Виробнича потужність та виробнича програма підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема

ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ ТА ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВА

План

1. Поняття виробничої потужності. Принципи визначення виробничої потужності

2. Методика розрахунку виробничої потужності

3. Поняття та показники виробничої програми підприємства

4. Основні напрямки асортиментної стратегії

виробничий потужність програма асортиментна стратегія

1. Поняття виробничої потужності. Принципи визначення виробничої потужності

Виходячи з сучасних уявлень про виробниче підприємництво, зокрема, враховуючи відносну стабільність потреб ринку у виготовленій продукції, підприємство повинно довести своїм потенційним партнерам, що воно спроможне реально виготовляти необхідну кількість продукції у певні терміни й належної якості.

До найбільш важливих завдань, які стають перед підприємством в процесі його функціонування належать такі: які виробничі потужності потрібні і як вони будуть змінюватись у часі; яке устаткування потрібне, яким має бути рівень його продуктивності. Таким чином, виробничі потужності є найважливішою складовою виробничого потенціалу підприємства.

Виробнича потужність -- максимально можливий обсяг продукції встановленої номенклатури, яку може виготовити підприємство за певний період часу за умов раціонального використання обладнання та виробничих площ.

Виробнича потужність розраховується, як правило, на рік. Одиниці виміру виробничої потужності застосовуються різні залежно від характеру та типу виробництва, а також галузевої підпорядкованості, але за таким загальним правилом: виробнича потужність має визначатися в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік виготовлюваної продукції (послуг, що надаються). Здебільшого це натуральні або умовно натуральні вимірники за видами продукції.

Для багатономенклатурних виробництв потужність може визначатися також вартісним показником усього обсягу продукції. У паспорті такого підприємства потужність позначають двома вимірниками: у чисельнику -- натуральні показники за видами продукції; у знаменнику -- загальний вартісний (грошовий) показник.

У господарчий практиці розрізняють три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну.

Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції, розширення діючого або будівництва нового підприємства. Вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури продукції, і має бути досягнута протягом нормативного терміну її освоєння.

Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства.

Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки. Наприклад, у електроенергетиці та газовій промисловості -- для покриття так званих пікових навантажень в електро- та газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних робіт; в машинобудуванні та інших галузях -- для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування (агрегатів) і конструкційних матеріалів (тощо).

Розрахунки виробничої потужності підприємства базуються на таких основних методичних принципах:

Виробнича потужність визначається за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводиться можливе звуження номенклатури об'єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначення для кожної з них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик цього представника за допомогою розрахункового коефіцієнта трудомісткості.

Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва. Провідними вважаються найменш спроможні підрозділи (групи устаткування). Розрахунок виробничої потужності проводяться з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць та можливого внутрішньовиробничого кооперування. За наявності кількох провідних підрозділів підприємства виробнича потужність обчислюється за тими з них, які виконують найбільш трудомісткий обсяг робіт.

3. Виробнича потужність підприємства визначається кількістю
устаткування (виробничих площ). У розрахунки включається:

усе чинне та не чинне внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів;

устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду;

понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.

При розрахунках виробничої потужності не враховується резервне устаткування, яке не планується вводити в експлуатацію протягом розрахункового періоду, а також устаткування навчальних дільниць.

У монтажних цехах виробнича потужність, як правило, визначається з урахуванням площі. В розрахунки включається вся виробнича площа цеху за винятком центральних проїздів, інструментально-роздаткових комор, побутових та складських приміщень тощо.

4. Виробнича потужність підприємства визначається на підставі корисного фонду часу роботи одиниці обладнання (використання площі).

Визначається окремо для двох груп машин та агрегатів, а саме:

а) для машин і агрегатів безперервної дії (роботи):

Тк = 365 х 24 х (1 - р /100%), (2.1)

де 0 -- відсоток утрати робочого часу на поточний ремонт агрегату.

б) для машин і агрегатів дискретної дії:

Тк = Тн х (1 - р/100%), (2.2)

де Тн -- номінальний фонд часу роботи обладнання.

У свою чергу, номінальний фонд розраховується за такою формулою:

Тн = Др. x n х tзм. - Дпс х n х tckop., (2,3)

де Др. - кількість робочих днів;

n -- кількість робочих змін;

tзм. --тривалість однієї робочої зміни;

Дпс -- кількість передсвяткових днів;

tckop. --- час скорочення зміни у передсвятковий день.]

У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпечення оптимальної кількості діб роботи окремих технологічних ліній (цехів).

