2

13

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Дніпропетровський державний аграрний університет

Кафедра економічної теорії та економіки сільського господарства

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Макроекономіка»

на тему «Монетарна політика в Україні»

Виконала: студентка

А.С. Сокол

Перевірив: к.е.н., доцент

С.В. Васильєв

Дніпропетровськ 2010

План

• Вступ 3
• 1. Зміст та основні складові монетарної політики 5
• 1.1 Сутність, визначення та види монетарної політики 5
• 1.2 Методи контролю та інструменти монетарної політики. 9
• 2. Розвиток монетарної політики в Україні 13
• 2.1 Грошовий обіг в Україні 13
• 2.2 Сучасні тенденції та прогнозована оцінка розвитку грошово-кредитного ринку України 18
• Висновки 22
• Використана література 24

Вступ

Одним з необхідних умов ефективного розвитку народного господарства в рамках змішаної економіки є формування чіткого механізму кредитно-грошового регулювання, що дозволяє ЦБ впливати на ділову активність, контролювати діяльність комерційних банків, добиватися стабілізації грошового обігу.

Кредитно-грошова (монетарна) політика держави - дуже демократичний інструмент впливу на змішану економіку, що не порушує суверенітету більшості суб'єктів системи бізнесу.

Хоча при цьому і відбувається обмеження рамок їх економічної свободи (без цього взагалі неможливо будь-яке регулювання господарської діяльності), але на ключові рішення, що приймаються цими суб'єктами, держава впливає лише непрямим чином.

В ідеалі кредитно-грошова політика повинна забезпечувати стабільність цін, повну зайнятість і економічне зростання - такі її вищі і кінцеві цілі. Однак на практиці з її допомогою доводиться вирішувати вужчі, що відповідають насущним потребам економіки країни завдання. Залежно від конкретних умов, що склалися в тій чи іншій економічній системі, визначаються пріоритетні напрями докладання монетарних методів. Але не можна забувати про те, що кредитно-грошова політика надзвичайно потужний, а тому надзвичайно небезпечний інструмент. З її допомогою можна вийти з глибокої кризи, але не виключена і сумна альтернатива - поглиблення склалися в ринковій системі негативних тенденцій. Лише дуже зважені рішення, що приймаються на вищому управлінському рівні після серйозного аналізу ситуації, розгляду альтернативних шляхів впливу кредитно-грошової політики на економіку держави, дадуть позитивні результати.

Кредитно-грошова політика призводить до зміни значень основних макроекономічних параметрів: ВВП, інфляції, рівня безробіття. Це відбувається тому, що за допомогою монетарних методів можна змінити пропозицію грошей в економічній системі.

В якості провідника кредитно-грошової політики виступає Центральний емісійний банк держави. Впливаючи на основний об'єкт монетарної політики - грошову масу, центральний фінансовий орган відіграє одну з провідних ролей у державному регулюванні ринкової економіки. Наділений державою емісійним правом, ЦБ реалізує політику стабілізації економіки, досягнення товарно-грошової збалансованості.

Без вірної кредитно-грошової політики, що проводиться ЦП, економіка не може ефективно функціонувати.

1. Зміст та основні складові монетарної політики

1.1 Сутність, визначення та види монетарної політики

Монетарна політика - політика держави, що впливає на кількість грошей в обігу з метою забезпечення стабільності цін, повної зайнятості населення і росту реального обсягу виробництва.

Монетарна політика є одним з інструментів державного регулювання економіки. Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження та подолання спаду виробництва.

Мета грошово-кредитної політики - досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей (експансивна), а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження (рестрикційна).

Головним суб'єктом монетарної політики держави є Центральний банк, який здійснює грошову емісію та регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.

Грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням бюджетної політики. Світова практика свідчить, що за її допомогою держава впливає на грошову масу та відсоткові ставки, а вони відповідно,- на споживчий та інвестиційний попит.

Грошово-кредитна політика ґрунтується на принципах монетаризму і має низку переваг перед фіскальною політикою. Негативні моменти полягають у тому, що ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшити чи збільшувати кредити.

Головною функцією Центрального банку кожної країни (у США Федеральної резервної системи, в Україні - Національного банку) є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкості купівельної спроможності грошей,що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму.

