Діалектичний метод економічного дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст роботи

Вступ

1. Загальнонаукові та філософські принципи економічного дослідження

2. Специфічний метод пізнання

2.1 Метод абстракції та сходження від абстрактного до конкретного

2.2 Основні закони діалектики в економічному дослідженні

2.3 Історичне, логічне та інші методи пізнання

Висновок

Використана література

Вступ

Після з'ясування предмета економічної теорії, сутності і основних елементів економічної системи постають складні та багатопланові проблеми: як дослідити економічні закони (як найглибшу сутність таких систем) і категорії, розкрити процес еволюції економічних систем, з'ясувати кожну з підсистем на прикладі будь-якої країни в сучасних умовах, передбачити тенденції її розвитку. Відповідь на ці та інші запитання узагальнено дає діалектичний метод дослідження. Він розвивається і узгоджується відповідно до об'єктивних законів дійсності, тому пізнання складних економічних систем передбачає використання багатшого арсеналу засобів і прийомів дослідження, більшої кількості елементів діалектичного методу.

1. Загальнонаукові та філософські принципи економічного дослідження

філософський економічний абстракція діалектика

Найважливішими елементами структури діалектичного методу дослідження є загальнонаукові та філософські принципи.

Метод (грец. methodos -- шлях до чогось, спосіб пізнання, дослідження, вчення, теорія) економічної теорії -- засіб пізнання як певна сукупність або комплекс прийомів І операцій для мисленого відтворення економічної системи, притаманних їй законів і суперечностей.

Комплекс таких прийомів і операцій повинен узгоджуватися з об'єктивними законами розвитку самої дійсності, з найновішими досягненнями діалектики. Систему прийомів, способів наукового пізнання вивчає методологія (грец. methodos -- шлях і logos -- слово, вчення) -- система різноманітних методів, засобів і прийомів наукового пізнання та наука (вчення) про цю систему.

Якщо діалектика відображає закономірності розвитку всієї дійсності (природи, суспільства, мислення), то діалектичний метод є гносеологічним і логічним відображенням всієї діалектики.

Метод економічної теорії, як і предмет цієї науки, складається з різних структурних елементів, головними з яких є філософські, загальнонаукові принципи, закони і категорії діалектики, закони і категорії економічної теорії, дисциплінарні та міждисциплінарні методи, передусім економіко-математичні і статистичні.

Замість них у багатьох навчальних виданнях виокремлено такі нечисленні елементи методу пізнання в економіці, за допомогою яких предмет науки дослідити неможливо. Так, у підручнику "Економіка" елементами методу економічної теорії названі методи порівняльного аналізу, метод наукової абстракції, метод графічних відображень і метод економіко-математичного моделювання, а також принципи взаємодії теорії та практики, єдності мікро-і макроаналізу та реального історизму1; у навчальному посібнику "Курс економічної теорії" -- метод наукової абстракції, функціонального аналізу, економіко-математичне моделювання та економічні експерименти; у підручнику "Економічна теорія" за основу взято цивілізаційний підхід до дослідження виробництва3. Застосування таких елементів методу призводить до еклектизму економічної теорії, поверховості висновків і узагальнень.

До філософських методів належать принципи матеріалізму, розвитку, саморуху, відображення, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності та ін. До загальнонаукових принципів і методів -- принцип системності, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції тощо. Основні закони діалектики -- це закон єдності та боротьби протилежностей, кількісно-якісних змін і закон заперечення. Інструментами економічного дослідження є такі категорії філософії, як "кількість" і "якість", "сутність" і "явище", "зміст" і "форма" і т. д.

Чотири перших групи структурних елементів діалектичного методу дослідження не накладаються механічно на економічні явища і процеси, що вивчаються, а відображаються через предмет і метод економічної теорії (як окремої науки), набуваючи специфічних форм використання, органічно вплітаються в економічне дослідження. Ці групи елементів діалектичного методу в поєднанні із законами і категоріями економічної науки та дисциплінарними і міждисциплінарними методами утворюють систему інструментів і методів пізнання предмета економічного дослідження. Водночас кожен із них відіграє різну роль у пізнанні певного суспільного (наприклад, капіталістичного) способу виробництва чи окремих його стадій, етапів.

Перші два структурні елементи синтезує системно-структурний підхід.

Системний підхід в економічному дослідженні -- методологічна орієнтація дослідження та вивчення різних типів господарства (національного, світового та ін.) у вигляді систем, підсистем, тобто комплексу складових частин, елементів у взаємодії, яка формує їх цілісність щодо навколишнього середовища.

Необхідність системного підходу в економічному дослідженні зумовлена ускладненням різних типів господарства, зростанням ролі методологічного аналізу в системі елементів діалектичного методу дослідження, багаторівневості і поліваріантності їх розвитку, процесом взаємозбагачення методів дослідження різних наук, зокрема методів різних напрямів і шкіл західної економічної науки та політичної економії.

Перший і найважливіший елемент системного підходу -- принцип цілісності, оскільки цілісність формує систему, є одним з її найважливіших констатуючих аспектів. Інші аспекти -- наявність підсистем і елементів системи, а також характер зв'язків між ними. Обов'язковою умовою цілісності системи є її взаємодія (єдність і суперечність) з навколишнім середовищем. Ним, наприклад, для сільського господарства (як елементу національного господарства) є інші сфери й галузі економіки, кліматичні умови, конкуренція з боку іноземних виробників сільськогосподарської продукції тощо, а для національного господарства -- господарства інших країн, міжнародні фінансово-кредитні та економічні організації та ін.

