Сучасний розвиток товарного виробництва

28

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

На тему «Сучасний розвиток товарного виробництва»

Виконала: студентка

Групи ЕП-13

Перевірив:

Рівне 2010

Зміст

1. Характеристика товарного виробництва

2. Еволюція товарного виробництва

3. Причини виникнення

4. Умови виникнення

5. Розвиток товарного виробництва на сучасному етапі

6. Тенденції сучасного товарного виробництва

Висновок

Список використаної літератури

1. Характеристика товарного виробництва

Товамрне виробництво - це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб'єктами не для власних, а для суспільних потреб, що визначаються ринком.

За цієї форми виробництва його організація повністю залежить від ринку, який диктує, що, як і для кого виробляти. Це означає, що товарне виробництво є ринковим виробництвом. Існує дві обов'язкові передумови необхідні для виникнення і функціонування товарного виробництва:

1) Наявність суспільного поділу праці.

2) Економічне відокремлення виробників.

Осмислення сучасних економічних проблем через призму світового досвіду становлення, розвитку товарного виробництва і ринкових відносин має суттєве значення для теорії і практики ринкової трансформації економіки України.

Суспільство знає два основних типи організації економіки: натуральне господарство і товарне господарство.

Розглянемо більш детальніше ці види. Їм відповідають дві основні форми господарювання: натуральна і товарна.

Натуральне господарство, за якого продукти праці як результат виробництва використовувались для задоволення особистих потреб безпосередніх виробників і членів їх родин, тобто для використання в межах господарської одиниці - роду, племені, патріархальної сім'ї, общини тощо як різновидів. В основному натуральну форму господарювання мали й великі маєтки традиційного типу. Натуральне господарство характеризувалося суспільним поділом праці в зародковому стані, замкнутістю організаційно-економічних зв'язків, роз'єднаністю, відірваністю господарюючих суб'єктів один від одного, примітивною технікою та технологією виробництва, малопродуктивною ручною працею. Тому прогрес у розвитку продуктивних сил і суспільства був дуже повільним. Усі зв'язки натурального господарства обумовлені лише особливостями процесу праці та виконання тих чи інших операцій у тісних межах окремих господарських одиниць. При цьому робоча сила позбавлена мобільності, вона виробниче та територіальне закріплена. В натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в нематеріалізованому вигляді як прямі відносини між учасниками створення благ. Продукти праці розподіляються безпосередньо. Вони без участі ринку надходять в особисте й виробниче споживання.

З розвитком продуктивних сил натуральне господарство стає перешкодою соціально-економічному прогресу. Властиві йому господарська замкнутість, примітивність, відособленість, патріархальність, слабкість внутрішніх стимулів розвитку не відповідають потребам обміну продукцією між виробниками, який все більше поширюється у зв'язку з зростанням продуктивності праці. Всезростаючий вплив на суспільне виробництво товарних зв'язків в епоху пізнього Середньовіччя вже можна назвати революційним. Натуральне господарство перестало бути пануючим типом суспільного виробництва, відбувся перехід до загального товарного господарства. Однак це ще не означало повного зникнення натурального господарства. Воно ще й сьогодні розповсюджене в країнах, що розвиваються. В середині XX ст. в їх натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято 50-60 відсотків населення. Деякі його прояви мають місце і в умовах розвинутої економіки (наприклад, натуральне підсобне господарство).

В несприятливих для суспільства умовах (наприклад, війна, політика автаркії тощо) може з'явитися тенденція до натуралізації виробництва. На зміну натуральному господарству прийшли товарне виробництво і заснована на ньому товарна форма господарювання. Проте тривалий час вони функціонували разом.

Товарне виробництво - така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку. Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки:

* відкрите господарство;

* розподіл праці;

* непрямі зв'язки.

Ці ознаки визначають відповіді на основні проблеми будь-якої економічної системи: що створювати, як застосовувати для цього фактори виробництва і для кого призначаються вироблені продукти. Розглянемо докладніше кожну з вищезгаданих основних рис товарного господарства.

