Ефективність виробництва: показники та чинники підвищення ефективності

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Кафедра економіки підприємства

Курсова робота

на тему:

«Ефективність виробництва: показники та чинники

підвищення ефективності»

Виконала: студентка

Богунова Тетяна Ігорівна

16-ої групи, 2-го курсу,

спеціальності 6503

Київ 2010

Зміст

Вступ

1. Методологічні підходи до визначення ефективності виробництва

2. Система економічних і соціальних показників ефективності виробництва

3. Основні чинники підвищення ефективності виробництва

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Джерелом існування, розвитку та підвищення життєвого рівня людини є виробнича діяльність. Виробнича діяльність спрямована на задоволення потреб Засоби для задоволення потреб, тобто споживчі блага, створюються у виробництві. Виробництво - це центральна ланка діяльності підприємства, у якому створюється кінцевий продукт, що володіє заданими споживчими властивостями. Загалом виробництво можна охарактеризувати як систему, де здійснюється цілеспрямований процес перетворення вхідних елементів (сировини, матеріалів) у корисну продукцію.

Проблема ефективності виробництва займає одне із центральних місць серед сукупності проблем, що стоять перед суспільством. Вона хвилює економічну науку та господарську практику протягом багатьох століть. Особливо актуальною ця проблема стає на сучасному етапі розвитку економіки у зв'язку зі зростанням дефіциту сировинних ресурсів, посиленням конкуренції, глобалізацією бізнесу та збільшенням підприємницьких ризиків.

В ринковій економіці виживають і успішно функціонують лише ті підприємства, які співсталяють свої доходи з витратами і величиною вкладеного капіталу, які виробляють конкурентноспромжну продукцію і не виробляють більше, ніж можна продати. Орієнтація діяльності лише на виконання намічених програм будь-якою ціною - це явний шлях до банкрутства. Для успішного функціонування кожен господарський суб'єкт повинен прагнути до підвищення ефективності своєї діяльності шляхом раціонального використання ресурсного потенціалу, збільшення прибутковості виробництва, покращення якості продукції, що реалізується.

У зв'язку з цим змінюється підхід до оцінки ефективності виробництва. В командній економіці, яка орієнтувалась на збільшення обсягів валового випуску, основна увага приділялась таким показникам ефективності, як продуктивність праці і фондовіддача. В ринковій економіці, де цільовою функцією господарюючого суб'єкта є максимізація прибутку, на перше місце виходить фінансовий блок показників ефективності, в основі яких лежить прибуток.

За останні роки було опубліковано досить багато робіт, присвячених проблемам оцінки ефективності виробництва у нових умовах. Погляди сучасних дослідників на суть ефективності в основному співпадають, і проблема полягає лише у визначенні складових ефективності. Вчені сходяться на думці, що економічна ефективність - це результативність господарювання. Вона розкриває зв'язок між витратами у процесі виробництва і його результатом. У роботах і словниках сучасних зарубіжних та вітчизняних авторів під економічною ефективністю розуміють співвідношення між економічним ефектом і витратами на його досягнення. Підприємство працює ефективно у тому випадку, якщо доходи, що отримуються внаслідок виробничо-господарської діяльності., перевищують витрати на виробництво.

Проте, незважаючи на схожість думок щодо суті ефективності, критерії та індикатори для її оцінки висуваються різні. Існують питання, що є недостатньо розроблені щодо нинішньої ситуації перехідного періоду. багато проблем, що відносяться до цієї предметної області, трактуються по-різному. На сьогоднішній день відсутня єдина система показників ефективності, не склалось єдиної думки відносно конкретних форм і методів розрахунку окремих показників, методики їх аналізу.

Отже, існує необхідність обгрунтування системи показників для оцінки ефективності виробництва із врахуванням сучасних умов господарювання, уточнення методики розрахунку окремих показників ефективності виробництва та діяльності підприємства.

