Класифікація витрат підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I. Поняття витрат підприємства та їх класифікація

Розділ ІІ. Система управління витратами на підприємстві

Розділ IІІ. Витрати ЗАТ «Ужгородської швейної фабрики»: їх характеристика, класифікація та напрями оптимізації

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Виробничі підприємства визначають промисловий потенціал народного господарства і безупинно змінюються в міру розвитку продуктивних сил, поглиблення виробничих відношень. На кожному етапі розвитку економіки переважне поширення одержують ті або інші типи виробничих організацій. У народному господарстві відбувається безупинне удосконалювання чинних організаційних структур управління і пошук нових, більш раціональних форм організації управління. Пізнання закономірностей і теоретичне пояснення цих процесів мають велике значення для підвищення ефективності промислового виробництва.

Враховуючи особливості виробництва і з метою забезпечення раціональної його організації, визначення величини витрат і здійснення контролю за формуванням собівартості продукції, важливе значення має науково обґрунтована класифікація витрат.

Складність встановлення класифікації витрат пояснюється масштабами виробництва, різною технологією, різноманітністю самих витрат. Вони виникають в різних місцях та в різний час. Є витрати одноелементні, а є такі, до складу яких входить декілька елементів, одні прямо відносяться на виробництво, інші - непрямим шляхом; одні залежать від обсягу одержаної продукції, інші - не залежать.

Велике значення класифікації витрат в управлінні ними і, перш за все, при здійсненні калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління. Саме тому є актуальним дослідження теми курсової роботи: «Класифікація витрат підприємства».

Метою курсової роботи є теоретичне обґрунтування класифікації витрат виробництва, що є найбільш доцільною щодо виробництва продукції.

Для досягнення поставленої мети, необхідно розв'язати наступні завдання: розкрити поняття витрат підприємства та їх класифікацію; дослідити систему управління витратами на підприємстві; описати витрати ЗАТ «Ужгородської швейної фабрики»: їх характеристику, класифікацію та напрями оптимізації

Об'єктом дослідження є ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика»

При написанні роботи були використані праці як вітчизняних так і зарубіжних авторів, зокрема наукові роботи таких дослідників як: Алексєєв І.В., Бутинець Т.А., , Чижевські Л.В., Береза С.Л. ,Ушакової Н.М. ,Яворський І.В.,Булатов А.С., Самуельсон П., Пиндайк Р., Рубинфельд Д, Чепурина М.Н., Килелевой Е.А., Закон України “ Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні ”, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291., Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “ Витрати ”, затверджене наказом Мінфіну України від 29 грудня 1999р. № 290;

Розділ I. Поняття витрат підприємства та їх класифікація

Під витратами підприємства розуміють зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок вилучення внесків власників). Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”, затверджене наказом Мінфіну України від 29 грудня 1999р. № 290

Класифікація витрат - науково обґрунтоване групування витрат за визначеними однорідними ознаками для цілей обліку, аналізу, контролю, планування та прийняття управлінських рішень стосовно процесу виробництва продукції.

Класифікація, в загальному понятті, - це один із методів пізнання та вивчення об'єктів. Її суть у розподілі досліджуваних об'єктів на класи на базі визначених загальних властивостей об'єктів та закономірних зв'язків між ними. Класифікація витрат на виробництво, як об'єкт пізнання, детально досліджена в теорії обліку і аналізу. Дану проблему розглядали Т.А. Бутинець, С.Ф. Голов, Л.К. Сук, В.П. Ярмоленко. Класифікація витрат має практичне значення. Групування видів витрат за окремими ознаками є основою обліку, аналізу та калькулювання собівартості продукції. До того ж, групування витрат допомагає знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, у нових сферах діяльності. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення, і визначення собівартості одиниці продукції, тобто локальних затрат. Групування витрат є важливим не тільки для розрахунку собівартості, а й для встановлення певного співвідношення між ними з метою взаємного контролю та узгодження. Таке узгодження можливе тільки за наявності економічно обґрунтованої класифікації витрат за певними групами, що також має велике значення для економічного аналізу собівартості, встановлення та оцінки чинників її формування та зниження. Одним із визначальних моментів раціональної організації обліку витрат є їх економічно обґрунтована класифікація, що, в свою чергу, залежить від правильного вибору класифікаційних ознак.

В процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні та грошові витрати. Залежно від ролі, яку вони відіграють у процесі відтворення, їх поділяють на три групи:

1.Витрати, пов'язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво або реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції (послуг).

