Форми і методи державного регулювання цін. Витратне ціноутворення

15

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИВАТНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ІНСТИТУТ ДІЛОВОГО АДМІНІСТРУВАННЯ»

Кафедра теоретичної та прикладної економіки

Контрольна робота

з дисципліни «Основи ціноутворення»

Варіант №16

Виконала:

Студентка ЗФ - 06/3

Тібеж Юлія Олексіївна

Перевірила:

Старший викладач Ладигіна Л.Б.

м. Кривий Ріг

2009 рік

Зміст

1. Форми і методи державного регулювання цін

2. Витратне ціноутворення

3. Практичне завдання

Список використаної літератури

1. Форми і методи державного регулювання цін

Цінова політика держави -- це діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади, спрямована на досягнення трьох основних цілей: послідовного проведення цінової лібералізації, державного регулювання цін (тарифів) на окремі види товарів (послуг) та здійснення контролю за їх додержанням.

Ступінь, форми та масштаби державного втручання в ціноутворення залежать від стану економічного розвитку країни, інтенсивності інфляційних процесів, ступеня монополізації та конкуренції, питомої ваги державного сектору та інших чинників.

В Україні державне регулювання цін регламентується законами «Про ціни та ціноутворення» (1990 р.), «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992 р.) та «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.) з відповідними змінами та доповненнями. Закони у сфері ціноутворення встановлюють основні правила формування цін у країні, методи їх регулювання, порядок контролю за цінами та відповідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного використання зазначених законів вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду. До таких актів, зокрема, належать постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» (1996 р.), «Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи та послуги монопольних утворень» (1995 р.), «Про удосконалення порядку формування цін» (1998 р.) та ін.

Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в таких трьох основних формах: обмеження рівня ціни, введення податкових платежів з метою вилучення частки доходів у виробників і споживачів, державна підтримка цін через дотації. Втручання в перелічених формах здійснюється за допомогою різноманітних методів державного регулювання цін, які можна об'єднати в дві групи: прямі та непрямі (опосередковані).

Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли в економіці виникає кризова ситуація. До прямих методів регулювання цін належать:

- установлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги;

- застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення;

- декларування зміни цін;

- заморожування (блокування) цін на певний період;

- запровадження граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок;

- укладання договорів про ціни між державою та підприємствами.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується сповна. За допомогою цих методів держава не диктує порядок чи способи визначення цін, а лише регулює поведінку суб'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення. До основних непрямих методів регулювання цін належать:

- застосування граничних нормативів рентабельності;

- зміна рівнів та диференціація ставок товарних податків;

- пільгове оподаткування та кредитування;

- диференціація ставок ввізного мита.

Державне регулювання цін спрямоване на досягнення певних цілей економічної політики країни. Серед них можна виділити найтиповіші, кожній з яких притаманні відповідні методи державного впливу на процеси ціноутворення. Перша -- запобігти руйнівному впливові цін на економіку та стримати інфляцію. Така мета, як правило, ставиться за умов переходу країни від командно - адміністративної до ринкової економіки або в період відтворення ринкових відносин, зруйнованих війною чи соціально-економічною дестабілізацією. За таких умов держава вдається переважно до політики прямого регулювання цін шляхом установлення фіксованих цін на основні види товарів та послуг.

Важливою метою державного регулювання цін є захист внутрішнього ринку від негативного впливу зовнішньої конкуренції. Для цього держава використовує політику протекціонізму, яка, зокрема у сфері ціноутворення, передбачає дотування національних виробників або підвищення цін на окремі імпортні товари до необхідного рівня за допомогою ввізного мита.

На сучасному етапі економічного розвитку в усіх країнах основною метою державного регулювання цін є стримування монополізму та забезпечення конкурентного середовища на ринку. В Україні державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вибір методів та встановлення термінів регулювання здійснюється Міністерством економіки, а на регіональних ринках -- місцевими органами. Ці установи спільно з Антимонопольним комітетом визначають перелік регульованої продукції монополістів.

Відповідно до «Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень» регулювання цін монополістів здійснюється шляхом встановлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних і посередницько-збутових надбавок (націнок), граничних нормативів рентабельності або запровадженням обов'язкового декларування зміни цін. Перелічені методи в основному відповідають світовій практиці, але, маючи певні недоліки, з різною мірою ефективності використовуються в ціновому регулюванні. Так, метод установлення фіксованих або граничних цін потребує значної інформації, що може вплинути на точність їх розрахунків, а застосування методу регулювання на основі граничних нормативів рентабельності та граничних рівнів торговельних та посередницько-збутових надбавок часто не може зупинити зростання цін, а в деяких випадках навіть сприяє їхньому підвищенню.

