Стримування iнфляцiйних процесiв в економiцi

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Iсторично склалося так, що одна з нових й, у деякому вiдношеннi, найважливiша функцiя уряду полягає в тому, щоб стабiлiзувати економiку, тобто допомагати iй забеспечувати повну зайнятiсть ресурсiв i стабiльний рiвень цiн. Перед вченими-економiстами стоiть завдання глибоко й конкретно вивчати явища i тенденцїї у розвитку свiтовоi економiки. Одно з перших мiсць посiдає аналiз iнфляцiї та факторiв, що її обумовлюють.

У процесi розвитку сучаєноi змiшаної економiки ступiнь державного втручання, а у рамках останнього-вибiр адекватноi макроекономiчноi полiтики, що дозволяє запобiгти зростанню iнфляцiї та безробiття, мають особливе значення. Макроекономiчна теорiя дає достатньо чiткi рекомендацїї вiдносно умов й наєлiдкiв подiбних рiшень.

Жодна з вiдомих нинi ринкових економiчних систем не функцiонує стихiйно. Всi вони являються об'єктами державного регулювання. При цьому напрямок й форми державного втручання змiнюються вiдповiдно до ситуацїї, що склалаєя у економiчнiй системi. Манiпулювання податками й розмiрами видаткiв бюджету , контроль за цiнами є одними з головних iнструментiв, за допомогою яких уряд може сприяти подоланню безробiття та iнфляцiї.

В данiй роботi розглядаються деякi питання, пов'язанi iз стримуванням iнфляцiйних процесiв в економiцi, а саме: питання державного регулювання й контролю за цiнами та антиiнфляцiйного пiдходу до оподаткування. За своїм змiстом робота роздiлена на такi чаєтини: у першому та другому пунктах аналiз зосереджений на механiзмi iнфляцiї та на її наслiдках як у соцiальнiй, так i в економiчнiй сферах; третiй пункт плану присвячено розгляду методiв державного регулювання цiн та стримування iнфляцiї за допомогою податковоi системи країни; в останньому-четвертому пунктi дана характеристика реалiзацiї антиiнфляцiйноi полiтики в Украiнi.

1. Суть iнфляцiї та її причини

Iнфляцiя влаєтива бiльшостi економiчно розвинутих краiн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються. Дамо чiтке визначення цьому економiчному процесу.

Пiд iнфляцiєю, як правило, розумiють будь-яке знецiнення грошовоi одиницi, тобто систематичне зростання цiн незалежно вiд того, якими причинами цей процес викликається. Це, звичайно, не означає, що пiдвищуються обов'язково всi цiни. Навiть у перiоди досить швидкого зростання iнфляцiї деякi ціни можуть залишатися вiдносно стабiльними, а iншi навiть знижуватися.

Бiльш вузьке поняття iнфляцiї-систематичне зростання цiн, що викликається тiльки грошовим фактором (надлишком грошей в оберненнi), є недостатнiм, оскiльки в реальному життi грошовi i негрошовi фактори зростання цiн дуже тiсно пов'язанi i впливають один на одного.

Iнфляцiя виникає в разi, якщо суспiльство намагатиметься витрачати бiльше, нiж дозволяють виробничi потужностi економiки. Коли сукупнi витрати перевищують обсяг продукту при повнiй зайнятостi, вiдбувається пiдвищення рiвня цiн. Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат носить iнфляцiйний характер. У цьому разi уряд зобов'язаний лiквiдувати надлишковi витрати. Вiн може цього досягнути головним чином через скорочення власних видаткiв, а також пiдвищенням податкiв з метою скорочення доходiв приватного сектору.

Темп iнфляцiї є темпом змiни загального рiвня цiн i показус ступiнь знецiнення грошей.

Процес зменшення темпiв iнфляцiї отримав назву дезiнфляцiя.

Протилежним до iнфляцiї поняттям дефляцiя, яка має мiсце тодi, коли загальний рiвень цiн падає. Дефляцiя траплялаєя вкрай рiдко в кiнцi ХХ ст. Пiдтримувана дефляцiя, коли цiни постiйно падають протягом декiлькох рокiв, як правило, асоцiюсться з перiодами глибокоi депресїї.

В економiчнiй науцi розрiзняють iнфляцiю попиту й iнфляцiю витрат. У першому випадку iнфляцiю викликає надлишок грошей, доходiв й попиту, в другому-зростання витрат на виробництво товарiв та послуг.

Iнфляцiя попиту спостерiгається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенцiал економiки, пiдносячи цiни, щоб зрiвноважити пропозицiю i попит. Покупцi конкурують за обмежену пропозицiю товарiв, що призводить до зростання цiн.

Для з'ясування процесу нарощування iнфляцiї попиту розглянемо криву сукупної пропозицiї, що має три вiдрiзки (мал.1.):

P

АS

3

2

1 AD'

AD

0 Q

На першому вiдрiзку сукупнi витрати недостатнi i обсяг валового нацiонального продукту (сукупноi пропозицїї) значно вiдстає вiд свого потенцiйного рiвня за умови повноi зайнятостi. У разi збiльшення сукупного попиту рiвень цiн не змiниться, бо буде вiдповiдно зростати й обсяг виробництва, тобто iнфляцiя поки що буде вiдсутня. Це пояснюсться тим, що iснує велика кiлькiсть незалучених у виробництво трудових i матерiальних ресурсiв, якi ще можна залучити за iснуючих на них цiн.

Поступово зростання попиту пiдштовхус розвиток сукупної пропозицїї до другого вiдрiзку, зображенного на мал.1. Для цього стану економiки притаманне повнiше використання ресурсiв, а тому їх запаси поступово скорочуються i вони стають дорожчими. Починається зростання цiн, тобто iнфляцiя. Iнфляцiю, що виникає на другому вiдрiзку кривої сукупної пропозицїї, називають передчасною, тому що вона починається до появи повноi зайнятостi i повного використання виробничих потужностей у краiнi.

Подальше зростання сукупного попиту пiдштовхує сукупну пропозицiю до потенцiйно можливого обсягу виробництва, зображеного на мал.1 третiм вiдрiзком. На цьому вiдрiзку реальний валовий нацiональний продукт досягає свого максимуму, i тому подальше збiльшення сукупного попиту зумовлює iнфляцiю, яку називають вже “чистою” на вiдмiну вiд передчасноi.

Слiд зазначити, що покриття дефiциту державного бюджету за рахунок кредитно-грошовоi емiсiї є одним з найважливiших чинникiв iнфляцiї попиту, оскiльки зростання пропозицїї грошей збiльшує сукупний попит на товари та послуги, який, у свою чергу, пiдвищує рiвень цiн.

Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозицiї, спостерiгається в тому випадку, коли збiльшуються витрати на одиницю продукцiї, тобто середнi витрати за данного обсягу виробництва. Збiльшення витрат на одиницю продукцiї в економiцi скорочує прибутки й обсяг продукцїї, який може бути запропонований за iснуючого рiвня цiн. Внаслiдок цього зменшусться сукупна пропозицiя товарiв та послуг, що, в свою чергу, пiдвищує рiвень цiн.

Таким чином, витрати, а не попит збiльшують цiни. Зростання собiвартостi, що призводить до iнфляцiї витрат, може бути викликано рiзними причинами, наприклад, недостачею або подорожчанням сировини, матерiалiв, палива, працi.

Одним iз джерел iнфляцiї витрат є рiзкi порушення (“шоки”) пропозицїї. Пiд рiзким порушенням (“шоком”) пропозицїї розумiсться подiя, зовнiшня по вiдношенню до функцiонування вiтчизняноi економiчноi системи (скажiмо, пiдвищення цiн на iмпорт або несприятливi погоднi умови), що збiльшує очiкуваний фiрмами середнiй рiвень цiн на фактори виробництва.

Графiчно процес iнфляцiї витрат представлено на мал.2

P AS'

AS

P'

P

AD

0 Q' Q Q

Внаєлiдок вищеназваних обставин крива сукупноi пропозицїї зсунеться вгору-лiворуч до AS'. Наєлiдком цього буде пiдвищення цiн (вiд P до P').

Iнфляцiя має рiзнi ступенi тяжкостi. Згiдно з цим економiчна наука видiляє такi три її види: помiрна iнфляцiя, галопуюча iнфляцiя i гiперiнфляцiя.

Помiрна iнфляцiя. Помiрна iнфляцiя характеризусться повiльним зростанням цiн. При цьому щорiчний темп iнфляцiї вимiрюсться як правило однозначним числом. Помiрна iнфляцiя є типовою сьогоднi для бiльшостi економiчно розвинутих краiн.

Галопуюча iнфляцiя. Iнфляцiя, що вимiрюється двозначними чи тризначними числами-20, 100 чи 200% за рiк.

Гiперiнфляцiя. Цей рiзновид iнфляцiї має мiсце, коли цiни зростають на тисячу, мiльйон чи мiльярд процентiв за рiк. Аналiз виявляє декiлька харакерних рис гiперiнфляцiї. По-перше, реальний попит на грошi, вимiрюваний як вiдношення запаєу грошей до рiвня цiн, падає дуже рiзко. По-друге, вiдноснi цiни стають дуже нестабiльними. За нормальних умов зарплата робiтника майже не змiнюється (менш нiж на 1% в мiсяць). В умовах гiперiнфляцiї реальна заробiтна плата може знижуватись в середньому на третину протягом одного мiсяця. Дуже вiдчутним є вплив гiперiнфляцiї на розподiл багатства. Знецiнення грошей руйнус заощадження населення, пiдриваючи економiчну свободу суспiльства. Цi iнтенсивнi коливання у вiдносних цiнах i реальнiй зарплатi, збiднення населення iлюструють головну втрату вiд iнфляцiї. На щастя, гiперiнфляцiя трапляється досить рiдко. Вона має мiсце переважно пiд час вiйн чи в перiоди, що йдуть за вiйнами i революцiями. Гiперiнфляцiя сучаєного перiоду характерна для краiн, що здiйснювали революцiйний перехiд вiд соцiалiзму до ринковоi економiки; в Польшi цiни зростали бiльш як на 1000% щороку в 1989-1990 рр.

Експансiонiстська фiскальна полiтика держави досить чаєто стає генератором iнфляцiї. Припустимо, що економiчна система знаходиться у станi рiвноваги й експерти розраховують на таку стабiльнiсть у майбутньому.

Але, виходячи iз полiтичних мiркувань, наприклад, в зв'язку з наближенням президентських виборiв, уряд, щоб догодити виборцям, вирiшує збiльшити виплати з державного бюджету, знизити податки й негайно розпочати реалiзацiю проектiв для створення нових робочих мiсць. Зрозумiло, що зростання реального обсягу виробництва й скорочення безробiття, досягнуте адмiнiстрацiсю президента, зробить неабиякий вплив на результати виборiв. Отже, складається проект нереально розширеного державного бюджету на рiк виборiв. Як тiльки цi плани почнуть реалiзовуватись, економiчна система вийде iз стану рiвноваги. Дiйсно, спочатку реальний обсяг виробництва зросте, безробiття скоротиться, а пiдвищення рiвня цiн при цьому буде незначне.

Але, вже у наєтупному роцi зарплата, цiни на ресурси й фактори виробництва почнуть iнтенсивно зростати. По мiрi того, як фiрми будуть пристосовувати свої очiкування до нових умов, зростуть не тiльки цiни на товари та послуги, але й вiдбудеться скорочення обсягiв виробництва, супроводжуване зростанням безробiття.

Один з можливих варiантiв реакцїї уряду на iнтенсивне пiдвищення цiн полягає у припиненнi стимулювання економiчного зростання. Тодi iнфляцiя буде припинена, але обсяг виробництва знову зменшиться до природнього рiвня, а норма безробiття зросте до свого природного значення. Iнша альтернатива полягає у продовженнi експансiонiстськоi податково-бюджетноi полiтики. В такому разi протягом деякого часу буде можливо пiдтримувати реальний обсяг виробництва вищим, а норму безробiття-меншою за їх природi рiвнi. Однак вибiр цього варiанту буде означати продовження розвитку iнфляцiйних процесiв. Можливо, що деякий сталий з року в рiк темп iнфляцiї виявиться недостатнiм для того, щоб втримати безробiття на рiвнi нижчому за природний. Для тривалого утримання безробiття на такому рiвнi з кожним роком прийдется навiть прискорювати темпи iнфляцiї.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом.

Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов'язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв'язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.

У станi iнфляцiйноi нестабiльностi орiснтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацїї i оздоровлення економiки. Про це свiдчить досвiд розвитку капiталiстичних краiн чаєiв вiльноi конкуренцїї.

Як бачимо, iнфляцiя є дуже небезпечною для економiки, порушуючи макроекономiчну стабiльнiсть. Тому антиiнфляцiйна державна полiтика займає одне з головних мiсць серед заєобiв державного регулювання економiки. Проте ключовий момент сучасної iнфляцiї полягає в тому, що вона розвивається як iнерцiйна, i зупинити її надзвичайно важко. Тобто iнфляцiя має властивiсть залишатися стабiльною, поки економiчна ситуацiя не змусить її пiдвищитись або впасти.

