Моделі ринку. Конкуренція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: «Моделі ринку. Конкуренція»

Зміст

Вступ

1. Основні моделі ринку

2. Конкуренція

3. Основні конкурентні моделі ринку

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм , що складається з величезної кількості різноманітних виробничих, комерційних, фінансових і інформаційних структур, що взаємодіють на фоні розгалуженої системи правових норм бізнесу, і що об'єднуються єдиним поняттям - ринок.

По визначенню ринок - це організована структура, де "зустрічаються" виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії попиту споживачів (попитом називається кількість товару, що споживачі можуть купити по певній ціні ) і пропозиції виробників (пропозиція - це кількість товару, що виробники продають по певній ціні ) встановлюються і ціни товарів, і обсяги продажів. При розгляді структурної організації ринку визначальне значення має кількість виробників (продавців) і кількість споживачів (покупців), що беруть участь у процесі обміну загального еквівалента вартості (грошей) на якийсь товар. Ця кількість виробників і споживачів, характер і структура відношень між ними визначають взаємодію попиту і пропозиції. При цьому ринки приймають самі різні форми. Найближча автозаправна станція, закусочна, магазин грамплатівок, пришляховий ларьок фермера - усе це звичайні ринки. Нью-Йоркська фондова біржа і Чикагська зернова біржа - це уже високорозвинені ринки, на яких покупці і продавці відповідно акцій, облігацій і сільськогосподарської продукції з усього світу встановлюють контакт один з одним. Подібною уявою й організатори аукціонів зводять разом покупців і продавців предметів мистецтва, худоби, держаного сільськогосподарського устаткування, а іноді і нерухомості. Відомий на всю Америку футболіст і його агент ведуть переговори про контракт із власником команди Національної футбольної ліги. Випускник хімічного факультету розмовляє з представниками фірм "Юніон карбайд" і "Дюпон" в університетському бюро, що допомагає випускникам одержати роботу. Всі ці ситуації, що зв'язують потенційних покупців із потенційними продавцями, утворюють ринки. Як випливає з наведених прикладів, одні ринки є локальними, тоді як інші носять національний або міжнародний характер.

Деякі відрізняє особистий контакт між пред'явником попиту і постачальником, а інші є безособовими -- на них покупець і продавець ніколи не бачать або зовсім не знають один одного. Існує безліч видів ринків.

1. Основні моделі ринку

Американська, або ліберальна, модель ринку у своєму класичному вигляді існувала з початку XX ст. аж до кінця 20-х років (економічної кризи 1929-1933 рр.). Ця модель була модифікована в ході реалізації "нового курсу" Ф.Д. Рузвельта та широкого вико-ристання кейнсіанських методів регулювання після другої світової війни. Риси ліберальної моделі ринку збереглися й досі, що пов'язано з наявністю величезного внутрішнього ринку, провідних позицій американських монополій на світовому ринку, слабкістю профспіл-кового руху соціально-демократичного напряму і рядом інших факторів.

Характерними рисами американської моделі ринку можна назвати такі: регулювання економіки здійснюється за залишковим принципом, тобто регулюються ті аспекти відтворення, які не піддаються ефективному регулюванню на основі вільної конкуренції. Залишковий характер має також соціальна політика, яка повинна поповнити те, що не може зробити ринок, сім'я для задоволення соціальних потреб громадян. Для американської моделі ринку характерна значно менша частина держбюджету у ВВП і менша час-тина соціальних витрат. По-перше, це пов'язано з іншою функцією податкової системи: податки беруться не тільки для перерозподілу доходів, а скоріше для впливу на рівень цін для зміни структури пропозиції та попиту (наприклад, американська система екологіч-них податків). По-друге, це пов'язано з іншою структурою держав-них витрат: більш низький рівень державних інвестицій (за винятком інвестицій у ВПК, аерокосмічну промисловість та ін.), вищий рівень державних закупок і витрат на підтримку стабільності валютної системи. До особливостей американської моделі ринку належить яскраво виявлений антициклічний, антиінфляційний характер втручання держави в ринкову економіку.

Посилення державного регулювання після другої світової війни суттєво модифікувало ліберальну модель ринкової економіки у європейських країнах. Ці процеси були пов'язані не тільки з потребами самого ринку, а й з особливостями класових відносин, необхідністю великих трансформацій у виробництві та рядом інших економічних і політичних факторів.

