Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Реферат

На тему: "Продовольча безпека в Україні"

Київ

2008

Зміст

Вступ

1. Поняття продовольчої безпеки

2. Проблема продовольчої безпеки

3. Основні напрями вирішення продовольчої безпеки в Україні

Висновки

Перелік використаних джерел

Вступ

Надійне забезпечення країни продовольством має стратегічне значення, оскільки від цього залежать її не лише продовольча, але й національна безпека. Для України проблема продовольчої безпеки набуває особливої гостроти, що пов'язано з подіями в ХХ столітті, протягом якого народ нашої держави пережив кілька революцій, війн, голод у 30-х і 40-х роках, черги за продуктами у 80-х роках, радіоактивне забруднення значної території країни внаслідок Чорнобильської аварії, відсутність повноцінного харчування у більшої частини населення через бідність у 90-х роках минулого століття. Проблема продовольчої безпеки не має кон'юнктурного характеру. Вона буде існувати доти, поки є держава, визначальним фактором сили і авторитету якої є підтримання відповідного рівня продовольчої безпеки. Підтвердженням цього є правове забезпечення та постійна увага до проблем продовольчої безпеки в країнах ЄС, США, Японії тощо.

Швидкі зміни економічної і політичної ситуації в світі, тенденції розвитку світового сільського господарства та складність вирішення продовольчої проблеми на міжнародному рівні вимагають посиленої уваги до національної продовольчої безпеки. Україна має чітко визначити параметри продовольчої безпеки і на цій основі розробити стратегію та напрями розвитку агропромислового комплексу з урахуванням раціонального використання його потенціалу та посилення експортної орієнтації.

Перехід до ринкової економіки, реформування аграрного сектора відповідно до вимог економічних законів ринку зумовлюють особливу увагу до формування системи продовольчої безпеки в нових умовах. Саме нині, коли особливо чітко проглядаються як недоліки та помилки в аграрній реформі, так і елементи тих позитивних результатів, заради яких здійснювалися кардинальні економічні перетворення, актуальним є питання розроблення наукових засад формування системи продовольчої безпеки країни, яка відповідає принципам функціонування ринкової економіки і яка, як пріоритет агропродовольчої політики держави, має визначати напрями її здійснення.

1. Поняття продовольчої безпеки

Продовольча безпека - це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-політичну стабільність у суспільстві, виживання і розвиток нації, особи, сім'ї, стійкий економічний розвиток. Необхідність забезпечення продовольчої безпеки України вимагає підтримання відповідного рівня продовольчого самозабезпечення, що передбачає використання державної підтримки вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції та вжиття заходів імпортного контролю з метою захисту власних виробників від іноземної конкуренції. Надійність забезпечення продовольчої безпеки полягає як у достатньому самозабезпеченні продуктами харчування, так і в наявності коштів для їх імпорту в необхідних обсягах за умов мінімальної потенційної вразливості продовольчого забезпечення населення в разі виникнення ускладнень з імпортом продовольства (відсутність валюти, зростання цін, ембарго тощо).

Дослідження сутності категорії продовольчої безпеки дали можливість зробити висновок, що її теоретичні основи ґрунтуються на економічній теорії, згідно з якою основою існування людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ для задоволення потреб. Людина намагається задовольнити, насамперед, найнеобхідніші свої потреби. За відомою теорією А. Маслоу, яка визначає вагомість потреб, першочерговими є фізіологічні потреби, серед яких на перше місце ставиться голод.

Продовольча безпека як багаторівнева системна категорія характеризує економічні відносини на різних рівнях людської спільноти: глобальному, національному, на рівні соціальних груп, сімей, окремої особи. Особливе місце в цій системі займає національна продовольча безпека, яка набирає рис суспільного блага і вимагає державної підтримки в ринкових умовах. У загальному комплексі проблем забезпечення продовольчої безпеки є такі, що пов'язані безпосередньо з функціонуванням ринку, і ті, що належать до так званої підсистеми державних інтересів. Необхідність виділення як самостійної економічної підсистеми державних інтересів пов'язана з неспівпаданням мотивації ринкових відносин і завдань держави щодо забезпечення населення продовольством.

На тлі руйнації агропромислового комплексу та його ресурсного потенціалу відбувається зниження рівня продовольчої безпеки. Низька віддача природно-ресурсного потенціалу, який використовується у сільському господарстві пояснюється насамперед відсутністю ефективного власника, безгосподарним ставленням до землі, недосконалими технологіями виробництва, недотриманням науково-обгрунтованих норм ведення землеробства, хибною практикою максимального залучення земель до обробітку, недостатнім внесенням мінеральних добрив, необгрунтованою ціновою політикою, відсутністю достатньої кількості сільськогосподарської техніки та її низькою якістю, невиконанням природоохоронних заходів.