Фінансова політика Центрального банку зумовлена станом економіки. Якщо економічна активність на ринку погіршується і відбувається спад виробництва, скорочення робочих місць, Центральний банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит. Якщо ж витрати стають загрозливо збитковими, внаслідок чого зростають ціни і вивільняється багато робочих місць, він робить усе можливе, щоб зменшити грошову масу і кредит.

Центральний банк з метою впливу на кількість грошей або на процентні ставки використовує наступні інструменти грошової політики:

1. За об'єктами впливу:

- стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія). Кредитна експансія має за мету збільшення зайнятості і підйом виробництва шляхом збільшення пропозиції грошей.

- стримування кредитної емісії (кредитна рестрикція). Кредитна рестрикція має за мету запобігання економічної кризи і зниження темпів інфляції шляхом обмеження пропозиції грошей.

2. За характером параметрів.

- кількісні інструменти впливають на стан кредитних можливостей комерційних банків.

- якісні інструменти - пряме регулювання банківських кредитів.

3. За формою впливу:

- адміністративні (прямі) інструменти - у формі директив, інструкцій від НБУ, мета яких - обмежити сферу діяльності кредитних установ (лімітне кредитування для окремих банків,пряме регулювання процентної ставки,ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям);

- ринкові (непрямі) інструменти - способи впливу НБУ на грошову пропозицію шляхом формування певних умов грошовому ринку та ринку капіталів.

4.За строками впливу:

- короткострокові інструменти, за допомогою яких досягаються проміжні цілі грошово-кредитної політики;

- довгострокові інструменти діють від одного року і більше з метою фінансової стабілізації та сприяння довгостроковому економічному зростанню.

До основних інструментів грошово-кредитної політики відносяться операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки (дисконтна політика), зміна норми обов'язкових резервів.

Операції на відкритому ринку-найбільш важливий інструмент, з точки зору регулювання пропозиції грошей. Суть цього інструменту полягає в купівлі-продажу Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу цих паперів Національний банк вступає у відносини з комерційними банками, не фінансовими організаціями і населенням, купуючи або продаючи урядові цінні папери.

Якщо НБУ продає урядові цінні папери, то в результаті у комерційних банків, не фінансових організацій і населення зосереджуються цінні папери, а в НБУ- гроші. Це скорочує банківські резерви і здатність комерційних банків до кредитування. Скорочення резервів у комерційних банках призведе до скорочення грошової пропозиції, внаслідок чого відсоткова ставка на кредити і депозити зросте, в інвестуванні знизиться. Це так звана політика «дорогих» грошей, яка є одним з елементів рестриктивної політики держави.

Якщо уряд,здійснюючи політику експансії, хоче знизити відсоткову ставку і пожвавити тим самим інвестиції то грошово-кредитний механізм діє, у зворотному напрямку: НБУ починає скуповувати цінні папери у комерційних банків, не фінансових організацій і населення, збільшуючи таким чином резерви комерційних банків та їх здатність до кредитування. В свою чергу, це збільшує пропозицію грошей та знижує відсоткову ставку. Інвестиції на ринку капіталів зростають і в перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це так звана політика « дешевих» грошей.

Комерційні банки, не фінансові організації і населення погоджуються на купівлю урядових цінних паперів, тому що ціни облігацій і відсоткові ставки знаходяться в оберненій залежності. НБУ продає цінні папери за низькою ціною, а купує їх за більш високою ціною. Отже НБУ здатен продавати урядові цінні папери і завдяки цьому безпосередньо впливати на пропозицію грошей.

Змінюючи мінімальну обов'язкову норму, НБУ також може впливати на кредитні можливості комерційних банків. Уперше норми банківських резервів були введені у США в 1913р., їх увели і в інших країнах, зокрема у Німеччині (1948р.), Франції (1979р.). Норми обов'язкових резервів у різних країнах не однакові. Найвищий їх рівень в Італії, Австрії (25%), та Іспанії (17%). В Японії норма резервування коливається в межах 0,125-2,5%, в Англії резервних вимог практично немає. Збільшення норми резерву призводить до скорочення грошової пропозиції та підвищення відсоткової ставки. Гроші стають «дорогими», що означає резервну норму, НБУ здійснює експансіоністську політику, тобто політику «дешевих» грошей.