Зазначені недоліки значною мірою усуваються регулюванням цін на основі декларування. Декларування зміни цін означає, що підприємство для підвищення ціни, яка підлягає державному регулюванню, має звернутися у відповідні органи для отримання на це дозволу. Тому в деяких країнах такі ціни називаються «дозвільними».

З метою здійснення цінової політики держава створює спеціальну систему органів ціноутворення, до складу якої входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки України, а до другої -- управління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Основні повноваження у сфері ціноутворення надано місцевим органам виконавчої влади, що дає їм змогу оперативно з урахуванням місцевих особливостей проводити в життя цінову політику держави. Їхні управління з питань цінової політики відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» мають право встановлювати (регулювати) ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, вугільні брикети, скраплений газ, торф паливний, газ освітлювальний), що відпускаються населенню для побутових потреб; тарифи на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення, граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні та санітарно-профілактичні державні й комунальні заклади охорони здоров'я; граничні рівні торговельних надбавок на вітчизняні та імпортні лікарські засоби та вироби медичного призначення; тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському транспорті (метрополітен, автобус, трамвай, тролейбус), який працює у звичайному режимі руху.

Певну роботу в галузі ціноутворення проводять відомчі органи, до яких належать міністерства та відомства. Установлюючи ціни, вони, як правило, погоджують свої рішення з Міністерством економіки та деякими іншими державними організаціями (Національним банком, Пенсійним фондом, Міністерством фінансів). Так, Міністерство транспорту встановлює тарифи на перевезення вантажів та пасажирів залізничним транспортом, автобусами міжміських і міжобласних маршрутів, а також аеронавігаційні та аеропортові збори за обслуговування повітряних суден. Міністерство зв'язку встановлює тарифи на основні послуги зв'язку як у межах України, так і міжнародні; Національна комісія регулювання електроенергетики -- тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб, граничний рівень оптових цін підприємств та роздрібні ціни на природний газ.

Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін. Державну дисципліну цін розуміють як дотримання визначених нормативними актами і документами вимог щодо формування, установлення та використання цін за умов регульованої економіки. Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України та підпорядкованими їй державними інспекціями Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської місцевих державних адміністрацій. Головним завданням Держінспекції є здійснення контролю за додержанням центральними та місцевими органами влади, підприємствами та організаціями вимог щодо формування, установлення та застосування цін і тарифів.

У разі виявлення фактів неправильного установлення цін і тарифів державні інспекції з контролю за цінами застосовують до порушників штрафні санкції. Вся сума виручки, одержана в результаті порушення державної дисципліни цін, підлягає вилученню до відповідного бюджету. Крім того, з порушника стягується штраф у двократному розмірі незаконно одержаної суми виручки.

В умовах ринку ціна здебільшого визначається в процесі вільних торгів між продавцем і покупцем. Така узгоджена ціна за умов збігу між попитом і пропозицією називається рівноважною. Але в деяких випадках до цього процесу підключається держава, установлюючи остаточну величину ціни на іншому рівні.

Розглянемо вплив на економіку таких основних напрямків втручання держави в процес вільного ціноутворення, як установлення фіксованих або граничних цін та введення товарних податків.

Найжорсткішим методом цінового регулювання є встановлення фіксованих або граничних цін. При цьому такі ціни можуть бути встановлені на рівні, що перевищує ціну рівноваги чи є нижчим за неї. У першому випадку виникає надлишок продукції, а в другому -- її дефіцит.

Фіксовані ціни, які можуть перевищувати рівноважні, застосовуються окремими країнами у вигляді заставних цін на сільськогосподарську продукцію. Такі ціни, з одного боку, захищають інтереси фермерів, гарантуючи їм мінімальний дохід від реалізації своєї продукції на ринку. Але, з іншого боку, держава має витрачати на закупівлю та зберігання надлишкової продукції кошти з бюджету. Крім того, цю продукцію держава не може реалізувати на внутрішньому ринку, бо це, безумовно, призведе до зниження цін. До такого ж наслідку може призвести й експорт цієї продукції, оскільки він зумовить зменшення приватного експорту сільськогосподарської продукції з даної країни.

