Використання основних засобів

74

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Формування ринкової економіки визначає розвиток аналізу в першу чергу на мікрорівні - на рівні окремих підприємств і їх внутрішніх структурних підрозділів, оскільки ці низові ланки (при будь-якій формі власності) складають основу ринкової економіки. Але це не виключає, а скоріше припускає і необхідність можливого переходу аналізу на макрорівні не зверху «вниз», як складалося при командно-адміністративній системі з її яскраво вираженим центризмом, а «від низу до верху». Народногосподарські узагальнення зовсім не протипоказані комерційним відносинам, принципам і вимогам вільного ринку.

Аналіз на макрорівні наповнюється абсолютно конкретним змістом, пов'язаним з повсякденною господарський-фінансовою діяльністю підприємств, їх колективом, менеджерів, власників-власників. Конкретно: аналіз обґрунтування і виконання бізнес-планів, порівняльний аналіз маркетингових заходів, що включають зіставлення реального розвитку подій з очікуваним за певний відрізок часу, аналіз можливостей виробництва і збуту, з'ясування внутрішніх і загальноекономічних ситуацій, що впливають на виробництво і збут, аналіз ділових сценаріїв і їх реального здійснення, аналіз співвідношення попиту і пропозиції, аналіз конкретних постачальників сировини і комплектуючих виробів, аналіз конкретних споживачів і оцінки останніми якості товарів, що випускаються, аналіз наповнюваності «портфеля» фірми, аналіз витрат живої і упредметненої праці з необхідною їх деталізацією, аналіз кінцевих фінансових результатів виробничої, збутової, маркетингової діяльності (прибуток, збиток), аналіз комерційного ризику з впливом політичних, демографічних, культурних і інших чинників, що робиться на нього.

Теорія економічного аналізу господарський-фінансової діяльності передує його змісту як на мікро-, так і на макрорівні. Економічний аналіз є глибоке дослідження економічних явищ на підприємстві, тобто виявлення причин відхилення від плану і недоліків в роботі, розтин резервів, їх вивчення, сприяння комплексному здійсненню економічної роботи і управлінню виробництвом, активна дія на хід виробництва, підвищення його ефективності і поліпшення якості роботи.

Підвищення ефективності використання основних фондів в даний час має величезне значення. Підприємства, що мають в своєму розпорядженні основні фонди, що дісталися в спадок від соціалістичної економіки, повинні не тільки прагнути їх модернізувати, але і максимально ефективно використовувати те що є, особливо в існуючих умовах дефіциту фінансів і виробничих інвестицій. Маючи чітке уявлення про роль основних засобів у виробничому процесі, факторах, які мають вплив на використання основних засобів, можливо виявити методи, направлення, при допомозі яких підвищується ефективність використання основних засобів. Цими причинами підтверджується актуальність дипломної роботи.

Останнім часом ця проблема добре знайома економістам і широко освітлюється в економічній літературі. У даній дипломній роботі розглядаються питання, пов'язані з ефективністю використання основних виробничих засобів з-да «Буддеталь» ВАТ ДХК «Донбассшахтобуд».

Головним завданням даного дипломного проекту є якісний економічний аналіз ефективності використання основних засобів з-да «Буддеталь» ВАТ ДХК «Донбассшахтобуд», що проводиться логічним шляхом дослідження економічних явищ. Економічний аналіз, представлений в даному дипломному проекті включає: аналіз використання основних засобів; аналіз використання підприємством устаткування; факторний аналіз фондовіддачі. Мета даної роботи встановити причини не ефективного використання основних засобів з-да «Буддеталь» а так само виявити реальні можливості підвищення ефективності використання основних засобів на даному підприємстві.

1 Теоретичні основи використання виробничих фондів та визначення їх ефективності

1.1 Сутність основних виробничих фондів та їх особливості

Під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Облік основних засобів повинен забезпечити:

- своєчасне відображення на рахунках бухгалтерського обліку повної інформації про оцінку, переоцінку і надходження основних засобів, їх внутрішнє переміщення (зі складу в цех (відділ, дільницю), з цеху в цех тощо), вибуття (реалізація, ліквідація, безоплатна передача, нестача, псування тощо);

- відображення даних про нарахування амортизації основних засобів за звітний період та їх зносу з початку корисного використання;

- визначення витрат, пов'язаних з підтриманням основних засобів у робочому стані (технічні огляди, поточне обслуговування), їх ремонтом і поліпшенням;

- визначення фінансових результатів від реалізації та іншого вибуття основних засобів;

- інформацією для складання звітності про основні засоби і капітальні інвестиції.