Розглянемо мал.2:

 P Q

AS'

P'=1,14P AS

P'

P AD'

AD

0 Q

Припустимо, що, розраховуючи на зростання рiвня цiн в майбутньому на 14% щороку, пiдприємства орiснтуються на вiдповiдне збiльшення середнїх витрат, i передбачливо пiдiймають цiни на влаєну продукцiю. Це змiщус криву сукупноi пропозицїї вiд AD до AD' на 14% щороку. Якщо уряд продовжуватиме збiльшувати грошову маєу, то крива сукупного попиту буде рухатись вгору таким самим темпом до AS'. Макроекономiчна рiвновага перемiщуватиметься з точки Е в Е'. Цiни будуть зростати, а реальний обсяг виробництва залишиться на тому ж рiвнi. Отже перетин кривих AD i AS кожного року буде на 14% вище за попереднiй. Цiни зростатимуть на 14% з року в рiк: iнерцiйна iнфляцiя становитиме 14% на рiк.

Iнерцiя в очiкуваннi iнфляцiйних процесiв є головною причиною iнфляцiї, що супроводжується спадом виробництва. Вона продовжує тягнути вгору криву сукупноi пропозицїї навiть пiсля обмежуючих заходiв з боку уряду. В умовах, якщо замовленi виробниками бiльш високi цiни на продукцiю не супроводжуються вiдповiдними заходами уряду по збiльшенню грошовоi маєи, загострюсться процес стагфляцїї*. Крiм того, зростання цiн зменшус наявну реальну грошову маєу, що веде до скорочення сукупного попиту. Проте пiдприємства, як i ранiше, очiкуючи пiдвищення цiн, пiднiмуть сукупну пропозицiю вiд AS до AS'.Паралельно з зростанням цiн буде йти спад виробництва.

2. Соцiально-економiчнi наєлiдки iнфляцiї

Головними соцiально-економiчними наслiдками iнфляцiї с: перерозподiл доходiв, прихована державна конфiскацiя грошей у населення через податки, прискорена матерiалiзацiя грошей, падiння реальноi процентноi ставки на капiтал.

Основний розподiльчий вплив iнфляцiї виникає через вiдмiнностi у активах i паєивах, якими володiють люди. Для iндивiда, що отримав позику i має вносити по нiй щорiчний (або щомiсячний) платiж згiдно зi ставкою проценту, iнфляцiя фактично є моментом позитивним. Наприклад, позичено 100000 долл. для купiвлi будинку i щорiчнi платежi по закладнiй становлять 10000 долл. У разi пiдвищення цiн у 2 рази, тобто наявностi iнфляцiї, платежi по закладнiй нiяк не змiняться i будуть становити тi ж самi 10000 долл. за рiк, хоча кiлькiсть благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвiчi.* Боржник при цьому тiльки виграє, оскiльки реальний процент за використання капiталу зменшився наполовину.

В цiлому непередбачена iнфляцiя перерозподiляє багатство вiд кредиторiв до боржникiв, а непередбачене зниження темпiв iнфляцiї дає протилежний ефект.

Iнфляцiя c головним чинником, що впливає на вiдсотковi ставки, оскiльки пiд її дiсю змiнюється купiвельна спроможнiсть грошових одиниць i зменшусться реальна прибутковiсть iнвестицiй.

Окрiм перерозподiлу доходiв iнфляцiя впливає на економiку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив спралвяється на рiвень обсягу виробництва в цiлому. Тут слiд зауважити, що безпосереднього зв'язку мiж цiнами i обсягом виробництва немає. Збiльшення сукупного попиту збiльшує i цiни, i обсяг виробництва. Проте потрясiння в пропозицїї, перемiщуючи вгору криву сукупноi пропозицїї, пiдвищать цiни i зменшать обсяг виробництва.

Якщо iнфляцiя триває досить довго, то у ринкових процентних ставках поступово передбачається поправка на iнфляцiю. Скажiмо, початково в економiцi була 3%-на ставка та стабiльнi цiни, i передбачається зростання цiн на 9% за рiк. Тодi за закладнi платитимуть 12%, а не 3%. Номiнальна ставка 12% вiдбиває реальну процентну ставку 3% плюс iнфляцiйну надбавку 9%. Перерозподiлу доходу та багатства немає, коли процентнi ставки вiдрегульованi.

Iнфляцiя також породжує багато iнших спотворень в економiцi. Чаєто уряди не змiнюють реальноi вартостi своїх програм, що фактично скорочується, коли цiни зростають. Це вiдбувається чаєтково тому, що бiльшiсть трансфертних програм не iндексованi в залежностi вiд зростання рiвня цiн. Деякi види державних закупок можуть “проходити” по статтях бюджету у номiнальному розмiрi. Такий стан речей призводить до того, що номiнальнi витрати будуть меншi за необхiднi при зростаннi рiвня цiн, так що реальнi витрати будуть зменшуватись.

Iншi наслiдки: зростають цiни на товари та послуги, що купує держава у рамках соцiальних програм. Тодi, наприклад, урядовi витрати на медицину можуть зменшуватись у реальному вираженнi, якщо уряд є неспроможним збiльшувати бюджет вiдповiдно до зростання витрат на медичне обслуговування.

У регульованих державою галузях iнколи виявляється, що прохання фiрм про збiльшення цiн повнiстю не задовольняються або вiдкидаються в iнфляцiйнi роки. Серйознi загрози для нацiональноi економiки, що створює iнфляцiя, мають як внутрiшнiй, так i зовнiшнiй прояв. У разi iнфляцiї витрат, країни, економiка яких залежить вiд зовнiшньоi торгiвлi перш за все промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортнi ринки, якщо цiни та витрати в цих країнах зростають швидше, нiж в iнших країнах. Таким чином, проблема стабiлiзацїї цiн тiсно пов'язана з питаннями збереження конкурентноспроможностi держави на зовнiшних ринках.

Звичайно, негативний вплив iнфляцiї на економiчну систему цим не обмежується, iншi, не менш важливi, наєлiдки iнфляцiї буде розглянуто у наступних питаннях.

3. Антиiнфляцiйна полiтика держави

Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцїї антиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику. Це-заходи або безкомпромiсноi боротьби з iнфляцiєю, або адаптацїї, пристосування до життя в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi. Перший метод реалiзусться шляхом змiн у системi оподаткування ( як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий-це iндексацiя доходiв, заєтосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцiї та iн. До того ж необхiдною є повна адаптацiя усїх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцiї. Адаптацiйна полiтика має свої недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки наєеленню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцiї.

Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiєю цi методи використовуються комплексно, що дає бiльш виражений ефект, i дозволяє пом'якшити труднощi, припадаючi на долю економiки краiни.

а) Методи антиiнфляцiйного оподаткування

В процесi стримування iнфляцiї податки вiдiграють двоiсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачiв, високi податки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.

Розглянемо тi спотворення в оподаткуваннi, якi викличе неочiкувана iнфляцiя, тобто випадок, коли цей елемент економiчноi системи краiни до дiй в умовах iнфляцiї не пристосований.

У разi, якщо податкова система краiни має труднощi з адаптацiсю до iнфляцiйних процесiв, виникають такi складнi проблеми:

По-перше, iз зростанням рiвня цiн чаєтка податкових виплат у загальному обсязi реальних доходiв збiльшується, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податкiв. Якщо б податки знаходилися у постiйнiй пропорцїї до номiнальних доходiв незалежно вiд розмiру останнїх, у цьому не було б нiякоi проблеми, оскiльки в такому разi люди сплачували б однаковий, не залежний вiд рiвня цiн вiдсоток своїх доходiв у виглядi податкiв. Але, оскiльки, норма оподаткування при використаннi його прогресивноi форми має тенденцiю зростати разом з рiвнем номiнальних доходiв, то iнфляцiя, призводячи до збiльшення номiнальних доходiв, тим самим збiльшує й чаєтку податкiв у складi реальних доходiв.

Друга проблема пов'язана з оподаткуванням капiталу. Ця проблема дуже складна проблема, оскiльки зростання капiталу, пов'язане з приростом ринковоi вартостi активiв, реагус на iнфляцiю бiльш оперативно, нiж реальнi прибутки на цей капiтал. Жоднiй краiнi не вдалося досягти суттсвого успїху у нейтралiзацїї наєлiдкiв впливу iнфляцiї на оподаткування капiталу. Деякi фахiвцi у сферi податкiв навiть вважають, що найбiльша шкода вiд iнфляцiї полягає саме у тому, що вона збiльшує фактичне оподаткування капiталу.

Подiбна проблема оподаткування виникає й по вiдношенню до доходiв у вигдядi вiтсоткiв на капiтал. Вiзьмемо простий приклад. Припустимо, що iнфляцiя збiльшується з 5 до 10% й вiдсотковi ставки зростають разом з iнфляцiєю в пропорцїї один до одного,як це й припускається залежнiстю Фiшера. Iз збiльшенням номiнальноi відсотковоi ставки на 5 пунктiв реальна вiтсоткова ставка до сплати податкiв не змiнюється. Але, якщо номiнальний доход на вiтсотки оподатковусться в розмiрi, скажiмо, 28%, то уряд забирає у виглядi податку 1,4 вiтсоткового пункту(0,28 5%) з сукупних п'яти пунктiв iнфляцiйноi надбавки, скорочуючи, таким чином, реальну суму доходiв по процентах пiсля сплати податкiв, що отримують кредитори. У цьому разi кредитор фактично несе збитки в наєлiдок дїї iнфляцiї, тодi як уряд має зиск. Такi умови дестимулюють кредиторiв, що й є одним з негативних ефектiв iнфляцiї.

Слiд вiдмiтити, що теоретично можливим є бiльш швидке зростання вiдсоткової ставки до сплати податкiв нiж збiльшення iнфляцiї, що зберiгає реальну вiдсоткову ставку постiйною.

Як бачимо, навiть очiкувана iнфляцiя викликає втрати в економiцi, якщо iнститути влади адаптованi до неi не повнiстю. Подiбнi втрати стають особливо iстотними в умовах контролю ставки банкiвського проценту, неадекватного оподаткування доходiв й прогресивного зростання податкових ставок, що збiльшують податковi платежi. Пiд адекватним оподаткуванням в умовах iнфляцiї мається на увазi такий метод зтягування податкiв, за якого не оподатковусться iнфляцiйний компонент приросту активiв. Розглянутий вище негативний вплив iнфляцiї на податкову систему, змусив багато краiн “iндексувати” податковi закони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке спричинясться iнфляцiєю. Так було проiндексовано у 80-х роках чаєтину податкового кодексу США.

Використання “стримуючоi” податково-бюджетноi полiтики є одним iз шляхiв усунення загрози iнфляцiї. Державний бюджет на наєтупний рiк може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень поєднувалося iз збiльшенням чистих податкiв, компенсуючи очiкуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторi економiки. Правильне песднання скорочення обсягу державних замовлень, трансфертних виплат та пiдвищення податкiв втримає криву сукупного попиту у бажаному положеннi AD, а економiчну систему-в станi стабiльностi.

Полiтика податкового регулювання доходiв (TIP) орiєнтована на використання податкiв i створення у фiрм та робiтникiв стимулiв не пiднiмати цiни й зарплату.

TIP-це система, при якiй за допомогою податковоi системи фiрми й зайнятi на них робiтники заохочуються або наказуються в залежностi вiд зростання рiвня цiн й зарплати.

Розглянемо цiновий рiзновид TIP.Фiрмам повiдомляється, що рiвень сплачуваних ними податкiв залежить вiд зростання цiн на їх продукцiю. Наприклад, пiдвищення цiн до 5% не викликає нiяких штрафних санкцiй, за кожний наступний вiдсотковий пункт уряд збiльшує ставку оподаткування. Податкова ставка може збiльшуватись, скажiмо на 2 пункти (з 25 до 27%) за кожний вiдсоток приросту цiн на продукцiю фiрми.

За умов реалiзацїї такоi полiтики пiдвищення цiн коштуватиме фiрмам надто дорого. Отже, в них з'являється стимул не допускати значного збiльшення цiн. Зростання цiн по всїх фiрмах, таким чином, буде меншим, й темпи iнфляцiї скоротяться. Подiбний механiзм може бути реалiзований й у вiдношеннi зарплати.

Згiдно з вищесказаним, фахiвцями пропонусться ввести до схеми розрахунку основного податку антиiнфляцiйний коефiцiєнт. Його призначення-забеспечити зацiкавленiсть товаровиробника у вiдповiдностi темпiв зростання товарноi i грошовоi має, зниженнi iснуючих темпiв iнфляцiї на внутрiшньому ринку.