З метою скорочення надлишкового виробництва продукції уряд може застосовувати такі адміністративні заходи, як обмеження фермерам посівних площ, встановлення премій за їх скорочення тощо. Але такі заходи викличуть необхідність створення спеціального управлінського апарату, зростання державних витрат на його утримання, виділення коштів на виплату вищезгаданих премій тощо. У зв'язку з цим значна частина іноземних фахівців бере під сумнів економічну доцільність установлення державою фіксованих цін, які перевищують ціни рівноваги.

2. Витратне ціноутворення

Визначення ціни методом повних витрат спирається на калькуляцію продукції, до якої додається певна величина прибутку. Головна перевага даного методу -- це легкість розрахунків. Але він має два істотні недоліки. По-перше, при встановленні ціни не береться до уваги чинник попиту на товар та конкуренція. Тому можлива ситуація, коли товар за такою ціною не користуватиметься попитом, оскільки конкуренти виробляють дешевшу продукцію або кращу за якістю. По-друге, визначення витрат не пов'язане зі зміною обсягів виробництва. Цей метод використовується в ринкових умовах, коли необхідно встановити ціну на принципово нову продукцію, яка не має аналогів, а також на товари, що виробляються на замовлення.

Торговельні та посередницько - збутові організації при визначенні ціни реалізації широко використовують метод надбавок, згідно з яким до закупівельної вартості товару додається певна націнка. За її рахунок посередники забезпечують відшкодування своїх витрат та одержання прибутку.

До витратних методів належить також метод беззбитковості та цільового прибутку, застосовуючи який (метод), підприємець прагне встановити таку ціну, яка забезпечить йому бажану величину чистого доходу. Цей метод спирається на графік беззбитковості, який відображає витрати та очікуваний обсяг виручки при різних рівнях виробництва чи продажу. Побудуємо графік беззбитковості для варіанта, коли ціна виробу становить 40 грн, постійні витрати дорівнюють 240 тис. грн, а обсяг виробництва -- 15 тис. шт. (рис.1).

Як видно з графіка, постійні витрати не змінюються залежно від обсягу реалізації, а повні (тобто сума постійних і змінних витрат) збільшуються одночасно зі зростанням обсягів реалізації. Крива виручки починається з нульової позначки і підіймається вгору зі збільшенням кількості реалізованої продукції.

Рис. 1. Графік беззбитковості

Місце перетину ліній виручки та повних витрат називається точкою беззбитковості. Вона показує обсяг реалізації, за якого виручка повністю покриває витрати підприємства, а прибуток, відповідно, дорівнює нулю. Сектор, що знаходиться ліворуч від цієї точки, відображає збитки, а сектор праворуч -- прибуток від реалізації продукції.

Точку беззбитковості можна знайти і аналітичним шляхом. Вона, як правило, визначається в натуральних одиницях (кількість продукції), але може бути виражена і в грошовій формі. Точка беззбитковості в натуральному вимірі (Тб) обчислюється за формулою:

де -- сума постійних витрат;

ЗВ -- змінні витрати на одиницю продукції;

Ц -- ціна виробу;

МД -- маржинальний дохід на одиницю продукції (питомий маржинальний дохід).

Застосовуючи дану формулу, можна визначити доцільність укладання договорів на поставку продукції. Припустимо, що підприємство має можливість укласти угоду на виробництво 15 тис. виробів за ціною 40 грн за штуку. Розрахунки показують, що сума постійних витрат на виконання замовлення становить 240 тис. грн, а змінні витрати на одиницю продукції дорівнюватимуть 15 грн. За вказаних умов точка беззбитковості дорівнюватиме 9,6 тис. виробам [240 : (40 - 15)]. Це свідчить про те, що підприємству вигідно укласти такий договір, тому що всі постійні виграти будуть компенсовані реалізацією вказаної кількості продукції. Виходячи з цього маржинальний дохід на одиницю решти виробів, по суті, являє собою чистий прибуток, загальний розмір якого від продажу 5,4 тис. одиниць продукції становить 135 тис. грн [(40 - 15) 5,4].

Якщо на ринку є конкуренти, які також прагнуть отримати це замовлення, підприємство може запропонувати замовнику вигідніші умови на основі зниження відпускної ціни продукції. Але виробник при цьому повинен урахувати, що для отримання такого ж розміру прибутку йому необхідно укласти угоду на більшу кількість продукції. Враховуючи, що підприємство має не лише компенсувати свої витрати, а й отримати цільовий прибуток (Пц), для визначення мінімального обсягу замовлення (Кmin) використовується формула:

.