Слід зауважити, що зміна резервної норми - досить потужний інструмент монетарної політики, а практичне застосування цього інструменту потребує обережності. Це пояснюється тим, що зміна норми резервування призводить до більшої зміни пропозиції грошей у відповідності з грошовим мультиплікатором:



Навіть незначні зміни цієї норми суттєво впливають на пропозицію грошей. За цих обставин зміни нормативного рівня резервів використовуються лише в крайніх випадках. Для простого корегування грошової пропозиції резервну норму, як правило, не змінюють.

В країнах зі стабільною економікою, що характеризується високим ступенем розвитку ринкових відносин, резервні вимоги комерційних банків, як монетарний інструмент управління грошово-кредитним ринком, відіграють незначну роль. В Україні обов'язкові резерви в період 1997-1998р. були домінуючими серед інструментів монетарної політики.

1.2 Методи контролю та інструменти монетарної політики

В світовій економічній практиці використовують наступні інструменти регулювання грошової маси в обігу:

- операції на відкритому ринку - на вторинному ринку казначейських цінних паперів;

- політика облікової ставки - регулювання проценту по займах комерційних банків у центрального банка;

Операції на відкритому ринку.

В цей час в світовій економічній практиці основним інструментом регулювання грошової маси є операції на відкритому ринку. Шляхом купівлі чи продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів центральний банк може здійснити або вливання резервів в кредитну систему держави, або вилучити їх звідти.

Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком, спільно з групою дорідних банків і інших фінансово-кредитних закладів.

Банківська облікова ставка

Облікова ставка - це відсоток, під яким Національний банк надає кредити комерційним банкам. Він може надавати безпосередньо позику комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку. Тому ця політика також називається дисконтною. Вона призводить до збільшення резервів у комерційних банках і зростання пропозиції грошей, що знижує відсоткову ставку на грошовому ринку. І навпаки, підвищуючи облікову ставку, Національний банк скорочує резерви комерційних банків. В результаті у них погіршуються можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зменшується, а відсоткова ставка зростає.

Спрямування зміни облікової ставки Національного банку в кінцевому підсумку залежить від типу монетарної політики та мети регулятивного процесу, спрямованого на обмеження чи розширення кредитних можливостей банківської системи країни. Дія механізму регулювання Національним банком облікової ставки та її вплив на економіку представлена на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Механізм грошово-кредитного регулювання за допомогою політики облікової ставки Національного банку.

Крім того, що облікова ставка Національного банку позначається на кредитній активності комерційних банків та на співвідношенні між попитом і пропозицією на грошовому ринку, вона має вплив:

· на динаміку кон'юнктури на ринку цінних паперів. При підвищенні ставок НБ курсова вартість цінних паперів може знижуватися, оскільки попит на них на ринку скорочується як з боку банківських установ, так і з боку всіх інших економічних агентів;

· на депозити. Зменшення облікової ставки зменшує привабливість цього виду активів для населення, спонукаючи його збільшувати споживчі витрати, що в обох випадках може мати стимулюючий вплив на динаміку ВВП. У разі ж зростання облікової ставки зазначені тенденції набувають протилежного спрямування;

· на приток іноземних капіталів. Облікова ставка в разі її підвищення може виступати одним з факторів стимулювання притоку іноземних капіталів у країну.

Рівень облікової ставки залежить від дії різноспрямованих факторів, що впливають на попит і пропозицію грошових коштів. Основні з цих факторів такі:

- наявний рівень інфляції та інфляційні очікування економічних суб'єктів;

- обсяг грошової маси в обігу та швидкість обертання грошей;

- структура кредитної емісії Національного банку;

- відсоткові ставки комерційних банків за кредитами та депозитами і за міжбанківськими кредитами;

- структура залучених коштів комерційних банків;

- валютний курс національної грошової одиниці та девальваційні очікування в економіці;

- доходність за операціями з цінними паперами на відкритому ринку.

Вказані інструменти грошово-кредитної політики дозволяють здійснювати ефективне анти циклічне регулювання в країнах з ринковою економікою.

2. Розвиток монетарної політики в Україні

2.1 Грошовий обіг в Україні

монетарний політика кредитний грошовий

Грошовий обіг - це неперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу платежу й обігу. За його допомогою здійснюється розширене відтворення. Поряд з кредитом та фінансами він виступає складовою частиною єдиного грошового обороту і водночас становить самостійне економічне явище, що має свою особливу специфіку й механізм впливу на економіку. Опосередковуючи рух реальних товарів і послуг у процесі суспільного відтворення, грошовий обіг вимагає лише строго визначеної маси грошей.

