Особливості інвестиційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. М. ОСТРОГРАДСЬКОГО

Контрольна робота

з дисципліни „Інвестування”

Інвестиційна діяльність

студентки групи Ф 06 1 з

економічного факультету КДПУ

Максимової Ольги Геннадіївни

Кременчук 2008

План

Вступ

1. Види інвестицій відновлення, характерні риси й особливості

2. Визначення потреби в капіталі для інвестиційних проектів

3. Взаємодія процесів інвестування та фінансування

Список використаної літератури

Вступ

інвестиція фінансування проект

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Як вже зазначалося вище інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Виходячи із характеру інвестицій, суб'єктного складу інвесторів та джерел інвестування в законодавстві України, визначаються різні види інвестицій. За характером цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, інвестиції поділяються на:

* кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

* рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

* майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

* сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);

* права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також іншими майновими правами;

* інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у вигляді капітальних вкладень.

За суб'єктним складом інвесторів інвестиції поділяються на:

* інвестиції, здійснювані громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

* державні інвестиції, здійснювані органами влади і управління України, Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

* іноземні інвестиції, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

* спільні інвестиції, здійснювані громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

За джерелами фінансування інвестиційної діяльності інвестиції поділяються на такі, що здійснюються за рахунок:

* власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

* позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

* залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

* бюджетних інвестиційних асигнувань;

* безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Виходячи з того, що інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності, можна виділити наступні форми інвестиційної діяльності:

* створення юридичних осіб для ведення інвестиційної діяльності;

* ведення спільної інвестиційної діяльності без створення юридичної особи на підставі договору про спільну діяльність;

* придбання, не заборонене законами України, нерухомого чи рухомого майна шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

* придбання майнових прав;

* інші форми, не заборонені законами України. Однією із форм інвестиційної діяльності е інноваційна діяльність. Інноваційна діяльність здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає:

* випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

* прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

*реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

* фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

* розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального і екологічного становища.

1.Види інвестицій відновлення, характерні риси й особливості

До реальних інвестицій (інвестицій у виробничі фонди) належать вкладення в основний капітал виробничих підприємств та інвестиції, спрямовані на зростання матеріально-технічних запасів.

Реальні інвестиції бувають наступних видів:

- інвестиції відновлення, що здійснюються за рахунок засобів фонду відновлення підприємства;

- інвестиції розширення (чисті інвестиції), що здійснюються за рахунок частини національного доходу (НД) або за рахунок фонду чистого накопичення;

- валові інвестиції - як інвестиції оновлення, так і інвестиції розширення.

Прямі інвестиції безпосередньо необхідні для реалізації інвестиційного проекту. До них належать інвестиції в основні (матеріальні та нематеріальні активи) та обороні засоби.

Інвестиції в основні засоби включають:

- придбання (або виготовлення) нового обладнання, в тому числі затрати на його доставку, установку та пуск;

- модернізація діючого обладнання;

- будівництво і реконструкція будівель та споруд;

- технологічні установки, що забезпечують роботу обладнання;

- нове технологічне оснащення та модернізацію наявного обладнання.

Інвестиції в оборотні засоби передбачають забезпечення:

- нових та додаткових запасів основних і допоміжних матеріалів;

- нових та додаткових запасів готової продукції;

- збільшення рахунків дебіторів.

Необхідність подібних інвестицій полягає в тому, що при збільшенні обсягу виробництва товарів, як правило, повинні автоматично збільшуватися товарно-матеріальні запаси сировини, комплектуючих елементів та готової продукції. Крім того, у зв'язку із збільшенням обсягу виробництва та продаж збільшується дебіторська заборгованість підприємства. Усе це - активні статті балансу, і їх позитивне нарощення повинно фінансуватися із додаткових джерел.

Інвестиції в нематеріальні активи найчастіше пов'язані з придбанням торгової технології (патенту чи ліцензії) та торгової марки.

Супутніми інвестиціями є:

- вкладення в об'єкти, пов'язані територіально та функціонально з прямим об'єктом:

- вкладення в об'єкти, безпосередньо технологічно не пов'язані із забезпеченням нормальної експлуатації (під'їзні шляхи, лінії електропередач, каналізація і т.п.);

- вкладення невиробничого характеру, наприклад, інвестиції в охорону навколишнього середовища, соціальну інфраструктуру.

