Акціонерний капітал. Сутність, види та значення для розвитку економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Сумський національний аграрний університет

Курсова робота

з дисципліни Політекономія

на тему:

Акціонерний капітал. Сутність, види та значення для розвитку економіки

Київ - 2010

Зміст

Вступ

1.Теорія акціонерного капіталу

2.Акціонерний капітал та його види

3.Сутність акціонерного капіталу та види

4.Значення акціонерного капіталу для розвитку економіки

5.Акції та їх види

6.Примусовий продаж акцій

7.Правовий статус

Висновок

Використана література

Вступ

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ полягає в тому, що розвиток ринкових відносин, корінний перегляд поглядів на проблеми власності обумовили відродження і правове закріплення різних форм власності в Україні. Розгортання широкомасштабного процесу приватизації державних і комунальних підприємств з наступним перетворенням в акціонерні товариства пов'язано з неухильним збільшенням кількості останніх, посиленням їхнього впливу на формування ринку цінних паперів в Україні.

ПРЕДМЕТОМ ДОСЛІДЖЕННЯ є організаційно-методичні аспекти обліково-аналітичного процесу в акціонерному товаристві та фінансова оцінка відносно капіталу підприємства.

ОБ'ЄКТОМ ДОСЛІДЖЕННЯ є обліковий процес на акціонерних підприємствах відкритого й закритого типів, організація фінансів підприємницьких структур.

МЕТОЮ курсової роботи є поглиблення теоретичних знань з курсу «Політична економія», а саме вивчення питань, які торкаються категорій акціонерного капіталу.

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ. Теоретичними та методологічними засадами дослідження є наукові праці вітчизняних і закордонних вчених в галузі політичної економії.

1.Теорія акціонерного капіталу

На сьогодні, провідне місце в структурі світового капіталу належить акціонерному (корпоративному) капіталу. Процес становлення акціонерних товариств відбувався досить складно й неоднозначно, поступово проявлялися як їх переваги так і недоліки. Перші вагомі дослідження природи акціонерного капіталу провели представники класичної школи економічної теорії Адам Сміт і Джон Стюарт Міль.

Одним з перших категорію „акціонерний капітал” дослідив Адам Сміт. У своїй праці „Дослідження про природу та причини багатства народів” він дав визначення капіталу як частини майна людини, з якої вона прагне отримати дохід. У своїй праці він також провів дослідження акціонерних компаній, що функціонували в той період. Важливим є приклад заснованої Джоном Ло „Компанії всіх Індій”, яка займалась колоніальною торгівлею Франції. Для фінансування компанії заснований Джоном Ло банк здійснив випуск надмірної кількості паперових грошей, що призвело до банкрутства банку і компанії. Дослідження даного прикладу дало змогу Адаму Сміту визначити певні недоліки корпоративного (акціонерного) капіталу, одним з яких була можливість фіктивного засновництва. Він також виявив одну з основних властивостей корпоративних структур, яка полягає у розмежуванні функцій власності та управління корпоративним капіталом. Причиною такого розмежування Адам Сміт назвав неминучість зростання суспільного характеру корпоративного капіталу та появи великої кількості акціонерів, що призведе до нездатності всіх власників корпорації ефективно нею управляти.

На формування поглядів щодо природи акціонерного капіталу, серед представників класичної школи економічної теорії, значно вплинув Джон Стюарт Міль та його праця „Основи політичної економії”. На його думку основною причиною формування акціонерного капіталу було виникнення „великого виробництва”, що вимагало застосування значно більшого об'єму капіталу, ніж могли собі дозволити використовувати окремі підприємці. Це й спонукало підприємців до об'єднання своїх капіталів, ідей, вмінь у господарські товариства. У своїй праці Дж. Ст. Міль визначає переваги та недоліки акціонерних товариств.

Першою перевагою він називає потужність та ефективність такого роду товариств. В його праці наведене таке твердження, що окремий економіст не зміг би побудувати залізну дорогу від Лондона до Ліверпуля. Подібні потужні роботи міг би здійснювати лише уряд, але втручання уряду у виробництво є не бажаним. Зростання вимог споживання змушувало навіть найбагатших капіталістів створювати акціонерні товариства з великої кількістю працівників і великим капіталом.

Важливим в діяльності акціонерних товариств є принцип гласності на якому базувалося створення акціонерного капіталу. Оскільки учасники товариства об'єднувались для досягнення якоїсь спільної мети, то вони були зацікавленні в швидкому і достовірному розповсюдженні інформації про стан акціонерного товариства, що давало змогу вчасно та ефективно реагувати на проблеми та збої в діяльності товариства. На думку Дж. Ст. Мілля, принцип гласності здіснює навіть більший вплив на діяльність товариства ніж сам акціонерний капітал.

Однак, поряд з перевагами акціонерних товариств існує ряд недоліків у їх діяльності. Найбільш суттєвим з них є незацікавленість менеджерів в результатах діяльності підприємства. Це було пов'язано з тим, що акціонерним товариством управляла людина яка не була власником даного підприємства. Як наслідок, товариство може розвиватись не ефективно, не приносити прибутку своїм власникам і саме його існування може опинитись під загрозою. Саме тоді постала проблема зацікавлення найманого управляючого у розвитку компанії. Необхідним стало створення певних правил і нормативів для контролю за управляючим товариства його власниками. Ефективним також стало встановлення розміру заробітної плати управляючому, яка б залежала від розміру прибутку товариства. Ще одним недоліком акціонерного товариства Дж. Ст. Мілль називає „зневажання дрібних вигід та малої економії”. Дана проблема пов'язана з тим що, найманий працівник часто нехтує можливістю отримати малий прибуток або зменшити на не велику суму витрати, вважаючи зайвим витрачати на це свій час та зусилля. В наслідок цього, дрібні суми додаються і можуть перерости в значний недоотриманий прибуток і зайві збитки.

