Суспільні блага

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Розглядаючи цю тему, треба зазначити, що згідно з частковою та загальною рівновагою в ринковій економіці, на ринках продаються і купуються товари індивідуального споживання, а ринок має механізм саморегулювання, який забезпечує потреби споживачів і ефективний розподіл ресурсів в усьому суспільстві. Ідеальна структура ринку досконалої конкуренції автоматично відновлює рівновагу попиту і пропозиції та не допускає даремної розтрати ресурсів.

Проте в реальній дійсності не існує ринку досконалої конкуренції. Ринковий механізм значно деформований монополістиними утвореннями, і не ві види розподілу і споживання матеріальних благ дістають чіткий прояв ринкового обігу. Поряд з позитивними рисами ринковий механізм нагромадив чимало недоліків і асто неспроможний самостійно вирішувати чимало нагальних проблем сучасної змішаної економіки. Все це створює об'єктивну необхідність втручання держави в економіку.

Однією з важливих проблем ринкової економіки є проблема регулювання виробництва і споживання суспільних благ, у вирішенні якої держава відіграє значну роль.

Благо - це все те, що здатне задовольняти людські потреби, наприклад, плоди природи, продукти праці, послуги, будь-кі явища, що задовольнють певні потреби людини, відповідають її інтересам, цілям та прагненням.

Будь-яка істота, що живе на землі, будь то рослина чи тварина, повноцінно живе чи існує тільки при дотриманні нею чи навколишнім світом визначених умов. Ці умови створюють консенсус, що відчувається як задоволення, тому має місце говорити про границю споживання, такому стані всіх людей, при якому їхні потреби в благах максимально насичені.

І в сучасний час потреби в красивому одязі, вишуканій їжі, у погоні за модою і престижем актуальні, і від них залежать зайнятість на ринку праці, розвиток як великого, так і малого бізнесу.

Суспільні блага - це товари і полуги, призначені для задоволення колективних потреб, які неможливо визначити в грошовій формі, а отже їх не може забезпечити ринок, але які не можна вилучити із споживання. Отже, проблеми пов'язані з суспільними благами мають вирішуватись державою, що підтверджує актуальність та важливість цієї теми.

В цій курсовій роботі розглядаються питання, що стосуються суспільних благ та суспільного вибору, а саме, приватні та суспільні блага, їхня сутність, проблеми виробництва і споживання супільних благ, а також теорія суспільного вибору.

1. ПРИВАТНІ ТА СУСПІЛЬНІ БЛАГА

В умовах ринкової економіки існують такі види благ, як "приватні" та "суспільні". Охарактеризуємо кожен з цих видів нижче.

Більша частина благ, які пропонуються виробниками і знаходять попит у споживача, признаені для особистого споживання, або ж приватні блага.

Благо є приватним, якщо, будучи спожитим однією ообою, воно не може бути одночасно спожите іншою. Наприклад, цукерки - це приватне благо. Коли одна людина їсть свої цукерки, то її приятель ці цукерки їсти не може. Наше взуття також є приватним благом, коли ми його взуваємо, всі інші в той самий час його взути не можуть.

Але існують блага, які ми всі можемо використовувати одночасно без того, щоб використання когось одного зменшувало використання когось іншого.

В умовах ринкової економіки, окрім ринкових (або приватних) благ, на які існує індивідуальне право власності, є так звані “суспільні”, або колективні блага.

Благо являєтья суспільним, якщо будучи навіть спожитим однією особою, воно при цьому доступне для використання іншою. Наприклад, чисте повітря - це суспільне благо, також к і національна оборона або суспільна безпека. Якщо збройні сили захищають країну від небезпеки, то збереження вашої безпеки ніяким ином не перешкоджає збереженню безпеки ще когось.

Той факт, що більша частина суспільних благ не забезпечується приватними ринками, не являється випадковим. Через існування проблеми "їдучих безкоштовно" приватні ринки мають досить нестійкі гарантії відносно того, що суспільне благо буде виготовлене в потрібному об'ємі. "Їдучий безкоштовно" - це той, кому вдається коритуватися деяким благом, не заплативши за нього.

Щоб вирішити проблему безкоштовного користування, країна повинна знайти деякий метод пільного вирішення того, скільки тратити на оборону. Державні структури і створюються для прийняття такого виду колективних рішень. Багато благ, які пропонує держава, в дійсності являютья успільними благами. Національна оборона та міліція без сумніву є суспільними благами. Національні парки - це суспільне благо, в крайньому випадку до тих пір, доки в парку не стане досить тісно, але послуги ресторанів, розважальних центрів, тощо не являються суспільними благами.

Суспільним благам властиві дві особливості: вони неконкурентні і невиняткові.