2. Проблема продовольчої безпеки

продовольчий безпека україна

Необхідність визначити стратегічні напрями агропродовольчої політики держави, що забезпечує ефективний розвиток агропромислового комплексу як основи продовольчого забезпечення населення відповідно до раціональних норм харчування на основі підвищення фізичної і економічної доступності продуктів харчування різних соціальних груп населення, вимагає розроблення відповідних теоретико-методологічних основ продовольчої безпеки, формування її концепції, кількісних та якісних параметрів продовольчої безпеки, організаційно-економічних і соціальних механізмів забезпечення.

Саме ці складові зумовлюють необхідність комплексного системного обґрунтування основних теоретико-методологічних підходів до формування стійкої системи продовольчої безпеки в умовах формування ринкового господарства, інституційних змін в економіці України, радикальних перетворень у відносинах власності та визначають актуальність теми дослідження.

Історія останніх століть показала, що жодний суспільно-економічний лад не гарантує, а жодна економічна теорія до кінця не обґрунтовує абсолютного забезпечення продовольчої та економічної безпеки. В першій половині минулого століття виникла світова економічна криза, в другій його половині вона переросла в глобально-планетарну кризу, одним з проявів якої стала продовольча криза, яка охопила значну частину населення планети. В Україні протягом минулого століття також було кілька періодів голоду і недоїдання. Нині альтернативою небезпеці загибелі людської цивілізації є запропонована світовою спільнотою концепція сталого розвитку суспільства як фундаментальної основи забезпечення глобальної економічної та продовольчої безпеки.

Однак необхідно констатувати той факт, що розвинуті країни досягли найвищого рівня своєї продовольчої безпеки протягом минулого століття, коли їх економічна політика базувалась на теорії кейнсіанства - теорії державного регулювання ринкової економіки. Цей макроекономічний напрям в економічній науці найбільшою мірою відповідає теоретичній основі вирішення такої макроекономічної проблеми, як продовольча безпека. Остання залежить не лише від рівня розвитку та ефективності функціонування агропромислового комплексу, а й у цілому від ефективності суспільного виробництва, рівня і диференціації доходів населення, безробіття тощо. Тобто чинників, які визначають економічну доступність населення до продовольства.

Ідея державного регулювання ринкової економіки, що закладена в основу цієї теорії, має особливе значення для ефективного розвитку сільського господарства, яке, в силу своєї специфіки, вимагає обмеження впливу стихії ринку та постійної підтримки держави. Такий підхід також розширює можливості впливу на доходи населення, його соціальну підтримку з боку держави, що значно підвищує продовольчу безпеку соціально вразливих груп населення.

Національну продовольчу безпеку в широкому розумінні слід розглядати як стан економіки, а у більш вузькому значенні -- як гарантовану здатність держави задовольняти потреби населення в особі кожного громадянина продуктами харчування в необхідному обсязі, асортименті і якості на рівні, що забезпечує здоров'я та інтелектуальний розвиток особи, на принципах самозабезпечення основними базовими продуктами та їх економічної і фізичної доступності, незалежно від впливу зовнішніх і внутрішніх чинників.

Розглядаючи питання національної продовольчої безпеки, необхідно виходити з найгірших передбачень вирішення світової продовольчої проблеми. Нині дедалі гострішим стає глобальне протиріччя, коли абсолютне перевиробництво продовольства в розвинутих країнах супроводжується масовим голодом і недоїданням у багатьох країнах третього світу. Все більше посилюється вплив таких негативних чинників, як виснаження природних ресурсів, зростання забруднення навколишнього середовища, збереження тенденцій зростання бідності, хвороб, нестачі продовольства. Дослідження показують, що продовольча проблема стає дедалі гострішою і нерідко набуває ознак продовольчої кризи. Тому, вирішуючи продовольчу проблему, кожна країна, в тому числі і Україна, повинна виходити зі своїх можливостей продовольчого забезпечення за рахунок власного виробництва базових продуктів харчування, що гарантує продовольчу безпеку країни.

Для створення відповідних запасів зерна та іншої сільськогосподарської продукції необхідно здійснювати будівництво нових та модернізацію діючих сховищ, що буде гарантією забезпечення продовольчої безпеки на випадок надзвичайних ситуацій. Наприклад, сукупна потужність зерносховищ у США, Канаді та деяких інших розвинених країнах перевищує середньорічний збір зерна в цих країнах в 1,8-2,0 рази, що повинно бути нормою і для України.

Специфіка забезпечення продовольчої безпеки України, на відміну від деяких інших країн, повинна полягати не лише у максимальному забезпеченні власних потреб у зернових культурах, але й у створенні потужного зернового експортного потенціалу і відновленні втрачених Україною позицій "європейської житниці". Цьому сприяють кліматичні умови України та наявність майже 40 % світових запасів чорноземів.

