Суть інвестицій та їх роль в економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Суть інвестицій та їх роль в економіці

Розділ 2. Фактори, що впливають на інвестиції

Розділ 3. Автономні та індуковані інвестиції

Розділ 4. Гранична ефективність капіталу та інвестицій

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Україна є країною з вражаючим простором для інвестиційної діяльності завдяки багатим природним ресурсам, значному людському потенціалу, розвиненій інфраструктурі, потенційній ємності внутрішнього ринку. Проте дуже низькі реальні обсяги як вітчизняних, так і іноземних інвестицій свідчать про вкрай недостатнє використання інвестиційного потенціалу України.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в економіці України, дедалі більшою мірою включають її до загальносвітових процесів глобалізації фінансових потоків. Але на жаль, поки що це включення має скоріш негативні наслідки. Досвід останніх років засвідчив низький рівень контрольованості фінансових потоків та диспропорцію в їхній структурі. Іноземні інвестиції, залучені в Україну, не здійснили очікуваного позитивного впливу на економіку.

Вищезазначене свідчить про необхідність суттєвого вдосконалення державної політики щодо створення сприятливих умов для ведення бізнесу на території України та залучення до української економіки іноземних інвесторів. Базовою причиною низького рівня іноземних інвестицій в Україну є неспіввідносність між рівнем інвестиційних ризиків і рівнем прибутковості інвестицій. Високий ризик вимагає високої прибутковості, між тим, легальна прибуткова діяльність в реальному секторі економіки є утрудненою.

Відтак, інтереси вітчизняних товаровиробників та зарубіжних інвесторів, які вкладають гроші в розвиток реального сектора економіки відповідно до структурних пріоритетів України, не лише не можуть бути протиставлені, але є й взаємодоповнюючими. Підприємство з іноземними інвестиціями, яке здійснює виробничу діяльність на території України, є де-факто вітчизняним товаровиробником і зацікавлене у високій місткості ринку, невисоких темпах інфляції, доступності кредитних ресурсів, динамічній, прозорій та передбачуваній економіці. Якнайшвидше відновлення ефективної діяльності українського промислового капіталу та поєднання його з торговельним капіталом, створення середовища економічного пожвавлення одночасно створюють сприятливі умови для розгортання іноземних інвестицій .

Метою написання курсової роботи є дослідження інвестиційного попиту та його роль у сукупному попиті.

Відповідно до мети необхідно вирішити наступні завдання:

- розглянути суть інвестицій, та їх роль в економіці України

- визначити фактори, що впливають на інвестиції

- виявити граничну ефективність капіталу та інвестицій

Предметом дослідження є інвестиції та фактори, що на них впливають.

Розділ 1. Суть інвестицій та їх роль в економіці

Інвестиції - одна з найбільш часто використовуваних в економічній системі категорій як на макро-, так і на мікрорівні. Однак, незважаючи на виключну увагу дослідників до цієї ключової економічної категорії, наукова думка досі не виробила універсального визначення інвестицій, яке відповідало б потребам як теорії, так і практики, а також було б адекватним з позицій конкретного суб'єкта їх здійснення - держави, підприємства, домогосподарства тощо [2, c. 55].

Багатогранність поняття терміна «інвестиції» у сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі в значній мірі визначена широтою суттєвих сторін цієї складної економічної категорії. Тому для уточнення змісту цієї категорії слід розглянути основні характеристики, що формують її сутність (рис. 1).

Рис. 1. Основні суттєві характеристики інвестицій підприємства як об'єкту управління

Інвестиції як об'єкт економічного управління. Предметна сутність інвестицій безпосередньо пов'язана з економічною сферою їх прояву. Незважаючи на значні термінологічні розбіжності, інвестиції трактуються усіма дослідниками як категорія економічна, хоча й пов'язана з технологічними, соціальними, природоохоронними та іншими аспектами. Інакше кажучи, категорія «інвестиції» входить у понятійно-категоріальний апарат, пов'язаний зі сферою економічних відносин, економічної діяльності. Відповідно, виступаючи носієм переважно економічних характеристик і економічних інтересів, інвестиції є суб'єктом економічного управління як на мікро-, так і на макрорівні будь-яких економічних систем [5, c. 23].

Інвестиції як найбільш активна форма залучення накопленого капіталу в економічний процес. В теорії інвестицій їх зв'язок із накопленим капіталом (збереженнями) займає центральне місце. Однак не весь накоплений підприємством запас капіталу використовується виключно в інвестиційних цілях. Частина грошового або іншого капіталу в силу потреб ліквідності представляє собою форму страхового резерву, що забезпечує ритмічність господарської діяльності, платоспроможність і т. ін., зберігаючи пасивну форму. Інвестиції ж у противагу цьому, варто розглядати як найбільш активну форму використання накопленого капіталу.

Інвестування залежно від обставин, організаційних умов, джерел коштів, форми інвестицій, характеру задіяних активів, учасників процесу має особливості, які є основою різних типів класифікації інвестиційного процесу.

Передусім слід виокремити інвестування реальне й фінансове. Це дві досить різні сфери інвестиційного процесу, які мають не лише різні об'єкти інвестування (саме за цією ознакою й визначається реальне або фінансове інвестування), а й суттєві відмінності в самій технології процесу інвестування.

1. Реальні інвестиції охоплюють діяльність, пов'язану зі створенням нових матеріальних об'єктів, що матимуть прибуток за рахунок виробництва й продажу товарів і послуг. Різновидами реального інвестування є "капітальні вкладення", "виробничі інвестиції".

2. Фінансові інвестиції є вкладанням коштів у фінансові операції та цінні папери. Наприклад, валютні операції (отримання прибутку за рахунок різниці курсів валют), операції з векселями, купівля та продаж акцій, облігацій, сертифікатів, доходи від володіння пакетами цінних паперів тощо.

