Конкуренція: поняття, види та місце у сучасному ринковому механізмі

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧУВАННЯ ТА ТОРГІВЛІ

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни Мікроекономіка

на тему: “Конкуренція: поняття, види та місце у сучасному ринковому механізмі”

Виконала: Студентка IІ-го курсу гр. Ф-49

денного відділення ОФФ ХДУХТ

Кащена О.Д

Перевірив: старший викладач

Радєвіч Н.В

Харків 2010

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КОНКУРЕНЦІЯ: ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ

1.1 КОНКУРЕНЦІЯ, ЇЇ СУТЬ І ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ. ЗАКОН КОНКУРЕНЦІЇ

1.2 ВИДИ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

1.3 МОДИФІКАЦІЯ КОНКУРЕНТНО-РИНКОВОГО МЕХАНІЗМУ

РОЗДІЛ 2. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2.1 КОНКУРЕНЦІЯ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ: БАНКІВСЬКІ КОНКУРЕНТНІ ПЕРЕВАГИ

2.2 ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ

РОЗДІЛ 3. КОНКУРЕНТНІ ПОЗИЦІЇ США ТА РОСІЇ

3.1 ОЦІНКА КОНКУРЕНТНИХ ПОЗИЦІЙ США ТА РОСІЇ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

ВСТУП

Економічна конкурентоспроможність країни та іноземні інвестиції - це речі, які тісно безпосередньо взаємопов`язані: чим конкурентоспроможніша країна, тим вона успішніша в залучені прямих іноземних інвестицій. Адже нині прямі іноземні інвестиції залучаються в країни із довгостроковими можливостями та привабливою перспективою і чіткою стратегією конкурентоспроможності, яка може ґрунтуватись на використанні природних ресурсів, або на використанні дешевої робочої сили, або на конкурентній перевазі інфраструктурного забезпечення, або на інвестиційній привабливості галузей народного господарства.

Загальна ситуація в українській економіці вимагає конкретних змін у підходах до подальших стратегічних напрямків у міжнародному співробітництві. Збереження щорічних темпів залучення іноземних інвестицій, може бути досягнуте за умови факторів - «підвищення ефективності», надання пільг іноземним інвесторам, в першу чергу, податкових пільг та фінансової підтримки з боку держави у перекваліфікації працівників для подальшого працевлаштування на новостворених підприємствах з іноземними інвестиціями.

В основу формування зовнішньоекономічної діяльності і механізму її регулювання повинні бути покладені критерії зміцнення конкурентоспроможності вітчизняних галузей, орієнтація на глобальні зміни і тенденції їхнього прогнозування. Для забезпечення конкурентоспроможності продукції інвестиційна політика держави, за прикладом країн з розвинутою ринковою економікою, повинна бути побудована на основі інвестування перспективних технологій.

Зовнішньоекономічна стратегія нового етапу повинна слідувати ідеї широкомасштабного включення економіки України у світовий конкурентний простір, входження в наднаціональні структури регулювання міжнародної конкуренції і міжнародної економічної політики. При цьому метою розвитку зовнішньоекономічних зв'язків повинне бути не просте входження в світогосподарчі зв'язки, а її економічний розвиток.

Метою курсової роботи: є дослідження розвитку конкурентоспроможності в сучасному ринковому механізмі, з'ясування її сутності та видів, що зумовлюють її існування.

Реалізація поставленої мети визначила необхідність рішення наступних завдань:

- з'ясування сутності та економічної основи конкуренції;

- визначення видів економічної конкуренції;

- дослідження модифікації конкурентно-ринкового механізму;

- розгляд конкуренції на фінансовому ринку: банківські конкурентні переваги;

- визначення рівня конкурентоспроможності української економіки;

- оцінити конкурентні позиції США та Росії.

Теоретичну й методологічну базу роботи становлять вітчизняні і зарубіжні літературні джерела з проблем дослідження конкуренції.

Розділ 1. Конкуренція: Поняття та види

1.1 Конкуренція, її суть і економічні основи. Закон

конкуренції

конкуренція банківський фінансовий ринок економіка

Розвиток країн світу однозначно свідчить, що ефективне функціонування ринкової економіки зумовлюється наявністю конкуренції, за якої всі суб'єкти господарювання мають рівні можливості для здійснення господарської діяльності.

Конкуренція - економічне суперництво, боротьба між суб'єктами господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку.

Завдання конкуренції полягає у суперництві ринкових суб'єктів за реалізацію власних інтересів шляхом набуття економічних конкурентних переваг порівняно зі своїми суперниками.

Основними умовами виникнення та існування конкуренції є:

- наявність на ринку необмеженої кількості незалежних виробників і покупців товарів або ресурсів;

- свобода виробників щодо вибору господарської діяльності;

- абсолютно вільний доступ економічних суб'єктів до ринку і такий же вільний вихід із нього;

- певна відповідність між попитом і пропозицією; відсутність надвиробництва і дефіциту;

- абсолютна мобільність матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів;

- відсутність угод між постачальниками та споживачами ресурсів, які можуть обмежити конкуренцію;

- наявність у кожного учасника конкуренції повної інформації про попит, пропозицію, ціни, норму прибутку тощо.

У своєму розвитку конкуренція пройшла складний еволюційний шлях - від простих до складних сучасних форм.

Сучасними факторами розвитку конкуренції можна вважати:

- загальноекономічні - загальний рівень і динаміка виробництва; стан ділової активності; стан ринків; наявність та структура ресурсів; розвиненість кредитно-фінансової системи;

- технологічні - галузева структура економіки; рівень поширення сучасних технологій; наявність в економіці технологічного лідера; сприйнятливість економіки до інновацій;

- інституційно-соціальні - наявність юридичних норм економічної діяльності; створення ринкових інститутів; цілі державної політики; ступінь втручання держави в економічні процеси; національні традиції; менталітет і духовні цінності народу; загальна і професійна культура; політична, економічна і соціальна стабільність у суспільстві;

- міжнародні - ділова активність на міжнародних ринках; дії міжнародних економічних організацій; стабільність світової фінансової системи.

