Економічна природа кейнсіанства

Размещено на http://www.allbest.ru/

15

Міністерство освіти і науки України

Шосткинський Інститут

Сумського державного університету

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ

Варіант № 7

Виконала

студентка групи Е - 81 Ш

Ліпатова Ганна Валеріївна

Перевірила

Полончук В. О.

Шостка 2010 р.

1. Теоретична систем Дж. М. Кейнса. Кейнсіанство.

Кейнсіанство -- одна з провідних течій сучасної економічної думки. Свою назву отримала від автора основних її концепцій -- Джона Мейнарда Кейнса (1883 -- 1946), англійського економіста, державного й політичного діяча.

Кейнс був сином відомого англійського економіста Джона Невілла Кейнса, автора книжки «Предмет і метод політичної економії», опублікованої 1890 p. Отримав освіту в Ітоні та Кембріджі. Спочатку вивчав математику та теорію ймовірності, але згодом зацікавився економікою. 1905 р. А.Маршалл написав Кейнсу батьку:

«Ваш син чудово працює в галузі економічної науки. Я сказав йому, що був би дуже радий, якби він вирішив присвятити себе кар'єрі професійного економіста».

Проте Кейнс був не тільки економістом. Він був неймовірно активною, різнобічне обдарованого людиною. Посідав високі державні пости, особливо у галузях, де треба було вирішувати внутрішні та зовнішні фінансові проблеми англійського уряду в період між двома світовими війнами. Кейнс був представником Британського казначейства на Паризькій мирній конференції під час першої світової війни, заступником канцлера казначейства, членом ради директорів Англійського банку, казначеем у Королівському коледжі, очолював Національне товариство зі страхування життя, був керуючим інвестиційною компанією. Крім того, він редагував Кембріджський «Економічний журнал», очолював журнали «Нейшн» та «Нью стейтсмен», був головою Ради з підтримки музики та мистецтва та ін.

У своїх наукових творах він розглядає широке коло проблем, зокрема, проблеми теорії ймовірності, монетарної економіки, наслідки мирної угоди, укладеної після першої світової війни. Проте його головною працею є «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 p.), про яку Дж. Гелбрейт у свій час писав, що «вона є абсолютно незрозумілою, погано написаною та передчасно опублікованою».

Однак ідеї цієї книжки були із захопленням сприйняті в колах великої буржуазії. Книжку назвали «біблією кейнсіанства». Західні економісти навіть проголосили «кейнсіанську революцію», яка нарешті переможе марксизм. А американський історик економічної думки Селігмен поставив книжку Кейнса поряд з «Багатством народів» Сміта та «Капіталом» К. Маркса.'

Учення Кейнса стало своєрідною реакцією на неокласичну школу й маржиналізм, які панували в економічній науці до нього і до яких колись належав і він сам як учень А. Маршалла і кембріджської школи. Економічна криза 1929--1933 pp. різко змінила погляди Кейнса, він рішуче й безоглядно пориває з поглядами А. Маршалла, його ідеями фритредерства й висловлює думку про те, що капіталізм доби вільної конкуренції вичерпав свої можливості та пішов у непам'ять.

Попередниками Кейнса, які розробляли ті чи інші функціональні зв'язки процесу відтворення і положення яких він розвиває далі, можна вважати так звану стокгольмську школу -- Б. Умена, Е. Ліндаля; Ф. Кана у Великобританії та А.Ханта у Німеччині. Однак тільки Кейнс чітко сформулював новий напрям економічної теорії -- теорію державного регулювання економіки.

На відміну від інших буржуазних економістів, які зосереджували свою увагу на діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно агрегатними категоріями -- споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі визначають рівень та темпи зростання національного доходу. Та головним у методі дослідження Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув встановити причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це поклало початок такому напрямку економічної науки, який сьогодні називають макроекономічним. «Кейнс, мабуть, повинен посісти постійне місце в історії економічної думки як перша особа, котра розробила повністю обґрунтовану теорію того, що ми називаємо зараз макроекономікою» .