Інвестиції в НДР забезпечують та супроводжують проект. Це, перш за все:

- матеріальні засоби (обладнання, стенди, комп'ютери та різноманітні прибори), що необхідні для проведення передпроектних досліджень;

- оборотні кошти, необхідні, наприклад, для забезпечення поточної діяльності науково-дослідного інституту чи вузу на замовлення підприємства;

- ліцензії та технології;

- навчання персоналу.

Капітальними вкладеннями називаються засоби, що вкладені в розширене відтворення основних фондів (ОФ). Звичайно на капітальні вкладення спрямовується близько 20 % НД. Вони відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку країни.

Серед основних результатів використання капітальних вкладень необхідно виділити:

1) реалізацію соціальних програм;

2) пропорційне розміщення продуктивних сил країни;

3) гармонійний розвиток галузей народного господарства;

4) прискорення темпів науково-технічного прогресу та розвитку базових галузей народного господарства;

5) реалізацію програм розвитку паливно-енергетичного комплексу, житла, оновлення виробничих фондів;

6) здійснення важливих будівництв.

Найбільш загальною є наступна класифікація реальних інвестицій.

За джерелами фінансування:

- централізовані - за рахунок коштів державного бюджету та державних кредитів;

- нецентралізовані - за рахунок довгострокових банківських кредитів, власних коштів підприємств, іноземних інвестицій.

Сьогодні в Україні спостерігається тенденція до збільшення частки централізованих капітальних вкладень. Така ситуація пов'язана із державною політикою у фінансовій та банківській сферах.

Галузевий розподіл реальних інвестицій на нинішньому етапі має наступний вигляд:

- машинобудування та металообробка;

- торгівля та громадське харчування;

- будівництво;

- целюлозно-паперова промисловість;

- промисловість будівельних матеріалів та ін.

Регіональний розподіл. Обсяг залучених інвестицій у різні регіони залежить від:

- стану інвестиційного клімату;

- послідовності проведення ринкових реформ;

- рівня розвитку економічного потенціалу;

- динаміки перетворення виробничої та фінансової інфраструктури;

- ефективності використання природних та трудових ресурсів;

За формам відтворення виділяють наступні види реальних інвестицій:

- нове будівництво - створення виробничих потужностей на нових майданчиках за новими проектами;

- розширення виробництва - будівництво нових підприємств та розширення діючих виробничих підрозділів основного та допоміжного призначення;

- реконструкція виробництва - переобладнання діючих цехів виробництв, яке здійснюється за єдиним комплексним проектом підприємства в цілому;

- технічне переоснащення виробництва - комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв шляхом механізації, автоматизації виробничого процесу, запровадженням прогресивної технології та ноу-хау, заміщення фізично зношеного обладнання.

Для характеристики реальних інвестицій на макроекономічному рівні в міжнародній практиці використовуються наступні показники.

1) Обсяг інвестицій, тобто вартісне відображення капіталу, що вкладається.

2) Норма інвестицій, що є відношення обсягу інвестицій до валового національного продукту чи валового внутрішнього продукту.

3) Коефіцієнт приросту капіталомісткості, що характеризує ефективність інвестицій та ефективність накопичення. Визначається як відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту ВНП за той же період.

4) Коефіцієнт капіталомісткості = Валові інвестиції / Приріст ВНП.

5) Накопичення - це використання частини НД на розширене відтворення.

Навіть у країнах з ринковою економікою ці показники неодинакові, їх рівень коливається залежно від рівня країни, складу її економіки в поточному періоді.

2. Визначення потреби в капіталі для інвестиційних проектів

Поняття «інвестиційний проект» має два значення.

1) Діяльність, яка передбачає здійснення комплексу заходів для досягнення визначеної мети.

2) Система організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, що необхідні для здійснення визначених заходів, які містять їх опис.

Проекти прийнято поділяти на тактичні та стратегічні.

Тактичні - проекти, пов'язані із збільшенням обсягів виготовлення продукції, підвищенням якості, модернізацією обладнання.

Стратегічні - проекти, що передбачають зміну форми власності або кардинальну зміну характеру виробництва.