Економічним підґрунтям розвитку конкурентних відносин у постсоціалістичних країнах і в Україні, зокрема, стали демонополізація, приватизаційні процеси, роздержавлення власності, стимулювання підприємницької ініціативи, розвиток малого і середнього бізнесу, залучення у вітчизняну економіку іноземного капіталу, лібералізація торгівлі та зовнішньоекономічної діяльності.

Конкуренція позбавлена суб'єктивних вад. У процесі конкуренції між суб'єктами виробництва і реалізації товарів виникають істотні та стійкі взаємозв'язки, які свідчать про те, що конкуренція - не суб'єктивне і не випадкове явище, а об'єктивна економічна сила, яка набирає форми економічного закону конкуренції.

Закон конкуренції виражає внутрішньо необхідні, сталі, суттєві причинно-наслідкові взаємозв'язки між економічними суб'єктами у боротьбі за найвигідніші умови виробництва і реалізації товарів з метою одержання найбільшого прибутку.

Усі суб'єкти господарювання діють незалежно один від одного, кожний з них прагне реалізувати свій економічний інтерес - одержати дохід за наявності різних витрат виробництва і відмінностей споживчих вартостей товарів. Однак ринок не може створити єдині умови реалізації інтересів всіх виробників, тому що діють закони ринку, і споживачі обирають тільки ті товари, які відповідають їхнім інтересам.

Об'єктивно виникає суперечність між умовами виробництва товарів і можливостями їх реалізації з отриманням бажаного прибутку. Ця суперечність розв'язується через закон конкуренції. Саме конкуренція впливає на витрати виробництва товарів, їх ціни, а отже, й на величину прибутку.

Зміст і роль закону конкуренції в ринковій економіці більш повно виявляється через функції, які він виконує.

Однією з найголовніших функцій - є функція ціноутворення. ЇЇ особливість виявляється у тому, що конкуренція впливає на рівень індивідуальних затрат виробництва будь-якого товару, зводячи їх до суспільно необхідних затрат, які й визначають рівноважну ринкову ціну товару.

Іншою функцією закону конкуренції - є функція регулювання. У результаті переливання капітальних ресурсів між галузями досягається відповідна збалансованість між виробництвом і потребами, формуються необхідні пропорції в суспільному виробництві.

Наступна функція - функція стимулювання. Конкурентна боротьба за найбільші прибутки спонукає товаровиробників застосовувати нову техніку і технології, впроваджувати ефективні форми організації праці та виробництва, економніше використовувати ресурси, обновляти продукцію, підвищувати її якість, знижувати ціни. Все це стимулює науково-технічний прогрес, сприяє пошуку більш ефективних способів виробництва і реалізації товарів тощо.

Не менш важливою є контрольна функція. Вона контролює конкурентоспроможність кожного виробника за двома основними показниками його діяльності:

- за відповідністю індивідуальних затрат виробництва його товарів суспільно необхідним витратам виробництва подібних товарів;

- за відповідністю споживчої вартості його товарів (асортименту) суспільним потребам, тобто його корисності для суспільства.

Останньою функцією, що виконує закон конкуренціє є функція диференціації товаровиробників. Якщо суб'єкти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні затрати виробництва будуть вищими, ніж суспільно необхідні, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами. І навпаки, конкуренція заохочує і створює умови для подальшого розвитку і процвітання тих товаровиробників, які найбільш ефективно використовують ресурси виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів. Відповідно відбувається і диференціація розподілу доходів між товаровиробниками. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу: "Різні винагороди за різні результати".

Отже, конкуренція -досить складна і суперечлива категорія. Вона одночасно має як позитивні, так і негативні наслідки.

Негативні наслідки конкуренції полягають у тому, що вона породжує свою протилежність - монополію; призводить до розорення та банкрутства малих і середніх підприємств; посилює зростання рівня безробіття, інфляції, майнове і соціальне розшарування населення; породжує комерційну таємницю, нечесні форми боротьби та ін.

Загалом, конкуренція була і є найважливішим елементом механізму ринкової економіки, рушійною силою її ефективного розвитку.

1.2 Види економічної конкуренції

Конкуренція є складною і багатогранною категорією ринкової економіки. Пізнати її без глибокого аналізу структури, тобто видів, з яких вона складається і які взаємодіють між собою, дуже важко. Для цього слід розподілити конкуренцію на види за певними критеріями (рис. 1.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Рис. 1.1 - Класифікація видів конкуренції

Внутрішньогалузева конкуренція - це боротьба між товаровиробниками однієї галузі за вигідніші умови виробництва і реалізації товарів з метою одержання надприбутку.

Функцією внутрішньогалузевої конкуренції є зведення індивідуальної вартості товарів до їх єдиної суспільної (ринкової) вартості, яка визначається вартістю товарів, що виробляються за середніх умов галузі й утворюють значну частину її продуктів. Наслідком внутрішньогалузевої конкуренції є впровадження досягнень науки і техніки, зниження витрат виробництва, підвищення якості продукції.

Однак внутрішньогалузева конкуренція не усуває різниці у величині норм прибутку на однакові капітали, вкладені в різні галузі. Цю проблему вирішує міжгалузева конкуренція.

Міжгалузева конкуренція - це боротьба між товаровиробниками різних галузей економіки за найвигідніші умови (сфери) застосування капіталу.

Вона здійснюється у формі стихійної міграції капіталів з галузей з низькою до галузей з високою нормою прибутку. В результаті цього формується середня норма прибутку в масштабах економіки, яку отримують товаровиробники за принципом: "Рівновеликий прибуток на рівновеликий капітал".

З утворенням і розвитком світового господарства виникає і міжнародна конкуренція.

Міжнародна конкуренція - це конкуренція національних і транснаціональних економічних суб'єктів за найвигідніші умови виробництва і реалізації товарів та послуг на світовому ринку.

Міжнародна конкуренція поєднує внутрішньогалузеву і міжгалузеву форми конкуренції. Вона сприяє переливанню капіталів і товарів між різними державами, забезпечує збалансований розвиток світового ринку і світового господарства.

Досконала (вільна) конкуренція - це така ринкова ситуація, за якої чисельні, незалежно діючі виробники продають ідентичну продукцію і жоден із них не в змозі контролювати ринкову ціну.