Невинятковість - це неможливість виключення будь якого об'єкта із споживання. Благо невиняткове, якщо не можуть бути виключені із сфери його споживання. Національна оборона є яскравим прикладом цього. Якщо нація забезпечила систему оборони, всі громадяни користуються її плодами. Маяк також є прикладом невиняткових товарів.

Неконкурентність - відсутність суперництва у споживанні. Блага неконкурентні, якщо при будь якому заданому рівні виробництва граничні витрати для додаткового споживання дорівнюють нулю. Наприклад, використання маяка. Коли він вже збудований і введений в дію, додаткове судно нічого не додає до його експлуатаційних витрат. Більшість благ конкурентні в споживанні. Невиняткові товари не обов'язково загальнонаціональні за характером. Якщо облдержадміністрація проводить програму боротьби із с/г шкідниками, виграють всі фермери і споживачі. А якщо агент продає новий автомобіль одному споживачеві, то він виключає можливість для інших осіб купити саме цей автомобіль - отже, автомобіль є винятковим благом (як і конкурентним).

Деякі блага є винятковими, але неконкурентними. Наприклад, в період незначного руху переїзд через міст неконкурентний, оскільки поява додаткової машини не вплине на швидкість інших автомобілів. Але проїзд на мосту винятковий, оскільки власники моста можуть заборонити ним користуватись.

Низка благ є невинятковою, але конкурентною. Повітря невиняткове, але може бути конкурентним, якщо забруднення атмосфери однією фірмою шкідливо впливають на якість повітря і на здатність інших людей повною мірою користуватися ним.

Суспільні блага, що неконкурентні і невиняткові, дають вигоду людям за нульових граничних витрат - жодна людина не виключається з їх споживання. Класичним прикладом є національна оборона. Система оборони невиняткова, як вже розглядалося, однак вона ще й неконкурентна, оскільки граничні витрати на забезпечення оборони одній додатковій людині дорівнюють нулю.

Суспільні блага і конкурентні, і виняткові. Національний парк - частина громадськості може бути виключена з користування парком підвищенням плати за вхід і за право розбивати намети. Користування парком також конкурентне (оскільки він може бути переповненим численними відвідувачами), і в'їзд в парк додаткової машини може зменшити вигоди, які отримують інші споживачі. У тих випадках, коли інтереси споживачів суспільного блага однорідні і рішення приймаються одноголосно, колективне надання суспільного блага збільшує надлишок споживача.

Суспільні блага поділяються на "чисті" і "недосконалі". Саме "чисті" блага характеризуютьс невинятковістю і неконкурентністю.

Використання "чистого" блага додатковим споживачем пов'язано з незначними або нульовими граничними витратами. Прикладами таких благ є маяки на узбережжі, світлофори на дорогах.

До "чистих" суспільних благ також відносять фундаментальні наукові дослідження. Вони генерують нові знання для всього людства, тому видатки на отримання наукової інформації також повинні оплачуватись державою. Але нові технології, науково-технічні винаходи, які можна запатентувати, не належать до "чистих" суспільних благ. Вони купуються окремими фірмами, а винахідник має право одержувати чималі доходи від продажу своєї розробки. Вчені-теоретики, які відкривають нові теореми і закони природи і суспільства, не отримують такої матеріальної винагороди. Одержані нові фундаментальні наукові знання згодом використовуються в багатьх сферах, але точно визначити вигоду суспільства від їх використання неможливо, к неможливо встановити, яка саме з численних програм наукових досліджень в перспективі може дати максимальну віддачу і для реалізації якої потрібна державна підтримка в першу чергу.

"Недосконалі" блага характеризуються обмеженими можливостями використання. Це зумовлено тим, що можливість користування ними обмежена географічним положенням, або необхідністю мати ще додаткові приватні блага. Наприклад, можливість коритування полугами пожежної охорони залежить від того, наскільки близько від неї розташована будівля. А можливість користування автотрасою залежить від наявності у людини автомобіля. Крім того, у користуванні цими благами після досягнення певної межі їх можливостей виникають елементи суперництва. Наприклад, число учнів у класі може бути різним, але якщо воно перевищує оптимальне, то якість занять значно знижується.

"Недосконалі" суспільні блага можуть надаватися колективно певним групам споживачів, кі мають спільні інтереси. Наприклад, знищення шкідників у сільськогосподарському виробництві може обійтися дешевше, якщо одночасно опилювати з літака ділянки багатьох фермерів.