Типовими у світовій практиці прийнято вважати наступні види проектів:

1) заміна застарілого обладнання як природний процес у рамках діючого бізнесу. Звичайно такі проекти не потребують докладного обґрунтування і тривалого прийняття рішень. Альтернативність можлива лише в тому випадку, коли існують декілька типів подібного обладнання і необхідно обґрунтувати переваги одного з них;

2) заміна обладнання з метою зниження виробничих витрат. Мета подібних проектів - заміна морально застарілого обладнання. Цей тип проектів передбачає аналіз вигідності кожного окремого проекту, бо більш досконале обладнання не завжди вигідне з фінансової точки зору;

3) збільшення випуску продукції та розширення ринку послуг. У даному випадку необхідно детально аналізувати реальність комерційного здійснення проекту з обґрунтуванням розширення ринкового простору, а також його фінансову ефективність;

4) розширення підприємства з метою випуску нових продуктів. У цих проектах усі стадії аналізу важливі, бо це є стратегічним рішенням і помилка при розробці проектів даного типу може призвести до суттєвих наслідків;

5) проекти, що мають екологічну спрямованість. Ці проекти за своїм змістом завжди пов'язані із забрудненням навколишнього середовища, тому саме екологічному аналізу приділяється головна увага.

Життєвий цикл проекту - це час від першої затрати до останньої вигоди проекту. Він відображає розвиток проекту, роботи, які проводяться на різних стадіях його підготовки, реалізації та експлуатації.

Цикл проекту є певною схемою або алгоритмом, за допомогою якого відбувається встановлення певної послідовності дій при його розробці та впровадженні.

Програмою промислового розвитку ООН (UNIDO) запропоновано бачення проекту як циклу, що складається з трьох окремих фаз - передінвестиційної, інвестиційної та експлуатаційної.

Передінвестиційна фаза має наступні стадії: визначення інвестиційних можливостей, аналіз альтернативних варіантів і попередній вибір проекту - попереднє техніко-економічне обґрунтування, висновок за проектом і рішення про інвестування.

Інвестиційна фаза: встановлення правової, фінансової та організаційної основ для здійснення проекту, придбання і передача технологій, детальне проектне опрацювання та укладання контрактів, придбання землі, будівельні роботи і встановлення обладнання, передвиробничий маркетинг, набір і навчання персоналу, здача в експлуатацію та запуск.

Фаза експлуатації розглядається як у довгостроковому, та короткостроковому планах. У короткостроковому плані вивчається можливе виникнення проблем, пов'язаних із застосуванням обраної технології, функціонуванням обладнання або з кваліфікацією персоналу. У довгостроковому плані до розгляду береться обрана стратегія та сукупні витрати на виробництво і маркетинг, а також надходження від продажу.

Експертиза забезпечує остаточну оцінку всіх аспектів проекту перед запитом чи рішенням про його фінансування.

На стадії експертизи увага зосереджується на оптимальному варіанті. Проводиться докладне вивчення:

- фінансово-економічної ефективності;

- факторів невизначеності й ризиків;

- окремих змін у керівництві або політиці, які можуть вплинути на успіх здійснення проекту.

Ідея проекту може обумовлюватися:

- незадоволеними потребами і пошуком можливих шляхів їх задоволення;

- ініціативою приватних чи державних фірм, які прагнуть одержати переваги у використанні нових можливостей;

- наявністю невикористаних або недовикористаних матеріальних чи людських ресурсів та можливістю їх застосування у більш продуктивних галузях;

- необхідністю зробити додаткові капітальні вкладення;

- прагненням створити сприятливі умови для формування відповідної інфраструктури виробництва й управління;

- пропозиціями іноземних громадян або фірм щодо інвестицій;

- інвестиційними стратегіями, розробленими іншими країнами, а також можливостями, що виникають у зв'язку з міжнародними договорами;

- діяльністю організацій щодо надання двосторонньої допомоги і поточними проектами цих організацій у даній країні.

Причинами відхилення варіантів проекту можуть бути:

- недостатній попит на запропонований продукт проекту або відсутність переваг перед наявними продуктами;

- надмірні витрати проекту порівняно з очікуваними вигодами;

- відсутність політичної підтримки влади;

- непридатна для здійснення цілей проекту технологія;

- завеликий масштаб проекту, що не відповідає наявним організаційним та управлінським можливостям;

- надмірний ризик;

- зависокі витрати на експлуатацію проекту порівняно з наявними фінансовими ресурсами або альтернативними рішеннями.

