Оцінка цінних паперів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади оцінювання цінних паперів

1.1 Поняття цінних паперів та їх класифікація

1.2 Види цінних паперів та характеристика їх вартісних показників

1.3 Методичні засади оцінювання цінних паперів

РОЗДІЛ 2. Оцінка цінних паперів

2.1 Аналіз сучасних тенденцій на ринку цінних паперів в Україні

2.2 Оцінка акцій вітчизняних компаній

2.3 Особливості оцінки корпоративних облігацій

2.4 Рейтингова оцінка показників інвестиційної привабливості підприємства

РОЗДІЛ 3. Вдосконалення методів оцінки цінних паперів

3.1 Використання зарубіжного досвіду оцінки цінних паперів в умовах України

3.2 Вдосконалення підходів рейтингової оцінки підприємств-емітентів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

метод оцінка цінний папір інвестиція

В умовах переходу до ринкової економіки виникає ще одне джерело нарощування капіталу і фінансування відтворення - цінні папери. Однак, відразу ж перед керівництвом підприємств постає ряд проблем, пов'язаних з організацією обліку та аналізу даного явища. Слід відзначити, що цінні папери хоча і набувають все більшого поширення, однак і на сьогоднішній день залишаються відносно новим та недостатньо дослідженим явищем у діяльності суб'єктів господарювання. Ситуація ускладнюються і тим, що в Україні дане питання отримало недостатньо уваги у науковій та професійній літературі.

Компанії, що динамічно розвиваються, вимагають постійного притоку інвестицій, необхідних для подальшого розвитку, розширення і модернізації виробництва, освоєння нових технологій і продукції.

Залучення інвестицій зобов'язує компанії постійно працювати над підвищенням своєї інвестиційної привабливості. Оптимізація дивідендної політики грає одну з головних ролей в досягненні цієї мети. Без дивідендної політики не може існувати розумна інвестиційна політика, оскільки за інших рівних умов інвестор вибирає компанію, де крім доходу від приросту капіталу за рахунок курсових різниць акцій він отримає стабільний додатковий дохід у вигляді дивідендів.

Отже, вищезазначене свідчить про актуальність досліджуваної теми та про необхідність її подальшого вивчення.

Метою даної роботи є методи оцінки цінних паперів.

Згідно поставленої мети в курсовій роботі розв'язані такі питання:

- розглянути поняття цінних паперів та їх класифікацію;

- вивчити види цінних паперів та характеристику їх вартісних показників;

- дослідити методичні засади оцінювання цінних паперів;

- здійснити аналіз сучасних тенденцій на ринку цінних паперів в Україні;

- оцінити акції вітчизняних компаній;

- оцінити державні облігації;

- провести рейтингову оцінку показників інвестиційної привабливості підприємства;

- обґрунтувати шляхи вдосконалення методів оцінки цінних паперів.

В процесі реформування української економіки ця проблема знайшла віддзеркалення і в роботах вітчизняних економістів, таких як І.А. Бланк, Н.І. Берзон, В.В. Ковальов, С.В. Дашевський, І.Г. Кукукіна, Е.Ю. Розанова і ін.

Окремі аспекти фінансової політики і фінансового реформування представлені в працях М. Власової, А.С. Генкина, А. Глушецкого, М.Ю. Данілюк, Ю. Метельової, О. Бєлєнької та інших

У процесі написання роботи використовувались як традиційні методики (літературний, графічний, порівняльний) так і наукові (методи бухгалтерського обліку, економічного аналізу та інші).

Робота виконана на 46 сторінках, складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 28 найменувань.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади оцінювання цінних паперів

1.1 Поняття цінних паперів та їх класифікація

Будь-який цінний папір характеризується трьома такими універсальними ознаками:

- цінний папір є безвідкличним свідоцтвом емітента про те, що він узяв на себе певні зобов'язання перед інвестором. Емітент не має права в односторонньому порядку, якщо це не обумовлено в договорі з інвестором, відкликати цінний папір, анулювати його, обміняти, відібрати і здійснювати інші дії, на шкоду правам та інтересам інвестора.

- інвестор не повинен підтверджувати будь-якими іншими документами свої права, що випливають із самого факту володіння цінним папером.

- для передачі прав власності на цінний папір достатньо внести ім'я нового власника до реєстру акціонерів у реєстратора або депозитарія

Конкретна сукупність майнових прав, привілеї та обмеження визначаються конкретним видом цінних паперів.

Будь-який цінний папір, як специфічний інструмент правового регулювання, носить двоякий характер. У чому це проявляється? Перш за все цінний папір - це інструмент оформлення яких-небудь відносин, в основному зобов'язуючих. Таким чином, завжди можна говорити про права, що підтверджуються цінним папером. Крім того, цінний папір є власністю (об'єктом речових прав, а також різних договорів). Звідси можна говорити про права на цінний папір, розуміючи під цим право власності або інше майнове право.

Будь-який цінний папір характеризується нерозривним зв'язком між правами на цінний папір та правами з паперу. Це, до речі, проявляється у класичному визначенні цінного паперу, що встановлює можливість здійснення права з цінного паперу тільки у випадку пред'явлення оригінального документу - цінного паперу. В наш час, у зв'язку з розвитком безготівкових цінних паперів можна говорити про деяку модифікацію цього визначення. Однак, той зв'язок, який встановлює можливість здійснення прав з цінного паперу в залежності від володіння правами на цінний папір, повинен існувати при будь-якій формі випуску. Це є однією з характеристик цінних паперів, яка надає можливість відрізнити цей інструмент від майнових прав, що виникають із договорів. З цієї точки зору багато так званих сурогатних цінних паперів типу купчих на акції являються підтвердженням яких-небудь договірних відносин і не приймають самостійного, відірваного від цих відносин значення, тобто будь-який цінний папір підтверджує майнове право, проте не будь-яке майнове право підтверджується цінним папером

За ознаками їхньої економічної природи цінні папери, як правило, підрозділяють на пайові папери, боргові та похідні фінансові інструменти. Пайові папери засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції). Боргові папери опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі та ін.).