5. Виробнича потужність підприємства розраховується на підставі норм продуктивності устаткування, виробничих площ та трудомісткості виробів, норм виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. Якщо такі норми відсутні, можна використовувати власні розрахункові технічні норми, які враховують прогресивні досягнення значної кількості робітників однакових професій і ланок виробництва.

Підвищення продуктивності машин залежить, насамперед, від впровадження прогресивних технологій, що зумовлюється рівнем досконалості конструкції виготовлюваних виробів: простіша конструктивна схема виробів і окремих вузлів, вища їх технологічність у виробництві, нижча машиномісткість виготовлюваної продукції і менша її трудомісткість. Продуктивність машин і устаткування також залежить від якості заготовок, напівфабрикатів, меншого часу їх обробки, що означає виготовлення більшої кількості продукції.

6. Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд з провідними
цехами чи дільницями). Такі розрахунки необхідні для виявлення
невідповідності між потенційними можливостями з випуску продукції окремих виробничих підрозділів і забезпечення узгодженої
технологічної пропорційності між взаємозв'язаними виробничими ланками. Ступінь відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають через розрахунок і порівняння коефіцієнтів суміжності, що характеризують співвідношення потужностей провідного підрозділу та решти виробничих ланок.

Фактори збільшення виробничої потужності підприємства пов'язані з усіма основними елементами процесу виробництва. Зростання виробничих потужностей, обумовлене дією факторів, що впливають на підвищення продуктивності технологічного устаткування та робочих місць, знаходить своє відображення у величині трудомісткості виготовлюваної продукції. Знаючи величину й структуру трудомісткості продукції, а також ступінь відповідності її структурі парку устаткування, можна визначити можливий приріст випуску продукції за рахунок використання резервів збільшення виробничої потужності окремих підрозділів і підприємства в цілому. У загальному вигляді класифікація факторів, що впливають на величину виробничої потужності підприємства, показана нарис. 2.1.



Виходячи з належності підприємства до того чи іншого виду виробництва, спостерігаються вагомі відмінності у формуванні його системи машин та устаткування. Однак у всіх випадках на побудову системи машин і формування виробничих потужностей підприємства найбільш впливовими є конструктивно-технологічні особливості продукції та масштаб її виробництва. Всебічне врахування впливу цих факторів на стадії проектування нових, розширення та реконструкції діючих фірм дає можливість визначити структуру і технічні параметри окремих машин системи, а також обґрунтувати найбільш раціональну технологічну і просторову побудову системи машин і досягнення на цій основі максимального значення потужності.

У процесі виробництва на систему машин підприємства впливає сукупність факторів: зміна номенклатури та обсягів виробництва, застосування нових, більш досконалих машин і устаткування, матеріалів, технологічних процесів. Це обумовлює необхідність кількісної та якісної зміни окремих елементів системи, модернізації підсистем і системи в цілому, її відтворення.

Формування виробничих потужностей підприємства, досконалість організаційної побудови системи машин значною мірою залежать від рівня узгодженості пропускної здатності машин в окремій підсистемі (підрозділ, дільниці) і між підсистемами в межах системи машин усього підприємства. Отже, за кількістю, структурою та продуктивністю машини в підсистемах повинні бути підібрані так, щоб за одиницю часу вони могли виготовляти однакову кількість продукції. Якщо розглядати якість організаційної побудови системи машин підприємства в більш широкому плані, то принцип пропорційності повинен бути збережений також у пропускній здатності між окремими підсистемами, які функціонують на всіх рівнях її ієрархічної структури. Цим, вирішальною мірою, визначається обсяг робіт системи та виробнича потужність підприємства.

Розгляд виробничої потужності в контексті системи машин також потребує орієнтації на рикові параметри виробничої системи: конкурентоспроможність продукції, можливість інвестування, попит на продукцію і відповідну стратегію і тактику маркетингу та менеджменту щодо систем машин.

2. Методика розрахунку виробничої потужності

Розрахунки виробничої потужності проводяться відповідно до Типів виробництва. Розрахунок виробничої потужності у масовому виробництві. Величина виробничої потужності технологічної лінії за розрахунковий період (рік, квартал) визначається як співвідношення фонду робочого часу в цьому періоді та трудомісткості одного виробу (деталі), виражених в однакових одиницях виміру часу. Якщо треба обчислити виробничу потужність механічного цеху підприємства, то використовується наступна формула

М= Тк х g / t вup (2.4)

де Тк -- корисний фонд роботи часу одиниці устаткування;

g -- кількість устаткування;

t вup -- норма часу на одиницю виробу (деталі).