Одиницею обліку основних засобів є окремий об'єкт. Окремим об'єктом основних засобів є: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдями до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки у складі комплексу, а не самостійно; незавершені капітальні інвестиції; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.

Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин (компонентів), які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку окремим об'єктом основних засобів.

Господарські операції з будівництва, виготовлення, придбання, введення в експлуатацію, підтримання в робочому стані, поліпшення і вибуття основних засобів оформлюються підприємствами первинними документами, які розкривають інформацію про:

- назву первинного документа, яка характеризує оформлену господарську операцію;

- дату складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст, кількісні та вартісні показники обсягу господарської операції;

- назву об'єкта основних засобів, його інвентарний номер, дату початку і місце експлуатації, термін корисного використання;

- технічну характеристику (площа, обсяг, місткість, потужність тощо) та вартість об'єкта основних засобів, його переоцінку, ремонт, поліпшення та амортизацію;

- посади осіб, які здійснювали господарську операцію та оформлення первинних документів з їх підписами;

- перелік технічної документації, що передається (приймається) разом з об'єктом основних засобів, вид і кількість дорогоцінних металів, що містяться в об'єкті основних засобів;

- походження коштів (власні, цільові), використаних для придбання, будівництва і поліпшення основних засобів, та про безоплатно одержані основні засоби;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

Узагальнення інформації про господарські операції з основними засобами може здійснюватися за Методичними рекомендаціями по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 29 грудня 2000 року №356, Методичними рекомендаціями по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку малими підприємствами, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 25 червня 2003 року №422.

1.1.1 Класифікація основних виробничих засобів

Згідно з Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку основних засобів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 30 вересня 2003 р. №561, основні засоби класифікуються за такими групами:

1. Основні засоби.

1.1. Земельні ділянки.

1.2. Капітальні витрати на поліпшення земель.

1.3. Будинки, споруди та передавальні пристрої.

1.4. Машини та обладнання.

1.5. Транспортні засоби.

1.6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

1.7. Робоча і продуктивна худоба.

1.8. Багаторічні насадження.

1.9. Інші основні засоби.

2. Інші необоротні матеріальні активи.

2.1. Бібліотечні фонди.

2.2. Малоцінні необоротні матеріальні активи.

2.3. Тимчасові (нетитульні) споруди.

2.4. Природні ресурси.

2.5. Інвентарна тара.

2.6. Предмети прокату.

2.7. Інші необоротні матеріальні активи.

3. Незавершені капітальні інвестиції.

Згідно ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами і доповненнями основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

- група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

- група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

- група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

- група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Термін «комп'ютерна програма» розуміється у значенні, наведеному у законодавстві з питань охорони авторських та суміжних прав.

Підприємство може розширювати зазначену класифікацію, поділяючи у групах (підгрупах) основні засоби на власні, орендовані і такі, що перебувають в експлуатації, запасі, оренді, ремонті, на модернізації, реконструкції, добудові, частковій ліквідації тощо.

Для аналітичного обліку та забезпечення спостереження за використанням у місцях експлуатації основних засобів кожному об'єкту присвоюється інвентарний номер.

Якщо частина (компонент) основних засобів визнана підприємством окремим об'єктом основних засобів, то їй також присвоюється інвентарний номер.

Інвентарний номер закріплюється за об'єктом основних засобів на весь час його знаходження на даному підприємстві. Інвентарні номери об'єктів основних засобів, що вибули, не присвоюються іншим об'єктам основних засобів, які надійшли на підприємство, протягом періоду, який забезпечує виключення ідентифікування нових об'єктів з тими, що вибули (наприклад, протягом строків зберігання документів). Орендовані об'єкти основних засобів можуть залишатися з інвентарним номером орендодавця (якщо таких інвентарних номерів орендарем не присвоєно об'єктам основних засобів).

Дані про кожний інвентарний об'єкт основних засобів заносяться до інвентарної картки або іншого регістру аналітичного обліку основних засобів.

Інвентарні картки реєструються в опису інвентарних карток обліку основних засобів. Інвентарні картки в картотеці бухгалтерії розташовуються за групами основних засобів з виділенням окремої групи таких об'єктів, що тимчасово не експлуатуються (капітальний ремонт, реконструкція та інше поліпшення і консервація об'єктів).

1.1.2 Облік надходження основних засобів

Підставою для зарахування на баланс основних засобів є акт приймання-передачі (введення в експлуатацію) основних засобів.

Основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю, яка складається з таких витрат:

· суми, що сплачують постачальникам і підрядникам за устаткування, інструмент, інвентар та інші необоротні активи, за виконані проектно-вишукувальні і будівельно-монтажні роботи (без непрямих податків);

· реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

· суми ввізного мита;

· суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (будівництвом) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

· витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

· витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження і пуск основних засобів;

· інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (збудованих) повністю або частково за рахунок позикових коштів.

Кореспонденція рахунків бухгалтерського обліку операцій з основними засобами наведена у додатку до цих Методичних рекомендацій.

Первісна вартість об'єктів основних засобів, зобов'язання за які визначені загальною сумою, визначається розподілом цієї суми пропорційно до справедливої вартості окремого об'єкта основних засобів.

Первісна вартість придбаних (побудованих) за рахунок бюджетних асигнувань основних засобів визначається без суми непрямих податків, яка відображається зменшенням цільового фінансування і цільових надходжень.

Первісною вартістю безоплатно отриманих основних засобів є їх справедлива вартість на дату отримання з урахуванням витрат, зазначених у пункті 11. На справедливу вартість безоплатно отриманих об'єктів основних засобів збільшується сальдо додаткового капіталу.

Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість з урахуванням витрат, зазначених у пункті 11. Погоджена засновниками (учасниками) вартість основних засобів відображається за дебетом рахунку обліку заборгованості засновників (учасників) підприємства за внесками до статутного капіталу в кореспонденції з рахунком обліку статутного капіталу. Одержання об'єктів основних засобів відображається за дебетом рахунку обліку основних засобів і погашенням (зменшенням) заборгованості засновників.

Витрати на доставку, установку, монтаж та інші витрати на забезпечення введення в експлуатацію таких основних засобів включаються до їх первісної вартості з відображенням в обліку капітальних інвестицій.

Первісною вартістю об'єктів, переведених до основних засобів з оборотних активів, товарів, готової продукції тощо, є їх собівартість, яка визначається згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246, і 16 «Витрати», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318.

Первісною вартістю об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, є залишкова вартість переданого об'єкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об'єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, є справедлива вартість переданого об'єкта з включенням різниці до витрат звітного періоду. Подібними об'єктами вважаються об'єкти, які мають однакове функціональне призначення та однакову справедливу вартість. Для визнання об'єктів, які мають однакове функціональне призначення, подібними різниця між справедливою вартістю об'єктів обміну не повинна перевищувати 10 відсотків.

Первісною вартістю об'єкта основних засобів, придбаного в обмін (або частковий обмін) на неподібний об'єкт, є справедлива вартість переданого об'єкта основних засобів, збільшена (зменшена) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що належить до сплати (отримання) за обмінною операцією.

Первісна вартість об'єкта основних засобів може змінюватися у разі його поліпшення, часткової ліквідації, переоцінки і зменшення корисності у порядку, викладеному у розділах 6, 7 і 8 цих Методичних рекомендацій.

Первісна вартість основних засобів, оцінених в іноземній валюті, визначається у грошовій одиниці України за курсом Національного банку України в порядку, встановленому Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року №193.

1.2 Амортизація основних засобів: сутність та методи її нарахування

Об'єктом амортизації є первісна або переоцінена вартість основних засобів (крім вартості землі і незавершених капітальних інвестицій), зменшена на їх ліквідаційну вартість.

Ліквідаційна вартість приймається в сумі, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основних засобів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Строк корисного використання (експлуатації) - це очікуваний період часу, протягом якого основні засоби будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг). Строк корисного використання визначається підприємством самостійно з урахуванням його потужності (продуктивності), фізичного та морального зносу, правових або інших обмежень щодо строків використання об'єкта. За обсяг продукції (робіт, послуг), який буде виготовлено (виконано) підприємством з використанням об'єкта основних засобів, приймається запланований підприємством обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство планує виробити (виконати) з використанням цього об'єкта.

Строк корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання.

Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням методів, визначених Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92. Сума нарахованої амортизації відображається за дебетом рахунків обліку витрат діяльності, виробництва і капітальних інвестицій у кореспонденції з рахунком обліку зносу (амортизації) необоротних активів.

Нарахування амортизації проводиться щомісяця підприємством, на балансі якого відображено вартість об'єкта основних засобів.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання.

Місячна сума амортизації при застосуванні прямолінійного методу визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивного визначається діленням суми амортизації за повний рік корисного використання на 12.

Річна (місячна) сума амортизації після зміни залишкової вартості об'єкта основних засобів в результаті їх переоцінки, часткової ліквідації, модернізації, модифікації, добудови, дообладнання, реконструкції тощо, зміни строку корисного використання (експлуатації) та методів нарахування амортизації визначається виходячи відповідно із нової залишкової вартості, нового строку корисного використання (експлуатації) та нового методу її нарахування з місяця, наступного за місяцем таких змін.

