Приватизація як шлях переходу України до ринкової економіки

ь винесення рішення про приватизацію об'єкта на підставі поданої заяви чи під кутом зору завдань Державної програми приватизації;

ь створення комісії з приватизації;

ь опублікування інформації про винесення рішення про приватизацію об'єкта;

ь проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації);

ь затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.

ь Приватизація державного майна здійснюється через: продаж частини державного майна за приватизаційні папери;

ь продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, у тому числі з виключним застосуванням приватизаційних паперів;продаж акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;

ь продаж на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства за подання покупцем документів, передбачених чинним законодавством;

ь викуп майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств застосовуються щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом. Приватизація законсервованих об'єктів та об'єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу здійснюється через: продаж на аукціоні, за конкурсом.

Приватизація зазначених об'єктів та майна невеликих державних підприємств (об'єктів малої приватизації) здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Державною програмою приватизації.Кожному громадянинові України надається право на безоплатне придбання частки державного майна на суму одержаного приватизаційного майнового сертифіката.

Працівникам підприємства, майно якого приватизується, надається право на першочергове придбання акцій за їхньою номінальною вартістю на суму і за рахунок виданого працівникові приватизаційного майнового сертифіката або першочергове придбання за рахунок власних коштів акцій за їхньою номінальною вартістю на половину суми виданого працівникові приватизаційного майнового сертифіката.

Господарське товариство, до складу якого ввійшло не менш як 50% працівників підприємства, майно якого приватизується продажем на аукціоні чи за конкурсом, користується пріоритетним правом на придбання цього майна за рівних запропонованих умов купівлі, а також правом на розстрочення платежу на строк не більше одного року з початковим внеском не менше 30% ціни, за яку придбано майно на аукціоні чи за конкурсом.

Спори, що виникають у процесі приватизації, вирішуються судом або арбітражним судом у встановленому порядку відповідно до їхньої компетенції.

За порушення законодавства про приватизацію до винних осіб застосовується кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова відповідальність відповідно до законодавства України.

V. Особливості приватизаційних процесів в Україні на шляху до ринкової економіки

Приватизація в процесі трансформації економіки України - складна соціальна, економічна і організаційно-правова проблема.. З однієї сторони, потрібно передати колишню суспільну власність до рук дійсних господарів, людей трудолюбців і підприємливих, а з іншої, неможливо допустити збагачення так званої номенклатури, державних чиновників. Необхідно створити справедливий доступ до отримання власності для кожної людини.

Стратегія приватизації в Україні в основному почала формуватись у 1994 році. До цього моменту вже було закладено правові передумови приватизації у вигляді законів про приватизацію, про власність, про підприємства і підприємницьку діяльність. З урахуванням соціально-політичних обставин, що склалися в державі, а також досвіду приватизації в інших країнах відбувалось формування концепції приватизації: вносилось коригування у діючі нормативні документи, видавались нові законодавчі акти, Укази Президента, пакети документів. До кінця 1997 року було отримано і ряд позитивних результатів по здійсненню “малої” приватизації, тобто підприємств торгівлі, побутового обслуговування, громадського харчування, місцевої промисловості. З?явилась практика проведення аукціонів та конкурсів.

У відповідності, цілями поглиблення економічних реформ із урахуванням нагромадженого досвіду в сфері приватизації в 1994-1995 роках в Україні розпочалась сертифікатна приватизація. За своїми масштабами, темпами здійснення та соціально-політичними цілями приватизація в Україні - явище унікальне, нічого подібного у світі не проводилось. Приватизація - це частина далеко крокуючих реформ, які призначені перебудувати і лібералізувати економіку України.

Принципи прискореної приватизації полягають в наступному:

· сполучення приватизації в обов?язковому порядку з ініціативною приватизацією по замовленню будь-яких юридичних і фізичних осіб;

· дотримання балансу інтересів різних соціальних прошарків суспільства;

· гнучке варіювання форм і підходів у залежності від специфіки об?єктів;

· вибір способів процедур, які забезпечують найбільш високі темпи приватизації;

· широка ініціатива місцевих органів, залучення до реалізації окремих робіт по приватизації приватних консультаційних фірм під методичним контролем Фонду Державного майна України і його регіональних відділень.