Для обчислення виробничої потужності складальної дільниці (складального цеху) застосовується наступна формула:

М= F * Тн / f *t , (2.5)

Де F--корисна виробнича площа дільниці (цеху);

Тн -- кількість робочих днів у розрахунковому періоді;

t -- тривалість циклу складання одного виробу, днів;

f-- виробнича площа, необхідна для складання одного виробу.

Розрахунок виробничої потужності у серійному виробництві.

У серійному виробництві виробнича потужність розраховується відносно типового представника, а саме

(2.6)

де tmun. -- трудомісткість обробки типового представника.

Якщо продукція комплектна, то виробнича потужність розраховується за наступною формулою

(2.7)

де tKOMn. -- трудомісткість комплекту.

У свою чергу, трудомісткість комплекту розраховується у такий спосіб:

(2.8)

де Ж -- кількість деталей і-го найменування, які входять од комплекту;

ti -- час обробки , і-ої деталі.

Розрахунок виробничої потужності у багатономенклатурному виробництві.

За розрахунків потужності багатономенклатурних виробництв у грошовому виразі обов'язково додається виробнича програма підприємства, стосовно якої визначено потужність.

У цьому типі виробництва потужність розраховується в три етапи:

1. Усе устаткування розбивається на групи відповідно до технологічних операцій; відповідно, по групам визначаються коефіцієнти виробничої потужності, а саме

Де п -- кількість найменувань виробів;

* Nj -- кількість виробів у-го найменування; >. tj-- час обробки одиниці у-го виробу по даній групі устаткування; Наведений вище коефіцієнт завжди має бути не менше одиниці.

2. З усіх визначених коефіцієнтів відповідно до угрупувань устаткування обирається один, який розраховано відносно провідної
групи (самий найменший).

3. Визначається виробнича потужність, з урахуванням коефіцієнта.

Показники виробничої потужності.

Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, який характеризує зміни її величини Протягом розрахункового періоду.

На підприємстві розраховуються наступні показники потужності:

потужність на початок року (вхідна потужність підприємства);

потужність на кінець року (вихідна потужність підприємства);

- середньорічна виробнича потужність.

Вихідна потужність розраховується за формулою:

Де Мвх. -- вхідна потужність підприємства;

Мотз -- збільшення потужності протягом розрахункового періоду внаслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;

Мр. -- нарощування виробничої потужності завдяки реконструкції або розширенню підприємства;

Мна -- збільшення (+) або зменшення (-) виробничої потужності, спричинене змінами в номенклатурі та асортименті продукції, що виготовляється;

Мв -- зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття (виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування.

Середньорічна виробнича потужність розраховується за формулою:

Де Мвв -- кількість введених в дію виробничих потужностей;

Мвив -- кількість виведених виробничих потужностей.

вв -- кількість місяців із моменту введення виробничих потужностей до кінця року; виб. -- кількість місяців із моменту вибуття виробничих потужностей до кінця року.

Коефіцієнт використання виробничої потужності визначається шляхом ділення обсягу виробленої у розрахунковому періоді продукції на середньорічну величину потужності.

Визначення й регулювання резервної потужності підприємства здійснюється за допомогою розрахунків необхідної кількості резервних агрегатів (груп устаткування) та обґрунтування розмірів експериментально-дослідницьких виробництв.

Величина резервної потужності для основного виробництва розраховується за формулою

де Мн.п. -- потужності,які виробляють нові види продукції;

Кп.т. -- коефіцієнт, який враховує зростання трудомісткості або зниження продуктивності. Формування резервної потужності досягається такими двома основними шляхами:

досягненням гнучкого перебудування (пристосування) відповідно до кон'юнктури ринку;

створюванням постійного резерву, який виключає необхідність адаптації.

Повний резерв виробничої потужності підприємства розраховується за формулою:

Де Кп.н. --коефіцієнт передбачуваного зростання трудомісткості технологічної підготовки виробництва нової продукції у порівнянні з аналогами;

Тпа -- трудомісткість технологічної підготовки виробництва аналогічної замінюваної продукції;

Кп -- коефіцієнт переводу Тпа в одиниці виміру Мнп і Мт;

Mm -- потужність підрозділів підприємства, які зайняті технологічною підготовкою виробництва;

Мт.п. -- потужність, яка забезпечує підтримку виробництва продукції, що виготовляється у поточному році.