Досконало конкурентний ринок характеризується такими рисами:

- наявність великої кількості продавців і покупців, жодний з яких не має впливу на ринкову ціну, яка формується на основі попиту і пропозиції;

- колений виробник випускає однорідний (стандартизований) продукт, що не відрізняється від продукту інших продавців;

- бар'єри для входу на ринок мінімальні або взагалі відсутні;

- немає ніяких штучних обмежень попиту, пропозиції, переміщення ресурсів;

- кожний продавець і покупець володіє повною інформацією про попит, пропозицію і ціну товарів на ринку.

В умовах досконалої конкуренції усі конкуренти незалежні один від одного, дії підприємця залежать не від дій окремого конкурента, а від ринку загалом.

Більш типовою для переважної кількості сучасних ринків є недосконала конкуренція.

Недосконала конкуренція виникає там, де не виконуються зазначені вище умови вільної конкуренції. Головна ознака недосконалої конкуренції - здатність окремих учасників ринків певною мірою впливати на ціни і отримувати тим самим додатковий прибуток.

Розрізняють три ринкові структури недосконалої конкуренції: ринок абсолютної монополії, ринок монополістичної конкуренції, ринок олігополістичної конкуренції.

Абсолютна монополія - це така ситуація, за якої на ринку є лише один продавець і безліч покупців, які не мають вибору, а тому змушені купувати необхідний товар за запропонованою ціною.

Входження нових фірм до певної галузі є наявність економічних, технічних або юридичних бар'єрів, тому фактично одна фірма представляє всю галузь. Продукція не диференційована і не має близьких замінників. Все це забезпечує монополісту отримання монопольного прибутку.

Однак ринок абсолютної монополії трапляється дуже рідко. Він, як і ринок абсолютної (вільно) конкуренції, є ідеальною моделлю, до якої прагнуть реально існуючі ринки.

У сучасних умовах домінуючими є ринки монополістичної та олігополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція - це така ситуація на ринку, коли велика кількість виробників пропонує подібну, але не ідентичну продукцію, тобто вона базується на диференціації продукції.

Монополістична конкуренція синтезує деякі риси досконалої конкуренції та монополізму. Досконалу конкуренцію вона нагадує двома аспектами:

- велика кількість продавців і покупців;

- вхід на ринок і вихід із нього - практично вільний, хоча мають місце деякі перешкоди.

Відмінність полягає у тому, що за досконалої конкуренції продукція є ідентичною (стандартизованою), а за монополістичної - диференційованою (гетерогенною). Диференціація виникає завдяки високій якості товарів, їх формі, дизайну, яскравій упаковці, інтенсивності реклами, зручному місцю продажу тощо. Все це приваблює покупців, які платять більш високу ціну за такі товари. У цьому і полягає монопольність виробників на свою диференційовану продукцію.

Олігополістична конкуренція - це модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси товарів.

Для олігополії характерними є такі риси:

- мала кількість підприємств у галузі, які можуть контролювати основну частину ринку, виробляючи як однорідну, так і диференційовану продукцію;

- високі бар'єри для входження в галузь;

- висока взаємозалежність підприємств-олігополістів один від одного як за ціною, так і за випуском продукції;

- контроль над ціною є істотним у разі узгодження дій конкуруючих підприємств.

Вихідною моделлю олігополістичного ринку є модель дуополії, коли на ринку діють і конкурують між собою тільки дві фірми. Є ще і така форма недосконалої конкуренції, як олігопсонія. Це такий тип ринкової структури, за якої функціонує невелика кількість покупців певного товару.

Олігополія - провідна ринкова структура сучасної економіки, на частку якої у розвинених країнах припадає більша частина виробленої продукції.

1.3 Модифікація конкурентно-ринкового механізму

В економіці ринково розвинутих країн посилюються як процеси монополізації, так і інтенсивність конкуренції. Такий розвиток закономірний, оскільки монополія та конкуренція - це дві сторони одного і того самого процесу руху капіталу.

Ринковий механізм як механізм урівноваження попиту та пропозиції у певні історичні періоди набуває різних форм. Його розвиток визначається взаємодією двох сил - конкуренції та монополії. Модифікуючись, олігополістична структура зберігає базову роль у підприємницькій економіці. Вона є достатньо мобільним і гнучким системним цілим, піддається впливу як доцентрових, так і відцентрових тенденцій.

Першою, найважливішою, функцією конкуренції, яку вона виконує на всіх етапах розвитку ринкової економіки, є прямий вплив на процес ціноутворення. Особливість цієї функції в сучасних умовах виявляється у тому, що коло суб'єктів конкуренції відчутно змінилося, внаслідок чого провідною формою її стала олігополістична конкуренція, яка опосередковує ринкові зв'язки між потужними щодо фінансів і виробництва господарськими одиницями: За цих умов відповідності народногосподарського і мікроекономічного оптимумів можна досягти тільки через конкурентно-ринковий механізм.

Економічно самостійні великі господарські одиниці застосовують такі методи підвищення мікроекономічної ефективності, які не відображають реальні результати їхньої господарської діяльності.

Монополізація негативно впливає на ціноутворення. Якщо порівняти зростання цін у найбільш монополізованих і маломонополізованих галузях економіки, то показник першої групи галузей був значно вищий за аналогічний показник другої групи. Порушення конкурентно-ринкового механізму зумовлює невиправдане завищення цін, погіршення позицій споживача, тому в умовах самостійності господарській: одиниць конкуренція відіграє важливу роль. У ході змагання, за гроші покупця вона змушує продавців збивати ціни, приводячи тим самим у відповідність мікро- та макроекономічні оптимуми. Звідси зміцнення ринкових позицій конкурентів та завоювання ними нових ринків збуту чи розширення старих потребує поліпшення якості продукції, пошуку нових її видів тощо.

Друга економічна функція конкуренції - стимулювання науково-технічного прогресу. Великі підприємства вкрай суперечливо впливають на розвиток науки і техніки. Досягши монопольного положення на ринку, велика господарська одиниця повільно реагує на вимоги науково-технічного прогресу до того часу, поки не відчує загрози втрати монопольного права на ринку збуту. Застійні явища в розвитку науково-технічного прогресу тривають доти, поки на ринку не з'явиться сильний конкурент, що стане загрозою монопольному положенню певних великих корпорацій. Здебільшого такими конкурентами є іноземні фірми. Поглиблення процесів інтернаціоналізації господарського житія країн створює об'єктивні умови для посилення науково-технічного суперництва, стимулює розвиток науково-дослідних робіт і зростання продуктивних сил суспільства.