Особливим різновидом супільних благ є спільні ресурси. Вони також характеризуютья невинятковістю, але викликають суперництво - використання їх однією людиною зменшує можливості споживання інших людей. Основна проблема використання спільних ресурсів полгає у тому, що окремі індивіди занадто інтенсивно використовують доступні їм ресурси, що веде до їх виснаження. Прикладом можуть бути підземні родовища нафти, які знаходться у приватній власності. Власник може добувати будь-яку кількість нафти, але тоді запаси нафти для власників сусідніх свердловин зменшаться. Якщо власники нафтоносної землі будуть одноосібно приймати рішення щодо обсягів видобутку, то кожен з них отримає прибуток, але для суспільства швидке виснаження нафтових родовищ може мати негативні наслідки. Зрозуміло, що видобуток нафти потрібно регулювати. Тут можуть бути кілька варіантів. Якщо власників небагато, то вони можуть домовитись між собою про спільну діяльність. Але якщо їх дуже багато, і досягти спільного приватного рішення про обсяги видобутку неможливо. То регулювання обсягу видобутку повинен забезпечити уряд.

До спільних ресурсів також відноситься тваринний світ (дикі лісові тварини, риби в океанах і морях...). Тваринний світ кожної країни перебуває під охороною законів держави. Уряд встановлює плату за риболовлю та миливство, обмежує триваліть риболовного та миливського сезонів. Але велика кількість браконьєрів ускладнює проблему охорони. Найменш регульованим спільним ресурсом є океан. Регулювання використання його ресурсів вимагає міжнародного співробітництва, оскільки багато країн віту мають вихід до океану. Крім того величезні простори океану роблять практично неможливим контроль за виконанням навіть досягнутих угод.

Держава, як правило, бере на себе забезпечення громадян "чистими" благами. Ринок не може забезпечити споживачів цими благами, оскільки неможливо визначити обсяг попиту на них. Споживачі "чистих" благ користуються ними безоплатно, тому їх потреби не проявляються на поверхні ринкової економіки у вигляді попиту. Для кожного конкретного індивіда проблеми попиту в даному випадку не існує як такої. З іншого боку, виробництво таких благ вимагає значних витрат ресурсів.

2. ВИРОБНИЦТВО І СПОЖИВАННЯ СУСПІЛЬНИХ БЛАГ

Суспільні блага неможливо надати якомусь одному суб'єкту суспільних відносин, не зробивши їх в той же час доступними для інших. Дуже важко, а іноді й неможливо, обмежити коло споживачів суспільних благ лише тими, хто за них заплатив.

Тому приватним підприємствам дуже складно виробляти і продавати суспільні блага, які неможливо справедливо розподілити за допомогою ринкових механізмів. В силу самої природи суспільних благ, встановити безпосередні зв'язки між платою за них та їхнім наданням практично неможливо. Тому в споживача немає стимулу їх купувати і плати за них гроші. Через ці дві характерні риси суспільних благ споживач намагається уникати оплати за такі блага, оскільки за нього можуть оплатити інші, а він, маючи відкритий доступ до таких благ, зможе користуватися ними безкоштовно. Прикладом створення суспільного блага може бути, наприклад, будівництво дамби, яка дає змогу запобігати повеней. Якщо підприємство будує дамбу для регулювання стічних вод, важко або майже неможливо обмежити коло осіб, які будуть користуватися цим благом, лише тими, хто зробив свій внесок у будівництво, і відмовити в користуванні тим, хто не виділив свою частку в створення цього суспільного блага. Усвідомлюючи це, потенційні користувачі суспільним благом, як правило, не хочуть компенсувати витрати на процес виробництва суспільних благ, намагаючись перекласти ці витрати на інших суб'єктів. Тому планування виробництва, виробництво і справедливий розподіл суспільних благ є однією з основних функцій держави.

Класична економічна теорія і механізми ринкового саморегулювання базуються на принципі, що зміна стимулів впливає на людську поведінку таким чином, що її можна передбачити, оскільки людина вибирає той спосіб дій, який забезпечує їй найбільше вигоди і найменше витрат. Але у випадку створення суспільних благ цей принцип призводить до суперечності між індивідуальними і суспільними інтересами, які не в змозі узгодити ринковими механізмами. Тому виникає потреба в застосуванні зовнішнього регулятора - держави, яка повинна в таких випадках застосовувати регуляторне втручання і таким чином знаходити “точку рівноваги” індивідуальних і суспільних інтересів. Суспільство виграє від того, коли процес планування і виробництва суспільних благ є об'єктом державного регулювання.

Держава має законне право робити те, що люди поодинці, без її втручання, або взагалі не можуть зробити, або зроблять це не дуже добре. Тобто існують теоретично визначені випадки, коли ринкові саморегульовані механізми не можуть гарантувати розв'язання всіх соціально-економічних проблем й цілковито врівноважити індивідуальні й суспільні інтереси. Навіть в конкурентній ринковій системі регулярно виникають ситуації неспроможності ринку, за яких ринкове саморегулювання необхідно замінювати або доповнювати механізмами державного регулювання.

У тих випадках, коли, за дії ринкових механізмів, неможливо забезпечити споживача суспільними товарами, що не виключаються із споживання, у багатьох країнах надання цих благ бере на себе уряд (державний сектор).