2.Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразові витрати на просте та розширене відтворення основних фондів, приріст оборотних коштів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо.

3.Витрати на соціальний розвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби). Ці витрати не пов'язані з процесом виробництва, а тому джерелом їх фінансування є прибуток.

Найбільшу питому вагу у загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво.

Розрізняють витрати економічні та бухгалтерські. Економічні витрати - це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси. Ці витрати складаються із зовнішніх (явних) та внутрішніх (неявних або імпліцитних). Зовнішні витрати -- це платежі постачальникам матеріальних ресурсів, виплата заробітної плати, нарахування амортизації тощо. Ця група витрат і становитиме бухгалтерські витрати, які фактично відповідають витратам наших підприємств.

Внутрішні витрати мають неявний, імпліцитний характер, оскільки відображають використання ресурсів, що належать власнику підприємства у вигляді землі, приміщень, активів тощо, за які він формально не платить. Підприємець фактично здійснює ці витрати, але не в явній формі, не в грошовій. Звідси:

Економічні витрати - Імпліцитинг = Бухгалтерські витрати.

Поняття "економічні витрати" є загальноприйнятим, бухгалтерські -- обчислюються на практиці для визначення реальної суми фактично здійснених витрат, оподаткованого прибутку тощо. Економіка торгового підприємства. підручник для вузів. За ред. проф. Н.М.Ушакової. К.: Хрещатик, 1999

Розрізняють витрати на одиницю продукції та загальні витрати на весь обсяг виготовленої продукції (наданих послуг).

При плануванні, обліку та аналізі витрати класифікують за різними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності, економічна роль у формуванні собівартості, спосіб обчислення на окремі види продукції, зв'язок з обсягом виробництва, час виникнення та обчислення.

Залежно від ступеня однорідності витрати поділяються на прості (елементні) та комплексні. Прості (елементні) -- це витрати однорідні за економічним змістом (сировина, основні матеріали, заробітна плата). Комплексні витрати різнорідні за своїм складом, вони охоплюють кілька економічних елементів (витрати на утримання та експлуатацію машин, загальновиробничі, втрати від браку тощо).

За економічною роллю у формуванні собівартості продукції витрати поділяють на основні та накладні: основні витрати безпосередньо пов'язані з процесом виготовлення виробів і утворюють їх головний речовий зміст. Це витрати на сировину, основні матеріали, технологічне паливо та енергію, заробітну плату основних виробничих робітників. З допомогою накладних витрати створюються необхідні умови для функціонування виробництва, його організації, управління, обслуговування (загальновиробничі витрати).

За способом обчислення на окремі види продукції витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносять на собівартість виготовлення конкретного виду продукції і можуть бути розраховані на її одиницю прямо (матеріали, паливо, заробітна плата). Непрямі витрати пов'язані з виготовленням різних видів продукції, в цьому разі не можна безпосередньо обчислити витрати на окремі види продукції (загальновиробничі витрати, витрати на утримання та експлуатацію машин тощо). Непрямі витрати розподіляються на окремі види продукції пропорційно визначеній базі. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення витрат на одиницю продукції.

Залежно від зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні. Постійні витрати -- це такі, абсолютна величина яких у даний період при зміні обсягу виробництва в певних межах не змінюється. При істотних змінах обсягів виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, величина постійних витрат змінюється стрибкоподібне, після чого вона знову залишається постійною. Це витрати на утримання й експлуатацію будівель, споруд, управління цехом, орендна плата. До постійних витрат відносять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягів виробництва, тому їх називають умовно-постійними.

Змінні витрати - це такі витрати, величина яких у даний період безпосередньо залежить від обсягу виробництва. У свою чергу, змінні витрати поділяють на пропорційні, прогресивні і регресивні.

Пропорційні змінні витрати змінюються прямо пропорційно до обсягу виробництва (коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці). Це витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату.

Прогресивні змінні витрати зростають у відносно більшій пропорції, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більший за одиницю). До них можна віднести витрати на відрядно-прогресивну оплату праці.

Регресивні змінні витрати змінюються у відносно меншій пропорції, ніж виробництво (коефіцієнт пропорційності менший за одиницю). До цих витрат належать витрати на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, інструмент тощо.

Поділ витрат на постійні та змінні дає змогу визначити кількісну залежність різних витрат від змін в умовах виробництва та реалізації при здійсненні планування, виборі варіантів рішень.