Аналізуючи переваги і недоліки акціонерних товариств Дж. Ст. Мілль не надає їм остаточної переваги над приватними підприємцями. За його словами, необхідно враховувати всю наявну інформацію про ситуацію, яка на даний момент існує на ринку.

Представники класичної школи економічної теорії зробили вагомий внесок в розвиток дослідження категорії „акціонерний капітал”. Вони перші дослідили економічну суть та природу даної категорії, визначили основні переваги та недоліки акціонерних товариств.

Вказані ними недоліки досить чітко проявилися і стали актуальними майже в усіх постсоціалістичних країнах під час переходу їх економік на ринкові принципи функціонування. Поряд з цим не було чіткого усвідомлення і розуміння переваг акціонерних товариств, що призвело до економічної кризи в даних країнах.

2.Акціонерний капітал та його види

Акціонерний капітал утворюється з внесків акціонерів шляхом придбання ними цінних паперів - акцій. У зв'язку з особливостями утворення акціонерний капітал існує в двох вимірах: у формі засобів виробництва, залучених на підприємстві, і у формі цінних паперів - акцій та облігацій. Капітал, що функціонує у виробництві, має певну вартість і в процесі кругообігу та самозростання послідовно виступає в одній із трьох функціональних форм і виконує відповідну функцію. Промисловий капітал з усіма його відособленими формами являє собою реальний капітал. Інакше кажучи, реальний капітал - це той, що функціонує у виробництві. Але поряд з реальним капіталом, що зайнятий у виробництві, існують акції і облігації, які представляють засоби виробництва. Акції та облігації самі по собі ніякої вартості не мають, крім мізерної вартості паперу, на якому вони віддруковані. Вони становлять собою лише титул вчасності, який дає право на доход у формі дивіденду чи проценту. Завдяки здатності приносити доход їх власникам акції та облігації сприймаються як капітал. Але це капітал не дійсний, а фіктивний. Отже, фіктивний капітал - це сума всіх акцій та облігацій даного суспільства. В той час як реальний капітал функціонує в процесі виробництва, фіктивний у формі цінних паперів здійснює самостійний рух на фондовій біржі. Одна з особливостей реального капіталу полягає в тому, що після завершення кругообігу він повертається до його власника. А ось власник акції не має права на одержання назад свого грошового капіталу. Щоб вернути свій капітали, він повинен продати акції на ринку цінних паперів. В залежності від курсу акцій він може одержати при цьому більше чи менше грошей в порівнянні з тими, що сам вклав у акції, проте за будь-яких обставин грошовий капітал, що повернеться, не буде частиною реального, того що функціонує у виробництві.

Фіктивний капітал виникає на основі реального капіталу. Якби не було капіталу, який створює додаткову вартість, то не міг би виникнути і розвиватися фіктивний капітал, який претендує на присвоєння частини додаткової вартості, хоча сам її не створює. Фіктивний капітал не є чимось випадковим для розвинутого товарного виробництва: він закономірно виникає на основі позичкового капіталу. Всі цінні папери, які дають право на доход, за своєю економічною суттю - документи, що відображають рух позичкового капіталу. Щоправда, позичковий капітал у більшості випадків використовується функціонуючим капіталістом, відтворюється в ході, кругообороту промислового капіталу і після повертається до йоги власника з процентом. В той час як фіктивний капітал ніякого безпосереднього відношення до руху промислового капіталу не має. Після першого випуску акцій, коли капітал, що дорівнює їх величині, почав свій рух у виробництві як реальний капітал, цінні папери попадають на фондову біржу і стають об'єктом купівлі-продажу відносно до ходу відтворення і руху всього промислового капіталу. Одна і та ж акція може бути продана і куплена десятки разів. Ця особливість фіктивного капіталу є типовою для всіх його форм - векселів, застав, акцій, облігацій тощо. Грошова сума, що позначена на акції, називається номінальною вартістю акції. Ціна, за якою продаються і купуються акції на ринку цінних паперів, називається курсом акцій. Покупець купує акції задля одержання доходу у вигляді дивіденду-Тому, чим вищий дивіденд, тим вищим буде курс акцій, і навпаки. Поряд з цим, купуючи акції, покупці розраховують одержати доход на свій капітал не менший, ніж той, який вони могли б одержати, якби свій капітал віддали в позику. Покупець погодиться заплатити за акцію таку суму грошей, яка, будучи покладеною в банк, давала б такий же доход, як і дивіденд на дану акцію. Оскільки дивіденд і процент за величиною, як правило, не співпадають, остільки ціна акції досить часто не співпадає її номіналом.

Припустимо, що акція приносить щорічний дивіденд в 9 дол. і що позичковий процент дорівнює 3, тобто на кожну сотню доларів, вкладену в банк, вкладник одержує щорічний доход в 3 дол. Щоб одержувати щорічно 9 дол. , йому потрібно було б вкласти в банк 300 дол. Але замість цього власник грошей може придбати акцію, яка приносить протягом року ті ж 9 дол., заплативши за неї ті ж 300 дол.

Курс акцій, таким чином, дорівнює дивіденду поділеному на позичковий процент і помноженому на 100, тобто за формулою:Курс акцій = дивіденди / позичковий процент * 100Отже, курс акцій прямо пропорціональний величині дивіденду і обернено пропорціональний рівню позичкового проценту.Акції, що випускаються акціонерним товариством, поділяються на привілейовані і звичайні ( прості ).