Державне виробництво суспільних благ вигідніше, оскільки компенсувати витрати на нього уряд може податками або штрафами. Але як може уряд визначити необхідні обсяги виробництва суспільних благ, якщо існує проблема “зайців” (люди діють як пасажири -“зайці”, розуміючи цінність програми і її користь для себе, але не платять за неї) і це стимулює людей давати невірну інформацію про свої уподобання.

Тому уряд, який бере на себе виробництво суспільних благ, стикається двома проблемами:

- як визначити оптимальну кількість суспільного блага;

- як оцінити вигоди і витрати від реалізації того чи іншого проекту виробництва суспільних благ.

Економісти пропонують визначати оптимальний для суспільства обсяг виробництва суспільного блага за допомогою так званих "фантомних" кривих попиту (псевдокривих). Принцип побудови цих кривих діаметрально протилежний побудові кривих ринкового попиту для товарів індивідуального споживання. Щоб визначити обсяг сукупного ринкового попиту на товар індивідуального споживання треба, як відомо, скласти обсяги індивідуального попиту кожного покупця за кожної можливої ціни (горизонтальна сума). Щоб отримати гіпотетичну криву попиту на суспільне благо, потрібно визначити вертикальну суму, - скласти ціни, які всі споживачі готові заплатити за останню одиницю даного товару за всіх можливих обсягів попиту на нього. При цьому використовуємо закон спадної граничної корисності, тобто припускаємо, що кожна додаткова одиниця суспільного блага приносить менше корисності, ніж попередня.

Покажемо побудову кривої попиту па суспільне благо на прикладі. Для спрощення припустимо, що попит пред'являється з боку лише двох громадян А і Б (табл. 2.1).

Таблиця 2.1.

Хоча вони можуть користуватись цим благом безоплатно і не можуть перешкодити один одному споживати його у будь-якій кількості, кожен зі споживачів має власну оцінку граничної цінності кожної одиниці блага, згідно з якою визначає, скільки він міг би заплати за неї.

Громадянин А згоден за першу одиницю блага заплатити 5 грн., а громадянин Б - лише 4 грн. Отже, колективна ціна першої одиниці становить 9 грн. Так само визначаємо, що колективна ціна другої одиниці блага становить: 4 (А) +3 (Б) = 7 грн. Третьої, відповідно, - 5 грн., і т.д.

Крива попиту на суспільне благо є типовою спадною, що пояснюється законом спадної граничної корисності. Крива пропонування відображає граничні витрати виробництва у короткостроковому періоді, де діс закон спадної віддачі, тому мас висхідний характер. Поза точкою рівноваги граничні витрати не співпадають з граничними вигодами громадян, які проявляються в колективній оцінці блага.

Оптимізація виробництва суспільних благ здійснюється за тим же правилом, що і вибір обсягу випуску для окремої фірми: МR = МС . А для визначення видатків, необхідних для максимізації прибутку, використовується правило МRР = МЕ , тобто порівнюються гранична доходність ресурсу і граничні видатки, необхідні для залучення його у виробництво.

Аналіз витрат і вигод, пов'язаних з виробництвом суспільних благ, ускладнюється тим, що залучення додаткових ресурсів для реалізації певного державного проекту приносить додаткове задоволення потреб громадян у суспільних благах, але в той же час зменшує обсяги ресурсів для виробництва товарів індивідуального споживання, що вважається втратами для громадян Зважаючи на це, можна визначити, до якої межі слід розширювати держави) програму надання суспільних благ. Якщо вигоди від додаткового виробництва суспільних благ перевищують втрати від скорочення виробництва товарів індивідуального споживання, то програму варто реалізовувати, і навпаки.

Деякі програми суспільних благ приносять пряму вигоду, яку можна визначити як зменшення шкоди (будівництво дамб проти повені, очисних споруд, шосейних доріг). Але у багатьох випадках загальні вигоди підрахувати досить важко. Наприклад, будівництво нової дороги може принести вигоду у вигляді розширення ринків, посилення конкуренції, поглиблення спеціалізації для даного району і підвищення ефективності економіки в цілому. Крім того, створюються нові робочі місця, що дає можливість підвищити рівень зайнятості та рівень життя. Але з іншого боку відчуження землі від сільськогосподарського виробництва, додаткове забруднення довкілля через посилення інтенсивності транспортного руху викликають значні побічні витрати які додаються до прямих витрат на спорудження дороги і купівлю землі.