3. Поняття та показники виробничої програми підприємства

Виробнича програма визначає конкретну сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції визначеної номенклатури та асортименту, а також належної якості, за певний календарний період (місяць, квартал, рік, кілька років). Оскільки продукція завжди відтворюється в натуральній і вартісній формі, то виробнича програма підприємства має дві складові:

Обсяг виробництва у натуральних вимірниках;

Вартість обсягу виробництва продукції.

З урахуванням цих складових здійснюється розробка й формування виробничої програми.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, використовуючи:

вихідні дані про виявлений у процесі вивчення ринку попит;

портфель замовлень на продукцію та послуги інших споживачів, що відображає його постійні прямі господарські зв'язки;

державні контракти (державні замовлення), які передбачають не лише конкретну їх величину, а й гарантоване державою забезпечення оплати поставок і необхідних бюджетних асигнувань.

У натуральних вимірниках розрізняють номенклатуру та асортиментну гаму підприємства.

Номенклатура -- перелік продукції однакового призначення, яка реалізується підприємством та представлена окремою позицією.

Асортиментна гама {асортимент) -- склад продукції за видами, підвидами, марками та модифікаціями.

Вид -- являє собою закінчений продукт виробничого циклу. Наприклад, вантажні, легкові автомобілі, мотоцикли;

Підвид -- товари, які за функціональними особливостями, рівнем якості та ціни призначаються для різних категорій покупців та створюють широкий параметричний ряд, наприклад, вантажні автомобілі, але різної потужності або вантажопідйомності.

Модифікації та марки -- товари, на які підрозділяються товари підприємства і які являють собою найбільш деталізовану товарну класифікацію, відповідно вимогам окремих сегментів ринку. Наприклад, покупцям автомобілів «Форд-ескорт» пропонується 21 модифікація машини, які створюються з шести типів двигунів, трьох коробок передач, чотирьох типів кузовів та семи комплектацій щодо обладнання та оздоблення та ін.

Асортимент продукції має свою структуру. Структура -- склад та співвідношення між товарами, які утворюють асортиментну гаму. Широка асортиментна гама випущеної продукції зміцнює позицій підприємства на ринку та розширює його обсяг продаж. Порядок формування товарного асортименту підприємства представлено на схемі 2.1.



До потенційних економічних характеристик, які потрібно визначити по кожному виду продукції, які входять до складу товарного асортименту підприємства, слід відносити:

ціни на одиницю продукції;

потенційні обсяги виробництва в натуральному та грошовому вимірниках;

трудомісткість продукції;

витрати на виробництво та собівартість продукції;

витрати на маркетинг, які обумовлені необхідністю виводу на ринок ініціативної продукції;

інвестиції в матеріально-технічну базу виробничої та соціальної сфер діяльності, які обумовлені освоєнням нових видів продукції;

всі види податків, передбачених законодавством та цільові санкції, стосовно для виробництва та реалізації даного виду продукції;

валовий прибуток підприємства;

чистий прибуток підприємства;

рентабельність кожного виду продукції;

- тривалість освоєння та виводу продукції на ринок.

За ступенем готовності розрізняють: готові вироби, напівфабрикати, незакінчене виробництво.

Готові вироби -- це ті, які випущені підприємством у закінченому та укомплектованому вигляді для реалізації споживачеві, що повністю відповідають стандартам, вимогам сертифікатів або технічним умовам, що прийняті відповідним підрозділом підприємства та здані на склад в упакованому вигляді.

Напівфабрикати власного виготовлення -- напівпродукти, що повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штампування, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).

Частина напівфабрикатів може бути реалізована для використання на інших підприємствах у вигляді комплектуючих виробів або запасних частин.

Незавершене виробництво -- охоплює той обсяг предметів праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

У вартісному виразі виділяють наступні показники:

- випуск продукції (товарна продукція), яка розраховується за формулою

Де ГВ -- вартість готових виробів;

НФреал -- вартість напівфабрикатів для реалізації;

і РПХ -- роботи промислового характеру, які виконуються відповідно до замовлень інших організацій або замовлень непромислових організацій даного підприємства (капітальний та середній ремонт, модернізація устаткування тощо). Товарна продукція є практично скрізь застосовуваним вартісним показником, який дає змогу підсумувати виготовлення різних видів продукції і завдяки цьому визначити загальний обсяг виробництва на тому чи іншому підприємстві. Даний показник являє собою загальну вартість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру, призначених на продаж або для реалізації різним споживачам.