Похідні фінансові інструменти (опціони, ф'ючерси, варранти та ін.) - це особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди. Вони не дають ні права власності, ні права на отримання доходу, але засвідчують право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів.

Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові й комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації), другі - для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви. Як правило, фондові папери або є безтерміновими, або діють понад рік, а комерційні є у своїй більшості короткотерміновими. Усі комерційні папери є борговими. Їх випускають недержавні емітенти і без спеціального забезпечення (застави). У певному розумінні комерційні папери є кредитними грошима і лише частково служать для інвестування капіталу. Якщо цінні папери мають цільове призначення, то їх можна класифікувати як папери для інвестування, кредитування і розрахунків за постачання та зобов'язання.

Усі цінні папери можна поділити на ринкові, котрі можна перепродувати, і неринкові, які дозволено продавати тільки один раз: емітент продає цінні папери інвестору, який у цьому разі є не тільки першим, а й останнім покупцем цінних паперів такого виду.

Цінні папери можна не тільки продавати, а й дарувати або заповідати.

Важливою ознакою цінних паперів є їх здатність до конвертування - вилучення емітентом з обороту та анулювання цінних паперів якогось виду через їхній обмін на цінні папери іншого виду того самого або іншого емітента (у разі реорганізації першого).

У зв'язку з інтернаціоналізацією фондової діяльності на міжнародному ринку пояснюється наявність міжнародних цінних паперів. До них належать євроноти, що випускаються корпораціями на термін від трьох до шести місяців зі ставкою, яка змінюється. Випускаються також єврооблігації, котрі у вигляді позики можуть розміщуватися у будь-якій промислово розвинутій країні.

Цінний папір може мати вигляд як документарної так і бездокументарної форми, тобто власник може встановлюватись на підставі пред'явлення сертифіката або на підставі запису в системі ведення реєстру власників цінних паперів.

Наявність електронної техніки надає можливість робити емісію цінних паперів без оформлення їх «паперового» (документарного виду). Замість цього стали практикуватися інші документи, передовсім виписки депозитаріїв, котрі використовуються для доказу прав власників цінних паперів. Така форма цінного паперу широко використовується в різних країнах.

У нашій країні використання бездокументарного цінного паперу контролюється Національним депозитарієм, що діє на основі Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, у якій сказано: «Система Національного депозитарію створюється з метою:

- запровадження та обслуговування електронного обігу цінних паперів;

- не матеріалізації або знерухомлення матеріалізованих цінних паперів та подальшого обслуговування обігу цінних паперів у формі записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів.

Взагалі існує багато видів цінних паперів, випуск та обіг яких фіксується у відповідних законодавчих актах в різних країн по-різному. Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» дано право на випуск та обіг таких видів цінних паперів:

- акції;

- облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

- облігації підприємств;

- казначейські зобов'язання республіки;

- ощадні сертифікати;

- векселі;

- приватизаційні папери

Усі цінні папери, які обертаються на ринку, можна розділити на три групи: акції, облігації і спеціальні цінні папери. Що стосується інвестицій і стабільності приливу доходу, найбільш якісними вважаються державні облігації, особливо короткотермінові ощадні векселі. Потім йдуть приватні облігації та акції великих компаній, що регулярно платять дивіденди. Саме ці види цінних паперів ми розглянемо докладніше.

Акція - вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому, право на участь в управлінні ним, а також на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду і на участь у розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства.

Випуск акцій та їх придбання становлять економічний інтерес як для емітента, так і для інвестора. Для емітента випуск акцій є джерелом капіталу для створення акціонерного товариства або для його розвитку. Для інвестора головним інтересом є одержання доходу, який у цьому разі набирає форми дивідендів як частини прибутку акціонерного товариства.

Акція має вартість, тобто ціну. Розрізняють передовсім номінальну вартість і ринкову вартість. Номінальна вартість вказується на лицьовому боці акції. Проте продаж і купівля акцій відбувається здебільшого не за номінальною, а за ринковою ціною.

Ринкова ціна - це ціна (вартість) акції на кожний даний момент на ринку цінних паперів. Її рівень визначається попитом і пропозицією, тобто угодою між продавцем і покупцем. Саме тому ринкову ціну інколи називають ціною виконання операції. Ринкова ціна залежить від багатьох факторів, передовсім від попиту і пропозиції акцій даного акціонерного товариства. У цьому розумінні акція нічим не відрізняється від інших товарів: що більший попит і менша пропозиція, то вища ціна, і навпаки. В залежності від ознаки класифікації існує багато різновидів акцій. Розглянемо найбільш поширені види.

Прості або звичайні (common shares) акції. Власник такої акції, як правило, має один голос на зборах акціонерів. Доход у вигляді дивіденду по простій акції виплачується в останню чергу, тобто після виплати дивідендів по привілейованим акціям. Дивіденди, як правило, виплачуються у випадку отримання емітентом достатньої кількості чистого прибутку. При ліквідації підприємства власник простої акції отримує пропорційну частину його власності в останню чергу, тобто після розрахунків підприємства з державою, кредиторами, трудовим колективом та власниками привілейованих акцій.

Привілейовані акції (preferred shares). Власник таких акцій має певні привілеї у порівнянні з власником звичайних акцій того самого емітента. Сутність привілеї, як правило, підтверджується статутними документами емітента. Найчастіше вона заключається в тому, що власник привілейованої акції має гарантований, встановлений процент дивіденду, який не залежить від розміру прибутку товариства. Привілейовані акції дають власникові право на першочергове отримання частини власності при ліквідації товариства та повернення йому номінальної вартості по його вимозі.

Іменна акція (registered share). Вона представляє собою цінний папір, на бланку якого вказується ім'я його власника. Для іменної акції характерні дві такі особливості: по-перше, ім'я власника обов'язково заноситься до книги реєстрації, яку веде сам емітент або за його дорученням особа (установа), що спеціалізується на цьому; по-друге, іменні акції, як правило, існують у документарній формі.