Наприклад, виробник пропонує замовникові зменшити ціну до 35 грн. У цьому разі точка беззбитковості перебуватиме на рівні 12 тис. виробів [240 : (35 - 15)], а для одержання цільового прибутку в розмірі 135 тис. грн йому потрібно виробити ще 6,75 тис. одиниць продукції [135 : (35 - 15)]. Таким чином, договір потрібно укласти як мінімум на 18,75 тис. виробів.

Продовжуючи приклад, припустимо, що підприємство має можливість на вільних потужностях виробити ще 1,25 тис. виробів. Але така додаткова кількість продукції може бути реалізована на ринку тільки за ціною 26 грн за одиницю. Розрахунки показують, що така ціна навіть менша повної собівартості виробу, яка дорівнює 27 грн [15 + (240 : 20)]. На перший погляд, виробництво такої партії продукції принесе підприємству лише збитки на кожному виробі в розмірі однієї гривні. Але слід пам'ятати, що вся сума постійних витрат уже компенсована реалізацією 12 тис. виробів першої партії. Тому витрати підприємства на виробництво одиниці продукції додаткової партії дорівнюватимуть лише змінним витратам, а прибуток -- маржинальному доходу. У результаті продажу додаткової продукції виробник одержить чистий прибуток у розмірі 13,75 тис. грн [(26 - 15) Ч 1,25].

3. Практичне завдання

Задача 1

Якою повинна бути роздрібна ціна, якщо:

№ п/п	Показник	Значення
1	Собівартість виробу, грн	266
2	Рентабельність, %	35
3	Ставка акцизного збору, %	25
4	ПДВ, %	20
5	Націнка посередника у % від ціни виробника	15
6	Торговельна надбавка у % від ціни посередника	30

Рішення

1. Визначаю прибуток:

Пр = 266грн. х 35% : 100% = 93,10 грн.

2. Визначаю ціну виробника:

Цвир = 266грн. + 93,10грн. = 359,10 грн.

3. Визначаю націнку посередника:

Нпос = 359,10грн. х 15% : 100% = 53,87грн.

4. Визначаю ціну посередника:

Цпос = 359,10грн. + 53,87грн. = 412,97грн.

5. Визначаю торгівельну надбавку:

Тнадб = 412,97грн. х 30% : 100% = 123,89грн.

6. Визначаю роздрібну ціну без податків:

Рц без под. = 412,97грн. + 123,89грн. = 536,86грн.

7. Визначаю суму акцизного збору:

Аз = 536,86грн. х 25% : 100% = 134,22грн.

8. Визначаю роздрібну ціну з акцизним збором:

Рц з Аз = 536,86грн. + 134,22грн. = 671,08грн.

9. Визначаю роздрібну ціну з урахуванням ПДВ:

Рц з ПДВ = 671,08грн. х 1,2 = 805,29грн.

Роздрібна ціна товару дорівнює 805,29грн.

Задача 2

Визначити структуру ціни та прибуток у ціні виробника, якщо:

№ п/п	Показник	Значення
1	Роздрібна ціна, грн	325
2	Торговельна надбавка, у % від ціни посередника	20
3	Ставка акцизного збору, %	35
4	ПДВ, %	20
5	Собівартість виробу, грн	122

Рішення

1. Визначаю прибуток у ціні виробника:

1) визначаю суму ПДВ:

325грн. : 6 = 54,17грн.

2) визначаю роздрібну ціну без ПДВ:

325грн. - 54,17грн. = 270,83грн.

3) розраховую акцизний збір:

270,83грн. х 35% : 100% = 70,22грн.

4) розраховую ціну посередника:

270,83грн. - 70,22грн. = 200,61грн.

5) розраховую суму торгівельної надбавки:

200,61грн. х 20% : 100% = 40,12грн.

6) визначаю прибуток у ціні виробника:

325грн. - 122грн. - 40,12грн. - 70,22грн. - 54,17грн. = 38,49грн.

2. Визначаю структуру ціни:

1) визначаю питому вагу собівартості продукції:

122грн. х 100% : 325грн. = 37,54%

2) визначаю питому вагу прибутку в роздрібній ціні:

38,49грн. х 100% : 325грн. = 11,84%

3) визначаю питому вагу торгівельної надбавки у роздрібній ціні:

40,12грн. х 100% : 325грн. = 12,34%

4) визначаю питому вагу акцизного збору у ціні виробника:

70,22грн. х 100% : 325грн. = 21,61%

5) визначаю питому вагу ПДВ у ціні виробника:

54,17грн. х 100% : 325грн. = 16,67%

Прибуток у ціні виробника дорівнює 38,49грн. Структуру ціни складають: собівартість - 37,54%, прибуток - 11,84%, торгівельна надбавка - 12,34%, акцизний збір - 21,61%, ПДВ - 16,67%.

