Тенденції розвитку світової економіки на рубежі ХІХ–ХХ ст. Українські економісти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Основні тенденції розвитку світової економіки на рубежі ХІХ-ХХ ст

2. Українські економісти 80-90-х років ХХ ст. про шляхи досягнення економічного суверенітету

Список використаної літератури

1. Основні тенденції розвитку світової економіки на рубежі ХІХ-ХХ ст

В Німеччині промисловий переворот розпочався лише в 30-х роках ХІХ ст. і тривав до 70-х років, його гальмували: феодальні середньовічні порядки у сільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політична роздробленість країни, ізольованість країни від світових торгівельних шляхів, відсутність власного флоту. Кожна з німецьких держав мала власні гроші, метричну систему, митні кордони і норми господарського законодавства, що гальмувало створення єдиного національного ринку. Прусько-Сільзький, Саксонський і Рейнсько-Вестфальський райони країни були економічно слабко зв'язані між собою. Ремісниче виробництво було малоефективним, промислова продукція не була конкурентоспроможною на зовнішньому ринку. В першій половині ХІХ ст. Німеччина була аграрним придатком Англії і Франції. Перші парові машини стали застосовуватися в німецький промисловості лише в 30- роках ХІХ ст. промисловий переворот прискорюється у 50-60 -х роках , коли німецька промисловість переходить від мануфактурної до фабрично-заводської стадії.

Особливістю промислового перевороту в Німеччині було те, що він базується на основі вітчизняного машинобудування, на власних інженерно-технічних досягненнях. Структура німецької фабрично-заводської промисловості вигідно відрізнялася від англійської і французької.

Поступова ліквідація феодально-кріпосницьких відносини на селі затягнулася до 80-х років ХІХ ст. Стримували цей процес:

- обезземелення і малоземелля селян;

- низька купівельна спроможність селян;

- висока земельна рента;

- заборгованість.

Важливі стимули промислового зростання у 50-60 роки:

- боротьба за об'єднання;

- підготовка до війни з Францією;

- залізничне будівництво ліквідувало економічну розрізненість країни, сприяло консолідації внутрішнього ринку;

- митний союз німецьких держав у 1867 р., який очолювали союзна митна рада і митний парламент, які прискорили політичне об'єднання Німеччини.

Промисловий переворот у північних штатах Американського континенту розпочався в останньому десятиріччі ХVІІ ст., цьому сприяли:

- відсутність докапіталістичних пережитків, які мали місце в країнах Західної Європи;

- вигідне територіально-географічне розташування;

- відмежування від боротьби Англії та Франції за гегемонію в Європі;

- посередництво в торгівлі зброєю, боєприпасами для наполеонівських війн приносило великі прибутки;

- доктрина Джеймса Монро 2 грудня 1823 р. сприяла консолідації американської нації, її збагаченню;

- демографічний фактор (до середини ХІХ ст. кількість жителів США збільшилася в 4,5 рази за рахунок переселенців з Європи, людей підприємливих, енергійних).

Перші прядильні машини були завезені з Англії в кінці 80-х років, перші парові машини з'явилися в останньому десятиріччі ХVІІІ ст., але на початковому етапі вони використовувалися слабо. Більшість текстильних фабрик працювали на енергії води.

Промисловий переворот відбувався у США за рахунок європейської робочої сили, інтелекту і капіталів. Але тут застосовувалися власні оригінальні винаходи - циліндр для механічної набивки тканин. У 1807 році на р. Гудзон з'явився колісний пароплав, збудований Р. Фултоном. Текстильна фабрична промисловість в середини ХІХ ст. за обсягом виробництва поступалася лише англійській. З 1830-1850 рр. Довжина залізниць зросла в 300 разів, що сприяло прискореному росту металургії, добувної та машинобудівної галузей промисловості. Виробництво чавуну в 1830-1850 рр. Зросло в 3 рази. В середині ХІХ ст. у США існували свої власні машинобудівні заводи (особливо с/г машинобудування). Серед найважливіших винаходів цього часу - швейна машина Зінгера, ротаційна типографська машина, телеграф Морзе, револьверний, шліфувальний, фрезерний верстати, косарка Мак-Корміка, комбінована молотилка-віялка Хейрема. До середини ХІХ ст. промисловий переворот завершився тільки на півночі , а на півдні панувало рабовласницьке плантаційне господарство. Суперечності між цими двома формами господарювання стали причиною Громадянської війни (1861-1865), яка одночасно була буржуазною революцією, яка завершилася перемогою Півночі і завершенням промислового перевороту.