Основні цілі, що досягаються за допомогою приватизації, полягають у наступному:

Ш формування прошарку приватних власників, здатних ефективно розпоряджатися отриманою власністю;

Ш підвищення ефективності роботи підприємств;

Ш сприяння стабілізації державних фінансів, соціальному захисту населення і розвитку об?єктів соціальної інфраструктури за рахунок коштів, отриманих від приватизації;

Ш створення конкурентного середовища і забезпечення демонополізації народного господарства;

Ш залучення закордонних інвестицій.

Приватна власність в Україні відроджується по-різному. Домогосподарства утворюють одноосібну власність, роблять реальні інвестиції у різні види господарських товариств, набувають прав власності на земельні ділянки, споруджують чи купують житло. Цьому ж сприяють іноземні інвестиції у нашу економіку. Проте головним джерелом розширення приватного сектора вітчизняної економіки на першому етапі перехідного періоду, безперечно, є приватизація державного майна.

Приватизація зачепила економічні інтереси практично усіх громадян України. У ній віддзеркалилися суперечливі інтереси політиків, урядовців, керівників державних і приватних підприємств, окремих груп громадян та регіонів. Власне взаємодія цих інтересів і визначає як темпи вітчизняного приватизаційного процесу, так і проміжні результати окремих його етапів.

Досить тривалим виявився процес появи і визнання офіційною українською владою ідеї приватизації в Україні та втілення її в реальні економічні дії. Поняття „приватизація” набуло поширення серед українських економістів, правників та політичних діячів тільки на початку 90-х років.

16 листопада 1990 року у Києві опубліковано „Концепцію переходу України до ринкової економіки”. У ній записано, що Україна орієнтується на прискорення процесу роздержавлення та приватизації власності. Ця ж теза відображена у „Програмі надзвичайних заходів по стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану”, яку на пленарному засіданні Верховної Ради України 28 червня 1991 р. запропонував Кабінет Міністрів України. Програма поставила завдання розробити і ухвалити закон про роздержавлення і приватизацію в Україні.

До травня 1992 р. завершиться в основному підготовка законодавчої і нормативної бази для приватизації та будуть створені державні та приватні установи, що здійснюватимуть приватизацію державних підприємств та землі. У березні 1992 р. були ухвалені Закони України „Про приватизацію майна державних підприємств” (04. 03. 1992) та „Про приватизацію невеликих держаних підприємств (малу приватизацію)” (06. 03. 1992), а також затверджена Верховною Радою Державна програма приватизації майна державних підприємств (07. 07. 1992).

Пріоритетним завданням приватизації 1992 - 1994 рр. в Україні було формування ринкових відносин. Мільйони громадян отримали перші уроки ринку саме в процесі приватизації. Особливий акцент на виконанні завдання роздержавлення системи управління, пошуку ефективного власника і формуванні прогресивних ринкових механізмів управління було зроблено в 1995 - 1997 рр. Підприємство лише тоді працюватиме відповідно до законів ринкової економіки, тобто ефективно, коли в нього є реальний власник, зацікавлений у його роботі.

За період з 1992 по 1998 рр. в Україні відбувалася переважно сертифікатна приватизація, тому реальних грошових коштів у бюджет не надходило. До 1997 року приватизація не була значущим джерелом покриття дефіциту державного бюджету. Кошти, одержані від продажу державних підприємств та організацій, підлягали окремому обліку, і їх не використовували на відшкодування сукупного поточного дефіциту державного бюджету. Їх могли скеровувати цільовим призначенням на підтримання нового підприємницького сектора економіки, відшкодування витрат на проведення приватизації, а також покриття внутрішнього та зовнішнього державних боргів України.

Для цього було створено позабюджетний Державний фонд приватизації, і хоча прямо завдання про скерування коштів від приватизації до державного бюджету не ставили, воно завжди було відчутним. Лише 1997 р. в Державній програмі приватизації офіційно поставлено завдання про скерування коштів від приватизації в державний бюджет.

У 1997 р. від приватизації до бюджету надійшло 75,9 млн. грн., що становило 15,2% від запланованих 500 млн. грн.

З 1999 року відбувся перехід до грошового етапу приватизації, яка відбувається і дотепер; завдання поповнення бюджету міцно утвердилося серед пріоритетних, оскільки це один зі способів поповнення державної скарбниці, що не підвищує податків. До того ж, лише власник, який у змозі оплатити вартість об'єкта приватизації, спроможний успішно його розвивати.

Ще під час розробки концепції приватизації до переваг її сертифікатного методу зачисляли можливість залучення до участі в ній широких верств населення, повернення у такий спосіб громадянам власності, створеної їхньою працею, формування прошарку приватних власників.