Акція на пред'явника (bearer share) на відміну від іменної може випускатися як в документарній так і в електронній формі. Коли вона випускається на паперовому носієві, то на її бланку не проставляється ім'я власника. Якщо ж вона випускається у вигляді комп'ютерного запису, то у файлі електронного депозитарію навпроти прізвища власника просто вказується кількість акцій. Дивіденди по акціям на пред'явника можуть виплачуватись особі, що пред'явила акції або відповідний документ депозитарію про те, що їй належить певна кількість акцій, що знаходяться на зберіганні в депозитарії.

Досить поширений такий вид цінного паперу як облігація. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення іі власником певної суми коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в умовлений термін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігація являється стандартизованим борговим свідоцтвом: в межах облігаційної позики, реалізованої конкретним емітентом, усі випущені облігації не відрізняються по умовах, на яких вони були продані.

На відміну від акцій облігації привертають увагу інвесторів тим, що забезпечують велику долю збереження заощаджень та стабільний дохід. При цьому в жертву приноситься така важлива інвестиційна якість, як можливість швидкого накопичення капіталу, що властиве акціям. Проте слід пам'ятати, що один цінний папір не може забезпечувати одночасно максимальну надійність, дохід та збільшення капіталу.

Різноманітність цінних паперів із загальною назвою «облігація» дає змогу вибрати саме той різновид, який найліпше відповідає інтересам і можливостям суб'єктів фондового ринку - держави, інвестора, емітента й посередника. Від якості та надійності облігацій залежатиме не тільки їх успішне використання, а й розвиток вторинного ринку цінних паперів, на якому домінують похідні фінансові інструменти.

Багатовіковий досвід соціально-економічного життя людства досить переконано довів неможливість нормального функціонування ринкової економіки без використання векселів. В Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» ст.21 дається таке визначення «векселя» - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедаржателю).

Види векселів:

- простий - має зміст простої і нічим не обумовленої обіцянки боржника оплатити вказану суму з вказанням сроку та місця оплати, найменування того, кому або по розпорядженню кого оплата повинна бути здійснена, а також дати підписання векселя;

- перевідний (тратта) - виписується і підписується кредитором (трассантом) і представляє собою наказ боржнику про сплату у вказаний період зазначеної суми третій особі (ремітенту);

- банківський (його виставляє банк країни іноземним банкам);

- комерційний - видається під заставу товарів при здійсненні торгової операції як платіжний документ або боргове зобов'язання;

- цінностний (бронзовий) - випускає держава для покриття своїх затрат;

- депонований - видається для забезпечення кредиту;

- товариський - вексель з гарантованим підписом третьої особи.

Векселі класифікуються по емітенту, по обслуговуючим операціям, по суб'єктові, що проводить оплату.

В Україні, згідно законодавства, випускається два види векселів: простий і перевідний.

1.2 Види цінних паперів та характеристика їх вартісних показників

Вартість є однією з найважливіших характеристик цінних паперів. Оскільки цінний папір є грошовим документом, він має вартість, визначену в грошових одиницях.

Акції можуть мати: номінальну, емісійну, балансову, конверсійну, ліквідаційну вартість, ринкову ціну та курс.

Номінальна вартість -- це вартість, яку номінально має один пай статутного фонду акціонерного товариства. У західній практиці інколи випускають безномінальні акції, тобто на бланках паперових акцій не вказують номінальну вартість цих грошових документів. Однак таке трапляється доволі рідко.Поняття «номінальна вартість акцій» слід відрізняти від поняття «номінальна вартість випуску акцій». Перше вживають у випадках, коли йдеться про номінальну вартість акцій цього випуску. Тобто поняття «номінальна вартість випуску акцій», власне, означає суму номінальних вартостей усіх акцій, які були випущені в межах цього випуску.

За своїми розмірами номінальна вартість одного випуску акцій може дорівнювати статутному фонду акціонерного товариства, але вони можуть і відрізнятися. Річ у тім, що на Заході дозволено випускати не всю кількість заявлених до випуску акцій, а лише частину, після чого акціонерне товариство може вважатися таким, що утворилося. Крім цього, навіть тоді, коли всі заявлені акції були випущені в обіг, не всі вони були придбані. Тобто номінальна вартість випущених сплачених акцій не дорівнюватиме статутному фонду, якщо такі акції були оплачені за їх номінальною ціною.

Емісійна вартість -- ціна, за якою акція реалізується (продається) на первинному ринку. В разі випуску акцій за допомогою посередників (андеррайтерів) проблема встановлення емісійної вартості перестає бути проблемою лише акціонерного товариства, тому інколи її розв'язують шляхом тривалих переговорів між товариством і посередниками (андеррайтерами). Припущення помилок під час визначення емісійної вартості акцій може одразу ускладнити розміщення та подальший обіг їх. За загальним правилом, емісійна вартість акцій не має бути занадто низькою або занадто високою.

Інколи емісійна вартість за розмірами збігається з номінальною вартістю. Такі випадки, як правило, мають місце тоді, коли АТ випускає свої акції самостійно, без допомоги посередників. Оплата посередницьких послуг здійснюється за рахунок різниці між емісійною та номінальною вартостями акцій. Тобто перша має трохи перевищувати останню.

Балансова вартість -- це величина власного капіталу, що припадає на одну акцію. Якщо емітовано лише прості акції, ця вартість визначається шляхом ділення власного капіталу на кількість акцій. Якщо випущено також привілейовані акції, то власний капітал зменшується на сукупну вартість привілейованих акцій за номіналом або за викупною ціною (для відзивних акцій).

Ліквідаційна вартість визначається в момент ліквідації акціонерного товариства. Вона показує вартість майна акціонерного товариства, що підлягає реалізації, у фактичних цінах після розрахунку з кредиторами, яка припадає на одну акцію.

Ринкова вартість (або курсова вартість) -- ціна, за якою акції продаються і купуються на ринку; саме за цією ціною акції котируються на вторинному ринку цінних паперів.

Якщо ринкова вартість акцій є більшою за номінальну, це означає, що інвестори погоджуються сплатити більше грошей за акції певного товариства, оскільки вони вважають стан товариства солідним, а товариство -- здатним сплачувати дивіденди, тобто інвестори впевнені у справах товариства та його доходах.