Оскiльки цiни в окремих перiодах також можуть змiнюватися, то для цiлей планування, облiку i контролю виробничо-пiдприсмницькоi дiяльностi зручнiше вести розрахунок за обсягами реалiзацїї продукцїї у вартiсному вираженнi (виручкою). Для бiльш дiйового i предметного управлiння процесом товарного насичення ринку доцiльно оцiнювати не тiльки загальну iнфляцiю, а й iнфляцiю по окремих товарних групах. У разi ж помiтноi її вiдмiнностi по регiонах є доцiльною i регiональна диференцiацiя цього показника.

Розглянемо приклад визначення антиiнфляцiйного коефiцiєнту конкретного пiдприсмництва, що реалiзус два види продукцїї при рiзних варiантах його виробничо-пiдприємницькоi дiяльностi порiвняно з попереднiм (t-1)-им перiодом (див. табл.1). Загальний iндекс iнфляцiї у (t-1)-му перiодi становив 1,18.

Таблиця1.

Показники поз- одиницi (t-1)-й t-й

перiодiв начення вимiру 1 вар. 2 вар.

1. (t-1)-й

виручка долл.

обсяг продаж шт.

цiна долл./шт.

2. t-й

виручка долл.

обсяг продаж шт.

цiна долл./шт.

iндекс обсягу продажів чаєт.од.

iндекс цін -

антиiнф.коеф. -

Отже, антиiнфляцiйний коефiцiєнт виконуc функцїї стабiлiзацїї економiки. Причому на вiдмiну вiд такого стихiйного регулятора, як спiввiдношення “попит-пропозицiя”, який реагус i на вплив випадкових чи уявних факторiв, антиiнфляцiйний коефiцiєнт забеспечус бiльш тривалий i сталий характер регулювання дiяльностi товаровиробникiв. Це зумовлено наявнiстю у структурi цього коефiцiєнта такого показника, як iндекс iнфляцiї, що характеризус стан економiчноi системи в цiлому.

Отже, можна зробити висновок, що на практицi iснує дуже тiсний взаємозв'язок мiж оподаткуванням та контролем цiн i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб'сктiв, якi надто iнтенсивно пiднiмають цiни на товари та послуги. Таке корегування цiн державою за допомогою податковоi системи вiдноситься до непрямих методiв контролю за цiнами. Прямi методи регулювання цiн, тобто встановлення максимумiв цiн, буде розглянуто у 3-му питаннi.

Скорочення податкiв у свiтi “концепцїї пропозицїї”

Як вiдомо, будь-яке втручання в функцiонування економiки, що затримує пересування кривої сукупного попиту вгору або змушус її зсуватися вниз вiдносно кривої сукупноi пропозицїї буде стримувати темпи iнфляцiї. Аналогiчного ефекту можна було б досягти, якщо б було можливо вплинути на сукупну пропозицiю. Такий пiдхiд до економiчноi практики став вiдомим як “концепцiя пропозицїї”.

Малюнок 4 iлюструс, яким чином економiчна полiтика “концепцїї пропозицїї” мала б сприяти усуненню iнфляцiї. Економiчна система спочатку знаходиться у станi рiвноваги на довгостроковому iнтервалi в точцi E . Якщо не вiдбувається нiяких змiн з боку сил, формуючих пропозицiю в економiчнiй системi, то пересування кривої сукупного попиту з AD до AD' перевело б економiчну систему в точку Е -в новий стан рiвноваги на короткостроковому iнтервалi. В економiчнiй системi виникла б iнфляцiя.

Однак припустимо, що в той момент, коли пересувається крива сукупного попиту, економiчна полiтика у рамках “концепцїї пропозицїї” досягає мети пiдвищення природного рiвня реального обсягу виробництва до Q'. Це вiдповiдало б перемiщенню кривої сукупноi пропозицїї на довгостроковому iнтервалi iз положення n у положення n'. Якщо не вiдбувається нiяких змiн в очiкуваному рiвнi цiн на фактори виробництва, то разом з нею зсунеться праворуч до AS' й крива сукупноi пропозицїї на короткостроковому iнтервалi. При умовi вказаних пересувань кривої пропозицїї, економiчна система досягне новоi рiвноваги в точцi Е , запобiгши при цьому будь-якому пiдвищенню цiн.

iнфляцiя антиiнфляцiйний оподаткування ціна

 P n n'

AS'

AS AD AD'

0 Q Q Q

Основне питання полягає в тому, яким чином здiйснити бажане збiльшення природного рiвня реального обсягу виробництва. Прибiчники концепцїї пропозицїї як один iз способiв досягнення цього результату розглядають змiнення у податковiй полiтицi. Вони звернули увагу на те, що на протязi 70-х рокiв вiдбулося припинення зростання природного рiвня реального обсягу виробництва у США. Головною причиною такого стану речей, на думку прихильникiв “концепцїї пропозицїї”, стала дiюча в США податкова система. Вона нiяким чином не сприяла розвитку процесiв накопичення та iнвестування, а також зацiкавленостi у високопродуктивнiй працi. Iнфляцiя ще бiльш посилила проблему. Не тiльки корпорацїї i дуже заможнi люди страждали вiд високих податкiв. Посднана дiя iнфляцiї, прогресивного податку на доход вводила звичайних робiтникiв, що отримують зарплату, в групи, що оподатковуються за бiльш високою ставкою. Основою економiчноi програми прибiчникiв “концепцїї пропозицїї” стала детально обмiркована послiдовнiсть дiй по зменшенню ставок оподаткування. По-перше, мав бути знижений податок на доход громадян, що посилило б трудову мотивацiю робiтникiв. По-друге, планувалося реформувати систему податкiв на доходи вiд прирiсту капiталу та ввести рiзноманiтнi податковi стимули (пiльги для пiдприємств, що збiльшують обсяги виробництва)-це стимулювало б накопичення та iнвестицїї.

По-третє, практика iндексацїї мала розповсюдитись на всю податкову систему для того, щоб ставки податкiв не пiдштовхувались iнфляцiєю.

б) Регулювання цiн в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi

Надзвичайно важливу роль грає державний контроль над цiнами, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього.

Пiд контролем над цiнами розумiють будь-яку послiдовнiсть цiлого ряду заходiв - вiд помiрних обмежень до примусового встановлення верхнїх границь зростання цiн, що проводяться у рамках економiчноi полiтики.

Одним з пiдходiв є перевiрений у свiтовiй практицi метод тимчаєового заморожування цiн й надалi їх чаєткового перегляду. Вiн полягає у забороненнi пiдвищувати цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те дозволу. За граничний рiвень цiн може бути прийнятий той, що iснував на протязi базового перiоду перед “заморожуванням”. При цьому пiдвищення цiн вважається допустимим, якщо, наприклад, воно було пов'язано з ростом цiн на iмпортнi вироби ( тобто коли збiльшення витрат неможливо контролювати); недопустимим-якщо його причиною стало невиправдане пiдвищення зарплати, що стимулювало пiдприсмцiв самим обмежувати зростання заробiтноi плати.

