Тепер проаналізуємо вплив факторів на зміну матеріаловіддачі. До таких факторів ставляться обсяг зробленої продукції й матеріальні витрати на її виробництво. Проілюструємо даний вплив за допомогою методу ланцюгових підстановок.

МО = ВП / МЗ;

МО (факт) = 811428,5/ 655927,0 = 1,237;

МО (план) = 822858,5/ 674034 = 1,221;

?МО = 0,016

1-я підст.: 822858,5/ 655927,0 = 1,2545 ^ = 0,0335;

2-я підст.: 811428,5/ 655927,0 = 1,237 ^ = -0,0175;

Баланс відхилень: 0,0335 + (-0,0175) = 0,016.

У зв'язку з тим, що величина матеріальних витрат у звітному періоді в порівнянні із планом зменшилася у зв'язку з більше раціональним і ефективним використанням матеріальних ресурсів, матеріаловіддача збільшилася на 0,0335. Зменшення випуску зробленої продукції в даному періоді привело до зменшення матерваловіддачі на 0,0175.

Методику розрахунку впливу на рівень загальної матеріалоємності матеріальних витрат на окремі вироби можна розглянути в такий спосіб. На узагальнюючий показник матеріалоємності в першому наближенні впливає й зміна приватних показників матеріалоємності. Залежність результативного показника від факторних можна відбити факторною моделлю адитивного типу:

МЕ(общ) = МЕ(сировина)+МЕ(топл.)+МЕ(энерг.)+МЕ(п/ф)+МЕ (ін.)

Таблиця 4.2 ? Аналіз впливу приватних показників

При адитивному типі факторної системи вплив факторних показників на результативний визначається шляхом порівняння відповідних фактичних показників із плановими показниками.

Дані таблиці показують, що зниження матеріалоємності продукції в порівнянні із плановими показниками на 0,011 відбулося внаслідок зменшення сировиноємкості, паливоємкості, енергоємності й матеріалоємності по інших матеріалах відповідно на 0,012, 0,002, 0,001 і 0,004. За інших рівних умов за рахунок цих факторів матеріалоємність могла б зменшитися на 0,019 (0,012 + 0,002 + 0,001 + 0,004). Однак підвищення матеріалоємності продукції по напівфабрикатах на 0,008 зменшило можливу економію матеріальних ресурсів на цю же суму.

Результатом впливу всіх вищевказаних факторів з'явилося зниження загальної матеріалоємності продукції на 0,011 (0,019 - 0,008).

Зміна приватних показників матеріалоємності обумовлено зрушеннями в структурі матеріальних витрат. Так, зменшення показників свідчить про скорочення частки відповідних видів витрат у загальній їхній сумі, що зросли ж показники відображають зворотну тенденцію - збільшення частки матеріальних витрат певних видів ресурсів у загальній сумі матеріальних витрат.

5. Резерви підвищення виробничої діяльності

Ефективність виробництва в значній мірі залежить від керування матеріальними ресурсами - планування, нормування, забезпеченості й використання, а також організації їхнього зберігання. Це обумовлено такими факторами значимості матеріальних ресурсів у виробництві:

Ш витрати на матеріальні ресурси - основна частина собівартості продукції;

Ш виробничі запаси складаються з основної суми власних оборотних коштів, тому прискорення їхньої оборотності - великий резерв підвищення ефективності;

Ш правильна організація керування матеріальними ресурсами - умова ритмічності виробництва;

Ш жорсткість нормування споживання матеріальних ресурсів і лімітування вимагають посилення режиму економії.

Створення й зберігання запасів сполучене з більшими витратами, щорічна сума цих витрат, по оцінках закордонної статистики, звичайно перевищує четверту частину вартості самих запасів.

Тому дуже важливо в умовах ринку визначити оптимальну величину цих витрат, що забезпечувала б ефективне функціонування виробництва при мінімальному обсязі витрат на його матеріально-технічне забезпечення.

Витрати на створення й зберігання запасів залежать від величини виробничого запасу, страхування вартості змісту складів, витрат, пов'язаних із втратами (псування, старіння й ін.) і інших.

Але в той же час при створенні й зберіганні запасів треба брати до уваги й невартісних факторів. Тут треба мати на увазі гарантії відносно якості, досвід постачальника, упевненість у поставці й бажаній перспективі взаємин між постачальником і покупцем (виробником). Важливим є також транспортний фактор, що у ряді випадків грає більше важливе значення, чим ціна ресурсу.

