Державне регулювання ринків сільськогосподарської продукції

Размещенно на http://www.allbest.ru

Размещенно на http://www.allbest.ru

Національна Академія Державного Управління при президентові України

Харківський Регіональний Інститут Державного Управління

Кас'янова В.Г.

слухач 2 курсу

заочно-дистанційної форми навчання

спеціальності “Державне управління”

курсу “державна політика: аналіз та механізми впровадження”

Реферат

“Державне регулювання ринків сільськогосподарської продукції”

Харків 2010 рік

Об'єктивна необхідність та завдання державного регулювання розвитку агропромислового комплексу

Досвід розвинутих країн, система агробізнесу яких тривалий час формувалась під впливом держави, переконливо засвідчує, що в умовах ринкової економіки життєздатність сільськогосподарських підприємств, ефективність аграрного виробництва і відносна стабільність соціальної сфери в сільській місцевості значно зумовлені державним регулюванням. Потреба та особливості державного регулювання агропромислового комплексу визначаються низкою об`єктивних чинників:

1. Різноманітність природно-кліматичних умов;

2. Страхування діяльності сільськогосподарських підприємств;

3. Непостійність цін і доходів в агропромисловому виробництві, що залежить від природних чинників і кон`юнктури ринку;

4. Конкурентне середовище в сільському господарстві і високий ступінь монополізації в ресурсозабезпечувальних переробних сферах; 5. Низька привабливість інвестування аграрного виробництва через специфіку відтворювального процесу;

6. Потреба екологізації сільського господарства;

7. Особливості формування соціальної інфраструктури села. Масштаби регулювання залежать від рівня економічного і соціального розвитку господарства, збалансованості попиту і пропозиції на аграрних ринках.

Світовий досвід виділяє наступні напрямки державного регулювання агробізнесу:

1) Регулювання цін і фермерських доходів;

2) Бюджетне фінансування;

3) Кредитування;

4) Оподаткування;

5) Стабілізація ринку сільськогосподарської продукції. В умовах, що склалися сьогодні в Україні, з метою розвитку АПК і країни в цілому, крім перерахованих вище напрямів, держава повинна:

1) Підтримувати розвиток фермерства;

2) Сприяти в реалізації продукції у межах квот і гарантованих цін, які запроваджують органи державної влади;

3) Дотувати виробництво окремих видів продукції;

4) Підтримувати розвиток аграрного підприємництва;

5) Провадити антимонопольну політику;

6) Забезпечувати підготовку кадрів, підтримувати розвиток аграрної науки, соціальної інфраструктури.

Функції держави з регулювання розвитку агропромислового комплексу

Держава в особі відповідних органів управління виконує такі функції з регулювання розвитку АПК:

1. Визначає пріоритетні напрями розвитку АПК та пріоритетні напрями спрямування інвестицій на його розвиток;

2. Регулює земельні відносини;

3. Здійснює заходи щодо стабілізації продовольчого постачання; здійснює підтримку пріоритетних галузей і сфер АПК через пряме бюджетне фінансування, механізм дотацій, цільове субсидіювання;

4. Сприяє здійсненню процесів роздержавлення, приватизації та розвитку нових форм господарювання;

5. Встановлює механізм формування державних замовлень та контрактів на поставку до державних ресурсів сільськогосподарської продукції та сировини;

6. Здійснює індикативне планування розвитку АПК; регулює ціни на деякі види продовольства; визначає рівень орієнтовних закупівельних стартових цін і механізмів їх індексації відповідно до інфляційних процесів.

Цінове регулювання в сфері АПК здійснює департамент цінової політики Міністерства економіки України, у складі якого функціонує відділ цін на продовольчі товари та продукцію сільського господарства. Як і стосовно інших товаровиробників -- Міністерство фінансів та Національний банк України встановлюють механізм фінансово-податкового і грошово-кредитного регулювання. Для цього використовують систему економічних важелів -- податків і податкових пільг, диференційованих умов кредитування.

Види та функції аграрного ринку

Сільськогосподарські ринки поділяються на:

* ринки продукції рослинництва;

* ринки продукції тваринництва;

* ринки продукції переробки.