Одна з основних проблем сертифікатної приватизації в Україні та, що вона не принесла державним підприємствам коштів і нових технологій. Більшість ефективних підприємств було або „прихватизовано”, або перетворено на закриті акціонерні товариства.

Починаючи з 1997 року в Україні проводяться численні незалежні дослідження ефективності роботи недержавних підприємств, що свідчать про більш високу ефективність роботи недержавного сектора.

Вже в 1998 р. виявлено істотну й статистично достовірну перевагу недержавного сектора в показниках, які характеризують економічну поведінку підприємств (йдеться про всі недержавні підприємства, включаючи підприємства з будь-якою часткою держвласності). Недержавні підприємства більше піклувалися про свою платоспроможність, стягування і сплату боргів; швидше обертали кошти; набагато більше були схильні до накопичень та інвестування. Така поведінка рано чи пізно мала позначитися на співвідношенні темпів зростання недержавного та державного секторів. У 1999 році вперше було зафіксовано позитивну залежність між індексами зростання виробництва та глибиною приватизації в галузях промисловості й негативну - між індексами виробництва і часткою держвласності. У 2000 р. ця залежність набула характеру стійкої, сильної та статистично значущої незалежно від методів оцінки глибини приватизації.

Саме 2000 - 2001 роки стали тією межею, коли для оцінки позитивного впливу приватизації на економічну ситуацію, власне кажучи, вже не були потрібні спеціальні дослідження. Найбільш приватизовані галузі є безсумнівними лідерами економічного зростання.

Ще один досить показовий факт: у 1999 - 2000 роках практично весь обсяг приросту простроченої бюджетної кредиторської заборгованості припадав на державний сектор. Основна маса недержавних підприємств, на відміну від державних, перестала бути бюджетними „нахлібниками”.

Попри те, що обрана з урахуванням об'єктивних умов технологія приватизації не могла швидко створити необхідні фінансові та інфраструктурні основи концентрації та вторинного перерозподілу власності, перебіг цих процесів досить інтенсивний. Звичайно, вторинний ринок цінних паперів надто малий. Та саме завдяки приватизації він сформувався і розвивається швидкими темпами. Загальний обсяг вторинного ринку цінних паперів у 2000 році зріс на 34%, у тому числі акцій - удвічі. Якщо на початок 2000 р. обсяг емісії цінних паперів становив 21,4 млрд. грн., то вже на 1 жовтня того самого року - 40,4 млрд. грн. Ігнорувати такі факти не можна.

За даними Державного комітету статистики, з 1992 року форму власності в Україні змінили майже 90,5 тис. підприємств, тобто відбувся досить масштабний процес приватизації. Він стосувався насамперед промисловості, де станом на 1 жовтня 2003 року у державній власності залишилося лише 15% підприємств. Сьогодні недержавний сектор є переважним у всіх сферах економічної діяльності. Частка приватного сектора становить у середньому 60% - від 40% у виробництві електроенергії до 98 - 99% у хімічній і легкій промисловості.

Підсумки процесу приватизації оцінюються неоднозначно. З одного боку, виконано головні завдання масової приватизації - стимулювання прискореного розвитку недержавного сектора економіки; формування на основі найактивніших соціальних сил класу приватних власників, зацікавлених у модернізації виробництва та ефективному використанні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Поява нових приватних власників стала одним із чинників подолання глибокої системної кризи 1990-х років. За 2000 - 2003 рр. реальний ВВП в Україні зріс на 31,5%, обсяг продукції промисловості - на 59,0%, сільського господарства - на 10,0%, експорт товарів і послуг - на 79,7%, доходи населення - на 120,8%; вартість основних засобів в економіці протягом 2000 - 2002 рр. збільшилася на 23,3%. Наявність позитивних тенденцій підтверджується поступовим підвищенням інвестиційних рейтингів країни, хоч і повільним, але просуванням її у рейтингах міжнародної конкурентоспроможності Давоського економічного форуму, а також у рейтингу людського розвитку ПРООН.

З іншого боку, відзначаються також недоліки та негативні наслідки процесу приватизації.

У результаті широкомасштабної сертифікатної приватизації мільйони громадян України, всупереч сподіванням, не стали реальними власниками. Більшість із понад 19 млн. акціонерів були власниками лише номінально, оскільки, беручи участь у сертифікатному аукціоні та отримуючи витяг із протоколу про його результати, вони надалі навіть не оформляли право власності на акції.