Ліквідація рабства, акт про гомстеди (поселення), прийнятий у 1862 році активізували зростання аграрного сектора економіки.

Гомстед - акт давав право кожному громадянинові США після сплати 10 доларів США реєстраційного збору отримали 160 акрів землі, що ставали власністю після п'яти років проживання на ній, обробітку та забудови. З 1862 по 1902 експорт пшениці збільшився майже в 5 разів, кукурудзи в 16. Це стало причиною Європейської кризи 1875-1896, коли ціни на пшеницю впали майже вдвічі.

Завершення в другій половині ХІХ ст. промислового перевороту в провідних країнах світу створило сприятливі умови для індустріального розвитку.

Період індустріалізації характеризується:

- структурними змінами в господарствах окремих країн: створенні великого машинного виробництва, переважно важкої промисловості над легкою, надання переваги промисловості над сільським господарством;

- виникають нові галузі промисловості, модернізуються старі;

- збільшується доля підприємств у виробництві валового національного продукту (ВНП) і національного доходу;

- відбувається концентрація виробництва - виникають монополістичні об'єднання;

- завершується формування світового ринку в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.;

- поглиблюється нерівномірність у розвитку окремих країн;

- загострюються міждержавні суперечності.

Індустріалізація в розвинутих країнах відбувається на основі НТР (науково-технічної революції). Найважливішим винаходом останньої третини ХІХ ст. було створення технічної лінії з виробництва, передачі і споживання електричної енергії. Це стало можливим після винаходу динамомашини ( В. Сіменс, Німеччина, 1867), генератора електричного струму (Т. Едісон, США, 1883), трансформатора для передачі електричного струму на відстань (1891), електродвигуна. Парова енергія стала витіснятися електричною. Були винайдені електрична плавильна піч (1877), електрична лампа (1886).

У 80-90 роки ХІХ ст. був винайдений двигун внутрішнього згорання - карбюраторного (Н. Отто, Німеччина, 1887) та дизельного (Р. Дизель, Німеччина, 1893). В металургії - конверторний спосіб виробництва сталі, впровадження мартенівських печей значно підвищили продуктивність праці.

Був винайдений автоматичний револьверний верстат (США), автоматичний ткацький верстат, автомат для виробництва пляшок.

Провідними галузями стали в кінці ХІХ - початку ХХ ст.: виробництво електроенергії, продукції органічної і неорганічної хімії, добувної, металургійної, машинобудівної, транспортної промисловості.

Розвивалися нові галузі: сталеварна, нафтовидобувна, нафтопереробна, електротехнічна, алюмінієва, автомобільна.

Провідне місце в організації та управлінні виробництвом належало товариствам акціонерної, колективної власності. Зростання банківського і промислового капіталу зумовило формування фінансової олігархії. Капіталізм вільної конкуренції переріс у монополістичний капіталізм.

На перше місце в світі у кінці ХІХ ст. вийшли США за обсягом промислової продукції, обігнали Англію, яка втратила роль "фабрики світу". НТР сприяла впровадженню власних і європейських винаходів, найновіших досягнень інженерії, застарілого обладнання практично не було. Економічному зростанню сприяла зовнішня політика держави - високі мита на ввіз готової продукції і повна свобода для ввозу іноземних коштів.

США розширили свої колоніальні володіння: Гавайські острови, Куба, Гуам, Пуерто-Ріко, Філіппіни, частина островів Самоа, посилюється економічно-торгівельна експансія в країни Латинської Америки.

