Ринок праці в умовах недосконалої конкуренції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ринок праці в умовах недосконалої конкуренції

Ринок праці - ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми-виробники товарів та послуг (працедавці) - потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праці - ставка заробітної плати - та обсяг використання праці.

Входження індивідів у систему економічних зв'язків і господарських відносин завжди опосередковується певними інституціями, роль яких визначається сутнісними особливостями та характером економічної системи суспільства.

Персоніфікація власності на засоби виробництва та робочу силу різними власниками зумовила появу ринкового механізму залучення робочої сили в систему суспільного виробництва та його організаційного оформлення в ринок праці.

Перевагами ринку праці порівняно з його антиподами - різновидами позаекономічного примусу до праці - стало гарантування певної незалежності кожного індивіда, реалізація ним своїх економічних прав щодо використання власної робочої сили при одночасному ефекті у вигляді раціонального розподілу наявних ресурсів та найповнішого задоволення потреб суспільства.

Праця (або послуги праці) - один з основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства; це фізичні і розумові здібності людей, що можуть бути використані у виробництві благ.

Унікальність праці як виробничого фактора полягає в тому, що послуги праці неможливо відокремити від робітника. Але через те, що об'єктом купівлі-продажу є лише послуги праці робітника, а не сам робітник, поряд із ціною праці не менше важать умови праці, які визначаються трудовими угодами і чинним законодавством.

Обсяг використання праці вимірюється у годинах роботи протягом певного періоду (отже, праця - це потокова величина). Запаси праці в економіці вимірюються показником робоча сила: це працездатне населення, тобто кількість людей, які досягли певного віку (в Україні 16 років) і працюють або хоча й не мають роботи, то шукають її чи очікують, що їм запропонують роботу.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару "робоча сила", а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею, які і визначають пропозицію праці на ринку праці.

Отже, ринок праці - це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їх звільнення.

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки з економічного погляду власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Покупцем товару "робоча сила" на ринку є підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї участі в процесі праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни.

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця - інтересам працівника.

У західних економічних теоріях розрізняють такі основні концепції аналізу сучасного ринку, які розкривають його структуру, функціонування й особливо безробіття на макро- і мікрорівнях.

Перша концепція - неокласична. Її дотримуються неокласики (А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Пері, Р. Холл та ін.) і прихильники концепції економіки пропозиції (Д. Гідлер, А. Лафер та ін.). Згідно з цією концепцією, ринок праці діє на основі цінової рівноваги, тобто регулятором ринку є ціна робочої сили (заробітна плата), що регулює попит та пропозицію робочої сили. Якщо попит перевищує пропозицію, працівники пропонують свої послуги за дедалі вищими ставками заробітної плати, і роботодавці вимушені платити заробітну плату вищу від ринкової. У такий спосіб установлюється рівновага. І навпаки, коли пропозиція перевищує попит, виникає безробіття. У цьому разі роботодавці наймають працівників за дедалі нижчими ставками заробітної плати. На ринку знову настає рівновага.

Теорія рівноваги виключає безробіття, а наявність останнього пояснюється його добровільним характером, а також прагненням працівників до максимально вигідної роботи.

У концепції кейнсіанців (Дж. М. Кейнс та ін.) ринок праці характеризується постійною рівновагою. Основним регулятором ринку праці є держава, яка впливає на сукупний попит як на товари і послуги, так і на працю. Ціна не є регулятором ринку праці.

Кейнсіанці пояснюють безробіття зниженням сукупного попиту на відміну від неокласиків, які пов'язують це явище з надмірним подорожчанням робочої сили.

Монетаризм (М. Фрідман, Ф. Махлуп, Л. Роббінс та ін.) ґрунтується на необхідності "природного" рівня безробіття, жорсткої структури цін на робочу силу. Представники цієї концепції вважають, що досягнення ринкової стабільності і рівноваги можливе в умовах вільної конкуренції на ринку з гнучкими цінами і заробітною платою, без втручання держави і профспілок. Урівноваженню ринку, на їхню думку, може сприяти використання механізму грошово-кредитної політики (облікова ставка центрального банку, розміри обов'язкових резервів комерційних банків на рахунках національного центрального банку).