Реальне і фінансове інвестування, не зважаючи на різні інструменти та форми активів, взаємопов'язані, обслуговують однакові фінансові потоки в економіці країни. Наприклад, інвестор реалізує проект створення виробничого підприємства. Це процес реального інвестування, в результаті якого капітал інвестора буде трансформовано в матеріальні активи: будови, обладнання, матеріальні запаси тощо. Якщо організаційною формою підприємства обрано акціонерне товариство, буде проведено емісію акцій і відбувається їх продаж на фондовому ринку. Покупці акцій здійснять фінансові інвестиції в цінні папери. Акціонування буде одним із способів фінансування виробничого (реального) проекту. Звичайно, з метою швидкої консолідації капіталу для реалізації проекту буде задіяно інфраструктуру фондового ринку, в тому числі фінансових посередників. В результаті створення виробничого підприємства (реальне інвестування) відбудеться за рахунок форм фінансового інвестування [6,c. 79].

Отже, різновиди інвестування тісно пов'язані між собою, мають крім відмінностей багато спільного, створюють розмаїття форм інвестування і водночас є різними проявами інвестиційного процесу використання капіталу з метою його нарощування.

Інвестиції, спрямовані на відтворення основних фондів і на приріст матеріально-технічних запасів з метою організації виробництва й продажу товарів і послуг, є капітальними вкладеннями. Це складова реального інвестування.

З урахуванням інших ознак інвестування можна виокремити інвестиції:

а) залежно від строку життя проекту:

* короткострокові (до одного року);

* середньострокові (2-3 роки);

* довгострокові (понад 3 років);

б) залежно від форми власності на інвестиційні ресурси:

* державні;

* приватні;

* іноземні;

* змішані;

в) інвестиції можуть бути прямими, тобто спрямованими на об'єкт інвестування (інвестор безпосередньо здійснює управління своїм капіталом і проектом інвестування, укладає договори щодо використання свого капіталу від свого імені), а можуть здійснюватися через посередників, які в той чи інший спосіб діють від імені інвестора з метою реалізації його інвестиційних намірів: накопичують фінансові ресурси для вкладання, оперативно керують проектом, ведуть фінансовий портфель за дорученням інвестора, за договірними, довірчими відносинами з ним. Так відбувається спільне інвестування взаємних інвестиційних фондів від імені дрібних інвесторів;

г) інвестиції поділяються за місцем реалізації на внутрішні (реалізуються на території країни) чи зовнішні (реалізуються за її межами).

Реальне інвестування, що здійснюється в матеріальні активи, може поділятися залежно від ознак і форми активів як об'єкта інвестування. Відповідно до форми діючих основних фондів виокремлюється інвестування в нове будівництво, розширення виробництва, модернізацію основних фондів, технічне переоснащення, у повну реконструкцію. Розподіл капітальних вкладень за наведеними напрямами визначає відтворювальну структуру основних фондів:

* нове будівництво -- це процес інвестування в організацію нового виробництва (введення основних фондів). Воно створюється на новому місці і не має зв'язку з діючими підприємствами;

* розширення виробництва -- інвестування з метою розширення виробничого апарату, введення в дію нових основних фондів, подібних до тих, що вже діють на підприємстві. Таким інвестуванням реалізується екстенсивний розвиток, повторюється технічний рівень виробництва без заміни діючого обладнання;

* реконструкція -- комплексна заміна виробничого апарату більш продуктивним та економічним, із заміною діючого обладнання. Масштаб заміни потребує розробки нового технічного проекту для проведення реконструкції;

* технічне переоснащення, модернізація -- удосконалення окремих елементів технологічного та технічного обладнання заміною більш сучасним продуктивним або вдосконалення вже діючого обладнання заміною окремих його вузлів.

Інвестування з боку виробничого підприємства може розрізнятися за ознакою кінцевої мети:

* інвестиції в удосконалення продукції з метою збереження позицій на ринку;

* інвестиції в оновлення основних фондів з метою вдосконалення технології;

* інвестиції в удосконалення технології з метою зменшення витрат на виробництво;

* вимушені інвестиції, які не підвищують конкурентоспроможності підприємства (для зменшення впливу на навколишнє середовище, для вимушеного перенесення виробництва в інше місце, для підвищення безпеки праці);

* ризиковані інвестиції в організацію нового виробництва із виходом на нові ринки [10,c. 11].

Щодо підприємства як організаційно-юридичної форми реалізації інвестування, проект може реалізовуватися на базі вже діючого підприємства (чи виробництва) і може бути підприємство формуючий (впроваджується на "рівному місці", тобто передбачає створення відповідного підприємства).

За масштабністю інвестування проект може мати ознаки стратегічних або тактичних інвестицій. Стратегічне (що до інвестора) інвестування пов'язане із великими (що до загального обсягу активів інвестора) обсягами інвестованого капіталу, із значною зміною форми активів інвестора чи сфери діяльності, форми його власності.

За формою тих реальних активів, у які вкладаються кошти інвестора, інвестування може здійснюватися в основні чи в оборотні фонди, у нематеріальні активи.

Технологічна структура інвестиційного процесу базується на розподілі інвестиційних витрат: проектні роботи; навчання персоналу;

будівельні роботи; ремонтно-будівельні роботи; вартість машин та обладнання; монтажні роботи.

Обґрунтування та планування інвестиційного процесу здійснюється за допомогою інвестиційного проекту. Цей термін також вживається для позначення практичних дій інвестора щодо нарощування капіталу [7,c. 75].