Курс акції -- відношення ринкової ціни до номіналу, яке виражається у відсотках.

Методами штучного регулювання курсової ціни акцій є дроблення і консолідація акцій.

Дроблення акцій (спліт) -- це процедура, під час якої акції, викуплені акціонерами, діляться на більшу кількість акцій, тобто їхня чисельність зростає у кілька разів. Після такого дроблення акціонер, який від початку володів, наприклад 100 акціями, вже має в наявності 200, 300 або 400 акцій. Одначе така процедура знижує ринкову вартість акцій, що робить їх привабливішими для придбання, особливо якщо розмір дивіденду на одну акцію зберігається або зменшується в меншій пропорції. А це, своєю чергою, є ознакою того, що їхній курс за деякий час знову зросте і, як наслідок, пропорційно дробленню збільшаться доходи перших інвесторів.

Значна кількість дроблень здійснюється для збільшення кількості акцій в обігу. Разом із тим інколи застосовують процедуру консолідації (реверсне дроблення) акцій. Консолідація зменшує кількість акцій в обігу і збільшує біржовий курс акції шляхом обміну частини однієї знову випущеної акції на кожну раніше випущену. Так, наприклад, при зворотному дробленні акції у співвідношенні 1 : 2 одна нова акція обмінюється на дві раніше випущені. Зворотне дроблення використовують також для підвищення комерційної привабливості акцій шляхом доведення їхнього курсу до вищого рівня.

Облігації можуть мати три види вартості: номінальну, емісійну та ринкову.Номінальна вартість облігації (а) для паперових облігацій -- це ціна, що вказана на бланку облігації, (б) -- для непаперових облігацій -- це ціна, яку номінально має одна облігація. Номінальну вартість облігації встановлює емітент.

Емісійна вартість -- ціна, за якою облігації випускаються на ринок.Ринкова вартість облігацій -- ціна, яка складається на певний час на ринку щодо облігацій конкретних емітентів і конкретних випусків унаслідок співвідношення пропозиції та попиту. Остання залежить від волі покупців та продавців облігацій. У разі випуску відсоткових (купонних) облігацій номінальна, емісійна й ринкова вартості можуть не збігатися. Під час випуску дисконтних облігацій емісійна і ринкова ціни завжди є меншими за номінальну.

Оцінку якостей різних видів і окремих випусків цінних паперів у країнах з розвиненим інвестиційним ринком здійснюють спеціалізовані агенції. Вони присвоюють паперам рейтинг, що дає змогу судити про ймовірність своєчасного погашення зобов'язань.

Перші рейтинги цінних паперів опублікував в 1909 р. Джон Муді, який займався аналізом інвестицій в цінні папери залізничних компаній. Він заснував одну із двох домінуючих нині рейтингових агенцій, яка дістала назву Moody's Investors Servises, Inc. Наступними були компанія Poor's Publishing Company, котра почала присвоювати рейтинги в 1916 р., і компанія Standard Statistics Compane, яка опублікувала свої перші рейтинги в 1922 р. Згодом ці агенції створили спільний концерн Standard & Poor's Corporation.Наступною компанією, яка почала займатися рейтингами, стала Fitch Publishing Company (Fitch) із Нью-Йорка, створена в 1942 р. До недавнього часу вона займала третє місце серед рейтингових компаній, аж поки її не витіснила компанія Duff & Phelps з Чикаго.

Компанія Moody's (Moody's Investor Servises) присвоює рейтинг більш ніж 5000 випускам облігацій корпорацій. Ці рейтинги являють собою довгострокові оцінки, які показують надійність облігацій в найнижчій точці економічного циклу і не змінюються у зв'язку із змінами економічної ситуації. Рейтинги підлягають корегуванню лише за фундаментальних чинників, на основі яких будувався рейтинг (погіршення фінансового стану компанії відносно інших емітентів, чи загальна сума її боргу суттєво зростає або зменшується).

Рейтингова організація звичайним шляхом проводить аналіз звітів про прибутки та збитки, а також балансів позичальників, але не встановлює яких-небудь стандартів оцінки. Рейтинги Moody's не є оцінками, отриманими звичайним статистичним способом, оскільки компанія вважає, що оцінки, отримані на основі формул, не завжди є правильними. Враховуються додаткові чинники.

Компанія Standard & Poor's встановлює свої рейтинги облігацій на основі статистичної інформації із врахуванням економічних та ринкових тенденцій. Курси облігацій не відіграють ніякої ролі, але їх не забувають, бо вони підказують, коли потрібно провести нове дослідження.

У своїй роботі з присвоєння рейтингу організація використовує всю доступну інформацію про позичальника і галузь, в якій він оперує.

Наприклад, для визначення рейтингу облігацій підприємства промисловості враховуються такі чинники: доходи емітента (спеціалісти аналізують коротко- та довгострокові перспективи прибутковості організації, її поточні доходи, доходи минулих періодів, репутацію продукції компанії, характер галузі), якість управління компанією, дивідендна політика, амортизаційна практика, забезпеченість облігацій основним капіталом, чистими ліквідними активами тощо.

Набір чинників, що враховуються при визначенні рейтингу компанією Duff & Phelps та компанією Fitch, загалом є аналогічним двом названим вище компаніям, але компанія Fitch, наприклад, додатково враховує перспективи швидкого погашення облігаційного випуску при настанні строку, можливості рефінансування боргу, зв'язки емітента з банками, його фінансові плани на майбутнє. Для цієї компанії характерним є використання відносних показників у ході аналізу, таких як співвідношення залученого та власного капіталу, відношення поточних активів до поточних пасивів.

Рейтингові символи присвоюються акціям лише невеликою кількістю фірм, серед них домінують Value Line, Standard & Poor's Corporation.

Багато хто є переконаним, що рейтингові оцінки акцій є недосконалими, оскільки акції не мають всіх характеристик, котрі асоціюються з надійними інвестиціями. Акції є нестійкими в ціні, дохід по акціям є негарантованим, розмір дивідендів не є фіксованим тощо.

