Внутрішній економічний механізм підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Світовий досвід організації внутрішніх економічних відносин

у ринковій економіці важливою передумовою успішного розвитку підприємства є підприємницький стиль його діяльності. Якщо підприємство велике, воно може втратити підприємницькі властивості внаслідок більшої інерційності. Для такого підприємства більш характерні риси прирістного стилю поведінки. воно надає перевагу стабільності, що значно знижує потреби в нововведеннях. Це, у свою чергу, призводить до зниження конкурентоспроможності та зменшення частки підприємства на ринках збуту продукції. Усі ці проблеми притаманні нині більшості великих підприємств України. Перед ними постає завдання пошуку шляхів поєднання переваг великих фірм та підприємницьких властивостей малих підприємств. Тому процес відродження та подальшого розвитку великих підприємств в Україні повинен супроводжуватися їх внутрішньою дезінтеграцією -- виокремленням внутрішніх підприємницьких структур. Досвід такої дезінтеграції мають Японія та США.

Розглянемо, як вирішувалася подібна проблема великою японською фірмою «ОМРОН», що була створена на базі невеликого підприємства з персоналом 110 осіб. Ця фірма спеціалізувалася переважно на виготовленні апаратури управління та мала на кінець 70-х років на ринку цієї продукції частку в 40%. Технічні підрозділи фірми хоча й були невеликими, але мали змогу в найкоротші терміни (за кілька днів) створити на вимогу замовника новий устрій, не застосовуючи складного устаткування.

У 80-ті роки становище фірми, масштаби якої значно зросли, стало погіршуватися. Відчутно збільшився термін виконання замовлень -- до 2--3 місяців. За п'ять років частка фірми на ринку знизилася до 37%. Ці зміни було названо «синдромом великого бізнесу», який характеризується надто централізованим та розгалуженим апаратом управління, всеохоплюючою формалізованою системою процедур прийняття рішень, збільшенням кількості нарад для формування щоденних рішень, відсутністю відповідальності за їх підготовку та прийняття, відкладання рішень та ін.

В основу реконструкції фірми були покладені дві ідеї:

а) наблизити адміністрацію до реальних умов роботи низових підрозділів;

б) створити кілька підприємств, яким можна надати повну самостійність і які функціонуватимуть у межах компанії як окремі невеликі фірми, самостійно здійснюючи дослідницькі роботи, модернізацію продукції, виробництво і маркетинг, у тому числі зарубіжний маркетинг.

На початок реконструкції у фірмі працювало понад 5000 осіб. Фірма виготовляла 7 видів продукції. Усього було створено 20 дрібних фірм у межах компанії, по кілька фірм з кожного виду продукції. Управління децентралізували за трьома рівнями: адміністрація компанії, управління по групах продукції, керівництво фірми.

Організацією внутрішньофірмового підприємництва поряд із збільшенням обсягу діяльності низових підрозділів підвищується відповідальність та розширюються повноваження їхніх адміністрацій. Якщо раніше керівник підрозділу відповідав лише за прибутки і збитки та повинен був відстежувати обсяг продажу, то після створення малої фірми він контролює статті бухгалтерського балансу та надходження готівкових платежів. таким чином, його обов'язки стають подібними до обов'язків президента компанії середнього масштабу.

Як організовані фінансові відносини між компанією та внутрішньою фірмою? Корпоративний фінансовий центр (у даному разі «ОМРОН-банк») розглядає капітал низових підрозділів як свої позики цим організаціям. Так, якщо товарні запаси в тому чи іншому низовому підрозділі збільшуються порівняно з попереднім роком, то таке збільшення розглядається як додаткова позика від «ОМРОН-банку», що обкладається відповідним обліковим відсотком.

Подібна реорганізація перетворює низовий підрозділ у ризиковану компанію, діяльність якої можна порівняти з діяльністю конкурентів.