Інституціоналістська концепція характер ринку праці пояснює особливостями динаміки окремих галузей та професійно-демографічних груп. Увага концентрується не на макроекономічному аналізі ринку праці, а на аналізі професійних та галузевих розбіжностей у структурі робочої сили, рівнів заробітної плати.

У марксистській теорії наголошується, що ринок праці хоча і функціонує відповідно до загальних ринкових закономірностей, проте він має особливості. Передусім це виявляється у тому, що товар "робоча сила" в процесі праці створює вартість, а вартість усіх інших ресурсів лише переноситься на нову вартість працею. Окрім того, робоча сила як товар впливає на співвідношення попиту і пропозиції та на свою ринкову ціну.

Недосконало конкурентні структури, які виникають на ринку праці, надають особливостей його функціонуванню. Тут можуть виникнути три ситуації:

покупцем є монопсоніст або олігопсоніст на ринку праці;

продавцем є монополіст на ринку праці;

двостороння монополія: монополіст - продавець зустрічається з покупцем - монопсоністом.

Монопсонія на ринку праці виникає, коли певна фірма є єдиним наймачем робочої сили в регіоні. Бувають такі конкретні види праці, які можуть бути застосовані лише у вузьких сферах виробництва, наприклад, ливарники, текстильники і т.п. Робітники таких професій мають відносно обмежену мобільність. Якби вони вирішили змінити місце роботи, їм довелося б набувати новий фах. Крім того, певні види праці мають географічну обмеженість, вони пов'язані з певними кліматичними умовами або сировинною базою. Повна монопсонічна влада виникає також, коли економіка невеликих міст і селищ сформована навколо однієї великої за масштабами виробництва фірми, яка, наприклад, добуває певний вид корисних копалин або переробляє сільськогосподарську сировину даної кліматичної зони.

У реальному житті більш поширена ситуація олігопсонії, коли кілька великих фірм наймають більшу частину певного виду праці даного регіону. Однак дослідження виявили, що олігопсоністи діють на ринку праці узгоджено, як монопсоніст. При цьому фірми можуть утворювати картель з узгодженою ціною найму, нижчою за конкурентну. Тому, визначивши поведінку монопсоніста, ми матимемо уяву про функціонування інших недосконало конкурентних ринків праці.

Якщо на ринку конкретного виду праці існує лише один покупець, крива пропонування праці для нього співпадає з кривою ринкового пропонування праці (рис. 2.1) і є плавною висхідною (S_L). Це означає, що для найму додаткових робітників монопсоніст повинен підвищувати ставку зарплати. Оскільки для робітників однакової кваліфікації виплачується однакова зарплата, крива пропонування (S_L) відображає середні видатки наймача на одиницю праці (AE_L).

Рис. 2.1. Монопсонія на ринку праці [17, 303]

Але монопсоніст, як і будь-яка фірма, прагне максимізації прибутку.

Тому обсяг найму робочої сили він визначає за кривою граничних видатків ME_L. Оскільки, розширюючи найом робітників, монопсоніст повинен з кожною додатковою одиницею праці піднімати ставку зарплати для всіх попередньо найнятих, граничні видатки зростають швидше, ніж середні, а крива граничних видатків відхиляється від кривої пропонування праці ліворуч вгору.

Отже, фірма-монопсоніст визначає кількість робітників за правилом MRP_L - ME_L (точка А), а ставку зарплати - за кривою пропонування праці S_L. Рівновага монопсоніста встановлюється у точці Е_т, відповідно він найме L_ms одиниць праці за ставкою зарплати w_ms. Відзначимо, що це буде мінімальна ставка зарплати, за яку погоджуються найматись L_ms робітників.

Якби ринок праці був досконало конкурентним, то рівновага на ньому встановилася б в точці Е_с, на перетині кривих попиту і пропонування. При цьому було б найнято L_c робітників з оплатою праці за ставкою w. Тобто в умовах конкуренції рівень зайнятості був би більшим, а ставка зарплати - вищою, ніж за умов монопсонії. Отже, панування монопсонії призводить до неефективного використання ресурсів суспільства. Монопсоніст занижує як зайнятість робочої сили, так і рівень доходу найманих робітників. У результаті суспільство одержує меншу кількість продукції, а всі робітники отримують ставку зарплати, нижчу за їхній граничний продукт в грошовому виразі на величину АЕ_ms. Монопсоністу невигідно збільшувати кількість робітників за межі L_ms, тому що в цьому випадку граничні видатки фірми почнуть перевищувати граничну доходність праці (ME_L > MRP_L), що зменшить масу прибутку за певний часовий період.