Німецька, або неоліберальна, модель ринку. Державне регулювання, згідно з цією моделлю, спрямоване на усунення перешкод вільної конкуренції, передусім таких, які створюються самою вільною конкуренцією. Тут наявний відхід від залишкового принципу регулювання ринку, оскільки визнається необхідність свідомої підтримки відтворення умов вільної конкуренції та заперечується стихійний характер відтворення подібних умов. Під умовами вільної конкуренції крім приватної власності на фактори виробництва і товари розуміють таку ситуацію, коли розширення ринку здійснюється у зв'язку із зростанням кількості господарських одиниць і поглибленням суспільного поділу праці на основі структурної перебудови економіки.

Автори німецької моделі, враховуючи давні і вагомі позиції соціалдемократії в країні, виходили з наявності суспільних інтересів товаровиробників. Останні виражені не через концентрацію частин сукупного доходу в руках держави, а швидше через зростання ринку для всіх. Поняття "ринок для всіх", "добробут для всіх" означають таке зростання ринку, тобто таке зростання суми товарних вартостей, які протистоять одне одному як еквіваленти, що супроводжується зростанням доходів більшості суб'єктів ринку і зростанням купівельної спроможності грошової одиниці. На думку Л. Ерхарда, концентрація капіталу і доходів у руках окремих суб'єктів, врешті-решт, завдає шкоди зростанню ринку, оскільки підриває інвестиційні процеси в інших галузях та обмежує купівельну спроможність населення. Дійсно, концентрація капіталу і доходу як результат конкуренції перетворюється в суттєве гальмо для розвитку ринку, що наочно чітко виявилось у кризі 1929-1933 рр., спровокованій значною мірою ціновою політикою монополій. Нагромадження капіталу у формі зростання господарських одиниць та вирівнювання структури економіки містить більше передумов для зростання ринку, ніж нагромадження капіталу у формі зростання розмірів господарських одиниць при незмінній структурі економіки.

Нагромадження капіталу у формі зростання кількості господарських одиниць і регулярних перебудов в економіці припускає відділення нових капіталів із старих, що неможливо без розвинутої банківсько-кредитної системи, яка забезпечує концентрацію і перелив капіталів, вільних від продуктивного використання. Кожний товаровиробник не лише виробляє окремий товар та бореться за місце на ринку, а й сприяє виробництву інших товарів, оскільки збуджує потреби в інших суб'єктів ринку, примушує їх більше виробляти, оскільки здійснює нагромадження чи за межами своєї господарської одиниці, чи у формі диверсифікації виробництва в межах свого підприємства. Отже, конкуренція виступає не тільки як боротьба за місце на ринку, а й як взаємодія різних ланок суспільного поділу праці, яка дає поштовх зростанню ринку. Підтримка цієї (другої) сторони конкуренції і є предметом регулю-вання у рамках німецької моделі ринку.

Відмінністю німецької моделі є регулювання економіки через кредитно-грошову політику, а не бюджетно-фінансову, що пов'язано з традиційно вищою організацією фінансового капіталу в Німеччині порівняно із США. Вплив на рівень цін, структуру попиту і пропозиції здійснюється не через податкову систему (американська модель), а скоріше через підтримку оптимального поєднування між величиною сукупного позичкового капіталу та величиною капіталу, зайнятого у промисловості та торгівлі і пов'язану з цим величину відсотка.

Важливим каналом регулювання ринку за німецькою моделлю є валютно-фінансове регулювання. Останнє здійснюється через заохочення експорту як джерела валюти і сприяння такому імпорту, який через насиченість внутрішнього ринку і зміцнення купівельної спроможності марки забезпечує сприятливий валютний курс для марки. Підтримка курсу марки неможлива без підтримки позитивного торгового і платіжного балансу.

Специфіка німецької моделі виявляється також в бюджетно-податковій політиці. Розміри податків і держбюджету узгоджуються із зростанням економіки. Держава вилучає ту частину доходів, яка не може бути ефективно реалізованою на ринку без "перегріву" кон'юнктури і посилення інфляційного тиску. Податкова політика спрямована на стримування надмірного зростання у рамках складеної неефективної структури економіки і ставить безпосереднім завданням не перерозподіл доходів, а заморожування інфляційних доходів.