Виходячи з цієї концепції, Кейнс намагається з'ясувати і причини безробіття. Кейнсіанська теорія зайнятості дуже відрізняється від класичного підходу, за яким існує рівноважна ціна для будь-якого виду товару, у тім числі товару робоча сила: якщо починає бракувати або створюється надлишок будь-яких товарів, то достатньо відповідно підвищити або знизити ціни на них, для того щоб знову настала рівновага.

На відміну від неокласиків, Кейнс поставив безробіття в залежність не від заробітної плати, а від браку «ефективного попиту». При цьому він не спростовує повністю неокласичної теорії, погоджуючись з тим, що за умов рівноваги, коли всі трудові ресурси залучено у виробництво, заробітна плата визначається «граничною складністю праці». Кейнс не заперечує, що заробітна плата «перебуває у цілком визначеній (оберненій) кореляції з обсягом зайнятості» . Проте обсяг зайнятості Кейнс узалежнює не від руху заробітної плати, а від рівня виробництва «національного доходу», тобто від сукупного ефективного попиту на споживчі та капітальні блага. Останній же має тенденцію до відставання, до неврівноваженості, що робить повну зайнятість за умов капіталізму явищем винятковим.

Чимало попрацював Кейнс, щоб довести помилковість використання заробітної плати як засобу лікування безробіття.

Стосовно економічних наслідків скорочення заробітної плати Кейнс міркував так: по-перше, попит на працю і рівень зайнятості визначаються реальною, а не номінальною заробітною платою, як учили економісти-класики; по-друге, зниження номінальної заробітної плати завжди супроводжується еквівалентним зниженням реальної, оскільки ціни за умов конкуренції визначаються прямими граничними витратами, котрі в короткостроковому періоді складаються виключно з трудових витрат; по-третє, оскільки реальне споживання є функцією самого тільки реального доходу і реальна схильність до споживання у працівників менша за одиницю, вони після зниження заробітної плати витрачатимуть на споживання менше ніж раніше; по-четверте, хоча трудові витрати й ціни знизилися, наступне зниження ставки процента буде нездатним стимулювати інвестиції, відтак зниження заробітної плати призведе тільки до зниження сукупного попиту, а безробіття або збільшиться, або, у ліпшому випадку, залишиться на тому самому рівні.

Ось чому, стверджує Кейнс, зменшення заробітної плати, навіть якщо це можна зробити, не здатне зменшити безробіття.

Практично така ситуація неможлива, оскільки працівники не будуть жертвувати власною заробітною платою заради працевлаштування якогось невідомого безробітного. «Найрозумніша політика, -- пише Кейнс, -- полягає, зрештою, у підтримуванні стійкого загального рівня грошової заробітної плати».

Убивчий висновок кейнсіанської теорії полягає в тім, що за капіталізму не існує жодного механізму, який гарантував би повну зайнятість. Кейнс стверджує, що економіка може бути збалансованою, тобто може досягти рівноваги сукупного обсягу виробництва за високого рівня безробіття та інфляції. Кейнс визнає, що безробіття -- органічно притаманне капіталізму явище, яке «неминуче супроводжує сучасний капіталістичний індивідуалізм»² та зумовлюється органічними вадами системи вільної конкуренції.

Повна зайнятість (скоріше, випадкова, аніж закономірна) не забезпечується автоматично. «Ефективний попит, що поєднується з повною зайнятістю, -- це поодинокий випадок, що настає тільки тоді, коли схильність до споживання і спонукання інвестувати перебувають у певному відношенні одне до одного...

Таке може існувати лише за умови, якщо випадково або навмисно поточні інвестиції зумовлюють попит, що дорівнює надлишкові сукупної ціни пропозиції продукції над тим, що суспільство бажає витрачати на споживання, коли в ньому панує повна зайнятість».