По-перше, товарне виробництво ґрунтується на суспільному поділі праці, що склався між окремими господарськими одиницями. Розвиток поділу праці передбачає прогрес виробництва: зростання кваліфікації і вміння працівників, а також винайдення машин, що полегшують і скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу декількох. Збільшення виробництва благ на спеціалізованому підприємстві створює можливість і необхідність обмінювати їх надлишок на масу корисних речей, створених на іншому виробництві. Один з класиків політичної економії Адам Сміт високо оцінював значення поділу праці для зростання добробуту всіх одноосібних власників: «Кожен працівник може мати значну кількість продуктів своєї праці понад ту кількість, яка необхідна для задоволення його власних потреб; і оскільки всі інші працівники опиняються в такому самому становищі, він виявляється спроможним обміняти більшу кількість своїх продуктів на більшу кількість виготовлених ними продуктів…».

Таким чином, можна зробити висновок, що товарне господарство дає широкий простір загальному економічному закону поділу праці. У відповідності до цього закону економіка прогресує внаслідок дедалі більш якісної диференціації трудової діяльності.

Зрештою виникає декілька форм поділу праці:

- загальний (міжнародний поділ праці (між великими країнами);

- секторами національної економіки: промисловістю, сільським особливий (поділ всередині секторів на окремі господарством тощо);

- одиничне (всередині підприємств на окремі галузі і види виробництва).

Звичайно, одинична диференціація праці на підприємстві, пов'язана з незакінченим виготовленням якоїсь частини готового продукту, не може породжувати товарного обміну. Такий обмін виникає внаслідок інших видів поділу праці. Міжнародний поділ праці породжує зовнішню торгівлю, загальний та особливий - внутрішню торгівлю.

По-друге, товарне господарство уявляє собою відкриту систему організаційно-економічних відносин. За умов товарного виробництва працівники створюють корисні продукти не для власного споживання, а для продажу іншим людям. Весь обсяг новостворених речей за звичай виходить за межі кожної виробничої одиниці і надходить на ринок для задоволення попиту покупців.

По-третє, товарному господарству притаманні непрямі, опосередковані зв'язки між виробництвом і споживанням. Вони розвиваються за формулою: виробництво - обмін - споживання. Виготовлена продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби чи на гроші й тільки потім потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує (або не підтверджує) необхідність виготовлення даного виду продукції. Саме за допомогою ринкового обміну встановлюються економічні відносини між виробниками і споживачами товарів. Отже, розвиток поділу праці, відкритість і ринковий характер господарських зв'язків зняли ті перешкоди для прогресу економіки, на які прирікало її натуральне господарство. Потенційні можливості протилежного йому товарного виробництва такі, що йому властивий закон розширеного відтворення.

2. Еволюція товарного виробництва

товарний виробництво продукція підрив

Товарне виробництво існувало вже 5-7 тисячоліть тому, за часів первісного суспільства. Тою чи іншою мірою воно було поширене в різних соціально-економічних системах. Так, автори посібнику «Україна і світ», характеризуючи економіку Стародавньої Греції, звертають увагу на те, що широкого розвитку набули у грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво.

Щодо нашої країни, то тут вже на початку ХІІІ ст. з'являється тенденція товарного ремесла, коли предмети вироблялися не тільки на замовлення, а й на продаж.

Отже, існують спільні для різних історичних епох причини виникнення товарного виробництва. Першою з цих причин слід вважати суспільний поділ праці, який змінюється у відповідності до вдосконалення знарядь праці. Технічний прогрес не має часових меж, отже необмеженим є і розвиток поділу праці в суспільстві, а отже вдосконалення товарного виробництва. За сучасних умов науково-технічна революція спричинила появу нового, поглибленого поділу праці - виготовлення окремих деталей складних виробів на різних заводах, між якими склалися взаємні торговельні відносини.

У другій половині ХХ ст. для багатьох підприємств стала характерна не спеціалізація на виготовленні одного виду продукції, а диверсифікація - виробництво декількох товарів. Другою причиною появи товарного виробництва є господарське відокремлення виробників, кожен з яких займається виготовленням якогось певного товару. Такий вид організаційно-економічних відносин органічно доповнює суспільний поділ праці.

Людина обирає якийсь вид роботи і перетворює його на самостійну діяльність. Це, звичайно, підсилює залежність цього товаровиробника від інших, спричиняє необхідність обмінюватися різнорідною продукцією та встановлювати господарські зв'язки за допомогою ринку. В цьому разі відпадає всякий позаекономічний примус до праці. Працівник сам відчуває потребу і матеріальну зацікавленість в тому, щоби збільшити і якісно поліпшити виготовлення корисних речей.

