК. Про це свідчить і третє місце у світі з експорту зерна, яке виборола Україна (після США та країн ЕС). З державного бюджету на підтримку експорту не витрачається жодної копійки.

Побудовані за останні роки в портах України, за рахунок приватних інвесторів, перевантажувальні комплекси збільшили можливості з експорту зерна з 7 до 35 мільйонів тон зерна на рік і будівництво нових потужностей продовжується. Українське зерно експортується у 89 країн світу.

Потреба внутрішнього ринку в зерні є на рівні 26-27 мільйонів тон. Таким чином, половину врожаю потрібно експортувати. В таких умовах ціноутворення на українському ринку зерна залежить і буде повністю залежати від світових цін на зерно і ніякі дії в Україні цього кардинально змінити не зможуть. Те, чим можна управляти на території України, це в першу чергу собівартість виробництва зерна та собівартість його експорту. Зменшення собівартості виробництва та експорту зерна - основа конкурентоспроможності українського зерна на світовому ринку.

У 2010 році ми дуже багато говорили про закупівельні ціни на зерно. Назву чотири основні фактори ціноутворення на зернові: * Світові ціни; * Курс національної валюти до долару США; * Вартість маркетингового ланцюжка від поля до судна; * Повернення ПДВ експортерам зерна.

Світові ціни з початку липня зростають, що дозволить рентабельно працювати виробникам зерна. На найближчі 10 років прогнозується стабільність світових цін на зернові. Курс національної валюти стимулює експорт. Дев'яносто відсотків контрактів на торгівлю зерном мають валюту контракту долар США. Однак, останнім часом, багато говориться про необхідність ревальвації гривні до рівня 6 або 7 гривень за 1 долар США. При прийнятті відповідних рішень, треба мати на увазі, що при зміні курсу з 8 до 7 гривень за долар США виробники зерна можуть втратити близько 7 мільярдів гривень.

Гірша ситуація з вартістю маркетингового ланцюжка. Є багато прикладів, коли вартість маркетингового ланцюжка з жовтня 2007 року до липня 2009 року зросла на 210 гривень на тону, а це близько 5 мільярдів гривень, які вийняті з кишені виробників зерна. Треба підкреслити, що основний об'єм послуг по маркетинговому ланцюжку надає держава.Виключно погана ситуація з поверненням ПДВ експортерам сільгосппродукції. Уряд Тимошенко загнав цю проблему у глухий кут.

Останні півроку експортерам зерна теж повертаються копійки! Компанії експортери не можуть одержати ніякої інформації з даного питання, не можуть формувати фінансові плани.

Враховуючи і розуміючи складнощі з наповненням бюджету, УЗА ще в квітні 2010 року проінформувала Уряд про згоду компаній експортерів зерна працювати з ПДВ-облігаціями. Одначе, і станом на сьогодні, ні одна компанія не одержала облігацій. Більш того, повністю незрозумілий учасниками ринку алгоритм видачі облігацій. За даними УЗА компанії експортери зерна та продуктів його переробки подали документи на одержання ПДВ-облігацій на суму більш ніж 5 мільярдів гривень.

У разі термінового не вирішення проблеми повернення ПДВ експортерам зерна та продуктів його переробки, у 2010/2011 маркетинговому році виробники зерна втратять близько 12 мільярдів гривень. При такому підході перспективи хорошого врожаю 2011 року можуть стати примарними.

Список використаних літературних джерел

ринок зерно ціновий стабілізація

1. http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,93/id,1179/

2. http://uga-port.org.ua/agrarnye-rynki/ukrainskii-rynok/anal-tichnii-zv-t

3. Галушко В.П., Гвідо Ван Хулєнбрук, Ковтун О.А. та ін. Основи аграрної економіки: Підручник. - К.: Вища освіта, 2003. - 399 с.

4. Закон України “Про зерно та ринок зерна в Україні”.

5. Постанова Кабінету Міністрів України «Про визначення заставних цін та системи фінансування заставної закупівлі зерна»

Размещено на Allbest.ru