На відміну від теорій Кларка, Маршалла, Пігу та інших, Кейнс дійшов висновку, що всі життєво важливі проблеми високо розвинутого капіталістичного суспільства слід шукати не у сфері пропозиції ресурсів (їхньої рідкісності, цінності, найбільш ефективного поєднання для отримання максимуму продукції, «винагородження» факторів виробництва і т.п.), чим займалася до цього часу неокласична економічна думка, а у сфері попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів. Відповідно до закону Сея, котрий став засадним для всієї неокласичної політекономії, сам процес виробництва товарів створює дохід, що точнісінько дорівнює вартості вироблених товарів. Це, у свою чергу, означає, що виробництво будь-якого обсягу продукції автоматично забезпечує дохід, необхідний для закупівлі всієї продукції на ринку. Пропозиція породжує свій власний попит -- ось головний постулат названого закону.

Кейнс заперечив дію автоматичного механізму як на ринку товарів, так і на ринку робочої сили та капіталу.

По-перше, він поставив під сумнів існування за умов монополістичного капіталізму (до речі, сам Кейнс не вживав цього словосполучення, але саме його мав на увазі) вільного руху цін у напрямі зниження. Досвід показував, що ціни залишаються незмінними навіть за умов зниження зарплати та спаду виробництва.

По-друге, Кейнс показав неможливість постійного зниження норми процента з метою стимулювання інвестицій. Є певна межа, нижче за яку економічні суб'єкти віддадуть перевагу не передаванню своїх заощаджень у позичку, а триматимуть їх у вигляді ліквідних засобів з метою страхування себе у разі різних непередбачених ускладнень.

По-третє, Кейнс поставив питання про неможливість зниження заробітної плати у зв'язку з наявністю сильних профспілок, що захищають економічні інтереси робітничого класу.

Таким чином, Кейнс намагався показати, що механізм автоматичного зрівнювання попиту та пропозиції, що на ньому ґрунтується неокласична теорія, є утопією.

Еволюція Кейнсіанства

Етапи еволюції Кейнсіанства

I. 50 - 70 рр. XX ст.. формування неокласичних ідей, перетворення кейнсіанства у провідний напрям світової економічної науки.

II. Середина 70 - середина 80 рр. відбувається криза теорії кейнсіанства, втрата теоретичного лідерства, перехід до опозиції в неокласики.

III. Середина 80 - х років до сьогодні Посткейнсіанство і Нове Кейнсіанство.

Вчення Кейнса згодом розділилося на ліве кейнсіанство і неокейнсіанство.

Найбільш визначним представником лівого кейнсіанства була Джоан Робінсон. Ліві кейнсіанці, погоджуючись із Кейнсом у тому, що основна проблема капіталізму -- проблема ефективного попиту, бачать головну причину недостатності попиту в нерівномірному розподілі національного доходу. Засобом підвищення попиту вони вважають обмеження діяльності монополій. Щодо державних витрат як засобу підвищення зайнятості ліві кейнсіанці наполягають на соціальній орієнтації цих витрат: відмові від гіпертрофії військових витрат, збільшенні вкладень у житлове і дорожнє будівництво, охорону здоров'я, освіту, соціальне страхування та ін.

Неокейнсіанство пов'язане, зокрема, з діяльністю англійських вчених Роя Харрода (1900--1978) і Миколи Калрода (1908--1986).

Неокейнсіанці багато в чому пішли далі свого вчителя. Якщо у Кейнса втручання держави розглядається як спорадичне, то в неокейнсіанців як постійне.

Кейнс практично відсторонюється від змін, внесених науково-технічним прогресом. У неокейнсіанців вплив НТП включений до аналізу економічних процесів. Неокейнсіанці наполягають на форсованих державних вкладеннях у наукові дослідження, нову техніку, а також на проведення активної політики структурної перебудови господарства у зв'язку з досягненнями науки і техніки.

У неокейнсіанській моделі поряд із мультиплікатором істотну роль відіграє акселератор. Акселератор виражає відношення приросту інвестицій до зумовленого ним приросту доходу. Величина акселератора V виражається формулою:

V = I / Y,

де I -- інвестиції; Y -- дохід.