Не досягнуто однієї з головних цілей приватизації - створення масового власника. Майже 7,8 млн. громадян України відмовилися від участі в сертифікатній приватизації. Більшість із тих, хто отримав акції і формально є власником, часто не має доступу ні до установчих документів, ні до достовірної інформації про те, хто є справжнім власником підприємства.

Не сформовано значущий прошарок малого і середнього підприємництва, який у розвинених країнах є підгрунтям формування великої власності і найбільшою мірою сприяє становленню середнього класу, культури приватної власності, громадянського суспільства. Так, на початок 2003 року в Україні було зареєстровано лише 253,8 тис. малих підприємств, тобто 53 на 10 тис. населення, що є на порядок нижче, ніж у країнах з розвинутою економікою (500 - 700 підприємств на 10 тис. населення). Частка продукції малих підприємств у загальних обсягах виробництва продукції (робіт, послуг) в Україні становить лише 7,3%, тоді як у розвинених країнах - 50 - 60%.

Приватизація не стала потужним джерелом надходжень до державного бюджету, а отже - фінансової підтримки соціально-економічного розвитку країни. За оцінкою першого віце-прем'єра України М.Азарова, за 11 років бюджет України отримав лише 6 млрд. грн., тобто „півекономіки країни оцінили в 1 млрд. дол.”.

Рис. 5.1. Показники приватизації в Україні 1997-2006 рр.

Приватизація супроводжувалася численними недоліками концептуального, нормативно-правового, організаційно-методологічного, економічного, судово-проваджувального, інформаційного характеру. Особливо слід відзначити, що приватизація здійснювалася часто тіньовими, а нерідко і кримінальними методами. На найвищому рівні офіційно визнано, що ці процеси фактично не контролюються державою.

04 липня 2007- Проведена в нинішньому році приватизація на Україні дискредитує країну, заявив президент Віктор Ющенко. На зустрічі із провідними українськими бізнесменами він назвав цю сферу "непрозорою". Як негативний приклад Ющенко привів продаж компанії "Лугансктепловоз", що практично за стартовою ціною придбав російський інвестор.

На думку президента, відсутність чітких правил продажу держвласності негативно впливає на реалізацію програми. Ющенко вважав за необхідне підсилити захист прав інвесторів. По його даним, за останні роки в країні відбулося близько 3 тис спроб рейдерських атак на підприємства.

Недоліки процесу приватизації в Україні органічно пов'язані з недоліками функціонування системи державного управління, з поширеною в її середовищі корупцією. У процесі здійснення тіньових операцій корупція є не просто додатковим податком бюрократії на підприємництво, а формою селекції приватного капіталу. Той тип взаємодії бюрократії і приватного капіталу, що склався в Україні, визначив і форми зростання приватного капіталу, а саме - шляхом консолідації навколо регіональних центрів влади: так утворилися тісно пов'язані з владними (політичними) структурами промислово-фінансові групи, що отримали назву олігархічних груп, регіональних кланів.

Особливою ознакою приватизації в Україні є те, що вона стала не наслідком економічних реформ, а їх рушієм, що значною мірою зумовило відсутність того результату, якого суспільство очікувало від даного процесу.

Як показує досвід країн ЄС, Прибалтики, негативне ставлення суспільства до приватизації змінюється на доброзичливе після того, як стає очевидним її позитивний вплив на загальну економічну та соціальну ситуацію. В Україні поки що до цього далеко. Проте і в сфері громадської свідомості приватизація привела до позитивних змін. За даними соціологічних опитувань, на відміну від початкового періоду реформ, в останні роки зростає готовність населення працювати в приватному секторі економіки, та й рівень соціального самопочуття працівників там вищий, ніж у державному.

Таким чином попри всі труднощі та деформації, чимало з яких зумовлені об'єктивними причинами, приватизація в Україні все ж виконує роль фундаменту економічних реформ. Приватизація - фактично єдиний в Україні блок ринкових реформ на рівні мікроекономіки, що порівняно динамічно реалізується.

Висновки

Подолання тотального одержавлення, властивого адміністративно-плановій системі, здійснюється головним чином за допомогою приватизації. Під приватизацією розуміють продаж або безоплатну передачу державної власності в руки громадян, трудових колективів і юридичних осіб.