Компанія Standard & Poor's Corporation визнає, що, на відміну від її системи визначення рейтингу облігацій, при визначенні рейтингу акцій вона використовує спеціальну формулу. Першою складовою цієї формули є показники чистого прибутку в розрахунку на одну акцію та в розмірі дивідендів. Крім того розвиток кампанії порівнюється з розвитком галузі та економіки в цілому. Другим складовим елементом формули є дивідендна стабільність. Вона визначається на основі розміру дивідендів за останні 20 років, причому вага показників по мірі наближення до теперішнього часу зростає.

В кінцевому підсумку ці два чинники втілюються в єдиний числовий показник -- рейтинг акції.

1.3 Методичні засади оцінювання цінних паперів

Одним із найбільш важливих моментів кредитування є оцінка власності, яка пропонується як застава.

До предметів застави, крім добре відомих видів майна та майнових прав, належать також державні цінні папери (ЦП) й акції, точніше пакет акцій українських корпорацій.

Акції це ЦП, що мають цілий ряд специфічних, тільки їм притаманних, властивостей. Це, зокрема, споживча вартість, курсова вартість, обіговість і ліквідність.

Тільки ті пакети акцій, що являють собою сукупність згаданих чотирьох властивостей, можуть виступати на ринку ЦП як товар, а відповідно і як предмет застави.

Розглянемо ці властивості:

1. Споживча вартість акцій із пакета, що розглядається, полягає в тому, що ці акції приносять їх власникові дохід у вигляді дивідендів, а також завдяки зростанню курсової вартості. На практиці сумарний рівень доходу з таких акцій завжди зіставляється з ризиком від укладання коштів на його купівлю або виданим під його заставу кредитом.

2. Курсова вартість пакету акцій виступає у трьох основних формах, а саме у номінальній, ринковій і бухгалтерській. Зрозуміло, що номінальна вартість це вартість пакету, яка визначається ціною, встановленою на нього емітентом при випуску та розміщенні акцій, тобто за номіналом.

Ринкова вартість це вартість, що встановлюється на ринку при наступних перепродажах даного пакету. Як правило, номінальна та ринкова вартість пакету не збігаються. Однак у більшості випадків ринкова вартість більш точно відображає справжню ціну пакету, який пропонується під заставу.

Зазначимо однак, що ринкова вартість пакету, на відміну від номінальної, не є фіксованою в часі величиною. Динаміка зміни ринкової вартості залежить від багатьох факторів. І зокрема, від масштабів та темпів накопичення капіталу акціонерним товариством (АТ), а саме нерозподіленого прибутку. В такому разі дивідендні очікування будуть сприяти зростанню попиту на акції, а відповідно і на збільшення вартості пакету. Тобто існує пряма залежність між попитом на акції даного АТ і їх ринковою вартістю, однак вона обернена до величини встановленого банківського відсотка. Звичайно це судження не враховує впливу інфляції. Також на ринкову вартість пакету суттєво впливає цілий ряд кон'юнктурних економічних і політичних факторів.

Від номінальної та ринкової вартості відрізняється бухгалтерська курсова вартість. Вона залежить від кількості випущених акцій і масштабів реального накопичення капіталу конкретним АТ.

Важливою характеристикою акцій із даного пакета є їх обіговість. Вона особливо цікава при заставі. Ця характеристика зумовлює можливість заставоутримувача будь-коли обміняти ці акції на гроші. Потенційно така можливість існує завжди, позаяк переважна більшість інвесторів купує акції з метою їх подальшого перепродажу на ринок за більш високою ціною. Однак можливість реалізації цієї властивості безпосередньо залежить від рівня ліквідності даних ЦП. На ринку ЦП рівень ліквідності акцій визначається швидкістю їх перетворення у грошові кошти, причому без суттєвих втрат.

Щоправда, треба також пам'ятати, що ідеальних акцій не існує, тобто не існує пакетів акцій, які відповідали б усім чотирьом зазначеним вимогам в обсязі високих рейтингових коефіцієнтів. І якщо заставлено ліквідний пакет акцій, то він завжди може бути проданий на вторинному ринку за ціною, яка буде визначатися цілим рядом додаткових факторів, а саме: величиною дивідендів, надійністю і стабільністю їх отримання, темпами зростання вкладеного капіталу, тобто його дохідністю, й рядом інших. Таким чином, підсумовуючи все сказане вище, відзначимо, що оцінюючи заставну вартість цінних паперів, слід виходити з їх ліквідності, доходності й ризиковості.

Класична процедура оцінки вартості цінних паперів включає наступні етапи:

1. Шляхом експертної оцінки формується початкова ціна заставленого пакету цінних паперів.

2. Методом ітерації, тобто шляхом послідовних наближень, формується реальна ринкова вартість цього пакету. Вона може бути відпрацьована шляхом котирування пакету на фондовому ринку.

3. Встановлюється закладна вартість заставлених цінних паперів. При цьому для державних цінних паперів вона не може перевищувати 90%, а для корпоративних цінних паперів вона не повинна перевищувати 80% їх реальної ринкової вартості. Така оцінка пов'язана з ризиками, які можуть виникнути при реалізації застави.

У зв'язку з нерозвиненістю вітчизняного вторинного ринку цінними паперами при використанні їх як застави банківськими працівниками слід пам'ятати, що:

- найбільш надійними (ліквідними) є державні цінні папери;

- корпоративні цінні папери, що пропонуються як застава, повинні бути високоліквідними, а фінансовий стан їх емітентів стійким;

- встановлена експертна оцінка вартості пакету акцій не є постійною, а його реальна вартість буде визначена безпосередньо під час продажу;

- на ринкову вартість пакету цінних паперів суттєво впливають кон'юнктурні чинники.

РОЗДІЛ 2. Оцінка цінних паперів

2.1 Аналіз сучасних тенденцій на ринку цінних паперів в Україні

Сегмент ринку корпоративних цінних паперів станом на 01.01.2010 складав 47105 млрд.грн. (рис.2.1)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1 Сегмент ринку корпоративних цінних паперів на 01.01.2010 р.