Ідея акселератора виходить з висунутого ще в 10-ті роки XX бі. французьким економістом Альбертом Афтальйоном (1874--1956) принципу: кожен приріст доходу викликає більший (у відсотковому виразі) приріст сукупних інвестицій, індукованих цим приростом доходу. Нобелівський лауреат Д. Хікс об'єднав ідеї мультиплікатора й акселератора в рівнянні національного доходу:

Y_t = A_t + (1/1 - K)Y_t-1 + V(Y_{t- 1} - Y_t-2),

де А_t -- автономні інвестиції; Y -- національний дохід (відповідно в період t, t-1, t-2). Залежно від співвідношення мультиплікатора й акселератора динаміка національного доходу може бути рівномірною або циклічною.

Неокейнсіанці стоять у джерел так званих теорій економічного зростання.

Одна з перших теорій економічного зростання, належала Рою Форбсу Харроду. Він висунув її ще в 40-ві роки. Харрод бачить основний недолік концепції Кейнса в тому, що в ній економічна динаміка розглядається тільки під кутом зору впливу нагромадження капіталу на економічну ситуацію. Харрод включає в аналіз вплив величини національного доходу на розмір інвестицій; він досліджує відношення зростання зайнятості робочої сили, доходу на душу населення і наявного капіталу. Він запровадив поняття «коефіцієнт капіталу», що відображає капіталомісткість національного доходу. Критерій капіталомісткості Харрод використовує, аналізуючи вплив технічного прогресу на економіку. Одні інновації, знижуючи витрати праці, збільшують витрати капіталу в його речовинній формі; інші, навпаки, дають можливість заощаджувати речовинний капітал, але спричиняють додаткові витрати живої праці. Ці зміни співвідношень витрат зумовлюють істотні зрушення і на ринках праці та засобів виробництва. Харрод запропонував систему з трьох рівнянь динаміки, кожне з яких відображає особливий тип економічного зростання: фактичне зростання, гарантоване зростання (яке відповідає очікуванням підприємців) і потенційно можливе зростання (зумовлене обсягом наявних ресурсів).

Інший варіант теорії зростання розробив американський неокейнсіанець Євсій Дейвід Домар (нар. 1914 р.). Погоджуючись із Кейнсом у тому, що інвестиції створюють дохід, який збільшує попит, Домар акцентує увагу на тому, що одночасно інвестиції ведуть до зростання пропозиції товарів. Основна проблема полягає в тому, щоб визначити обсяги інвестицій, які забезпечують зростання доходу, бо це дорівнює збільшенню пропозиції товарів внаслідок збільшення виробничих потужностей. Зайнятість при цьому розглядається як функція відносин доходу до виробничих потужностей. Домар запропонував «головне рівняння зростання», у якому фігурує «темп урівноваженого зростання» -- темп приросту інвестицій, за якого врівноважується приріст пропозиції та попиту на товари. На відміну від Р. Харрода Є. Домар включає до аналізу мінливу в ході розширень виробництва місткість ринку.

З критикою кейнсіанських моделей Р. Харрода і Є. Домара виступив американський економіст Роберт Солоу (нар. 1924 р.), відзначений згодом Нобелівською премією за внесок у теорію економічного зростання. Використовуючи апарат диференціальних рівнянь, Солоу створив модель економічної динаміки. У центрі його уваги -- заміщення праці речовинним капіталом. За Солоу, у тривалій перспективі за відсутності технічного прогресу капітал, праця й обсяг виробництва зростатимуть однаковими темпами. Темпи економічного зростання при цьому залежать не від норми заощаджень, що визначає капіталовкладення, а від пропозиції праці. Зниження трудомісткості робить зростання виробництва відносно незалежним від зростання пропозиції праці. Тому вирішальним фактором прискорення економічного зростання є технічний прогрес.