У результаті організації внутрішньофірмового підприємництва «синдром великого бізнесу» змінився «довгостроковим циклом зростання». Цей цикл здійснюється за схемою: реакція на вимоги споживачів -- нові технології -- нові товари -- розширення ринкової участі -- зростання прибутків. Результати проведеної реорганізації характеризують такі дані: у перший рік обсяг продажу збільшився на 27%; доходи до сплати податків -- на 33%; доходи після сплати податків -- на 49%¹¹ Круглов М. И. Стратегическое управление компанией: Учебник. -- М.: Русская Деловая Литература, 1998. -- С. 363--366..

Внутрішньофірмове підприємництво досить поширене в американських корпораціях. Тут основоположною є ідея, згідно з якою підприємницька автономія -- суттєва передумова інноваційної діяльності. Сутність внутрішнього підприємництва полягає у вивільненні творчої підприємницької активності на внутрішньофірмовому рівні. Якщо вчений, інженер, винахідник, службовець має потенційно цінну науково-технічну ідею і готовий стати головним організатором у справі її здійснення, йому створюють необхідні для цього умови.

Керівництво корпорації формує певну мережу підтримки підприємництва в межах корпорації. По-перше, воно забезпечує фінансування ризикованих проектів шляхом створення альтернативних джерел фінансування (загальнокорпоративні кошти на НДДКР, кошти підрозділів, спеціальні інноваційні фонди для фінансування ризикованих проектів). Щоб мати можливість використовувати ці фонди, інтерапренер мусить довести вигідність свого проекту. Деякі корпорації дають змогу інтерапренерам випускати власні акції і розміщувати їх усередині корпорації. По-друге, багато корпорацій створюють у своїй структурі спеціальні підрозділи -- венчурні групи, відділи нововведень та ін., що виявляють цінні науково-технічні ідеї, реалізація яких неможлива в межах даної структури. Таким підрозділам доручається організація внутрішніх фірм для реалізації цих ідей і створення умов для їх діяльності.

Першим кроком до розвитку внутрішньофірмового підприємництва на вітчизняних підприємствах має стати усвідомлення їх керівниками і спеціалістами сутності та ефективності підприємницького стилю поведінки. Важливо проявити ініціативу у створенні малих підприємницьких фірм усередині великих акціонерних товариств. для цього необхідно формувати концепцію організації внутрішньофірмового підприємництва, яка повинна орієнтувати на вирішення стратегічних завдань компанії: обраних компанією стратегій діяльності, науково-технічного розвитку, маркетингу.

Аналіз рівноваги та безпеки операційної діяльності

внутрішній економічний відносина операційний

Операційна діяльність щодо виготовлення продукції або надання послуг вважається врівноваженою, коли виручка від продажу цієї продукції (послуг), тобто дохід, дорівнює сукупним витратам. Цей обсяг продукції ще називають точкою беззбитковості, оскільки на графіку в точці, що відповідає його величині, перетинаються функції витрат і виручки (доходу). Зазначений обсяг виробництва -- точка беззбитковості -- розмежовує сфери збиткового (ділянка 1) і прибуткового (ділянка 2) виробництва, як це показано на рис. 10.1 і рис. 10.2.

Через наявність постійних витрат (С_п) виробництво продукції до певного її обсягу (точки беззбитковості N_б) є збитковим, оскільки загальні витрати (сума змінних і постійних (С)) більші за виручку -- С > В. Сфера збиткового виробництва (N_зб) на графіках перебуває в межах

0 ? N_зб < N_б. (10.11)

Рис. 10.1. Динаміка витрат (С), виручки (В) та точка беззбитковості (Nб)	Рис. 10.2. Динаміка прибутку (збитків) залежно від обсягу виробництва

Зі зростанням обсягу виробництва за умови, що змінні витрати на одиницю продукції менші за ціну, тобто С_зо < Ц, збитки зменшуються, і в точці беззбитковості вони дорівнюють нулю. Це добре видно на графіках рис. 10.1 і рис. 10.2. На рис. 10.1 точка беззбитковості визначена графічно.