Розрахунок амортизаційних відрахувань прикладається до регістрів бухгалтерського обліку.

Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію. Нарахування амортизації поновлюється, починаючи з місяця, наступного за місяцем введення об'єкта в експлуатацію після реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації.

Амортизаційні відрахування входять до складу витрат виробництва. Після реалізації продукції вони забираються з виручки та накопичуваясь, складають амортизаційний фонд підприємства. В залежності від виду основних фондіврозрізняють два основних метода розрахунку амортизаційних відрахувань: по річним нормам та по потонной ставці.

Амортизація - систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Амортизації підлягають витрати на:

- придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

- самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;

- капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на:

- придбання і відгодівлю продуктивної худоби;

- вирощування багаторічних плодоносних насаджень;

- придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу іншим особам;

- утримання основних фондів, що знаходяться на консервації;

- створення та/або придбання аудіовізуальних творів.

Не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування:

- витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою й жилих будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів;

- витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування;

- витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів, бібліотечних і архівних фондів;

- витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів.

Амортизація окремого об'єкта основних фондів групи 1 провадиться до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об'єкта відноситься до складу валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля.

Амортизація основних фондів груп 2, 3 і 4 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал):

група 1 - 2 відсотки (до 2004 року 1,25%);

група 2 - 10 відсотків (до 2004 року 6,25%);

група 3 - 6 відсотків (до 2004 року 3,75%);

група 4 - 15 відсотків (до 2004 року 15%).

Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:

1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів - при використанні цього методу вартість об'єкта основних засобів списується однаковими частками протягом усього періоду його експлуатації, це найпоширеніший метод нарахування амортизації основних засобів підприємств і організацій. Перевагами прямолінійного методу є передусім простота розрахунку амортизації, а також можливість рівномірного розподілу амортизації в кожному звітному періоді, що зручно для аналітичного обліку продукції, яка випускається і реалізується. Цей метод зручно використовувати для нарахування амортизації на такі об'єкти основних засобів як нерухомість. Недоліки цього методу полягають в тому, що при його застосуванні не враховується моральний знос об'єкта, а також необхідність збільшення затрат на ремонт в останні роки експлуатації основних засобів в порівнянні з першими;

2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість. Цей метод ґрунтується на тому, що новий об'єкт основних засобів дає велику віддачу на початок терміну експлуатації і тому економічно обґрунтовано нарахування більшої суми амортизації у першому році використання об'єкта і поступове її зменшення надалі. Цей метод слід використовувати у разі, коли передбачається наявність ліквідаційної вартості;

3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об'єкта, і подвоюється;

4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів. Цей метод доцільно застосовувати у разі, коли обсяги виконання робіт можуть бути визначені достатньо точно.

Підприємства України можуть застосовувати норми й методи нарахування амортизації основних фондів, передбачені податковим законодавством, згідно з яким амортизаційні відрахування обчислюються окремо за кожною групою, визначених за функціональним призначенням. Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються множенням норми амортизації на балансову вартість групи основних фондів на початок звітного періоду:

, (1.1)

де А - амортизаційні відрахування за звітний період, грн.;

Бв - балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду, грн.

Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Метод амортизації об'єкта основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

1.3 Методи оцінки основних виробничих фондів

Основні фонди підприємств, що враховуються в грошовому виразі, є основними засобами. Грошова оцінка основних фондів відбивається в обліку за первинною, відновною, повною і залишковою вартістю.

На балансах підприємств основні фонди враховуються за первинною вартістю (фактичній вартості на момент їх введення в дію або придбання) при введенні їх в експлуатацію (у всіх інших випадках - по відновній). Первинна вартість основних фондів визначається на основі таких фактичних витрат:

Сум, сплачених відповідно до договору, ув'язненого з постачальником або продавцем;

Сум, сплачених організацією за здійснення робіт за договорами будівельного підряду і іншими договорами;

Сум, сплачених організаціям за інформаційні і консультативні послуги, пов'язані з придбанням основних фондів;

Реєстраційних зборів, державного мита і аналогічних платежів, здійснених у зв'язку з придбанням (отриманням) основних фондів;

Сплачених мит, податків і інших обов'язкових платежів, пов'язаних з придбанням (створенням) основних фондів, які не відшкодовуються підприємству;

Винагороди посередницьким організаціям, через які були придбані основні фонди;

Витрата на страхування ризиків, пов'язаних з доставкою основних фондів;

Витрат на установку, монтаж, настройку і налагодження основних фондів;

Адміністративних і інших витрат, безпосередньо пов'язаних з придбанням (створенням) основних фондів і приведенням їх в робочий стан.