Розділ 1

Основна мета (місія) виробництва у ринкових умовах, згідно зі статутом підприємства, полягає в забезпеченні споживача необхідною йому продукцією (послугами) у певні строки, заданої якості та комплектації, з мінімальними витратами на виробника. Економічний результат діяльності підприємства, його фінансовий стан і майбутній розвиток залежать від того, наскільки раціонально організовано виробництво, чи відповідає воно сучасним вимогам оптимальності, гнучкості, мобільності, високої культури, екологічності, конкурентоспроможності тощо.

В теорії ефективності розрізняють два показники: ефект і ефективність. Під ефектом розуміють результат виробництва, наслідок якихось причин або дій. Ефект може вимірюватись в матеріальному, грошовому виразі. Економічний ефект - це результат яких-небудь дій, виражений в грошовій формі. Результат і ефект є спорідненими поняттями. Проте слід розрізняти ці терміни. З одного боку, ефект - це певна форма результату. Під економічним результатом розуміється загальний результат, зокрема обсяг продукції, що випускається, в натуральному і грошовому виразі, а під економічним ефектом - чистий результат (прибуток). Взаємозв'язок між цими поняттями може бути виражений залежністю, прия кій економічний ефект дорівнює різниці між економічним результатом і економічними витратами, що були приц ьому здійснені.

Ефективність - це складна економічна категорія і для визначення її рівня зазвичай застосовують широкий спектр різноманітних індикаторів. За своїм економічним змістом всі показники ефективності являють собою відношення результату до витрат чи ресурсів:

Економічна ефективність характеризує величину економічного результату, що припадає на одиницю витрат.

Проблема визначення ефективності виробництва на рівні господарюючих суб'єктів є порівняно новою. В економічній літературі опубліковані лише пропозиції щодо розрахунку показників. Істотний внесок у розвиток теорії та практики оцінювання ефективності виробництва й господарської діяльності на рівні підприємства зробили З. Атлас, А. Аксененко, А. Бачурін, Т. Бень, А. Касьянов, І. Шилін, Р. Пєтухов, С. Мазаков і т. д. Ряд показників використовується на практиці для аналізу господарської діяльності підприємств. Проте офіційно затвердженої методики щодо визначення економічної ефективності виробництва не існує. Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу при виробництві товарів і послуг. У зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін - продуктивність системи виробництва і обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації). Отже, ефективність виробництва і продуктивність виробничої системи - це по суті терміни-синоніми, які характеризують одні і ті ж результативні процеси. При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва.

Ефективність виробництва - узагальнене і повне відображення кінцевих результатів використання використання засобів, предметів праці та робочої сили на підприємстві за певний проміжок часу.

Результативність виробництва відображається через:

1) кінцевий результат процесу виробництва, який відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, що вимірюється в натуральній і вартісній формах;

2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства як первинної автономної ланки економіки, включає не тільки кількість виготовленої продукції, а також її споживчу вартість.

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення і застосування для аналітичних оцінок і управлінських рішень. З огляду на це важливим є вирізнення за окремими ознаками відповідних видів ефективності, кожна з яких має певне практичне значення. Види ефективності виробництва розрізняються переважно на підставі одержаних ефектів від господарської діяльності підприємства за такими ознаками:

1) за наслідками:

- економічна;

- соціальна;

2) за місцем одержання:

- локальна (госпрозрахункова), або комерційна;

- народногосподарська;

3) за ступенем збільшення ефекту:

- первісна;

- мультиплікаційна;

4) за метою призначення:

- абсолютна;

- порівняльна.

Відповідні види ефективності виробництва виокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних результатів господарської діяльності підприємства. Перш за все результат (ефект) виробництва буває економічним або соціальним.

Економічнпй ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників належать обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо. Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, але й негативними (наприклад, поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників). Вони мають ту особливість, що далеко не всі з них піддаються кількісному вимірюванню. У зв'язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).