3.Сутність акціонерного капіталу та види

Власність акціонерних структур формується за рахунок злиття капіталів їх засновників, а також випуску та продажу цінних паперів. З точки зору речового змісту (об'єктів) акціонерні компанії представлені у засобах виробництва (машинах, устаткуванні, будівлях та ін.), науково-дослідних організаціях, ліцензіях, патентах тощо. З точки зору суспільної форми (відносин власності) вони характеризуються відносинами між засновниками, найманими працівниками, власниками акцій, державою, фінансово-кредитними інституціями з приводу привласнення частини додаткового продукту у формі засновницького прибутку, дивіденду, сплати податків державі тощо.

У структурі акціонерного капіталу (власності) відокремлюють власний та запозичений капітал. Перший складається з коштів, отриманих від випуску і реалізації цінних паперів та резервного капіталу, що утворюється в результаті відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Власний капітал також може збільшуватись від подальших випусків акцій. Запозичений капітал утворюється за рахунок банківського кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій.

Акціонерні товариства, акумулюючи великі капітали шляхом випуску і продажу акцій, у той же час не зобов'язані повертати їх через відповідний термін, як при звичайній банківській позичці. Можливість такої форми централізації капіталу була підготовлена всім попереднім ходом розвитку капіталізму. Тенденція норми прибутку до зниження, що мала місце, та інші фактори сприяли утворенню грошових капіталів, які не знаходили прибуткового використання через те, що ці капітали були недостатніми для організації крупних, конкурентоспроможних підприємств. Власники цих капіталів були змушені віддавати їх в позичку під звичайний процент. Щоб невеликі грошові капітали могли знайти використання в сфері виробництва, їх потрібно було об'єднати. Таку централізацію капіталів і було досягнуто в формі акціонерного капіталу.

ФІКТИВНИЙ КАПІТАЛ ТА ЙОГО ВІДМІННОСТІ ВІД РЕАЛЬНОГО

У ринковій економіці існує і так званий фіктивний капітал. Такий капітал представлений у цінних паперах (акціях, облігаціях) і дає право його власникам отримувати дохід у вигляді дивідендів і процентів. Він здійснює самостійний рух на ринку цінних паперів, де вони продаються та купуються. Свою назву фіктивний капітал дістав тому, що він створює ілюзію, нібито всі цінні папери є дійсним (реальним) капіталом і приносять дохід, не будучи безпосередньо пов'язаними з відтворенням.

Проте цінні папери самі по собі не створюють вартості (цінності). Водночас, як відомо, вони дають право на привласнення частки прибутку. Кількісно сума капіталу, вкладеного в цінні папери в капіталістичних країнах, у кілька разів перевищує суму капіталу, вкладеного безпосередньо в сферу виробництва, торгівлі та банківської справи.

Фіктивний капітал не є відособленою часткою промислового виробництва і не виконує специфічних функцій у процесі руху реального капіталу та самозростання останнього. Більше того, рух цих капіталів може здійснюватися у протилежних напрямах.

Отже, відбувається своєрідна роздвоєність капіталу. З одного боку, існує реальний капітал, з іншого -- його відображення в цінних паперах.

Реальний капітал функціонує в процесі виробництва, а цінні папери починають своє особливе «життя», самостійний рух на фондовій біржі як фіктивний капітал.

Одна з особливостей реального капіталу полягає в тому, що після здійснення кругообігу він повертається до свого власника. Власник же акцій, як зазначалося раніше, не має права на повернення свого грошового капіталу. Щоб його отримати, він повинен продати акції на ринку цінних паперів. При цьому він може одержати більше або менше, ніж вклав в акції, але в будь-якому випадку повернений грошовий капітал не є часткою реально функціонуючого капіталу. Реальний капітал може ще не завершити свого кругообігу; в той же час власник акцій, продавши їх, вже поверне свій грошовий капітал.

Тут слід розуміти ще й таке: фіктивний капітал виникає на основі реального (дійсного) капіталу, оскільки за відсутності останнього, який «породжує» прибуток, не міг би виникнути і розвиватися фіктивний капітал, що претендує на отримання відповідної частки прибутку, але сам її не створює.

Фіктивний капітал є товар, що обертається на ринку і має ціну. Він, як зазначалось, рухається поза кругообігом дійсного капіталу, вкладеного у виробництво. Важливо підкреслити, що фіктивний капітал не є чимось випадковим для капіталізму. Він закономірно розвивається на основі позичкового капіталу. Всі цінні папери -- це титул на дохід, тобто за своєю економічною сутністю є документами, які віддзеркалюють рух позичкового капіталу.

Але капітал, відданий в позичку, в більшості випадків використовується функціонуючим капіталістом і відтворюється в процесі кругообігу промислового капіталу, а потім повертається до власника з процентом. Фіктивний же капітал безпосереднього відношення до руху промислового капіталу не має. Після первинного випуску акцій, коли капітал дорівнює їх вартості, і почав рух як реальний, цінні папери потрапляють на ринок (фондову біржу) і стають об'єктом купівлі-продажу безвідносно до реального ходу відтворення. Одна й та сама акція може бути продана і куплена десятки разів. Ця особливість фіктивного капіталу типова для всіх його форм: векселів, заставних зобов'язань, акцій, облігацій та інших цінних паперів, які виникають у зв'язку з угодами (операціями) позички.

Взагалі фіктивний капітал кількісно перевищує позичковий, і їх рух не збігається. При цьому розмір позичкового капіталу впливає на дохід, який він приносить. Фіктивний капітал сам залежить від доходу.

МОДЕЛІ АКЦІОНЕРНОЇ ВЛАСНОСТІ

З відповідним ступенем умовності в економічній літературі виокремлюють дві існуючі нині базові моделі акціонерної власності.

Перша -- це так звана англосаксонська модель, де 20--30 % акцій іммобільні, надовго залишаються в руках небагатьох власників і формують контрольні пакети. У той же час 70--80 % акцій рухливі, легко переходять із рук в руки як об'єкт торгівлі «в роздріб» на фондовому ринку.