Особливе місце в німецькій моделі займає політика доходів і зайнятості. Держава заохочує доходи всіх виробників (власників і найманих працівників), які роблять внесок у зростання ринку, включаючи його експортну частину, прогресивні структурні зрушення в економіці. Зростання доходів населення в цілому і окремих його груп пов'язується із збільшенням купівельної спроможності марки наоснові зростання продуктивності праці і насиченості внутрішнього ринку. Ведеться систематична боротьба з надмірною диференціацією у рівнях" доходів як фактора обмеження ринку.

Німеччина займає середнє місце серед розвинених країн по частці держбюджету у ВВП і коефіцієнту Джині, який характеризує диференціацію населення за рівнем доходів. Зайнятість розглядається як результат своєчасних структурних перебудов на основі ефективності економіки і швидких темпів її зростання, підтримки стабільності німецької марки. Спостерігається більш високий рівень зайнятості, ніж у США (до кінця 70-х років), проте менший, ніж у Японії і Швеції.

Англійська, або європейсько-кейнсіанська, модель ринку була найпоширенішою у повоєнній Великобританії, Франції, Італії, У міру розвитку західноєвропейської інтеграції у 60-80-ті роки XX ст., уніфікації господарських механізмів відбувався процес розмивання цієї моделі і посилення рис німецької моделі ринку.

Для англійської моделі характерна наявність значної за масштабами і часткою державної власності, здійснення державних закупок у великих розмірах,: значні державні інвестиції для підтримки зайнятості, вирішення соціальних завдань. Державний бюджет виконує значною мірою функції концентрації попиту в руках держави, яка отримує доходи через виробництво і реалізацію товарів і витрачає їх на монопольне установлених умовах. Звідси виникає схильність до інфляції як результат державного регулювання.

У рамках американської і німецької моделей ринку держбюджет-це фактор впливу на структуру і обсяг пропозиції, ос-кільки податки, дотації, субсидії, податкові кредити, держкредити збільшують рівень цін на одні товари і знижують його на другі, крім того, держбюджет повинен заморожувати інфляційні доходи.

В англійській моделі держбюджет виступає Як фактор впливу на попит шляхом концентрації, перерозподілу доходів, які змінюють структуру попиту і впливають на ціни через зміну попиту.

Характерною рисою англійської моделі ринку є державна власність на підприємства капіталоємних і малорентабельних галузей, продукція яких істотно впливає на рівень витрат в інших галузях, особливо експортних. Розвиток інтеграційних процесів у Західній Європі супроводжувався згортанням економічно неефективних виробництв, що привело до скорочення масштабів державної власності. Такі виробництва, які необхідні для нормального процесу відтворення, виносяться в країни, що розвиваються та переходять до ринку.

Необхідно відзначити, що вплив на рівень цін шляхом концентрації попиту в руках держави - це ринковий метод регулювання ринку, несумісний з методами адміністративного розподілу товарів і пов'язаний з цим адміністративним установленням цін. Проте в економічній політиці Великобританії, франції і ряду інших країн останні методи були поширені під час війни та в повоєнні роки.

Шведська модель ринку була поширена у Скандинавських краї-нах, зустрічалась на окремих етапах реформи в Іспанії, Португалії, Греції. Для цієї моделі характерне переважання соціал-демократичного підходу до економічної політики. За шведською моделлю регулювання ринку здійснюється передусім через регулювання трудових відносин на загальнонаціональному рівні (наприклад, вста-новлення тарифних ставок) і через державну власність на підприємствах, які забезпечують відтворення робочої сили і формування величини вартості робочої сили.

Характерною рисою шведської моделі є сильна соціальна політика, яка забезпечує найменшу диференціацію населення за рівнем доходів, і високий рівень зайнятості, який припускає державні витрати на перекваліфікацію робітників і підтримку чисельності робочих місць. Порівняно з США частка витрат на перекваліфікацію робітників в держбюджеті вища, ніж частка витрат на допомогу по безробіттю. Порівняно з Великобританією зайнятість підтри-мується більшою мірою через перекваліфікацію робітників, ніж через підтримку чисельності робочих місць. Соціальна політика забезпечує високий рівень задоволення соціальних потреб через трансфертні платежі (безкоштовні послуги чи послуги за пільговими цінами).