Нині визнано не відповідним більше духу часу протиставлення державного і приватного секторів одне одному, що пов'язано зі зміною підходу до державного підприємництва, підвищенням значимості фінансових результатів його роботи. Ставиться завдання заохочувати співробітництво обох секторів змішаної економіки не тільки усередині окремих країн, але і на рівні Європейського співтовариства. Розвитку такого співробітництва сприяє часткова приватизація, яка веде до створення змішаних фірм.

Співвідношення, що укладаються, між державним і приватним капіталом не є остаточно встановленими, вони можуть змінюватися в пошуках більш ефективного сполучення, оптимуму, проникаючи одне в одного.

Процес роздержавлення ніяким чином не розглядається як поразка держави, як її демонтаж або як можливість перекладання відповідальності за вирішення задач загальнонаціонального характеру на приватний капітал. Мова йде про оцінку припустимих із погляду ефективності масштабів прямого втручання держави в економіку, перегляді функцій і сфер, що раніше знаходилися в компетенції держави, про більш чіткий поділ прав, обов'язків і відповідальності між державним і приватним секторами економіки і, нарешті, про посилення ринкових форм держрегулювання регіонів, галузей і економіки в цілому.

Усім світовим досвідом доведено, що роздержавлення може стати популярним і ефективним лише за підтримкою суспільної думки.

Процеси приватизації самі по собі не є факторами підвищення ефективності виробництва та посилення збалансованості структури виробництва, тому що в умовах переходу від монополізації виробництва приватизовані підприємства мають можливість покращувати своє фінансове становище за рахунок зростання цін та переходу на виробництво зі скороченим асортиментом продукції. У зв'язку з цим з боку держави мають бути сформовані пріоритети і стимули розвитку приватизованих підприємств.

Проведення швидкої приватизації обумовлює неможливість в короткостроковий період розпродати державне майно з прибутком. Цей висновок випливає із загального ринкового закону, за яким перевищення пропозиції над попитом призводить до падіння цін на об'єкти, які приватизуються.

Найсерйозніша група інтересів -- працівники підприємства, яке приватизується. Вони стурбовані своїм майбутнім. Їм необхідно дати можливість стати співвласниками фірми.

Відносини власності були, є і залишаться основним економічним питанням в Україні, яке треба вирішити на шляху до ринкової економіки. Вся політична боротьба із Україні точиться за право власності на засоби виробництва і кінцевий продукт, за ініціативу в суспільно-політичному та економічному житті. І основним об'єктом боротьби ставало право на власність.

Підсумовуючи різні точки зору щодо факторів і моделей економічного зростання, доходимо висновку, що в Україні потрібна власна системна соціальне орієнтована приватизаційна модель як складова частина системної. реформи економіки.

Трансформація державного приватизаційного сектора далеко не завершена. Під контролем держави (без комунальної власності) перебувають близько 3,5 тис. підприємств, більше 400 контрольних пакетів акціонерних товариств і холдингів, 735 пакетів акцій у розмірі до 50% статутного фонду. Контроль держави поширюється на найбільше фондоємкі підприємства, держава дотепер контролює об'єкти, на частку яких доводиться 54,8% основних фондів. У найменшій мірі приватизація торкнулася наступних секторів: військово-промислового, енергетичного й транспортного комплексів, досліджень і розробок, пошти й зв'язку, телекомунікації, комунального обслуговування.

У майбутньому приватизація, природно, повинна врахувати особливе положення стратегічно значимих об'єктів і уникнути помилок індивідуальної приватизації 2000-2004 р.

При переході до індивідуальної приватизації був недооцінений рівень складності об'єктів, що належать стратегічним виробничим комплексам. Організаційні технології були розраховані на приватизацію окремих ізольованих підприємств. Поширення тіньової приватизації - поза приватизаційним тіньовим полем - стало на ділі гальмувати легітимну приватизацію та ускладнювати процес для потенційних покупців. Центральні й місцеві органи влади, що управляють державним майном, опиралися завершенню масової приватизації, звужуючей поле їхнього впливу, а поставлене завдання прискореного завершення продажів ординарних підприємств і неконтрольних пакетів акцій не було підкріплено відповідними технологіями. Незадоволення й недовіра суспільства до приватизації грало на руку бюрократії в її прагненні продовжити процес приватизації й перетворити цей надзвичайний стан суспільства в малопомітне, але постійне джерело роботи й доходів.

Нерозв'язаність перерахованих проблем створює ризики для національної економіки, перешкоджає формуванню повноцінних ринкових відносин, приводить до криміналізації процесу приватизації, знижує інвестиційну привабливість країни.