Залежно від об'єкту, стосовно якого визначають результативність його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і народногосподарський ефекти. Локальний ефект означає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності даного підприємства, внаслідок якої воно має певний дохід (прибуток). Якщо ж виробництво продукції на даному підприємстві потребує додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народногосподарського ефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і споживання відповідних виробів (послуг).

Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження на ньому певних прибуткових технічних, організаційних чи економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже завжди початковий ефект може повторюватись і примножуватись завдяки багатонапрямовому та багаторазовому використанню таких заходів не лише на даному, але й інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого мультиплікаційного ефекту, що має свої специфічні форми прояву:

1) дифузійний;

2) резонансний;

3) ефект стартового вибуху;

4) ефект супроводжувальних властивостей

5) ефект акселерації.

Дифузійний ефект може реалізовуватись у тих випадках, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, внаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перш ніж знайти широке застосування у чорній металургії, метод безперервного розливання рідкого металу був започаткований на підприємствах кольорової металургії).

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення у певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (зокрема отримання синтетичного волокна високої якості призвело до виробництва нових видів тканин, а це стимулювало появу нових видів одягу тощо).

Ефект стартового вибуху -- це ланцюгова реакція у перспективі. Він можливий за умови, що певний стартовий вибух стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту у тій же самій або іншій галузі виробництва чи діяльності (яскравий приклад -- застосування економіко-математичних методів та моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки). У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'являються супроводжувальні можливості з певним ефектом. Такі можливості проявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів, використання виробничих і побутових відходів тощо. Зрештою у будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації, що означає позитивний наслідок не лише самого по собі конкретного результату, але й прискорення темпів його розповсюдження і застосування.

Межі між виокремленими формами мультиплікаційного ефекту досить умовні, рухомі і відносні. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає у тому, що усі вони разом формують загальний інтегральний ефект від реалізації певного господарського рішення (впровадження нової техніки чи технології, прогресивних методів або форм організації виробництва, нових форм господарювання тощо). Коли вирішується певна великомасштабна проблема з очевидними мультиплікаційними характеристиками, то очікуваний ефект має охоплювати одночасно усі його специфічні форми. Загальна величина такого ефекту залежить від трьох головних чинників: економічної ефективності впроваджуваного господарського заходу (сукупності заходів), масштабів і швидкості його (їх) розповсюдження в усіх галузях чи сферах діяльності.

Виділяють також абсолютну та порівняльну ефективності виробництва. Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяльності підприємства (організації) за певний проміжок часу. Порівняльна ефективність виробництва у свою чергу відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору найкращого з них.

Окрім того, розрізняють дві взаємопов'язані сторони категорії економічної ефективності: економічну ефективність виробництва конкертної продукції (виконання певної роботи, послуги, функції) й економічну ефективність господарської діяльності підприємства.

Серед економістів не припиняється дискусія про зміст категорії економічної ефективності виробництва. У загальному вигляді суть оцінки ефективності виробництва зводиться до порівняння результатів виробництва з витратами, що були при цьому здійснені. Дискусія ведеться навколо питань, які стосуються того, що слід прийняти як результати і витрати виробництва, а також того, що слід використовувати для оцінювання: систему показників чи інтегральний показник.

Загалом виділяють два принципові підходи до оцінки ефективності виробництва:

- ресурсний, коли результат співвідноситься з вартістю виробничих ресурсів: основних засобів і оборотних коштів;

- витратний, коли результат зіставляється з поточними витратами на виробництво.

Р. Пєтухов виділяє ще ресурсно-витратний підхід, коли результат співвідноситься з вартістю виробничих ресурсів і поточними виробничими витратами.

Загалом вважається, що підхід може служити методом визначення часткового показника ефективності виробництва, оскільки вартість основних і оборотних коштів в сумі не відображає всі витрати живої і уречевленої праці. Узагальнюючим показником ресурсного вигляду називають рентабельність виробництва, яка дорівнює відношенню прибутку до виробничих фондів.