Для шведської моделі характерні протиріччя між підтримкою зайнятості реалізацією соціальних програм, з одного боку, і забезпеченням високих темпів зростання, підвищенням ефективності, боротьбою з інфляцією - з другого боку. Загострення цих проти-річ виявляється в розмиванні деяких корінних рис шведської моделі. Зокрема, мав місце перехід до укладання трудових договорів на рівні окремих галузей і підприємств, здійснювалась приватизація частки комунального майна і підприємств держсектора, відбувалось скорочення ряду трансфертних платежів та пільг тощо. Розвиток виробничої демократії дав змогу організаціям працівників вирішувати самим деякі питання, які пов'язані з організацією праці, порядком прийому на роботу та звільнення з роботи, участі в роботі правління компаній.

Розвиток інтеграційних процесів в Західній Європі, залучення в нього шведського капіталу (відплив капіталу з країни, створення спільних підприємств), посилення іноземної конкуренції і нестабільності крони сприяли перегляду економічної політики шведськими соціал-демократами у 80-х роках.

Японська модель ринку. В цій моделі основним суб'єктом є корпорація зі специфічною внутрішньою структурою. Власником кор-порації є юридична особа, представлена фізичними особами, які привласнюють доход у вигляді не підприємницького прибутку, а заробітної плати за виконання специфічних функцій (розрив у рівнях максимальної та мінімальної -заробітної плати становить не більше 5-6 разів,(на відміну від США, де такий розрив досягає 10-11 разів) і у вигляді дивідендів по акціях, причому частка доходів у вигляді дивідендів по акціях невелика.

Для японських корпорацій характерні особливі методи закріплення робочої сили за підприємством: патерналізм на рівні корпорації, довгострокові трудові угоди, сприяння корпорації у вихованні своїх працівників, отриманні ними кваліфікації та освіти, набір пільг, створення умов для професійного розвитку і творчості.

Перелив капіталу між корпораціями здійснюється через рух банківського капіталу: частка позичкових засобів значно перевищує частку засобів, які отримують від продажу акцій. Звідси більше значення має регулювання через банківсько-кредитну систему і менше - через бюджетно-податкове регулювання.

Для японського ринку характерне групування дрібного і середнього бізнесу навколо корпорацій, які закуповують продукцію цих підприємств.
Провідні позиції Японії у світовій торгівлі дають змогу підтримувати стабільність єни за допомогою експортно-імпортних операцій, які формують сприятливе для неї співвідношення цін товарів, .які виражені у єнах, та цін товарів, які виражені у будь якій іншій валюті.

За японською моделлю ринку використовуються також і адміністративно-економічні методи регулювання. (наприклад, встанов-лення строків і розмірів оновлення устаткування конкретним корпораціям із зазначенням штрафних санкцій за невиконання, прийняття державних рішень про перенесення підприємств тощо).

Моделі ринку в нових індустріальних країнах, що розвиваються, характерні для повоєнного розвитку таких країн, як Бразилія, Мексика, Аргентина, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Індонезія, Єгипет та ін. Характерна риса цих моделей полягає у зламі традиційних структур і формуванні ринково-підприємницьких відносин на основі створення підприємств новітньої технології та включення в міжнародний поділ праці на цій основі. Ці процеси здійснюються за рахунок державних ресурсів, які управляються безпосередньо державою чи передаються в тій чи іншій формі національним підприємцям, а також за рахунок залучення іноземного капіталу. Такі країни показують приклад рин-ку, який створюється самою державою за власний рахунок. Держава створює комбінацію підприємств, що можуть самостійно господарювати, бути джерелом валютних доходів чи ринком збуту для інших підприємств. Значна частка державних інвестицій визначає державний контроль за різними сторонами відтворення, включаючи ціни на деякі товари. Інфляційні тенденції пов'язані з значними державними інвестиціями і державним регулюванням. Проте вони частково паралізуються зовнішньоекономічною активністю, яка притягує в країну стійку іноземну валюту, забезпечує завантаження потужностей, структурний маневр національних економік і пов'язані з цим високі темпи економічного зростання. Ефективність цих моделей пов'язана також з невеликими територіями таких країн, як Тайвань, Сінгапур, Південна Корея, високою щільністю населення, Моделі ринку в нових індустріальних країнах відрізняються від моделей ринку тих країн, що розвиваються, де підприємницька форма власності взаємодіє з традиційними формами власності, підкоряє їх своєму руху, проте не витискує їх з економіки, а також різко відрізняються від моделей ринку тих країн, що розвиваються, де підприємницька форма власності співіснує з нетрадиційними при слабкій взаємодії з ними, що виражає "анклавний характер" розвитку підприємництва.