Другу модель називають континентальною. У цьому випадку у постійних акціонерів зосереджено 70--80 % акцій, а 20--30 % їх надходять на ринок і розглядаються інвесторами як об'єкт тимчасового вкладення коштів.

Принципова відмінність між цими двома моделями розподілу акцій полягає у тій ролі, яку відіграє їх ринок. Перша модель допускає, що із акцій, які обертаються на біржі, можна сформувати нові контрольні пакети. Біржа виступає тут як ринок контролю, який ставить частку кожного відкритого акціонерного товариства у безпосередню залежність від властивих цьому ринку критеріїв ефективності, вищим з яких є курс акцій.

Друга модель передбачає меншу рухливість акцій від одного власника до іншого, а тому й меншу імовірність втрати контрольного пакета акцій.

Враховуючи ті тенденції, що характерні для акціонування в Україні, можна передбачити таке: воно приведе до формування другої, континентальної моделі власності на акції.

Акціонерна форма забезпечує власникам акцій в одних випадках вищий фактичний дохід, ніж звичайний процент, в інших -- надію на нього. Це робить вкладення грошових капіталів в акції привабливішими порівняно зі звичайною позичкою.

ПРИБУТКИ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ТА ЇХ РОЗПОДІЛ

Акціонерні підприємства характеризуються рядом переваг порівняно з індивідуальними капіталістичними підприємствами. Акціонерна форма відкриває можливості вищої концентрації виробництва і тим самим дозволяє реалізувати переваги крупного бізнесу. Тобто створення акціонерного товариства призводить до формування особливого, так званого засновницького прибутку. Даний прибуток утворюється як різниця між сумою, одержаною від реалізації цінних паперів по біржовому курсу, і вартістю реального капіталу, вкладеного у товариство. Цей вид прибутку виникає в усіх випадках, коли засновується нове акціонерне товариство або відбувається перетворення індивідуальних капіталістичних підприємств на акціонерні.

Засновницький прибуток -- одна із форм прибутку, який у своїй основі є капіталізованим підприємницьким доходом.

Власники акцій, як правило, не претендують на одержання середнього прибутку, а задовольняються дивідендом, величина якого (коли співвіднести дивіденд не до номінальної вартості акцій, а до її ринкового курсу) наближена до звичайного позичкового процента. Купівля акції розглядається як використання капіталу як капіталу -- власності.

Таким чином, якщо акціонерне підприємство забезпечує всім власникам акцій дивіденд, що дорівнює проценту, воно може продовжувати функціонувати. У період гострої конкурентної боротьби, зумовленої проблемами збуту товарів (послуг), АТ можуть знизити ціни на акції і продавати свою продукцію на рівні витрат виробництва плюс процент. Зрозуміло, доходи акціонерних підприємств за цих умов суттєво скорочуються і, більш того, може взагалі зупинитися виплата дивідендів. Але акціонерний капітал продовжує функціонувати.

Слід відзначити і той факт, що акціонери не відповідають усім особистим майном за діяльність товариства. Вони несуть лише обмежену відповідальність у розмірі внесеного паю, тобто суми, виплаченої за акції. Коли таке товариство зазнає краху, то його власний і резервний капітали використовуються для задоволення претензій кредиторів і лише залишок, якщо такий є, сплачується акціонерами.

Власник акції не має права вимагати від акціонерного товариства повернення вартості акцій за їх номіналом. У той же час він може продати акцію на ринку цінних паперів -- фондовій біржі.

Розподіл одержаного прибутку здійснюється за рішенням правління акціонерного товариства. При цьому частка прибутку використовується для розширення масштабів виробництва і поповнення резервного капіталу, ще одна частка його спрямовується на виплату зарплати і премій (тантьєм) управлінському персоналу акціонерних товариств, також певна частка виплачується державі у вигляді податків і процента кредиторам. Після всіх цих відрахувань прибуток, який залишився, розподіляється між акціонерами пропорційно кількості акцій, належних їм. Ця залишкова частка прибутку й утворює дивіденд.

Величина дивіденду не є раз і назавжди даною і постійною. Вона може збільшуватись або зменшуватись залежно від загальної суми прибутку, отриманого акціонерним підприємством, і від розміру прибутку, який розподіляється між акціонерами. У реальній практиці загальна сума прибутку може зростати, у той же час як сума прибутку, що розподіляється між акціонерами, залишатись без змін або навіть зменшуватись. Це залежить від обраної стратегії та перспектив розвитку акціонерного товариства. В окремі періоди загальна сума прибутку може залишатись попередньою, а обсяг прибутку, що розподіляється, підвищитись за рахунок нагромадженого раніше резервного капіталу. Рішення про те, яка частка прибутку буде розподілена між власниками акцій, а яка використана для інших цілей, приймається правлінням товариства. Вирішальна роль тут належить власникам контрольного пакета акцій.

4.Значення акціонерного капіталу для розвитку економіки

Основою розвитку ринкової економіки є акціонерні товариства, що підтверджується як світовим досвідом, так і вітчизняними реаліями. Беззаперечним є і той факт, що базисом для лідерства корпорацій у сучасній економіці є їх переваги у доступі до зовнішніх джерел фінансування, насамперед акціонерного капіталу, який має безстроковий характер.

Проте в Україні складається парадоксальна ситуація: з одного боку, за більшістю виробничих показників корпорації лідирують, а з іншого - про їх переваги щодо формування капіталу на ринку цінних паперів говорити ще зарано. Цей своєрідний парадокс зумовлює необхідність аналізу внутрішніх і зовнішніх причин, які впливають на небажання вітчизняних компаній відмовлятися від використання пайових інструментів у своїй емісійній стратегії.

Насамперед, зазначимо, що, характеризуючи акціонерний капітал як об'єкт управління, ми акцентуємо увагу на таких його характеристиках, як обсяг і вартість.