Сучасна конкуренція має кілька рівнів. Для неї характерна тенденція до олігополістичної ситуації на рівні великих корпорацій, монопольної - у відносинах їх з дрібними та середніми фірмами і значною мірою досконалої на рівні останніх. Кожний з цих рівнів має свою специфіку, зберігаючи при цьому загальні риси конкуренції. За умов складного ринкового господарювання у конкурентних відносинах бере участь і держава.

У сучасних умовах конкуренція товарних форм капіталу замінюється конкуренцією в передвиробничій і виробничій сферах. Регулятором суспільного процесу відтворення все більше стає конкуренція продуктивного і навіть грошового капіталу.

Модифікація економічних функцій конкуренції в господарській системі пов'язана з її самовдосконаленням. Розвиток монопольно-регулюючих сил надає нових рис функціональному призначенню конкурентно-ринкового регулювання, проте ціна, як і раніше, залишається ринковою категорією і зберігає свою роль регулятора розподілу виробничих ресурсів, потужностей і потенціалів.

РОЗДІЛ 2. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ЕКОНОМІКИ

УКРАЇНИ

2.1 Конкуренція на фінансовому ринку: банківські

конкурентні переваги

Сучасні тенденції розвитку банківської системи в Україні підтверджують, що більшість вітчизняних банків вже перейшли зі стану, коли їм доводилося вирішувати питання, виключно пов'язані з проблемами виживання, до питань розвитку бізнесу, необхідності капіталізації, розширення інфраструктури, збереження своїх активів, створення нових нетрадиційних для українського фінансового ринку банківських продуктів, і, відповідно, створення ефективної системи управління, яка б відповідала реаліям сьогоднішнього дня. У зв'язку з цим, об'єктивним є підвищення інтересу банків до питань оцінки конкурентної позиції по відношенню до конкурентів.

Специфіка банківської установи полягає в тому, що близько 90% його ресурсів формується за рахунок позичених та залучених коштів. Але можливості банків при залученні коштів не безмежні через обмеженість ресурсів та високий рівень конкуренції. Конкуренція - це об'єктивне явище еволюції кредитно-фінансової системи. Вона зумовлена зростанням потреб суспільства, і впливає на спектр та якість продуктів та послуг, виступаючи стимулом до їх покращення.

В сучасному світі відбувається значний розвиток та ускладнення форм конкуренції між фінансовими посередниками. Це відбувається через зростання їхньої чисельності, розширення спектра послуг, стрімкого розвитку технологій, завдяки чому конкуренція переростає з цінової в нецінову. Успішна діяльність банків в такому випадку все більше залежить від їх здатності пристосуватися до зовнішніх умов з максимальною користю для себе.

Існує багато причин, за яких ринкова конкуренція в банківському секторі має бути домінуючим фактором. По-перше, конкурентний відбір. Банки, відібрані внаслідок жорсткої конкуренції - це банки, які ефективніше використовують свій капітал; швидше адаптуються до ринкових нововведень; мають гнучку і стратегічно виважену політику, якісний менеджмент та ефективні інформаційні системи. Друга причина полягає в тому, що конкуренція за споживача банківських послуг, отже за ресурси, приводить до розширення асортименту послуг, витіснення з ринку неякісних продуктів. І, врешті-решт, неминучим наслідком досконалої конкуренції на ринку є здешевлення вартості банківських послуг.

Конкурентною перевагою є властивість банку, що дозволяє йому надавати високоякісні послуги та обходити конкурентів. До конкурентних переваг сьогодні можна віднести наступні: гарний імідж та ділова репутація; стійка клієнтура; висока кваліфікація працівників; ефективна рекламна та маркетингова діяльність тощо.

Потенційними конкурентами банків є достатньо широке коло економічних суб'єктів, які надають однотипні послуги клієнтам. Найбільш загрозливою сьогодні, як на міжнародному, так і національному ринках, виявляється конкуренція з небанківськими фінансово-кредитними установами, які останнім часом набувають все більшого розвитку. Посилення ролі даних організацій спостерігається починаючи з сімдесятих років минулого століття в усьому світі. Дані організації діють як банки, переймаючи класичні підходи до обслуговування та використовуючи при цьому власні, нетрадиційні моделі.

Ці інститути суттєво потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливим постачальником позикового капіталу. Відмінність в тому, що клієнти банку зберігають право розпоряджуватися вкладеними грошовими коштами, тоді як клієнти кредитної установи втрачають право розпоряджуватися ними. Таким чином, банк приймає депозит, а кредитна установа бере позику для власних цілей.

Сьогодні ринок небанківських фінансових послуг характеризується зростанням кількості фінансових установ, посиленням конкуренції між ними, розширенням переліку фінансових послуг, які пропонуються споживачам та поліпшенням економічної стабільності фінансових установ. Загальна кількість небанківських фінансово-кредитних установ, зареєстрованих у Державному реєстрі України за 2005-2008 роки, зростає. Кількісно вони більш ніж в десять разів переважають комерційні банки. Динаміку зображено на рис. 2.1.

Рис. 2.1 - Динаміка зростання кількості банків та небанківських

установ

Фінансова криза негативно вплинула на банківську систему України. Уперше з 2001 р. українська банківська система показала збитки, пішовши в I кварталі в мінус відразу на 7,02 млрд. грн. Левову частину збитків банківській системі забезпечив Укрпромбанк, у якім із січня працює тимчасова адміністрація НБУ - він пішов у мінус відразу на 4,4 млрд. грн. Але примітно, що збитковими виявилися й десять із вісімнадцяти банків групи найбільших і шість із двадцяти великих, у число яких потрапили не тільки фінустанови з тимчасовими адміністраціями, але й стійкі банки, що не звертали на себе увагу НБУ. Планомірне зниження ліквідності банківської системи почалося в жовтні-грудні 2008 р. На неї довелися удари відразу із трьох сторін. Найдужчий нанесли вкладники. У середині осені фінансисти зіштовхнулися зі стрімким відтоком депозитів: у четвертому кварталі населення зняло з рахунків 28,5 млрд. грн., юрособи - 12 млрд. грн.