У 2010 році Комісією було зареєстровано 1705 (за вирахуванням 257 скасованих випусків) випуски цінних паперів на загальну суму 28,3 млрд.грн. Порівняно з попереднім, 2009 роком сума зареєстрованих випусків акцій зросла на 10,3 млрд.грн.



Рис. 2.2 Обсяги (млрд.грн.) та кількість (шт.) випусків акцій поквартально за 2009 рік

Рис.2.3 Розподіл зареєстрованих випусків акцій за областями (за вирахуванням скасованих випусків)

До регіонів, емітенти яких зареєстрували найбільші обсяги випусків акцій, у цьому році увійшли Київська (36%), Дніпропетровська (25%), питома вага яких становила 61 % від загального обсягу зареєстрованих випусків акцій.

Протягом 2009 року було скасовано 257 випусків акцій на суму 1,12 млрд.грн.

У 2009 році було зареєстровано найбільші випуски акцій відкритих акціонерних товариств на суму 15,55 млрд.грн., що на 7,22 млрд.грн. більше ніж у 2008 році та закритих акціонерних товариств на суму 11 млрд.грн., що на 4,3 млрд.грн. більше ніж у попередньому році.



Рис.2.4 Обсяг та кількість зареєстрованих протягом 2009 року акцій у розрізі ВАТ та ЗАТ, млн.грн. та %

Всього протягом 2009 року було зареєстровано випусків облігацій на суму 4,1млрд.грн.

Обсяг зареєстрованих облігацій за 2009 рік зменшився на 92 млн.грн порівняно з 2008 роком.

За станом на 01.01.10 зареєстровано 22 випусків опціонів загальною на суму 319,65 млн. грн. Протягом 2009 року було зареєстровано 11 випусків опціонів на суму 112,205 млн. грн.

На ринку цінних паперів за станом на 01.01.10 ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів мають 1432 професійних учасника ринку цінних паперів, так видано: 790 ліцензій на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів (торгівля цінними паперами); 140 ліцензій на здійснення діяльності зберігача цінних паперів; 371 ліцензії на здійснення діяльності щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів; 91 ліцензій на здійснення діяльності з управління активами; 30 ліцензій на здійснення діяльності з організації торгівлі на ринку цінних паперів; 5 ліцензій на здійснення розрахуново-клірингової діяльності за угодами щодо цінних паперів, 5 ліцензій на здійснення депозитарної діяльності депозитарія цінних паперів.

З урахуванням суміщення певних видів професійної діяльності окремими професійними учасниками ринку цінних паперів їх кількість на 01.01.10 становить 1295.

Найбільша кількість професійних учасників за станом на 01.01.10 зосереджена в м. Києві та Київській області - 579 (40% від загальної кількості), Дніпропетровській області - 150 (9% від загальної кількості), Харківській області - 97 (7% від загальної кількості), Донецькій області - 94 (6,7% від загальної кількості), Одеській області - 55 (4% від загальної кількості), АР Крим та М.Севастополь - 44 (3 % від загальної кількості), Запорізькій та Львівській області по 41 (3% від загальної кількості). У всіх інших регіонах діє 363 професійних учасника, або 26% від їх загальної кількості.

Як і у попередні роки продовжилось збільшення загального обсягу торгів на ринку цінних паперів. За 2009 рік обсяг торгів на ринку цінних паперів становив 321,3 млрд. грн.

Важливим фактором який впливає на розвиток ринку цінних паперів є створення умов для виконання угод з цінними паперами на організаторах торгівлі. Торгівля цінними паперами на організаторах торгівлі, підвищує інвестиційну привабливість емітента за рахунок забезпечення його ліквідності та прозорості.

Протягом 2009 року на організаторах торгівлі було укладено угод з цінними паперами на суму 13,2 млрд. грн.

Зберігається тенденція збільшення обсягу укладених угод на організаторах торгівлі, а саме, протягом 2009 року було укладено угод на 9,7 млрд.грн. більше ніж за минулий рік (2008 рік - 3,5 млрд.грн.).

Рис.2.5 Характеристика укладених угод за інструментами

Угоди, укладені на вторинному ринку складають 97% усіх угод, укладених на організаторах торгівлі.

2.2 Оцінка акцій вітчизняних компаній

Оцінка вартості підприємства здійснюється на підставі показників капіталізації чи дисконтування прибутку.

Оскільки акції та пакети акцій мають власні характеристики, що надають їм особливі якості та впливають на вартість, оцінка враховує: галузеві особливості акцій; основні характеристики акцій; характеристики пакета акцій.

Комплексна оцінка ризиків по акціях (пакетах акцій)

Основні види ризиків по акціях (пакетах акцій) наведено в табл.2.1.

Таблиця 2.1 Основні види ризиків по акціях (пакетах акцій підприємства)

Найменування ризиків	Сутність ризиків
Загальний ризик	Зв'язаний із загальною ситуацією в Україні (політична нестабільність, глибока економічна криза, недостатня правова база інвестування тощо)
Систематичний ризик	Ризик краху ринку цінних паперів в цілому
Інфляційний ризик	Знецінення доходів власників акцій у результаті інфляції
Валютний ризик	Знецінення акцій, що придбані за валютні кошти, внаслідок зміни курсу валют
Відсотковий ризик	Зв'язаний зі змінами відсоткових ставок на ринку
Галузевий ризик	Ризик зниження інвестиційних якостей акцій за неправильного виборугалузі інвестування
Регіональний ризик	Зв'язаний з незадовільним станом господарства регіону
Ризики підприємства: Ринкові	Знецінення акцій за зміни попиту на продукцію, втрати ринкової позиції, посилення конкуренції
Господарські	Знецінення акцій через підвищення витрат, старіння технологій та обладнання, неефективний менеджмент
Ризик впливу	Зв'язаний з неможливістю ефективного впливу на політику підприжмства
Селективний ризик	Ризик, що звязаний з помилковим вибором інвестування в акції підприємтсва, що вия вилось менш вигідним у порівнянні з інвестуванням в інші інструменти фондового ринку і ринку капіталів
Ризик ліквідності	Зв'язаний з грошовими втратами за реалізації акцій внаслідок зміни іх якостей
Дивідендний ризик	Ризик зниження девідендів за погіршення фінансового стану підприємства
Курсовий ризик	Зв'язаний зі зниженням курсової вартості акцій за погіршення фінансового стану підприємства
Ризик часу	Втрати звязані з купівлею- продажем акцій у неоптимальний час
Технічний ризик	Зв'язаний з недосконалістю організаційно-технічних операцій з цінними паперами в Україні

Характеристику акцій залежно від галузевої належності підприємства наведено в табл.2.2.