Слід виокремити кілька ознак інвестування залежно від його змістовної характеристики. Належна спрацьованість проекту значною мірою впливає на якість (тобто ефективність) інвестування. Наведемо кілька аспектів інвестування, які можна вважати важливими при визначенні доцільності його реалізації. Водночас ці аспекти можна вважати також змістовними ознаками інвестування, що відображують окремі якості цього процесу:

* узгодженість інвестування із зовнішніми умовами (стан економіки країни, окремих регіонів і фінансового ринку, альтернативні проекти, галузеві особливості проекту, сумісність продукції проекту зі станом ринку, місцеві умови і співробітництво з органами влади, наявність потрібних місцевих ресурсів і т. ін.). Відповідно, за цією ознакою проекти можуть відрізнятися рівнем узгодженості із зовнішніми умовами для інвестування: добре узгоджене, умовно узгоджене, недостатньо узгоджене, ризиковане інвестування через зовнішні несприятливі умови;

* внутрішня збалансованість процесу інвестування за комплексом взаємопов'язаних аспектів (маркетингові, організаційні, фінансові, виробничі, соціальні, часові параметри інвестиційного процесу). Інвестування за цією ознакою може бути системно збалансованим (повністю) планом інвестування, умовнозбалансованим (середній рівень), недостатньо збалансованим (відносно ризикованим за внутрішніми чинниками);

* достатність рівня дохідності та прийнятність рівня ризикованості інвестування (високодохідні, середньодохідні, низько-дохідні, високоризиковані, середньоризиковані, низькоризи-ковані проекти);

* збалансованість і синхронізованість фінансових потоків за їх обсягами і часом. За цими параметрами інвестування може бути фінансове збалансоване, фінансове напружене, фінансове ризиковане (за збалансованістю щодо фінансових потоків), частково напруженим, безперервно напруженим, спланованим

із резервами часу (за рівнем передбачених резервів часу при інвестуванні);

* наявні можливості для управління проектом, тобто спроможність інвестора і його менеджерів впливати на поточний стан проекту, вносити зміни в процес інвестування, поліпшувати результати використання кожного окремого ресурсу і кінцеві показники інвестування, можливості нейтралізації чинників ризику, зокрема можливість відносно беззбиткового виходу з проекту. За цими ознаками слід виокремити добре керовані проекти, умовно керовані проекти (із очікуваним недостатнім рівнем впливу менеджменту на потенційно можливі кризові події у ході реалізації інвестування), повністю ліквідні проекти (із потенційною можливістю для інвестора припинити інвестування із повним поверненням вкладених у проект коштів). Визначення проекту інвестування за ознакою керованості слід виконувати також із урахуванням оцінки запланованої системи управління інвестуванням і ділових якостей менеджерів, які мають реалізовувати проект [16, c. 38].

Для дослідження процесів фінансового інвестування важливо визначити термін "портфельне інвестування". Під цим терміном розумітимемо вкладання коштів у комплекс цінних різного виду паперів з метою отримання поточного доходу від володіння ними (або перепродажу), але без наміру управляти емітентами цих цінних паперів. Портфельний інвестор завжди має набір (портфель) пакетів цінних паперів, обсяги яких, як правило, недостатні для того, щоб безпосередньо впливати на емітентів цінних паперів.

На відміну від портфельного пряме стратегічне фінансове інвестування передбачає операції з цінними паперами з метою отримання можливості безпосередньо впливати на діяльність емітента придбаних цінних паперів, управляти ним.

Розділ 2. Фактори, що впливають на інвестиції

Інвестори розраховують, що їх необхідно інформувати про стратегію підприємства та його задачи, про тактику керівництва, про результати фінансової діяльності, про фінансову політику та розміри очікуваного прибутку, щоб запобігти неприємних сюрпризів. Особливу увагу необхідно приділяти квартальним та річним звітам. При цьому останні повинні бути детальними, поширюватися серед інвесторів вчасно, а не через вісім місяців, повинні регулярно поновлюватися та не бути єдиною нагодою на потязі року для зустрічі з інвестором. Взагалі інформаційні матеріали повинні видаватися згідно американського та британського стандартам бухгалтерської інформації, а в країнах з високим рівнем інфляції, до яких належить і Україна, необхідно приводити дані, які надають можливість в подальшому проводити порівняльний аналіз поданих результатів. До того ж інформацію необхідно подавати в єдиній формі, написаною грамотно та з якісним перекладом [1, c. 35].

Таким чином, на погляд інвесторів, підприємства повинні брати ініціативу у спілкуванні з ними на себе, а не обмежуватися лише відповідними діями на їх запити та виконанням обмеженого кола основних заходів. Підприємство повинно бути у постійному контакті з капиталовкладниками, а найбільш великим з них пропонувати індивідуальні зустрічі з керівництвом. Емітенту корисно мати корпоративний сайт в Інтернеті, але спочатку необхідно налагодити роботу більш простих каналів спілкування з інвесторами, використовуючи які можливо повністю задовольнити основні інформаційні потреби. Велике значення має презентація результатів діяльності підприємства в Лондоні, а також інших фінансових центрів.

Необхідно зазначити, що у багатьох західних інвесторів, відповідно даних проекта, український ринок не викликає оптимізму. Головними перешкодами розвитку інвестиційної діяльності вважаються макроекономічні проблеми. Це насамперед стосується застарілого законодавства, що регулює підприємництво, бюрократизму, постійних переслідувань інвестиційних інспекторів та аудиторів, криміналізації економіки, а також багаточисельних проблем, які виникають під час створення компаній. Звертається увага і на низький рівень володіння англійською та німецькою мовами.

Потенційно Україна може бути однією з провідних країн прикладення прямих та портфельних іноземних інвестицій. Цьому сприяє її величезний внутрішній ринок, порівняно кваліфікована й вод­ночас дешева робоча сила, значний науково-технічний потенціал, великі природні ресурси та наявність інфраструктури, хоч і не надто розвиненої. Проте притоку в інвестиційну сферу приватного національного та іноземного капіталу перешкоджають політична нестабільність, інфляція, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення. Взаємопов'язаність цих проблем посилює їх негативний вплив на інвестиційну ситуацію. Особливого значення для посилення інвестиційної активності набувають законодавчі гарантії для інвесторів. Закон про іноземні інвестиції гарантує їх від примусових вилучень (націоналізації, реквізиції або конфіскації), окрім передбачених законодавчими актами виняткових випадків і тільки в суспільних інтересах.