У зарубіжній літературі, зокрема американській, вчені-економісти Е. Долан та Д. Ліндсей виокремлювали також поняття економічної ефективності у виробництві. Категорія ефективності у виробництві, на їхню думку, передбачає уникнення втрат з погляду підприємця і трактується як “ситуація, у якій при наявному рівні знань і даної кількості продуктивних ресурсів неможливо виробити більшу кількість одного товару, не жертвуючи при цьому можливістю виробити деяку кількість іншого товару”. При цьому ефективність у виробництві розглядається з погляду вигідності для вкладника ресурсів. Крім того, автори повертаються до категорії економічної ефективності виробництва товару, використовуючи поняття порівняльної переваги. Принцип порівняльної переваги у виробництві товару характеризує здатність виконувати роботу або випускати товар за порівняно меншою альтернативною вартістю. Остання виступає як вартість виробництва товару або послуг, вимірювана з погляду втраченої можливості займатися якнайкращим з доступних альтернативних видів діяльності, що потребує того ж самого часу або тих самих ресурсів. Порівняльна перевага застосовується в будь-якому масштабі: рівень підприємства, регіону, країни.

Таким чином, у зарубіжній літературі пропонують ефективність виробництва продукції розраховувати системою показників часткових і узагальнюючих. Часткові показники засновані на аналізі звітів про доходи і балансового звіту підприємства. При розрахунку узагальнюючих показників як результат виступає випуск продукції, орієнтованої на споживача.

Розділ 2

В залежності від того, що приймають в якості ефекту функціонування підприємства - обсяг виробництва (реалізації) продукції чи фінансовий результат, - розрізняють показники виробничої ефективності та показники фінансової ефективності. В умовах планової економіки пріоритет надавався показникам виробничої ефективності (продуктивності праці, фондовіддачі основних засобів, матеріаловіддачі тощо). Проте дані покзники характеризують не ефективність, а інтенсивність використання ресурсів. Якщо виробляється неконкурентоспроможна, збиткова продукція і підприємство працює «на склад», то підвищення інтенсивності використання основних засобів, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів сприяє швидшому розоренню підприємства.

Із переходом до ринкової економіки змінюється трактування та ієрархія критеріїв ефективності, їх зміст. Оскільки головною ціллю підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин є прибуток, то в ролі критерія економічної ефективності виступає максимізація прибутку на одиницю капіталу (ресурсів) за високого рівня якості праці та забезпеченні конкурентоспроможності продукції.

Оцінка ресурсів, що забезпечують господарську діяльність та ефективність, та ефективність їх використання визначається системою економічних показників.

При формуванні системи показників ефективності виробництва, виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства потрібно дотримуватись певних принципів. До них належать:

1) забезпечення взаємозв'язку критерію і системи конкретних показників ефективності виробництва;

2) відображення ефективності використання усіх видів ресурсів, що застосовують у виробництві;

3) важливість застосування показників ефективності в управлінні різними ланками виробництва на підприємстві;

4) виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функції у процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва, того чи іншого виду діяльності підприємства.

Процес вимірювання рівня ефективності виробництва передбачає передусім визначення критерію і формування відповідної системи показників. Критерій - це головна ознака, що відрізняє і визначає міру вірогідності пізнання суті ефективності виробництва, у відповідності з якою здійснюють кількісну оцінку її рівня. Правильно сформульований критерій повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути спільним для усіх ланок суспільного виробництва - від підприємства до народного господарства в цілому. На рівні економіки країни критерій виражається в максимізації зростання національного доходу (чистої продукції) на одиницю праці, або у зростанні продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці. На рівні підприємства формою єдиного критерію ефективності його діяльності може слугувати максимізація прибутку. Кількісна визначеність і зміст критерію знаходить належне відображення в конкретних показниках ефективності виробництва.