- обсяг реалізованої продукції, який розраховується у такий
спосіб:

Де З п.р. -- залишок продукції на початок року;

З к.р. -- залишок продукції на кінець року.

Обсягом виручки від реалізації продукції згідно з чинним законодавством вважається вартість відвантаженої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), яка визначена в одержаних для оплати покупцем (замовником) розрахункових документах, без урахування фактичного надходження грошей.

У нових стандартах бухгалтерського обліку і звітності обсяг реалізації основної товарної продукції пов'язується з передачею власності покупцеві і з високим ступенем ймовірності одержання оплати за випущені товари (виконані роботи, надані послуги).

Обсяг виручки від реалізації продукції головним чином залежить від виробництва товарів і послуг, асортименту продукції, і" якості, скорочення складських залишків готової продукції. Обсяг виручки від реалізації, за яку завершені розрахунки з покупцями крім указаних факторів, залежить також від зростання або, навпаки, зменшення перехідних залишків продукції, відвантаженої покупцям, але не оплаченої ними.

До залишків нереалізованої, а також реалізованої, але не оплаченої продукції належать:

залишки готових виробів на складах підприємства;

відвантажені (відпущені) товари, виконані роботи, надані послуги, які не оплачені покупцем, бо не настав термін їх оплати;

відвантажені (відпущені) товари, виконані роботи, надані послуги, не оплачені у строк покупцями;

товари на відповідальному зберіганні у покупців, у випадках, коли замовник, який одержав товар, відмовляється від його оплати з причин низької якості, некомплектності, строків відвантаження або інших порушень господарських угод щодо поставки товарів.

Підприємства реалізують свої товари та послуги відповідно до укладених договорів безпосередньо зі споживачами, органами матеріально-технічного постачання та збуту, торгівлі, через товарні біржі, а також через власну мережу продажу продукції, виконання робіт та надання послуг. Певна частина продукції державних підприємств і підприємств інших форм власності реалізується згідно з Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» (введений у дію у 2000 p.). Цей закон передбачає розміщення державних замовлень через договори про закупівлю з підприємствами усіх форм власності продукції, необхідної для державних потреб.

4. Основні напрямки асортиментної стратегії

У світовій практиці асортиментна стратегія може бути побудована за такими напрямками:

Товарна диференціація.

Товарна вузька спеціалізація.

Товарна диверсифікація.

Товарна вертикальна інтеграція. Розглянемо дані напрямки окремо.

Товарна диференціація пов'язана з відзначенням підприємством своїх товарів та послуг, які відрізняються від товарів та послуг конкурентів, тим самим забезпечуючи по ним окремі «ніші» попиту. Джерела та фактори диференціації, відмінність товарів підприємства від товарів конкуруючих фірм можуть бути самими різноманітними. До них належать наступні:

характеристики продукту (специфічні властивості, особлива якість та ін.), а також ефективність їх використання;

додаткові послуги, які пропонує підприємство (доставка, ремонт, продаж у кредит та ін.);

- якісна перевага сировинних матеріалів;

- технологічні та науково-технічні переваги;

рівень та інтенсивність маркетингових досліджень;

процедури виконання різних функцій (контроль якості товарів, система обслуговування споживачів);

- якість робочої сили (навички та досвід робітників).
Вдала диференціація дозволяє підприємству:

Установити підвищену ціну та товар або послугу, що дозволяє мати підприємству так звану премію, яка являє собою різницю між ціною, яку назначив виробник, та середньою ціною в галузі.

Збільшити обсяг продажу (оскільки велика кількість покупців залучаються завдяки особливим характеристикам товару).

3. Завоювати лояльність споживачів щодо власної торгової
марки.

Товарна вузька спеціалізація визначається роботою підприємства на досить вузькому ринковому сегменті та пов'язана з обмеженням сфери збуту з таких причин. Іноді вузька спеціалізація як варіант товарної політики вважається в якості вимушеної міри, оскільки підприємство не має достатніх ресурсів для проведення успішної роботи відносно широкого кола товарної номенклатури, або в силу специфіки самого товару, а також особливостей технологічного процесу. Також причиною може стати й глибока сегментація ринку даного товару. В ряді випадків політика вузької товарної спеціалізації може стати оптимальною для ефективної діяльності невеликого підприємства або коли підприємство періодично змінює вузьку спеціалізацію, використовуючи її для засвоєння нових ринків, або при адаптації до мінливого характеру попиту.