Ринок матеріально-технічних ресурсів забезпечує аграрні підприємства необхідною технікою і матеріально-виробничими запасами для забезпечення сільськогосподарського виробництва. На даному ринкові виділяється 4 сегменти:

*ринок сільськогосподарських машин і механізмів;

*ринок матеріально-виробничих запасів: паливо, енергія, промислова сировина і матеріали;

* ринок мінеральних добрив;

*ринок кормів для тваринництва.

Нескладно помітити, що 3 перших сегменти являються зовнішніми - продукція, яка реалізується на цих ринках, виробляється за межами сільськогосподарської галузі.

Ринок кормів виникає всередині однієї галузі. Покупцем виступає тваринництво, а продавцем - рослинництво. Більше того, в умовах здійснення комплексного виробництва сільськогосподарської продукції на крупних спеціалізованих підприємствах цей ринок може взагалі бути відсутнім.

Ринок сфери послуг забезпечує аграрні підприємства послугами, необхідними для забезпечення виробничого процесу. Серед цих послуг виділяються:

* інформаційні (включаючи послуги зв'язку);

* консалтинг (консультаційні та адвокатські послуги);

* науково-дослідні (включаючи елітне насінництво);

* технічні (в тому випадку коли певне аграрне підприємство використовує технічні потужності спеціалізованого підприємства);

* ветеринарні;

* меліоративні;

* дослідницькі та з приводу землеустрою.

Ринок сфери торгівлі виникає там і тоді, коли аграрне підприємство не реалізує продукцію самостійно, а звертається до спеціалізованих торгових організацій. На цьому ринку можуть здійснюватися наступні послуги:

* послуги дилерських і дистриб'юторських організацій, які перепродають товар переважно від свого імені та за свої кошти (посередники);

* послуги підприємств гуртової і роздрібної торгівлі;

* послуги підприємств суспільного харчування;

* послуги підприємств з переробки.

В процесі свого функціонування аграрний ринок здійснює наступні функції:

1. Забезпечення покупців сільськогосподарською продукцією відповідної якості в необхідній кількості, для задоволення всіх виникаючих потреб. В сучасний час в зв'язку з послабленням державної політики в області регулювання економічних відносин в аграрному секторі склалась ситуація, коли вітчизняні виробники не можуть реалізувати весь обсяг продукції, яку вони можуть виробити при реальному забезпеченні виробничими і трудовими ресурсами. В результаті послаблення антидемпінгової державної політики в області сільськогосподарської продукції досить великий сегмент ринку охоплений товарами імпортного виробництва, для яких характерні нижча ціна, але і нижча якість продукції.

2. Стабілізація цін на сільськогосподарську продукцію. В умовах нормально функціонуючої системи матеріально-технічного забезпечення (в першу чергу, енергоресурсами і транспортом) данна функція обумовлює формування справедливих цін на ринку сільськогосподарської продукції, які б забезпечили рентабельність продукції і купівельну спроможність населення.

3. Забезпечення зростання ефективності сільськогосподарського виробництва. Ця функція являється прямим наслідком закону економії ресурсів і діє незалежно від стану законодавчої бази, рівня забезпеченості ресурсами і інших зовнішніх умов. Покращеннями дії цієї функції є: зниження собівартості виробництва, підвищення якості продукції, отримання прибутку аграрними товаровиробниками, розвиток НТП.

4. Забезпечення розвитку і удосконалення міжгосподарських зв'язків. Дія даної функції також направлена на підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Виділення її в окрему функцію обумовлено тим, що її дія не обмежується межами одного підприємства чи групи підприємств, а охоплює весь агропромисловий комплекс (виробництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції) і деякі інші галузі народного господарства (харчування, машинобудування, транспорт, зв'язок тощо).

5. Забезпечення розвитку соціальної інфраструктури села і вирішення соціальних проблем. Ця функція здійснюється також опосередковано через функцію забезпечення ефективності виробництва і під функцію забезпечення прибутковості сільськогосподарської продукції. З іншого боку, вирішення соціальних проблем являється однією із сторін процесу відтворення - відтворення товару “робоча сила”.