Ефективність виробництва знаходить конкретний кількісний вираз у взаємопов'язаній системі показників, що характеризують ефективність використання основних елементів виробничого процесу. Система показників економічної ефективності виробництва повинна відповідати таким принципам:

1) забезпечувати взаємозв'язок критерію і системи конкретних показників ефективності виробництва;

2) визначити рівень ефективності використання всіх видів ресурсів, що застосовуються у виробництві;

3) забезпечувати вимірювання ефективності виробництва на різних рівнях управління;

4) стимулювати мобілізацію внутрішньовиробничих резервів підвищення ефективності виробництва.

Абсолютні величини відображають розмір показника в натуральних, трудових і вартісних вимірниках. За способом вираження вони поділяються на індивідуальні і сумарні. Індивідуальні величини виражають розміри показників за певними складовими одиницями (структурними підрозділами, працівниками, календарними періодами тощо). Сумарні величини характеризують загальну величину показника в цілому, щодо суб'єкта господарювання, за звітний період тощо. За одиницями виміру розрізняють такі абсолютні величини:

1) натуральні - т, км, га;

2) умовно-натуральні - умовне паливо;

3) трудові - людино-година, людино-день;

4) комплексні - т-км;

5) вартісні - грн, коп.

Відносні величини відображають розмір показника, який виражається як кількісне співвідношення між окремими (однойменними або різнойменними) показниками (коефіцієнт, частка, відсоток, кількість пунктів). Відносна величина показує, в скільки разів розмір однієї величини більший або менший за іншу, або яку частку від другої становить перша, або скільки одиниць однієї величини припадає на одиницю іншої величини.

При аналізі економічної ефективності виробництва визначають узагальнюючі та часткові показники. Серед узагальнюючих показників розрізняють показники загальної і порівняльної ефективності. Перші необхідні для при розгляді одного або безлічі виробництва і виборі кращого з них, другі - при порівнянні двох варіантів (базового і нового). У системі показників ефективності виробництва можна виділити такі групи показників:

1) ефективності використання основного капіталу;

2) ефективності використання оборотних фондів;

3) ефективності використання праці (трудових ресурсів);

4) ефективності капітальних вкладень (виробничих інвестицій);

5) узагальнюючі показники ефективності виробництва.

Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність виробництва або ефективність використання окремих видів ресурсів. Узагальнюючий, кінцевий результат роботи підприємства оцінюється рівнем ефективності його господарської діяльності: загальним обсягом одержаного прибутку та в розрахунку на одиницю ресурсів. Прибуток та відносний показник прибутку - рентабельність - є основними показниками ефективності виробництва і роботи підприємства в цілому, які характеризують інтенсивність господарювання.

Життєдіяльність підприємства багато в чому залежить саме від того, якою мірою забезпечена фінансова віддача ресурсів та на скільки досягається рівень прибутковості в процесі формування витрат. Співвідносити витрати і доходи - головне завдання кожного учасника господарської діяльності.

Водночас абсолютна сума прибутку не характеризує рівня ефективності господарської діяльності. Щоб зробити висновок про ефективність господарювання, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами або активами, які забезпечують підприємницьку діяльність, тобто визначити рентабельність. Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках. Передусім розрізняють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу), рентабельність продукції і рентабельність господарської діяльності. Рентабельність інвестованого капіталу обчислюється у кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Рентабельність активів (Ракт) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулами:

, ,

де Пз - загальний прибуток підприємства за рік, тис. грн;

Пч - чистий прибуток підприємства за рік, тис. грн;

СА - середньорічна вартість активів, тис. грн.

Рентабельність власного капіталу (Рвк) відображує кфективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

,

де КВ - власний капітал підприємства.

Рентабельність акціонерного капіталу (Рак) свідчить про верхню межу дивідентів на акції та обчислюється так:

,

де Кст - статутний капітал підприємства.

Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво та збут. Вона розраховується за такими формулами:

, ,

де - загальна рентабельність продукції, %;

Пз - загальний прибуток підприємства за рік, тис. грн;

ВС - виробнича собівартість продукції, тис. грн;

ВА - адміністративні витрати, тис. грн;

ВЗ - витрати на збут продукції, тис. грн;

ВВз - витрати на виробництво та збут продукції, тис. грн.

, ,

де - чиста рентабельність продукції, %;

Пч - чистий прибуток підприємства за рік, тис. грн.

Рентабельність конкретного виду продукції обчислюється за формулами:

, ,

де Рі - рентабельність кокретного виду продукції, %;

Ві - виручка від реалізації і-го виду продукції, тис. грн;

ВСі - виробнича собівартість конкретного виду продукції, тис. грн;

ВАі - розподілені адміністративні витрати на певний вид продукції, тис. грн;

ВЗі - розподілені витрати на збут певного виду продукції, тис. грн;

Пв - валовий прибуток і-го виду продукції, тис. грн.

Рентабельність продажу продукції або обороту визначається за формулами:

, ,

де - загальна рентабельність реалізації продукції, %;

- чиста рентабельність реалізації продукції, %;

Пз - загальний прибуток підприємства за рік, тис. грн;

РП - обсяг реалізованої продукції, тис. грн;

Пч - чистий прибуток підприємства за рік, тис. грн.

Валова рентабельність основної діяльності обчислюється так:

,

де Пв - валовий прибуток, тис. грн;

Среал - собівартість реалізованої продукції, тис. грн.

Рентабельність операційної діяльності розраховується за такою формулою:

,

де Поп - прибуток від операційної діяльності, тис. грн;

ОВ - операційні витрати, тис. грн.

Рентабельність звичайної діяльності знаходиться так:

,

де Пзв - прибуток від звичайної діяльності, тис. грн;

ОВ - операційні витрати, тис. грн.

Рентабельність господарської діяльності обчислюється:

а) для загальної оцінки ефективності підприємницької діяльності:

,

де Пгд - прибуток від господарської діяльності, тис. грн;

ОВ - операційні витрати, тис. грн.

б) для оцінки ефективності підприємницької діяльності для власника:

,

де Пч - чистий прибуток підприємства за рік, тис. грн;

ОВ - операційні витрати, тис. грн.

Зміна рівня того чи іншого показника рентабельності залежить від зміни економічних та організаційно-технічних факторів виробництва та реалізації продукції(робіт та послуг). Тому в процесі аналізу стану рентабельності підприємства необхідно визначити, які фактори більше впливали на підвищення чи зниження рівня рентабельності, й розробити відповідні заходи підвищення ефективності виробництва та діяльності підприємства в цілому.

Крім рентабельності, як основного показника ефективності виробництва та діяльності підприємства в цілому, для аналізу продуктивності виробничої системи застосовують показники ефективності використання основних фондів. Сукупність показників, що характеризують ефективність використання основних фондів, наведена у Таблиці 1.

Дані показники характеризують економічну ефективність виробничої системи. Особливості аналітичної оцінки соціальної ефективності виробництва полягає в тому, що, оскільки обгрунтованої й загальновизнаної методики визначення рівня соціальної ефективності не існує, можна сформулювати лише принципові методологічні підходи до аналітичної її оцінки.

Необхідним є визначення соціальної ефективності на двох рівнях: локальному (на підприємстві - рівень забезпечення необхідної сукупності соціальних благ для своїх працівників) і муніципальному та загальнодержавному (рівень соціального захисту людей, забезпечення їхніх соціальних потреб місцевими органами влади і державою в цілому).

