Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічна безпека України

ВСТУП

Україна одночасно проходить складний історичний шлях державотворення і переходу від централізовано-планової системи управління економікою до соціально спрямованої ринкової економіки. Зрозуміло, що ці дві історичні події супроводжуються зламом суспільних і економічних відносин, який призводить до соціально-економічної кризи тривалого характеру. Кризовий стан економіки значно впливає, більш того, безпосередньо загрожує національним інтересам незалежної держави, надзвичайно актуалізує проблему її національної безпеки, в першу чергу такої її складової, як економічна. В сучасних умовах економічна безпека є такою, що визначає національну безпеку в цілому. Це сталося тому, що Україна проходить етап небаченого руйнування раніше створених виробничих сил і виробничих відносин, повільного становлення нових, ринкових відносин і ринкової інфраструктури.

Економічна безпека - визначальна складова національної безпеки України, її системоутворюючий чинник. Науково обгрунтовані підходи до її забезпечення викладені в Концепції (основах державної політики) національної безпеки України, схваленій Верховною Радою в січні 1997 року. В ній, зокрема, визначено національні економічні інтереси, існуючі внутрішні та зовнішні загрози їхній реалізації, основні напрями державної політики національної безпеки України в економічній сфері.

Відповідно, головними критеріями оцінки стану економічної безпеки держави в її внутрішньому та зовнішньому контекстах є:

1) економічна незалежність, насамперед, можливість здійснення державного контролю над національними ресурсами, спроможність використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі у світовому поділі праці;

2) стійкість і стабільність національної економіки, що передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності;

3) створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності, стримування дестабілізуючих факторів;

4) здатність до саморозвитку і прогресу, тобто спроможність самостійно реалізовувати і захищати національні економічні інтереси, вести ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний і трудовий потенціал країни.

3 огляду на запропоновані визначення і критерії, доцільно визначити наступні пріоритети в сфері економічної безпеки:

- поновлення відтворювальних процесів в економіці; - розширення платоспроможного внутрішнього попиту; - перехід до стимулюючої виробництво грошово-кредитної політики та нарощування національного фінансового капіталу, зокрема, через легалізацію його тіньової складової.

Однією з головних причин виникнення тих проблем, які існують в Україні в економічній сфері, є недосконалість державного регулювання соціально-економічних процесів. Серед негативних явищ і тенденцій, що були характерними для минулих років, особливе занепокоєння, з точки зору національної і економічної безпеки, продовжують викликати всім відомі явища, такі як спад виробництва та погіршення зовнішньоторговельного балансу разом зі збереженням його від'ємного сальдо, подальше поглиблення платіжної кризи та рівня "тінізації" економіки, зростання рівня заборгованості перед бюджетом, нарахованих сум штрафних санкцій, низькі обсяги іноземних інвестицій, зростання внутрішнього боргу держави, падіння життєвого рівня, загострення проблеми зайнятості населення, збільшення зовнішнього державного боргу України тощо.

Говорячи про позитивні зрушення, що відбулися останнім часом, слід відзначити певне зниження рівня інфляції, поступове зростання обсягів виробництва окремих базових галузей промисловості, що дозволило знизити величину від'ємного сальдо в торговельному балансі. Проте загалом негативні наслідки все ще випереджають позитивні. Це, в свою чергу, посилює реальну загрозу національній безпеці країни, перешкоджає просуванню реформ, провокує зростання соціального невдоволення політикою держави. З-поміж причин, що зумовлюють складне соціально-економічне становище країни, більшістю експертів згадуються тяжкий фінансовий стан підприємств, відсутність попиту на вітчизняну продукцію через її високу ціну та низьку якість, брак інвестицій, надто повільний характер приватизації, недостатність інституціональних перетворень, недосконалість податкового законодавства та інше.

Однак, перелічені чинники є все ж лише похідними від недосконалості рішень, які приймаються різними органами державної влади. Діяльність державної влади, на жаль, характеризується й досі суперечливістю, орієнтацією на досягнення поодиноких цілей та недостатнім урахуванням практичної адаптованості заходів, що впроваджуються, до реальних умов, які склалися в Україні. Саме тому поряд з чітким вирішенням окремих проблем макроекономічного порядку спостерігається загострення проблем іншого, соціально-економічного ґатунку.

Незважаючи на це, в Україні поки що не відчувається рішучих намірів щодо перегляду і розробки ґрунтовних і цілісних концепцій діяльності державного апарату в нових умовах господарювання. Це спостерігається і в ухиленні від відповідальності за певні рішення, що приймаються органами як законодавчої, так і виконавчої влади. Помітна відсутність бажання щодо налагодження плідної співпраці між різними ланками державної влади в інтересах винайдення ефективної моделі економічного розвитку країни. Досвід, і саме український, засвідчив, що в умовах переходу від адміністративно-командних методів управління економікою до ринкового регулювання соціально-економічних процесів сподівання на автоматичну зміну гострої ситуації в країні лише шляхом прийняття та впровадження нових законів, навіть наближених до європейських стандартів, -- марні. За цих обставин успішно подолати проблеми перехідного періоду можна лише за наявності у виконавчої влади чіткого уявлення про механізми реалізації і можливості виконання законів, які приймаються в парламенті.

Про причини кризи державної влади.

1.Відсутність порядку та механізмів визначення загроз у системі забезпечення економічної безпеки, що призводить до неконтрольованості соціально-економічної ситуації країни в цілому, неможливості об'єктивного визначення пріоритетів реформування економіки і, часто, до реагування на події не з метою попередження їх надмірного загострення, а вже постфактум. За цих умов основна енергія виконавчої влади витрачається не на подолання причин, які провокують нелегітимні явища, а на боротьбу з наслідками. Тому уявляється доцільним зосередити зараз зусилля на розробці системних критеріїв і порогових значень показників соціально-економічного становища країни, а також системи контролю механізмів забезпечення утримання значень цих показників на достатньому, з точки зору економічної безпеки, рівні.

2.Існують розбіжності в підходах та уявленнях різних органів державної влади щодо досягнення мети виконання основних покладених на них завдань. У ринкових умовах головною метою держави є забезпечення належних умов для всебічного розвитку наявного потенціалу суспільства, раціонального використання національних багатств, захисту суспільства від зовнішніх та внутрішніх загроз. Досягнення такої мети забезпечується шляхом визначення порядку формування і застосування виконавчою владою регулятивних і системних важелів. Враховуючи це, необхідно зосередити увагу органів державної влади на вдосконаленні порядку формування функціональних важелів державного регулювання соціально-економічних процесів та їх застосування відповідними органами виконавчої влади.

3.Відсутність належної оцінки механізмів контролю за діяльністю виконавчої влади щодо виконання функцій, покладених на кожен з її органів у центрі і на місцях, створює умови для зловживань, розвитку корупції, хабарництва окремих чиновників. Зазначені вади суспільства з'являються внаслідок роз'єднаності передусім дій кожного з органів виконавчої влади, дублювання їх функцій, недосконалості процесів прийняття управлінських рішень.

Словом, потрібні система і технології державного регулювання та система органів для його практичного здійснення. Отже, державне управління треба розглядати як своєрідну технологію управління соціально-економічними процесами -- високу технологію. І розробляти її мають фахівці, науковці. Видається доцільним розпочати роботу щодо перегляду функцій і порядку діяльності кожного з органів виконавчої влади та організації контролю за належним виконанням покладених на них функцій у нових політико-економічних умовах.

4.Не визначено порядок переходу від галузевих до функціональних принципів державного регулювання соціально-економічних процесів. Необхідно здійснити радикальну перебудову виконавчої влади в бік суттєвого посилення її статусу -- зміцнення матеріальної бази її функціональних органів. Це можна було б зробити і за рахунок поступового скорочення державних витрат на утримання галузевих відомств. Діяльність цих відомств, особливо тих, що мають незначну частку підприємств державної форми власності, у свою чергу, доцільно було б реформувати шляхом переорієнтації їх на надання платних послуг безпосередньо підприємствам галузі у вигляді консультацій, рекомендацій, розробки програм розвитку тощо.

5.Відсутність ефективних механізмів регулювання соціально-економічних процесів на місцевому рівні і взаємовідносин між органами виконавчої влади різних рівнів підпорядкування. Ця проблема виникає внаслідок перерахування більшої частки результатів економічної діяльності у межах окремих територій до бюджету вищого рівня, що часто позбавляє місцеву владу фінансових можливостей оперативно вирішувати проблеми підпорядкованої їй території.

6.Сучасний підхід до формування системи важелів державного регулювання соціально-економічних процесів характеризується жорсткою централізацією, а також відсутністю прогнозування сукупних ефектів та ефективності їх практичного застосування. Спостерігається також певне ігнорування регіональних особливостей і неврахування можливостей коригування цих важелів на місцевих рівнях. Тому доцільно зосередити зусилля на розробці уніфікованої моделі і порядку формування функціональних важелів, які забезпечували б можливість їх використання на адміністративному рівні в регіонах, а також передачу певної частини повноважень щодо регулювання соціально-економічних процесів безпосередньо місцевим органам виконавчої влади.

7.Недосконала система державного регулювання соціально-трудових відносин у суспільстві. Така недосконалість призводить до непропорційного розподілу коштів між окремими суспільними групами, затримок соціальних виплат і зарплат, зниження платоспроможності населення і провокування кризи платежів тощо. Ця проблема зумовлена передусім тим, що головна увага держави до останнього часу зосереджувалась на проблемах регулювання відносин з економічними суб'єктами як основним джерелом надходжень коштів до державного бюджету, та недооцінкою необхідності законодавчо-нормативного регулювання взаємовідносин між роботодавцями і працівниками.

Темпи перехідного періоду в Україні повільніші, ніж в інших країнах, що утворилися на території колишнього Радянського Союзу. Насамперед це пояснюється тим, що у нас недостатньо робиться для формування сприятливого підприємницького та інвестиційного клімату. "Відповідальні" за здійснення ринкових перетворень проголошують (здебільшого останнім часом) майбутні цілі, особливо довгострокові, але стан економіки потребує швидких та рішучих дій сьогодні.

Поглиблення економічної кризи призводить до кризи суспільного сприйняття ринкових перетворень взагалі. Громадяни України асоціюють ринкову економіку з сьогоденним жебрацтвом і корумпованістю влади. Підприємець в Україні здебільшого сприймається як нечесна людина, а в багатьох випадках як шахрай або бандит. Отож, суспільна мораль спрямовується проти підприємництва та ринкових реформ, розчищаючи дорогу ортодоксальним лівим настроям у країні.

Триває відплив інтелектуального потенціалу з України, що як свідчить світова практика, зовсім не притаманне розвинутому ринку. Наприклад, у сусідній Польщі, де найбільш вдало здійснюється перехід до ринкової економіки, має місце повернення до країни авторитетних іноземців польського походження. Крім того, поляки знаходять організаційні та фінансові можливості, щоб залучати кращих іноземних фахівців до праці на польські реформи.

Одним з найважчих завдань щодо створення ринкової системи в нашій країні є зміна ментальності мільйонів наших співвітчизників. Люди мають зрозуміти суть ринкових перетворень і повірити в них. Потрібна копітка, майже щоденна робота з роз'яснення людям цілей ринкових перетворень і заходів щодо їх втілення. Люди повинні зрозуміти й підтримати ринкові реформи. А поки що влада протистоїть громадянам, як недружня сила, захищаючи підприємства від ринку і заганяючи себе цим у глухий кут.

У межах програми ринкових перетворень економіки України конче потрібно мати окремий, добре обгрунтований блок розвитку вітчизняного виробництва товарів широкого вжитку. А ми поки що навіть немаємо чіткого цілісного уявлення про стан внутрішнього ринку, що й обумовлює появу необгрунтованих економічних рішень. Зокрема, у нас час від часу проголошуються пріоритетність розвитку тієї чи іншої галузі (то експортної, то автомобілебудування, то легкої промисловості), яка, на думку керівництва, повинна витягти з кризи всю економіку України. Все це є варіаціями невиправданої в країнах, що розвиваються, теорії "локомотиву", хибність якої доведена на практиці ще двадцять років тому. Економічні проблеми можуть бути розв'язані лише комплексно.

В Україні були спроби наблизитись до подібного комплексного підходу, але в нас ніколи не вдавалися до прогнозування наслідків вживання певних заходів, навіть у короткотривалому аспекті. А це призводило до провалів в економіці, і, що найприкріше, до компрометації ринкових реформ в очах суспільства. У нас ніколи не робилися спроби дістати підтримку курсу економічних реформ в широких верствах населення.

Не менш радикальні зміни потрібні і в політичному устрої України. Система представницького народовладдя, яка колись вміло використовувалась в інтересах єдиної керуючої партії, нині повністю вичерпала себе. Близька й зрозуміла масам і тому ефективна, вона може існувати лише на самому низькому рівні, (наприклад, в конкретному селі, міському мікрорайоні), там, де проявляються традиції общинного устрою і може здійснюватися безпосередній контроль з боку населення. На сьогодні в Україні залишилися Ради всіх рівнів, і армії "народних обранців" потрібні висока зарплатня, матеріальне забезпечення.

Україна має досить непогані умови для розвитку сільського господарства. Однак, вже котрий рік поспіль ми не можемо досягти навіть самозабезпеченості сільськогосподарською продукцією на базі домінуючої державної власності в цій сфері. Незважаючи на те, що формально у нас земля може бути власністю, фактично не існує механізм, за допомогою якого можна було б зробити землю повноправним товаром на ринку. Значною мірою це відбувається через могутнє державно-аграрне лобі в парламенті, яке є опорою неефективного державного сектору в сільському господарстві.

Ключовим питанням в аграрній сфері залишається власність на землю, без реальної приватизації якої неможливі позитивні зміни в цій сфері. Земля повинна стати товаром, якій буде продаватись і покупатись на ринку, що є дуже важливим у залученні внутрішніх та іноземних інвесторів. І знову-таки жоден бюджет не витримає видатків на модернізацію сільського господарства України. Це не є завданням парламенту або уряду. Їхнім завданням у цьому є лише нагальне перетворення землі в товар. Все інше зроблять учасники ринку, які інвестуватимуть в аграрне відродження України. Отже, потрібно здійснити реальну приватизацію колгоспно-радгоспної власності, щоб зняти гальма з ринкових перетворень в сільському господарстві.

Нажаль, наша економічна політика здійснюється суто монетарними важелями, за рахунок чого і підтримується відносна стабільність гривні. Проте за наших умов теоретичний постулат "стабільна валюта - здорова економіка" явно не спрацьовує. Цей перший крок стабілізації валюти явно затягнувся. Не доповнена немонетарними важелями (наприклад, зниженням податків, митних тарифів), чисто монетарна політика знищує національну економіку, оскільки відносно невисокій рівень інфляції та стабільність національної валюти підтримується не через розвиток національного виробництва, а за рахунок іноземних кредитів, які проїдаються, невиплат заробітної плати та інших аналогічних методів.

Виходить, що формальні показники стабільності національної валюти та низького рівня інфляції підтримуються за рахунок придушення національної економіки і внутрішнього платоспроможного попиту. Маємо парадоксальну ситуацію: чим гірше реальне становище в Україні, тим краще формальні показники. Навіть середньострокові наслідки такої політики неважко передбачити: це або банкрутство держави стосовно зовнішніх кредитів, або соціальний вибух, або одне й друге разом. Варіантів небагато, як і часу для зміни економічної стратегії.

Економіка України значною мірою страждає через відсутність розвинутої банківської системи, яка надавала б кредити місцевим виробникам на більш-менш прийнятних умовах. Українські комерційні банки пропонують кредити під 80-85% річних і лише на короткий термін. Під такі самі відсотки держава залучає іноземні портфельні інвестиції в ОВДП (облігації внутрішньої державної позики). Будь-яке легальне підприємництво не може забезпечити таку високу норму прибутку, щоб погасити ці лихварські відсотки. І держава не може сподіватись на нормальний економічний розвиток та забезпечення соціальних виплат, коли бюджет працює на виплату відсотків. З іншого боку, такі високі відсотки по внутрішніх кредитах та зовнішніх портфельних інвестиціях віддзеркалюють високий ризик функціонування капіталу в Україні через несприятливість загального економічного й інвестиційного клімату. Україна, як і інші країни з перехідною економікою, має великий дефіцит платіжного балансу та бюджету. Навіть Міжнародному валютному фонду (МВФ) не під силу взяти на себе фінансування цього дефіциту, хоч він і намагається це зробити. Це призводить до того, що, по-перше, ліквідність активів МВФ знижується, а це може вже найближчим часом похитнути становище навіть такої авторитетної та впливової організації, по-друге, кредити МВФ, фінансуючи дефіцит платіжного балансу без реального реформування економіки України, тільки відтягують кризовий вибух. Технічна допомога (ТД), що надається Україні західними країнами, відіграє важливу роль у перенесенні сюди ринкових ідей. Але якби українські одержувачі ТД були б краще підготовлені і могли з більшою користю для себе використовувати цінні знання, якіщо надають їм іноземні й міжнародні донори, позитивний ефект донорської діяльності для економіки країни був би вищим. Проте самі донори можуть підвищити ефективність своєї діяльності в Україні щодо надання ТД. Трапляється, що донори, через забюрократизованість своїх процедур, не встигають за перебігом економічних подій, спізнюючись направляти технічну допомогу туди, де її найбільше потребує стан економіки. Через це вони надають підтримку багатьом недовговічним урядовим організаціям, комісіям, комітетам та центрам. А нинішня ситуація вимагає того, щоб більше донорських зусиль концентрувалось на безпосередній підтримці підприємництва та діяльності неурядових організацій. Щоб підвищити ефективність технічної допомоги, українські консультаційні заклади мають одержувати більше донорської підтримки. Українські консультанти, які мають високу кваліфікацію і здобули міжнародне визнання, продовжуватимуть співпрацю з урядовцями та приватними підприємцями і допомагатимуть їм сприймати міжнародний досвід після закінчення дії програм допомоги Україні. Бажано, щоб кваліфіковані особи та неурядові організації, які довели свою спроможність сприяти ринковим перетворенням в Україні, мали більше підтримки. Впровадження технічної допомоги місцевими спеціалістами та неурядовими організаціями може проводитись якісніше та з меншими витратами. Ще одним джерелом підвищення ефективності технічної допомоги в Україні могло б стати повне звільнення усіх видів грантів від сплати податків. Як відомо, метою технічної допомоги є прискорення ринкових реформ в економіці України. Однак, на деякі види технічної допомоги, згідно з законодавством України, треба сплачувати до 50% гранту у вигляді податків, що автоматично знижує його ефективність. Хоча, якщо взяти, наприклад, Польщу, то там парламент давно прийняв закон про звільнення від податків усіх видів технічної допомоги.

Висновки

Дослідивши і проаналізувавши тему економічної безпеки України, можна дійти до таких висновків:

Економічна безпека країни - це складна багатофакторна категорія, яка характеризує здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою збалансованого задоволення потреб власного населення держави на якомусь визначеному рівні, з метою протистояння дестабілізуючій дії різноманітних чинників, внутрішніх та зовнішніх, а також з метою забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання.

Механізм забезпечення економічної безпеки країни - це сукупність інституційних та організаційних структур і комплекс використовуваних ними форм і методів, за допомогою яких у певній послідовності послаблюється, а відтак усуваються внутрішні і зовнішні загрози існуванню країни в економічній сфері.

Практика свідчить, що неможна досягти бажаних результатів без комплексного розвитку внутрішнього ринку, який є основою будь-якої економіки. Це і є те, що зараз називають загальним економічним кліматом в країні, який треба створювати на базі добре проробленої програми. Така програма повинна починатись з формування високопрофесійної команди, маркетингу на національному рівні і закінчуватись реструктуризацією нерентабельних виробництв та розвитком підприємництва. Цій цілям має бути підпорядкована підготовка адекватних нормативних і законодавчих актів, а також зовнішньоекономічна і зовнішньополітична стратегія країни.

економічний безпека криза влада

Список використаної літератури

1. С.В. Мочерний. Економічний суверенітет України та шляхи його досягнення. - К.: ВІПОЛ, 1994. - С. 9-10.

2. Бєлов О.Ф. Економічна безпека України: пріоритети та механізми забезпечення: Тез.доп.//М-ли конф.:Поглиблення ринкових реформ та стратегій економічного розвитку України до 2010 рокую Т.1.Ч.ІІ.-К.,1999,-С.121-128.

3. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран /Учебник. Под ред. В.П. Колесова и М.Н. Осьмовой. - М.:Изд-во "Флинта", 2000. - С. 204.

4. А. Гальчинський. Відновити дієздатність держави. - Економіка України, 2000, № 8, С.8.

5. Проблеми економічної безпеки. Аналітична доповідь. -- К.: Український центр економічних і політичних досліджень, 1997.

Размещено на Allbest.ru