Вилучення грошей зі сфери обігу можливе лише в разі зменшення у ній маси товарів або значного збільшення швидкості обігу грошової одиниці. За умов золотомонетного стандарту зайві гроші автоматично залишають сферу обігу, перетворюючись у скарби. За наявності паперових грошових знаків кожен суб'єкт економічних відносин для отримання реальних товарів чи послуг прагне знову спрямувати гроші в обіг, щоб не зазнати збитків від можливого їхнього знецінення. Оскільки вилучення грошей з обігу вимагає значних витрат, то держава, вдаючись до регулювання їхньої кількості, такі витрати перекладає на інших суб'єктів ринку і насамперед на широкі верстви населення. Саме така політика, покликана стабілізувати економіку, фінанси й грошовий обіг, здійснюється нині в Україні.

Грошовий обіг здійснюється в межах певної грошової системи, яка в ринковій економіці є провідною ланкою і відіграє домінуючу роль у саморозвитку господарських процесів. Грошова система включає такі складові частини: товар, що відіграє роль загального еквівалента; грошову одиницю - масштаб цін; узаконений засіб обігу та платежу (банкноти, казначейські, чи скарбницькі, білети, монети), порядок випуску банкнот і казначейських білетів (паперових грошей) в обіг.

Грошовою одиницею України стала гривня. Порядок її виготовлення і введення в обіг та підтримання стабільності розроблено Національним банком. Перевага гривні полягає в тому, що на відміну від безконтрольного й незабезпеченого випуску карбованців вона надходитиме в обіг в обмеженій кількості лише під реальні товари, тому не буде переповнювати канали обігу. Всі гривні є банківськими білетами, тобто банкнотами, що теж дуже важливо.

На перший погляд може здатися, що особливої різниці між банкнотами і казначейськими білетами нібито немає: обидва види грошей забезпечені товаром. Проте, якщо банкноти випускаються в обіг від імені Національного банку, то казначейські білети - від імені уряду держави. Коли перші забезпечені всіма активами банку (золотом, коштовностями, іноземною валютою) й обмежено випускаються під реальні товарно-грошові угоди, то казначейські білети забезпечені державним майном, випускаються примусовим курсом для задоволення поточних потреб держави, тому часто не зв'язані з товарною масою. Отже, банкнотний обіг значною мірою є незалежним від органів держави, більше захищений від знецінення і краще гарантує стабільність грошового обігу.

Регулювання грошового обігу здійснюється на основі використання законів грошового обігу. Рівновага товарної й грошової маси залежить від трьох факторів: кількості проданих товарів, рівня товарних цін, швидкості обертання грошової одиниці. Всі ці фактори безпосередньо залежать від стану й рівня виробництва, використання переваг суспільного поділу праці, рівня продуктивності праці. Закономірності тут такі: 1) чим розвинутіший суспільний поділ праці, тим більша кількість товарів продається; 2) чим вищий рівень продуктивності праці, тим нижчі вартість і ціна товарів. За золотовалютного обігу потрібна кількість грошей для безперешкодної реалізації товарів підтримується автоматично, бо скарби залежно від стану виробництва постійно діяли як відвідні й приводні канали для припливу або відпливу грошей з обігу.

Україна розбудовує новий паперово-грошовий обіг. Підтримувати товарно-грошову рівновагу в нас зобов'язаний Національний банк. Його органи, спираючись на класичну закономірність, яку відкрили економісти ще у XVIII ст., повинні забезпечувати таку рівновагу:

Г*П=Т*С.

де Г- середня маса грошей, яка перебуває в обігу;

П - кількість оборотів середньої грошової маси;

Т- обсяг товарів, які перебувають в обігу;

Ц- ціни товарів на ринку.

Це означає, що маса грошей, помножена на швидкість їх обертання, має дорівнювати обсягу випущених товарів, помноженому на рівень цін. Якщо рівновага порушується, то за допомогою відповідних інтервенцій, тобто фінансово-економічних заходів, необхідно один з показників (а можливо й усі водночас) відкоригувати: збільшити виробництво чи імпорт товарів, відрегулювати (прискорити) швидкість обертання грошей, скоротити грошову масу і, нарешті, підвищити ціни.