Господарське відокремлення виробників пов'язано з формами власності на засоби виробництва. Воно є найбільш простим і навіть абсолютним, коли товаровиробник - це приватний власник. Меншою мірою воно досягається, коли якесь майно дається в оренду - тимчасове володіння і користування. Тоді орендар набуває права тимчасово володіти і розпоряджатися чужим майном. Проте слід зазначити, що і приватна власність сама по собі не породжує товарно-ринкового господарства. Це помітно на прикладах рабовласницького та феодального суспільств, коли попри існування в обмежених масштабах товарного виробництва панівним у суспільстві залишається натуральне.

Виробництво товарів не може нормально розвиватися в межах загальної спільної власності, яка ускладнює господарське відокремлення виробників корисних речей, їх вільну підприємницьку діяльність. Воно повністю паралізується, коли держава стає єдиним власником засобів і результатів виробництва. Зважаючи на ступінь розвитку відносин власності і організаційно-економічні відносини можна виділити два види товарного виробництва: просте товарне виробництво та розширене (розвинуте) товарне виробництво.

Історично першим було просте товарне господарство. Вже в давнину та за часів середньовіччя ним займалися селяни та ремісники, які використовували при виготовленні продуктів свою працю і порівняно прості знаряддя. Тоді через низьку продуктивність праці працівників сфера товарного виробництва і обігу була розвинута недостатньо і подекуди існувала поряд з натуральним виробництвом, яке посідало панівне положення в економіці. Другим з'явилося розширене товарне виробництво, засвідчивши, таким чином, появу капіталістичної системи економіки, при якій настає кінець пануванню натурального, всі продукти перетворюються на товари. За розширеного товарного виробництва предметом купівлі-продажу стає і робоча сила людей. Розвинуте товарне виробництво швидко прогресує за умов класичного капіталізму в межах приватнокапіталістичного привласнення.

В ХХ ст. розвиток товарного виробництва відбувався також за умов акціонерної, кооперативної та інших форм колективної власності. Впродовж ХVІІ-ХІХ ст. розширене товарне виробництво поступово набуло загального характеру. Всі створені корисні предмети мали форму товару. Проте в другій половині ХХ ст. під впливом науково-технічної революції і державного втручання в господарське життя в економіці країн Заходу відокремився нетоварний сектор. До нього увійшли виробництва тих продуктів і послуг, реалізація яких відбувається без допомоги ринку. Прикладами цих виробництв є фундаментальні наукові дослідження, безкоштовні види освіти та інших послуг, галузі військово-промислового комплексу і т.і. Роль неринкових форм національного багатства в суспільстві чимдалі зростає. Зрештою, сучасна економіка є змішаною в тому відношенні, що поєднує товарні - як провідні і визначальні - та нетоварні зв'язки.

3. Причини виникнення

Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника. Економічна відособленість товаровиробників - це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів. Тому економічне відособлення невіддільне від власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію.

На певному ступені суспільного поділу праці економічний зв'язок різних власників неминуче виступає у товарній формі. З економічною відособленістю товаровиробників нерозривно пов'язані еквівалентність і від платність їх відносин. Це є однією із загальних корінних ознак товарного виробництва і обміну.

Товарне господарство виникає також через наявність суперечності між виробництвом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів. Це вимагає обов'язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі, тобто що ґрунтуються на певному досвіді. Відсутність саме такого визнання фактично означає відсутність товарного господарства і товарної форми господарювання. В натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не лише особистої праці, а й праці своїх одноплемінників. Однак вони отримують свою частину без права відкинути її або вільно обирати іншого виробника. Як конкретно-історичний тип організації суспільного виробництва, товарне господарство характеризується постійним рухом уперед.

Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу - бартерне господарство, вищу - грошове господарство. В бартерному будь-який товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший без використання грошей. У грошовому існує особливий товар - гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній - на гроші. В господарстві, заснованому на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.

Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать:

- суспільний поділ праці;

- економічна відособленість виробників;

- еквівалентність відносин;

- ринковий зв'язок між виробниками і споживачами;

- визнання суспільного характеру праці через ринок;

- здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу;

- виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду; конкуренція.

Серед них також відкритість системи відносин, існування таких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обігу. Ці ознаки мають такий самий об'єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг.

Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існуванням різних його типів.

По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене).

Просте товарне виробництво ґрунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція.

Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці - це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї.

Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке - на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.

Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства ремісників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючою економічною системою.