У 1867 р. США купили у Росії Аляску за 6,7 млн. доларів. Найвищими темпами зростало промислове виробництво, будівництво (75% - їх доля в сукупному суспільному продукті). Довжина залізниць з 1870 по 1913 збільшилася у 8 разів, збільшилася частина важкої промисловості і вперше в історії США була досягнута її перевага над легкою і харчовою. У 1882 р. на річці Ніагара була збудована перша в світі гідроелектростанція. Напередодні першої світової війни потужність американських станцій була понад 5 млн. кВт (на 2 млн. більше, ніж англійських, німецьких і французьких разом узятих).

Національний дохід з 1870 по 1913 роки виріс у 5 разів, а національне багатство - у 7.

Концентрація виробництва привела до утворення монополій у 60-70 роки ХІХ ст. одна з найбільших "Стандарт - ойл Компані" була створена Дж. Рокфелером у 1872 році. Згодом приєднала 14 компаній з видобутку та переробки нафти, а в 1882 році була реорганізована у трест і монополізувала 90% виробництва очищеної нафти у країні. На початку ХХ ст. у США було 800 трестів, які об'єднали 5 тис. підприємств з капіталом 7 млрд. доларів.

В Німеччині внаслідок запізнення промислового перевороту та індустріалізації запроваджувалися найновіші науково-технічні досягнення, які поступалися лише американським.

Найголовніші фактори, які вивели Німеччину на перше місце в Європі і друге місце в світі:

- перемога у франко-прусській війні 1870-1871 рр., анексія Ельзасу і Лотарингії, контрибуція в розмірі 5 млрд. франків;

- об'єднання Німеччини навколо Прусії, консолідація німецької нації, ліквідація політичної роздробленості, митних бар'єрів, формування єдиної грошово-фінансової системи, прийняття загальнодержавної системи мір і ваги, що сприяло розвитку внутрішнього ринку країни;

- різке збільшення інвестицій у промисловість сприяли масовому виникненню нових заводів і фабрик.

Особливістю індустріалізації було спрямування розвитку важкої промисловості у русло мілітаризації, що в значній мірі зумовило її ріст.

Щорічно вводилося 1500-2000 км залізниць, що стимулювало розвиток металургії, добувної промисловості. Успішно розвивалися нові галузі: хімічна, електрична, автомобілебудівна.

У процесі індустріалізації змінилася структура господарства Німеччини: промисловість домінувала в економічній системі країни. Країна стала індустріально-аграрною, частина населення в промисловості склала 50%. Темпи економічного зростання були найвищими в Європі. Сповільненими темпами розвивалася легка промисловість (відсутність сировинної бази, високі ціни, низька купівельна спроможність населення).

На відміну від США монополізація розвивалася на основі картелів та синдикатів (найбільше їх виникло у вугільній, хімічній, електротехнічній, суднобудівній, військовій галузях). Напередодні І світової війни тут було 600 монополістичних об'єднань.

Ця країна мала незначну кількість колоній, а це примушувало німецьких підприємців підвищувати продуктивність праці, знижувати собівартість продукції, добиватися високої її якості, щоб перемагати на світовому ринку товарів.

Англія в останній третині ХІХ ст. почала знижувати темпи промислового виробництва. Причинами було:

- інтенсивний процес індустріалізації в США, Німеччині, Росії, Японії привело до виникнення нових центрів промислового виробництва;

- англійська промисловість почала втрачати іноземні ринки збуту, а німецькі і американські товари дешевші і кращі почали потрапляти на внутрішній ринок Англії;

- поступове фізичне і матеріальне старіння виробничої бази британської промисловості, що вимагало технічної модернізації і великих коштів;

- англійські підприємці і банкіри віддавали перевагу експорту капіталу за кордон в колонії та залежні країни, в яких наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки.

Але разом з тим в англійській промисловості поступово відбувалися структурні зміни:

- високими темпами розвивалися галузі важкої промисловості (сталеплавильна, електротехнічна, хімічна);

- процес монополізації в країні проходив повільніше ніж в США та Німеччині, тут довгий час зберігалися дрібні та середні підприємства;

- банківський капітал випереджав промисловий за темпами концентрації і централізації. Напередодні І світової війни 27 великих банків Англії володіли 86% усіх вкладів;

- надлишковий капітал Англія інвестувала у розвиток економік своїх колоній, які на початку ХХ ст. в 100 разів перевищували розміри метрополії. Політика Англії, незважаючи на окремі випадки (спроба задушити розвиток індійської текстильної промисловості) щодо залежних країн сприяла їхньому економічному становленню.