Принцип цілісності в економічному дослідженні передбачає розгляд об'єкта як складної системи, утвореної з окремих відносно самостійних підсистем, елементів, компонентів, взаємодія яких (специфіка зв'язків і відносин між ними) зумовлює виникнення інтегративних законів і суперечностей, якостей і властивостей цілісної органічної єдності, не притаманних її підсистемам, елементам тощо. Так, взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин у межах суспільного способу виробництва певного національного господарства зумовлює виникнення і дію закону адекватності виробничих відносин (відносин економічної власності) рівню, характеру і структурі продуктивних сил; взаємодія елементів технологічного способу виробництва -- виникнення і дію закону концентрації виробництва, усуспільнення виробництва і праці.

Найскладнішим системоутворюючим об'єктом у межах економічної системи є її основні підсистеми: продуктивні сили, відносини економічної власності, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини, господарський механізм. У межах підсистем виокремлюють найважливіші складові частини, а в їх межах -- елементи, які, у свою чергу, формуються з відповідних компонентів. Складовими частинами відносин економічної власності є власність на засоби виробництва, робочу силу та інші об'єкти. Такі види власності функціонують і розвиваються майже в усіх сферах суспільного відтворення. Окремими елементами відносин економічної власності є ціна, заробітна плата, прибуток тощо. Відносно відокремленими компонентами відносин економічної власності, наприклад заробітної плати, є різні її форми й системи. Складові частини господарського механізму -- державне регулювання і ринкові важелі саморегулювання економіки. Окремими елементами державного регулювання є бюджетне регулювання, податкове, грошове, кредитне та ін. Кожне з них формується з певної кількості компонентів. Так, податкове регулювання передбачає встановлення різних видів податків, ставок оподаткування тощо.

Підсистема, складова, елемент і компонент стають системоутворюючими об'єктами лише за умови їх взаємодії з іншими структурними утвореннями (підсистемами тощо), а без взаємодії вони є певною річчю. Так, закуплена нова технологія не стане елементом продуктивних сил (складовою засобів виробництва) доти, поки не будуть підготовлені відповідні кадри, придбана або виготовлена якісно нова сировина тощо.

Важливу роль відіграють такі типи полярних систем, як цілісні та сумативні, органічні й механічні, динамічні й статичні. В цілісних, органічних і динамічних системах ціле відрізняється від структурних утворень наявністю системи зв'язків між ними (підсистемами, частинами тощо), внутрішньою організацією, певним комплексом цілісних інтегративних якостей і властивостей, інтегративних функцій і є більшим від суми складових частин, елементів. У механічних системах ознаки та властивості сукупності збігаються з сумою якостей і ознак окремо взятих складових частин. У такому разі складові, елементи тощо є самостійними стосовно один одного і щодо сукупності загалом.

Конкретизує принцип цілісності структурний метод, згідно з яким необхідно аналізувати внутрішні зв'язки між окремими підсистемами. Структура (як спосіб взаємозв'язку і взаємодії підсистем та їх складових і як внутрішній зв'язок, внутрішня організація системи) виражає сутність органічної системи й розкривається в загальних для всієї системи економічних законах, у системних законах. Тому сутність -- це комплекс внутрішніх, необхідних, глибинних і спільних зв'язків і відносин, які визначають основні властивості, особливості, функції та тенденції розвитку економічної системи. Оскільки кожний закон, пронизаний суперечністю чи певною сукупністю суперечностей, є способом взаємозв'язку між різними їх сторонами, то структурі властиві й системні суперечності: основна суперечність, суперечності кожної підсистеми з іншими.

Системний підхід в економічному дослідженні передбачає з'ясування основних типів зв'язку між підсистемами, їх складовими, елементами та компонентами. Це значною мірою збігається із з'ясуванням основних типів економічних законів та особливостей їх взаємодії. Основними типами зв'язків є техніко-природничі зв'язки і відносини, властиві речовим факторам виробництва техніко-технологічні зв'язки, техніко-біологічні, працеформуючі, техніко-організаційні зв'язки, властиві техніко-економічним відносинам техніко-економічні зв'язки, зв'язки і відносини у сфері економічної власності, зв'язки, пов'язані з функціонуванням та розвитком господарського механізму.

Техніко-природничі зв'язки і відносини. Відображають ставлення людини до природи у процесі праці, перетворення речовини природи відповідно до потреб та інтересів людини. Для цього типу зв'язків характерна взаємодія законів природи і законів людської діяльності у сфері безпосереднього виробництва.

Властиві речовим факторам виробництва техніко-технологічні зв'язки. Виникають між різними видами техніки і технології як у межах одного технологічного способу виробництва, так і між технікою і технологією трьох технологічних способів виробництва (що базуються на ручній, машинній і автоматизованій праці).

Техніко-біологічні зв'язки. Відображають взаємодію людини і техніки. Концентрованим виразом цих зв'язків є закон переміщення функцій від особистісного до речових факторів виробництва, а також закон приведення в дію всезростаючої маси виробництва з дедалі меншою витратою людської сили.

Працеформуючі зв'язки. Пов'язані зі спільною діяльністю людей у процесі праці (безвідносно до відносин власності). У цій сфері діє закон переміни праці, закон усуспільнення праці та ін.

Техніко-організаційні зв'язки. За їх допомогою підсистема продуктивних сил формується в цілісність, у якій взаємодіють засоби і предмети праці, людина, використовувані людьми сили природи, наука, інформація. Цей тип зв'язків виникає і розвивається на основі такого елементу продуктивних сил, як форми й методи організації виробництва.

Властиві техніко-економічним відносинам техніко-економічні зв'язки. Властиві відносинам спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації. На їх основі діють техніко-економічні закони: закон концентрації виробництва, закон усуспільнення виробництва та ін.

Усі перелічені вище типи зв'язків існують і розвиваються в межах технологічного способу виробництва (єдності продуктивних сил і техніко-економічних відносин). У межах цього способу виробництва загалом, в окремих його складових тощо виникає і розвивається певна цілісність різноманітних суперечностей.