Ще одна причина відтоку коштів - зовнішні виплати по єврооблігаціях і синдикованим кредитам. У четвертому кварталі банки повинні були погасити зовнішні позики на суму порядку $4,5-5 млрд., яку змогла виплатити на кінець квітня 2009 р.. Наприкінці квітня Укрексімбанк погасив синдикований кредит на суму $345 млн. Райффайзен Банк Аваль з початку року перерахував кредиторам $500 млн. Сведбанк нещодавно виплатив $34 млн. за позикою. Але ж на початку року головним ризиком, що загрожував українській банківській системі, вважали дефолти вітчизняних фінустанов за зовнішніми позиками. Своєчасні виплати за закордонними позичками українських банків заспокоїли західних інвесторів. За даними компанії Astrum Investment Management, у квітні - на початку травня дохідність банківських єврооблігацій, погашення яких заплановане на 2009 рік, знижувалася.

Окрім ринку кредитів, сьогодні жорстка конкуренція ведеться також за ресурси, які фінансові установи акумулюють на ринку фінансових ресурсів. Більше 98% коштів фізичних та юридичних осіб залучають саме комерційні банки, а на небанківські фінансові установи приходиться не більше 2%. Протягом 2005-2008 років обсяги залучених небанківськими кредитними установами коштів стрімко зростали, що свідчить про зростання їх ролі та довіри з боку населення. Найбільшу частину коштів акумулюють фінансові компанії. Ломбарди значно відстають від кредитних спілок в залученні коштів населення, і не складають значну конкуренцію комерційним банкам в даних операціях. Стосовно кредитних спілок складається інша ситуація. Вони активно залучують депозити населення.

Проаналізувавши діяльність небанківських кредитних установ, можна сказати, що найбільші переваги мають кредитні спілки. По-перше, вони кількісно значно переважають фінансові компанії та ломбарди, отже мають більш розгалужену філіальну мережу, мають можливість здійснювати більше операцій. По-друге, обсяг активів кредитних спілок перевищує аналогічний показник інших небанківських кредитних установ. Іншими перевагами кредитних спілок є відносна простота оформлення договору та швидкість отримання готівки. Крім того, кредитні спілки беруть на себе організацію тих послуг, які не цікаві банкам. Недоліком можна назвати те, що дані кредитні установи працюють тільки зі своїми пайщиками та мають відносно обмежені ресурси.

Стосовно ломбардів, можна сказати, що їх основним недоліком є погана репутація, адже їх часто пов'язують з кримінальним сектором. Недовіра з боку населення сильно впливає на обсяги діяльності даних кредитних інститутів. Серед конкурентних переваг ломбардів варто виділити наступні: швидке надання короткострокових невеликих кредитів на термінові потреби, менш ризикована, ніж у банків, діяльність, гнучкий графік роботи. Звичайно, ломбарди за обсягами операцій не можуть складати значну конкуренцію банкам, але на ринку споживчого кредитування вони є доволі ефективними посередниками.

Недоліком фінансових компаній є низький обсяг активів, невелика довіра з боку клієнтів. Крім того, фінансові компанії спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного тощо) та здійсненні фінансових операцій, що, з одного боку може вважатися конкурентною перевагою, а з іншого - недоліком. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів (як правило, 3-6 міс.). Вони акумулюють грошові кошти промислових і торговельних фірм, деяких фінансових установ і меншою мірою - населення. Конкурентною перевагою в даному випадку є те, що фінансові компанії сплачують вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.

Небанківські фінансово-кредитні установи мають такі спільні з банками риси: функціонують у спільному з банками секторі опосередкованого фінансування; випускають, подібно до банків, боргові зобов'язання, які менш ліквідні, які можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент; розміщують свої ресурси в дохідні активи, купують боргові зобов'язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічних суб'єктів.

Але існують як мінімум дві ознаки, які відрізняють банки від небанківських кредитних установ та ставлять їх в особливе положення. По-перше, банки об'єктивно виступають первинною ланкою в сфері фінансового ринку, тобто характер діяльності банків в певній мірі обумовлює характер діяльності кредитних установ. По-друге, банки - це основна ланка фінансового ринку. Під цим слід розуміти те, що банки - єдині організації, які реалізують в своїй діяльності повний спектр ринкових грошових відносин, характерний для даної країни в даний проміжок часу.

Не дивлячись на те, що в сучасному світі небанківським фінансовим установам дедалі легше вийти на ринок, та вони стрімко набувають популярності, банківські установи мають ряд переваг по відношенню до конкурентів. Завдяки тому, що більша частина вкладів населення сконцентрована саме в комерційних банках, останні мають великі можливості фінансування інноваційних процесів, різноманітних проектів тощо. Крім того, більшість комерційних банків мають дуже розгалужену філіальну мережу, що дозволяє їм вільно акумулювати кошти в будь-якій частині країни (або навіть світу).

2.2 Визначення рівня конкурентоспроможності

української економіки

Національна конкурентоспроможність - це властивість підтримувати та поліпшувати рівень життя громадян країни, поліпшувати ділове середовище, підвищувати продуктивність економіки та її частку на світовому ринку в умовах глобалізації.

Сучасна теорія конкурентоспроможності, розроблена М. Портером, професором Гарвардської школи бізнесу, виділяє шість детермінант конкурентоспроможності національної економіки:

- фактори: природні ресурси, робоча сила, інфраструктура інше;

- умови попиту: обсяг попиту та вимогливість покупців;

- стратегія фірми, її структура й конкуренти: цілі власників і менеджерів характер конкуренції у країні;

- родинні та підтримуючі галузі, тобто забезпечений чи ні виробник конкурентоспроможної продукції підтримкою таких само конкурентоспроможних постачальників;

- випадок: винаходи, непередбачені повороти політики або зміни у світовій економіці;

- державна політика, яка здатна або посилити, або послабити вплив усіх інших параметрів, що формують економічне середовище.

Проте Україна має невисоке значення індексу конкурентоспроможності національної економіки у порівнянні з іншими країнами, що, означає необхідність змін у відповідній державній політиці.