Різні моделі ринку можуть бути згруповані за формами власності та механізмом регулювання. Питання про частку державного бюджету у ВВП виражає кількісну сторону регулювання. Якісна сторона регулювання виявляється через механізм регулювання. Порівняльний аналіз різних механізмів регулювання дає змогу виділити такі ознаки: по-перше, об'єкти регулювання (вплив на про-позицію, тобто на структуру і обсяги сукупного виробництва, вплив на попит як результат зрушень у розподілі доходів); по-друге, еко-номічні способи регулювання (бюджетно-податковий, грошово-кре-дитний, валютно-фінансовий, інвестиційний, адміністративно-еко-номічний), які виражають способи впливу на пропозицію і попит;
по-третє, неекономічні способи регулювання (правовий, моральний, політичний механізми).

ринок конкуренція модель

2. Конкуренція

Чисто конкурентні ринки припускають велике число незалежно чинних покупців і продавців, зацікавлених в обміні стандартних продуктів. Точніше, ми тут маємо на увазі не той тип ринку, до якого відносяться магазин грамплатівок і автозаправочні станції, де на загальний огляд вивішені цінники, а такі конкурентні ринки, як центральна зернова біржа, фондова біржа або біржа іноземних валют, де рівноважна ціна "виявляється" за допомогою узгоджених рішень покупців і продавців. Ми прагнемо також з'ясувати, як установлюються ціни на ресурсних ринках на основі рішень, прийнятих конкуруючими підприємствами - пред'явниками попиту, і на основі рішень, прийнятих конкуруючими домогосподарствами - постачальниками ресурсів.

Ключовим поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття конкуренції (competition) . Конкуренція - це центр ваги всієї системи ринкового господарства, тип взаємовідносин між виробниками з приводу встановлення цін і обсягів пропозиції товарів на ринку. Аналогічно визначається конкуренція між споживачами як взаємовідносини з приводу формування цін і обсягу попиту на ринку. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших . У суперництві на ринках мова йде про укладання угод і про частки участі в ринковій сфері. Конкурентна боротьба - це динамічний процес, що прискорює розвиток. Він служить кращому забезпеченню ринку товарами.

У якості засобів у конкурентній боротьбі для поліпшення своїх позицій на ринку компанії використовують наприклад , якість виробів, ціну, сервісне обслуговування, асортимент, умови постачань і платежів, інформацію через рекламу.

Функції конкуренції:

* Функція регулювання. Для того щоб устояти в боротьбі, підприємець повинний пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Звідси і фактори виробництва під впливом ціни направляються в ті галузі , де в них існує найбільша потреба.

* Функція мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс і ризик одночасно:

- підприємства, що пропонують кращу по якості продукцію або виробляють її з меншими виробничими затратами , одержують винагороду у вигляді прибутків ( позитивні санкції ). Це стимулює технічний прогрес;

- підприємства, що не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, одержують покарання у вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).

* Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до більш високої продуктивності , але і дозволяє розподіляти прибуток серед підприємств і домашніх господарств відповідно до їхнього ефективного внеску. Це відповідає пануючому в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.

* Функція контролю. Конкуренція обмежує і контролює економічну силу кожного підприємства. Наприклад, монополіст може призначати ціну. У той же час конкуренція надає покупцю можливість вибору серед кількох продавців. Чим досконаліша конкуренція , тим справидливіша ціна.

Політика в області конкуренції покликана піклуватися про те, щоб конкуренція могла виконувати свої функції. Керівний принцип "оптимальної інтенсивності конкуренції" у якості цілей політики в області конкуренції припускає, що:

- технічний прогрес у відношенні виробів і прогресів швидко впроваджується ( інновація під тиском конкуренції) ;

- підприємства гнучко адаптуються до мінливих умов (наприклад, схильності споживачів) (адаптація під тиском конкуренції).