Розрізняють ще два типи товарного виробництва: перший - із стабільною, другий - з безперервно оновлюваною номенклатурою товарів.

Історія першого охоплює період від глибокої давнини до другої половини XX ст. Історія другого типу розпочалась у другій половині XX ст. Так, машинобудівна промисловість Великобританії протягом усього XIX ст. використовувала в основному лише два матеріали - чавун і сталь, а текстильна виробляла лише чотири види тканин - бавовняні, вовняні, лляні, шовкові. У другій половині XX ст. спостерігається безперервне поновлення номенклатури товарів. Наприклад, в електронній промисловості Японії це відбувається кожні 5-6 років. Є підстави вважати, що на рубежі XX-XXI ст. процес безперервного поновлення номенклатури товарів буде домінуючим в економіці.

Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися в зародковій формі вже на початкових етапах виникнення елементів товарної системи, що протягом тисячоліть перетворилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економіка тієї чи іншої країни пов'язана з товарним виробництвом, то держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвиткові. Вклинившись до економічної системи, якій не властивий такий тип виробництва, товарне виробництво поступово розламує цю систему. Спроби зупинити його руйнівну силу супроводжуються соціальними катаклізмами і, врешті-решт, є безрезультатними.

Для визначення механізму функціонування рушійних сил, що втілені в товарному виробництві, необхідно враховувати закон діалектики про суперечності як джерело і рушійну силу розвитку, який є ядром діалектики. В товарному виробництві такою суперечністю є суперечність, втілена в товарі, що становить основу суспільного багатства в елементарній формі. Це суперечність між конкретною та абстрактною працею. Двоїста, суперечлива природа праці, яка створює товар, є основою всіх інших, похідних суперечностей товару і виявляється передусім у суперечності між споживною вартістю та вартістю, а також між індивідуальним і суспільне необхідним часом, витраченим на виробництво товару. Суперечності, втілені в товарі, - це єдність протилежностей, тобто їх взаємодія. Постійне розв'язання і відтворення суперечностей товару є внутрішнім змістом розвитку виробництва.

Незалежно від суспільної форми виробництво є визначальною умовою існування людства. Його метою є задоволення потреб людини - споживання. В різних суспільних системах зв'язок між виробництвом і споживанням здійснюється по-різному. Розв'язання суперечностей товарної форми пов'язано з пошуками найефективніших способів зв'язку між виробництвом і споживанням. Цей зв'язок опосередкований формами обміну та розподілу, які також мають товарний характер. Суперечності, втілені в товарі, розв'язуються тоді, коли товаровиробник його реалізує. Отже, споживна вартість перетворюється в свою протилежність - грошову форму. Цим самим праця, витрачена товаровиробником, одержує суспільне визнання.

Корисність блага «товару» визначає споживач. Товаровиробник ставиться в певні умови: виробництвом певного виду товару зайнято багато товаровиробників, оскільки суспільні потреби щодо будь-якого товару досить великі. Тому взаємовідносини між товаровиробниками мають характер конкурентної боротьби, тобто боротьби виробника за споживача, за вигідні умови реалізації своєї продукції. Перетворення споживної вартості в свою протилежність - вартість здійснюється в процесі реалізації товарів на ринку через посередництво ціни - грошового вираження вартості, втіленої в товарі «праця».

Власне через грошову форму розв'язуються суперечності товару. Ціна, за якою реалізується товар на даний момент, виражає рівень суспільно необхідних витрат на його виробництво, зіставленими з суспільною корисністю цього товару. Проте праця товаровиробника відособлена: кожний виробляє товар за власний рахунок, тобто витрати, що мають індивідуальний характер, різні за своєю величиною. Ринок через ціну визначає лише рівень суспільно необхідних витрат праці на виробництво товару, тобто витрат, які вважаються суспільне нормальними (типовими, пересічними) умовами виробництва, за яких створюється основна маса даного виду товару. Це є законом товарного виробництва, відомим як закон вартості.