Якщо узагальнити вищесказане, то можна сказати, що первинна вартість включає ціну придбання, витрати пов'язані з доставкою (монтаж, установка) на місце експлуатації.

Відновна вартість є вартістю відтворення основних фондів в сучасних умовах і цінах, що діють, в процесі виробництва. Вона включає ті ж витрати, що і первинна вартість, але з урахуванням сучасних цін.

Балансова вартість групи основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу визначається за формулою:

Б(а) = Б (а-1) + П (а-1) - В (а-1) - А (а-1), (1.2)

де Б(а) - балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу;

Б (а-1) - балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому;

П (а-1) - сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому;

В (а-1) - сума виведених з експлуатації основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) протягом кварталу, що передував розрахунковому;

А (а-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

Платники податку всіх форм власності мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

Кі = [I (а-1) - 10]:100, (1.3)

де І (а-1) - індекс інфляції року, за результатами якого провадиться індексація.

Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не провадиться.

Безкоштовно отримані основні виробничі фонди оцінюються за справедливою вартістю на дату отримання.

Первинна вартість об'єкту основних виробничих фондів, отриманого в результаті обміну на придбаний об'єкт, прирівнюється до залишкової вартості переданого об'єкту основних виробничих фондів. Якщо залишкова вартість переданого об'єкту перевищує його справедливу вартість, то первинна вартість об'єкту основних фондів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, є його справедливою вартістю.

Справедлива вартість - це сума, по якій можуть бути здійснені обмін активу або оплата зобов'язань в результаті операцій між зацікавленими і незалежними сторонами, це вартість по якій оцінюються об'єкти під час вступу як внесок в статутній капітал або безвідплатне отримання їх від інших підприємств.

Різниця між справедливою і залишковою вартістю переданого об'єкту включається до складу витрат звітного періоду.

Первинна вартість об'єкту основних фондів, придбаного в обмін (або частковий обмін) на неподібний об'єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об'єкту основних фондів, скоректованого на суму грошових коштів або їх еквівалентів, яка була передана (отримана) в процесі обміну.

Первинна вартість основних фондів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкту (модернізацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією і т.д.), які приводять до збільшення майбутніх економічних вигод, спочатку очікуваних від його використання. Витрати, вироблені для отримання майбутніх економічних вигод, спочатку очікуваних від використання об'єкту основних фондів, включаються до складу витрат звітного періоду.

Повна (первинна і відновна) вартість - це вартість в новому незношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди числяться на балансі підприємства впродовж всього періоду їх функціонування.

Залишкова вартість характеризує реалізаційну вартість основних фондів, ще не перенесену на вартість виготовленої продукції. Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первинною вартістю і накопиченою на момент обліку сумою зносу основних фондів.

Ліквідаційна вартість - це залишкова вартість на момент вибуття основних фондів, тобто це сума залишкових матеріалів, які підприємство чекає отримати те ліквідації і реалізації основних фондів після закінчення терміну служби. У практиці господарювання її використовують для розрахунку амортизаційних відрахувань і визначення наслідків ліквідації відпрацьованих основних фондів.

Вартість, що амортизується, - це різниця між первинною і ліквідаційною вартістю.

Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення групи 1, ведеться по кожній окремій будівлі, споруді або їх структурному компоненту та в цілому по групі 1 як сума балансових вартостей окремих об'єктів такої групи.

Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів груп 2, 3 або 4, з метою оподаткування не ведеться.

Порядок бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів установлюється Міністерством фінансів України.

Ознаки процесу відтворення та просте відтворення основних виробничих фондів представлено на рис. 1.1



74

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.1 - Ознаки та процес відтворення основних фондів

Для обороту виробничих фондів підприємства характерні стадії, які розглянуті на рис. 1.2

74

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.2 - Стадії обороту основних фондів

Джерело фінансування розширеного відтворення ОВФ - частина створеного додаткового продукту.

Конкуренція спонукає підприємство оновлювати ОВФ і здійснювати їх прискорене списання з метою нагромадження фінансових ресурсів для наступного вкладення коштів у придбання більш прогресивного устаткування, впровадження нових технологій та інше поліпшення ОВФ.

Для забезпечення відтворення ОВФ важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. У процесі виробництва ОФ зношуються фізично і старіють морально.