Автомобільні дороги можуть бути як суспільним благом, так і приватним У будь-якому випадку проблемою стає перевантаженість доріг. Тоді корис тування цим благом викликає негативний зовнішній ефект. Уряд може застс сувати кілька методів вирішення цієї проблеми. ІІо-перше, ввести плату з проїзд, можливо, диференційовану по годинах, щоб зняти особливу напругу години "пік". По-друге, можна підвищити податок на продаж бензину, але це недосконале рішення, тому що спочатку зменшиться загальна кількість поїздок, а згодом споживачі переключать попит на більш економні малолітражні автомобілі. Прикладом вдалого вирішення проблеми перевантаження магісі ральних шляхів служить Сінгапур, де була введена плата за проїзд централь ними вулицями міста, диференційована за годинами дня і рівнем забруднен ня. Запроваджені спеціальні картки, які визначають інтенсивність викорис тання автомобіля: дорожчі картки дозволяють їздити у будь-який час, дешевші - тільки у вихідний день. Сінгапур - єдине на землі місто, де не існує проблеми перевантаженості доріг і забруднення, пов'язаного з автомобілями. А встановлення плати за проїзд автомагістралями дозволило знизити інші міські податки.

Теоретично зменшення державних витрат не завжди може означати економію ресурсів. Для визначення реального результату потрібен аналіз вигод і витрат альтернативних програм. Здебільшого економія на державних видатках означає перерозподіл ресурсів між державним і приватним секторами економіки доти, доки не можна буде одержати додаткову вигоду від подальшого перерозподілу. Суспільні блага не обов'язково виробляються лише у державному секторі. Держава може визначити обсяг потрібних благ і передати замовлення на їх виробництво приватним фірмам-підрядникам. Основна проблема -- знайти кошти для забезпечення такого виробництва.

Оскільки ринкова система цін не виділяє ресурсів на суспільні блага, а на квазісуспільні виділяє їх недостатньо, надзвичайно важливо виробити механізм, що забезпечував би їхнє виробництво. Досвід багатьох країн показує, що суспільні блага виготовляються і доводяться до споживачів за допомогою уряду на підставі групових, або колективних, рішень. Види і обсяги виробництва різних суспільних благ визначаються у цивілізованих країнах політичними методами, передусім шляхом голосування. Обсяги споживання суспільних благ -- то питання державної політики. Ці групові рішення, які приймаються політиками, є доповненням до рішень підприємств і домогосподарств, що дають відповіді на три основні питання.

Після прийняття вказаних групових рішень слід з'ясувати, як саме перерозподілити ресурси із виробництва товарів індивідуального користування у виробництво суспільних благ. В умовах повної зайнятості перед державою стоїть завдання вивільнення ресурсів із сфери виробництва товарів індивідуального користування, для направлення їх у сферу виробництва суспільних благ. Вивільнення ресурсів із індивідуального сектора здійснюється шляхом скорочення індивідуального попиту на них через обкладання підприємств і домогосподарств податками, які виключають частину їхнього доходу, тобто частину потенційної купівельної спроможності.

Отримуючи менші доходи, підприємства і домогосподарства змушені скорочувати свої інвестиційні і споживчі видатки. Отже, податки зменшують попит на товари і послуги індивідуального користування, а це, у свою чергу, викликає зниження індивідуального попиту на ресурси.

Передаючи купівельну спроможність приватних економічних агентів урядові, податки вивільняють ресурси із індивідуальної сфери застосування. Уряд, витрачаючи податкові надходження, може сам направляти ці ресурси для виробництва суспільних благ і послуг. Так, податки на доходи підприємств і на особисті доходи вивільняють ресурси із виробництва інвестиційних товарів і товарів особистого споживання. Уряд використовує ці ресурси для виробництва військових літаків, на будівництво нових шкіл і автомагістралей. Уряд свідомо перерозподіляє ресурси з метою здійснення певних змін у структурі національного продукту країни.

Суспільний вибір способу забезпечення громадян благами колективного користування визначається не ринком, а політичними процесами. У кожній країні рішення про реалізацію того чи іншого проекту виробництва суспільних благ приймається за різними моделями. Теорія суспільного вибору розрізняє дві основні моделі: модель прямої демократії і модель представницької демократії.

У моделі прямої демократії рішення найчастіше приймається більшістю голосів шляхом прямого голосування у формі референдумів. Процедура прийняття рішень більшістю голосів, однак, не дає гарантії, що вибір буде оптимальним. Така модель застосовується рідко через значні витрати її реалізації. Більш поширеною є модель представницької демократії, коли рішення приймаються голосуванням депутатів. Класична теорія суспільного вибору допускає, що депутати не мають власних цілей і лише виконують волю своїх виборців. Але депутати можуть переслідувати особисті або корпоративні цілі, лобіювати інтереси певних політичних чи економічних сил. Для прийняття необхідного рішення парламентом може не вистачити голосів, тому досить часто меншість створює коаліцію, торгує своїми голосами (так званий обмін голосами). У такий спосіб проштовхуються рішення, вигідні небагатьом, а тягар витрат покладається на решту суспільства. Прийняття оптимального варіанту за таких умов є справою випадку.