Так само, як покупці можуть мати монопсонічну владу, продавці факторів виробництва можуть мати монопольну владу. Наприклад, деякі фірми володіють патентом на виробництво і продаж новітнього устаткування або є власниками рідкісних природних ресурсів. Найбільш поширений приклад монопольної влади на ринку праці - діяльність профспілок. Розглянемо цей випадок більш детально, оскільки діяльність профспілки впливає не лише на стан об'єднаних у ній працівників, але й на стан ринку праці в цілому.

Двостороння монополія. Досі ми вважали, що робітники виступають на ринку праці як індивідуальні власники робочої сили, які конкурують між собою за вільні робочі місця. Але в сучасній економіці чимало робітників об'єднані в профспілки. Вони виступають на ринку праці колективно. Профспілка виступає як єдиний продавець робочої сили певної кваліфікації, як своєрідний монополіст. Монополія профспілок на ринках праці вносить суттєві зміни в їх функціонування. Для монополіста на ринку праці можуть виникати дві ситуації:

профспілка пропонує робочу силу на конкурентному ринку, де є значне число покупців,

профспілка виходить на ринок з єдиним покупцем, тобто стикається з монопсоністом.

Розглянемо ці випадки окремо.

Профспілки виконують функцію захисту робітників від диктату фірм. Серед багатьох напрямків діяльності профспілок можна виділити дві основні проблеми, які вони намагаються вирішити: збільшення зайнятості і підвищення заробітної плати робітників, об'єднаних у профспілки. Самі по собі це дві протилежні цілі, які в умовах ринкової економіки суперечать одна одній. Переслідуючи мету максимізації економічного прибутку, фірми у відповідності з законом спадної продуктивності факторів виробництва можуть збільшити попит на працю лише знизивши зарплату для всіх зайнятих, а зростання зарплати завжди пов'язане зі скороченням робочої сили. Це відображає спадна крива попиту на працю на досконало конкурентному ринку. Стратегія профспілки на ринку праці залежить від того, яку мету на даний період вона вважає головною.

Якщо у даний час профспілка вважає основним своїм завданням підвищення заробітної плати, вона намагатиметься впливати на фактори, які розширюють попит на робочу силу або обмежують її пропонування в економіці. В обох випадках зарплата робітників підвищиться, що демонструє рис. 2.2. Але у випадку зростання попиту на працю з D₁ до D₂ підвищення зарплати супроводжується розширенням зайнятості від L_C до L_U (рис 2.2. а), а у випадку зменшення пропонування з S₁ до S₂ (рис. 2.2. б) підвищення ставки зарплати супроводжується скороченням загальної зайнятості в економіці. Тому більш прийнятним шляхом є розширення попиту на працю.

Рис. 2.2. Вплив профспілок на конкурентному ринку праці [17, 306]

ринок праця монополія конкуренція

Намагаючись розширити попит на працю, профспілка застосовує різноманітні методи впливу. По-перше, вона може сприяти зростанню попиту на продукцію, допомагаючи фірмам у проведенні рекламної кампанії, або використовуючи політичне лобіювання, щоб одержати вигідний контракт, який сприяв би розширенню виробництва. Часто профспілки підтримують вимоги підприємців щодо введення імпортних квот або протекціоністських тарифів, щоб зменшити або зовсім виключити конкуренцію з боку іноземних фірм, сподіваючись, що це спонукає вітчизняних виробників розширити виробництво, а відповідно і попит на працю.

По-друге, профспілки сприяють всім заходам підприємців щодо підвищення продуктивності праці, хоч більшість рішень відносно вдосконалення технології адміністрація приймає самостійно. Підвищення продуктивності праці супроводжується, як правило, підвищенням ставок зарплати, а також розширенням попиту на працю.