Чинним законодавством закріплено існування таких обмежень щодо обсягів випуску пайових цінних паперів:

* максимальний обсяг випуску привілейованих акцій -- не більше 25% статутного капіталу;

* загальний мінімальний розмір статутного капіталу - відповідно 1 250 мінімальних заробітних плат.

Історично існування вимог до мінімального розміру статутного капіталу розглядалося як практичне забезпечення гарантійної і стартової функцій власного капіталу. Водночас існує цілий ряд країн, де така норма відсутня, а точніше, мінімальний розмір статутного капіталу встановлено на рівні однієї грошової одиниці відповідної країни. У нашій державі більшість акціонерних товариств було реорганізовано у корпоративну форму під час приватизації, тому вже на той момент вони мали у розпорядженні активи, достатні для розвитку бізнесу, що нівелювало стартове значення статутного капіталу.

Гарантійна функція акціонерного капіталу набуває практичного наповнення в контексті існування обмежень щодо випуску облігацій підприємств залежно від розміру власного капіталу. Вітчизняний корпоративний сектор -- це, насамперед, крупні підприємства, тоді як у ма-лому і середньому бізнесі акціонерна форма використовується недостатньо. Положення щодо мінімального розміру статутного капіталу набуде суто прагматичного наповнення лише у випадку, коли малі і середні підприємства оберуть акціонування одним із напрямків свого розвитку.

Значно складніше та більш неоднозначно виглядає ситуація з показником вартості акціонерного капіталу. Саме він характеризує для корпорації обсяг коштів, сплачених на користь інвесторів (у даному випадку -- акціонерів). Більшість класичних теорій фінансового менеджменту виходять із того, що власник акцій має можливість отримувати два види доходів -- дивіденди і позитивні курсові різниці. При цьому окремі науковці обстоюють індиферентність акціонерів до шляхів отримання доходів, інші розглядають цей процес на користь дивідендів, які є більш імовірними та прогнозованими. Загалом, головний висновок концепцій вартості капіталу є таким: за мінімальної вартості капіталу компанія може досягти максимальної ринкової оцінки.

Ситуація різко змінюється, якщо враховувати так звані доходи від контролю над акціонерним товариством -- грошові потоки на користь акціонерів та менеджерів, які приймають управлінські рішення. Окрім того, на показник вартості акціонерного капіталу впливають ще два фактори: по-перше, необов'язковий характер виплати дивідендів акціонерним товариством; по-друге, вплив на формування позитивних курсових різниць ринкових факторів.

На практиці основним чинником, що визначає можливості впливу на характеристики акціонерного капіталу в площині вартості, є використання особливих режимів виплати за акціями. Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» передбачена рівноправність усіх простих акцій акці-онерного товариства, а Законом України «Про господарські товариства» (ст. 37) встановлена періодичність виплат диві-дендів -- один раз на рік за підсумками календарного року. Задекларована в Україні рівноправність простих акцій не дозволяє враховувати існування специфічних персоніфікованих нематеріальних активів (ділові зв'язки, знання, професійний досвід і т.п.). Такі активи можуть бути використані їх власниками в інтересах корпорації лише за умови наявності відповідних управлінських повноважень.

Внаслідок додаткового випуску акцій та можливого розмивання своєї частки (якщо акціонер не бере участі в додатковій емісії або придбаває меншу кількість акцій, ніж та, яка належить йому на момент емісії) власники таких активів зменшують права на управління та переглядають своє ставлення до їх використання.

У свою чергу, тільки за умови наявності у структурі капіталу простих акцій з різними правами на управління та участь у розподілі прибутку акціонери, які володіють нематеріальними персоніфікованими активами, збережуть повноваження щодо них та стимули до їх використання.

Фінансовий менеджмент, як окремий напрям економічної науки, у процесі свого розвитку виробив, здавалося б, непохитні постулати щодо управління вартістю акціонерного капіталу. Коротше кажучи, їх зміст можна сформулювати таким чином. По-перше, для будь-якої корпорації вартість її акціонерного капіталу завжди є вищою за вартість зобов'язань. Така різниця обумовлена різним ризиком для власників пайових і боргових фінансових інструментів. Акціонери завжди претендують на грошові потоки після кредиторів. Це знайшло своє відображення в одному з методів розрахунку вартості акціонерного капіталу, який дістав умовну назву «дохідність облігацій плюс премія за ризик». В основі його розрахунку -- дохідність облігацій корпорації, до якої акціонерам додається премія за ризик, і таким чином обчислюється дохідність, які очікують акціонери.

По-друге, згідно зі згадуваною концепцією двох класичних видів доходів -- курсових різниць і дивідендів, яка знайшла своє відображення в моделі Гордона, дохідність акцій визначається як сума дивідендної дохідності і дохідності приросту капіталізації.

Аналіз ситуації на розвинених ринках не завжди підтверджує наведені тези, тим більше парадоксальною є ситуація на так званих нових ринках, де механізми ціноутворення є нестійкими. Візьмемо, наприклад, ситуацію у Сполучених Штатах.

З рисунка видно, що загалом дані щодо дохідності акцій і 10-річних корпоративних облігацій підтверджують постулати класичних теорій фінансового менеджменту: дохідність пайових інструментів перевищує дохідність боргових. Виняток -- ситуація 2001-2002 рр., коли у зв'язку з масштабною кризою дохідність акцій була від'ємною і відбулося різке зростання дохідності корпоративних облігацій. Така поведін-ка учасників ринку в кризові періоди є досить симптоматичною: емітенти за рахунок активізації на борговому сегменті ринку намагаються втримати власні позиції та відновити довіру до цінних паперів об'єктів інвестування.