Залежно від часу виникнення витрати можуть бути поточними, одноразовими, майбутніми. Поточні витрати здійснюються щоденно в даному періоді, одноразові - це разові витрати, що здійснюються не частіше як один раз на місяць. Майбутні витрати -- це витрати, на які резервуються кошти в кошторисно-нормативному порядку (оплата відпусток, сезонні витрати та ін.).

Усі витрати на виробництво продукції поділяються на

- загальні витрати;

- витрати на одиницю продукції.

Загальними називаються витрати на виробництво всього обсягу продукції за певний період, їх сума залежить від тривалості періоду виготовлення продукції та її кількості.

Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями.

Усі витрати, пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції, класифікуються за чотирма основними принципами:

- економічним;

- виробничим;

- за способом віднесення на собівартість;

- залежно від обсягів виробництва.

За економічним принципом витрати групуються за такими елементами:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизаційні відрахування;

інші витрати.

Таке розмежування витрат за економічним принципом пов'язане з різним економічним змістом їх формування.

Всі матеріальні витрати ґрунтуються на матеріальній основі і витрачаються на закупівлю основних і допоміжних сировини та матеріалів.

Витрати на оплату праці не мають під собою матеріальної основи і призначені для оплати витраченої праці.

Витрати на соціальні заходи накопичуються і є матеріальними стимулами підвищення продуктивності праці та якнайшвидшого відновлення робочої сили.

Амортизаційні відрахування -- кошти, що йдуть на оновлення засобів праці.

За виробничим принципом витрати групуються в статті собівартості залежно від виробничого призначення такі:

I. Сировина і матеріали.

II. Покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби.

III. Енергія технологічна.

IV. Зворотні відходи.

V. Транспортно-заготівельні витрати.

VI. Основна заробітна плата виробничих робітників.

VII. Додаткова заробітна плата виробничих робітників.

VIII. Відрахування на соціальне страхування.

IX. Витрати на утримання та експлуатацію машин і механізмів.

X. Внутрішньогосподарчі витрати

XI. Витрати від браку продукції

XII. Загально господарчі чи фабрично-заводські витрати

XIII. Невиробничі чи комерційні витрати

XIV. Інші витрати

За ступенем однорідності статті собівартості поділяються на прості та комплексні.

Прості витрати -- однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них можна віднести витрати на сировину і матеріали або заробітну плату виробничих робітників.

Комплексні витрати різноманітні за складом і охоплюють кілька елементів витрат. Наприклад, на утримання та експлуатацію машин і механізмів передбачаються такі витрати:

- заробітна плата обслуговуючого персоналу;

- амортизаційні відрахування по машинах і механізмах;

- витрати на ремонт та підтримку устаткування в робочому стані;

- витрати на придбання запасних частин до устаткування та ін.

За способами віднесення на собівартість витрати поділяються на прямі та побічні.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції, їх можна обчислити на одиницю продукції безпосередньо.

Побічними є витрати, величину яких не можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, бо вони пов'язані з визначенням різних витрат (заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо).

Делегування повноважень із прийняття рішень означає децентралізацію управління. Децентралізація має як певні переваги, так і певні недоліки. До. переваг децентралізації відноситься: можливість вищого керівництва зосередитися на глобальних стратегічних проблемах і рішеннях; оперативність прийняття рішення на відповідних рівнях управління; рішення приймаються тими менеджерами, які найглибше розуміються на вирішенні тієї чи іншої проблеми, набуваючи при цьому досвіду управління, що дозволяє їм з часом обійняти найвищі пости управління.

Недоліками децентралізації є ускладнення процесу координації діяльності; можливість появи нездорової внутрішньої конкуренції; збільшення витрат на утримання обслуговуючого персоналу.

Відмінності в характері відповідальності менеджерів дозволяють виділити чотири типи центрів відповідальності: центри витрат, центри, доходів, центри прибутку та центри інвестицій.

Центр витрат є підрозділом на підприємстві, керівник якого відповідає тільки за витрати. Прикладом може бути виробничий цех, що не випускає кінцевої або завершеної продукції та напівфабрикатів, відділи заводоуправління, соціальні служби тощо.

Як правило, центр відповідальності за витрати пов'язаний з виконанням визначених функцій, які не мають чітко вираженого вимірника об'єму діяльності. Центри витрат можуть входити до складу інших центрів . відповідальності або існувати окремо.