Задача 3

Визначте величину прибутку в складі націнки посередника та ціну посередника при слідуючих даних:

ціна державний регулювання



№ п/п	Показник	Значення
1	Собівартість виробу, грн	216
2	Рентабельність, %	12,5
3	Ставка акцизного збору, %	35
4	ПДВ, %	20
5	Націнка посередника у % від ціни виробника	15
6	Витрати посередника на одиницю продукції, грн	36

Рішення

1. Знаходжу ціну посередника:

216грн. х 1,125 = 243грн.

2. Знаходжу торгівельну надбавку:

243грн. х 15% : 100% = 36,45грн.

3. Знаходжу суму прибутку в складі націнки посередника:

36,45грн. - 36грн. = 0,45грн.

4. Знаходжу ціну посередника з торгівельною надбавкою і акцизним збором:

(243грн. + 36,45грн.) х 1,35 = 377,26грн.

5. Знаходжу ціну посередника з ПДВ:

377,26грн. х 1,2 = 452,71грн.

Величина прибутку в складі націнки посередника дорівнює 0,45грн., ціна посередника дорівнює 452,71грн.

Задача 4

Визначити прибуток у складі торгівельної надбавки:



№ п/п	Показник	Значення
1	Собівартість виробу, грн	496
2	Рентабельність, %	30
3	Ставка акцизного збору, %	35
4	Націнка посередника у % від ціни виробника	25
5	Роздрібна ціна виробу, грн.	1866
6	ПДВ, %	20
7	Витрати обігу торгівлі на одиницю продукції,грн.	256

Рішення

1. Знаходжу роздрібну ціну без ПДВ:

1866грн. - 1866 : 6 = 1555грн.

2. Знаходжу роздрібну ціну без акцизного збору:

1555грн. х 100% : 135% = 1151,85грн.

3. Знаходжу ціну виробника:

496грн. х 1,3 = 644,80грн.

4. Знаходжу суму торгівельної надбавки:

644,80грн. х 25% : 100% = 161,20грн.

5. Розраховую суму прибутку у складі торговельної надбавки:

161,20грн. - 256грн. = - 94,80грн.

Торгівельна організація отримала збиток, витрати обігу перевищують торговельну надбавку на 94,80грн.

Задача 5

Визначити витрати обігу посередника з реалізації одиниці продукції, при слідуючих даних:



№ п/п	Показник	Значення
1	Собівартість виробу, грн	91
2	Рентабельність, %	20
3	Ставка акцизного збору, %	10
4	ПДВ, %	20
5	Торговельна надбавка у % від ціни виробника	30
6	Роздрібна ціна, грн	211
7	Прибуток у складі націнки посередника, грн.	21

Рішення

1. Визначаю ціну виробника:

91грн. + 91грн. х 20% : 100% = 109,20грн.

2. Визначаю суму торговельної надбавки:

109,20грн. х 30% : 100% = 32,76грн.

3. Розраховую витрати обігу посередника з реалізації одиниці продукції:

32,76грн. - 21грн. = 11,76грн.

Витрати обігу посередника з реалізації продукції склали 11,76грн.

Задача 6

Якою має бути відпускна ціна виробника при слідуючих даних:

№ п/п	Показник	Значення
1	Собівартість виробу, грн	56
2	Рентабельність, %	5
3	Ставка акцизного збору, євро за одиницю	2
4	ПДВ, %	20

Курс НБУ - 11грн. за один євро.

Рішення

1. Знаходжу роздрібну ціну без податків:

56грн. + 56грн. х 5% : 100% = 58,80грн.

2. Знаходжу кінцеву роздрібну ціну:

(58,80грн. + (2 х 11грн.)) х 1,2 = 96,96грн.

Відпускна ціна виробника становить 96,96грн.

Список використаної літератури

1. Тормоса Ю.Г. Ціни та цінова політика: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 91 с.

2. Нэгл Томас Т. Стратегия и тактика ценообразования. -- СПб.: Питер, 2001.

3. Тормоса Ю.Г. Ціни та цінова політика. -- К.: КНЕУ, 2001.

4. Уткин Э.А. Цены, ценообразование, ценовая политика. -- М.: ЭКМОС, 1999.

5. Цены и ценообразование: Учебник для вузов / Под ред. И.К. Салимжанова. -- М.: Финстатинформ, 1999.

Размещено на Allbest.ru