Маштаб інтенсивності конкуренції визначається тим, як швидко перевага в прибутку губляться в результаті успішного відтворення інновацій конкурентам. У першу чергу це залежить від того, наскільки швидко конкуренти реагують на ривок уперед підприємства-піонера і наскільки динамічнний попит.

Відповідно до керівного принципу оптимальної інтенсивної конкуренції сприятливі умови для нормального функціонування суперництва з'являються тоді, коли мають справу з "широкою" олігополією із "помірною" індивідуалізацією продукції. "Вузька" олігополія із сильною індивідуалізацією продукції, навпаки, зменшує інтенсивність конкуренції.

3. Основні конкурентні моделі ринку

У залежності від співвідношення між кількістю виробників і кількістю споживачів розрізняють такі види конкурентних структур:

1. Велика кількість самостійних виробників деякого однорідного товару і маса відособлених споживачів даного товару. Структура зв'язків така, що кожний споживач, у принципі, може купити товар у будь-якого виробника, керуючись із власною оцінкою корисності товару, його ціною і власними можливостями придбання даного товару. Кожний виробник може продати товар будь-якому споживачу, керуючись тільки з власною вигодою. Жодний із споживачів не набуває якоїсь істотної частки загального попиту. Дана структура ринку називається поліполією і породжує, так звану, досконалу конкуренцію .

2. Величезне число відособлених споживачів і мала кількість виробників, кожний із яких може задовольнити значну частку загального попиту. Така структура називається олігополією, і породжує, так звану, недосконалу конкуренцію. Граничним випадком даної структури, коли масі споживачів протистоїть єдиний виробник, спроможний задовольнити загальний попит усіх споживачів, є монополія. У випадку, коли ринок представленний великим числом виробників, що пропонують гетерогенну (різнорідну) продукцію, то говорять про монополістичну конкуренцію.

3. Єдиний споживач товару і множина самостійних виробників. При цьому єдиний споживач купляє весь об'єм пропозиції товару, що поставляється всією множиною виробників. Дана структура породжує особливий тип недосконалої конкуренції, називаний монопсонією (монополія попиту).

4. Структура взаємозв'язків, де єдиному споживачу протиставиться єдиний виробник (двостороння монополія), взагалі не є конкурентною, але також не є і ринковою.

Висновки

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Але як будь-яке явище має свої плюси і мінуси. До позитивних чортів можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімум витрат, реалізацію принципом оплати по кількості і якості праці, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків - "перемога" одних і "поразка" інших, розходження в умовах діяльності, що веде до нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення й ін.

Надмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю з боку держави може призвести до створення так би мовити "держави в державі". Монополізм призводить до уповільнення науково-технічного прогресу, консервує низьку якість продукції, робить цю продукцію неконкурентноздатною на світовому ринку, втрачаються стимули перебування більш ефективних рішень функціонування в економіці й ін.

Конкуренція - визначальна умова підтримки динамізму в економіці, і в умовах конкуренції створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду продукції в порівнянні з монополією і плановою економікою.

Список використаної літератури

1. Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. М.: ДИС, 1997.

2. Курс экономической теории: Учебник/ Под общей ред. М.Н.Чепурина, Е.А. Киселевой. - Киров: «АСА», 2002.

3. Мочерний С.В. Економічна теорія.- К.: Академвидав, 2002.

4. Мочерний С.В. Основи економічних знань.- К.: Академія, 2002.

5. Основи економічної теорії.- К.: Знання-Прес, 2004.

6. Основи економічної теорії: Підручник/ Під ред. Предборського В.А.- К.: Кондор, 2002.

7. Рибалкін В.О., Хмелевський М.О., Біленко Т.І., Прохоренко А.Г. та ін. Основи економічної теорії.- К.: Видавничий центр "Академія", 2003.

8. Ткаченко А.А., Козаченко Б.Ф. Основи економічної теорії. Вступ до курсу.- Запоріжжя: ЗДУ, 1993.

9. Ткаченко Андрій Арсенійович Основи економічної теорії. Мікроекономіка.- Запоріжжя: ЗДУ, 1993.

10. Экономика: Учебник / Под ред. А.С. Булатова. -М.: Юристь, 2002.

Размещено на Allbest.ru