Основні напрямки удосконалення процесу функціонування аграрного ринку

Аграрний ринок - це складна система відносин, які спрямовані на забезпечення поєднання ресурсів аграрної сфери, праці, інфраструктури з метою функціонального забезпечення процесу виробництва-реалізації сільськогосподарської продукції.

Процес формування аграрного ринку поки що перебуває на стадії становлення, а тому цей ринок ще не повною мірою забезпечує виконання покладених на нього функцій і завдань. Аграрні ринки все ще залишаються неорганізованими, нерегульованими, на них відсутні ефективні структурні елементи організації ринків за прикладом ЄС, особливо для господарств, населення, а ті, які існують - монополізовані посередниками. Проблему удосконалення організаційно-адміністративних, фінансово-економічних засад функціонування аграрного ринку в Україні з метою повного виконання ним своїх функцій (селективної, соціальної, стимулюючої, виявлення ринкових цін тощо) слід розглядати як системну проблему, вирішення якої надасть державотворенню соціальної спрямованості для захисту вітчизняних споживачів, забезпечить сільськогосподарським товаровиробникам вищий рівень доходів, сприятиме підвищенню конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств та аграрного сектора в цілому.

Напрями удосконалення процесу функціонування аграрного ринку:

- посилення зваженого державного втручання в процеси формування і функціонування аграрних ринків;

- створення керованого конкурентного середовища на аграрному ринку, ефективно поєднуючи інституції регулювання і саморегулювання, законодавче врегулювання функцій ринкових і державних інститутів;

- удосконалення системи ціноутворення на сільськогосподарську та промислову продукції з метою подолання монополізму на ринках продовольства та встановлення еквівалентності міжгалузевого обміну;

- врахування інтересів сільськогосподарських виробників у забезпеченні прибутковості авансованого у виробництво капіталу на рівні, достатньому для розширеного відтворення;

- перехід від принципів односторонньої підтримки учасників ринку до принципів формування системи групових інтересів споживачів, виробників і держави на аграрному ринку;

- створення умов для підтримання стабільності цінової ситуації та прозорості на ринку шляхом запровадження заставних та інтервенційних операцій із сільськогосподарською продукцією та продовольством, удосконалення системи формування державних та регіональних продовольчих ресурсів;

- нарощування експортного потенціалу галузі, перш за все зернових, зокрема обсягів, які не можуть бути спожиті на внутрішньому ринку;

- створення дієвої системи цінового моніторингу, аналізу кон'юнктури та прогнозу ринків сільськогосподарської продукції, поширення цієї інформації серед учасників;

- оптимізація кількісно-якісних характеристик ринкової інфраструктури і підвищення ефективності її функціонування;

- сприяння активізації процесів кооперування, перш за все формування кооперативних каналів збуту сільськогосподарської продукції;

- удосконалення системи регулювання біржового ринку та підвищення ефективності його функціонування;

- удосконалення державного регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності, запровадження квотування імпорту окремих стратегічних видів сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів, недопущення їх неконтрольованого переміщення через кордон;- удосконалення правових та організаційно-економічних засад діяльності учасників аграрного ринку з урахуванням інтеграції України до Європейського Союзу та світового економічного простору.

Особливі увагу слід звернути на удосконалення нормативно-правової бази з питань регулювання аграрного ринку. Деякі суттєві кроки в цьому напрямі вже зроблені. Зокрема 25.06.2009р. прийнято Закон України „Про оптові ринки сільськогосподарської продукції", який визначає правові засади організації діяльності оптових ринків сільгосппродукції в Україні, регулює відносини в цій сфері, передбачає створення асоціацій оптових ринків сільськогосподарської продукції та спрямований на захист прав і законних інтересів сільськогосподарських товаровиробників, які здійснюють оптовий продаж сільськогосподарської продукції власного виробництва.