Звіт із глобальної конкурентоспроможності Світового економічного форуму містить Глобальний індекс конкурентоспроможності, а також Індекс ділової конкурентоспроможності. Одночасно Звіт із глобальної конкурентоспроможності Світового економічного форуму містить відповідну детальну інформацію щодо економіки кожної з 131 країн, яких було досліджено, а також таблиці даних стосовно їх рейтингу за більше ніж 100 показниками.

США очолюють рейтинг країн за індексом Глобальної конкурентоспроможні 2007-2008 pp. Наступні місця за цим індексом посіли Данія, Швейцарія, Німеччина, Фінляндія та Сінгапур. Рейтинг визначено за щорічними даними офіційної статистики та опитуванням провідних підприємців, що здійснюється Світовим економічним форумом у співробітництві з мережею своїх інститутів-партнерів (провідними дослідницькими інститутами та організаціями) в країнах, яких було включено до звіту.

Визначений у співробітництві з провідними вищими учбовими закладами та науково-дослідними інститутами, Звіт із глобальної конкурентоспроможності надає користувачам численні показники щодо конкурентоспроможності економік багатьох країн розвинутих та тих, що розвиваються.

Табл. 2.1 - Україна: значення Глобального індексу

конкурентоспроможності

Рейтинг української економіки(із 131 досліджених країн)	Значення (за шкалою з 7)
Глобальний індекс конкурентоспроможності 2007-2008 рр.	73	3.98
Під індекс А: Основні вимоги	90	4.06
1 складова: Інститути та організації	115	3.12
2 складова: Інфраструктура	77	3.09
3 складова: Макроеконом. стабільність	82	4.67
4 складова: Охорона здоров'я та початкова освіта	74	5.37
Під індекс В: Підвищувачі ефективності	66	3.93
5 складова: Вища освіта та проф.. тренінги	53	4.20
6 складова: Ефективність товарного ринку	101	3.74
7 складова: Ефективні сит ринку праці	65	4.30
8 складова: Розвиток фінансового ринку	85	3.96
9 складова: Технологічна готовність	93	2.75
10 складова: Ємність ринку	26	4.62
Під індекс С: інноваційні фактори	75	3.52
11 складова: Операційна гнучкість бізнесу	81	3.83
12 складова: Інновації	65

Табл. 2.2 - Україна: значення індексу ділової конкурентоспроможності

Рейтинг української економіки (з 131 досліджених країн)
Індекс ділової конкурентоспроможності	81
Гнучкість ділових операцій та стратегій	82
Якість національного ділового середовища	83

При цьому, фахівцями Форуму було виявлено відносні переваги країни та проблемні питання для успішного розвитку підприємств в Україні.

Зокрема, відносні переваги української економіки, виявлені під час дослідження для розрахунку Глобального індексу конкурентоспроможності для України, наступні: розвиток залізничної інфраструктури, низький рівень державного боргу, ставки митних тарифів, практика найму та звільнення на ринку праці, вартість звільнення на ринку праці, співвідношення заробітної плати та продуктивності праці, гнучкість оплати праці на ринку праці, індекс прав за законодавством як складова ефективності розвитку фінансового ринку, індекс розміру місцевого ринку як складова ємності ринку, індекс частки експорту як складова ємності ринку, контроль за продажами закордоном як складова операційної гнучкості бізнесу та ін.

Водночас, відносні недоліки української економіки, виявлені під час дослідження для розрахунку Глобального індексу конкурентоспроможності для України, є наступні: низький загальний рівень етики бізнесу компаній, слабкий захист інтересів власників меншої частки статутного фонду, недостатня прозорість державної політики, низька ефективність законодавчої бази, неефективність державних витрат, навантаження від державного регулювання, розтрата суспільних грошових фондів, висока інфляція, коливання облікової ставки, дефіцит/надлишок державного бюджету, рівень національних заощаджень/резервів тощо.

для того щоб зрозуміти з чого починати підвищувати конкурентоспроможність національної економіки, перш ніж почати стратегічний аналіз галузей економіки та аналіз економічного розвитку окремих регіонів, необхідно знову повернутися до праць М. Портера.

М. Портер окреслив три стадії економічного розвитку, для яких характерними є відмінність критеріїв у змаганні компаній, рівні продуктивності праці та доходу країни (мал. 2.2)

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Мал. 2.2 - Стадії економічного розвитку за М. Портером

На стадії факторного керування економікою визначальним при формуванні конкурентоспроможності є дешева робоча сила та доступність до природних ресурсів.

Стадія інвестиційно-керованої економіки характеризується формуванням конкурентоспроможності ефективним виробництвом стандартних продуктів та послуг.

В інноваційно-керованій економіці конкурентні переваги здобуваються шляхом розробки та виробництва інноваційної продукції та послу на високотехнологічному рівні.

При цьому, для національної економіки вимірюєтеся її загальна продуктивність - вартість одиниці виробленої продукції на одиницю національних людських, фінансових та виробничих ресурсів, таким чином, її конкурентоспроможність залежить від продуктивності роботи кожного окремого місцевого виробника.

Країни, в міру свого економічного розвитку, рухаються від однієї стадії до іншої зі спадаючою швидкістю, а питома вага підіндексів згрупованих по кожній зі стадій, зменшується повільніше від першої до останньої.

На першій, базовій стадії розвитку економіки відбувається факторне керування економікою, - компанії отримують конкурентні переваги, які використовують для конкурентної боротьби між собою, завдяки низькій вартості факторів виробництва, виробляють просту продукцію, як правило, спроектовану в інших країнах.

Друга стадія розвитку - керована виробничою ефективністю економіка. Основою для отримання високого рівня конкурентоспроможності на цій стадії є ефективна практика виробництва.

На наступному, третьому, етапі розпочинається і інноваційне керівництво економікою. Визначальними факторами для підвищення конкурентоспроможності на цьому етапі розвитку економіки е використання продуктивних технологій, інновацій та вдосконалених методів організації виробничого процесу.

Країни, що не адаптують свого економічного середовища до переходу на вищу стадію розвитку, мають небезпеку втрати своєї конкурентоспроможності.