Зв'язки і відносини у сфері економічної власності. Це зв'язки економічного привласнення, оскільки власність, що розглядається в процесі руху, динаміки, є привласненням другого типу. Перший тип привласнення відбувається у процесі праці, коли здійснювалося привласнення предметів природи, їх перетворення відповідно до потреб людини. Привласнення другого типу -- це комплекс зв'язків і відносин між людьми з приводу привласнення робочої сили, засобів виробництва, необхідного і додаткового продукту, інтелектуальної власності, послуг в усіх сферах суспільного відтворення.

Оскільки власність є складною і багатоплановою соціологічною категорією (в ній, крім економічного, виокремлюють соціальний, правовий, політичний, національний і психологічний аспекти), поряд із зв'язками економічного привласнення необхідно розмежовувати економіко-соціальні, економіко-правові та інші зв'язки й відносини.

У межах підсистеми відносин економічної власності (сутнісних виробничих відносин) окремими видами зв'язків (що формуються на рівні окремих елементів цієї підсистеми) є зв'язки економічного привласнення у сфері безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання. На їх основі виникають, функціонують і розвиваються закони власності: закон централізації власності, закон-тенденція середньої норми прибутку до зниження, закон монополістичного (в тому числі олігополістичного) привласнення, закон одержавлення власності та ін. У межах підсистеми формуються і розвиваються відповідні підсистемні суперечності: між відносинами власності у сфері виробництва і відповідними відносинами у сфері розподілу (аналогічно між іншими сферами), між прибутком та заробітною платою і цінами, між різними сторонами прибутку та ін.

Пов'язані з функціонуванням та розвитком господарського механізму зв'язки. їх можна назвати системоутворюючими і регулюючими. Це основний тип зв'язків у межах господарського механізму національного господарства. З-поміж них виокремлюють ринкові зв'язки, на основі яких діють закони конкуренції, закон пропорційного розвитку, закон грошового обігу та ін. Ще одним видом зв'язків, пов'язаних із функціонуванням сучасного господарського механізму, є державне регулювання (адміністративне, правове та економічне) у формах національного планування, програмування та прогнозування народного господарства. У межах світового господарства останніми десятиліттями формується такий елемент господарського механізму, як наднаціональне регулювання з боку наднаціональних органів та міжнародних фінансово-кредитних організацій. На основі всіх видів системоутворюючих (регулюючих) зв'язків виникають і функціонують закони підсистеми: закон поступового послаблення ринкових важелів саморегулювання економіки й посилення державного та наддержавного регулювання, закон планомірного розвитку економіки та ін.

Раціонально сформований господарський механізм (ця раціональність залежить від оптимального співвідношення державного і ринкового саморегулювання, вмілого поєднання адміністративних і правових важелів та інших чинників) перетворює на органічну цілісність усі інші підсистеми, а отже, їх складові частини, елементи й компоненти, узгоджує виконувані ними функції, інтереси класів та соціальних груп через виконання основних функцій самим господарським механізмом. Водночас цілісність окремих підсистем забезпечує наявність у них відповідних форм -- речової, суспільної та ін.

Наступний елемент принципу системності -- відокремлення різних рівнів системи в ієрархічній підпорядкованості. Це дає змогу сформувати комплекс ступенів, в якому кожен наступний випливає з попереднього, діалектично його заперечуючи. Так, в економічній системі капіталізму виокремлюють дві стадії: висхідну -- домонополістичний капіталізм (початок XVI -- кінець XIX ст.) і низхідну -- імперіалізм (початок XX ст. -- до сучасності). Основними ступенями домонополістичного капіталізму були проста капіталістична кооперація, мануфактура і машинне виробництво; вищої стадії імперіалізму -- монополістичний (або олігополістичний) капіталізм, державно-корпоративний (ядром якого є державно-монополістичний) та інтернаціональний капіталізм. Перший ступінь імперіалізму розвинувся упродовж перших трьох десятиліть XX ст., другий -- з кінця 30-х років до кінця 60-х років XX ст., третій -- з кінця 50-х років -- до наших днів (з часу створення ЄС).

Капіталістичному способові виробництва властиві загальні (загальносистемні економічні) закони (притаманні обом стадіям) і закони розвитку окремих ступенів. Так, для першого ступеня вищої стадії характерним е закон монополізації виробництва і власності, для другого -- закон одержавлення економіки, закон планомірного розвитку, для третього -- закон інтернаціоналізації господарського життя (інтернаціоналізації виробництва, обміну тощо). При переході до розвинутіших стадій або ступенів загальносистемні закони і їх суперечності модифікуються, наповнюються елементами якісно нового змісту.

У процесі такої еволюції поступово зростає організованість, планомірність в русі економічної системи, роль свідомого регулювання, суб'єктивного в дії економічних законів. Кожен ступінь теоретично відображається як у загальносистемних категоріях (прибуток, заробітна плата, ціни та ін.), так і в сукупності категорій певної стадії і ступеня.

Оскільки заперечення вищою стадією або ступенем нижчої має діалектичний характер, то посилюється диференціація економічної системи, а отже, її організованість. Диференціація відбувається в межах кожної підсистеми, складової частини, елементу і компонента. При цьому ускладнюється структура всієї системи, виконувані нею функції, інтегративні якості й цілі. Виникає необхідність пізнання внутрішніх зв'язків між рівнями (стадіями і ступенями) системи, притаманними їм законами.

На нижчих ступенях еволюції економічної системи ціле виражає сутність цієї системи нижчого порядку, на вищих -- сутність більш високого порядку.