Заморожування цiн дозволяє долати iнфляцiйнi очiкування населення, господарюючих суб'сктiв, кредитноi cистеми, внести деяке заєпокосння в економiку.

В ролi альтернативи прямому державному регулюванню цiн iнодi розглядаються картельнi згоди про цiни, якi можуть зiграти позитивну роль, якщо однiєю з сторiн, що беруть в них участь буде Уряд, що забеспечує загальну узгодженiсть цiн.

МАКСИМАЛЬНИЙ РIВЕНЬ ЦIНИ являє собою законодавчо встановлену максимальну цiну, яку продавцю дозволяється запрошувати за свiй товар або послугу.

В широких маштабах максимальнi рiвнi цiн, або загальний контроль за цiнами, заєтосовуються для обмеження iнфляцiйних процесiв в економiцi.

На приклад, економiчне процвiтання обумовлюс пересування кривої попиту на даний вид товару праворуч, так що, як показано на рис.1, рiвноважна, або ринкова цiна дорiвнюс Р. З одного боку швидке зростання цiн на товари сприяє розвитку iнфляцiї, з iншого-виключає з числа покупцiв товару тих споживачiв, чиi грошовi доходи не встигають за швидким зростанням цiн.

Тому, щоб протистояти iнфляцiї й дозволити малозабеспеченим громадянам купувати необхiднi iм товари, уряд може встановити максимальний рiвень цiн.

Причому, встановлення обмеження цiни має сенс тiльки при умовi, що нова цiна буде нижчою за рiвноважну.

Якi ж будуть наєлiдки введення цього обмеження? Спроможнiсть вiльного ринку нормувати споживання буде паралiзована. Iснування обмеження цiн створює стiйкий дефiцит даних товарiв. Так, при цiнi Р' обсяг попиту на товар буде дорiвнювати Q , а обсяг пропозицїї тiльки Q . Отже, виникає стiйкий дефiцит, що дорiвнюс рiзницi мiж Q i Q.

P

S

D

Р

Р'

0 Q Q Q Q

Оскiльки введення цiнового обмеження призводить до виникнення стiйкого дефiциту даноi продукцїї, розмiр якого визначається вiдрiзком Q(s)Q(d), уряду приходиться приймати на себе пiклування про нормування її для споживачiв в iнтересах досягнення бiльш справедливого розподiлу.

Це здiйснюсться, наприклад, шляхом введення карткової системи. Однак використання карткової системи не вирiшус iншоi проблеми. Дiйсно, крива попиту на рис.1 свiдчить про наявнiсть великоi кiлькостi покупцiв, що прагнуть купити товар по цiнi, що перевищус встановлений максимум.

I, звичайно, для продавцiв вигiднiше реалiзувати його по бiльш високiй цiнi. Тому, не дивлячись на значне посилення бюрократичного апарату, що супроводжує, як правило, введення контролю за цiнами, нелегальнi “чорнi ринки”-ринки, на яких товари купуються й продаються по цiнах, вищих за встановленi межi-отримують широке поширення.

Проблеми у реалiзацїї полiтики контролю за цiнами можна також пояснити значними адмiнicтративними складнощами її проведення. До органiв контролю постiйно пред'являються вимоги зробити виключення для тих чи iнших видiв товарiв або який-небудь галузi. Поступово, по мipi подальшого вiдхилення цiн вiд стану рiвноваги й посилення дефiциту, тиск на контролюючи органи з вимогами надати пiльги зростає, й, в кiнцi-кiнцiв, це надзвичайно ускладнюс контроль.

Iнша проблема полягає у тому, що уряд може спробувати зберегти цiновий контроль в силi вже пiсля завершення промiжного перiоду й початку нового пiдйому. В цей перiод контроль такого роду може виявитись некорисним й лише погiршити ситуацiю.

Хоча полiтика державного регулювання цiн несе значний позитивний ефект i має особливе значення в кризовi перiоди, її реалiзацiя може призвести до дуже небажаних наслiдкiв.

У короткостроковому планi пряме регулювання цiн сприятиме стабiлiзацїї нацiональноi економiки. Так, у державi можуть значно знизитись темпи зростання оптових й роздрiбних цiн i це призведе до гальмування iнфляцiйних процесiв. Але вже у найближчi роки виявляться негативнi наєлiдки централiзованоi моделi регулювання. “Заморожування” цiн i заробiтноi плати обмежить мiжгалузевий перелив капiталiв, буде гальмувати iнвестицiйну полiтику, знизить рiвень дiлової активностi, стримуватиме зростання доходiв.

Як приклад можна навести спроби уряду США ввести пряме регулювання внутрiшньоамериканських цiн на енергоносїї, якi, вiдбиваючи зростання iмпортних цiн на нафту, нафтопродукти та природний газ, зростали у 1974-1981 роках дуже високими темпами, стимулюючи розкручування iнфляцiйноi спiралi в краiнi.

Заморожування внутрiшніх оптових цiн на нафту, нафтопродукти й природний газ, стримуючи на перший погляд розвиток iнфляцiйних тенденцiй, призвело до ряду негативних наслiдкiв в американськiй економiцi. Нестача iнвестицiй в енергетичне господарство, вiдсутнiсть зацiкавленостi у видобувних корпорацiй щодо розробки нових родовищ нафти й природного газу через контроль над рiвнем внутрiшнїх цiн призвели до того, що чистий iмпорт нафти до США, незважаючи на зростання свiтових цiн, продовжував аж до 1981 року збiльшуватися високими темпами.

Р. Рейган, якого пiдтримував великий бiзнес, ставши президентом, вiдразу ж вiдмiнив контроль над внутрiшнiми цiнами на нафту й нафтопродукти (у сiчнi 1981 р.). “Контроль над цiнами стримував виробництво, стимулював споживання, пригнiчував технологiчнi досягнення й робив США бiльш залежними вiд енергетичного iмпорту”,-так коментував Р.Рейган свос рiшення. За оцiнками спецiалiстiв, тiльки в результатi вiдмiни контролю над цiнами чистий iмпорт нафти у США в 1983 р. скоротився на 54% порiвняно з 1980 р.

4. Антиiнфляцiйна полiтика Украiни у 1992-1996 рр

Найбiльш iстотним негативним явищем в економiцi Украiни на етапi її ринкового реформування виявилася iнфляцiя.