Центр інвестицій - це підрозділ, керівник якого відповідає за затрати і, результати інвестиційного процесу, ефективність використання капітальних, вкладень. Завдання такого центру - забезпечити максимальну рентабельність вкладеного капіталу, його швидку окупність, збільшення акціонерної вартості підприємства. Управляють затратами за допомогою операційного бюджету, звітності про його виконання, інформації про рух грошових потоків.

Центри доходів включають підрозділи маркетинго-збутової діяльності," керівники яких відповідають тільки за виручку від реалізації продукції, товарів, послуг та за витрати, пов'язані з їх реалізацією. їм надається інформація про найбільш рентабельні у виробництві або закупках товарів, а результати діяльності оцінюють, головним чином, за обсягом та структурою продаж в натуральному та вартісному вираженні за величиною витрат обігу.

Центри прибутку -- це підрозділи, керівники яких відповідальні не тільки за витрати, але й за фінансові результати своєї діяльності. Це можуть бути окремі підприємства у складі великого об'єднання, філіали, дочірні підприємства, торгові представництва, магазини, фірми тощо. їх керівники мають можливість контролювати всі компоненти діяльності, від яких залежить величина прибутку: обсяги виробництва та продаж, ціни, витрати.

Звичайно центри прибутку включають декілька місць витрат. Загальні витрати та результати їх діяльності відображаються в системі бухгалтерського обліку.

Облік витрат і результатів, що безпосередньо залежать від наданих керівникам відповідного, рангу повноважень, за це одна із найбільш складних в методологічному відношенні проблем управлінського обліку. Для деяких сфер діяльності, наприклад, за центрами відповідальності, що пов'язані із постачанням і збутом, вона вирішується дуже легко, оскільки можна використати дані бухгалтерського обліку про обсяги закупок і продажу і пов'язаних з ними витратами. За іншими сферами діяльності, наприклад, конструюванню, технологічному супроводу виробництва продукції, освоєнню нових виробів, робіт, послуг, їх рекламі тощо, необхідно організувати облік затрат і отриманих результатів за функціональним ознаками. Система такого обліку забезпечує вихід на загальні результати, висновки затрат і об'єми діяльності по підприємству в цілому.

Непрямі витрати можна розподілити між місцями і центрами затрат на підставі кількісних і вартісних баз. Управлінський облік розрізняє значно більшу кількість показників, пропорційно до яких розподіляють непрямі затрати: чисельність персоналу, обсяг випуску продукції, кількість здійснених угод, фактичний час роботи обладнання, номінальна потужність електроустановок, що використовується, площа чи об'єм приміщень, що опалюються тощо.

Витрати розподіляють шляхом обчислення собівартості одиниці продукції чи послуг певного підрозділу та множення цих величин на обсяг споживання в інших місцях затрат; шляхом вирахування процентної ставки розподілення; виходячи із питомої ваги спожитої продукції (послуг) кожного місця в загальному об'ємі їх виробництва. Між внутрішньозаводськими підрозділами затрати розподіляють і списують на кінцеві місця затрат, що випускають продукцію, виконують роботи і послуги, в основному пропорційно обсягу споживання відповідної діяльності місць витрат.

Особливу проблему представляє вирахування і списання собівартості взаємонаданих послуг і продукції місць і центрів затрат. Їх оцінюють або всі за раніше заданою (плановою чи нормативною) собівартістю, або одні із найбільш масових послуг (електротеплопостачання, водопостачання) оцінюють за твердими цінами (планової собівартості, державному тарифу), а інші - за фактичною собівартістю. Найбільш точні результати розподілу взаємонаданих послуг забезпечують рішення системи лінійних рівнянь затрат кожного внутрішньозаводського підрозділу.

Розділ II. Система управління витратами на підприємстві

Управління витратами -- це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства. Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці). Гальчинський А.С. та ін. Основи економічної теорії. -- К.: Вища школа, 1995

Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов'язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів. Згідно з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо.

Установлені норми витрат-це граничні витрати окремих видів ресурсів за даних організаційно-технічних умов виробництва. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку. Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, з'ясовувати причини відхилень фактичних витрат від планових і відповідно стимулювати працівників підприємства ї до їхнього зниження. Формування і контроль витрат за місцями та центрами відповідальності, управління витратами на підприємстві передбачає їхню диференціацію за місцями та центрами відповідальності. Місце витрат -- це місце їхнього формування (робоче місце, група робочих місць, дільниця, цех). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, відповідальним за їхній рівень.