На рівні підприємства надзвичайно важливим є визначення рівня задоволення соціальних потреб працівників за рахунок власних коштів цих підприємств. До соціальних потреб працівників, які мають задовольняти самі підприємства, належать:

1) збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень;

2) оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів;

3) дотації закладам громадського харчування підприємства (організації);

4) надання безповоротної позички на придбання житла і зведення дачних будинків;

5) будівництво та отримання власного житлового фонду, баз відпочинку, палаців культури, поліклінік, спортивних споруд, дитячих дошкільних установ;

6) забезпечення нормальних (безпечних для здоров'я) умов праці та належної охорони навколишнього середовища;

7) оплата навчання та стажування працівників підприємства;

Крім того, під час загальної оцінки соціальної ефективності варто враховувати соціально-значущі заходи, що здійснюються за рахунок муніципального (місцевого) і загальнодержавного бюджетів, зокрема:

1) встановлення та регулювання мінімальної заробітної плати працівникам державних підприємств (організацій);

2) встановлення та виплата пенсій, стипендій, допомоги багатодітним сім'ям, субсидій за житлово-комунальні послуги;

3) індексація заробітної плати та пенсій відповідно до динаміки роздрібних цін і тарифів;

4) регулювання продажних цін на певні види товарів і вартості комунальних послуг;

5) бюджетне фінансування державних підприємств та організацій невиробничої сфери;

6) реалізація муніципальних, регіональних і загальнодержавних соціальних програм.

Конкретне визначення соціальної ефективності має охоплювати не тільки ті заходи, які піддаються кількісному вимірюванню, а й ті, щодо яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим. Стосовно таких заходів вимірювання соціальної ефективності виробництва полягає в обчисленні непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним їх порівнянням, а також у якісній характеристиці (детальному словесному описі) їхнього реального (можливого) впливу на результативність виробництва і життєвий рівень населення. Взагалі кількісне вимірювання соціальної ефективності треба завжди доповнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї.

Розділ 3

виробництво споживач продукція

Суть проблеми підвищення економічної ефективності виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю трудових, матеріальних і фінансових ресурсів досягнути суттєвого збільшення обсягу виробленої продукції. Це, в кінцевому рахунку, означає підвищення продуктивності суспільної праці, що і є основним критерієм підвищення ефективності виробництва.

Необхідність і можливість підвищення ефективності виробництва обумовлюється як сукупністю постійно діючих факторів, так і рядом особливостей сучасного етапу економічного розвитку країни.

Проблема ефективності в цілому не є новою, вона існує в тій чи іншій інтерпретації з періоду виникнення матеріального виробництва і відображає взаємозв'язок виробничих відносин певного способу виробництва. В умовах формування ринкових віденосин, коли результати роботи одних суб'єктів ринку залежать від чіткості і злагодженості роботи інших суб'єктів, проблема ефективності стає визначальною.

Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. У кінцевому результаті класифікація чинників та їх впливу на підвищення продуктивності виробничої системи враховується при розробці виробничої політики підприємства. Метою формування та реалізації виробничої політики є пристосування підприємства до вимог ринку з мінімальними витратами, але це потребує від керівників та спеціалістів обізнаності з широкого кола питань за межами сфери виробництва. Виробництво - це лише частина процесу, що постійно оновлюється, і тому всі техніко-технологічні та організаційно-економічні рішення можна приймати тільки на підставі аналізу достатньо точної та повної інформації про вимоги ринку, що очікуються, можливості і загрози зовнішнього середовища, слабкі та сильні сторони власної діяльності, а також фактори підвищення ефетивності виробництва як цілому, так і їхні особливості для конкретного підприємства.

Класифікацію чиннків підвищення ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем підприємства доцільно здійснювати за трьома ознаками:

1) джерелами підвищення;

2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва;

3) місцем реалізації в системі управління виробництвом.

Групування факторів за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці).

Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходів, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.

За місцем реалізації в системі управління виробництва чинники підвищення продуктивності виробничої системи поділяють на внутрішньогосподарські (працівники, технологія, матеріали та енергія, стиль управління тощо) та зовнішні (державна соціально-економічна політика, розвиток інфраструктури тощо).

Виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності виробництва, що має практичне застосування у формуванні та реалізації виробничої політики підприємства.