3. Основні напрями вирішення проблем продовольчої безпеки України

Вирішення проблем продовольчої безпеки країни вимагає здійснення активної аграрної політики, спрямованої на якнайшвидше подолання кризових явищ, забезпечення роботи АПК у ринкових умовах, утвердження в перспективі нашої держави як країни з високоефективним експортоздатним сільським господарством на базі використання найновіших біотехнологій. В агропромисловій політиці важливу роль мають відігравати регіональні аспекти, необхідність чіткого врахування природно-кліматичних особливостей кожної зони, пристосування до них виробничих і ринкових систем. Це стосується не лише розміщення і розвитку галузей рослинництва і тваринництва, спеціалізації, кооперації та інтеграції великого, середнього і малого агробізнесу з визначенням через ринковий попит оптимальних розмірів конкретних виробництв. Мова йде про структурні та якісні ринкові перетворення регіональних моделей АПК з обгрунтуванням проектів не тільки окремих об'єктів, а й всієї регіональної мережі фермерських, кооперативних, корпоративних, спільних з іноземним капіталом господарських систем, переробних підприємств, баз сировини і готової продукції, розташування транспортних артерій і засобів, мережі сучасних обслуговуючих структур, продовольчих магазинів і супермаркетів, тобто про формування цивілізованих регіональних ринків.

Починаючи з 2001 р. запроваджується у практику механізм забезпечення прозорості аграрного ринку і державної підтримки за рахунок бюджетних коштів, доходів сільськогосподарських товаровиробників, одержаних ними від продажу за грошові кошти сільгосппродукції на товарних біржах і аукціонах та підприємствах переробної промисловості.

Таким чином, новий стратегічний курс реформування аграрного сектора економіки України повинен здійснюватися методами виключно антиінфляційного характеру з використанням критеріальної оцінки реального ефекту, сучасних теорій і моделей ефективного реформування з залученням необхідних внутрішніх і зовнішніх інвестицій. Стратегія економічного розвитку АПК повинна забезпечити планомірний відтворювальний процес, збереження і захист довкілля, ресурсного потенціалу, життєдіяльності людей. Велику роль в реформуванні АПК повинно відігравати оптимальне поєднання державних і ринкових регуляторів. Успішне втілення нової аграрної політики дозволить вирішувати комплекс завдань, поставлених перед АПК щодо створення для трудівників села належних умов життя і праці, підвищення рівня забезпечення населення основними продуктами харчування високої якості, розширення експортної орієнтації вітчизняного сільськогосподарського виробництва, підвищення його екологічної і грунтозберігаючої надійності та забезпечення розвитку на рівні передових у аграрному відношенні країн світу.

Вирішити проблему продовольчої безпеки неможливо без застосування передових технологій, розвитку фермерських господарств, якомога повніших збирання, збереження та переробки врожаю, використання нових форм маркетингу, переходу до нових методів управління, створення ефективної системи підготовки та перепідготовки кадрів. Необхідно розробити і здійснювати стратегію, спрямовану на створення ефективної системи агробізнесу, яка б включала і приватні господарства, і корпоративні агропромислові об'єднання і нові форми фермерських кооперативів. Важливе значення для сільського господарства та харчової промисловості має залучення передових зарубіжних технологій.

Виконання всього наміченого комплексу завдань сприятиме вирішенню проблем досягнення продовольчої безпеки нашої держави.

Висновки

Повноцінна система продовольчої безпеки України має охоплювати такі складові: стійка система продовольчого забезпечення, що грунтується на стабільному розвитку АПК, який здатний постійно забезпечувати населення продуктами харчування на необхідному рівні, адекватно реагуючи на кон'юнктуру продовольчого ринку та реалізуючи свій експортний потенціал; фізична і економічна доступність необхідної кількості, асортименту і якості продовольства для різних категорій населення, що забезпечується їх платоспроможністю, яка не ставить під загрозу і не підриває задоволення інших основних потреб людини; система захищеності вітчизняного виробника продовольчих товарів від імпортної залежності як у формі продовольства, так і в формі ресурсного забезпечення.

Необхідність забезпечення продовольчої безпеки в сучасних умовах розширює поняття "аграрна політика" до поняття "агропродовольча політика". Об'єднання в розвинутих країнах пріоритетів аграрної політики з наукою про харчування та проблемами доступності продовольства обумовило, на нашу думку, використання терміну "агропродовольча політика". Агропродовольчий комплекс включає виробництво, переробку, реалізацію та споживання продуктів харчування, що має бути охоплено єдиною системою управління.

Стан міжнародної продовольчої безпеки вважається забезпеченим, якщо рівень перехідних запасів зерна (тих, що зберігають до збору нового врожаю) відповідає 60 дням світового споживання або 17 % від усього споживання. В разі падіння обсягів запасів нижче цього рівня відбувається зростання світових цін на зерно.

Перелік використаних джерел

1. Білорус О.Т. Экономическая система глобализации. - К.: КНЕУ, 2003. - 380 с.

2. Власов В.І. Глобалізація і глобальна продовольча проблема // Економіка АПК. - 2004. - №1. С.15-22

3. Кучма Л.Д. Україна: поступ у XXI століття. Газ. "Урядовий кур'єр" від 23 лютого 2000 р. № 34

Размещено на Allbest.ru