3. ТЕОРІЯ СУСПІЛЬНОГО ВИБОРУ

Теорія суспільного вибору вивчає різні способи і методи, за допомогою яких люди використовують урядові установи у власних інтересах. Головна передумова теорії суспільного вибору полягає в тому, що люди діють у політичній сфері задля власних інтересів і що не існує нездоланної межі між бізнесом і політикою. Другою передумовою є концепція «економічної людини». Людина в ринковій економіці ототожнює свої переваги з товаром. Вона прагне прийняти такі рішення, які максимізують значення функції корисності.

Раціональність індивіда має у цій теорії універсальне значення. Це означає, що всі - від виборців до президента - керуються у своїй діяльності передусім особистою вигодою, тобто порівнюють граничні вигоди і граничні витрати, що пов'язані з прийняттям рішень.

Об'єктом аналізу теорії є суспільний вибір в умовах як прямої, так і представницької демократії. Пряма демократія - це така політична система, за якої кожний громадянин має право особисто висловити свою точку зору і голосувати з будь-якого конкретного питання.

Розглянемо приклад.

Припустимо, що мешканці вулиці вирішили озеленити її. Посадка дерев вздовж вулиці - суспільне благо, для якого характерні такі властивості, як невибірковість (неконкурентність) та невилученість у споживанні.

Припустимо, що вздовж вулиці стоять три будинки, в яких мешкають три сім'ї. Посадка дерев, безумовно, принесе користь усім сім'ям, що мешкають у цих будинках. Також припустимо, що купівля і посадка одного дерева коштує 60 гри. Це означає, що граничні витрати у даному випадку постійні і дорівнюють 60 грн. Якщо вони розподіляються рівномірно між усіма мешканцями вулиці, то кожна сім'я повинна платити по 20 грн. Припустимо, що загальна вигода (ТR) від посадки дерева становить 180грн., від посадки двох- 340грн., чотирьох - 480 грн. і т.д. (табл. 3.1.)

Таблиця 3.1.

Якщо вигода і витрати розподіляються рівномірно, то буде посаджено 7 дерев. Зобразимо це на графіку(рис.3.1).

Рис. 3.1. Рівномірний розподіл вигоди і витрат

Відкладемо на осі абсцис число дерев, а на осі ординат - граничні вигоди і витрати. Функція граничних витрат постійна і дорівнює 60 грн. Функція граничної вигоди спадна, вона зображена прямою з невід'ємним нахилом. Оптимальне число посаджених дерев визначається у точці перетину функції граничних вигод і граничних витрат. У даному випадку воно дорівнює 7 деревам. Отже, в умовах прямої демократії, де витрати розподіляються пропорційно особистій вигоді, найбільш ефективний обсяг витрат буде за умови, що кожний голосує, керуючись своєю особистою вигодою та інтересами.

Припустимо тепер, що витрати розподіляються рівномірно, а вигоди - ні. Перша сім'я (Антоненків) отримує 50% загальної вигоди, друга сім'я (Василенків) - 30%, третя (Степаненків) - 20% (табл. 3.2.).

Таблиця 3.2.

Якщо рішення приймаються простою більшістю голосів, то у другому випадку (за неоднакового розподілу вигод) буде посаджено менше дерев, ніж у першому. Річ у тому, що для Степаненків посадка уже шести дерев буде збитковою (гранична вигода цієї сім'ї від посадки шостого дерева дорівнює 16 грн., а граничні витрати - 20 грн.). А проти посадки сьомого дерева будуть уже голосувати дві сім'ї: Василенків і Степаненків (оскільки для них гранична вигода становить 18 і 12 грн. відповідно). Таким чином, якщо витрати розподіляються рівномірно, а вигоди ні, то матиме місце недовиробництво суспільних благ.

Припустимо тепер протилежний випадок: коли вигоди розподіляються рівномірно, а витрати - ні. Припустимо, що в таблиці 3.2 подані не граничні вигоди, а граничні витрати: 50% граничних витрат зазнає сім'я Антоненків, 30%- сім'я Василенків і лише 20% - Степаненків. У цьому випадку Степаненки і Василенки проголосують за посадку 8 дерев, і лише Антоненки будуть проти. Річ у тому, що граничні вигоди (20 грн.) будуть вищі за їх граничні витрати (8 і 12 грн. відповідно). Таким чином, якщо вигоди розподіляються рівномірно, а витрати - ш, то матиме місце перевиробництво суспільних благ.

У повсякденному житті можна знайти багато прикладів кожного з трьох випадків. Якщо встановити цільове призначення податків на пальне і використання доріг для будівництва доріг, то отримаємо випадок, де витрати й особиста вигода розподіляються пропорційно, тобто співвідношення витрат і вигод близьке до оптимуму.