Конкретизацією системного підходу та названих вище принципів є необхідність пошуку в системі загальної мети. З розвитком економічної системи, переходом від одного ступеня до іншого ускладнюються її цілі, модифікується загальна мета, яка також є системоутворюючим елементом. Загальною метою капіталістичного способу виробництва є виробництво і привласнення прибутків. Нині досягнення такої мети у розвинутих країнах неможливе без розвитку загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів найманих працівників, їх творчих та організаторських здібностей, без формування людини-власника, впровадження національного регулювання економіки, часткового перерозподілу національного доходу на користь найбідніших верств населення тощо. Така модифікація мети капіталістичного способу виробництва вимагає зміни засобів її досягнення, виконуваних системою функцій. Виникнення елементів соціалістичного способу виробництва в надрах капіталізму означає появу принципово нової мети -- максимізації привласнення доходу кожним працівником.

Цілісність економічної системи залежить від ступеня підпорядкування, узгодження всіх її структуроутворюючих складових для виконання спільних функцій і спільної мети. Для її реалізації система може створювати необхідні органи: державні та наддержавні органи регулювання макроекономічних процесів на національному та наднаціональному рівнях. На національному та наднаціональному (зокрема, в межах ЄС) рівнях для реалізації поставлених цілей затверджується бюджет (що є підставою для виділення відповідних ресурсів)" формується відповідна законодавча база тощо. Водночас виникає потреба у спільному інформаційному забезпеченні, інтегративній інформації.

Джерелом руху економічної системи є розвиток її внутрішніх суперечностей та суперечностей між системою та її зовнішнім середовищем (людиною і природою). Еволюція системи супроводжується їх ускладненням. Це збагачує джерело розвитку (а водночас і джерело криз меншої глибини), посилює диференціацію системи (форм власності, організаційно-економічних відносин, техніко-економічних відносин, структури продуктивних сил тощо), Ті організованість і стабільність, ускладнює механізм дії економічних законів.

Оскільки економічні системи еволюціонують, при їх аналізі (стадій, ступенів, підсистем, елементів, законів, суперечностей тощо) необхідно застосовувати узгоджений з принципом цілісності історичний підхід. Щодо дії економічних законів він передбачає з'ясування законів, які регулюють виникнення, існування, розвиток і занепад економічної системи, а щодо суперечностей системи -- їх дослідження у стадії тотожності, відмінності, власне суперечності, конфлікту та переходу в принципово та якісно нові форми руху. У фазі тотожності й відмінності діють закони зародження певної економічної системи (що водночас означає використання структурно-генетичного методу аналізу складних систем), у фазі суперечності -- закони існування (або функціонування) цієї Системи, у фазі конфлікту -- закони занепаду, переходу одного суспільного способу виробництва в інший, менш розвинутої економічної системи у розвинутішу.

Системно-структурний підхід означає, що в процесі еволюції економічної системи виникають різні варіанти й моделі її розвитку, альтернативність. Учений, державний діяч повинен зважено оцінювати різні точки зору і обирати пріоритетну істину, а не підпорядковувати світогляд певній догмі.

Серед загальнонаукових методів економічного дослідження важливу роль відіграють індукція та дедукція -- взаємопов'язані та взаємодоповнюючі елементи діалектичного дослідження. Індукція (лат. inductio -- наведення) -- це логічний спосіб пізнання, який базується на отриманні загальних висновків і положень на вивченні окремих фактів, явищ і процесів або більш загального знання на основі менш загального. Дедукція (лат. deductio -- виведення) -- логічний метод пізнання, що ґрунтується на отриманні окремих конкретних висновків, положень на основі знання загальних положень, закономірностей розвитку цілісної економічної системи.

Індукція важлива при використанні таких елементів діалектичного методу дослідження, як сходження від конкретного до абстрактного. Так, при з'ясуванні процесу обміну різних товарів стає зрозуміло, що в них є дещо спільне, а саме -- затрачена на виробництво товарів праця. Використання індукції не вимагає вивчення всієї сукупності окремих фактів, явищ, оскільки цей процес безконечний. За допомогою індукції не можна розкрити внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки, тобто дослідити економічні закони й закономірності, процеси розвитку явищ.

Дедукція як логічний спосіб пізнання важлива при використанні таких елементів діалектичного методу дослідження, як сходження від абстрактного до конкретного. Так, розкриття сутності капіталу загалом (капіталу як специфічної категорії капіталістичного способу виробництва) є основою для з'ясування сутності багатьох його форм: індивідуального, акціонерного, державного та ін. За допомогою дедукції розкривають генезис, закономірності розвитку та функціонування окремої економічної системи, її найважливіших підсистем. Метод дедукції дає змогу простежити спільні ознаки та властивості, притаманні узагальнюючим (системним) і конкретним економічним формам (наприклад, додаткова вартість і підприємницький дохід), глибше пізнати сутність кожної з них, їх внутрішні суперечності.

Індукція і дедукція так само органічно взаємопов'язані, як аналіз і синтез. Аналіз (грец. analisis -- розкладання) передбачає розчленування предмета (явища чи процесу) на складові частини, окремі аспекти. Наприклад, систему виробничих відносин поділяють на відносини в окремих сферах суспільного відтворення, а в системі продуктивних сил виокремлюють їх елементи. Так обґрунтовуються економічні категорії. Синтез (грец. synthesis -- складання) означає поєднання розрізнених частин і сторін у цілісність з урахуванням їх взаємозв'язків. Синтез дає змогу комплексно дослідити сутність явищ і процесів.

Найважливішою складовою діалектичного методу є сукупність політико-економічних методів.

2. Специфічний метод пізнання

2.1 Метод абстракції та сходження від абстрактного до конкретного

Найпростішим і водночас вихідним елементом у системі діалектики є метод абстракції.

Метод абстракції (лат. abstractio -- віддалення) -- відмова від поверхових, несуттєвих сторін явища для розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв'язків, дійсної тенденції руху.