На практиці вважають, що центр відповідальності збігається з місцем витрат, хоча це не обов'язково. Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється за функціональною та територіальною ознаками. У першому випадку витрати локалізуються в певній функціональній сфері діяльності (маркетинг, дослідження й підготовка виробництва, матеріально-технічне забезпечення, виробництво, технічне обслуговування виробництва, управління). Територіальні місця витрат і центри відповідальності включають організаційні підрозділи підприємства (відділи, дільниці, цехи), які виокремленні просторово.

За центрами відповідальності складаються кошториси (планові витрати), обчислюються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів визначається собівартість одиниці продукції (послуг). Це уможливлює ефективний контроль за витрачанням ресурсів. При цьому важливе значення має поділ витрат стосовно кожного центру відповідальності на прямі й непрямі, змінні та постійні. Перший поділ має істотне значення для визначення собівартості окремих виробів (калькулювання). Прямі витрати безпосередньо відносять на продукцію центрів відповідальності (місць витрат), а непрямі -- формуються в цих центрах, а потім розподіляються між окремими видами продукції. Поділ витрат на змінні та постійні стосовно центрів відповідальності (місць витрат) важливий для складання так званих гнучких кошторисів та оцінки діяльності. Таке розмежування витрат дає змогу оперативно обчислювати кошториси для різних варіантів обсягу виробництва, а також перераховувати планові витрати на фактичний обсяг продукції під час аналізу та оцінки роботи підрозділів. Курс экономической теории: Учебник / Под ред. Чепурина М.Н., Килелевой Е.А. -- Киров: Иса, 1997

Аналітичні аспекти співвідношення змінних і постійних витрат поділ витрат на змінні (пропорційні) та постійні уможливлює визначення їхньої загальної суми за певний період за формулою:

С = Сзв * N + Cпв

де С -- загальні (сукупні) витрати; Сзв-- змінні витрати на одиницю продукції; N-- обсяг виробництва продукції у натуральному виразі; Спв-- постійні витрати за даний період.

Згідно з формулою загальні витрати на одиницю продукції (Соп) становитимуть:

Соп = Сзв + Спв \ N

Критичний обсяг випуску певної продукції в натуральному вимірі, починаючи з якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітично. За критичної програми виробництва витрати і виручка від продажу продукції однакові, тобто

Сзв *Nкр + Спв = Ц*Nкр

Nкр = Спв \ (Ц- Сзв)

де Ц -- ціна одиниці продукції. Критичний обсяг виробництва (точку беззбитковості) можна визначити і в грошовому вимірі, що є більш прийнятним для багатопродуктного виробництва. У цьому разі

Вкр = Сзм + Спв

де Вкр -- критичний обсяг виробництва у грошовому вимірі;

Сзм---загальна (сукупна) величина змінних витрат.

Змінну величину Сзм зобразимо як функцію обсягу виробництва за допомогою коефіцієнта маржинального прибутку kм, який визначається за формулою

kм = (B-Cзм)\ B

Cзм =В - В*kм,

А звідси:

Вкр = Вкр - Вкр*kм +Свп,

Вкр = Спв \ км

Що більшим є обсяг виробництва над критичну його величину (точку беззбитковості), то вищою є економічна безпека виробництва, яка вимірюється відповідним коефіцієнтом, обчислюваним за допомогою формули

Kб = (N-Nкр) \ N

де k6 -- коефіцієнт безпеки виробництва; N-- фактичний або плановий обсяг виробництва у натуральному виразі.

Цей показник можна розрахувати і на підставі вартісного виміру обсягу виробництва продукції (В).

В наступному розділі ми розглянемо витрати підприємства, що є об'єктом дослідження.

Розділ III. Витрати ЗАТ «Ужгородської швейної фабрики»: їх характеристика, класифікація та напрями оптимізації

Закрите акціонерне товариство "Ужгородська швейна фабрика" створене від 30.01.1995р. "Про створення Закритого акціонерного товариства "Ужгородська швейна фабрика"", шляхом реорганізації Орендного Закарпатського виробничо-торгівельного швейного об'єднання, зареєстрованого Розпорядженням Ужгородської міської управи №597 від 17.12.1993р. Засновником Товариства є організація орендарів Орендного Закарпатського виробничо-торгівельного швейного об'єднання. Місцезнаходження ЗАТ ''Ужгородська швейна фабрика": Україна, Закарпатська область, місто Ужгород, вул. Льва Толстого, 40 (додаток 1).

ЗАТ ''Ужгородська швейна фабрика" є самостійним господарським суб'єктом і здійснює виробничу, комерційну, посередницьку та іншу діяльність, що не суперечить Статуту Товариства і чинному законодавству України, з метою одержання прибутку. Фабрика має самостійний баланс, поточні та інші рахунки (в тому числі валютні) в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та символікою, кутовий та інші штампи, фірмовий та товарний знаки, фірмові бланки, торгову марку та інші реквізити.

В Наказі "Про облікову політику" Ужгородська швейна фабрика установила, що виробнича собівартість продукції складається з таких статей (додаток 2): Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291

Вартість сировини і матеріалів;

Заробітна плата виробничих робітників, визначена на відрядній основі, а також інші виплати виробничим робітникам;

Нарахування на заробітну плату;

Загальновиробничі витрати.

Базою розподілу загальновиробничих витрат на підприємстві є прямі витрати на виробництво продукції.

На ЗАТ ''Ужгородська швейна фабрика" на кожний виріб складається плановий кошторис (додаток 3). Наприклад, собівартість виготовлення жіночих штанів складається із таких статей :

Матеріали 20,58 грн.

Зарплата основна 4,93 грн.

Зарплата додаткова 4,93 грн.

Нарахування на зарплату 3,77 грн.

Цехові витрати

Витрати на утримання обладнання 7,89 грн.

Загальновиробничі витрати

Виробнича собівартість 42,10 грн.

Витрати по реалізації

Повна собівартість

Накопичення 12,10 грн.

Відпускна ціна 55,00 ПДВ20%- 11 грн.

Вартість виробу з ПДВ 66,00 грн.

Розглянемо більш докладно, як складають калькуляцію собівартості продукції на ЗАТ «Ужгородській швейній фабриці» і які витрати при цьому включають.

Стаття І. Сировина і матеріали.

До цієї статті належать такі витрати:

· на сировину;

· на основні і допоміжні матеріали;

· на покупні вироби та напівфабрикати.

Стаття II. Енергія технологічна.

Ця стаття включає в себе витрати на всі види енергії для роботи виробництва:

· паливо;

· електроенергію;

· пар;

· газ.

Така енергія безпосередньо використовується в технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці (плавлення, сушіння, зварювання, пошиття тощо).

Стаття III. Основна та додаткова заробітна плата основних виробничих робітників.

До цієї статті належать витрати на оплату праці робітників, які безпосередньо виготовляють продукцію.

· доплати та надбавки робітникам за кваліфікацію;

· доплати та надбавки робітникам за перевиконання плану;

· доплати та надбавки робітникам за роботу в святкові та вихідні дні;

· доплати та надбавки робітникам за виконання державних обов'язків;

· оплату відпусток та ін.

Стаття IV. Утримання та експлуатація машин і механізмів. Вона включає в себе такі витрати:

· амортизаційні відрахування на машини та устаткування;

· витрати на електроенергію, пальне, мастильні матеріали для машин та устаткування;

· витрати на придбання технологічного інструменту, запасних частин та агрегатів для устаткування;

· витрати на ремонт та технологічне обслуговування;

· витрати на заробітну плату обслуговуючого персоналу

Стаття V. Загальновиробничі (накладні) витрати. Стаття V, як і ст. IV, також є комплексною. Вона поєднує витрати на такі потреби:

· управління, виробниче і господарське обслуговування в межах виробництва;

· заробітну плату з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління, спеціалістів, службовців;

· амортизаційні відрахування по будівлях і спорудах;

· охорону праці;

· техніку безпеки, охорону, протипожежну безпеку;

· досліди, випробування, винахідництво;

· підготовку кадрів, адміністративні та канцелярські витрати;

· відрядження;

· обов'язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення навколишнього середовища);

· придбання патентів, ліцензій тощо.

Розподіляються накладні витрати пропорційно до основної заробітної плати основних виробничих робітників, крім амортизаційних відрахувань. Вони обчислюються окремо і додаються до визначеної суми:

Стаття VI. Підготовка і освоєння виробництва. До даної статті належать витрати на такі цілі:

· освоєння нових підприємств, виробництв, цехів;

· підготовку і освоєння нової продукції;

Стаття VII. Позавиробничі витрати. До позавиробничих відносять витрати на такі цілі:

· маркетингові дослідження;

· рекламу продукції;

· заходи щодо стимулювання збуту.