Структура Посткейнсіанства:

1. Американське посткейнсіанство (монетарне посткейнсіанство) :

- Широке впровадження математичних методів;

- Врахування грошового фактора в економіці;

- Макроаналіз монетарної схеми;

- Врахування факторів макроекономічної невизначеності.

- Врахування ролі недостатньої інформації на фінансових ринках;

2. Англійське посткейнсіанство:

- Заперечення методології маржиналізму в теорії граничної корисності;

- Відродження класичної школи;

- Аналіз процесу суспільного відтворення

- Аналіз конкуренції монополії;

- Важлива роль у розробці кейнсіанства належить американська економікс.

Нове кейнсіанство - це вже напрямок, який розглядав не тільки проблеми макроекономічного ефективного попиту, а більше вивчав ринки капіталів, праці, товарів та раціональну економічну поведінку суб'єктів економіки в умовах макроекономічної невизначеності та неповної економічної інформації.

2.Тести

1. Назвіть основну теорію Дж. М. Кейнса:

а. Теорія «Недосконалої конкуренції»;

б. Теорія «Граничної корисності;

в. Теорія «Ефективного попиту»;

г. Теорія «Поведінки споживачів».

2. В структуру сукупного попиту входять:

а. Інвестиційний попит;

б. Виробничий попит;

в. Споживчий попит;

г. Граничний попит.

3. Який принцип лежить в основі макроекономіки Дж. М. Кейнса:

а. Принцип державного регулювання економіки;

б. Принцип теорії багатств;

в. Принцип рівноваги;

г. Принцип заміщення.

4. Що вважав Дж. М. Кейнс економічним законом:

а. зміна співвідношень витрат зумовлюють істотні зрушення і на ринках праці та засобів виробництва;

б. гранична схильність до споживання спадає при зростанні доходу;

в. у тривалій перспективі за відсутності технічного прогресу капітал, праця й обсяг виробництва зростатимуть однаковими темпами;

г. одні інновації, знижуючи витрати праці, збільшують витрати капіталу в його речовинній формі; інші, навпаки, дають можливість заощаджувати речовинний капітал, але спричиняють додаткові витрати живої праці.

5. Хто із представників Кейнсіанства був відзначений Нобелівською премією за внесок у теорію економічного зростання:

а. Є. Домар;

б. Р. Харрод;

в. Р. Солоу;

г. Д. Робінсон.

6. Який тип економічного зростання за Харродом зумовлене обсягом наявних ресурсів:

а. Потенційно можливе зростання;

б. Гарантоване зростання;

в. Фактичне зростання;

г. Планове зростання.

7. На якому етапи формування Кейнсіанства відбувається криза теорії кейнсіанства:

а. на I етапі;

б. на II етапі;

в. на III етапі;

8. Яка течія посткейнсіанства заперечувала методології маржиналізму в теорії граничної:

а. Австрійська течія;

б. Американська течія;

в. Англійська течія;

г. Швейцарська течія.

9. Хто із представників неокейнсіанства запровадив поняття «коефіцієнт капіталу:

а. Дж. М. Кейнс;

б. Р. Харрод;

в. Р. Солоу;

г. Д. Робінсон.

10. Залежно від співвідношення мультиплікатора й акселератора динаміка національного доходу може бути:

а. рівномірною;

б. плановою;

в. нерівномірною;

г. прогнозуючою;

зайнятість механізм теорія кейнсіанство

ЛІТЕРАТУРА

1. Білоконенко О. В. Історія економічних вчень: Конспект лекцій. - К: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1998. - 96с.

2. История экономических учений. В.Н.Костюк

3. Николаева И. П. Экономическая теория. М.: Финстатинформ, 1997.

4. История экономических учений, Том 2. издательство МГУ

5. Мазурок П. П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник - К: Знання, 2004. - 477с.

6. Курс экономической теории. / под ред. М.Н. Чепурина, 1994 г.

7. Юхименко П. І., Лененко П. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник - 3-тє вид., випр. - К: Знання-Прес, 2002. - 514с.

8. www.studzona.com.

Размещено на Allbest.ru