Результатом абстракції (поряд з використанням інших елементів діалектики) є обґрунтування економічних категорій. Абстракція лише відображає у формі думки зміст, закладений у речах. Науковому визначенню будь-якої економічної категорії сприяє використання діалектичного підходу видатного філософа античності Сократа (469--399 pp. до н. е.). Основою його поглядів був метод дослідження і обґрунтування чітких визначень понять як розкриття їх змісту.

Для пізнання економічних явищ і процесів користуються абстракціями першого, другого й наступних рівнів. Чим ширші, місткіші абстракції виробляє економічна теорія, тим повніше й точніше вони відображають дійсність, тим ефективніше їх використання як інструменту пізнання.

Визначення абстракції як процесу мисленого виокремлення істотних ознак та ігнорування неістотних є лише одним аспектом цього методу пізнання. Другий важливий її аспект -- необхідність розгляду певних економічних явищ чи процесів під певним кутом зору за одночасного ігнорування всіх інших властивостей. Так, з погляду суспільного способу виробництва продуктивні сили належать до його речового змісту, виробничі відносини (відносини економічної власності) -- до суспільної форми.

Отже, суспільно-економічної сторони продуктивних сил у цьому випадку не існує. При розгляді структури ft системи продуктивних сил як відносно самостійної сторони суспільного способу виробництва з власними внутрішніми законами, суперечностями виокремлюють у ній природний, техніко-економічний та суспільно-економічний аспекти. У першому разі продуктивні сили розуміють як продуктивні сили з властивими їм законами органічної та неорганічної природи. У другому -- сили природи залучаються до виробництва у формі машин, споруд тощо. Суспільно-економічний аспект цієї системи розкриває взаємодію сукупного виробництва, суспільного індивіда із засобами виробництва та іншими елементами продуктивних сил з погляду речового змісту, споживчої вартості. У такому разі йдеться про суспільні продуктивні сили.

Щоб абстракція була науковою, слід визначити її межі, довести, що певний аспект економічного явища або процесу не впливає на їх внутрішню сутність, закон розвитку і функціонування.

Метод абстракції є щаблем до з'ясування сутності конкретного, абстракція -- одна зі сторін, граней, ланок, частин конкретного і його протилежність. Конкретним є цілісний об'єкт в єдності його різноманітних сторін, властивостей, ознак. Кожна з них після виокремлення за допомогою методу аналізу, з'ясування сутності через принцип суперечності може бути розкрита у певному визначенні. Так, суспільний спосіб виробництва в діалектичній взаємодії двох його сторін слугує суб'єктом дослідження. Окремо з'ясовують сутність продуктивних сил і виробничих відносин (відносин економічної власності). Кожний елемент продуктивних сил спочатку розглядають відокремлено, а потім -- у взаємодії. Водночас в уяві, чуттєвому сприйнятті вихідним пунктом є конкретне.

Конкретне (лат. concretio) -- синтез багатьох отриманих раніше визначень про окремі аспекти певної системи та її структури, а отже, єдність різноманітного.

Приступаючи до аналізу продуктивних сил і виробничих відносин, дослідник знає, що вони є складовими частинами суспільного способу виробництва, що відносини власності на засоби виробництва -- складова частина всієї системи відносин економічної власності та ін. Але у процесі мислення, пізнання вихідним є абстрактне, а конкретне виступає як процес синтезу, як результат. Реальний об'єкт у процесі пізнання окремих його сторін повинен весь час бути в уяві дослідника як передумова.

Процес пізнання (з урахуванням діалектичної єдності абстрактного і конкретного) -- рух думки від конкретного (в уяві, спостереженні) до абстрактного І від абстрактного до конкретного, але вже дослідженого, як до результату синтезу здобутих раніше знань про окремі його сторони.

При переході від абстрактного до конкретного слід пам'ятати про їх відносну самостійність, про неприпустимість безпосереднього виведення конкретного з абстрактного. Вони пов'язані між собою низкою проміжних ланок, форм. Неправильне розуміння співвідношення між абстрактним і конкретним призводить до грубого емпіризму і схоластики.

Після виокремлення економічного відношення за допомогою методу абстракції, а окремих його сторін -- за допомогою методу аналізу, застосовують принцип матеріалізму. При вивченні способу виробництва відповідно до цього принципу необхідно виділити з усієї системи суспільних відносин (економічних, соціальних, політичних, ідеологічних тощо) базисні, виробничі відносини, які є головними, первинними. У цьому полягає матеріалістичне розуміння історії. Щодо пізнання суспільного способу виробництва принцип матеріалізму передбачає необхідність визначення причин виникнення і розвитку виробничих відносин, з'ясування його первісних рушійних сил -- продуктивних сил. Цей принцип конкретизується окремо щодо виробничих відносин і щодо продуктивних сил. Стосовно виробничих відносин (суспільної форми) він означає формулювання принципу примату виробництва, оскільки виробничі відносини у процесі безпосереднього виробництва детермінують економічні зв'язки та відносини в інших сферах суспільного відтворення (в розподілі, обміні та споживанні).

Застосування принципу матеріалізму до аналізу системи продуктивних сил передбачає з'ясування визначального елементу цілісної системи, яким з боку матеріально-речових факторів є засоби праці. Поділ продуктивних сил на особистісні та речові, матеріальні й духовні та наголошування на особистісних, духовних моментах виробництва означає виокремлення людини як основоположного елементу.

При дослідженні економічного явища або процесу слід керуватися принципом матеріалізму. Так, при вивченні товару спочатку аналізують його речовий зміст -- споживчу вартість, а з'ясуванню подвійного характеру капіталістичного виробництва передує характеристика процесу праці тощо.

2.2 Основні закони діалектики в економічному дослідженні

Найважливішою підсистемою діалектичного методу є три закони діалектики в їх гносеологічній функції. Основний елемент діалектичного методу дослідження в економічній теорії, його ядро -- це закон єдності і боротьби протилежностей у його гносеологічній функції, або принцип суперечності.