Звичайно, найкращий спосіб підтримування збалансованості - швидке розширення якісної товарної маси в Україні, особливо за допомогою роздержавлення й приватизації, переведення державного сектора на засади комерційного розрахунку, підтримки соціальне значущих галузей суспільного виробництва, розбудови економіки відкритого типу, інтегрованої у світовий простір. Цінова політика має орієнтуватися на вільні ціни світового ринку. Нормальну кількість грошей для підтримки даної товарної маси забезпечить внутрішня, а потім зовнішня конвертованість національної грошової одиниці.

Більш ефективною є політика прискорення швидкості обертання грошової маси, якої можна досягти, скажімо, переходом до щотижневих виплат заробітної плати, широким упровадженням кредитних грошей та розширенням безготівкових розрахунків, введенням електронних карток споживача та іншими заходами. Все це дало б змогу проводити гнучку політику грошового обігу, своєчасно вилучати надлишкову масу грошей з обігу й підтримувати фінансову стабільність.

Величезні потенційні можливості криються в забезпеченні бездефіцитного державного бюджету України та ліквідації невпинної кредитної експансії.

Отже, Національний банк України повинен ефективно виконувати свою головну функцію регулятора грошового обігу.

Банкрутство готівкового та безготівкового обігу Залежно від форми грошей їх обіг поділяється на безготівковий і готівковий. У ринковій економіці будь-якої країни переважна частина грошового обігу зосереджена в безготівковому обігу. Він здійснюється шляхом оплати покупок і боргів перерахуванням грошових сум з рахунку на рахунок без використання грошей у готівковій формі. Переважання даної частини грошового обороту зумовлено насамперед вигідністю таких розрахунків для економічних суб'єктів. Рівень розвитку безготівкового обороту в тій чи іншій країні залежить від рівня розвитку товарно-грошових відносин, досконалості банківської справи, цілей і методів регулювання грошового обороту. Скажімо, нині у зв'язку з низьким рівнем товарно-грошових відносин та примітивністю банківського обслуговування у сфері особистого споживання безготівкові гроші використовуються вкрай недостатньо.

Готівковий оборот здійснюється через оплату купівлі товарів і послуг та боргових зобов'язань у сфері особистого споживання за допомогою банківських чи казначейських білетів та розмінною монетою. Це пов'язано з тим, що розмір грошових платежів тут у середньому менший, а потреба в негайному їх здійсненні значно вища. Тому платежі готівкою в сфері особистого споживання вигідніші й зручніші, ніж через банки. Але з розвитком товарно-грошових відносин, удосконаленням кредиту та комп'ютеризацією банківської справи сфера готівкового обороту поступово звужуватиметься.

Виникнення депозитних, а далі й електронних грошей, за допомогою яких здійснюється автоматичне переведення грошових сум за безпосереднім розпорядженням власника поточних рахунків, органічно поєднало в собі переваги депозитної та готівкових форм грошей. Тут немає потреби переносити великі маси готівки, досягається значна економія витрат, кожен платник може миттєво виконати платіж. Учені-економісти завжди були проти жорсткого розірваного поділу єдиної грошової маси на безготівкову та готівкову, але радянські політики, дбаючи про так зване обмеження й витіснення товарно-грошових відносин за соціалізму, постійно ігнорували всі застереження. Тим часом такий поділ був штучним і суперечив законам грошового обігу. Він поділив єдиний грошовий обіг на гроші, які обслуговували потреби населення, і безготівкові кошти, які використовувалися для розрахунків підприємств з бюджетом, банками та іншими організаціями. Внаслідок цього склалося два нібито незалежних потоки нерівноцінних грошей. Однак через видачу кредитів банки сприяють переведенню безготівкових грошей на оплату ресурсів і послуг інших підприємств, які, в свою чергу, виплачують із них заробітну плату, премії, здійснюють інші готівкові платежі. Так безготівкові гроші перетворюються в наявну готівку, яка потребує відповідної маси товарів і послуг. Якщо ж товарів немає, то це означає одне - переповнення каналів грошового обігу й інфляційне знецінення грошової одиниці.

Національна валюта - не лише гарант державності й незалежності України. Її введення супроводжується докорінними реформами економіки, структурними зрушеннями в народному господарстві, рішучим переходом до ринкових відносин, збалансуванням грошової та товарної маси, внутрішньою, а потім і зовнішньою конвертованістю гривні.