Перiод 1992-1994 рр. характеризується надзвичайно високим рiвнем iнфляцiї, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за фiнансово-господарською дiяльнiстю пiдприємств.

За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцiї в Украiнi в другiй половинi 1993 р. був найвищим у свiтi. Якщо в 1992 р. її рiвень зрiс у 21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. I хоча в 1994 р. рiвень iнфляцiї дещо знизився, однак сталося це не в результатi проведення комплексних реформ i якiсних змiн у системi державних фiнансiв та запровадження цiнової лiбералiзацїї, а через вiдстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованостi бюджету.

До числа iнфляцiйних факторiв, що мали мiсце протягом останнїх рокiв, належать:

а) надвисоке пiдняття цiн на енергоносїї та основнi види сировини й матерiалiв;

б) збiльшення наявноi грошовоi маєи за рахунок додатковоi iмiсїї грошей;

г) зростання безготiвкового обiгу як наєлiдок кредитування низькорентабельних та збиткових пiдприємств;

д) монопольне цiноутворення в умовах монополiзацїї бiльшостi видiв промислового виробництва, що веде до диктатного пiдвищення цiн виробниками, оскiльки споживачi позбавленi вибору i вiдсутнiй стримуючий контроль за цiнами.

Спочатку нашiй економiцi була влаєтива iнфляцiя витрат, оскiльки випереджаючими темпами зростали цiни енергоносїїв й первинноi сировини, й кожна наступна хвиля пiдвищення цiн починалаєя з палива та сировини. Перiодичне випереджаюче пiдвищення цiн на енергоносїї було iмпульсом для загального зростання цiн й iнфляцiї.

Пiдвищення пiдприємствами цiн на влаєну продукцiю, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку iнфляцiйних процесiв. При цьому типi iнфляцiї зростання грошовоi маєи є наслiдком пiдвищення цiн. Незважаючи на дедалi зростаючу грошову емiсiю, виникла нестача оборотних заєобiв пiдприємств для розрахункiв з своїми постачальниками (криза неплатежiв) i для видачi зарплати. В результатi склалася типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн веде до збiльшення витрат (i в тому числi-зарплати), яке вимагає збiльшення грошовоi маєи, а останнс, в свою чергу, веде до нового витка зростання цiн. Таким чином iнфляцiя в Украiнi являє собою посднання iнфляцiї попиту та iнфляцiї витрат, що значно ускладнюс здiйснення антиiнфляцiйноi полiтики.

До листопада 1995 року рiвень цiн порiвняно з груднем 1990 року зрiс в Украiнi у 37 тисяч разiв. Водночає з зростанням цiн вiдбувалося падiння валютного(долларового) курсу украiнського карбованця.

Динамiка iнфляцiї у 1993-1996 рр. (квартал до кварталу, %)

90

60

30

0

2 5 8 11 2 5 8 11 2 5 8 11 2 5 8 11

1993 1994 1995 1996

Данi графiка свiдчать про те, як мiсяць у мiсяць розвивався iнфляцiйний процес, i, вiдповiдно, зростали середнi оптовi та роздрiбнi цiни. Це явище перетворилося на могутнiй каталiзатор спаду виробництва, загального зростання виробничих витрат i собiвартостi товарноi продукцїї, що, в свою чергу, пiдштовхувало виробникiв до чергового пiдвищення цiн. Оптовi цiни особливо швидко зростали у паливнiй i хiмiчнiй промисловостi, електроенергетицi, чорнiй металургїї та машинобудуваннi, а з роздрiбних цим характеризувалися цiни на продукти харчування, якi протягом багатьох десятирiч були штучно заниженi й дотувалися з держбюджету. Взагалi ранiше роздрiбнi цiни в Украiнi нiколи не зростали такими темпами, i це викликало справжнiй шок у основноi маєи населення.

Випереджаюче зростання оптових цiн руйнує безпосередньо виробничу сферу, гальмуючи або навiть припиняючи iнвестицiйнi процеси. Водночає, хоча й повiльнiшi, але теж досить бурхливi темпи зростання роздрiбних цiн руйнують соцiальну сферу, пригнiчують економiчнi iнтереси людей до активноi пiдприсмницькоi та трудовоi дiяльностi, тобто дiють у тому ж самому негативному напрямi.

Все це викликало таке явище, як неплатоспроможнiсть бiльшостi юридичних та фiзичних осiб, незважаючи на безперервне накачування грошового обiгу дедалi бiльшою масою паперових грошей. За оцiнкою СБРР, за 1992 р. неплатежi в Украiнi становили 40% усього її ВВП.У 1993 р. обсяги неплатежiв продовжували зростати, викликаючи рiзке скорочення i навiть припинення товарного виробництва на багатьох пiдприємствах.

В цих умовах монетарна полiтика НБУ перетворилаєя на потужний iнфляцiйний фактор. Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий дефiцит найпростiшим шляхом-емiсiсю вiдповiдноi маєи грошей. Вони були направленi на покриття готiвкового попиту, бюджетнi дотацїї, кредитування виробникiв i споживачiв (включаючи i явних банкрутiв). Тiльки у першому кварталi 1993 р. для пiдтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пiльгових кредитiв й бiля 3 трлн. крб. фiнансовоi допомоги. Величезноi кредитноi допомоги потребували й iншi галузi народного господарства-в березнi того ж року iм було надано кредит у 606 млрд. крб. для проведення залiку взаємних боргiв. Загальна сума емiсїї готiвки за сiчень-квiтень 1993 р. досягла 598,3 млрд. крб., що у 10 разiв перевищувало емiсiю за такий же перiод 1992 р. На протязi 1993 року монетарна маєа збiльшилаєя з 26 до 47,2 трилiона карбованцiв, тобто у 1,8 раза, нiж вона становила у попередньому роцi. Грошова емiсiя, як i цiни швидко вийшла з-пiд належного державного контролю.

Грошовi знаки (купоно-карбованцi), випущенi в Украiнi на початку 1992 р. замiсть росiйського рубля почали катаєтрофiчно знецiнюватися. Бурхливе знецiнення грошей пiдiрвало виконання ними влаєтивих iм ринкових функцiй, i перш за все-стимулюючоi. З'iдаючи фонди нагромадження i споживання, гiперiнфляцiя загальмувала пiдприсмницьку i трудову активнiсть в краiнi.

Втративши контроль за емiсiсю грошей, за рухом видаткiв та цiн, грошового обiгу i кредитних ресурсiв, украiнський уряд тодi так i не знайшов надiйних регулюючих механизмiв для активного впливу на iнфляцiйнi процеси та погашення їх негативного впливу на економiчне i соцiальне становище в краiнi.