Товарна диверсифікація, навпаки, передбачає значне розширення сфери діяльності підприємства та здійснення виробництва великої кількості, як правило, не пов'язаних одних з одним товарів та послуг. Така політика забезпечує значну стійкість та стабільність роботи підприємства, оскільки служить гарантом щодо ризиків зниження попиту та кризових явищ у виробництві одного товару або однієї галузі. Диверсифікація дозволяє також використовувати накопичений іншими підприємствами управлінський, виробничий, маркетинговий, комерційний та інший досвід, підвищує престиж підприємства, свідчить про успіхи підприємницької діяльності підприємства та поширення фінансових можливостей. У світовій практиці розрізняють наступні види диверсифікації:

концентрична диверсифікація. Це поповнення асортименту підприємства новими виробами, які з технічної та/або маркетингової точки зору схожі на існуючі товари підприємства;

горизонтальна диверсифікація. Це поповнення асортименту підприємства новими виробами, які не пов'язані з поточним асортиментом підприємства, але можуть викликати зацікавленість з боку існуючої клієнтури;

конгломератна диверсифікація. Це поповнення асортименту підприємства новими виробами, які не мають ніякого відношення ні до існуючих технологій підприємства, ні до його існуючих товарів та ринків.

Вертикальна інтеграція передбачає розширення діяльності підприємства «по вертикалі», коли підприємства освоює (або приєднує до себе) виробництво або послуги по одній технологічній «ланцюжці», а також функції збуту по одному товару або однорідній групі товарів. Іншими словами, вертикальна інтеграція може бути представлена як система, в якій фірма, які займається основним виробництвом, контролює підприємство, виробництво якої доповнює основне.

У світовій практиці існують такі види інтеграції.

1. В залежності від напрямку інтегрування розрізняють наступ
ні види:

вертикальна інтеграція «назад», коли підприємство, яке займається основним виробництвом, набуває контроль над постачальниками (технологія обробки сировини, виготовлення напівфабрикатів);

вертикальна інтеграція «вперед», коли фірма набуває контроль над наступними технологічними стадіями або (що частіше зустрічається) розширює свою діяльність у напрямку до кінцевого споживача (наприклад, відкриваючи мережу роздрібних магазинів).

2. За ступенем охоплення розрізняють наступні види:

повна вертикальна інтеграція, яка передбачає участь у всіх стадіях галузевої ланцюжки цінностей;

часткова вертикальна інтеграція, коли підприємство створює позиції на найбільш важливих етапах галузевої ланцюжки цінностей.

Політика товарної вертикальної інтеграції дозволяє здійснювати виробництво з більш високими прибутками, оскільки дає можливість економити на витратах виробництва та обігу у зв'язку з використанням більш дешевої сировини та базових компонентів основної продукції, передової технології та досвіду інтегрованих виробництв, доступу до нової мережі збуту, новим ринкам збуту тощо.

До основних факторів, які визначають асортимент продукції підприємства, необхідність розширення та диверсифікації його товарної номенклатури, належать:

науково-дослідницькі та конструкторські розробки в певній галузі, які носять прикладний характер і мають використовувати уже засвоєнні теоретичні знання для впровадження їх у виробництво та для створення нових, удосконалених товарів та технологічних процесів з урахуванням вимог конкретних сегментів ринку;

зміни, які відбуваються у товарному асортименті фірм конкурентів, оскільки фірми, які випускають аналогічну продукцію, також проводять товарну політику та працюють над оптимізацією товарної номенклатури, оновленням товарного асортименту, і, щоб не втратити конкурентних позицій або завоювати їх, підприємство має постійно слідкувати за змінами, які вносять у товарний асортимент фірми-конкуренти;

зміни попиту на продукцію підприємства на ринку вимагають чіткого керівництва діяльністю підприємства та розробки відповідних заходів та товарної політики, які дозволяють протистояти зменшенню ринку (наприклад, за рахунок диверсифікації або виходу на нові ринки) та вміло користуватися розширенням ринкових можливостей;

розвиток торгівлі за спеціальними замовленнями окремих споживачів, який передбачає індивідуальне виготовлення продукції; в подальшому ці індивідуальні модифікації можуть стати доповненням товарного асортименту;

бажання уникнення наявності недовикористаних виробничих потужностей за рахунок виробництва інших, додаткових видів продукції, бажання вести розширене відтворення й одержаний прибуток направляти на освоєння нових товарів, які мають принести підприємству нові прибутки та нове розширення виробництва й номенклатури продукції.

Размещено на Allbest.ru