На практиці беззбитковий обсяг виробництва обчислюється, як правило, аналітично. Необхідна для цього формула виводиться досить просто. У точці беззбитковості виручка дорівнює сукупним витратам, тобто:

N_бЦ = N_бС_зо + С_п. (10.12)

Звідси маємо відому формулу:

. (10.13)

У чисельнику цієї формули постійні витрати, у знаменнику -- маржинальний прибуток на одиницю продукції (питомий маржинальний прибуток).

У стартовий період роботи підприємства, коли N = 0, збитки дорівнюють постійним витратам. Зі збільшенням обсягу виробництва і продажу на один виріб, N = 1, збитки зменшуються на питомий маржинальний прибуток (Ц - С_з.о). Після досягнення точки беззбитковості відповідно зростає прибуток.

Беззбитковий обсяг виробництва за формулою (10.13) визначається у натуральному виразі. Це найбільш прийнятно для однопродуктового виробництва. У багатопродуктовому виробництві в цьому разі виникає проблема розподілу постійних витрат між виробництвом окремих продуктів. Тому за цих умов частіше визначають загальний обсяг беззбиткового виробництва у грошовому виразі, тобто в обсязі виручки В.

Для виведення формули обчислення беззбиткового обсягу виробництва у грошовому виразі скористаємося формулою (10.13), помноживши ліву і праву її частини на ціну виробу Ц. У результаті матимемо

.

Оскільки N_бЦ = В_б, а -- це коефіцієнт маржинального прибутку (k_п.м), то

. (10.14)

Можна вивести цю формулу і на основі таких співвідношень. У точці беззбитковості

В_б = С_з + С_п,

де С_з -- змінні витрати на весь обсяг продукції, грн.

Виразимо залежність змінних витрат від обсягу виробництва, скориставшись для цього коефіцієнтом маржинального прибутку:

,

С_з = В - Вk_п.м.

У точці беззбитковості

В_б = В_б - В_бk_п.м + С_п .

Звідси

.

Як видно із формул (10.3) і (10.14), у точці беззбитковості постійні витрати С_п покриваються маржинальним прибутком. Проте не всі постійні витрати є витратами у формі готівкових видатків. Частина з них не потребує грошових виплат, а має форму нарахування. Це передусім амортизаційні відрахування на реновацію основних засобів і нематеріальних активів. Тому іноді важливим є обсяг виробництва, за якого виручкою від продажу продукції покриваються лише ті витрати, що пов'язані з реальними грошовими виплатами. Назвемо його обсягом (точкою) готівкової беззбитковості. Він обчислюється за формулою:

, (10.15)

де N_б.г -- обсяг виробництва продукції у натуральному виразі, що забезпечує готівкову беззбитковість;

С_п.г -- постійні витрати, що потребують виплат готівкою.

У грошовому виразі

. (10.16)

Очевидно, що N_б.г < N_б i В_б.г < В_б.

На основі беззбиткового обсягу виробництва визначається рівень безпеки операційної діяльності. Критерієм такої безпеки є ступінь перевищення беззбиткового обсягу виробництва над фактичним (плановим) обсягом виготовлюваної продукції. Коефіцієнт безпеки операційної (виробничої) діяльності (k_б) обчислюється так:

у разі визначення обсягу продукції у натуральному виразі (однопродуктове виробництво) --

; (10.17)

у випадку вартісного (грошового) виразу обсягу продукції (багатопродуктове виробництво) --

, (10.18)

де N, В -- фактичний або плановий обсяг продукції відповідно у натуральному і грошовому виразі.

Наприклад, фактичний обсяг виготовлення і продажу продукції 20 000 шт., а обсяг беззбиткового виробництва -- 15 000 шт. Для цих умов коефіцієнт безпеки виробництва становитиме:



.