Виробники товарів, у яких індивідуальні витрати збігаються із суспільно необхідними, при реалізації їх за ринковими цінами відшкодовують витрати на їх виробництво та одержують надлишок - прибуток. В особливо сприятливих умовах працюють ті товаровиробники, індивідуальні витрати яких нижчі за суспільне необхідні. Їх прибуток зростає на величину різниці між суспільне необхідними та індивідуальними витратами. В гіршому становищі знаходяться ті товаровиробники, які виробляють товари при індивідуальних витратах, вищих, ніж суспільне необхідні. При досягненні певної межі цього розриву виробництво товару стає економічно невигідним, товаровиробники розорюються. Боротьба за досягнення приватного економічного інтересу, зростання прибутку - мета товаровиробників. Останні потрапляють в неоднакове економічне становище за сумами доходів. Чим більший обсяг товарів, необхідних споживачу, виробляється, чим менші витрати виробництва, тим у вигіднішому становищі знаходиться товаровиробник, тим стійкіше його місце в системі суспільного поділу праці.

Перетворення споживної вартості товару на вартість, перетворену форму її - ціну зумовлює відповідні, обов'язкові вимоги до товаровиробника. Дотримання цих вимог є необхідним для нього, якщо він хоче залишитися товаровиробником. Увага до якості товарів, їх асортименту, вивчення попиту та пропозиції товарів на ринку з наступними висновками щодо обсягу виробництва, реклами, пошуку ринку, зменшення витрат на виробництво товарів - ці та інші вимоги постійно турбують виробника. Від нього вимагаються підприємництво, заповзятливість, енергійність у сфері виробництва та реалізації товарів.

Рушійні сили розвитку, внутрішньо властиві товарному виробництву, визрівали протягом тисячоліть. Продуктом розвитку суперечностей товару є грошова форма вираження суспільне необхідних витрат праці. Перехід від однієї суспільно-економічної системи до наступної зумовлювався розвитком продуктивних сил, поглибленням на цій основі суспільного поділу праці. Зростала кількість продуктів для обміну. Процес виміру та визначення індивідуальної праці, втіленої в товарі, як суспільної з часом надто ускладнився.

Суперечності товарного виробництва (між конкретною та абстрактною працею, споживною вартістю та вартістю, між індивідуальною та суспільною працею), їх розвиток визначили специфічний товар - золото, який почав виконувати функцію загального еквівалента - грошей. Суперечності товару як рушійної сили розвитку активно виявилися в період великого машинного виробництва, коли створювалася матеріально-технічна основа виробничого підприємницького господарювання капіталу.

Товарне виробництво набувало загального характеру. Суперечності товару стали властивими товару «робоча сила». Перетворення споживної вартості робочої сили як здатності створювати більшу вартість, ніж вона варта, в ціну поставило її носія в специфічні умови. Під час аналізу підприємництва як системи розвинутого ринкового господарства головна увага зверталась на ту обставину, що перетворення робочої сили в товар пов'язане з експлуатацією найманого працівника, виробництвом та присвоєнням додаткової вартості. Все це так, але в тіні залишається інший бік проблеми. Продаж робочої сили, перетворення споживної вартості її в ціну перетворювали її носія - працівника в соціальне активну особу. Прагнення одержання та підвищення рівня загальноосвітніх знань, кваліфікації, підвищення якості праці, переміна останньої стали нормою життя. З цим пов'язані зростання ціни робочої сили, диференціація в оплаті, створення належних умов відтворення її, формування нового способу життя в умовах соціальне орієнтованого ринку з усіма складностями та суперечностями.

Ринку праці, як і ринку товарів, властива конкуренція. Боротьба за робочі місця, збереження їх є додатковими стимулами високопродуктивної, якісної праці. Інакше можна залишитися без роботи. Суперечності товару «робоча сила», розв'язання їх є важливими стимулами прискорення науково-технічного прогресу. Перетворення робочої сили на товар зумовило виникнення багатьох соціальних форм боротьби за створення сприятливіших умов продажу та використання її, конфліктних ситуацій між роботодавцями та продавцями робочої сили. Власники робочої сили відстоювали право на використання цих форм. При цьому не завжди досягались необхідні результати, але товаровиробник вимушений був зважувати, що його приватний економічний інтерес пов'язаний з певними соціальними межами, переступати які небажано, а іноді й небезпечно.

Рушійні сили товарного виробництва спонукають виробника до безперервних якісних змін, тому системи господарювання, основою яких є товарне виробництво, виявилися найсприятливішими до використання досягнень науково-технічного прогресу.

4. Умови виникнення

Умовами виникнення товарного виробництва є: суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва, які зумовлюють спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продукції або здійснення ними певної виробничої діяльності. Це робить можливим і необхідним обмін між виробниками; обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ, що споживаються (їхня відносна рідкість).