По-третє, профспілки намагаються вплинути на підвищення цін ресурсів - замінників, щоб фірмам було невигідно їх застосовувати, заміщуючи членів профспілки іншими ресурсами. Аналогічно профспілки можуть підтримувати протести проти підвищення цін на доповнюючі ресурси, наприклад, газ, електроенергію і т.п., щоб уникнути скорочення робітників на фірмах.

Всі ці методи боротьби досить ненадійні і можливості досягти з їх допомогою підвищення зарплати дуже незначні. Тому деякі профспілки застосовують прямий тиск на підприємців, вимагаючи збереження контингенту, незважаючи на зміну потреби у робітниках.

Інший шлях підвищення зарплати - скорочення пропонування праці в економіці в цілому. Наприклад, профспілки підтримують законодавство, яке обмежує імміграцію; виступають проти застосування дитячої праці; вимагають скорочення робочого тижня; обов'язкового виходу на пенсію.

Широко застосовується такий метод обмеження пропонування окремих видів праці, як ліцензування професій. Профспілка працівників певного фаху (перукарі, сантехніки, лікарі, адвокати і т.п.) чинить тиск на владу з метою прийняття закону про вимоги до професії, які можуть включати певний рівень освіти, складання кваліфікаційних іспитів, особисті характеристики. Надмірні вимоги можуть обмежити кількість бажаючих одержати дозвіл на даний вид діяльності.

Проте більшість профспілок не обмежують доступ в свої ряди бажаючих, а навпаки, прагнуть об'єднати всіх наявних робітників галузі. Якщо їм це вдається, тоді вони можуть застосовувати прямий тиск на наймачів під час укладання договорів про рівень ставки зарплати. В окремих випадках профспілки погрожують страйком. Страйк є крайньою мірою боротьби профспілок з наймачами праці. Фірми чинять опір профспілкам, добре усвідомлюючи, що профспілки перетворюють частину їхнього економічного прибутку в зарплату робітників. Але страйк шкодить обом сторонам. І тут виявляються спільні інтереси. Фірма може одержати прибуток, а робітники - зарплату лише в процесі виробництва. Фірма потребує послуг робітників, а робітники - наявності роботи, тому переговори профспілок з адміністрацією, як правило, закінчуються взаємними поступками.

Монополія профспілок на ринку праці, якщо вона об'єднує всіх робітників, може призвести до значного підвищення зарплати, але наймачі при цьому скорочують чисельність найнятих робітників. Рис. 2.3 ілюструє механізм встановлення високого рівня зарплати, який максимізує економічну ренту для робітників.

Рис. 2.3. Монополія профспілок на ринку праці [17, 307]

Крива попиту на працю D_L об'єднує на досконало конкурентному ринку праці всі граничні доходності фірм, які конкурують між собою за право придбати робочу силу D_L = MRP_L. Крива пропонування S_L визначає, що конкурентна рівновага встановилась би в точці Е, забезпечуючи рівень зайнятості L_c і ставку зарплати W_c.

Профспілка, яка може "нав'язати" підприємцям галузі будь-який рівень зарплати, бо об'єднує всіх робітників, вибирає ставку w_U, вищу за рівноважну w_C. Робітники, організовані профспілкою, не будуть найматись за нижчу ставку. Це означає, що для фірми крива пропонування праці зміщується в положення w_UAS_L і на відрізку w_UA пропонування стає абсолютно еластичним, а його крива - горизонтальною прямою. Як відомо, ставка зарплати - це граничні видатки фірми на працю (w = ME_L). В точці Е_U вони стають рівними граничній доходності останнього з L_U робітників. Діючи за правилом MRP_L = ME_L, фірма скорочує число зайнятих до L_U. Якщо профспілка ставить своїм завданням максимізувати зайнятість робітників у галузі, вона погодиться на ставку зарплати, яка відповідає точці конкурентної рівноваги Е.

Тепер розглянемо ситуацію, коли ринок праці монопсонічний. Якщо на такому ринку сформувалась сильна профспілка, то виникає двостороння монополія.

Профспілка, яка контролює пропонування праці й може впливати на ставки зарплати, виступає як монопольний продавець. Вона протистоїть монопсонічному наймачу праці, який також може впливати на ставки зарплати через зміну зайнятості. В такому випадку представники профспілки ведуть переговори з представниками фірми - монопсоніста або кількома крупними олігопсоністами відносно колективного договору.