Будь-які об'єкти підлягають фізичному й моральному зносу (рис. 1.3)

74

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.3 - Ступінь фізичного зносу основних фондів

Кошти, необхідні для відтворення основного фонду, тобто заміни зношених ОФ новими, одержують із виторгу від реалізації товарів і послуг. До вартості реалізованої продукції вони включаються у вигляді амортизаційних відрахувань і часткового відшкодування вартості з амортизованого майна.

Амортизоване майно підприємства - це об'єкти багаторічного використання, що беруть участь у багатьох виробничих циклах. Для них характерні такі ознаки:

- вартість фондів відшкодовується поступово, шляхом включення до собівартості продукції амортизаційних відрахувань;

- амортизація здійснюється за рахунок власного капіталу, фондів і нерозподіленого прибутку;

- довгострокові позикові кошти і накопичені амортизаційні відрахування.

Процес амортизації - це спосіб відшкодування капіталу, витраченого на створення і придбання з амортизованих активів, що переносять свою вартість на готовий продукт вроздріб, залежно від періоду морального й фізичного зносу.

Процес нарахування амортизації, визначення розміру та напрямки її використання наведено на рис. 1.4 - 1.6

74

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.4 - Визначення амортизації



Рисунок 1.5 - Склад амортизаційних витрат

74

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.6 - Параметри визначення амортизаційних відрахувань

Методи оцінки основних фондів залежать від таких джерел надходжень на підприємство.

1. Надходження на рахунок капіталовкладень (фактичні витрати спорудження і будівництво, придбання, транспортні витрати з урахуванням ПДВ) за балансовою вартістю включаються до балансу підприємства.

2. Надходження від засновників товариств установлюються за погодженням сторін. Це враховує фактичні витрати на зведення, придбання цих засобів, включаючи витрати з доставки, монтажу й установки.

Об'єкти можуть бути отримані безоплатно від інших осіб підприємств. Оформляється акт приймання-передачі основних засобів і зараховується на баланс підприємства. Витрати на модернізацію устаткування, відновлення й реконструкцію виробництва здійснюються за рахунок прибутку чи кредиту. Витрати на транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, пов'язані з придбанням основних засобів, мають додаватися до їхньої вартості.

При вибутті основних засобів (списання, реалізація) використовується субрахунок «Реалізація і вибуття основних засобів», на який списуються основні засоби за залишковою вартістю і з урахуванням витрат на їх демонтаж.

3.Індексація балансової вартості основних засобів. Зміна первісної (балансової) вартості допускається: при добудуванні, дообладнуванні, реконструкції, частковому списанні з балансу; за інфляції і підвищення цін, що вимагає проведення оцінки основних засобів, придбаних раніше, але з урахуванням реальної вартості. Для індексації вартості основних фондів розробляються індекси цін за галузями господарської діяльності. На цей індекс збільшується балансова вартість основних фондів для одержання їхньої нової реальної вартості.

Рішення про прискорену амортизацію основних виробничих фондів (рис. 1.7) приймається самостійно.

Рисунок 1.7 - Прискорений метод амортизації

У той період, коли основні засоби перебувають на реконструкції і модернізації з їх повною зупинкою чи консервацією, знос не нараховується. При цьому на такий же період продовжується термін нарахування амортизації. Амортизація списується і відображається на відповідному рахунку.

Амортизаційні відрахування здійснюються протягом нормативного терміну служби основних фондів чи терміну, за який балансова вартість цих фондів цілком переноситься на витрати виробництва.

З метою створення фінансових умов для прискореного впровадження у виробництво науково-технічних досягнень і підвищення зацікавленості підприємств у відновленні активної частини основних фондів підприємство має право використовувати прискорену амортизацію і різні методи її нарахування.

1.4 Показники використання основних фондів підприємства

Для характеристики ефективності основних фондів використовують ряд показників, які можна поділити на два блоки:

1) загальні (узагальнюючі)

2) часткові (окремі, індивідуальні)

Загальні показники залежать від багатьох техніко-організаційних та економічних факторів і виражають кінцевий результат використання основних фондів. Одним з основних загальних показників, який найпоширеніший у практиці є фондовіддача:

, (1.4)

де ФВ_овф - фондовіддача, грн.;

ВП - обсяг виготовленої продукції за звітний період, грн.;

ОФ_ср.р. - середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.