Зауважимо, що наведені дані характеризують дохідність, отриману інвесторами, тоді як вартість капіталу для американських корпорацій є трохи іншою. Зокрема, середнє значення ди-відендної дохідності акцій на ринку США за розглядуваний період склало лише 1,71%. Інша складова дохідності акцій забезпечувалася зростанням ринкових цін.

Чи є можливим використання наведених моделей та постулатів концепції вартості акціонерного капіталу в Україні? Дати позитивну відповідь на це запитання не можна через багато заперечень такого порядку:

* по-перше, активність вітчизняних корпорацій у сфері дивідендної політики є низькою -- лише близько 7-10% вітчизняних АТ регулярно сплачують дивіденди. Відповідно одразу унеможливлюється використання моделей, орієнтованих на врахування дивідендної дохідності в розрахунку вартості акціонерного капіталу ;

* по-друге, механізми ціноутворення на вторинному ринку акцій є недосконалими, а в переважної більшості компаній вони відсутні;

* по-третє, слабкий захист прав міноритарних акціонерів поєднується з тенденцією до укрупнення пакетів акцій. Сукупний вплив таких факторів виявляється у зростанні доходів від контролю над акціонерними товариствами, які отримує визначена кількість власників;

* по-четверте, у більшості вітчизняних акціонерних товариств на сек'юртизованій частині боргового ринку відсутні кредитні історії, що ускладнює використання методу «доходність облігацій плюс премія за ризик».

Як результат, складається парадоксальна ситуація: як джерело фінансування випуск акцій розглядається в останню чергу. Більше того, під час здійснення таких випусків головню метою стає збереження контролю над підприємством, а не ймовірні дивідендні вигоди або нарощування капіталізації. Ситуація ускладнюється тим, що під час додаткових випусків капітал на підприємство надходить у межах однієї фінансово-промислової групи. Таке переміщення капіталу здійснюється на «квазіринкових» засадах, ігноруються будь-які принципи управління капіталом та раціональність у прийнятті рішень. З формальної точки зору акці-онерний капітал для таких підприємств стає безкоштовним джерелом фінансування. Подібна ситуація несе в собі цілу низку системних ризиків, які становлять загрозу корпоративному сектору.Насамперед, зазнає деструктивних змін мотиваційний механізм управління формуванням капіталу акціонерного товариства -- зникає необхідність мінімізації його вартості. Окрім того, ігноруються та порушуються права дрібних акці-онерів, які не мають можливості отримувати доходи від контролю. І нарешті, фондовий ринок не виконує головних своїх функцій -- індикативної контрольної.

Зрозуміло, що подібна ситуація вимагає негайного втручання з боку держави. Однак в українських реаліях межа між державним чиновником і бізнесменом є занадто тонкою, а інколи просто непомітною. Тому розраховувати на негайну реакцію не доводиться.

5.Акції та їх види

Акція - це цінний папір, який свідчить про пайову частину її власника в статутному фонді АТ.

Розрізняють чотири види акцій:

іменні,

на пред'явника,

привілейовані,

прості.

Як правило, окремі громадяни стають власниками іменних акцій. У цьому випадку до книги реєстрації акцій мають бути внесені відомості про кожну іменну акцію (у тому числі про власника і час придбання акції), а також про кількість таких акцій у кожного акціонера.

При реєстрації акції на пред'явника до книги заносяться лише відомості про їх загальну кількість. На відміну від простих, привілейовані акції дають їх власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у поділі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Привілейовані акції є вигідним вкладом доходів населення, оскільки вони застраховані від фінансових невдач у діяльності товариства і водночас дають право повною мірою користуватися його

успіхами.

Додатковий випуск акцій можливий у тому випадку, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю, не нижчою від номінальної. Випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства, заборонений.

Засновники товариства зобов'язані викупити не менше 20 % акцій. Власники акцій мають право на одержання частини доходу від діяльності акціонерного товариства. Частина доходу, виплачувана власникові акцій, називається дивідендом. Дивіденди виплачуються за підсумками року у порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет і процентів за банківський кредит.

Акції можуть мати номінальну, емісійну, балансову, конверсійну, ліквідаційну, ринкову вартість та курс.

Номінал акції -- це величина, що вказана на бланку акції. Вона характеризує частку статутного капіталу, що припадає на одну акцію під час заснування товариства.

Емісійна вартість -- вартість, за якою акція реалізується (продається) на первинному ринку. Вона може відрізнятися від номіналу.

Балансова вартість -- це розмір власного капіталу, що доводиться на одну акцію. Якщо емітовані лише прості акції, то ця вартість визначається діленням власного капіталу на їх кількість.

Ринкова вартість-- це ціна, за якою акції продаються та купуються на ринку; саме за цією ціною вони котируються на вторинному ринку цінних паперів.

Курс акції -- відношення ринкової вартості до номіналу, що виражається в процентах.

Ліквідаційна вартість визначається в момент ліквідації акціонерного товариства. Вона показує, яка вартість його майна, яке підлягає реалізації у фактичних цінах після розрахунку з кредиторами, припадає на одну акцію.

Наступною характеристикою акцій є дохід, який вона приносить інвестору. Від придбаних акцій можна отримати доходи за рахунок трьох джерел: від дивідендів, від підвищення ринкової вартості цінних паперів і від збільшення кількості акцій у результаті їхнього дроблення.

Приріст курсової вартості акції може становити істотну частку доходів інвестора.

Приріст курсової вартості виникає внаслідок двох причин:

1. Можливий спекулятивний підйом на ринку, що не має під собою об'єктивних довгострокових підстав.

2. Реальний приріст активів підприємства.

У разі продажу акцій через певний час власник отримує дохід не тільки

від дивідендів, а й від різниці вартості в моменти придбання та продажу.