Процес укладання угоди графічно ілюструє, рис. 2.4. Якби на ринку праці не було профспілки, то монопсоніст прийняв би рішення згідно правила MRP = ME. Тоді кількість найнятих становила б L_ms із ставкою зарплати w_ms. Профспілка як продавець робочої сили, має справу з кривою попиту D_L, кожна точка якої визначає максимально можливу величину ставки зарплати для кожної кількості найнятих, рівну граничній доходності праці (w = MRP_L).

Рис. 2.4. Двостороння монополія на ринку праці [17, 308]

Крива пропонування праці для продавця - монополіста невизначена. Профспілка намагається продати товар дорожче, ніж це дозволяє крива S_L. Для визначення ставки і числа зайнятих профспілка може скористатись загальним правилом максимізації прибутку, яке застосовує проста монополія (MR = МС). Ставка зарплати (w_U) буде максимізуватись за умови, що кількість найнятих відповідатиме точці перетину MR_L і S_L (L_U робітників), вона визначається за кривою попиту і є значно вищою за монопсонічну.

Неможливо точно визначити, яка з можливостей реалізується. Якщо сторони підуть на поступки; то логічно очікувати, що результат буде проміжним. Але сторона, яка має більшу силу і ефективнішу стратегію, може добитись ставки, ближчої до запропонованої нею. Наприклад, якщо профспілка реально загрожує страйком, або навпаки, коли фірма-наймач загрожує знайти робітників, які не є членами профспілки, переговори можуть закінчитись тим, що в колективний договір увійде ставка зарплати, близька до конкурентної w_c. Це означає, що монополія на одному боці ринку може знищити монопсонію на іншому боці. Якщо ситуація наблизиться до конкурентної, то рівень зайнятості збільшиться до L_c.

Серед західних економістів відсутній єдиний погляд на роль профспілок та їх вплив на економіку. Деякі вважають, що профспілки чинять негативний вплив на економіку. Сприяння підвищенню рівня зарплати членів профспілки має наслідком зниження рівня зайнятості в економіці та оплати праці у непрофспілковому секторі. Профспілки негативно впливають на ефективність розподілу трудових ресурсів та їх продуктивність, стримуючи зростання продуктивності протидією впровадженню нових технологій, які скорочують робочі місця і т.п. Негативно впливають на ефективність страйки, що гальмують роботу багатьох виробництв. В результаті мають місце втрати національного продукту. Інші дослідження доводять, що негативний вплив профспілок на ефективність досить незначний.

Ряд економістів вважають вплив профспілок на економіку позитивним: боротьба профспілок за підвищення зарплати змушує фірми вдосконалювати методи виробництва та організації праці і тим самим досягати підвищення ефективності; профспілки сприяють скороченню плинності кадрів.

Існують також докази того, що профспілки посилюють економічну рівність в суспільстві, і докази, що вони посилюють економічну нерівність. Нерівність виникає через "ефект зарплати", коли підвищена зарплата для членів профспілки веде до зниження її в неорганізованих сферах через нераціональний розподіл трудових ресурсів. Але вирівнювання ставок завдяки боротьбі профспілок за встановлення єдиної ставки зарплати для робітників, що виконують однакову роботу в межах однієї фірми і навіть в різних фірмах, перекриває нерівність, викликану "ефектом зарплати".

Складним є питання щодо впливу профспілок на розвиток інфляції. Деякі економісти схильні вважати, що підвищення зарплати на вимоги профспілок може спричинити інфляцію витрат. Коли витрати зростають, то обсяги виробництва скорочуються, а ціни зростають. Але витрати на одиницю продукції будуть зростати лише у випадку, коли зростання номінальної зарплати перевищує зростання продуктивності праці. Прихильники теорії інфляції попиту вважають, що підвищення зарплати лише супроводжує інфляцію, є її наслідком, а не причиною. Дослідження спалахів швидкої інфляції показало, що вона не мала ніякого відношення до зростання зарплати, а була викликана або збільшенням державних видатків, або пов'язана з діяльністю ОПЕК.

Размещено на Allbest.ru