Регулюванню запасів присвячено багато досліджень, і на це є досить підстав. Це й зрозуміло: вигода в результаті раціонального підходу до регулювання запасів досягає, як показує практика, істотних розмірів. Це особливо важливо для підприємств, що бідують у запасах у більших розмірах.

Обсяг випуску продукції безпосередньо пов'язаний з величиною виробничої потужності, яка характеризується максимально можливим річним (добовим) випуском продукції певного асортименту в незмінних умовах. Зрозуміло, виробнича потужність змінюється, якщо вводять у дію нові основні фонди, поліпшують стан діючих або ліквідують старе і непотрібне устаткування. Все це неважко передбачити при плануванні виробництва продукції.

Однак виробнича потужність залежить і від таких факторів:

Ш якості й складу сировини;

Ш трудової дисципліни та кваліфікації працівників;

Ш інструментів і пристосувань, які використовують на виробництві;

Ш асортиментно-структурних зрушень у випуску продукції;

Ш кількості та якості ремонтів устаткування;

Ш рівня організації праці й управління;

Ш інших причин.

Для нових підприємств аналіз завантаження потужностей - особливо важлива справа. При цьому вивчають не тільки ступінь освоєння відповідних виробничих потужностей, а й темпи і терміни згідно з планом або проектом. Основні причини негараздів такі:

Ш неякісне і неповне виконання будівельно-монтажних робіт;

Ш конструктивні недоліки в устаткуванні і його неякісний монтаж;

Ш не комплексний пуск (за тимчасовими схемами);

Ш недостача кваліфікованої робочої сили;

Ш недостатня забезпеченість необхідними матеріалами та енергетичними ресурсами;

Ш відсутність належного обсягу попиту на ринку;

Ш інші неузгодження й помилки в організації та управлінні.

Недовикористання діючих виробничих потужностей значною мірою зумовлене незбалансованістю окремих ланок підприємства, які перебувають у єдиному технологічному ланцюзі. Тому реальна виробнича потужність підприємства визначається величиною найбільш "вузького" місця на виробництві. Виявлення та усунення таких місць - важливе завдання аналізу. Резерви, пов'язані з недовантаженням виробничих потужностей, лише частково можна використати завдяки зусиллям колективу самого підприємства, щодо інших потрібні злагоджені дії та співробітництво багатьох підприємств і навіть галузей господарства країни. Розшивка "вузьких" місць на підприємстві, як правило, потребує значних капітальних вкладень і часу.

Необхідно підвищити реальну заробітну плату до вартості робочої чинності, тобто соціальна політика держави повинна мінімум заробітної плати зближати з вартістю споживчого кошика, але це не означає просто збільшення оплати праці. Потрібно встановити більше високий державний мінімальний тариф за фактично відпрацьований час і скасувати оплату 2/3 тарифу за простої. Так робоча чинність буде оплачуватися по своїй реальній вартості й супроводжуватися зацікавленістю працівників у фактичній роботі. У результаті підприємство заощаджує ці 2/3 тарифу робітника, а робітник одержує можливість заробити повну ставку на іншім робочому місці.

Систему оплати праці потрібно перетворити в систему заохочення якість і продуктивності. Використати принцип участь на паях працівників у доходах підприємства, що матеріально зацікавить трудящих. Система матеріальної зацікавленості повинна вибудовуватися як система інвестування в якість робочої чинності. Такі інвестиції не обмежуються заробітною платою, основне їхнє джерело - кінцевий доход. Із цією метою фонд оплати праці необхідно формувати з урахуванням коефіцієнта росту ефективності роботи підприємства.

Висновки

При аналізі використання виробничих ресурсів треба розрізняти проектну (планову) і фактично діючу потужність. Остання може бути вищою за проектну у зв'язку з обставинами, названими вище, однак фактичний обсяг виробництва ніколи не може перевищити фактичну потужність підприємства. У процесі аналізу визначають ступінь використання виробничої потужності. Якщо коефіцієнт завантаження менший як 0,5-0,6, ретельно досліджують причини такого становища і розробляють заходи для його виправлення. Проте не слід вимагати і повного використання основних фондів, оскільки підприємство повинно мати резервні потужності, які забезпечують його стійку роботу і можливість швидко задовольнити короткострокові додаткові потреби ринку. Більш того, резервні потужності в деяких галузях народного господарства конче необхідні як засіб забезпечення надійності та безперервності роботи багатьох інших підприємств і навіть регіонів. Насамперед це стосується підприємств енергопостачання, зв'язку, транспорту.