Значна кількість дроблень здійснюється для збільшення кількості акцій в обігу. Разом з тим інколи застосовується процедура консолідації (зворотного дроблення) акцій. Консолідація зменшує кількість акцій в обігу та збільшує біржовий курс цього цінного папера обміном частини однієї знову випущеної акції на кожну раніше випущену. Зворотне дроблення використовується також для підвищення комерційної привабливості акцій за допомогою доведення їхнього курсу до вищого рівня.

Рівень безпеки інвестування в привілейовані акції значно вищий, ніж у прості, бо вони мають переважне право на отримання передбаченого рівня дивідендів і частки майна за ліквідації акціонерного товариства. За ступенем надійності вкладень привілейовані акції займають проміжне значення між простими акціями та облігаціями компанії.

Як відомо, акції поділяються також на іменні та на пред'явника.

За роботи з цінними паперами такий їх поділ інвестор найменше бере до уваги. Це питання більше цікавить емітента, тому що поділ акцій на іменні та на пред'явника дає змогу контролювати рух акціонерного капіталу.

Коефіцієнт дивідендних виплат показує частку чистого прибутку акціонерного товариства, яку було виплачено у вигляді дивідендів, тобто характеризує дивідендну політику товариства.

,

де К_Д -- коефіцієнт дивідендних виплат;

Д -- сума дивідендів, виплачених акціонерними товариством у періоді, що розглядається;

ЧП -- сума чистого прибутку в періоді, що розглядається.

Коефіцієнт забезпеченості привілейованих акцій чистими активами дає змогу визначити ступінь захисту капіталу за його інвестування в привілейовані акції.

,

де КЗ_ЧА -- коефіцієнт забезпеченості привілейованих акцій чистими активами;

ЧА -- сума чистих активів акціонерного товариства, що визначається як різниця між загальною сумою активів за балансом і сумою нематеріальних активів, поточних і довгострокових зобов'язань;

А_ПРИВ -- кількість привілейованих акцій товариства.

Усі ці показники характеризують ефективність попередніх випусків акцій товариства.

6.Примусовий продаж акцій

Керівництво відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) примушує працівника товариства М. - власника пакета акцій ВАТ продати свої акції, обґрунтовуючи це тим, що ВАТ невдовзі перетвориться на закрите акціонерне товариство (ЗАТ). Чи правомірні дії керівництва ВАТ? Якщо ні, то як працівникові захистити свої права?

АКЦІЯ, ЯК ОБ'ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

Акції безумовно є об'єктом цивільних прав. Згідно зі ст.178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обігу або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Згідно з ч.1 ст.13 Закону України «Про власність» від 07.02.91 р. №697-XII акції та інші цінні папери є об'єктами права приватної власності. У ст. 316 ЦК передбачено положення, згідно з яким правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Безумовно, акції є майном акціонера (власника акції).

Згідно зі статтями 317 та 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування, розпорядження своїм майном, тобто власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на свій розсуд.

ПОНЯТТЯ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА. ВІДМІННОСТІ МІЖ ВАТ ТА ЗАТ

Статутний капітал АТ поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, а не на частки, як у товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю.

Отже, основна відмінність між ВАТ та ЗАТ полягає у порядку розміщення та обігу акцій. Акції ВАТ на етапі заснування товариства та збільшення його статутного фонду розповсюджуються шляхом відкритої підписки, а їх купівля-продаж на вторинному ринку може здійснюватися на фондових біржах. Власники акцій на свій розсуд (без згоди інших акціонерів та товариства) мають право вчиняти щодо них будь-які правочини з дотриманням вимог законодавства (дарувати, продавати, обмінювяти, заповідати). Обіг акцій ЗАТ обмежується як на етапі заснування товариства (акції розповсюджуються між його засновниками), так і в процесі додаткових емісій (акції розміщуються серед заздалегідь визначеного кола осіб). Крім того, встановлюється обмеження щодо обігу акцій на вторинному ринку - заборона їх купівлі-продажу на фондових біржах.

Це, зокрема, підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 11.05.2005 р. № 4-рп/2005 у справі №1-11/2005.

Як випливає із цього рішення, ч. 1 ст. 25 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. №1576-ХІІ (далі - Закон №1576), визначаючи види акціонерних товариств і відмінності між ними, встановлює, що акції ЗАТ розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, їх не можна купувати та продавати на біржі. Іншої заборони щодо купівлі-продажу акцій ЗАТ Закон №1576 не встановлює, і їх можна купувати-продавати у порядку, передбаченому ст. 28 цього Закону, із врахуванням вимог його ст. 11, яка зобов'язує учасників товариства додержуватися установчих документів товариства, виконувати свої зобов'язання перед товариством та інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами

Перелік відомостей, що їх повинні містити установчі документи товариства, встановлює ст. 4 Закону №1576. Цей перелік не є вичерпним, оскільки ч. 5 цієї статті передбачає, що до установчих документів товариства можуть бути включені інші умови, які не суперечать чинному законодавству України. Серед таких умов може бути закріплення установчими документами ЗАТ переважного права акціонерів товариства на придбання акцій, що відчужуються іншими акціонерами.

Якщо установчими документами ЗАТ у межах чинного законодавства було встановлено переважне право акціонерів на придбання акцій, які відчужуються іншими акціонерами, а засновники АТ згідно з ч.2 ст. 26 Закону №1576 уклали між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності зі створення АТ, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами, то всі акціонери на підставі положень ст. 11 Закону №1576 зобов'язані дотримуватися умов цього договору і виконувати його.