Наведемо приклад щодо другого випадку, коли витрати розподіляються порівну, а вигоди - ні. Якщо в ешелонах влади України буде більшість представників якогось регіону, то незалежно від розподілу витрат можна з певною вірогідністю припустити, що бюджети «не своїх» регіонів можуть бути вельми скромними.

Останній, третій приклад, коли вигоди розподіляються рівномірно, а витрати - ні. В Україні національна оборона забезпечується за рахунок призовників. Для усіх громадян країни це означає рівну вигоду від суспільного блага - національної оборони, але основний тягар призовної системи лягає на плечі призовника, такого ж громадянина, як усі. Теорія суспільного вибору припускає, що країна, яка має збройні сили, що будуються на призові, утримуватиме постійну численнішу армію, ніж країна, армія якої комплектується на добровільних засадах. Адже громадянам такої країни треба платити військовослужбовцям конкурентоспроможне ринкове грошове утримання за рахунок податків з усього цивільного населення. Призов на військову службу не скорочує витрати на утримання збройних сил. Ця система перекладає ці витрати з платників податків на плечі призовників.

Представницька демократія має низку безсумнівних переваг. Вона, зокрема, з успіхом використовує вигоди суспільного розподілу праці. Обрані депутати спеціалізуються на прийнятті рішень з певних питань. Законодавчі збори організовують і спрямовують діяльність виконавчої влади, стежать за втіленням у життя прийнятих рішень.

Водночас за представницької демократії можливе прийняття рішень, що не відповідають інтересам і сподіванням більшості населення. Створюються передумови для прийняття рішень в інтересах невеликої групи осіб.

В умовах представницької демократії якість і оперативність рішень залежать від необхідної інформації та стимулів, що сприяють її втіленню у практичні вирішення. Інформація характеризується альтернативними витратами. її отримання вимагає часу і грошей. Рядовому виборцю не байдуже вирішення того чи іншого питання, однак вплив на його депутата пов'язаний з витратами - доводиться писати йому листи, посилати телеграми чи телефонувати. А якщо він не реагує на прохання - писати гнівливі статті у газети, привертати увагу радіо та телебачення, діяти найрізноманітнішими способами аж до організації демонстрацій та мітингів протесту.

Як правило, граничні витрати такого впливу перевищують граничні вигоди, тому бажання постійно впливати на депутата у виборця мінімальне.

Інші мотиви у тих виборців, інтереси яких сконцентровані на певних питаннях, як, наприклад, у виробників конкретних товарів і послуг (цукру, горілчаних виробів, вугілля чи нафти). Зміна умов виробництва (регулювання цін, будівництво нових підприємств, обсяг державних закупівель, зміна умов імпорту чи експорту) дпя них-питання життя і смерті. Тому такі групи з особливими інтересами прагнуть підтримувати постійний зв'язок з представниками влади. Способи впливу на представників влади з метою прийняття вигідного для обмеженої групи виборців політичного рішення називають лобізмом.

Вплив концентрованих інтересів пояснює чимало парадоксів економічної політики держави, яка захищає старі галузі, а не нові, підтримує неефективні колгоспи, а не фермерство, регулює ринки споживчих товарів, а не ринки факторів виробництва, надає пільги галузям, що знаходяться у певному регіоні і т.д.

Сама демократична процедура в законодавчих органах не перешкоджає прийняттю економічно неефективних рішень.

Покажемо це на простому прикладі. Припустимо, що деяке суспільство (чи виборчий орган) складається з трьох осіб (Івана, Петра і Степана), які різняться один від одного системою переваг. Один з них, наприклад Іван, ранжує суспільні цілі у такому порядку: 1 -боротьба з інфляцією, 2 - політика зайнятості, 3 - національна оборона. Інший (Петро) на перше місце ставить політику зайнятості, на друге -національну оборону, на третє - боротьбу з інфляцією. Переваги третього (Степана) розподіляться таким чином: 1 - національна оборона, 2 - боротьба з інфляцією, 3 - політика зайнятості.

Оскільки кожний із них переслідує різні цілі, пряме голосування не виявить домінуючої в суспільстві системи переваг. У цьому випадку на голосування ставляться пари цілей.

Боротьба з інфляцією у цьому суспільстві розглядається як краща мета, ніж політика зайнятості. Така пропозиція пройде двома голосами (Івана- 1-а перевага проти 2-ої і Степана- 2-а проти 1-ої) проти одного (Петра - 3-я проти 1-ої). Відповідно двома голосами пройде і політика зайнятості порівняно з обороною. Якщо більшість віддає перевагу боротьбі з інфляцією перед політикою зайнятості, а політиці зайнятості - перед обороною, то цілком логічним був би висновок про те, що боротьба з інфляцією є кращою метою порівняно з національною обороною (правило транзитивності). Однак голосування покаже цілком протилежний результат.