Важливе значення для підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників має Указ Президента України про заходи щодо підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників ” (11.06.1998р.). Згідно з цим Указом передбачено спрямування сум податку на додану вартість, що раніше сплачувалася до бюджету переробними підприємствами за реалізоване молоко і молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам. Завдяки дотаціям покривається частина витрат виробника, що дає змогу запобігти їх банкрутству або зберегти галузь, яка є збитковою, не допустити підвищення ринкових цін. Виплата вказаних дотацій стала вкрай необхідною, оскільки через низькі ціни на молоко і живу масу худоби, вкрай низьку продуктивність тварин виробництво цих видів продукції хронічно стало збитковим для аграрних підприємств. Це спонукало їх до постійного зменшення обсягу виробництва м'яса і молока (щоб мінімізувати збитки) впродовж усього перехідного періоду. В зв'язку з цим виникла реальна загроза згортання галузей скотарства і свинарства до межі самозабезпечення сільського населення.

За роки економічної кризи з усіх галузей рослинницького спрямування найбільшої руйнації зазнали виноградарство, садівництво і хмелярство. З метою відновлення цих галузей було прийнято Закон України “Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства” (травень 1999р.). Відповідно до цього Закону встановлено одновідсотковий збір від суми виручки, що включається в суму торговельного обороту, одержану на кожному етапі реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі та в мережі громадського харчування алкогольних напоїв і пива. Платниками даного збору є суб'єкти роздрібної торгівлі, якщо алкогольна продукція і пиво надходять їм безпосередньо від товаровиробника. В разі надходження цих товарів з оптової торговельної мережі до роздрібної платниками збору є суб'єкти оптової торгівлі. Кошти від даного збору (70 % збору направляється на розвиток виноградарства, 20 % -- на розвиток садівництва і 10 % -- на розвиток хмелярства) мають чітке цільове використання, тобто окреслено коло витрат на розвиток цих галузей, що можуть бути профінансовані за рахунок указаних коштів. Така форма економічної підтримки набуває окремих ознак субвенції.

Підвищенню дієвості державного регулювання й економічної підтримки доходів сільськогосподарського виробництва значно сприяли прийняті державою заходи щодо регулювання ринку зерна, започатковані Указом Президента України “Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна ” (червень 2000р.). Зернова проблема -- це надзвичайно важлива не тільки економічна, а й політична проблема, розв'язання якої забезпечує соціальну стабільність суспільства і гарантує продовольчу безпеку держави.

Головна мета державного регулювання ринку зерна -- оптимізація сезонних коливань обсягу його продажу і цін реалізації та забезпечення завдяки цьому економічної підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників, продукуючих товарне зерно. Сезонне коливання цін -- це об'єктивне явище, характерне для багатьох видів продукції, в тому числі і для зерна. Світова практика показує, що сезонні коливання цін на цей вид продукції знаходяться в межах 20 % і досягають максимум 30 %. Проте на ринку зерна України вони перевищували цю норму в декілька разів.

В Україні з 1 січня 2010 р. вступив в силу закон № 1447-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення механізмів державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції".

Варто відзначити, що законодавчим актом передбачено створення Державного інтервенційного фонду, який "формується Аграрним фондом за рахунок фінансових інтервенцій і заставних закупівель і використовується для здійснення товарних інтервенцій з метою забезпечення цінової стабільності".

У свою чергу, об'єктами державного цінового регулювання є: пшениця тверда; пшениця м'яка; зерно суміш пшениці і іржі; кукурудза; ячмінь; жито озиме; жито ярове; горох; гречка; просо; овес; соя; насіння соняшника; насіння рапсу; насіння льону; шишки ; цукор-пісок (буряковий); мука пшенична; мука житня; м'ясо і субпродукти забійних тварин і птаха; молоко сухе; масло вершкове; шерсть; масло соняшникове; овочі і фрукти. Так, на кожен вид сільськогосподарської продукції, визначений відповідно до стандартів і який є об'єктом державного цінового регулювання, встановлюються мінімальні або максимальні інтервенційні ціни. Для об'єктів державного цінового регулювання (видів сільськогосподарської продукції і товарів), відмічених в пункті 3.3.1 цього закону, встановлюється гранична торгова надбавка (націнка) на рівні не вище 20% відпускної для гурту ціни виробника (митної вартості) до кінцевого споживача. Передбачено також, що мінімальна інтервенційна ціна окремого об'єкту державного цінового регулювання є єдиною на всій території України. Законом визначено, що Аграрний фонд може здійснювати закупівлю або продаж певних об'єктів державного цінового регулювання товарів, які не пов'язані з державним ціновим регулюванням, лише за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому ціни закупівлі або продажу не повинні бути вищі/нижчі більш ніж на 20% максимальної/мінімальної інтервенційної ціни, встановленої на поточний маркетинговий період для об'єкту державного цінового регулювання.