Ефективність виробництва може бути підвищена за рахунок як збільшення використаних факторів, так і повнішого їх використання, тобто екстенсивним або інтенсивним шляхом. У реальному процесі виробництва обидва шляхи переплітаються при переважній ролі одного з них. З розвитком суспільства все більшого поширення набуває інтенсивний шлях. Процес інтенсифікації виробництва означає більш повне використання його факторів, їхнє якісне удосконалення, а також поліпшення технологій використання продуктивних можливостей та відповідне зменшення ролі простого кількісного нарощуваним факторів, не пов'язаних з суттєвим поліпшенням їхнього застосування

Підвищення ефективності виробництва значною мірою залежить від кращого використання основних фондів. Необхідно інтенсивніше використовувати виробничий потенціал, домагатися ритмічності виробництва, максимального завантаження устаткування, підвищувати складність його роботи.

Важлива роль у підвищенні ефективності виробництва займають організаційно-економічні фактори. Перш за все, це розвиток і вдосконалення форм організації виробництва - концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують ефективну організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) б виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

На підвищення продуктивності виробничої системи впливає вдосконалення форм і методів управління, планування, економічного стимулювання - усього господарського механізму. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні фактори зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим фактором підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

Методи роботи на виробництві значною мірою впливають на продуктивність виробничої системи. Так, за переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та Їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.

Важливу роль у вирішенні проблеми ефективного господарювання покликана зіграти наука. Фундаментальні та прикладні дослідження з актуальних проблем прискорення науково-технічного прогресу дозволяє значною мірою підвищити ефективність виробництва. Впровадження досягнень науково-технічного прогресу є найперспективнішим шляхом удосконалення факторів виробництва. Проте й традиційну техніку та технологію можна застосовувати по-різному. Зростання рівня використання можливостей наявної техніки та технології -- не менш важливий напрям інтенсифікації виробництва. При цьому інтенсифікація виробництва зумовлена темпами створення нової техніки та технології, їхнього масового застосування. Сам по собі технічний прогрес автоматично не приводить до зростання інтенсифікації виробництва. Недостатнє або не комплексне використання нової техніки та технології не лише не підвищує рівень інтенсифікації та ефективності виробництва, а, навпаки, знижує його. Проте загалом технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації виробництва та інформаційні технології, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо. Техніці, або устаткуванню, належить не менш важлива роль у підвищенні продуктивності виробничої системи підприємства, адже вона є матеріальною основою процесу виробництва. Крім того, продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

Матеріали та енергія теж позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо за їх використання розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими факторами ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має співвідноситись з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

Основним джерелом і визначальним фактором зростання ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі. Тому тут важливу роль відіграють соціально-психологічні та економічні методи управління. У мотиваційному механізмі економічні методи реалізуються через систему оплати праці (премії, надбавки, вид системи оплати праці) та участь у прибутках підприємства. Практичне застосування соціально-психологічних методів управління передбачає розроблення і використання групових норм поведінки, створення психологічних стимулів до праці, особисту участь працівників в управлінні підприємством. У процесі мотивації працівників не менш важливу роль відіграє наявність на підприємстві соціальної інфраструктури (їдальні, кафе, поліклініки, гуртожитки, палаци культури тощо) для забезпечення соціально-побутових і культурних потреб персоналу підприємства.

Щодо зовнішніх чинників зростання ефективності виробництва, то тут визначальну роль відіграють державна економічна та соціальна політика, інституціональні механізми, ринкова інфраструктура та структурні зміни у суспільстві.

Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність);

в) фінансові інструменти (заходи, стимули);

г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);

д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

є) програми приватизації державних підприємств (організацій);

ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава мас створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів - організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій). Їхню діяльність треба зосередити на:

1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому;

2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління.

Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки мас наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій);

б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу);

в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій);

г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях;

д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.

Лише вміле використання всієї системи перелічених факторів може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності).

Размещено на Allbest.ru