Проте механізми реалізації правових гарантій поки що недостатньо відпрацьовані. До того ж відсутні достатні судові засоби для забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулювання спорів. Окрім того, для іноземних інвесторів більш приваблива така інстанція для вирішення суперечок, яка не залежала б від уряду країни-господаря. У зв'язку з цим велике значення надаєть­ся приєднанню України до багатосторонньої конвенції по врегулюванню інвестиційних спорів між державою та фізичними і юридичними особами інших країн. Конвенція передбачає можливість звер­нення іноземних інвесторів до юрисдикції Міжнародного центру по врегулюванню інвестиційних спорів.

Законодавство України, що присвячене регулюванню інвестиційної діяльності, на жаль, важко назвати стабільним. Проте, відсутність такої стабільності свідчить, скоріш за все, про його розвиток, за винятком поодиноких випадків [18, c. 68].

Такими цінностями можуть виступати:

Грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції, інші цінні папери;

Рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);

Майнові права, що виходять з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

Сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, які оформлені у вигляді технічної документації, навиків виробничого досвіду, що необхідні для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентовані (ноу-хау);

Право користуватися землею, водою, ресурсами, спорудами, будівлями, обладнанням, а також інші майнові права;

Інші цінності;

Як видно, законодавець не встановив виключний перелік, що дозволяє поширювати його.

Термін “соціальний ефект” має різні ступені конкретизації. У вузькому сенсі це - поліпшення умов праці та побуту людей.

Що до умов праці, то корисний результат у сфері виробництва досягається за допомоги застосування нової техніки, яка відіграє важливу роль у забезпеченні техніки безпеки, використанні системи охорони праці, поліпшенні санітарних, економічних та естетичних умов, зниженні виробничих шумів і т. і.

У більш широкому розумінні соціальний ефект, окрім названих сфер та результатів, поширюється практично на всі аспекти життя людини, її матеріальний та духовний достаток. Існують подібні класифікації соціальних результатів, до яких відносяться забезпеченість людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, культурою т. і.

Валюти України - при реінвестиціях у об`єкти первісного інвестування чи у інші об`єкти інвестування згідно до законодавства України при умові виплати податку на прибуток;

Любого рухомого та нерухомого майна та зв`язаних з ним майнових прав;

Акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на долю (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеного згідно до законодавства України або законодавства інших держав), які виражені у конвертуємій валюті;

Грошових вимог та прав на вимоги виконання договірних зобов`язань, які гарантуються першокласними банками та виражені у конвертуємій валюті, підтвердженої згідно до законів (процедур) держави-інвестора або міжнародних торгівельних звичаїв;

Любих прав інтелектуальної власності, вартість яких у конверуємій валюті підтверджена згідно законам (процедурам) держави-інвестора або міжнародних торгівельних звичаїв, а також експертної оцінки в Україні, включаючи легалізовані в Україні авторські права, права на винахід, корисні моделі, товарні знаки, “know-how” та ін.;

Права на ведення господарчої діяльності, включаючи права на користання надрами та природними ресурсами, які надаються згідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертуємій валюті підтверджена згідно до законів (процедур) держави-інвестора або міжнародних торгівельних звичаїв;

Серйозні питання викликає стимулювання притоку іноземних інвестицій шляхом надання їм пільгового режиму в порівнянні з національними. Залучаючи іноземний капітал, не можна допус­кати дискримінації стосовно національних інвесторів. Не слід надавати підприємствам з іноземними інвестиціями податкові пільги, яких не мають українські, зайняті в тій самій сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід практично не впливає на інвестиційну активність іноземного капіталу, але приводить до виникнення на місці колишніх вітчизняних виробництв підприємств із формальною іноземною участю, що претендують на пільгове оподаткування.

Притоку іноземного підприємницького капіталу в Україну заважають і причини здебільшого суб'єктивні. Це - процвітаюче в Україні піратство в галузі інтелектуальної власності, бюрократизм та корупція. Це, зрештою, труднощі зі зв'язком, офісами, готелями, візами і т. ін. [11, c. 69].

Ці об'єктивні та суб'єктивні причини впливають на інвестиційну ситуацію, яка оцінюється як не дуже сприятлива.

Отже, на етапі трансформації економіки України в ринкову підвищення інвестиційної активності поступово стає одним з найбільш актуальних питань збільшення конкурентоспроможності національної економіки. В першу чергу це стосується необхідності пошуку власних (внутрішніх) інвестиційних ресурсів, які дадуть можливість розширювати внутрішній ринок та створювати підвалини сталого економічного зростання національної економіки.

Активізація інвестиційних можливостей національної економіки прямо залежить від досягнення економічної стабільності підприємств та вироблення чіткої інвестиційної та інноваційної стратегії на рівні окремих суб'єктів господарювання. Серед основних чинників, які забезпечують досягнення економічної стабільності підприємства, необхідно виділити зовнішні та внутрішні фактори.

Зовнішні чинники є функцією держави і сприяють розвитку економічного потенціалу підприємства. Внутрішні чинники диктують логіку поведінки спеціалістів галузі в напрямі прийняття рішень щодо удосконалення організації виробництва, підвищення його рентабельності і технології виконання послуг з урахуванням досягнень науки. Для досягнення економічної стабільності не лише на макро-, але і на мікрорівні, необхідне раціональне врахування багатьох чинників - як зовнішніх, так і внутрішніх. З множини чинників необхідно виділити ті, які найбільшою мірою визначають успіх роботи підприємства. Економічна стабільність підприємства знаходиться під впливом двох складових: фінансової та конкурентної стійкості. При цьому фінансова стійкість визначається спроможністю клієнта розрахуватися за своїми зовнішніми зобов'язаннями, тоді як конкурентна стійкість залежить від того, наскільки конкурентоспроможною є вироблена підприємством продукція.