2.2 Сучасні тенденції та прогнозована оцінка розвитку грошово-кредитного ринку України

Головним завданням функціонування грошово-кредитної системи є розробка і реалізація певної грошово-кредитної (монетарної) політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи. Слід зазначити, що грошово-кредитна політика зазнає постійних змін через те, що вона пов'язана з політичною та економічною ситуацією в державі. На даний момент доводиться констатувати наявність фінансової кризи в Україні, у зв'язку з чим монетарна політика держави має бути спрямована на забезпечення стабільності та стійкості національної валюти, запобігання подальшому зростанню безробіття і стабілізацію валютного ринку.

Грошово-кредитна політика не може бути ефективною, якщо фактично не діють механізми дисконтного регулювання. Йдеться про механізм облікової ставки, яка поки що не виконує регулятивної функції в Україні. Завищені ціни на кредитні ресурси (процентні ставки) провокують непропорційне зростання внутрішнього кредиту та його неефективний розподіл між економічними суб'єктами як на мікро- так і макрорівні, а результат таких дій призводить до інфляції, що викликає грошову нестабільність.

Національний банк України уже майже протягом 10 років постійно знижує розмір облікової ставки, проте ставки комерційних банків не змінюються у таких самих пропорціях. Отже, рівень облікової ставки НБУ сам по собі не визначає ставки за кредитами комерційних банків.

Велике значення у ринковій економіці мають цінні папери. Купівля-продаж центральним банком цінних паперів є найгнучкішим інструментом впливу на грошову-кредитну політику. Тому проблем, які склалися на ринку цінних паперів в Україні, досить багато, оскільки фондовий ринок, як складова частина фінансового ринку держави, не може уникнути різноманітних криз, які мають місце в економіці. До таких проблем слід віднести:

- відставання існуючої законодавчої та нормативно правової бази функціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів на ньому;

- слабкість і недостатність державного регулювання національного ринку цінних паперів;

- нерозвиненість первинного ринку цінних паперів, практична відсутність операцій з похідними від цінних паперів;

- відсутність гарантій по операціях з цінними паперами, недовіра населення та його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку;

- відсутність гарантій держави щодо захисту грошових заощаджень населення.

Враховуючи ці проблеми, для поліпшення стану фінансового ринку України релевантною є зміна грошово-кредитної політики на більш жорстку й послідовну.

Відповідно до змін у макроекономічному та політичному середовищі розвиток грошово-кредитного ринку України впродовж 2009 року мав суттєві відмінності.

Особливістю I кварталу було збереження значної напруги на грошово-кредитному ринку, яка проявилася в продовженні відпливу коштів з банківської системи, зниженні ліквідності банківської системи, дефіциті іноземної валюти на ринку тощо.

Натомість, у II кварталі ситуація значно покращилася, що позитивно відобразилося як на стані валютного ринку, так і на показниках, що характеризують обсяги активних та пасивних операцій банків, а також вартість коштів.

Стимулюючі заходи, які вживав Національний банк України, не знайшли адекватної підтримки з боку структурних та бюджетних механізмів. Як наслідок, значні обсяги вільної ліквідності, які мали банки, у III кварталі почали тиснути на валютний ринок. Унаслідок погіршення ринкових очікувань та збільшення майже вдвічі платежів український резидентів зовнішніми зобов'язаннями, дефіцит іноземної валюти на ринку посилився. Як результат, офіційний обмінний курс гривні до долара США за квартал знизився на 4,9 %.. Суттєве подорожчання імпортних товарів обумовило переорієнтацію споживання на продукцію внутрішнього виробництва, що разом із заходами державної підтримки деяких підприємств машинобудування сприяло зростанню у III кварталі поточного року порівняно з попереднім кварталом обсягів промислового виробництва на 7,8%, у т.ч. на підприємствах добувної промисловості - на 8,3%, переробної - на 6,8 %. Реальний ВВП у III кварталі 2009 р. порівняно з аналогічним періодом минулого року зменшився на 17,8 %.

Єдиною галуззю, яка демонструвала стабільне зростання у 2009 р. виступало сільське господарство. У січні - вересні 2009 р. загальне виробництво продукції сільського господарства.