Це означає, що в суспільстві (виборному органі) немає раціонального підходу, порушується принцип транзитивності переваг. Подібну ситуацію Ж.Кондорсе назвав парадоксом голосування. Парадокс голосування - це суперечність, яка виникає внаслідок того, що голосування на основі принципу більшості не забезпечує вияву дійсних переваг суспільства щодо економічних благ.

Пошук політичної ренти - це прагнення отримати політичну ренту за допомогою політичного процесу. Урядові чиновники, беручи участь у політичному процесі, прагнуть провести такі рішення, які гарантують їм отримання економічної ренти за рахунок суспільства. Політики зацікавлені у рішеннях, які забезпечують явні й негайні вигоди та вимагають прихованих витрат, які важко визначити. Подібні рішення сприяють зростанню популярності політиків, але, як правило, вони економічно неефективні.

Діяльність держави, спрямована на виправлення провалів ринку, сама далека від досконалості. До провалів ринку додаються провали уряду. Тому необхідно суворо стежити за наслідками його діяльності й коригувати її залежно від соціально економічної та політичної кон'юнктури. Економічні методи повинні застосовуватися таким чином, щоб вони не підміняли дію ринкових сил. Застосовуючи певні регулятори, уряд повинен стежити за негативними ефектами і завчасно вживати заходів щодо ліквідації негативних наслідків.

ВИСНОВКИ

В умовах ринкової економіки, окрім ринкових (або приватних) благ, на які існує індивідуальне право власності, є так звані “суспільні”, або колективні блага.

Суспільні блага мають дві характерні ознаки:

Неможливість виключення будь якого об'єкта із споживання (невинятковість). Благо невиняткове, якщо не можуть бути виключені із сфери його споживання. Національна оборона є яскравим прикладом цього. Якщо нація забезпечила систему оборони, всі громадяни користуються її плодами. Маяк також є прикладом невиняткових товарів.

Відсутність суперництва у споживанні (неконкурентність). Блага неконкурентні, якщо при будь якому заданому рівні виробництва граничні витрати для додаткового споживання дорівнюють нулю. Наприклад, використання маяка. Коли він вже збудований і введений в дію, додаткове судно нічого не додає до його експлуатаційних витрат. Більшість благ конкурентні в споживанні.

Суспільні блага неможливо надати якомусь одному суб'єкту суспільних відносин, не зробивши їх в той же час доступними для інших. Дуже важко, а іноді й неможливо, обмежити коло споживачів суспільних благ лише тими, хто за них заплатив. Неспроможність ринку забезпечити виробництво і надання суспільних благ породжена їх природою. Ринок забезпечує споживачів лише товарами індивідуального споживання. Тому держава бере на себе функцію по забезпеченню населення суспільними благами та послугами. Державне виробництво суспільних благ вигідніше, оскільки компенсувати витрати на нього уряд може податками або штрафами.

Теорія суспільного вибору займається аналізом процесів прийняття колективних рішень, дослідження взаємозв'язку між пріоритетами громадян та прийняттям державних рішень.

Суспільний вибір способу забезпечення громадян благами колективного користування визначається не ринком, а політичними процесами. У кожній країні рішення про реалізацію того чи іншого проекту виробництва суспільних благ приймається за різними моделями. Теорія суспільного вибору розрізняє дві основні моделі: модель прямої демократії і модель представницької демократії.

благо суспільний приватний урядовий

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Базилевич В.Д . Мікроекономіка. - Київ.: Знання, 2007.

2. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. - К.: Основи, 1994. - 336с.

3. Економічна теорія: Політекономія: Підручник/За ред. В.Д. Базилевича. - К. : Знання - Прес, 2003. - 581с.

4. Камаев В. Д., «Экономическая теория». Москва: «ВЛАДОС» - 1999.

5. Кириленко В.І. “Мікроекономіка”. - К.: Таксон, 1998. - 334с.

6. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. “Мікроекономіка”. - К.: центр навч. літератури, 2004. - 416с.

7. Нуриев Р. Теория общего выбора // Вопросы экономики. - 1996. - 160с.

8. Основи економіки. Елементарна мікроекономіка: Підруник для X класу загальноосвітньої школи; Під. Ред. Акад. І.Ф. Прокопенка. - Харків: Бізнес Інформ, 1999. - 236с.

9. Основи економічної теорії/За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. - К. : Вища школа, 1997.-237с.

10. "Основи економічної теорії" / За ред. С.В. Мочерного, Тернопіль: АТ Торнес, 1993 - 688 с.

11. "Основи ринкової економіки": Підручник / За ред. Л.О. Каніщенка, К. Либідь, 1995 - 320 с.

Размещено на Allbest.ru