Технічні аспекти інвестиційного проекту на першій погляд видаються особистою справою підприємця і не обходять інвестора. Але насправді будь-який серйозний інвестор не може ігнорувати цей аспект інвестиційного проекту, оскільки він демонструє можливість технічного здійснення проекту з прийнятним рівнем витрат.

Величезна різноманітність технологій, що застосовуються, видів сировини та обладнання значно ускладнюють типізацію технічного аналізу інвестиційних проектів, але звичайно техніко-економічне обґрунтування складається з наступних розділів:

1) початкові дані - посилання на постанови, рішення та інші документи, що є підґрунтям для розробки техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) проекту, дані про технічний стан підприємства, що підлягає реконструкції або розширенню, оцінка діяльності, техніко-економічні показники його роботи за останні три роки;

2) місце розташування об'єкта:

- обґрунтування вибору району, пункту, місця реалізації проекту;

- основні будівельні рішення, організація будівництва:

- основні параметри конструкторських рішень щодо будівель та споруд;

- карта розташування підприємства із зазначенням на ній основних автошляхів, залізниць та водних шляхів, місця розташування будівель і споруд, енергетичного господарства, резервних площ для можливого розширення виробництва;

- схеми земельних ділянок, питання власності на них, характеристика та обсяг стічних вод та шкідливих викидів, заходи з водокористування, охорони навколишнього середовища;

- розташування ринків збуту та шляхи доступу до них;

- вартість земельних ділянок та інвестиційні витрати;

- одержання ліцензій або інших дозволів на земельні ділянки;

- обсяги, особливості організації та строки будівельних робіт, потреба в будівельних матеріалах;

- можливості використання потужностей підприємств будівельної індустрії, розташованих у районі будівництва;

- розрахункова вартість будівництва;

3) масштаб проекту (обсяг виробництва), номенклатура продукції, спеціалізація та коопераційні зв'язки підприємства, основні технічні дані та економічні показники продукції порівняно з показниками аналогічних видів продукції передових вітчизняних та іноземних підприємств:

- обґрунтування конкурентоспроможності продукції на світовому ринку, її вплив на розширення експорту, зменшення імпорту та поповнення валютного запасу;

- визначення спеціалізації та кооперації підприємства;

- забезпечення підприємства сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, енергією, паливом, водою і трудовими ресурсами;

- ринок збуту та його вплив на вибір обсягу виробництва;

- екологічні, санітарні та інші обмеження на масштаби виробництва;

- можливості розширення виробництва в майбутньому;

4) технологія:

- основні технологічні рішення, склад підприємства, організація виробництва;

- обґрунтування вибору технології виробництва та основного технологічного обладнання;

- вимоги технології до інфраструктури;

- екологічні аспекти технології;

- можливості використання місцевих технологій та обладнання;

- можливості використання технологічного обладнання із західних країн;

5) обладнання:

- конкретний перелік обладнання із зазначенням його постачальників, обґрунтування вибору останніх;

- можливості ремонту обладнання та забезпечення запасними частинами;

- забезпечення належного режиму експлуатації обладнання, необхідного рівня кваліфікації робочої сили;

6) перелік та характеристика об'єктів інфраструктури:

- виробничі, адміністративні, складські, допоміжні, соціально-побутові будинки і споруди;

- торговельна мережа;

- наявний транспорт;

- електропостачання;

- водопостачання й каналізації;

- соціальна інфраструктура;

- у разі відсутності необхідних об'єктів інфраструктури потрібно передбачити, хто, в які строки, за рахунок яких коштів їх створюватиме;

7) на завершення наводяться дані про загальні вимоги до розробки, складання та затвердження ТЕО, перелік конструкторських і дослідних робіт, графік виконання проекту.

Усі експертні оцінки проводяться з урахуванням аналізу всіх альтернативних варіантів рішень на кожному етапі аналізу. Відбір варіантів відбувається на основі юридичних, фінансових, екологічних обмежень та соціальної доцільності.