Таблиця 2.2 Основні характеристики акцій залежно від галузевої належності підприємства

Ознаки галузі	Рівень дивідендів	Курсова вартість	Ризикованість	Ліквідність
Галузі, що народжуються	Низький	Низька	Дуже висока, висока	Низька
Галузі, що зростають	Зростає	Середня, зростає	Середня низька	Середня висока
Циклічні галузі	Коливається відповідно до економічного циклу	Коливається відповідно до економічного циклу	Висока за падіння ділової активності, дуже низька за активізації галузі	Середня висока
Стабільні галузі	Високий, стабільний	Середня, висока, постійна	Низька	Висока
Галузі що забезпечують життєдіяльність	Високий, зростає	Висока, зростає	Дуже низька	Висока
Галузі що визначають науково-технічний прогрес	низький при народженні галузі, високий під час розвитку	низька при народженні галузі, високий під час розвитку	Середня	Середня висока
Галузі що старіють	Середній знижується	Середній знижується	висока	Середня низька
Галузі що ліквідуються	Низький, або дивіденди взагалі не виплачуються	низька	Винятково висока	Дуже низька

Оцінка основних характеристик акцій підприємства передбачає оцінку:

- фінансових показників акцій;

- основних характеристик акцій, що визначені залежно від місця підприємства на ринку;

- основних характеристик акцій на різних стадіях життєвого циклу підприємства.

2.3 Оцінка державних облігацій

Облігація - це свідоцтво про надання позички, яке дає право на одержання, як правило, щорічного доходу у вигляді процента. Привабливість облігації для власників полягає в одержанні фіксованого доходу. На відміну від акцій облігації після закінчення визначеного строку підлягають викупу, до того ж емітент повинен сплатити номінальну вартість облігацій і дохід у вигляді процента.

Облігації випускаються іменні та на пред'явника, причому останні переважають. Залежно від емітента облігації поділяються на державні та корпоративні. Державні облігації - це свідоцтва про надання їх власниками позики державі в особі національного уряду та місцевих органів управління. Випуск облігацій здійснюється державою з метою державних витрат, якщо бракує бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних облігацій, через це вони вважаються першокласними цінними паперами з високим ринковим та кредитним рейтингом.Державні цінні папери характеризуються значною різноманітністю і можуть бути класифіковані за рядом ознак. Залежно від порядку обігу на ринку облігації бувають ринкові (публічні) та неринкові. Ринкові облігації більш поширені, їх відрізняє висока ліквідність, тобто їх можна швидко реалізувати на ринку, проте власники цих облігацій не можуть претендувати на погашення їх до визначеного строку. На відміну від них, неринкові облігації не підлягають відкритому продажу. Вони, звичайно, реалізуються через спеціальні фінансові інститути - пенсійні, ощадні фонди і т. п. Неринкові облігації можна пред'явити до оплати в будь-який час за бажанням їх власників. Проте при достроковій оплаті розмір доходу різко знижується. Випуск в обіг неринкових облігацій, наприклад, ощадних бон, має за мету залучити до фінансування державного боргу навіть невеликі заощадження населення. Потрібно зазначити, що частина неринкових облігацій індексується, тобто їх погашення й оплата процентів за ними здійснюється з урахуванням індексу інфляції. Відповідно до методів розміщення можна виділити облігації, що розміщуються на добровільній основі або примусово. Передплата на державні цінні папери провадиться на добровільній основі, тому що примусове розміщення облігацій підриває довіру до них. Облігації, які розміщуються примусово, - порівняно рідке явище. Як правило, вони випускаються під час війни, в умовах тяжкого стану державних фінансів, коли держава відчуває гостру потребу в грошових коштах. За строком погашення державні цінні папери можна поділити на поточні, короткострокові, середньострокові, довгострокові та безстрокові. Межі між ними досить умовні. Поточні облігації випускаються на строк від кількох тижнів до року, короткострокові - від одного до двох-трьох років, середньострокові - від трьох до п'яти-десяти і довгострокові - більше десяти років. Для залучення коштів у межах до року в більшості країнах використовуються казначейські векселі. У США вони випускаються в обіг з первісними строками погашення у три, шість, дев'ять або дванадцять місяців. У ряді країн для залучення коштів на тривалий період використовуються казначейські ноти, бони та інші облігації, які відрізняються одна від одної умовами випуску та обігу. Згідно зі способом виплати доходів облігації поділяються на лотерейні (виграшні), процентні та з виплатою доходів на дисконтній основі. За лотерейними облігаціями періодично розігруються виграші на різну суму, яка виплачується залежно від номінальної вартості облігації. На відміну від них процентні облігації забезпечують власникам фіксований або «плаваючий», «мінливий» дохід, що визначається процентною ставкою. Облігації з «плаваючим» доходом з'явилися порівняно недавно. Дохід за ними коливається залежно від зміни рівня позичкового процента. Випуск такого роду цінних паперів допомагає уникнути додаткових витрат у випадку падіння процентних ставок, водночас робить їх досить привабливим у період їх підвищення. Прикладом облігацій, що випускаються на дисконтній основі , є казначейські векселі США, що не мають процентних нарахувань. Вони реалізуються за номінальними цінами зі знижкою, а казначейство викуповує їх за номінальними цінами, і таким чином власники векселів одержують дохід у вигляді купонної знижки. Випуск та обіг облігацій в Україні передбачено главою 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», згідно зі ст. 10 якого облігація визначається як цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і затверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з вимогою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Сьогоднішнє чинне законодавство передбачає випуск облігацій двох видів:1) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; 2) облігації підприємств. Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик приймаються, відповідно, Кабінетом Міністрів України і місцевими радами народних депутатів. Кроком на шляху активізації випуску облігацій в Україні є законодавче закріплення ще одного їх виду - конвертованих облігацій.