Досягнення підприємством стабільних фінансових результатів у першу чергу залежить від виваженості інвестиційної та інноваційної стратегії підприємства. Вони визначаються двома складовими: обсягом і характером ресурсної бази. Інвестиційна стратегія базується на теорії життєвого циклу послуг, відповідно до якого інвестиційний процес представляє S-подібну криву з точки зору співвідношення “затрати - результати”.

Розділ 3. Автономні та індуковані інвестиції

Модель акселератора (індукованих інвестицій), запропонована Дж. Кларком у 1917 р., основана на існуванні певної залежності між динамікою інвестиційних витрат і змінами у валовому випуску. Проте така залежність не обгрунтовується мікро- або макроекономічними закономірностями, а є аксіоматичною.

У найзагальнішому вигляді модель акселератора показує існування стійкого зв'язку між величиною капіталу й обсягом випуску, тобто припускається, що частка капіталу у валовому випуску (національному доході) є постійною величиною.

Якщо в економіці спостерігається ріст національного доходу, викликаний ростом сукупного попиту, то необхідно забезпечити приріст пропозиції благ, а для приросту пропозиції благ потрібно збільшити обсяг застосовуваного капіталу.

Щоб визначити приріст обсягу капіталу, необхідно розмір приросту національного доходу помножити на постійну частку капіталу в прибутку, що у даному випадку називають прирісною капіталоємкістю продукції, або акселератором [20, c. 11].

Акселератор(прискорювач) - показник, що відображає, скільки одиниць додаткового капіталу потрібно для виробництва додаткової одиниці продукції.

З даної моделі випливає очевидний наслідок: чим вище темпи економічного росту, тим вище інвестиційні витрати. Варто зауважити, що, незважаючи на деякий примітивизм, модель акселератора менш адекватно пояснює динаміку інвестиційних витрат при позитивних і достатньо високих темпах економічного росту. Проте при нульових і негативних темпах росту фактична динаміка інвестицій не настільки сильно прив'язана до зміни валового випуску.

Крім того, модель має занадто багато допущень для того, щоб її використовувати при оцінці очікуваного інвестиційного попиту. По-перше, оцінити очікуваний приріст виробництва далеко не завжди можливо. По-друге, передбачається, що обсяг нагромадження в економіці завжди достатній для забезпечення будь-якого приросту інвестицій. Нарешті, прирісна капіталоємкість у дійсності може змінюватися під впливом технічного прогресу і цінових чинників.

Неокласична концепція інвестиційного попиту базується на відомих постулатах неокласичної концепції: досконалій конкуренції, взаємозамінності чинників виробництва й розгляді економіки як економіки повної зайнятості.

В умовах повної зайнятості при заданій виробничій функції максимізувати випуск можна тільки шляхом збільшення капіталу. А збільшення обсягу застосовуваного капіталу можливо, тому що виробнича функція припускає різноманітні поєднання часток чинників. З іншого боку, збільшення розміру застосовуваного капіталу також можливе, тому що відповідно до закону Сея будь-яка пропозиція породжує відповідний попит.

Неокласична концепція базується на мікроекономічних основах, оскільки основною мотивацією при рішенні підприємців інвестувати виступає прагнення максимізувати прибуток.

З мікроекономіки відомо, що підприємець буде нарощувати обсяги виробництва доти, поки граничний продукт капіталу перевищує граничні витрати його використання. Отже, інвестування буде відбуватися доти, поки вартість граничного продукту не зрівняється з ціною граничних витрат.

Нагадаємо, що граничні витрати рівні рентним витратам, тобто сумі значень поточної ставки відсотка і норми амортизації.

Розмір випуску, при якому максимізується прибуток підприємців, називається бажаним розміром очікуваного випуску.

Розмір капіталу, що забезпечує випуск на бажаному рівні, називається оптимальним розміром капіталу. З огляду на те, що розмір бажаного випуску й оптимального розміру капіталу тісно пов'язані між собою, останній можна також визначити як обсяг капіталу, при якому загальний прибуток підприємця максимізується.

Таким чином, підприємці, приймаючи рішення про інвестування, мотивують ці рішення прагненням довести розмір свого капіталу до якогось бажаного оптимального розміру при заданій технології й у конкретних умовах економічної кон'юнктури [12, c. 53].

При цьому, з огляду на довгостроковий характер інвестування, підприємці, як правило, приймають рішення про поетапне, протягом декількох років, збільшення розміру свого капіталу.

Таким чином, інвестиційний попит є висхідною функцією від граничної продуктивності капіталу й убутною функцією від ставки відсотка (при заданому значенні норми амортизації, що цілком припустимо розглядати як константу).

Слід зазначити, що існує декілька точок зору щодо характеру зміни розміру капіталу в часі. Найбільше відома гіпотеза поступового коригування, названа також моделлю гнучкого акселератора. Основний постулат даної гіпотези полягає в тому, що чим більше розрив між поточними й оптимальними розмірами основного капіталу, тим інтенсивніше процес інвестування. Тобто протягом усього тимчасового горизонту планування обсяг інвестицій рівномірно зменшується, якщо не змінюється обсяг бажаного випуску або ставка процента.

До переваг даної концепції можна віднести:

* Формалізацію залежності інвестиційного попиту від об'єктивних параметрів, що відповідають стану економічної кон'юнктури і рівню технології виробництва.

* Відбиток довгострокового характеру інвестиційного процесу шляхом введення коефіцієнта b, що фактично виражає “горизонт планування” інвестицій і надає інвестиційній функції динамічні характеристики.