Комплексне й швидке рішення проблем, що виникли в процесі реформи державної власності, вимагає переходу від поточного планування приватизації окремих об'єктів до стратегічного планування приватизації виробничих комплексів відповідно до концепції національної безпеки й з урахуванням їх впливу на економіку, зрілості систем державного регулювання, у взаємодії з реформою керування державною власністю.

Завершення широкомасштабної приватизації не означає, що держава не буде продавати свої активи в майбутньому. Масовий процес зміниться окремими актами продажу: для стратегічних об'єктів - на основі спеціальних законів для кожного об'єкта, для інших як звичайний цивільний договір.

Однак ніяке вдосконалювання технологій, спрямоване на посилення обліку індивідуального характеру об'єктів, не вирішить головну соціальну проблему - забезпечити довіру суспільства до приватизації:

- треба відкрито і ясно сформулювати стратегію приватизації в загальному контексті трансформації економіки України, і ця стратегія повинна бути, як мінімум, зрозуміла суспільству й прийнята їм;

- всі приватизаційні процеси повинні відповідати загальноприйнятим поданням про раціональність і справедливість конкуренції;

- всі завдання приватизації відкрито відображати в приватизаційних процедурах.

Зміна відносин населення до приватизації, її суспільна легітимізація - це прямий обов'язок влади. Для рішення цього завдання немає потреби в якихось спеціальних мірах - досить ввести відкриту, зрозумілу, ефективну приватизаційну політику й ураховувати інтереси рядових громадян, при необхідності застосовуючи в приватизаційних технологіях у розумних масштабах соціальні амортизатори.

Список використаної літератури:

1. Григоренко Є.М. Приватизація в Україні: досягнення і недоліки // ДІБ “про приватизацію”. - 2006. - № 6. - С. 2-4.

2. Андреєва Т.Б. Приватизація, структура власності та робота підприємства. // ДІБ “Про приватизацію”. - 2006. - № 1. - С. 55-59.

3. Основи економічної теорії: Підручник. Ринкова економіка / Євтушевський А.С. та ін.; під ред. Ю.В. Ніколенка.-- К.: Либідь, 2004 р.

4. Економіка України: Підручник / Заблоцький Б.Ф., Кокошко М.Ф., Смовженко Т.С.-- Львів: Львівський банківський коледж НБУ, 2004 р.

5. Кучерявенко П.Х., Максименко Я.А. Роздержавлення власності в перехідній економіці України.-- Харків: 2006 р.

6. Чижова В.І. Методологічні підходи до формування соціально-орієнтованої моделі приватизації.-- К.: Національний економічний університет, 2005 р.

7. Кучеренко О.В. Науково-методичні основи здійснення масової приватизації в Україні.-- К.: Либідь, 2003р.

8. Чижова В.І. Методологічне забезпечення управління приватизаційними процесами в регіонах.-- К.: Національний економічний університет, 1998 р.

9. Економіка: Підручник / під. ред. Архіпової А.І., Нестеренко А.М., Большакова А.К.-- М.: Проспект, 2002 р.

10. Приватизація: чому навчає світовий досвід / під. ред. О.Т. Болотіна.-- М.: Наука, 2005 р.

11. Кузнецов В.О. Ринок та приватизація.-- М.: МЕіМО, 2006 р.

12. Каспін В.І., Остріна І.О. Приватизація за правилами: питання та відповіді: Довідник.-- М.: Фінанси та статистика, 2006 р.

13. Україна у цифрах у 2004 р. / під. Ред. О.Г. Осауленка.-- К.: Українська енциклопедія, 2005р.

14. С. Румянцев “Ефективність грошової приватизації як фактор розвитку ринку акцій” // “Цінні папери України”, 25 березня 2007 р.

15. С. Румянцев “Піонери грошової приватизації” // “Цінні папери України”, 2006р.

16. С. Румянцев “Як залучити інвестора: нові підходи до приватизації” // “Цінні папери України”, 2006 р.

17. П. Клименко “Вісім способів приватизації” // “Казначей”, № 24,12 червня 2007 р.

18. М. Тихомиров “Як стати власником” // “Прес-клуб”, № 17, 2005 р.

19. М. Павлишенко “Роздержавлення та приватизація: новий погляд на проблему” // “Економіка України”, № 9, 2007 р.

20. Бондар О.М. Особливості приватизації в Україні у 2007 році // Український інвестиційний журнал Welcome. - 2007. - № 6-7. - С. 45-48.

Размещено на Allbest.ru