Закон єдності і боротьби протилежностей -- закон, який відображає процес взаємодії (взаємообумовленості, взаємопроникнення, взаємозаперечення та ін.) протилежних якостей, властивостей, сторін, тенденцій, економічних явищ і процесів, а отже, економічної системи загалом, внаслідок чого вони є джерелом саморуху й розвитку.

Найважливішою специфічною формою його конкретизації є боротьба між речовим змістом і суспільною формою.

Речовий зміст способу виробництва -- це процес розвитку продуктивних сил, які виражають процес праці, ставлення людини до природи, техніко-економічні зв'язки і відносини між людьми.

Суспільна форма -- це виробничі відносини, або відносини економічної власності, суспільно-економічні зв'язки і відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання, послуг та інших об'єктів. Оскільки система виробничих відносин у зв'язку з розвитком продуктивних сил теоретично виражається у системі економічних законів і категорій, то кожна окрема категорія або закон відображають лише одну зі сторін такого зв'язку, є діалектичною єдністю суспільної форми та речового змісту.

Важливими специфічними формами конкретизації принципу суперечності в політ-економічному дослідженні є: суперечність між речовою і суспільною формами продуктивних сил (щодо капіталізму це означає боротьбу між суспільним характером виробництва і відносинами капіталістичної власності або між окремими ланками цих сторін) і між окремими суспільними формами капіталу, між речовим змістом і організаційно-економічною формами та ін. Без з'ясування специфічних форм закон єдності і боротьби протилежностей не може бути основним інструментом пізнання економічних явищ і процесів. Незнання цих форм його застосування призводить до механічного накладання принципу суперечності на дослідження предмета економічної теорії і "жонглювання" категоріями діалектики.

Раніше при розгляді сутності закону єдності і боротьби протилежностей головну увагу приділяли характеристиці боротьби суперечливих сторін (аж до знищення одного полюса іншим). У сучасних умовах слід акцентувати на певній єдності сторін, що сприятиме знаходженню консенсусу, узгодженню інтересів тощо. З цього приводу заслуговує на увагу концепція додатковості датського вченого Нільса-Хенріка-Давида Бора (1885--1962) з характерним для неї принципом комплементарності. Згідно з ним суспільство розвивається внаслідок поєднання протилежностей, компромісів, конструктивних узгоджень потреб та інтересів різних класів, соціальних груп тощо. Так виникли нові форми розвитку, нові реалії, які поєднують ознаки і ознаки попередніх суперечностей.

Наступне місце в ієрархії трьох основних законів діалектики посідає закон кількісно-якісних змін. Закон кількісно-якісних змін -- закон, який в своїй гносеологічній функції передбачає перехід на певному етапі кількісних змін в якісні, нова якість яких, у свою чергу, визначає характер, напрям, можливості й темпи перебігу кількісних змін, формує кількісно нові рушії розвитку, внаслідок чого встановлюється взаємозалежність і взаємозбалансованість кількісних та якісних характеристик при розвитку економічних явищ і процесів.

Якісні параметри економічних явищ і процесів виявляються через їх властивості. Ускладнення цих явищ і процесів супроводжується зростанням кількості таких властивостей. Серед них розрізняють необхідні, випадкові, істотні, неістотні та ін. Тому властивість як категорія діалектики є однією з важливих сторін якості (предмета, явища, процесу та ін.), завдяки якій відбувається взаємодія із сторонами інших якостей (предметів, явищ та ін.) і виникає певне взаємовідношення. Так, вироблений товар завдяки своїм властивостям задовольняє певні потреби, формує споживчу вартість. Завдяки цим властивостям він сприяє налагодженню економічних зв'язків між виробниками (якщо річ складна і її виготовлення вимагає кооперації), виробниками і споживачами, які купують виготовлений товар.

При розгляді пари категорій "якість -- кількість", кожна з яких є однією зі сторін діалектичної суперечності (кількість у цій єдності також позначає певну частку якісних та істотних властивостей), якість відображає комплекс необхідних та істотних властивостей, ознак предметів, явищ, завдяки яким вони набувають визначеності й відрізняються від інших предметів, а втрачаючи якість, перестають бути тим, чим вони є. Кількість (за умов взаємовизначеності двох категорій) також стає певною сукупністю властивостей і ознак (але кількісно менших), які визначають ступінь розвитку якості (її обсяг, довжину, ширину, тривалість, темп розвитку та ін.). Це означає, що кількісні зміни впливають на якісні, внаслідок чого кількість частково стає якістю, а якість -- кількістю.

Певна сукупність якостей (притаманних їм ознак і властивостей) формує сутність економічних явищ і процесів, економічної системи загалом. Так, у товарі окремими якостями є споживча вартість і вартість. Тому хибним є, наприклад, розуміння вартості лише в кількісному аспекті (як розміру вартості) та ігнорування вартості як економічного відношення між товаровиробниками. Поверховим буде також зведення вартості до її зовнішньої форми -- мінової вартості, її визначення співвідношенням попиту і пропозиції тощо.

Дослідження економічних явищ і процесів починається з пізнання їх якості, відтак -- кількості, і, нарешті, єдності, яка фіксується в понятті "міра" -- "сутнісна єдність кількісного і якісного" (за Гегелем). Але вирішальною стороною діалектичного методу пізнання в єдності якості та кількості є аналіз якісної сторони. Міру щодо кількості можна трактувати як межу, всередині якої не змінюється якість предмета. Розрізняють зовнішню міру, що відображає поверхову, зовнішню сторону економічних явищ і процесів (на рівні здорового глузду), і внутрішню (субстанціональну), яка характеризує глибинні властивості та ознаки діалектичної єдності якості й кількості. Внутрішня міра охоплює структуру економічних явищ і процесів, економічної системи загалом, зближується з категорією сутності першого порядку (зокрема, пояснює причинно-наслідкові зв'язки), а отже, з відповідною сутністю категорії "закон". Так, накопичення грошей стає стратегічною метою за капіталізму, його визначальною властивістю і в процесі руху -- кількісною сутністю, іманентною мірою. Водночас це означає розвиток від невизначеної до більш визначеної міри.

Діалектичний характер взаємодії якості, кількості й міри виражається в законі переходу кількісних змін в якісні. Серед якісних розрізняють зміни, що зумовлюють поступове накопичення нової якості, раптове її накопичення та ін. Якщо такі зміни охоплюють структуру економічної системи, вона поступово руйнується і з'являється нова, здійснюється рух від менш розвинутої внутрішньої економічної форми до розвинутішої. Оскільки сутність є сукупністю багатьох якостей, а отже, властивостей, перехід якості в іншу, розвинутішу, відбувається в межах єдиної сутності. Так, перехід нижчої стадії капіталізму у вищу здійснювався у межах цілісного капіталістичного способу виробництва.

Стара якість перетворюється на нову стрибкоподібно. Основні форми стрибків: поступові (внаслідок гнучкої структури внутрішньої організації у певному порядку змінюються окремі підсистеми цілісної економічної системи, наприклад продуктивні сили), вибухові (в умовах жорсткої структури внутрішньої організації змінюється вся економічна система -- під час суспільних, в тому числі економічних, соціальних, політичних та інших форм революцій); прогресивні та регресивні; короткотермінові (одномоментні) та довготермінові (періодіальні) та ін.

Різноманітні форми стрибків свідчать про певну еластичність міри, перехід від однієї міри до іншої, а отже, вузлові міри (за Гегелем). Вузлові міри капіталу загалом (як суспільної форми капіталістичного способу виробництва) -- індивідуальний, акціонерний, монополістичний (в тому числі олігополістичний), державний, державно-монополістичний (державно-корпоративний), транснаціональний та інтегрований (об'єднаний у межах окремих регіональних угруповань на зразок ЄС) капітал або інтегрована капіталістична власність. У межах сучасного капіталізму відбуваються поступові стрибки, передусім у системі продуктивних сил.

Особливість застосування закону кількісно-якісних змін у процесі пізнання полягає в тому, що спочатку вивчається якість предмета дослідження, а потім кількість. Отримані результати кількісно-якісного аналізу систематизуються з метою з'ясування міри і обґрунтування закону взаємодії властивостей, ознак тощо.

Найважливішими із способів пізнання механізму переходу від кількості до якості є процедури обліку і вимірювання. У категорії "кількість" двома основними вимірами в онтологічному контексті слугують число і величина, а отже, їх єдність. У свою чергу, число показує те спільне, що є у певної множини предметів -- об'єктивну основу поняття "число".

Відіграє дуже важливу роль в економічному дослідженні закон заперечення заперечення.

Закон заперечення заперечення -- один із основних законів діалектики, який характеризує напрям розвитку економічної системи, її складових частин та елементів (окремих явищ і процесів), починаючи з умов виникнення та становлення, наступного розвитку, функціонування й переходу до досконаліших, розвинутіших систем. Цей закон, як і інші закони і категорії діалектики, у своїй гносеологічній функції (тобто перетворенні на методологічні принципи, прийоми, вимоги) щодо певної сфери дослідження набуває специфічних форм застосування. Сам спосіб заперечення визначається як загальною, так і особливою природою процесу. Для кожного виду предметів існує особливий вид заперечення. З цього випливає, що у дії закону заперечення заперечення містяться як загальні для природи, історії та мислення ознаки (тому він і є загальним законом), так і специфічні, зумовлені природою певного явища, процесу.

Натепер головним інструментом використання кількісних методів в економіці є методи математичного моделювання економічних явищ і процесів, за допомогою яких з'ясовують кількісні функціональні залежності в економічній системі і окремі якісні властивості, зокрема рівноважний метод. Він передбачає, що немає жодної абсолютно незмінної економічної категорії, жодної величини. Так, вартість товару, витрати на його виробництво тощо залежать не тільки від техніко-економічних умов виробництва на окремому підприємстві чи в галузі, а й від альтернативних можливостей застосування використовуваних ресурсів, від співвідношення між суспільною (граничною в тому числі) корисністю певної кількості товарів і суспільними (в тому числі граничними) витратами на їх виробництво. При цьому слід враховувати, що на вартість товару опосередковано впливає наявність інших товарів тощо. Отже, вартість (будучи результатом взаємодії всіх елементів економічної системи) стає еквівалентною категорії "рівноважних цін", тобто такого стану в ціноутворенні, коли врівноважуються попит і пропозиція на всіх ринках у межах національної економіки одночасно.

2.3 Історичне, логічне та інші методи пізнання

Надзвичайно важливими методами дослідження економічних систем на різних етапах їх еволюції є історичне і логічне.

Історичне -- спосіб пізнання конкретних умов розвитку економічних явищ і процесів, самої економічної системи в їх історичній послідовності -- від простих і абстрактних категорій до складніших і конкретних

Взаємозв'язок історичного і логічного полягає в тому, що логічне -- це водночас і історичне, але очищене (звільнене) від випадковостей, які перешкоджають безперервному розвитку по висхідній. Основою логічного завжди є історичне, надаючи логічному визначеності абстрактної категорії.

Логічне (грец. logos -- слово, вчення) -- спосіб пізнання економічної системи, окремих її елементів у період досягнення зрілості найрозвинутіших форм.