* Нарешті, слід зазначити, що тісна прив'язка інвестиційного попиту до ставки відсотка підкреслює основний постулат класичної школи про високу еластичність інвестицій за процентною ставкою.

У той же час слід зазначити неповну відповідність запропонованих висновків про тимчасовий характер інвестиційного попиту фактичній динаміці інвестицій і обсягу застосовуваного капіталу.

У основі кейнсіанської концепції інвестиційного попиту лежить аналіз чинників, що визначають мотивації учасників інвестиційного процесу при прийнятті рішень про інвестування. Більшість із цих чинників є наслідком довгострокового характеру інвестиційного процесу. Приведемо деякі з них.

По-перше, суб'єкти інвестиційного процесу зіштовхуються з цілим рядом обставин, що вносять у процес прийняття рішень про інвестування високий ступінь непевності.

По-друге, ухвалення рішення про інвестування значною мірою схильно до різноманітного роду ризиків.

По-третє, з огляду на сказане вище, суб'єкти інвестиційного процесу при прийнятті рішень орієнтуються не стільки на формальні показники, скільки на внутрішні відчуття й оцінки інвестиційного клімату, що Кейнс назвав “тваринним чуттям”.

По-четверте, суб'єкти інвестиційного процесу зіштовхуються з необхідністю зіставлення цінностей у різні періоди часу.

Остання обставина найбільше суттєва з погляду побудови формальної моделі інвестиційного попиту. Інвестор, вкладаючи гроші в інвестиційний проект, розраховує одержати певний прибуток, тобто прибутки від проекту повинні перевищувати вкладений капітал.

Проте прибутки від реалізації проекту надходять у різні періоди часу, тоді як капіталовкладення в проект потребуваються одразу. Тому і майбутні прибутки потрібно оцінити в сьогоднішній шкалі цінностей. Це робиться за допомогою методу дисконтованої оцінки чистих грошових потоків.

Якщо потрібно обчислити, скільки через n років буде коштувати 1000 гривень, необхідно помножити цю суму на (1+R)n . І навпаки, якщо необхідно дізнатися, скільки коштує сьогодні можливість одержати 1000 гривень через n років, то 1000 гривень потрібно розділити на (1+R)n, де R - норма дисконту. Норма дисконту за своїм економічним змістом є мірою переваги сьогоднішньої цінності над майбутньою.

Будь-який інвестиційний проект економічно доцільний, якщо дотримується нерівність:

D1 + D2 + D3 + … +Dn

K0? ------- -------- ------- ------- ,

(1+R) +(1+R)2+ (1+R)3 + (1+R)n

де D1, D2,,… Dn - потоки чистих номінальних доходів від проекту в момент часу 1,2,...n; К0 - стартові капіталовкладення в проект; R - норма дисконту.

Значення норми дисконту, що перетворює дану нерівність у рівність, називається граничною ефективністю капіталу (R*).

Інвестор ранжує інвестиційні проекти за нормою граничної ефективності капіталу і відбирає ті з них, де R* максимальна.

Гранична ефективність капіталу не є якоюсь конкретною процентною ставкою, вона служить тільки як оцінний показник, прив'язаний до умов економічної кон'юнктури через ставку відсотка. Але на її значення впливає також цілий ряд чинників, які найчастіше важко піддаються аналізу і відбивають суб'єктивні відчуття підприємців із приводу того, що в даний час прийнято називати інвестиційним кліматом. Проте вона не може бути нижче процентної ставки по альтернативних активах із високим ступенем надійності [14,c.59].

Очевидно, що обсяг інвестиційного попиту буде тим вищим, чим менша поточна ставка відсотка по альтернативних активах. Тому інвестиційний попит можна уявити як убутну функцію від ставки відсотка:

I = Ii (R*- i )

де Ii - гранична схильність до інвестування;

R*- гранична ефективність капіталу.

В даний час такий підхід до добору й оцінки ефективності інвестиційних проектів є переважним. Відповідно до базової методики ЮНIДО, використовуваної в даний час в абсолютній більшості випадків при оцінці інвестиційних проектів, розраховується аналогічний R* показник - внутрішня норма дохiдностi.

Розділ 4. Гранична ефективність капіталу та інвестицій

інвестиційний капітал економіка

Гранична ефективність капіталу - показник, який характеризує спiввiдношення приросту рiвня прибутковостi додатково залученого капiталу i приросту середньозваженої вартостi капiталу; показник вiдношення приросту очiкуваного доходу, що приносить додаткова одиниця iнвестицiї, i цiни залучення цiєї одиницi iнвестицiйних ресурсiв. Забезпечення безперервного процесу відтворювання основних фондів досягається за рахунок своєчасного їхнього відновлення при зносі і вибутті.

Основною умовою нарощування виробничих потужностей, подолання спаду виробництва в сільському господарстві, досягнення фінансової стабільності і підйому економіки галузей є пожвавлення інвестиційної діяльності.

Головним джерелом фінансування капітальних вкладень є власні засоби підприємств. До них відносяться:

1. прибуток від основної виробничої діяльності;

2. амортизаційні відрахування;

3. засоби фонд економічного стимулювання в тій частині, які використовуються на капітальні вкладення;

4. інші засоби господарства.

Формування капітальних вкладень в період переходу до ринкових відносин повинне здійснюватися не тільки за рахунок власних ресурсів підприємств, але при використанні позикових засобів.

Серед позикових джерел виділяються:

1. кредити банків;

2. внески учасників акціонерних товариств;

3. надходження від продажу акцій.

Формування капітальних вкладень в період становлення багатоукладної економіки повинне здійснюватися як за рахунок власних ресурсів підприємств, так і за рахунок кредитів банку і державних інвестицій. В цьому виявляється поєднання різних форм власності. Саме наявність різних форм власності передбачає залучення в інвестиційний процес фінансових засобів держави, комерційних організацій і окремих громадян [9, c. 83]. Ринок інвестицій в найбільшій мірі виявляється через політику кредитування банками. Сільськогосподарські підприємства в ринкових умовах кредитуються переважно комерційними банками. Вони надають кредити під конкретні проекти. При цьому за діяльністю підприємства встановлюється фінансовий контроль збоку банку. В той же час кредитування капітальних вкладень комерційними банками має і серйозні недоліки: 1 -- високі процентні ставки на кредит; 2 -- надання засобів на порівняно короткий період. Це стримує розвиток сільського господарства і не сприяє ефективному використанню ресурсів.

Капітальні вкладення дають певний ефект від їхнього застосування через певний час після їхнього переходу в основні фонди. При цьому необхідно враховувати, що їхня віддача є співвідношення прибутку, отриманого від капітальних вкладень, з відсотковою ставкою за кредит. Зворотність інвестицій представляє собою відношення суми прибутку до загального розміру інвестицій, виражене у відсотках. Рівень зворотність інвестицій порівнюють з відсотковий ставкою за кредит. В тому випадку, якщо рівень зворотність інвестицій вище за процентну ставку за кредит, то товаровиробнику доцільно збільшити капітальні вкладення.

Розрізняють поняття граничної ефективності капіталу і граничної ефективності інвестицій. Гранична ефективність капіталу -- це віддача від додаткової одиниці вкладень. Гранична ефективність інвестицій -- це ставка відсотка за кредит, при якій встановлюється рівновага ціни попиту і ціни пропозиції капітального товару. Чим вище відсоткова ставка, тим нижче попит на кредит. З іншого боку, чим вище відсотковий ставка, тим вище пропозиція кредиту.

На результати ефективності інвестицій і капітальних вкладень роблять вплив організаційно-виробничі і економічні чинники. Підвищення ефективності інвестицій і капітальних вкладень виявляється:

1. в зростанні продуктивності праці;

2. в збільшенні виходу валовой продукції; + в зниженні собівартості виробництва продукції. Підвищення ефективності інвестицій і капітальних вкладень досягається за рахунок:

3. скорочення вартості будівництва виробничих об'єктів, реконструкції будівель і споруд;

4. впровадження комплексної механізації виробничих процесів;

5. використання дешевих матеріалів місцевого виробництва;

6. поліпшення проектування сільськогосподарських об'єктів.

7. зниження кошторисної вартості проектно-конструкторських робіт;

8. комплексності вкладень у виробничу сферу;

9. застосування прогресивних технологій при будівництві об'єктів [16, c. 39].

Як стверджують іноземні експерти, без інвестицій не може бути економічного зростання, не може бути високого рівня життя. Заохочення іноземних та внутрішніх інвестицій, що має на меті підвищення потенціалу виробництва, і є пріоритетним завданням державної політики. Але іноземні інвестиції, й внутрішні інвестиції неможливо залучити до економіки, скажімо, за допомогою певного декрету. Закордонні спостерігачі і радники постійно зауважують, що в Україні не виконуються в повному обсязі ринкові правила. Це стосується, в першу чергу, промисловості. Великим підприємствам полегшений доступ до інвестицій і, на противагу малим приватним підприємствам, які не мають такого доступу, вони знаходяться в більш вигідному становищі. Серед причин, через які не надходять інвестиції, також невизначені відносини власності, повільні темпи приватизації, недостатня прозорість економічної діяльності, невисокі стандарти розвитку банківської системи, непрозора політика щодо інвестицій.

Висновки

Сучасна інвестиційна ситуація в Україні оцінюється вітчизняними експертами й іноземними вкладниками як досить складна. Створення сприятливого інвестиційного клімату потребує значних зусиль.

По-перше, для збільшення обсягів власних інвестиційних ресурсів господарських суб'єктів необхідно запровадити зміни у податковому законодавстві. Новий податковий кодекс знаходиться на обговоренні у Верховній Раді, але зрушень поки що немає. А без скорочення податкового навантаження й досягнення стабільності ставок податків досить важко забезпечити зростання інвестиційних ресурсів.

Очевидно, що необхідно спростити процедури державної реєстрації підприємств за участю іноземних суб'єктів. Це можна зробити шляхом внесення змін і доповнень до чинного законодавства. Варто запровадити механізм страхування ризиків як національних, так і іноземних інвесторів шляхом надання компаніям певних пільг у випадку здійснення ними страхування та перестрахування інвестиційних коштів капіталовкладників.

Необхідно активно розвивати інфраструктуру інвестиційної діяльності шляхом формування інвестиційної бази фондового ринку, створення двосторонніх агентств, організації робочих груп з питань інвестиційного співробітництва між країнами.

Проте ці заходи, звичайно, не вирішують усіх проблем забезпечення стабільного розширеного відтворення капіталу в Україні. Дослідження умов і наслідків національного й іноземного інвестування в країнах, що розвиваються, або здійснюють радикальні економічні перетворення, з їхньою подальшою екстраполяцією на Україну, дає змогу зробити висновок про те, що основним джерелом національного інвестування є валовий внутрішній продукт, тобто внутрішні, а не іноземні інвестиції.

Через слабкість вітчизняного підприємницького капіталу, низьку спроможність його накопичення ефективна підтримка і розвиток базових галузей в Україні можливі зараз тільки за допомогою держави. В цих галузях необхідно зберігати домінуючу роль державного капіталу, що, в свою чергу, потребує відновлення інвестиційної функції державного бюджету.

Нині будь-які вкладення в реальний сектор економіки внаслідок вузькості ризику малопривабливі як для банківського капіталу, так і для іноземних інвесторів. Потенційні інвестори надають перевагу вкладанню коштів у суттєво дохідніші й надійніші фінансові активи, в тому числі у цінні папери. Зараз перед державою стоїть потреба усунення штучних переваг банківського капіталу над промисловим. Кредитна і процента політика, методи фінансування дефіциту бюджету повинні підтримувати норму прибутку у сфері банківських, валютних і спекулятивних операцій не вище від середньої норми прибутку, яка має місце у промисловості.