Таким чином, зазначає Конституційний Суд України, ч. 2 ст. 28 Закону №1576, регулюючи підстави придбання акцій, серед яких: придбання акцій на підставі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку; набуття права на акції у порядку спадкоємства громадян; набуття права на акції у порядку правонаступництва сторін - не конкурує із ст. 11 Закону №1576, яка встановлює обов'язки учасників товариства, у тому числі закритого, додержуватися установчих документів, виконувати свої зобов'язання перед товариством та інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України редакція ч.2 ст. 28 Закону №1576 не передбачає обмежень щодо можливості встановлювати установчими документами ЗАТ у межах чинного законодавства України переважне право на придбання акцій його акціонерами у разі їх відчуження іншими акціонерами цього товариства.

Акціонерне товариство будь-якого виду (ВАТ чи ЗАТ) належить до емітентів цінних паперів (акцій), у зв'язку з чим діяльність його засновників та самого товариства підпорядковується вимогам щодо публічності (мається на увазі оприлюднення основних відомостей про товариство). Відтак на засновників АТ покладається обов'язок повідомлення про намір створити акціонерне товариство певного виду.

ПОРЯДОК ПЕРЕТВОРЕННЯ ВАТ НА ЗАТ

Перетворення ВАТ на ЗАТ є однією із юридичних процедур реорганізації, а саме припинення, і полягає вона у передаванні всього майна, прав та обов'язків (в тому числі зобов'язань за акціями) від ВАТ до новоствореного ЗАТ (ст.104 ЦК України). Процедура перетворення полягає у зміні організаційно-правової форми з відкритого акціонерного товариства на закрите. У ст. 108 ЦК України міститься положення, згідно з яким у разі перетворення до нової юридичної особи (ЗАТ) переходить усе майно, усі права та обов'язки (в тому числі зобов'язання за акціями) попередньої юридичної особи.

Докладно визначає загальну процедуру перетворення ВАТ на ЗАТ Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30.12.98 р. №221 та зареєстроване в Міністерстві юстиції 04.03.99 р. за №137/3430 (далі - Положення №221). За загальним правилом, під час реорганізації здійснюється обмін акцій товариства, що реорганізовується (у даному випадку ВАТ), на акції товариства, що створюється під час реорганізації (у даному випадку ЗАТ).

Серед дій, до яких вдається товариство під час емісії акцій при реорганізації шляхом перетворення, у п. 6.2 Положення передбачено обмін акцій товариства, що реорганізовується (ВАТ), на письмові зобов'язання про видачу відповідної кількості акцій товариства, що створюється шляхом перетворення (ЗАТ).

Пункт 6.3 цього ж Положення містить норму про те, що розмір частки (у відсотках) кожного засновника (учасника) в статутному фонді товариства, що реорганізується, має дорівнювати розміру його частки (у відсотках) у статутному фонді товариства, створеного шляхом перетворення.

З норм Положення №221 випливає, що примусового вилучення (примусової купівлі) акцій у разі перетворення ВАТ на ЗАТ не передбачено.

За Конституцією України (ст.41) ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Більше того, ст. 19 Конституції України фактично декларує, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Оскільки законодавством не передбачена обов'язковість продажу акціонерами акцій, що належать їм на праві приватної власності, при будь-якому перетворенні підприємства, можна дійти висновку, що примушування працівника М. - власника пакета акцій ВАТ продати акції є незаконним.

ЯКИМ ЧИНОМ ВЛАСНИК АКЦІЙ МОЖЕ ЗАХИСТИТИ СВОЇ ПРАВА?

На нашу думку, для захисту свого порушеного права працівнику М. можна звернутися із скаргою на дії керівництва до прокуратури, серед функцій якої, згідно зі ст.1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.91 р. №1789-XII, і нагляд за додержанням та правильним застосуванням законодавства підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами.

Інша річ, коли акціонер не голосував за прийняття загальними зборами рішення про реорганізацію та бажає, щоб товариство викупило в нього акції.

Розглянемо приклад.

Працівник М. - власник акцій ВАТ не бажає бути власником акцій новоствореного ЗАТ і хоче, щоб ВАТ викупило їх у нього.

Така ситуація передбачена чинним законодавством України. Звернімося до Положення №221, у п.1.7 якого говориться, що з метою захисту прав акціонерів акціонерне товариство, яке бере участь у реорганізації (товариство, що прийняло рішення про припинення шляхом реорганізації/злиття, приєднання, поділу, перетворення, товариство, до якого відбувається приєднання), або акціонерне товариство, що прийняло рішення про виділення, зобов'язане здійснити оцінку та викуп акцій акціонерів, які вимагають цього і звернулися до товариства з письмовою заявою про це.

Викуповують акції на підставі договору, за ціною, що визначається за домовленістю сторін, але не нижчою за номінальну вартість акцій.

Тобто в даному випадку працівник М. повинен звернутися із письмовою заявою до керівництва ВАТ із проханням викупити належні йому акції, а керівництво ВАТ має викупити їх.

7.Правовий статус

На сьогоднішній день акціонерне товариство є однією із найпоширенішою формою ведення великого бізнесу. Господарська діяльність у формі АТ дозволяє залучати як при створенні АТ, так і при подальшій діяльності необмежені фінансові ресурси у вигляді внесків до статутного капіталу як самих засновників, так і сторонніх осіб.

Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування, злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути держава, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування.

Засновниками акціонерного товариства може бути одна, дві чи більше осіб.

Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства.

Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Акціонерне товариство не може мати у своєму складі лише акціонерів - юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа.

Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства.

Оплата вартості акцій, що пропонуються до розміщення під час заснування АТ, може здійснюватися грошовими коштам або майном, майновими і немайновими правами, що мають оцінку, цінними паперами (крім боргових цінних паперів, емітентом яких є засновник, та векселів). Кожний засновник АТ повинен оплатити повну вартість придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій.

Акціонерне товариство не відповідає за зобов'язаннями акціонерів. До товариства та його органів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення акціонерами протиправних дій, а акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій.