Підприємство як основна ланка ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕМА

ПІДПРИЄМСТВО ЯК ОСНОВНА ЛАНКА РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

План

1. Характеристика підприємства як суб'єкта ринку. Підприємство як відкрита система

2. Поняття потенціалу підприємства. Функціональний потенціал

3. Основні організаційно-економічні та правові форми діяльності підприємств у сучасний період

4. Характеристика основних типів об'єднань підприємств

1. Характеристика підприємства як суб'єкта ринку. Підприємство як відкрита система

Основною ланкою економічної системи країни, де безпосередньо продукуються товари чи надаються послуги населенню та суспільству в цілому, є економіка фірми. Під словом «фірма» розуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльність у галузях промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо з метою отримання кінцевого фінансового результату -- прибутку. Важливо знати, що підприємство або фірма є юридичною особою, має замкнуту систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміна, символу, малюнка або комбінацій таких.

У практиці господарювання кожне підприємство (фірма), що здійснює багато конкретних видів діяльності, є складною відкритою системою.

Підприємство як відкрита система -- це складна, динамічна, розвинута система, яка змінює свої параметри відносно часу та простору, підвладна діям із боку зовнішнього середовища та здійснююча, за принципом зворотного зв'язку, вплив на це середовище.

У свою чергу, система підприємства може розглядатися у вигляді окремих приватних систем, які взаємодіють між собою.

Виробничо-технічна система -- єдиний техніко-технологічний комплекс, система робочих машин та обладнання, які підібрані пропорційно за кількістю та потужністю відповідно до видів та обсягів випущеної продукції. Виробнича діяльність підприємства (фірми), її організація та оперативне регулювання в просторі і часі є найбільш складним за обсягом і вирішенням організаційно-технічних завдань напрямком. З усієї сукупності постійно здійснюваних заходів, з яких складається виробнича діяльність, найважливішими вважаються:, обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури та асортименту відповідно до потреб ринку; формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їхню оптимізацію відносно виробничих можливостей підприємства; збалансування виробничої потужності та програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозованого періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами; розробку та дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

Організаційна система -- організаційна форма виробничої одиниці з певною внутрішньою структурою, зовнішнім середовищем та певними закономірностями функціонування. Організаційна система підприємства охоплює всі взаємоузгодженні напрямки його діяльності. Так, відповідно до логіки й послідовності стадій відтворювального процесу визначальним напрямком діяльності кожного підприємства є аналіз зовнішнього середовища, зокрема аналіз товарних ринків. Такий аналіз повинен передбачати комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності продукції, рівень цін на продукцію, методів формування попиту, основних вимог споживачів товарів.

Результати вивчення ринку товарів служать вихідною базою для обґрунтування конкретних шляхів удосконалення й розвитку інноваційної діяльності підприємства на перспективний період. Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну та конструкторську підготовку виробництва, впровадження технічних та організаційних нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки.

Ефективність інноваційно-виробничих процесів, постійно здійснюваних на кожному підприємстві, визначається рівнем його комерційної діяльності. Від масштабів та якості саме цього напрямку діяльності підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва. Необхідною умовою досягнення успіху комерційної діяльності є дійова реклама ті безпосередня організація збуту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, належне стимулювання покупців.

Економічна система -- відокремлена ланка економічного комплексу, яка функціонує за певними правилами згідно економічних законів. Кожне підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на продукцію, що виробляється, а також здійснює матеріально-технічне забезпечення виробництва через систему прямих угод з постачальниками або за посередництвом торгових бірж. Воно реалізує вироблену продукцію через прямі угоди зі споживачами, державне замовлення (у разі існування такого), через мережу бірж і власних торгівельних підприємств за цінами, які підприємство формує самостійно, або за ринковими, договірними ви регульованими державою цінами.

Зокрема, економічна діяльність підприємства включає: стратегічне та поточне планування, облік і звітність, механізми ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, фінансову та зовнішньоекономічну діяльність підприємства. Ця система є визначальною для оцінки й регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві.

Соціальна система -- набір правил соціальної поведінки, які використовує підприємство в процесі своєї діяльності. Соціальна діяльність істотно впливає на ефективність усіх інших напрямків і видів діяльності (виробничої, інноваційної, комерційної, економічної), результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки та компетентності всіх категорій працівників, ефективності застосовуваного мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці та життя персоналу підприємства.

Інформаційна система -- складна, динамічна система, яка характеризується обсягом різнонаправлених інформаційних зв'язків. Сукупність інформації різного характеру, що призначена для прийняття рішень у сфері виробничого підприємництва, можна вважати за інформаційне забезпечення підприємництва. Вихідна інформацій для виробничого підприємства має дів різновиди:

інформація про стан зовнішнього середовища;

інформація про стан підприємства (фірми).

В свою чергу, інформація першого різновиду складається із таких груп:

а) характеристика ринкової кон'юнктури;

б) характеристика механізму регулювання виробничого підприємництва владними структурами держави.

Джерела формування інформаційних масивів носять різний характер в залежності від виду інформації. Для характеристики ринкової кон'юнктури залучають дані, що наводяться в офіційній літературі, статистичних оглядах, комерційних публікаціях, рекламних виданнях тощо. Доцільним і результативним є цілеспрямований пошук інформації у вигляді прямого опитування, анкетування та інших прийомів, що використовуються в практиці маркетингових досліджень.

Найбільш регламентованою є інформація про механізм регулювання діяльності підприємств, оскільки як економічні, так і адміністративні важелі державного управління встановлюються відповідними нормативними актами законами, затвердженими законодавчою владою, указами Президента, декретами Кабінету Міністрів; інструкціями, положеннями, рішеннями, листами, прийнятими тими установами, які наділені відповідними правами (від державних міністерств до місцевих органів самоврядування).

Інформація про стан підприємства (фірми) найбільш доступна підприємцю, оскільки формується за його участю. Є певні відмінності в обсязі, складі та джерелах отримання такої інформації для підприємства, яке вже діє, і яке тільки створюється. В першому випадку створюється інформаційний масив на підставі звітної і планової документації (річні, квартальні, місячні звіти підприємства, бухгалтерські звіти і баланси, прогнози розвитку підприємства та ін.). В другому випадку частина інформації відсутня (наприклад, можуть бути відсутні виробничі потужності, а значить і відповідні економічні характеристики), а частина має неповний характер (наприклад, технічний рівень устаткування за паспортними даними високий, але можливість забезпечити високий рівень технології й організації виробництва ще невідома). Велика частина інформації про стан підприємства теж носить нормативний характер, але це внутрішньовиробничий рівень нормативності. Так, структури управління підприємства в процесі діяльності встановлюють і доводять до підрозділів такі норми й нормативи: норми трудомісткості, енергоємності, нормативи оборотних коштів, нормативи чисельності та ін.

Адміністративно-правова система передбачає, що підприємство є юридичною особою та діє відповідно до чинного законодавства. З великої кількості юридичних актів визначальними є Закони України «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про систему оподаткування», статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Закон України «Про підприємства в Україні» визначає види та організаційні форми підприємств, правила їхнього створення та ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює однакові правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності й системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання та державою.

Підприємство (об'єднання підприємств) діє на підставі власного статуту -- певного набору обов'язкових правил, що регулюють його індивідуальну (їхню сукупну) діяльність, взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання.

У статуті підприємства визначаються: його точне найменування та місцезнаходження, власник (власники) або засновник (засновники); місія та цілі діяльності, органи управління та порядок їхнього формування; повноваження трудового колективу та його виборних органів; джерела й порядок утворення майна; умови реорганізації та припинення існування.

Важливу соціальну роль на підприємстві відіграє колективний договір угода між трудовим колективом та адміністрацією, що укладається або уточнюється щорічно і не може суперечити чинному законодавству України.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником) будь-якого підприємства, яке використовує найману працю.

Поряд із визначеними законодавством України нормами і правилами господарювання та юридичної відповідальності за порушення таких у ринковій економіці сформувалися й використовуються загальновизнані принципи поведінки суб'єктів господарювання на ринку. Найважливішим принципом поведінки на ринку є принцип свободи підприємництва. Він забезпечується певними правилами, а саме:

Можливістю ініціативної, самостійної, здійснюваної з урахуванням ризику економічної діяльності будь-якого дієздатного громадянина держави, громадян інших держав у межах правових повноважень, а також будь-якої групи громадян (партнерів), що об'єднуються для колективного підприємництва (акціонерні товариства, орендні колективи, спілки тощо).

Самостійністю в організації виробництва (вибір напрямків постачальників, посередників, споживачів виготовлюваної продукції (послуг) та його ресурсному забезпечуванні.

Самостійністю у прийнятті будь-яких господарський рішень, комерційною свободою ціноутворення, виходячи з економічної вигоди і стану ринкової кон'юнктури, правом визначення шляхів і способів реалізації продукції.

4. Реальним правом розпоряджатися майном, а також прибутком, що залишається після сплати податків та інших платежів, установлених законом.

Ці принципи конкретизуються через певні локальні засади саморегуляції господарської поведінки. Основними з них є:

підпорядкування виробничої та комерційної діяльності не досягненню короткочасних успіхів, а забезпеченню стійкого економічного стану підприємства в довгостроковій перспективі;

максимальне задоволення потреб ринку;

взаємовигідність ділових стосунків з партнерами, що передбачає забезпечення достатнього прибутку партнерам за господарськими угодами;

рівноправність у взаємовідносинах, що означає однакову відповідальність за порушення умов угоди, альтернативу у виборі контрагентів господарських відносин;

відповідальність перед кінцевим споживачем продукції всіх суб'єктів господарювання (виробників, продавців, торгових посередників), що беруть участь у виробництві та обігу товарів;

самообмеження особистого споживання, добровільне прагнення постійного виробничого інвестування, створення додаткових робочих місць.

Поряд з принципами, існують певні умови функціонування сучасних підприємств, серед яких слід зазначити наступні:

Економічна самостійність.

Наявність невизначеності та ризику. У свою чергу, ризик характеризується невідомістю, неоднорідністю та неоднозначністю.

3. Складність органічного включення системи підприємства
у динамічне зовнішнє середовище.

Необхідність адаптації до швидко змінюючихся зовнішніх умов.

Підвищення гнучкості виробничої системи.

Вимога мобільності підприємства.

Підприємство може перебувати у двох становищах:

Стійке становище. Характеризується ритмічним випуском продукції, стійким рівнем рентабельності, стійкою часткою ринку тощо.

Нестійке становище. Характеризується неритмічним випуском продукції, нестійким рівнем рентабельності, нестійкою часткою ринку тощо.

підприємство економічний ринок об'єднання

2. Поняття потенціалу підприємства. Функціональний потенціал

Потенціал підприємства -- рівень граничний можливостей системи на даний момент часу. Іншими словами, потенціал підприємства включає сукупність економічних ресурсів і виробничих можливостей підприємства, які можуть бути використані для досягнення поставлених цілей. Основними характеристиками потенціалу підприємства є:

Динамічність, яка обумовлюється тісною залежністю від фактора часу;

Складність структури.

Наявність системи кількісних та якісних показників.

Слід зазначити, що при визначенні граничних можливостей (спроможностей) підприємства, необхідно враховувати суттєвий вплив зовнішнього середовища на діяльність підприємства, а також відповідний вплив умов внутрішнього середовища на граничні можливості підприємства як відкритої системи.

Умовами, якими повинно володіти підприємство для адекватного реагування на зміни у зовнішньому середовищі є:

здатність системи підприємства до макроекономічного аналізу ситуації в економіці держави;

здатність до своєчасного виявлення актуальних потреб та попиту потенційних покупців;

здатність до аналізу економічної кон'юнктури ринків товарів та послуг, які дозволяють ефективно, своєчасно та якісно задовольняти виявлені потреби ринку;

здатність до аналізу економічної кон'юнктури ринків факторів виробництва;

здатність до реалізації конкурентоспроможних ідей у процесі виробництва товарів та послуг, просування їх на ринок, організації їх після продажного сервісу;

здатність до забезпечення незалежності підприємства від змін кон'юнктури ринків товарів, факторів виробництва, фінансових ринків за рахунок зовнішньої гнучкості системи підприємства.

До умов (або здібностей), які дозволяють постійно вдосконалювати виробничий потенціал підприємства, тобто розширювати його граничні можливості, належать:

- спроможність забезпечити внутрішню гнучкість виробничої системи підприємства за рахунок оснащення виробничого процесу адаптивними засобами виробничої технології та устаткування;

спроможність забезпечити внутрішню гнучкість підприємства за рахунок використання у виробництві плідної технології;

спроможність забезпечити внутрішню гнучкість підприємства за рахунок формування адекватного змінам цілей виробничої системи кадрового потенціалу;

спроможність здійснювати зміни архітектурно-планувальних рішень, адекватних змінам цілей підприємства;

здатність забезпечити рівень конкурентоспроможності товарів та послуг;

спроможність забезпечити випуск товарів та послуги у обсягах, які відповідають потенційному попиту на них з урахуванням конкурентного статусу підприємства;

спроможність забезпечити високу ефективність функціонування підприємства за рахунок більш раціонального використання інвестиційних здібностей підприємства;

спроможність забезпечити ефективну розробку та реалізацію перспективних напрямків діяльності підприємства.

У світовій практиці розрізняють вхідний, вихідний та функціональний потенціал. « Вхідний потенціал має такі складові: *' - ресурси (матеріальні, трудові, фінансові);

енергія;

інформація;

підприємництво.

В економічній літературі ресурси підприємства розглядаються у вигляді сукупності виробничих та фінансових ресурсів.

До виробничих ресурсів належать виробничі фонди (основні засоби та обігові кошти) -- майно підприємства, енергія, робоча сила та інформація.

Формування виробничих фондів передбачає забезпечення виробничої системи матеріально-технічними цінностями, необхідними для функціонування виробничої системи. Під майном підприємства розуміється сукупність цінностей, що складає цілісний майновий комплекс підприємства, який забезпечує йому підприємницьку діяльність.

До складу майнового комплексу підприємства входять усі види майна, які забезпечують його діяльність, а саме: земельні ділянки, будівлі, споруди, машини та обладнання, інвентар, сировина та матеріли, товари, грошові кошти і т.д.

Джерелами формування майна підприємства є наступні:

- грошові та матеріальні внески засновників;

доходи, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів діяльності;

доходи від продажу цінних паперів;

- капітальні вкладення та дотації з бюджетів;

надходження від роздержавлення та приватизації власності; f 'Hr придбання майна інших підприємств і організацій;

безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій та громадян;

інші джерела, не заборонені законодавством.

Ресурси праці підприємства (робоча сила) -- це сукупність найманих працівників, трудова діяльність яких забезпечує досягнення цілей організації. Як виробничий ресурс, вони мають певні особливості: найманий працівник (на відміну від інших ресурсів) може відмовитись від умов використання його праці, звільнитись за власним бажанням, страйкувати, може перенавчатись іншим професіям, підвищувати кваліфікацію тощо. Тому при використанні цього виду ресурсу необхідно враховувати як економічні, так і соціальні аспекти.

Економічний аспект ефективного використання ресурсів праці підприємства виражається оптимальним співвідношенням між результатами праці і її кількістю (продуктивність праці), а також оптимальним співвідношенням між результатами праці персоналу і витратами на персонал (економічність праці).

Соціальний аспект реалізується через задоволення потреб, інтересів працівників шляхом застосування різних форм та систем оплати праці, створення таких умов, які забезпечують зростання продуктивності праці паралельно з розвитком особистості.

Фінансові ресурси підприємства -- це власний, позичений та залучений грошовий капітал, який використовується підприємством для формування своїх активів та здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання прибутку.

Кожний з наведених видів ресурсів являє собою сукупність спроможностей досягнення цілей підприємства як системи.

Із закономірності цілісності систем випливає, що в результаті взаємодії всіх складових системи ресурсів досягається ефект цілісності, тобто створюються нові властивості, якими кожний окремий вид ресурсу не володіє. Наприклад, не можна своєчасно вивести на потрібний сегмент ринку товар, які відповідає його вимогам, не маючи відповідних ресурсів усіх видів: можливостями устаткування, яке використовується, можливостями технології на підприємстві, кваліфікаційними можливостями кадрів та ін. І, навпаки, кожний окремий ресурс не може проявити себе повністю без зв'язку з іншими ресурсами. Так, можливості, якими наділені станки, не можуть бути реалізовані без відповідної кваліфікації робітників, без використання відповідних основних та допоміжний матеріалів, без певних характеристик виробничих приміщень.

В ринковій економіці істотну роль грає такий ресурс, як підприємництво (підприємницька здатність). Це особливий вид ресурсу, який призводить у рух взаємодію усіх інших видів ресурсів.

Вихідний потенціал представлений товарами та послугами підприємства.

Функціональний потенціал розглядається як цілісна система функціональних ланок діяльності підприємства. Виділяють п'ять таких ланок:

загальне управління;

фінансове управління;

маркетинг;

організацій виробничого процесу;

НДПКР (науково-дослідницькі та проектно-конструкторські розробки).

Функціональне навантаження вищенаведених ланок представлено в таблиці 1.1.



Без характеристики власного потенціалу не можна сформувати систему перспективних цілей підприємства, а також розробити стратегію їх досягнення. Слід зазначити, що поняття «потенціалу» тісно пов'язано з характером цілей. Для одних цілей існуючий потенціал може бути досить високим, для других -- занадто низьким. Тим самим, потенціал підприємства дозволяє визначити:

Можливості ефективного функціонування підприємства в сучасних умовах.

Напрямки розвитку підприємства та пов'язані з ними цілі та задачі.

3. Основні організаційно-економічні та правові форми діяльності підприємств у сучасних умовах

Класифікація підприємств

Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов, кваліфікованого управління підприємствами винятково важливою є їх чітка класифікація за певними ознаками, а саме:

Мета та характер діяльності;

Форма власності;

Національна належність капіталу;

Правовий статус та форма господарювання;

Галузево-функціональний вид діяльності;

6. Технологічна й територіальна цілісність;

7. Розмір за кількістю працівників.

Види підприємств відносно класифікаційних ознак наданій таблиці 1.2.

Діяльність переважної більшості підприємств має комерційний характер з одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери.

Приватними є підприємства, що належать окремим громадянам (тільки один власник) на правах приватної власності та з правом наймом робочої сили.

Колективне -- це таке підприємство, що ґрунтується на власності його колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. Комунальне -- підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади. Державними є підприємства, засновані на державній власності. До державних належать також та звані казенні підприємства, які не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймає Кабінет Міністрів України за однією з таких умов:

а) підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка
відповідно до чинного законодавства може здійснюватись тільки
державним підприємством;

б) головним споживачем продукції підприємства (понад 50 відсотків) є держава;

в) підприємство є суб'єктом природних монополій.

За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприємства (фірми) за такими видами: національні -- капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні -- капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження; змішані -- капітал належить підприємцям двох або декількох країн; їх реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

Найбільш важливою є класифікація підприємств за правовим статутом та формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю однієї особи; воно несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капіталом). Ця форма має ряд переваг:

власникові фірми повністю належить прибуток фірми;

власник фірми має низькі витрати з організації виробництва;

невеликі розміри фірми дозволяють власникові підтримувати контакти зі своїми робітниками та клієнтами.

Недоліками особистого володіння є:

обмежені можливості для розширення виробництва;

необмежена відповідальність за фінансовий стан підприємства» оскільки все майно власника за рішенням суду може бути направлене на компенсацію вимог кредиторів та погашення боргів;

- власник фірми повинен бути компетентним у всіх виробничих та фінансових питаннях і мати здібності до підприємницької діяльності.

Кооперативні підприємства (кооперативи) -- добровільні об'єднання громадян із метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їх ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основні типи кооперативів: виробничі й споживчі.

Виробничий кооператив -- це організаційно-правова форма здійснення виробничої діяльності не менше як трьома громадянами, які об'єднали свої трудові, майнові та фінансові ресурси, паї з метою одержання прибутку.

Члени виробничого кооперативу, крім внесення своїх паїв у загальний статутний фонд, повинні виконувати трудові обов'язки, тобто безпосередньо брати участь у виробничій діяльності кооперативу.

Виробничі кооперативи мають право використання найманої праці. Всі питання виробничо-господарської діяльності повинні узгоджуватись з правлінням кооперативу. Доход членів виробничого кооперативу формується із заробітної плати, премій, додаткових виплат згідно з чинним законодавством та з частини прибутку, яка розподіляється між членами кооперативу у вигляді процентів на внесений пай пропорційно його вартості.

У разі банкрутства виробничий кооператив несе відповідальність за своїми обов'язками усім своїм майном.

У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Орендне підприємство створюється на підставі угоди між державним органом (Фондом державного майна і організацією орендарів, яка формується за рішенням трудового колективу. Оренда полягає у тимчасовому (на договірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів.

Всі організаційні особливості регламентуються угодою про оренду, яка укладається відповідно до чинного законодавства про оренду і гарантує тимчасове й платне користування орендованими засобами виробництва. Орендна плата забезпечується доходами орендаря і є гарантією прав держави (орендодавця). її розмір залежить від різновиду оренди, характеру взаємовідносин суб'єктів оренди, попиту на орендоване майно та інших організаційно-економічних факторів, але принципові положення методики розрахунку плати за майно державних підприємств регламентуються державою, оскільки орендна плата є одним з економічних регуляторів підприємництва.

Відокремленими за цією ознакою господарські товариства (партнерства) являють собою з'єднання капіталів двох або більше господарюючих суб'єктів. У більшості країн із ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції та міри відповідальності за зобов'язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, командитні та акціонерні.

Повне товариство -- товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном. Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах цього внеску.

Товариство з додатковою відповідальністю має статутний фонд, учасники несуть відповідальність в межах вкладів, а при недостатності цих сум -- додатково належним майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю (компліментаріями), включає одного чи більше учасників (командистів), відповідальність яких обмежується особистим внеском у майно такого товариства. Партнерство має такі переваги:

широкі можливості для розширення виробництва;

збільшення можливості для отримання кредиту;

залучення професійних менеджерів.

Прибуток оподатковується як власний доход кожного з партнерів. Недоліки цієї організаційної форми проявляються в таких аспектах:

при генеральному партнерстві, на випадок банкрутства фірми усі її співвласники несуть необмежену відповідальність;

виникнення певних проблем при ліквідації та переорієнтації на інші види виробництва;

- залежність юридичного існування від виходу партнерів.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акпіонерне товариство. Не провідна форма сучасного підприємництва. її власники утримувачі акцій або частки власності, які мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в капітал корпорації. Головним атрибутом такого товариства служить акція -- цінний папір без установленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному капіталі товариства. Акціонерне товариство (AT) має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. В AT обов'язковим є створення резервного фонду шляхом щорічних відрахувань з прибутку до досягнення ними встановленого розміру. Традиційно акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції якого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Алгоритм створення AT може бути представлений наступною послідовністю дій.

Розрахунок вигідності структури витрат, пов'язаних з організацією AT, розрахунок результатів функціонування.

Складання установчих документів (статуту) та установчої угоди, в яких зазначені гарантії виконання фінансових і юридичних зобов'язань.

Подання бланків на випуск цінних паперів (акцій) на певну суму.

4. Отримання дозволу фінансового управління на продаж акцій.
За основний вид акціонування можна вважати корпоратизацію.

Державною програмою приватизації в Україні передбачене широке акціонування державних підприємств шляхом корпоратизації.

Корпоратизація -- це перетворення державних підприємств, в яких переважна більшість статутного фонду перебуває у державній власності, у закриті AT, а також інших виробничих об'єднань, правовий статус яких не був приведений у відповідність з чинним законодавством -- у відкриті AT. Засновниками корпоратизованих підприємств на базі загальнодержавної власності є органи державної виконавчої влади, уповноважені управляти цим майном. Акції цих відкритих AT передаються засновниками в державні органи приватизації.

З метою стимулювання процесів корпоратизації передбачаються пільги в термінах оплати та кількості акцій для керівництва державних підприємств.

У ході корпоратизації підприємств, що не привели всій статус у відповідність з чинним законодавством, їх структурні підрозділи (одиниці) можуть бути перетворені за рішенням засновника у самостійні підприємства, в тому числі у відкриті AT.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги, а саме:

а) створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу у формі дивідендів на акції;

б) акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи
виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями;

в) акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства;

г) можливість використання грошового ринку та ринку капіталів дозволяє гнучко орієнтувати свою програму з одного виду діяльності на інший;

д) корпорація існує незалежно від того, скільки разів змінювалися її власники;

є) використання наукових методів управління та професійних . менеджерів.

є) створення акціонерної власності дає підстави для формування середнього класу власників, що є основою ринкової системи.

Корпораціям властиві й певні недоліки, серед слід зазначити наступні:

високі подвійні податки на одиницю прибутку: спочатку оподатковується прибуток корпорації, а потім дивіденди акціонерів при їх виплаті;

значні організаційно-економічні труднощі при реєстрації фірми;

більша регламентованість з боку держави.

Серед проблем акціонерних формувань найважливішими є

достовірність і можливість оцінки майна експертами;

ціноутворення акцій і встановлення їх номінальної вартості ті формування рівня курсу;

безстрокова виплата дивідендів, для чого потрібні відповідні кошти.

З точки зору виробничого підприємництва вибір організаційної форми виробничого підприємства обумовлюється такими факторами та умовами:

- запланованим масштабом виробничо-господарської діяльності;

- розрахунковою вартістю потрібного стартового капіталу;

- наявністю власних коштів та майна;

- необхідністю використання найманої праці;

наявністю кваліфікованого персоналу, в тому числі менеджерів;

оперативністю розв'язування адміністративно-управлінських питань;

рівнем обмеження самостійності з боку засновників;

спроможністю залучення позичкових коштів;

юридичними, нормативними та податковими обмеженнями.

Технологічну й територіальну цілісність мають так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю їх діяльності є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу й ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані та філії. Дочірнє підприємство (компанія) -- юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій. Асоційоване" підприємство є формально самостійним, але з різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядковуватися її стратегічним цілям. На відміну від дочірніх та асоційований підприємств філія не користується юридичною та господарською, самостійністю, не має власного статуту та балансу діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

З-поміж суб'єктів господарської діяльності окремо виділяють малі (дрібні) підприємства, що становлять основну малого бізнесу. Мале підприємство (МП) -- промислова фірма До них належать суб'єкти господарювання з відповідною кількістю працівників: у промисловості та будівництві -- до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери -- до 50 осіб; науці й науковому обслуговуванні -- до 100 осіб; галузях невиробничої сфери -- до 25 осіб; роздрібній торгівлі -- до 15 осіб. Окрім того, віднедавна офіційно заведено називати мікропідприємствами суб'єктів малого підприємництва із середньо обліковою чисельністю правників до 10 осіб та обсягом виручки від продажу продукції (надання послуг) до 250 тис. грн за рік. У межах державної підтримки малого бізнесу в Україні до суб'єктів малого підприємництва віднесено юридичних або фізичних осіб, які одночасно відповідають таким чотирьом умовам:

середньо облікова чисельність всіх працюючих не перевищує 50 осіб;

обсяг виручки від реалізації продукції не перевищує 1 млн. грн. за рік;

у статутному фонді засновники юридичної особи, які самі не є суб'єктами малого підприємництва, можуть мати частку, не більше 25%;

це не може бути довірча компанія, страхова компанія, банк, інша фінансово-кредитна установа.

Статус суб'єкта малого підприємництва дозволяє фірмі розраховувати на такі види державної підтримки:

а) фінансово-кредитна за рахунок державного та місцевих бюджетів;

б) сприяння в отриманні приміщень, обладнання та інформант цінних матеріалів;

в) залучення до виконання науково-технічних та соціально» економічних програм, здійснення поставок продукції до державного бюджету;

г) створення бізнес-інкубаторів, бізнес-центрів, консультацій них та інформаційних систем тощо.

Головною причиною визнання малих форм і їх підтримки слід вважати те, що МП витримує конкуренцію з великими підприємствами, на відміну від великих підприємств їм притаманна господарська гнучкість. Малі підприємства можуть орієнтуватися на вузькі групи споживачів без загрози збанкрутувати, вони також можуть гнучко реагувати на зміну ринкової кон'юнктури. Крім того, МП достатньо ефективно можуть діяти в умовах дефіциту ресурсів, що супроводжується повним використанням цих ресурсів.

Але ту мають місце обмеження, а саме: у зв'язку з відсутністю значного капіталу вони можуть існувати за наявності фонду підтримки.

Засновники малих підприємств -- це державні органи, приватні юридичні та фізичні особи, в тому числі іноземні держави. МП можуть діяти в статусі спільних підприємств, філіалів чи дочірніх утворень великих підприємств. Засновники встановлюють для МП норми відрахувань, оскільки МП існує на користь засновника. Засновник також фіксує ліміти капіталовкладень і розміри валютного фонду, відрахування у фонд розвитку підприємства. Класифікаційна належність підприємств з галузево-функціональними видами діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їх, груп (видів).

4. Характеристика основних типів об'єднань підприємств

Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створюватися і функціонувати два основних типи об'єднань підприємств та організацій:

добровільні;

інституціональні.

Підприємства (організації, фірми) мають право на добровільних засадах об'єднувати свою науково-технічну, виробничу,' комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству.

Як свідчить світовий і вітчизняний досвід господарювання за умов ринкової економіки, підприємства та інші первинні суб'єкти господарювання можуть створювати різні за принципами й цілями добровільні об'єднання. Розглянемо деякі з них.

Концерн -- одна з форм монополій, об'єднання багатьох промислових, фінансових і торгових підприємств, які формально зберігають самостійність, але фактично підпорядковані фінансовому контролю і керівництву групи підприємців, які управляють об'єднанням.

Створення концерну має за мету протистояти в конкурентній боротьбі та одержувати максимальні доходи шляхом використання спільних фінансових зв'язків, патентно-ліцензійних узгоджень.

Відповідно до українського законодавства під концерном розуміють статутне об'єднання промислових підприємств, наукових об'єднань, підприємств транспорту, торгівлі на підставах повної фінансової залежності від одного підприємства чи їх груп. Концерни можуть створюватись за такими двома критеріями:

диверсифікація;

об'єднання підприємств і організацій, які пов'язані спільним технологічним циклом.

Управління концерном здійснюється правлінням, яке складається з власників великих пакетів акцій. Воно вирішує принципові питання діяльності концерну, здійснює контроль і загальне керівництво його справами. Оперативне керівництво справами концерну здійснюється радою директорів (менеджерів).

Концерни створюються при наявності таких факторів та умов:

декілька галузей взаємопов'язані технологічним процесом, потребують забезпечення нафтою, газом, енергоносіями, системами комунікацій;

діє режим єдиного технологічного регулювання;

створення концерну сприяє багатоканальному використанню сировини та матеріалів;

забезпечується повнота циклу: наука -- техніка -- розробка -- інвестування -- виробництво -- збут -- споживання;

головний принцип -- лідерство великих структур на ринку продукції.

Результатом створення концернів є поліпшення цілого ряду напрямків господарсько-виробничої діяльності підприємств, які ввійшли до їх складу. Серед них слід зазначити наступні:

оптимальні внутрішні структури;

оперативність горизонтальних зв'язків;

досягнення принципу саморозвитку.

концентрація ресурсів, що дозволяє маневрувати й забезпечувати інформаційне, інженерне, маркетингове обслуговування.

Консорціум -- одна з форм монополій, тимчасова угода, між кількома промисловими підприємствами заради спільного розміщення позик, науково-технічних розробок, комерційних операцій великого масштабу, здійснення великого проекту.

Згідно із законодавством України, до консорціуму належать тимчасові статутні об'єднання промислового ті банківського капіталу для досягнення загальної цілі. Консорціум діє на підставі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власником. Учасники консорціуму зберігають право юридичної особи. Організаційно-правовими формами консорціуму є товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства.

Головує в консорціумі монополія, яка вибирає учасників угоди (консортів).

Асоціація -- це добровільне договірне об'єднання підприємств, які з'єднали частини своїх матеріальних і фінансових ресурсів з метою вирішення спільних виробничих завдань. Асоціація створюється для постійної координації господарської діяльності учасників без втручання в їхні справи. Учасники асоціації зберігають ознаки юридичної особи, мають право входити в інші господарські об'єднання. Управління асоціацією здійснює правління, склад якого обирається на загальних зборах учасників.

Доцільним є формування статутних об'єднань у вигляді асоціацій у тих галузях виробництва, які вимагають широких зв'язків з кооперації, фінансової підтримки для розвитку окремих ланок єдиного виробничого процесу, інвестування в науково-технічні проекти з метою впровадження інновацій.

Картель -- договірне об'єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності -- регулювання збуту виготовленої продукції.

Синдикат -- організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об'єднання. Так само може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об'єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції.

Трест -- монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність, оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності.

Холдингова компанія -- специфічна організаційна форма об'єднання капіталів, а саме: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, але використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасникам концерну або іншого об'єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об'єднувані у холдингу суб'єкти мають юридичну та господарську самостійність. Проте право вирішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії.

Фінансова група -- об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей господарства. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), які входять до складу фінансової групи, та координують усі сфери їхньої діяльності.

Поряд з добровільними об'єднаннями в Україні створюються й функціонують так звані інституціональні об'єднання, діяльність яких започатковується в директивному порядку міністерствами або безпосередньо Кабінетом Міністрів України. До таких належать виробничі, науково-виробничі (науково-технічні), виробничо-торговельні та інші подібні об'єднання (комплекси, центри), що інтегрують стадії створення (проектування), продукування, реалізації та після продажного сервісного обслуговування виробів тривалого використання. У господарстві України функціонують потужні державні корпорації, створені на базі колишніх вузько галузевих міністерств (наприклад, державна корпорація «Укрбудматеріали»). Інституціональні міжгалузеві об'єднання підприємств та організацій створюються і функціонують під різноманітними офіційними назвами в агропромисловому комплексі, будівництві, житлово-комунальному господарстві та інших взаємозв'язаних секторах економіки України. До таких інтеграційно-організаційних утворень застосовуються економічні методи управління корпоративного характеру, які належним чином корелюють з методами управління первинними ланками (підприємствами, фірмами) відповідних виробничо-господарських систем.

Размещено на Allbest.ru