Деякі з цих витрат є прямими і їх можна обчислити безпосередньо на окремі вироби (витрати на тару, пакування, транспортування, рекламу), а деякі -- непрямими (на аналіз та дослідження ринку; комісійні виплати організаціям збуту; проведення ярмарків). Такі витрати розподіляються між виробами пропорційно до виробничої собівартості.

Наведемо статті калькуляції та порядок їх розрахунку по ЗАТ «Ужгородській швейній фабриці» (таблиця 1).

Таблиця 1. Порядок розрахунку статей калькуляції

№	Стаття калькуляції	Порядок розрахунку
1	Витрати на основні матеріали та сировину	Прямим рахунком
2	Покупні напівфабрикати та комплектуючи вироби	Прямим рахунком
3	Зворотні відходи	Віднімається прямим рахунком
4	Транспортно-заготівельні витрати	прямим рахунком або % від статті 1
Всього матеріальних витрат	Алгебраїчна сума приведених статей
5	Всі види енергії на технологічні цілі	Прямим рахунком
6	Основна зарплата основних робочих	Прямим рахунком
7	Додаткова платня основних робочих	% від статті 6 (до 30% )
8	Відчислення на соціальне страхування	% від суми статей 6 та 7
9	Витрати на підготовку виробництва нової продукції	Прямим рахунком
10	Витрати на спеціальний інструмент та оснащення	Прямим рахунком
11	Витрати на утримання та експлуатацію обладнання	% від статті 6 ( 100% та більше )
Всього технологічна собівартість	Сума приведених статей
12	Внутрішньогосподарчі витрати	% від статті 6 ( 100% та більше )
13	Витрати від браку продукції (планують тільки заготівельні виробництва )	% від статті 11.
Всього внутрішньогосподарська чи цехова СВ	Сума приведених статей
14	Загально господарчі чи фабрично-заводські витрати	% від статті 6
Всього загально господарча чи виробнича СВ валової продукції	Сума приведених статей
15	Невиробничі чи комерційні витрати	% від суми всіх наведених статей
16	Інші витрати	Прямим рахунком
Всього товарна чи комерційна СВ	Сума приведених статей

Кожне підприємство, в процесі господарської діяльності, прагне мінізувати витрати і отримати максимальні прибутки.

На ЗАТ «Ужгородській швейній фабриці» можна виділити наступні шляхи оптимізації витрат

Економія виробничих витрат на придбанні і застосуванні матеріалів та сировини.

На ЗАТ «Ужгородській швейній фабриці» велика сума грошових коштів використовується на придбання різних видів матеріалів та сировини на виробництво готових виробів, а це призводить в значній мірі до збільшення виробничої собівартості продукції, що в свою чергу являється негативним явищем. Одним із виходів з такої ситуації для досліджуваного підприємства може стати заощадження у витратах сировини, матеріалів, палива та енергії.

Особливу увагу треба звернути на витрати для придбання сировини. А це призводить до того, що фабрика не в змозі виробити бажаний обсяг виробів для одержання максимального прибутку, оскільки даний виробничий процес потребує значні кошти. Зменшити дані витрати можна шляхом використання більш дешевших видів матеріалів.

Зменшуються витрати і в результаті комплексного та кращого готових виробів можна досягти і внаслідок повного використання використання сировини, прогресивних видів матеріалів та за рахунок застосування економніших замінників. Значного зниження собівартості зворотних відходів та супутньої продукції. Важливим чинником здешевлення виробництва основної продукції може стати виготовлення побічної продукції з відходів основного виробництва, особливо з відходів будівельних матеріалів (так зване комбінування виробництва).

Отже, найважливіше значення в боротьбі за зниження собівартості продукції є дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії виявляється в зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю готової продукції, скороченні витрат по обслуговуванню виробництва і управління, у ліквідації втрат від браку готових виробів та інших непродуктивних витрат.

3міна обсягу і структури продукції.

На фабриці зміна обсягу та структури продукції може призвести до відносного зменшення умовно-постійних витрат, зміни номенклатури й асортименту продукції та до підвищення якості готової продукції. Зміна номенклатури й асортименту виготовленої продукції є одним з важливих факторів, що впливають на рівень витрат на виробництво. Стосовно собівартості, при різній рентабельності окремих виробів зрушення в складі продукції, які пов'язані з вдосконаленням її структури і підвищенням ефективності виробництва, можуть призвести і до зменшення, і до збільшення витрат на виробництво. Вплив зміни структури будівельних матеріалів на собівартість аналізується по змінних витратах по статтях калькуляції типової номенклатури.