Технічний аналіз дозволяє визначити величину інвестиційних витрат за проектом та поточні витрати на випуск продукції. Це надає можливість при співставленні з прогнозним обсягом продажів зробити висновки щодо можливості реалізації проекту у даних умовах.

3.Взаємодія процесів інвестування та фінансування

Розглядаючи різні варіанти фінансування проектів, можна обрати найбільш раціональну структуру капіталу.

Капітал підприємства може поділятися на дві групи: власний і залучений. Під власним, як правило, розуміють акціонерний капітал. До найбільш традиційного типу позичкового капіталу відносять банківські кредити. Співвідношення власного та залученого капіталу є найбільш важливим фактором, що визначає ефективність проекту.

Власник акцій фактично є співвласником активів і сподівається на отримання частки прибутку. З іншого боку, співвласник підприємства (проекту) бере на себе ризик втрати коштів у розмірі, пропорційному вкладеному капіталу

На відміну від співвласника, кредитор не претендує на прибуток підприємства, але потребує фіксованої винагороди у вигляді процентів і гарантованого повернення кредитів у строки, вказані в кредитному договорі, а також потребує застави, що гарантує повернення кредиту.

У процесі визначення структури капіталу необхідно враховувати, що сплата процентів за кредитами звичайно відноситься на валові витрати підприємства і за рахунок цього зменшується база оподаткування.

До традиційних способів фінансування проекту належать:

1) фінансування шляхом передавання частки акціонерного капіталу;

2) фінансування шляхом отримання позики;

3) фінансування шляхом отримання іноземних кредитів.

Фінансування шляхом передавання частки акціонерного капіталу. Може здійснюватись різними шляхами.

1) Залучення компанії або приватної особи в якості партнера в закрите акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю.

Цей спосіб фінансування може реалізовуватися шляхом створення спільного підприємства або часткового розміщення акцій. Потенційними інвесторами можуть бути приватні особи, що мають вільні кошти та довіряють проекту. Стратегічним інвестором - підприємство, що спеціалізується в суміжному або аналогічному бізнесі, якщо об'єднання зусиль призведе до зміцнення ринкових позицій підприємства або збільшить його можливості. Фінансовими інвесторами можуть бути венчурні фонди, що спеціалізуються на ризикованих проектах. Іноді інвестором може бути інвестиційний фонд, що спеціалізується в даній галузі виробництва.

Цей спосіб фінансування має наступні переваги:

- контроль тільки з боку обмеженої кількості осіб, які можуть бути пов'язані не лише діловими, але й особистими стосунками;

- збереження конфіденційності бізнесової інформації;

- можливість використання досвідчених співвласників в якості професійних радників з питань управління.

2) Перетворення підприємства у відкрите акціонерне товариство і проведення відкритої підписки на акції.

У такий спосіб залучити капітал можуть підприємства, які мають гарну репутацію і бажають збільшити обсяги виробництва. Цей спосіб має як переваги, так і недоліки.

До переваг належать:

- швидке покращання фінансового стану, що, в свою чергу, полегшує залучення необхідних кредитів на більш вигідних умовах;

- встановлення «справедливої ціни» підприємства завдяки можливості котирування акцій підприємства на біржі;

- можливість стимулювання провідних спеціалістів, шляхом передачі їм частки акцій;

- покращання іміджу компанії;

- забезпечення ліквідності акцій;

- можливість зростання курсу акцій компанії.

Недоліки проведення відкритої підписки на акції:

- втрата конфіденційності, необхідність відкриття інформації про діяльність компанії та її фінансовий стан;

- обмеження діяльності менеджерів компанії;

- можлива втрата контролю над компанією внаслідок консолідації пакету акцій у руках одного або декількох інвесторів.

3) Венчурне фінансування. Венчурний фінансист (від «ventur» - ризик) поділяє ризик з ініціатором проекту, при цьому сподівається отримати більш високий прибуток.

Венчурне фінансування поділяють на три стадії.

Перша - фінансування передінвестиційної стадії проекту:

- проведення науково-дослідних та експериментально-конструкторських робіт, розробку бізнес-плану, формування початкового капіталу;

- фінансування створення компанії - розробка прототипу, стратегії маркетингу, покриття витрат довиробничого характеру.