Глобальний індекс конкурентоспроможності (ОСІ) визначається за формулою:

GCI=a1Б+a2E+a3І,

де а1, а2, а3 - вагові коефіцієнти, що має кожний підіндекс з урахуванням стадії розвитку;

Б - підіндекс "Базові вимоги";

Е - підіндекс "Підвищувачі ефективності";

І - підіндекс "Інноваційні фактори".

Виходячи з розрахунків, спеціалісти Світового економічного форуму групують за таким принципом:

1. Економіка країни характеризується як факторно-керована (стадія 1), якщо ВВП на душу населення в країні є нижчим за 2 тис. дол.. США, або частка первинного експорту у загальному обсязі експорту перевищує 70% і країна конкурує на міжнародному ринку за низькими цінами на продукцію, що вироблена її підприємствами

2. Країни з ВВП на душу населення від 3 до 9 тис. дол. США, які експортують сировинних товарів не більше 70% від загального обсягу свого експорту, формують у списку групу країн, де економічний розвиток визначається факторами-підвищувачами ефективності.

3. Країни з доходом на душу населення понад 17 тис. дол. США та часткою сировинного експорту не вищою за 70% від загального обсягу свого експорту, належать до групи країн. що перебувають на третій стадії економічного розвитку.

4. У групу країн, що є на переході від першої до другої стадії, входять 10 країн з ВВП на душу населення від 2 до 3 тис. дол. США.

5. Країни з доходом на душу населення у діапазоні від 9 до 17 тис. дол. США вважаються перехідними віл другої до третьої стадії економічного розвитку. Для них частка впливу інноваційних факторів при оцінюванні зростає від 10 до 30%.

За даними Держкомстату ВВП на душу населення в Україні протягом останніх двох років перевищував 2 тис. дол. США, тому у зазначеному звіті з конкурентоспроможності, Україну було віднесено до першої групи країн за розвитком економіки, де знаходяться близько 50 країн.

Враховуючи динаміку зростання ВВП на душу населення, Україна потрапляє до перехідної стадії між першою та другою групою країн. З огляду на це, можна стверджувати, що найближчим часом зросте значення факторів "підвищувачі ефективності", зокрема приплив прямих іноземних інвестицій та отримання сучасних технологій, спираючись на які відбуватиметься підвищення міжнародного рейтингу конкурентоспроможності національної економіки.

Таким чином, під час розрахунку Глобального звіту із конкурентоспроможності за 2007-2008 рр. фахівцями Світового економічного форуму, Україну було віднесено до першої (початкової) групи країн за розвитком економіки, де знаходяться ще близько 50 країн, серед яких найбідніші країни Східної Європи, Африки, Азії та Латинської Америки.

При цьому, за оцінками щодо факторів - "підвищувачів ефективності", Україна на сьогодні суттєво поступається своїм основним європейським конкурентам у боротьбі за залучення іноземних інвестицій, що дає підстави для розгляду питання вжиття заходів щодо поліпшення таких факторів, зокрема, спрощення процедур реєстрації для новостворених підприємств, надання пільг іноземним інвесторам, в першу чергу, податкових пільг та фінансової підтримки з боку держави у перекваліфікації працівників для подальшого працевлаштування на новостворених підприємствах з іноземними інвестиціями.

Розділ 3. КОНКУРЕНТНІ ПОЗИЦІЇ США ТА РОСІЇ

3.1 Оцінка конкурентних позицій США та Росії в

сучасному світі

США є лідером світової економіки та її глобалізації. За оцінкою швейцарської організації "Всесвітній економічний форум", вони займали перше місце в світі з так званої зростаючої конкурентоспроможності і перше місце за мікроекономічної конкурентоспроможності в 2007р.

Під індексом зростаючої конкурентоспроможності мається на увазі здатність країни досягти стабільного економічного зростання в середньостроковій перспективі. Під індексом мікроекономічної конкурентоспроможності маються на увазі умови, що формують рівень ефективності виробництва. Дані про рейтинг деяких країн за цим індексам наводяться в табл. 3.1.

Таблиця 3.1 - Місце країн у рейтингу за рівнем

конкурентоспроможності (з числа 80 країн)

Країна	Індекс зростаючої конкурентоспроможності	Індекс мікроекономічної конкурентоспроможності
	2006	2007	2006	2007
США	2	1	2	1
Фінляндія	1	2	1	2
Канада	3	8	12	10
Сінгапур	4	4	9	9
Швеція	9	5	6	6
Великобританія	12	11	7	3
Німеччина	17	14	4	4
Японія	21	13	10	11
Франція	20	30	13	15
Італія	26	39	23	24
Росія	63	64	56	58

Ці дані свідчать про те, що США і Фінляндія за рівнем своєї конкурентоспроможності, йдуть поряд "ніздря в ніздрю". Слідом за ними - Сінгапур, Швеція і Канада. Головними факторами зростання конкурентоспроможності США є рівень розвитку техніки (1 місце), макроекономічний клімат (2 місце) та інституційна система (16 місце). Головними чинниками мікроекономічної конкурентоспроможності є рівень розвитку компаній (1 місце) і стан ділового клімату (1 місце).

Всесвітній економічний форум проводить свої оцінки за 161 фактором, які агрегуються в єдиний зведений показник. Серед цих факторів не значаться природні ресурси, національні і глобальні транспортні коридори і навіть інноваційний і підприємницький клімат.

Розглянути це питання більш конкретно можна на прикладі економіки США з позицій інституційного аналізу, незалежно від розрахунків Всесвітнього економічного форуму.

Першим і найбільш загальним фактором під час якого підвищується конкурентоспроможності економіки США, є ринок, точніше, ринковий механізм, ринковий дух і підприємницький клімат, який охоплює все суспільство, держава і навіть індивідуальне мислення американця.

Життя у цій країні щодня демонструє той об'єктивний факт, що бізнес - це не тільки боротьба за додаткову вартість, за прибуток, але і створення матеріально-технічної бази зрілої та ефективної ринкової економіки, її інститутів.

Другий фактор - це американська модель економіки, дуже ліберальна, побудована на ринкових механізмах саморегулювання, з гранично низькою часткою державної власності і незначним прямим втручанням держави у процес виробництва товарів і послуг.

Третій фактор - збалансованість економіки, її галузевих і відтворювальних пропорцій, що спирається на розвинену за сучасними мірками виробничу або матеріально-технічну базу.