Обсяг виробленої продукції визначається в натуральних або вартісних показниках. Найчастіше узагальнюючим вартісним показником обсягу виробництва є товарна або чиста продукція. Для зіставлення рівня і динаміки фондовіддачі обсяг продукції обчислюють у фіксованих цінах, а обсяг основних фондів - за відновленою вартістю, оскільки залишкова вартість змінюється пропорційно до зміни виробничої потужності

Показник фондовіддачі відображає ту кількість продукції, яка виробляється однією гривнею вартості основних виробничих фондів, він показує загальну віддачу від використання кожної гривні, витраченої на основні виробничі фонди, тобто ефективність цього вкладення коштів.

Оберненим до фондовіддачі показником є фондомісткість, яка визначається відношенням середньорічної вартості основних фондів до обсягу виготовленої продукції:

, (1.5)

де ФМ - фондомісткість.

Цей показник дає можливість визначити вартість основних фондів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними фондами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зменшення.

При аналізі рівня й динаміки фондовіддачі, обчисленої за товарною продукцією, треба мати на увазі, що товарна продукція, виготовлена на підприємстві, містить і ту частину вартості, яка створена за межами підприємства (уречевлена праця) і перенесена живою працею з засобів виробництва на виготовлену продукцію. Ця обставина може істотно змінити динаміку фондовіддачі без зусиль з боку підприємства. Для того, щоб виключити вплив уречевленої праці на фондовіддачу, при визначенні обсягу виробництва слід застосовувати показник чистої продукції.

Важливим показником, що характеризує озброєність одного працівника основними виробничими фондами, є показник фондоозброєності праці, який визначають шляхом ділення середньорічної вартості основних фондів на середньо облікову чисельність промислово-виробничого персоналу:

, (1.6)

де Фоз - фондоозброєність праці, грн./чол.;

Ч - середньо облікова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

Відносним показником ефективності використання основних фондів є рентабельність (прибутковість) основних фондів. Цей показник визначається за формулою:

, (1.7)

де Роф - рентабельність основних фондів;

П - прибуток за звітний період;

ОФср - середня вартість основних фондів за той же період.

Показник рентабельності основних фондів можна визначити за валовим та чистим прибутком. У першому випадку рентабельність характеризує ефективність використання основних фондів у виробничій діяльності підприємства, у другому - в звичайній та надзвичайній діяльності підприємства в цілому.

Абсолютним показником ефективності використання основних фондів є сума прибутку на одну гривню основних фондів.

Коефіцієнт змінності свідчить, скільки в середньому змін працювала кожна одиниця устаткування, але окреме устаткування працює не цілу зміну, а лише її частину, тому точніше коефіцієнт змінності можна визначити за формулою:

, (1.8)

де МВФ - фактична верстатомісткість виробничої програми, верстато-годин;

Фд - дійсний фонд робочого часу всього устаткування при однозмінній роботі, год.

Дійсний фонд робочого часу одиниці устаткування при однозмінній роботі розраховується так:

, (1.9)

де Фн - номінальний фонд робочого часу всього устаткування при однозмінній роботі, год;

Пр - процент витрат часу на ремонт устаткування.

Для оцінки й аналізу процесу відтворення основних фондів підприємств використовується система взаємопов'язаних показників. Найважливішими є коефіцієнти оновлення і вибуття основних фондів.

Коефіцієнт вибуття визначається за формулою:

, (1.10)

де ОФвив - вартість виведених за рік фондів;

ОФпоч.р. - вартість фондів на початок року.

Ступінь оновлення основних фондів вимірюють за допомогою коефіцієнта оновлення, який відображає частку введених у дію у даному періоді основних фондів:

, (1.11)

де ОФвв - вартість введених за рік фондів;

ОФк.р. - вартість фондів на кінець року.

Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених у дію основних фондів перевищує вартість основних фондів, які вибули з експлуатації. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних фондів:

, (1.12)

де ОФср.р. - середньорічна вартість основних фондів.

Стан основних виробничих фондів характеризують також коефіцієнт зносу та коефіцієнт придатності основних фондів.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Він визначається відношенням суми зносу основних фондів до їхньої первісної вартості:

, (1.13)

де Кз - коефіцієнт зносу основних фондів;

Зоф - сума зносу основних фондів;

ОФп - первісна вартість основних фондів.

Показник зносу основних фондів може визначатися також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних фондів.

Коефіцієнт придатності основних фондів розраховується за формулою:

Кп=1 - Кз, (1.14)

де Кп - коефіцієнт придатності основних фондів;

Кз - коефіцієнт зносу основних фондів.