До зниження собівартості може призвести також збільшення кількості виробів нової продукції у міру засвоєння технології її виробництва і відповідного її вдосконалення. Проте для цього потрібен досить довгий час та значні грошові кошти для початку. Із збільшенням обсягу випуску продукції прибуток підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і внаслідок збільшення кількості випущеної продукції. Таким чином, чим більший обсяг виробництва, тим за інших рівних умов більша сума одержаної підприємством прибутку.

Підвищення технічного рівня виробництва.

ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика» змогло би значно зменшити собівартість продукції, підвищивши технічний рівень виробництва готових виробів. Сюди можна віднести: впровадження нової, прогресивної технології, реконструкцію та модернізацію існуючої техніки; комплексну механізацію й автоматизацію виробничих процесів; створення автоматизованих систем управління та використання ЕОМ; поліпшення використання і застосування нових видів сировини і матеріалів; зміну конструкцій і технічних характеристик виробів; інші фактори, що підвищують технічний рівень виробництва. Цей фактор завжди потребує значних інвестицій та часу, однак він один із найвпливовіших та довготермінових резервів зниження виробничої собівартості.

Вдосконалення організації виробництва і праці.

Зниження собівартості досліджуване підприємство може досягти і в результаті зміни в організації виробництва, формах і методах праці при розвитку спеціалізації виробництва; вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього, особливо у виробництві будівельних матеріалів; поліпшення використання основних фондів; поліпшення матеріально-технічного постачання; зменшення транспортних витрат; інших факторів, що підвищують рівень організації виробництва.

Визначені резерви зниження собівартості закладені в усуненні або скороченні таких витрат, які не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу (наднормативні витрати сировини, матеріалів, палива, енергії тощо). Виявлення цих зайвих витрат вимагає особливих методів і уваги колективу підприємства, їх можна виявити проведенням спеціальних обстежень і одноразового обліку, при аналізі даних нормативного обліку витрат на виробництво, ретельному аналізі планових і фактичних витрат на виробництво.

Факторами зниження собівартості на підприємстві є: економія виробничих витрат на придбанні і застосуванні матеріалів та сировини, зміна обсягу і структури продукції, підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці.

Висновки

витрата економічний капітал управління

Результати дослідження теми курсової роботи «Класифікація витрат підприємства» дають можливість зробити наступні висновки.

Існує три основні напрями групування витрат: прийняття управлінських рішень і планування; визначення собівартості виготовленої продукції та отриманого прибутку; здійснення процесу контролю та регулювання.

Групування витрат за економічними елементами дає можливість встановити потребу в оборотних та необоротних активах, показує скільки яких активів витрачено, незалежно де вони вироблені, на які цілі використані, а також характеризує структуру витрат.

Система управління витратами -- це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства. Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці).

Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов'язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів. Згідно з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо.

На ЗАТ «Ужгородській швейній фабриці» можна виділити наступні шляхи оптимізації витрат: економія виробничих витрат на придбанні і застосуванні матеріалів та сировини, зміна обсягу і структури продукції, підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України, 1996, 13 липня.

2. Про підприємство в Україні: Закон України від 27 березня 1991 // Верховна Рада України. -- К.: Парламентське видавництво, 1998.

3. Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”, затверджене наказом Мінфіну України від 29 грудня 1999р. № 290

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”, затверджене наказом Мінфіну України від 20 жовтня 1999р. № 246

6. Алексєєв І.В. Фінансовий аналіз - Львів: Бескид Біт - 2003

7. Бутинець Т.А. , Чижевські Л.В., Береза С.Л. Бухгалтерський облік для менеджментів та економістів . Житомир : ПП “Рута” - 2000

8. Економіка торгового підприємства. підручник для вузів. За ред. проф. Н.М.Ушакової. К.: Хрещатик, 1999

9. Яворський І.В. Фінансовий менеджмент, Львів: Либідь, 1999

10. Гальчинський А.С. та ін. Основи економічної теорії. -- К.: Вища школа, 1995.

11. Економічна теорія. Мікроекономіка: Навчальний посібник. К., Заповіт, 1997.

12. Курс экономической теории: Учебник / Под ред. Чепурина М.Н., Килелевой Е.А. -- Киров: Иса, 1997.

Размещено на Allbest.ru