Питома вага галузей високих технологій у всьому промисловому виробництві становить не менше чверті, в експорті - 27%, норма нагромадження нижче 20%, частка витрат на оплату праці доходить до 80% ВВП і т.д. У порівнянні з США Євросоюз і Японія виглядають за цими параметрами явно слабкішими.

Четвертий чинник - державне регулювання економіки, засноване на використанні різних теоретичних, економічних концепцій, включаючи монетаризм, кейнсіанство, інституціоналізм і т.д.

У США сьогодні загальноприйнято, що держава повинна за можливістю взагалі піти з сфери виробництва товарів, тобто з так званого реального сектора, не створювати державних фабрик і заводів (за винятком АЕС і підприємств ВПК), а зосереджуватися на підтримці бізнесу, конкретних людей і суспільства в цілому. Сьогодні частка державних витрат у ВВП в США становить 36%, в Німеччині, Великобританії і Росії - 43, у Франції та Італії - 46%.

П'ятий фактор - потужний науково-технічний потенціал США, сучасні інноваційні мережі, що виходять за межі території цієї країни. Наявні дані говорять про те, що за рівнем науково-технічного розвитку США зараз набагато випереджають не тільки інші окремо взяті країни (Японію, наприклад, у 2,5 рази), але і Євросоюз в цілому. Новинки американської техніки і технології таким чином підвищують конкурентоспроможність не тільки економіки США, але і економіки інших країн.

Шостий фактор - висока корпоративна культура. У США налічується близько 12 млн. приватних фірм. 8,4% дорослого населення країни, або 16 млн. чол. беруть активну участь у спробах створення свого бізнесу і ще 4,5% вказують у своїх деклараціях про доходи, що вони інвестують свої кошти в тій чи іншій формі в новий бізнес своїх друзів і знайомих.

Сьомий фактор - висока ефективність американської економіки. За всіма стандартами економіка США відрізняється високою продуктивністю праці і фондовіддачею. Розрахунки показують, що співвідношення головних країн світу зі зрілою ринковою економікою за цим приватним показниками ефективності суспільного виробництва в одних випадках скорочуються, в інших - збільшуються (по відношенню до рівня США). Так, у Великобританії рівень продуктивності праці в 1980-2000 рр.. знизився по відношенню до рівня США з 44 до 41%, потім зріс до 48% у 2007р. Навпаки, для Німеччини, Франції та Японії ці співвідношення зросли за період 1980-2007 рр. відповідно з 34 до 68, з 42 до 68 і з 17 до 75%. За показником ж фондовіддачі розрив між США, з одного боку, і Великобританією, Німеччиною, Францією і Японією, з іншого, навпаки, зростав.

Що ж стосується не окремих показників ефективності, а зведеного її показника, то перевага США над своїми найближчими суперниками і конкурентами виявиться ще більш значною. Назвемо цей зведений показник (продуктивність праці плюс фондовіддача) ефективністю суспільного виробництва. Порівняння головних країн світу зі зрілою ринковою економікою за цим показником виглядають наступним чином.

Таблиця 3.2 - Ефективність суспільного виробництва (у % до США)

Країни	1980	1990	2000	2004	2008
Великобританія	41	34	28	28	30
Німеччина	27	38	45	47	49
Франція	34	49	54	55	56
Японія	14	21	39	39	56

Розрахунки показують, що за ефективністю суспільного виробництва країни - головні конкуренти США відстають від них вельми істотно. Ці розрахунки проведені на макроекономічному рівні за народногосподарськими показниками. Але це не виключає, того факту, що за окремими галузевими або заводськими показниками ефективності виробництва США можуть істотно відставати від своїх конкурентів. Але при цьому треба провести порівняння і по галузях і підприємствах "нової економіки" або високотехнологічного сектора, де відставання конкурентів США виявиться досить значним.

Отже, США помітно перевершують інші головні країни світу з конкурентоспроможності та ефективності своєї економіки, займаючи в цьому відношенні провідні позиції в сучасному світі. При цьому парадокс полягає в тому, що США, з одного боку, роблять усе, щоб зберегти за собою ці позиції, зміцнити свою лідируючу роль щодо ефективності виробництва і його конкурентоспроможності, але з іншого боку, їх частка у світових макроекономічних показниках знижується і за наявними прогнозами буде знижуватися. Так, за даними ІМЕМО РАН, частка США у світовому ВВП в 1980р. становила 27,2%, в 2000р. - 21%, а в 2015р. складе 19%.

Звернемося тепер до аналізу конкурентоспроможності російської економіки в сучасному світі.

Як видно з табл. 3.1, за індексом зростаючої конкурентоспроможності Росія в 2007 р. зайняла 64-е місце з числа 80 країн, взятих організацією "Всесвітній економічний форум" для своїх розрахунків, і 58-е місце за індексом мікроекономічної конкурентоспроможності. Все це говорить про серйозному відставанні і необхідності прийняття рішучих заходів з розвитку ринкових механізмів та культури, модернізації економіки.

Росія знаходиться в даний час лише на початку сучасної індустріальної ери, у той час як країни Заходу і Японії вже давно живуть в ері постіндустріальної. Тому Росії необхідно ще дуже багато зробити в справі модернізації своєї економіки, підвищення її конкурентоспроможності, щоб реально зміцнити свої позиції у світовій економіці і ввійти в когорту розвинених в економічному відношенні країн світу.

За роки ринкової трансформації російської економіки положення з її конкурентоспроможністю ще більше загострилося. В економіці країни погіршилася галузева структура, знизилися продуктивність праці і фондовіддача. У виробництві та експорті країни зросла частка сировини, знизилася частка готових, оброблених виробів, зокрема, продукції машинобудування.

Основна частина інноваційно-активних підприємств у Росії зосереджена лише в трьох галузях промисловості: машинобудуванні (879 або 42,5%), харчової (419 або 20,3%) та хімічної промисловості (223 або 10,8%). Однак власні дослідження та розробки вели лише 733 промислових підприємств. Найбільшу активність в інноваційній діяльності виявляють великі підприємства: майже половина інноваційно-активних підприємств має чисельність працівників, що перевищує 1000 чол.