Мною були запропоновані керівникам підприємства наступні пропозиції та заходи, щодо підвищення мотивації праці на ВАТ “СателБуд”:

1. Давати співробітникам таку роботу, щоб вони могли спілкуватися.

2. Створювати на робочих місцях дух єдиної команди.

3. Періодично проводити з робітниками наради.

4. Не намагатися зруйнувати виниклі неформальні групи, якщо вони не наносять організації реального збитку.

5. Створювати умови для соціальної активності членів організації поза її рамками.

6. Забезпечити робітникам позитивний зворотний зв'язок з досягнутими результатами.

7. Високо оцінювати й заохочувати досягнуті результати.

8. Залучати робітників до формулювання цілей і виробленню рішень.

9. Делегувати додаткові права й повноваження.

10. Просувати робітників по службовим сходам.

11. Забезпечувати навчання й перепідготовку, які підвищують рівень їх компетентності.

12. Давати складну й важливу роботу, що вимагає від них повної віддачі.

13. Заохочувати й розвивати в робітниках творчі здатності.

Підвищення ефективності використання основних фондів рівносильне розширенню виробництва без додаткових витрат на чи створення придбання основних засобів. Поліпшення використання основних фондів означає економію трудозатрат, матеріальних витрат, що сприяє росту продуктивності праці. Зменшення витрат на одиницю продукції в результаті більш ефективного використання основних фондів забезпечує зниження собівартості продукції і підвищення рентабельності.

Список використаної літератури

1. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. - СПб.: Питер, 2004. - 416 с.

2. Васильков В.Г. Організація виробництва: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2008. - 600 с.

3. Ватаманчук З.І., Панчишин С.М., Ревенчук С.К. та ін. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: Навч. посіб. / За ред. З. Ватаманюка та С. Панчишина. - К.: Альтернативи, 2006. - 606 с.

4. Верба В.А., Загородніх О.А. Проектний аналіз: Підручник. - К.: КНЕУ, 2005. - 322 с.

5. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посіб. / За ред. М.Г. Грещака. - К.: КНЕУ, 2006. - 228 с.

6. Голов С.Ф. Управлінський облік: Підручник. - 2-ге вид. - К.: Лібра, 2009. - 704 с.

7. Дайле А. Практика контроллинга: Пер. с нем. / Под ред. и с предисл. М.Л. Лукашевича, Е.Н. Тихоненковой. - М.: Финансы и статистика, 2008. - 336 с.

8. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2005. - 528 с.

9. Задорожна Н.В. Мікроекономічна теорія виробництва та витрат: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2008. - 219 с.

10. Клименко С.М., Дуброва О.С. Обґрунтування господарських рішень та оцінка ризиків: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2010. - 288 с.

11. Контроллинг в бизнесе. Методологические и практические основы построения контроллинга в организациях. / А.М. Карминский, Н.И. Оленев, А.Г. Примак, С.Г. Фалько. - 2-е изд. - М.: Финансы и статистика, 2008. - 256 с.

12. Лаврененко В.В., Тоцький В.І. Організаційний розвиток підприємства: Навч. посіб. - К: КНЕУ, 2009. - 311 с.

13. Мильнер Б.З. Теория организаций. - М.: ИНФРА-М, 2006. - 433 с.

14. Наливайко А.П. Теорія стратегії підприємства. Сучасний стан та напрямки розвитку: Монографія. - К.: КНЕУ, 2006. - 227 с.

15. Павленко І.А. Економіка і організація інноваційної діяльності: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2009. - 386 с.

16. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 352 с.

17. Томпсон А., Стрикленд А. Стратегический менеджмент. - М.: ЮНИТИ, 2003.

18. Федонін О.С., Рєпіна І.М., Олексюк О.І. Потенціал підприємства: формування і оцінка: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2008. - 316 с.

19. Фель У., Оберендер П. Основи мікроекономіки. / Пер. з нім. 6-го вид.; За ред. А.П. Наливайка. - К.: Укртиппроект, 2003. - 478 с.

20. Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління. - К.: КНЕУ, 2008.

Додаток