Це означає, що при зменшенні обсягу виробництва (N) на 25% воно потрапляє в точку беззбитковості (N_б) і перестає давати прибуток. У разі подальшого зниження обсягу виробництва воно стає збитковим.

Коефіцієнт безпеки операційної діяльності можна вважати мірою операційного ризику. Чим він більший, тим безпечніша ситуація з огляду на прибутковість діяльності. З його зростанням зменшується ризик зниження обсягу виробництва до точки рівноваги, і навпаки -- при його зниженні такий ризик зростає.

Задача 9

Трудомісткість виробничої програми механічного цеху в попередній задачі (задача 8) збігається із завантаженням устаткування в машино-год. У плановому кварталі 92 календарні дні, у тому числі 26 вихідних. За балансом робочого часу передбачається в середньому на одного робітника 7 днів відпустки і 1 день втрат робочого часу внаслідок хвороби. Середня тривалість робочого дня 7,9 год. (у цеху працюють кілька підлітків зі скороченим робочим днем). Металообробні верстати обслуговує бригада налагоджувальників, норма обслуговування - 8 верстатів на одного налагоджувальника.

Таблиця 1 - Обчислення фонду часу роботи одного робітника на квартал

Показник часу	Кількість
1. Календарні дні	92
2. Неробочі дні - всього, у тому числі:	26
А) вихідні	24
Б) святкові	2
Робочі дні	66
3. Невиходи на роботу, передбачені планом - усього, у тому числі:	8
А) відпустка	7
Б) хвороба	1
4. Дні виходу на роботу	58
5. Середня тривалість робочого дня, год.	7.9
6. Фонд часу роботи одного робітника, год.	458.2
7. Втрати робочого часу, %	37

Потрібно:

скласти баланс часу роботи одного робітника цеху на плановий квартал за схемою, наведеною у табл. 4;

обчислити середньооблікову кількість основних робітників верстатників у цілому по цеху;

обчислити середньооблікову кількість налагоджувальників устаткування.

Рішення:

1. Обчислити середньооблікову кількість основних робітників верстатників у цілому по цеху ми можемо по формулі:

де Ч_об -- середньооблікова кількість робітників;

Т_пл -- планова трудомісткість робіт, нормованих людино-годин;

Т_п -- фонд робочого часу одного працівника в плановому періоді, год;

k_н -- коефіцієнт виконання норм.

Ч_об = = 83 особи

2. Фонд часу роботи одного середньооблікового робітника визначається на основі кількості робочих днів у плановому періоді, передбачених законом невиходів на роботу і середньої тривалості робочого дня.

Т_п = Д_п · t_д.c,

де Д_п -- середня кількість днів виходу на роботу в плановому періоді одного робітника;

t_д.c -- середня тривалість робочого дня, год.

Т_п = 58 · 7,9 = 458,2 год.

3. Середня кількість днів виходу на роботу (реальний робочий час у днях) обчислюється на основі кількості робочих днів у плановому періоді за календарем (Д_р) і середньої кількості днів невиходів згідно з трудовим законодавством (відпустки, хвороба та ін.) -- Д_н, тобто

Д_п = Д_р - Д_н .

Д_п = 92 - 34 = 58дн.

4. Середня тривалість робочого дня менша від номінальної тривалості, якщо у складі робітників є такі, що мають скорочений робочий день (неповнолітні, матері, що мають дітей віком до одного року). В інших випадках середня тривалість дня збігається з номінальною (t_д.н).

Згідно з цими обчисленнями можна визначити втрати робочого часу.

h = (1 - ) 100,

де h -- втрати робочого часу у відсотках.

h = (1 - ) ·100 = 37 %



5. Обчислимо середньооблікову кількість налагоджувальників устаткування по формулі :

,

де N -- плановий обсяг продукції (роботи) у натуральному виразі;

В_д -- денна норма виробітку одного робітника у натуральному виразі.