Збігання логічного розвитку понять і категорій з історичною еволюцією має двоякий і суперечливий характер. Простіша категорія виражає ще недостатньо розвинуті економічні зв'язки й відносини, тому розвинутіша конкретність (і категорія, що її виражає) зберігає просту категорію як підпорядковане відношення, як одну зі своїх залежних сторін. Так, гроші, а отже, й категорія "гроші", історично виникли раніше, ніж капітал, наймана праця, банки. Тому при дослідженні економічної системи капіталізму, при переході від категорії "гроші" до категорії "капітал", "наймана праця", "акціонерний капітал" тощо логічний хід мислення від простого до складного збігається з історичним реальним розвитком. Але хоча гроші виникли раніше, ніж капітал, повного розвитку (виконання всіх своїх функцій) вони набули за капіталізму. Тому найобґрунтованішими критеріями щодо місця й послідовності певних категорій при сходженні від абстрактного до конкретного є значення, яке ці категорії виражають у системі економічних відносин, і роль, яку вони у ній виконують. Історичний спосіб пізнання означає, що економічна система досліджується як система, що саморозвивається, а логічний спосіб утримує історичний в діалектично знятому виді. Обидва способи тісно взаємопов'язані.

Специфікою логічного способу дослідження щодо капіталістичного способу виробництва є те, що він розкриває систему законів розвитку й функціонування капіталістичного способу виробництва, виокремлює найважливіші підсистеми, їх елементи та взаємозв'язки. З'ясовується процес субординації різних типів економічних законів і категорій, специфічні форми вияву всезагальних і загальних законів у межах панівної системи. Проте методологічно неправильно при дослідженні економічної системи капіталізму розглядати категорії в тій послідовності, в якій вони історично відігравали вирішальну роль. їх слід досліджувати відповідно до внутрішньої структури системи в сучасних умовах.

Важлива ланка діалектичного методу дослідження в економічній теорії -- чітке виокремлення економічного аспекту в аналізованих явищах і процесах, особливо коли йдеться про суспільні феномени, в яких поєдналися економічний, соціальний, політичний, юридичний аспекти. Але це не означає, що можна обмежитися лише економічним аналізом і не досліджувати вплив конкретних економічних процесів на соціальні відносини, політику, право, класову свідомість тощо. Обов'язковим є вивчення зворотного впливу цих надбудовних відносин на економічне життя.

За діалектичного методу дослідження необхідно дотримуватися також діалектики загального, особливого й одиничного, які відображають внутрішні, суттєві, сталі зв'язки об'єктивного світу. Загальне позначає спільну властивість або ознаку, характерну для певного класу предметів, явищ або процесів. Таким є виробництво взагалі, що виражає відносини між людиною і природою, закони розвитку продуктивних сил. Загальне встановлює зв'язки і послідовності в розвитку суспільства. До особливого належать ознаки і властивості, характерні для кількох суспільних способів виробництва, наприклад, спільні риси товарних відносин, закони товарного виробництва. Одиничне властиве лише окремому суспільному способу виробництва, воно характеризує його суспільну форму, специфічні економічні закони.

Загальне, особливе й одиничне перебувають у нерозривному зв'язку, в єдності, взаємопроникають одне в одне. Так, внаслідок дії закону зростання продуктивності праці, закону адекватності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, що супроводжується розвитком суспільного поділу праці (загальне), виникають товарна форма організації виробництва, її закони (особливе). їхня взаємодія із законами продуктивних сил зумовлює появу капіталістичного товарного виробництва (одиничне). Загальне не існує окремо, а виявляється в особливому й одиничному. Це означає, що закони розвитку й функціонування продуктивних сил набувають специфічних форм вияву в певній суспільно-економічній формації, що загальне існує лише в окремому, через окреме, є його частиною. Так, у специфічній економічній категорії загальне є одним з елементів речового змісту, носієм суспільної форми. Загальне, особливе й одиничне необхідно розглядати в діалектичній єдності. Переоцінка (недооцінка) одного з них формує неправильне уявлення про сутність економічних явищ і процесів. Наприклад, переоцінка значення властивих всім суспільним способам виробництва законів призводить до ототожнення різних соціально-економічних систем, характерних їм відносин, хоча такі закони значною мірою притаманні продуктивним силам.

Завершальний елемент діалектичного методу дослідження в економічній теорії -- єдність наукової теорії та суспільної практики. Суспільна практика є основою і критерієм правильності економічної теорії. Важлива ланка суспільної практики -- економічний експеримент, перевірка ефективності запровадження нових форм управління спершу на окремих підприємствах, у низці підприємств або в кількох галузях.

Сучасна західна економічна наука часто використовує аналіз законів, які відображають статичну рівновагу економічної системи (своєрідну миттєву фотографію потреб, ресурсів, технології тощо), і законів, що відображають явища в динаміці, у процесі еволюції. Зокрема, закон спадної продуктивності має сенс лише у статичній моделі економічного розвитку. її використання називають ще нерівноважним методом, на противагу статистичному, або рівноважному (розроблений у працях американського економіста Й. Шумпетера). У політичній економії економічні закони поділяють також відповідно на закони функціонування і закони розвитку, але нерівноважний метод використовується недостатньо.

У зв'язку з поділом економічної теорії на нормативну і позитивну розмежовують нормативний аналіз (ґрунтується на оцінці явищ з точки зору справедливості і несправедливості, передбачає з'ясування причинно-наслідкових зв'язків та ін.), і позитивний, який не дає оцінних (нормативних) суджень, а лише констатує факти (наприклад, зростання ціни на товар знижує попит на нього).

Систему економічних відносин у взаємодії з розвитком продуктивних сил можна вивчити лише за допомогою всієї сукупності елементів діалектичного дослідження.

Висновок

Кожна наука спирається на сукупність методів дослідження, тобто має свою методологію. Для того щоб одержати нові знання, треба свідомо застосовувати науково обґрунтовані методи. Це важлива умова розвитку всіх наук, у тому числі економічної теорії.

Використана література

1. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. - К.: Видавничий центр «Академія», 1998 р.

2. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр, 2000 р.

Размещено на Allbest.ru