1.5 Шляхи поліпшення основних фондів

Протягом тривалого функціонування в господарській діяльності суб'єктів господарювання основні виробничі фонди зазнають фізичного (матеріального) та економічного спрацювання, а також техніко-економічного (морального) старіння

Фізичне (матеріальне) спрацювання основних фондів виникає внаслідок втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, що призводить до економічного спрацювання, тобто до поступового зменшення їхньої первісної реальної вартості, що зумовлене не тільки функціонування основних фондів, а й їхньою бездіяльностю (руйнування від зовнішнього, атмосферного впливу, корозії). Внаслідок фізичного спрацювання основних фондів погіршуються їхні техніко-економічні та соціальні характеристики - знижується продуктивність, збільшуються експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи тощо.

Ступінь фізичного спрацювання окремого об'єкта основних фондів можна визначити двома методами:

1) за терміном експлуатації (нормативним та фактичним)

2) за даними обстежень технічного стану.

Відносну величину економічного спрацювання окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання до їхньої первісної балансової вартості.

Фізичне спрацювання і техніко-економічне старіння основних фондів можна усунути частково або повністю шляхом їхнього поліпшення за рахунок:

- проведення технічного огляду і обслуговування;

- поточного ремонту;

- капітального ремонту;

- модернізації;

- нового будівництва;

- розширення діючих підприємств;

- реконструкції діючих підприємств;

- технічного переозброєння діючих підприємств.

Затрати на технічний огляд, обслуговування і проведення ремонтів основних засобів формують безпосередньо собівартість виготовленої продукції.

Для визначення прибутку з метою оподаткування підприємства мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, яка не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості таких груп основних фондів станом на початок року.

Витрати, що перевищують зазначену суму, збільшують балансову вартість груп 2, 3 і 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 на початок розрахункового кварталу.

У першому розділі були освітлені теоретичні основи використання основних фондів, визначення їх ефективності, сутність основних виробничих засобів та їх особливості, амортизація та методи її нарахування, показники використання основних фондів підприємства та шляхи їх поліпшення.

2. Аналіз використання основних виробничих засобів заводу «Буддеталь» ВАТ ДХК «Донбассшахтобуд»

виробничий фонд облік

Основні засоби - один з найважливіших чинників будь-якого виробництва. Їх стан і ефективне використання прямо впливають на кінцеві результати господарської діяльності підприємств. Раціональне використання ОВФ сприяє поліпшенню всіх техніко-економічних показників, зокрема збільшенню випуску продукції, зниженню її собівартості, трудомісткості виготовлення.

При аналізі слід враховувати закони розвитку систем, оскільки кожен технологічний етап або економічний устрій має свої межі зростання, визначені технологічними системами. Одним з найважливіших чинників підвищення ефективності виробництва на промислових підприємствах є забезпеченість їх ОВФ у необхідній кількості і асортименті і повніше їх використання.

Завданнями аналізу є:

- виявлення відповідності фактичної наявності ОВФ з плановим розрахунком;

- виконання плану введення в дію ОВФ;

- аналіз структури і технічного стану ОВФ, він необхідний для визначення її прогресивності, що робить вплив на собівартість продукції, прибуток і рентабельність;

- аналіз ступеня оновлення ОВФ і організації їх ремонту;

- аналіз озброєності праці технікою і енергетикою;

- виявлення резервів кращого використання ОВФ і розробка заходів по усунення виявлених недоліків;

Аналіз ОВФ може проводитися по декількох напрямах, розробка яких в комплексі дозволяє дати оцінку структури, динаміки і ефективності використання основних засобів і довгострокових інвестицій.

Основні напрями аналізу основних засобів і відповідні завдання, що вирішуються в рамках кожного напряму:

- вибір напрямів аналізу і вирішуваних аналітичних задач визначається потребами управління. Аналіз структурної динаміки основних засобів, інвестиційний аналіз складають зміст фінансового аналізу. Оцінка ефективності використання основних засобів і витрат по їх експлуатації відноситься до управлінського аналізу, проте чіткої межі між цими видами аналізу немає;

- Аналіз витрат за змістом і експлуатації устаткування є складовою частиною аналізу собівартості продукції;

- Методика проведення аналізу основних засобів націлена на вибір якнайкращого варіанту їх використання. Отже, цей аналіз має деякі особливості:

1. варіантність рішень по використанню основних засобів;

2. націленість на перспективу.

Перспективний аналіз - основний вид аналізу інвестицій, якому повинен передувати аналіз основних засобів що є на балансі, та ефективності їх використання.

Якість аналізу залежить від достовірності інформації, тобто від якості постановки бухгалтерського обліку, точності віднесення об'єктів до облікових класифікаційних груп, достовірності інвентаризаційних описів, глибини розробки і ведення регістрів аналітичного обліку.