Крім того, розроблено і передано директивним органам проекти Законів України “Про організацію та управління аграрним ринком” та “Про професійні і міжпрофесійні об'єднання в агропродовольчій сфері”. Однак цього замало. Потребують змін та доповнень ряд законопроектів, зокрема Закони України “Про кооперацію”, “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про товарну біржу”. Аграрний ринок України потребує розробки двох деталізованих Законів: 1) Закону України “Про сільське господарство”, який би надав право Міністерству аграрної політики приймати оперативні рішення та законопроекти щодо регулювання ринку сільськогосподарської продукції; 2) Закону України “Про ринок аграрної сировини і продовольства”, в якому були б визначені головні напрями функціонування цього ринку.

Реалізація вказаних заходів дозволить створити сприятливі умови для становлення ефективного аграрного ринку, розвитку його інфраструктури, максимального спрямування товаропотоків сільськогосподарської продукції через його організовані й прозорі форми, механізми і процедури та поліпшення таким чином цінової кон'юнктури та конкурентоспроможності аграрного сектора.

агропромисловий ринок державний

Досвід державного регулювання і підтримки доходів сільськогосподарського виробництва в розвинутих країнах Заходу і можливість його використання в Україні

Країни Європейського Союзу (ЄС), Сполучені Штати Америки, Канада, країни Північної Європи нагромадили великий досвід державного регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва в ринковій економіці. Його узагальнення дає змогу виділити такі основні ланки (важелі) такого регулювання:

· регулювання цін на сільськогосподарську продукцію через різні механізми з метою забезпечення сільським товаровиробникам нормальних умов господарювання в роки з несприятливою для них кон'юнктурою ринку;

· обмеження обсягів і регулювання структури сільськогосподарського виробництва з метою недопущення перевиробництва продукції;

· податкове регулювання, спрямоване на стимулювання розвитку аграрних підприємств з урахуванням їх особливостей (розміру, спеціалізації тощо);

· широке застосування кредитної форми підтримки шляхом здешевлення процентів і відшкодуванням (відстроченням) платежів основного боргу;

· економічна підтримка аграрних підприємств, що потрапили в несприятливі природно-кліматичні умови;

· регулювання експортно-імпортних операцій на сільськогосподарську сировину і продовольство;

· державне фінансування найважливіших програм розвитку аграрного сектора (боротьба з водною та вітровою ерозією ґрунту тощо);

· наукове й інформаційне забезпечення сільських товаровиробників та їх соціальна підтримка.

Узагальнення досвіду державного регулювання та підтримки сільськогосподарського виробництва, аналіз його результатів дають підстави для висновку, що їх ефективність може бути досягнута, коли, по-перше, ресурси, пільги, дотації, субвенції тощо виділятимуться під наперед обґрунтовані державні програми розвитку сільського господарства і підтримки сільських товаровиробників; по-друге, коли забезпечується безумовне дотримання аграрними підприємствами обов'язкових вимог, що передбачаються даними програмами; по-третє, коли наперед точно визначається частка держави і частка господарств у витратах при реалізації відповідних програм.

Список використаної літератури

1.Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення механізмів державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції".

2. Закон України “Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства”

3. Закон України „Про оптові ринки сільськогосподарської продукції"

4. Указ Президента України “Про заходи щодо підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників”

5. Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна”.

6. Шпикуляк О.Г. Проблеми розвитку та регулювання аграрного ринку// Економіка АПК. - 2009. - №7. - с.120-127.

Размещено на Allbest.ru.ru