З огляду на прогнозоване перевищення попиту на іноземну валюту над її пропозицією до кінця 2009 р. та у 2010 р. через канал валютного ринку очікується, що забезпечення належного рівня грошової пропозиції відбуватиметься через фондовий та кредитний канали. Прогнозна структура випуску коштів в обіг може змінитися залежно від бюджетних параметрів на наступний рік.

Основні засади грошово-кредитної політики на 2010 рік враховують тенденції розвитку вітчизняної економіки та грошво-кредитної сфери та систему заходів монетарної політики, спрямованих на забезпечення стабільності національної грошової одиниці, сприяння відновленню економіки та стійкості банківської системи.

Головною метою грошово-кредитної політики у 2010 році та надалі відповідно до Конституції України лишатиметься забезпечення стабільності грошової одиниці. Прийняття НБУ монетарних рішень насамперед на прогноз розвитку реального сектору економіки, платіжного балансу та фінансового ринку.

Для забезпечення стабілізації грошово-кредитного ринку НБУ слід підвищувати дисципліну комерційних банків щодо формування обов'язкових резервів. Держава та НБУ повинні використовувати весь спектр можливостей регулювання, а грошово-кредитна політика, у свою чергу, - використовувати системно-структурний підхід для того, щоб не допустити поглиблення фінансової кризи, запобігти подальшій девальвації національній валюті, стримати зростання безробіття та підвищити довіру до банківської системи.

Висновки

На сучасному етапі розвитку, в епоху бурхливих змін на світовій арені, особливої важливості набули питання, пов'язані з системами державного регулювання.

Монетарна політика - політика держави, що впливає на кількість грошей в обігу з метою забезпечення стабільності цін, повної зайнятості населення і росту реального обсягу виробництва.

Мета грошово-кредитної політики - досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки.

Існує чотири інструменти монетарної політики, з допомогою яких Центральний банк впливає на кількість грошей або на процентні ставки. Їх розрізняють:

- За об'єктами впливу

- За характером параметрів

- За строками впливу

- За формою впливу

Розглядаючи особливості проведення монетарної політики на сучасному етапі, потрібно визначити, що сучасні теоретичні моделі монетарної політики становлять синтетичну модель, що базується і на кейнсіанських і на монетаристських підходах, а також враховуючи і інші точки зору, існуючі в теорії грошей, вибираючи раціональне в кожній з них.

В довгостроковому періоді в грошово-кредитної політиці сьогодні переважає монетаристський підхід. Разом із тим, держава не відмовляється в короткостроковому періоді від впливу на процент в цілях швидкого економічного маневрування.

У зв'язку з наявність фінансової кризи в Україні, монетарна політика держави має бути спрямована на забезпечення стабільності та стійкості національної валюти, запобігання подальшому зростанню безробіття і стабілізацію валютного ринку.

На сьогодні монетарна політика використовує знаряддя непрямого впливу, що дає змогу досягати фінансової стабільності держави, без втрати індикаторів ринкової економіки, таких як облікова ставка, ціна, тощо. Хоч в економіці відбулись зміни, і вони мають негативний характер, такий як спад ВВП, збільшення рівня інфляції. Але якщо вжити відповідних заходів пов'язаних із зміною макросередовища і налагодження діяльності всіх інститутів держави на досягнення єдиної цілі, можливе покращення економічної ситуації та фінансової стабільності

Використана література

1. Економічна теорія: Макро- і мікроекономіка / Ред. З. Ватаманюк і С. Панчишин - К.:Альтернатива, 2001. - С. 307-326.

2. Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посіб. -- К.: Центр навчальної літератури, 2005. -- C. 245-259.

3. Бункина М.К., Семенов В.А. Макроэкономика (основы экономической политики). М., 2008.

4. Гальчинський А., Макроекономічні та монетарні передумови політики зростання. Вісник НБУ 2004 - №8, с.6

5. Гребеник Н. Особливості інструментів монетарної політики Національного банку України // вісник НБУ. - 2000. - №6. - С. 2-4.

6. Основні засади грошово-кредитної політики на 2007р./Мережа Інтернет/с.1,4-9

7. Стаднійчук М.О., Крохмалюк Д.І., Гриценко М.Р. Річний звіт НБУ за 2009р.

8. http: //www.bank.gov.ua - сторінка Національного банку України.

Размещено на Allbest.ru