Друга - фінансування виробничої стадії проекту:

- витрати на виготовлення інструментів, на маркетинг;

- створення або розширення необхідних виробничих потужностей;

- формування оборотного капіталу.

Фінансування шляхом отримання позики. Може відбуватись кількома способами

1) З використанням традиційних інструментів позичкового фінансування. До них належать довгострокові банківські кредити, розміщення облігацій та кредити юридичних осіб. Фінансування шляхом отримання позики може спрямовуватися як на придбання основного капіталу, так і на покриття короткострокової потреби в оборотному капіталі.

Недоліки фінансування шляхом отримання позики порівняно з фінансуванням шляхом передавання частки акціонерного капіталу:

- витрати на сплату процентів за кредитами можуть суттєво знизити ефективність проекту та збільшити ризик неплатоспроможності;

- витрати на погашення основної суми боргу не включаються до суми валових витрат та не зменшують базу оподаткування;

- строк використання позичкового капіталу обмежений;

- умови, за яких надається позика, можуть включати деякі обмеження на діяльність менеджменту;

- часто надання кредиту супроводжується заставою частки активів підприємства.

2) Фінансування шляхом лізингу (оренди). Сутність лізингу полягає в наступному. Якщо у підприємства немає вільних коштів на придбання обладнання, воно може звернутись до лізингової компанії. Остання на підставі угоди з підприємством купує необхідне обладнання у власника та надає його в оренду підприємству. Фінансовий лізинг передбачає викуп об'єкта лізингу після закінчення строку оренди. Таким чином, підприємство отримує довгострокову позику, що поступово сплачується шляхом віднесення лізингових платежів на собівартість продукції. У ринковій економіці використання лізингу складає 25 - 30 % загальної суми позичкового капіталу.

Переваги лізингу:

- підприємство отримує пільгові умови оподаткування. Це пов'язано з тим, що лізингові платежі відносяться на собівартість, тобто не підлягають оподаткуванню;

- лізинг дозволяє підприємству отримати обладнання та почати його експлуатацію, не відволікаючи кошти з обігу.

Недоліки лізингу:

- витрати на лізинг звичайно перевищують витрати на придбання активу в інший спосіб;

- підприємство не може розірвати лізингову угоду достроково, бо це призведе до суттєвих штрафних санкцій.

3) Фінансування шляхом отримання іноземних кредитів. Як правило, такі кредити надають так звані «фонди допомоги» - інвестиційні інститути, які підтримуються іноземними урядами. Звичайно вони мають справу з невеликими інвестиціями в розмірі від $50 тис. до $ 3 млн., тобто інвестують переважно в малі та середні підприємства. Ці фонди також можуть бути джерелом фінансування дочірніх підприємств (особливо, якщо організовується новий напрям діяльності). Але названі фонди надають кредити переважно підприємствам, які виготовляють продукцію на експорт або можуть запропонувати ліквідні активи в якості застави. Крім того, у зв'язку з тим, що ці фонди контролюються іноземними урядами, на прийняття ними рішень впливає багато факторів, які неможливо передбачити.

При складанні стратегії залучення інвестиційних ресурсів, необхідно враховувати декілька принципів.

1. «Золоте банківське правило» - капіталовкладення з тривалими строками окупності повинні фінансуватись за рахунок довгострокових коштів.

2. Принцип платоспроможності - планування повинно забезпечувати платоспроможність у будь-який час.

3. Принцип рентабельності капіталовкладень - для всіх джерел фінансування необхідно обирати найбільш дешеві способи фінансування.

4. Принцип збалансованості ризиків - найбільш ризикові капіталовкладення повинні фінансуватись за рахунок власних коштів.

5. Принцип пристосування до потреб ринку - необхідно враховувати кон'юнктуру ринку та власну залежність від надання кредитів.

6. Принцип граничної рентабельності - необхідно обирати максимально рентабельні капіталовкладення.

Список використаної літератури

1. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. - Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. - 376 с.

2. О.Д. Данілов, Г.М. Івашина, О.Г. Чумаренко Інвестування: Навчальний посібник. - К.: «Видавничий дім «Комп'ютерпрес», 2001. - 364 с.

3. Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. - К.: Ґенеза, 1997. - 384 с.

4. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. -- К.: Лібра, 1998.-392с.

Размещено на Allbest