Ч_об = = 13 осіб.

Задача 39

Змінні витрати однопродуктового підприємства на виріб Б 80 грн. Річні витрати на оренду виробничого приміщення 50000 грн.; витрати на управління, виробничо-господарське обслуговування 65000 грн.; амортизація власного устаткування 25000 грн. Ціна виробу 140 грн. Потрібно : визначити мінімальний річний обсяг виготовлення і продажу виробу Б, який забезпечує готівкову беззбитковість.

Рішення:

Оскільки амортизаційні відрахування є не реальними грошовими (готівковими) витратами, а нарахуваннями, то вони в загальну суму постійних витрат в цьому випадку не включаються.

,

де: N_бг -- обсяг виробництва продукції у натуральному вимірі, що забезпечує готівкову беззбитковість;

С_ПГ -- постійні витрати, що потребують виплат готівкою.

Задача 45

Підприємство планує протягом 3 кварталу 2001 року відпустити у виробництво 400 т матеріалів за ціною 30 грн. Прогнозні дані про рух матеріалів підприємства наведено в таблиці 19:

Таблиця 19 - Рух матеріалів

Рух матеріалів	Кількість, т	Ціна, грн.
Залишок на початок періоду	70	30
Придбано : 17.07	150	31
13.08	200	29
20.09	50	33

Потрібно :

визначити собівартість матеріалів, відпущених у виробництво протягом періоду в разі застосування одного з таких методів оцінювання товарних запасів:

а) методу середньозваженої вартості ;

б) методу ФІФО ;

в) методу ЛІФО ;

розрахувати вартість залишків матеріалів на складі за кожним з названих методів.

Рішення:

1. Визначимо собівартість матеріалів, відпущених у виробництво за методом середньозваженої вартості:

= 30,21грн.

Визначимо кількість товарів відпущених у виробництво за період:

30,21 400 = 12084грн.

б) Залишок на кінець періоду:

14200 - 12084 = 2116грн.

2. Визначимо собівартість матеріалів, відпущених у виробництво за методом ФІФО:

а) Залишок на початок періоду: 70 30 = 2100 грн.

б) Поступило: = 12100 грн.

в) Залишок на кінець періоду: 50 33 + 20 29 = 2230 грн.

г) Відпущено у виробництво: 14200 - 2230 = 11970 грн.

3. Визначимо собівартість матеріалів, відпущених у виробництво за методом ЛІФО:

Усього матеріалів 470т на суму 14200грн.

Виходячи з цього ми визначимо:

а) Залишок на кінець: 70 30 = 2100грн.

б) Відпущено у виробництво: 14200 - 2100 = 12100грн.



Література

1. Грещак М. Г. та ін. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посібник / М. Г. Грещак, О. М. Гребешкова, О. С. Коцюба; за ред. М. Г. Грещака. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 228 с.

2. Временная методика определения размера ущерба (убытков), причиненного нарушениями хозяйственных договоров // Экономика и жизнь. -- 1991. -- № 3.

3. Герасименко В. В. ценовая политика фирмы. -- М.: Финстатинформ,1995. -- 192 с.

4. Гончаров В. В. В поисках совершенства управления: Руководство для высшего управленческого персонала: В 2-х т.-- М.: МНИИПУ, 1997. -- Т. 1. -- 768 с.

5. Джей К. Шим, Джоэл Г. Сигел Методы управления стоимостью и анализа затрат / Пер. с англ. -- М.: Филинъ, 1996. -- 344 с.

6. Доленко Л. Х. Теория стратегии предприятия. -- Одесса: Астропринт, 1998. -- 158 с.

7. Кашин В. Н., Ионов В. Я. Хозяйственный механизм и эффективность промышленного производства. -- М.: Наука, 1997. -- 367 с.

8. Кинг У., Клиланд О. Стратегическое планирование. -- М.: Прогресс, 1987. -- С. 311.

Размещено на Allbest.ru