Франція впродовж ХІХ ст. займала друге місце в світі за рівнем промислового виробництва після Англії, а в кінці ХІХ ст. опинилася на четвертому місці. Причини:

- поразка у франко-прусській війні, вона віддала Ельзас і Лотарингію, сплатила 5 млрд. франків контрибуції;

- сировинна база Франції була недостатньою, вона імпортувала половину необхідного її вугілля, росла собівартість французьких металовиробів, падала їх конкурентоспроможність;

- фабрично-заводське обладнання було застарілим;

- французькі капітали експортувалися і становили 30% світових інвестицій. У 1908 р. у французьку промисловість було вкладено 9,5 млрд. франків, в облігації та закордонні цінні папери - 104,4 млрд. франків;

- відсталою була структура французької економіки. Скорочувалася металургійна, вугільна промисловість, успішно розвивалася легка;

- гострі проблеми мали місце в сільському господарстві, що стримувало розвиток економіки: роздрібненість сільських господарств і низький їх технічний рівень. Непосильною для французького с/г виявилася конкуренція американського зерна.

Перед І світовою війною Франція залишалася аграрно-індустріальною країною.

В Японії перехід до індустріального суспільства відбувся пізніше, ніж в США і країнах Західної Європи. Японія була типовою аграрною країною з феодальним укладом господарювання. Політично країна була роздроблена, селяни становили 80% від загальної кількості населення. Країна перебувала у самоізоляції від зовнішнього світу. Зміни розпочалися з 1853 року, коли американська ескадра під командуванням комодора Перрі ввійшла в Токійську бухту і змусила Японію відкритися для торгівлі з США. Торгівля ця була економічно не вигідна для Японії, виникали невдоволення, що вилилися у "революцію Мейдзі" - державний переворот 1868 р., внаслідок якого було ліквідовано феодальний режим Токугава і започатковано процес перебудови:

- ліквідація феодальних володінь та привілеїв;

- аристократія отримала відшкодування готівкою і облігаціями, які були інвестовані у виробництво, в індустріалізацію;

- була проведена аграрна реформа, яка змінила систему землеволодіння, створила умови для розвитку промисловості;

Держава створювала свої власні підприємства - взірцеві фабрики та корабельні, передавали їх згодом у приватні руки за низькими цінами.

Ліквідація феодальних відносин в Японії створила ринок вільної робочої сили, приватна власність і приватне підприємництво були захищенні від свавілля старої аристократії, уряд всіляко сприяв розвитку системи освіти.

Важливу роль в індустріалізації відіграв іноземний капітал, але в цілому японці покладалися на власні заощадження.

Аграрна реформа в 70 роки ХІХ ст. ліквідувала феодальні права самураїв на землю (вони в соціальній структурі становили 7%, займаючи панівне становище), закріпила земельні наділи за селянами.

В країні почався промисловий переворот і індустріалізація одночасно, особливість яких в тому, що вони проходили прискореними темпами.

Напередодні І світової війни Японія залишалася агарно-індустріальною, 60% населення проживало на селі.

У першій половині ХІХ ст. формою усталених зв'язків між національними ринками сформувався світовий ринок, як підсистема господарств, пов'язана обміном товарів за межами національної економіки та валютно-фінансовим забезпеченням такого обміну. Зовнішня торгівля набула світового характеру. Формувалися світовий кредитний і фінансовий ринки, масова міграція трудових ресурсів свідчила про виникнення міжнародного ринку праці. Масовою була еміграція українських селян до Америки: Канади і США, в менших розмірах до Бразилії та Аргентини. Крім того місцеве селянство виїжджало на сезонні заробітки до Німеччини, Чехії, Румунії, Данії. Масштаби еміграції особливо зросли на початку ХХ ст. якщо в 1890-1900 рр. з Галичини емігрувало 78 тис. чол., то за перше десятиріччя ХХ ст. виїхало 224 тис. чол. Підраховано, що з 1890 по 1913 роки число емігрантів дорівнювало майже третини всього приросту населення за цей період. З 1816 по 1859 рік з Європи до США емігрувало 5 млн. чол., в другій половині ХІХ ст. 18 млн. чол. Отже, склалася система міжнародних економічних відносин як результат взаємодії всієї сукупності світових господарських зв'язків. Основними чинниками цього процесу були:

- розвиток великої машинної індустрії;

- утворення колоніальної системи;

- міжнародний поділ праці, що розподілив світ на промислово розвинені й економічно відсталі країни.

Коротко охарактеризуємо ці чинники. Визначилися в промисловому виробництві галузі, які працювали на основі імпортних надходжень або на експорт. Для збереження панування на внутрішньому ринку національні корпорації повинні були забезпечувати світовий рівень з якості та цін.

Щодо колоніальних володінь, то у 1914 р. територія колоній промислово розвинених держав становила 85 млн. кв. км з населенням 560 млн. осіб. Найбільшими колоніальними імперіями стали Великобританія та Франція.

Протягом ХХ ст. переважаючою формою міжнародного поділу праці була міжгалузева предметна спеціалізація. Великобританія спеціалізувалася на виробництві та продажу машин, устаткування, взуття, шкіргалантереї, виробів харчової промисловості.

Німеччина - на виробництві сільськогосподарської техніки, залізничного устаткування, парових котлів, картону, спирту, цукру, виробів хімічної промисловості.

Франція - текстильних машин, шовкових і суконних тканин.

Бельгія - зброї та інструментів.

Колоніальні країни - бавовни, кави, прянощів, цукру, натурального каучуку.

З другої половини ХІХ ст. набула розвитку внутрішньогалузева спеціалізація. У металургійному виробництві експортерами чорних металів були Англія, Бельгія, Люксембург, кольорових - Австро-Угорщина, Франція.

До міжнародної торгівлі були залученні всі незалежні та колоніальні країни. Їх характерні ознаки:

- імпорт сировини з колоній, так як всі країни, крім США її потребували;

- зростання протекціонізму і встановлення монопольних цін;

- укладання країнами торгових договорів, інвестиційних угод.

З розвитком міжнародної торгівлі, починаючи з 70-х років все більшого значення набував експорт капіталу в колонії та залежні країни. Найбільшими експортерами були Англія, Франція, Німеччина, Бельгія, Швейцарія, Голландія.

промисловий переворот індустріальний бунге

2. Українські економісти 80-90-х років ХХ ст. про шляхи досягнення економічного суверенітету

Загострення у першій чверті XIX ст. тривалої кризи, як наслідок процесів розкладу феодально-кріпосницької системи.

Розвиток елементів капіталізму в промисловості, землеробстві, занепад поміщицького та селянського господарства, посилення кріпосницької експлуатації.

Початок промислового перевороту , проте зберігається відставання рівня економічною розвитку від передових західноєвропейських держав.

Початок формування класу буржуазії.

Розвиток капіталістичних відносин вимагає від економічної теорії обгрунтування переваг цього ладу, його основних принципів, “ вільної конкуренції та невтручання держави в економіку”.

Т. Степанов (1795-1847)

Професор Харківського університету, один з перших авторів курсу політичної економії російською мовою.

Пропагував ідеї А.Сміта та Д.Рікардо, виступав проти доктрини меркантилізму, кріпосництва, проголошував ідеали свободи економічної діяльності.

Показував факт соціальної несправедливості, вказував на необхідність посилення соціального аспекту політичної економії, що не було притаманне англійській класичній школі.

Велике значення надавав методологічним проблемам економічної теорії. Характеризуючи предмет політекономії, підкреслював, що слід відрізняти цю науку від політики. Політична економія відкриває закони фізичного (природно-економічного) життя держави, а саме закони багатства, показує яким чином багатство в суспільстві накопичується, розподіляється, споживається.

Торкнувся майже всіх основних проблем політичної економії (здебільшого з позиції класичної школи, хоч і з більшим наголосом на соціальних аспектах).Серед них: сутність та джерела багатства, природа і праця, продуктивні та непродуктивні класи, цінність, суспільний поділ праці, машини, капітал і його нагромадження, відношення між виробництвом і споживанням, заробітна плата, прибуток і рента, національний доход, процент, кредит тощо.

Розглядаючи джерела багатства, підкреслював, що всі класи мають рівне право на існування. Багатство слід правильно розподілити між усіма громадянами за рахунок установлення розміру податків відповідно до "частки прибутку громадян". Виступав проти того, що "бідний, нижчий клас народу платить більше, якщо порівнювати його достатки з достатками багатіїв", пропонував спрямувати податки на суспільні потреби.

Аналізуючи питання про походження багатства, наголошував, що праця, виступає суб'єктом, а природа - об'єктом його дії ( погоджувався з Ф.Кене). Вважав, що багатство в цілому складається з природи, праці, та капіталу , характеризуючи при цьому знаряддя виробництва за капіталізму як капітал, що застосовується для отримання прибутку. Наблизився до розуміння того, що капіталісти отримують надлишок продукції як додаткову вартість, хоч самої категорії "додаткова вартість" не розумів.

Стверджував, що праця тим продуктивніша, чим вона вільніша від усяких утисків (за А.Смітом), підтримував положення Д.Рікардо про залежність прибутку від рівня заробітної плати. Тим самим підкреслював, що прибуток є частиною вартості, створеної працею. Зазначав, що рівень заробітної плати не є та й не може бути стабільним, бо залежить від ряду причин, у тому числі від "самовдосконалення" робітників, від історичного розвитку країни тощо.

Одним із перших серед економістів країни правильно зрозумів мету капіталістиного виробництва - прагнення до збагачення.

"Машини" розглядав з погляду розвитку продуктивних сил і тієї користі, яку вони приносять людству, оскільки машина "вдосконалює працю", скорочує витрати виробництва і збільшує прибутки капіталістів.

Рішучє виступив проти мальтузіанства, посилаючись на тє, що розвиток науки, а значить і виробництва, в усіх сферах безмежний.

І. Вернадський (1821-1884)

Після закінчення в 1849 р. Киівського університету викладав в ньому різні курси економіки та статистики. В 1849-1856 рр. професор політекономії Московського університету, з 1857 - ироживає в Петербурзі, з 1868 по 1876 - в Харкові (керівник відділу державного Банку), потім знову до самої смерті в Петербурзі.

Ставив завдання дати наукове визначення предмету політичної економії, показати дію економічних законів , під якими розумів "природні закони виробництва”. Докапіталістичні форми виробництва вважав такими, що не підлягають вивченню політичною економією як наукою про цінність, тобто товарне виробництво.

Був прихильником невтручання держави у приватну ініціативу, вільну конкуренцію. Намагався довести, що протекціонізм суперечить “природним” економічним законам, тобто законам товарного виробництва.

Намагався довести перваги використання найманої праці, великої промисловості перед дрібною. Наголошував, що капітал з'єднує сили, робить можливим розподіл праці, виступає головною умовою успішного виробництва.

Аналізував різні економічні категорії та поняття. Зокрема вважав, що праця -“ головне і єдине джерело багатства ” - визначає відношення людини до предметів і людини до людини. Намагався довести різницю між споживчою вартісгю і вартісгю, при цьому вартість, на його думку, визначається працею, а не споживчими якостями. Відокремлював мінову вартісгь від вартості(цінності). “Політекономія вивчає не багатство, уречевлене в речах, а їхню властивість - цінність”. Цінність же Цінність же відображає відношення покупців до речей.

Був рішучим противником соціалістичних ідей.

М. Бунге (1823-1895)

Народився у Києві в сім'ї лікаря. В 1845 р. закінчив Київський університет, в 1832 р. захистив у ньому докторську дисертацію. 3 1850 р. по 1880 р. викладач, у тому числі в 1859-1862, 1871-1875 та 1878-1880 рр. - ректор Київського університету. В 1881-1886 рр. - міністр фінансів.

Висував економічні буржуазні вимоги: максимальний розвиток буржуазної приватної ініціативи, вільна конкуренція, обмеженість втручання держави в економічне житгя. Вважав, що "гармонія суспільних відносин" можлива тоді, коли "суспільний лад буде пов'язаний із природними суспільними законами”. Всі способи виробництва, крім капіталістичного, вважав не властивими людській природі.

Стверджував, що завдання політичної економії полягає у вивченні законів капіталістичного розвитку. Вважав, що людство досягло найвищої точки економічного розвитку саме за умов вільної конкуренції.

Підтримував, хоч і не завжди послідовно, ідеї фритредерства, зазначаючи, що вільна торгівля є одним з проявів свободи промисловості.

Захищав всебічний розвиток капіталістичної промисловості, зокрема "заснованої на акціях", виступав за підтримку фабричного виробництва.

М.І.Туган-Барановський (1865 - 1919)

У 1889 закінчив Харківський університете, фізико-математичний факультет , а пізніше екстерном - юридичний. Ще студентом М.Туган-Барановський захоплюється марксизмом та ідеями класичної школи. Написав праці:

Занальновизнаними у світовій економічній літературі є теорії психологічної цінності, розподілу, економічної циклічності.

Розвиваючи теорію психологічної цінності , він спочатку виступив за поєднання трудової теорії вартості з теорією граничної корисності , а пізніше сформулював закон , згідно якого граничні корисності вільно відтворюваних господарських благ пропорційні їх трудовим вартостям.

В соціальній теорії розподілу , розподіл доходів представлено у вигляді боротьби різних класів суспільства за поділ суспільного продукту. Розмір частки, яка дістається кожному класові, визначається загальним обсягом національного доходу і “соціальною силою” кожного з класів. Роль виробництва полягає у нарощувані продукту, а тому усі класи однаково зацікавлені у зростанні продуктивності праці, адже від цього залежить як загальний обсяг виробленого продукту , так і розмір частки кожного класу . Тому виникає “гармонія соціальних інтересів “.

У теорії економічних циклів Туган-Барановський зробив спробу дати уяву про характер циклічних коливань. Особливу увагу, він звернув на тісний зв'язок між зміною цін на “капітальні блага” ( засоби виробництва ) ророзвитком акумулятивного процесу - процесу зміни вивільнюваного грошового капіталу, котрий спрямовується або на інвестиції, або на заощадження. Тим самим М.Туган-Барановський поклав початок сучасній інвестиційній теорії циклів, стержнем якої є ідея “заощадження - інвестиції”, як основи циклічних коливань. Згідно його теорії , вичерпування інвестиційних можливостей створюється умовами застосування позичкового капіталу,обмеженістю банківских ресурсів, а найголовніше - непропорційністю у розміщенні вільних грошових капіталів між різними сферами їх вкладання. У цій диспропорції Туган-Барановський вбачав головну причину економічних криз.

Одним з перших Туган-Барановський звернув увагу на утворення монополій у формі картелей і трестів , вбачаючи у них важливе явище в розвитку світової економіки.Він прийшов до думки , що держава здатна усунути шкідливий вплив монополій,обмеживши їх діяльність.

За своїми поглядами Туган-Барановський був соціалістом.

Список використаних джерел

1. Горкіна Л.П. Нариси з історії політичної економмії в Україні. Остання третина Х-IX-перша третина ХХст. - К., 2004.

2. Злупко С.М. Економічна думка України: тексти лекцій. - Львів, 2002.

3. Злупко С.М. Михайло Туган-Барановський.Український економіст світової слави.- Львів,2003.

4. Історії економічної думки України: Навч. Посібник.Р.Х.Васильєва та ін.-К., 2003.

5. Історія економічних вчень. Опорний конспект лекцій. Під ред. В.М. Тарасевича. - Дніпропетровськ: АМСУ, 2009.

6. Ковальчук В.С., Сарай М.І. Історія світової економічної думки: Навч.курс.-Тернопіль, 1996.

7. Українська економічна думка: Хрестоматія.- К., 1998.

8. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень. Навчальний посібник. - К., 2001.

Размещено на Allbest.ru