Державна політика має бути спрямована на розробку механізмів, які дадуть змогу утримувати вітчизняний капітал у національному економічному просторі без введення екстраординарних заходів на зразок державної монополії на зовнішньоекономічну діяльність, а також створити передумови для активного залучення внутрішнього капіталу, включаючи приватні заощадження населення.

Незважаючи на те, що потреби національної економіки в іноземних інвестиціях вимірюються в десятках мільярдів доларів, за існуючого інвестиційного клімату і наявної інвестиційної інфраструктури освоєння іноземних інвестицій в таких обсягах зараз видається просто абстракцією. Для щорічного залучення навіть 4-5 млрд доларів іноземних інвестицій необхідно кардинально поліпшити інвестиційний клімат, інвестиційну інфраструктуру, фінансовий та банківський менеджмент, здійснити лібералізацію національної законодавчої бази.

Іноземні інвестиції найактивніше і стабільно йдуть не туди, де вони найбільш потрібні, а туди, де вже інтенсивно здійснюються капіталовкладення, забезпечуючи динамічне зростання економіки і швидке вдосконалення економічної структури. Тобто, іноземні інвестиції притягуються внутрішніми інвестиціями і перспективами одержання прибутків. Тому надактуальним завданням є створення сприятливих умов для функціонування національних інвесторів, початок діяльності яких слугуватиме важливим індикатором для іноземних інвесторів. Іноземні інвестиції йдуть передусім туди, де уряди країн вже довели свою здатність здійснювати економічні реформи, насамперед, за рахунок власних джерел. За допомогою іноземних інвестицій можна досягти значних успіхів у модернізації і динамізації розвитку окремих виробництв, навіть цілих галузей, а також розвитку експортного потенціалу.

Спираючись на іноземні інвестиції, неможливо досягти стабільності і якісного зростання економіки в цілому. Особливо в найсучасніших і високотехнологічних секторах. Для успішного залучення іноземних інвестицій надавати пільги іноземним інвесторам необхідно. Проте набагато більше значення має сприйняття іноземними інвесторами країни як стабільної, передбачуваної, а її економіки - як такої, де макроекономічна стабільність асоціюється не лише з низькими темпами інфляції, а й з послідовним розвитком, включаючи стабільні темпи зростання виробництва, платоспроможний попит, що розширюється, а також економічну структуру, яка постійно модернізується.

Список використаної літератури

1. Дегтярьова Н. Теоретичні засади інвестивуння на ринку цінних паперів // Ринок цінних паперів. Вісник Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (укр.).- 2002.- № 9.- C.33-41

2. Вайцеховська В.В. Іноземне інвестування в умовах інтеграції України у світову економіку // Актуальні проблеми економіки (укр.).- 2006.- № 8.- C.55-61

3. Захарін С.В. Удосконалення механізму інтеграції України з європейським ринком інвестицій // Проблеми науки (укр.).- 2006.- № 5.- C.2-8

4. Іваніненко-Свинцицька І.Є. Інвестиційний клімат в Україні: його формування, ключові параметри та характеристики // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2002.- № 4.- C.64-70

5. Кухленко О., Смірнова О. Стратегія інвестиційної діяльності в Україні // Економіка України (укр.).- 2002.- № 11.- C.22-27

6. Ковалишин П.В., Старостін А.А. Проблеми іноземного інвестування // Фінанси України (укр.).- 1999.- № 11.- C.79-88

7. Лисяк Л.В., Шумський В.М. Реальність потенційних джерел інвестиційної діяльності в Україні // Фінанси України (укр.).- 2000.- № 2.- C.74-79

8. Лукінов І.І. Інвестиційна політика в стабільному економічному розвитку // Економіка України (укр.).- 1999.- № 10.- C.4-10

9. Малиняк Б.С. Бюджетні інвестиції як інструмент прискорення реформування реального сектора економіки України // Актуальні проблеми економіки (укр.).- 2006.- № 8.- C.82-91

10. Мусієнко Т. Валютна політика та інвестиції // Вісник Національного банку України (укр.).- 1999.- № 12.- C.11-15

11. Піріашвілі О.Б., Школа І.М. Проблеми інвестиційного процесу в регіонах України // Регіональна економіка (укр.).- 2002.- № 2.- C.68-74

12. Поліщук Г.М. Особливості сучасного етапу інвестиційної діяльності на впровадження досягнень науки і техніки у виробництво // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2002.- № 4.- C.52-56

13. Пономаренко В.С. Методологічні аспекти стратегічного управління інвестиційними процесами // Фінанси України (укр.).- 2002.- № 10.- C.3-9

14. Омельченко О.А. Шляхи прискорення інвестування української економіки // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2002.- № 4.- C.58-62

15. Стирський М.В. Макроекономічні умови здійснення інвестиційної діяльності // Фінанси України (укр.).- 1999.- № 12.- C.115-121

16. Тягунська Т.Д. Класифікація інвестицій // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2006.- № 9.- C.37-41

17. Чумаченко М.Г. Напрями інвестиційної політики в промисловості // Економіка України (укр.).- 1999.- № 11.- C.11-19

18. Чижова В.І. Інвестиційна діяльність у процесі приватизації // Фінанси України (укр.).- 2000.- № 1.- C.66-76

19. Школа І.М., Вдовічен А.А. Умови залучення інвестиційних ресурсів в економіку регіонів України // Регіональна економіка (укр.).- 2002.- № 2.- C.54-68

20. Юрчишин В. Нові інвестиційні виклики для України // Финансовые риски (рус.).- 2006.- № 2.- C.9-14

Размещено на Allbest.ru