2.4 Рейтингова оцінка показників інвестиційної привабливості підприємства

Найважливішою складовою ринкової трансформації економіки є інвестиційна політика. Особливе місце в цій політиці займає аналіз та оцінка інвестиційної привабливості підприємства.

Процес інвестування передбачає здійснення суб'єктивно - об'єктивних відносин із приводу генерування, перерозподілу і споживання капіталу. Для оцінки інвестиційної привабливості підприємства найбільш традиційним є підхід, заснований на аналізі його фінансового стану за допомогою сукупності визначених груп коефіцієнтів. Ці рекомендації можна віднести до першої групи підходів, що розглядають інвестиційну привабливість залежно від фінансового стану суб'єкта господарювання. Такий підхід унеможливлює прийняття стратегічних інвестиційних рішень на довгостроковому періоді часу і може бути використаний у процесі рішення питань про доцільність інвестування тільки у короткостроковому періоді.

Замовником проведення інвестиційної привабливості може бути як суб'єкт, так і об'єкт інвестування. При цьому, кожний з них піклується про свої цілі, що у підсумку спрямовані на реалізацію можливостей перерозподілу й споживання капіталу, тобто інвестування.

Цілі оцінки інвестиційної привабливості

Для об'єкта інвестування	Для суб'єкта інвестування
1.Визначення поточного стану. 2. Розроблення заходів підвищення інвестиційної привабливості(ІП). 3. Залучення інвестицій у відповідних до ІП обсягах і одержання комплексного позитивного ефекту від освоєння капіталу.	1.Оцінка стану і потенціалу об'єкта. 2. Розроблення варіантів вкладення інвестицій, з огляду на особливості ІП об'єкта. 3. Використання вивільнених надлишкових ресурсів з метою одержання майбутньої вигоди - фінансового прибутку, політичних переваг, тощо.

Характерна риса успішного інвестування - обов'язкова присутність подвійного ефекту: позитивних результатів як для суб'єкта інвестування так і для об'єкта інвестування.

Інвестиційну привабливість можна розглядати не тільки як фінансово - економічний показник, а й як модель кількісних і якісних показників - оцінок зовнішнього середовища (політичного, економічного, соціального) і внутрішнього - позиціювання об'єкта в зовнішньому середовищі, оцінки її економічного, фінансового , технічного потенціалу.

Інвестиційна привабливість - це справедлива кількісна і якісна характеристика зовнішнього і внутрішнього середовища об'єкта потенційно можливого інвестування .

Державний підхід до оцінки до інвестиційної привабливості зводить до аналізу фінансово - економічного стану із затвердженими методиками: інтегральної оцінки інвестиційної привабливості і поглибленого аналізу фінансового-господарського стану.

Відповідно до Закону України від 18 вересня 1991 року №1560 «Про інвестиційну діяльність», Положенням про Агентство з питань запобігання банкрутства підприємств і організацій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року №990. Методика визначає інвестиційну привабливість підприємства як рівень задоволення фінансових, виробничих, організаційних й інших вимог чи інтересів інвестора щодо конкретного підприємства, що може визначатися чи оцінюватися значеннями відповідних показників, у тому числі інтегральної оцінки.

Інтегральна оцінка інвестиційної привабливості - це показник, в якому відтворюються значення інших показників, скоректовані відповідно до їхньої вагомості й інших факторів.

Для визначення показників відповідно до методу інтегральної оцінки інвестиційної привабливості використовують дані фінансової звітності підприємства.

Інтегральна оцінка дає змогу з'єднати в одному показнику багато різних за назвою, одиницями виміру, вагомістю й іншими характеристиками факторів. Це спрощує процедуру оцінки конкретної інвестиційної пропозиції.

При визначенні інтегрального показника необхідно дотримуватися таких вимог:

Ретельний добір найважливіших показників фінансово-господарської діяльності підприємства

Аналіз показників, що відібрані для визначення інтегрального показника з погляду їхнього дублювання. Пропонується використовувати більше відносних показників, характеристика яких повинна об'єктивно оцінити стан справ для окремих груп показників ів цілому узагальнити оцінку суб'єкта господарювання

Розрахунок показників повинен здійснюватися за даними поточного обліку і фінансової звітності підприємств

Зіставлення даних за однаковий звітний період

Розрахунок показників по групах

Оцінка майнового стану

Оцінка ліквідності

Оцінка фінансової стійкості

Оцінка ділової активності

Оцінка рентабельності

Ці показники всебічно характеризують фінансовий стан підприємства і є для потенційних інвесторів основою при ухваленні рішення про ефективність інвестицій в аналізоване підприємство. Коли ж виникає необхідність вибору між різними об'єктами чи інвестування партнерами у бізнесі, доцільно використовувати рейтингову оцінку інвестиційної привабливості підприємств.

Рейтингова оцінка інвестиційної привабливості підприємств

І етап: Збір і аналітичне оброблення вихідної інформації за оцінюваний період

ІІ етап: обґрунтування і класифікація системи показників, використовуваних для рейтингової оцінки

ІІІ етап: розрахунок кінцевого результату рейтингової оцінки, на основі якого приймається те або інше підприємницьке рішення

І етап. Оскільки дані повинні бути доступними, достовірними і порівняними використовують, показники стандартної фінансової звітності підприємства, який характеризує склад засобів підприємства, а також фінансові результати господарської діяльності. Основним джерелом аналізу фінансового стану підприємства є баланс, що характеризує стан майна підприємства, використання власних і притягнутих засобів.

ІІ етап. У цьому випадку система партнерів, об'єднаних за визначеними ознаками, включає три групи. У першу групу об'єднані показники, що характеризують ліквідність підприємства, у другу - показники що характеризують його фінансову стійкість, у третю - показники прибутковості і ділової активності.