Цiнова та iнфляцiйна спiраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому пiврiччi знову пiшла вгору. До кiнця 1993 р., коли iнфляцiйна спiраль розкрутилаєя до найвищоi фази, банки змушенi були додатково випустити в обiг величезну маєу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цiн. Девальвацiя карбованця набула катаєтрофiчного характеру. В листопадi уряд адмiнiстративно запровадив його фiксований курс, що пiдхльоснуло активнiсть тiньового валютного ринку.

Отже, у 1992-1994 рр. в Украiнi проводилаєя помилкова економiчна полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економiчну систему краiни.

При цьому уряд заєтосовував в основному два антиiнфляцiйних заходи-обмеження фондiв споживання пiдприємств i регулювання цiн. Адмiнiстративний контроль цiн було введено Указом президента “Про заходи щодо стримування темпiв зростання цiн”. Згiдно з ним пiдприємства всїх форм влаєностi могли пiдвищувати оптовi цiни на продукцiю тiльки у разi зростання витрат на виробництво, яке не залежить вiд їхньоi господарськоi дiяльностi. Цим же Указом вводилося обмеження розмiру надбавки для торговельних i постачальницько-збутових пiдприємств у розмiрi не бiльше 55% вiд цiни виробника. Але, як свiдчать наєлiдки, цi заходи спрацювали недостатньо ефективно. Наєамперед, цiни тодi вже досить надiйно вийшли з-пiд державного контролю, i знову пiдпорядкувати їх системi жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондiв споживання, то це мало б сенс тодi, коли було б що обмежувати.

Серед найбiльш негативних наєлiдкiв того перiоду слiд вiдмiтити:

-серйозне порушення виробничоє та фiнансовоє систем функцiонування економiки;

-пiдiрвання схильностi до заощадження практично у всїх економiчних агентiв;

-руйнування на цiй основi системи забеспечення вiдтворюючих процесiв в економiцi;

-надмiрну диференцiацiю населення, окремих галузей й регiонiв за рiвнем доходiв.

Пiд впливом iнфляцiї обсяги номiнальних грошових доходiв населення зростали, а його реальнi доходи, у зв'язку з випереджаючим пiдвищенням роздрiбних цiн на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи iндексацїї доходiв не забеспечували компенсацїї втрат вiд гiперiнфляцiї. Тiльки у 1993 р. при зростаннi цiн на рiк бiльш нiж у 100 разiв реальна зарплата зменшилаєя на 52%. Ефект вiд запровадження урядом пiльг на оподаткування доходiв громадян стосовно молозабеспечених, багатодiтних, чорнобильцiв, ветеранiв та iн. теж був мiнiмальним, оскiльки самi оподатковуванi доходи населення були мiзернi i не встигали за зростанням цiн.

Дилема, що постала перед украiнським урядом, полягала в тому, яким чином, скорочуючи темпи iнфляцiї, не посилити стагнацїї виробництва. Але вона не була вирiшена належним чином. Вiдновити економiку за умов надмiрних податкiв, якi пригнiчують виробництво, звужують базу оподаткування i примушують платникiв приховувати свої доходи, неможливо. Слiд вiдмiтити хоча б такий факт: до введення податку на прибуток пiдприємств з 1993 року, стягався податок на доход пiдприємств. При цьому пiдприємства, за iснування спецiального податку на фонд зарплати, були змушенi фактично двiчi сплачувати його, оскiльки фонд зарплати є складовою чаєтиною доходу.

Полiтика посилення державного контролю й регулювання (стримування цiн, завищенний обмiнний курс, дуже високi податки) призвела до формування потужного тiньового сектору економiки в Украiнi. За вiдсутностi ефективного контролю за формуванням доходiв, бiльшiсть зусиль держави були сконцентрованi на скорочуваному державному секторi. В результатi на фонi втрати державою значноi чаєтини доходiв, якi можна було б отримати шляхом проведення податковоi розумноi полiтики, основний тягар недофiнансування лягла на сектор, який поки-що був основою iснування самоi держави.

Через недосконалiсть нашоi податковоi системи спад валового продукту в Украiнi й за 1996 рiк склав бiля 10%, а у галузях машинобудування й легкоi промисловостi досягає 20%.

Отже, завдання подальшого реформування економiки, що стоять перед Украiною, можуть бути вирiшенi тiльки за умов реалiзацїї послiдовноi полiтики фiнансовоi стабiлiзацїї, та вiдновлення накопичень населення. Без цього забеспечити стiйке економiчне зростання на базi вiдродження iнвестицiйноi активностi й поступовий пiдйом життсвого рiвня є неможливим. Сучаєний перiод є найважливiшою фазою реформ. Останнiм чаєом у цьому напрямi зроблено ряд крокiв i найважливiшим з них є введення у вереснi цього року нацiональноi валюти-гривнi. Це дало змогу в значнiй мiрi стабiлiзувати грошовий обiг в краiнi.

Як мiра, що має запобiгти необумовленому зростанню заробiтноi плати на пiдприємствах, Кабiнетом Мiнiстрiв у 1995 роцi було прийнято постанову про порядок визначення сум, що вносяться до бюджету в зв'язку з перевищенням фонду споживання. Тобто зростання зарплати може вiдбуватися тiльки у межах iндекса мiсячноi iнфляцiї. Також планусться iстотно зменшити розмiр податкiв та взагалi скаєувати вiдрахування до деяких цiльових фондiв у складi бюджету на 1996 р.

Чає покаже, якi наслiдки для економiки Украiни принесуть новi антиiнфляцiйнi заходи.

Висновки

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих краiн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнюс доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом.

Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов'язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв'язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.

У станi iнфляцiйноi нестабiльностi орiснтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацїї i оздоровлення економiки. Незважаючи на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовляється вiд впливу на цiни, суттево посилюючи його в кризовi для нацiональноi економiки перiоди.

Вихiд з кризового стану для економiки будь-якоi краiни мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцiї та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це-нацважливiша умова для поновлення iнвестицiйноi активностi, що, в свою чергу, має забеспечити вiдродження виробництва. Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв'язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнїх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб'сктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього. Наприкiнцi слiд додати, що iнфляцiя-це не лише свiдотство слабкостi економiки, а й свiдотство слабкостi державноi влади або слабкостi полiтичноi мудростi.

Список використаноi лiтератури:

Макроекономiка: пiдручник/ за ред. Савченка А.Г., Пухтаєвич Г.О. та iн., Киiв, 1995.