Як зазначає П. Самуельсон у книзі «Економіка»: «Питання: що, як і для кого виробляти - не становили б проблеми, якби ресурси не були обмежені. Якби можна було виробляти будь-який товар у необмеженій кількості, аби повністю задовольнити людські потреби, не мав би великого значення той факт, що один товар вироблений у надто великій кількості. Тоді не мало б значення і нераціональне поєднання праці й матеріалів, оскільки кожен міг би мати всі блага у потрібній кількості, не мало б значення і те, як розподіляються товари і доходи між різними індивідуумами та сім'ями. Тоді не існувало б відносно рідкісних економічних благ і не було б потреби у вивченні економічної теорії чи у тому, щоб «економити». Усі товари були б безоплатними, як повітря»; економічна відокремленість виробників, яка виявляється у власності останніх на продукти праці, що стають товарами. Обміняти можна лише те, що є власністю.

Кожний товаровиробник, вступаючи у відносини обміну, переслідує власні інтереси - не тільки отримати нову споживну вартість, а й щоб втілена у ній праця була не меншою за вартістю, ніж продукт. Саме це є стимулом для підвищення продуктивності праці кожного товаровиробника. Адже останній є носієм різної праці - складної і простої, фізичної і розумової. Одні виробники працюють у сприятливих, а інші - у шкідливих умовах. Через ці обставини продукти праці мають різну цінність залежно від того, результатом якої праці вони є або наскільки вони є рідкісними. Для того щоб безпосередньо залежати тільки від результатів праці, виробники намагаються відокремитись у веденні свого господарства. Це створює фундамент для товарної форми організації виробництва.

Товарне виробництво як антипод натурального господарства виникло ще 7-8 тис. років тому і донині є досить ефективним.

Продукт праці набуває форми товару. Він має бути відносно рідкісним і вироблятися для обміну, який є невід'ємною рисою економічних відносин за цього типу господарювання. Це спричинює те, що товарна форма виробництва стає відкритою системою організаційно-економічних відносин, яка сприяє розвитку суспільних потреб, що визначаються ринком.

Обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товари, що обмінюються, має бути вкладена однакова кількість праці). Здійснюється це через купівлю-продаж продуктів праці. Суспільство визнає товар як такий, що задовольняє його потребу, після купівлі цього товару па ринку. Інакше кажучи, товарна форма зв'язків опосередковується ринком. Це ще одна з головних особливостей товарного виробництва.

Вона є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності виробництва, оскільки зумовлює подальше поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізацію виробництва і як результат - зростання продуктивності праці. До визначальних рис товарного виробництва також належать: використання грошей як засобу обміну; наявність конкуренції; вільне ціноутворення; стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.

Товарна організація виробництва й адекватна їй форма зв'язків еволюціонують разом із розвитком продуктивних сил, суспільним поділом і кооперацією праці (табл. 1).

Таблиця 1. - Товарна організація виробництва

Виробництво є дрібним, у ньому відсутній глибокий поділ праці. Товаровиробник виконує всі операції, пов'язані з виготовленням готового продукту, і реалізує його для задоволення своїх потреб. Купівля-продаж на цій стадії розвитку товарного виробництва здійснюється через вільне ціноутворення і стихійний розвиток ринку. Поряд з цим у суспільствах, яким було притаманне просте товарне виробництво, і виробництво, і розподіл здійснювалися згідно з традиціями, що склалися, і за наказом господаря (пана). За цих умов «робити гроші» вважалося непристойним, засуджувалося. Багатство у такому суспільстві належало не тим, хто «робив гроші», а тим, хто мав привілеї, землю, тобто багатство було наслідком могутності.

Капіталістичне товарне виробництво створює ринкову систему, для якої характерно те, що люди не обмежені у виборі роботи, водночас вони самі є об'єктом вибору роботодавців. Праця, земля, природні ресурси, засоби виробництва стають товаром. Таке виробництво перетворюється на високомеханізоване із застосуванням комплексів машин, масове. Домінують галузі матеріального виробництва.

Етапи розвитку капіталістичного товарного виробництва:

а) 1770-1840 pp.: розвиток текстильної промисловості, текстильного машинобудування, залізообробних галузей, будівництво магістральних каналів, упровадження водяного двигуна;

б) 1840-1890 pp.: винахід парового двигуна, будівництво залізниць, розвиток машино- і пароплавобудування, верстато-інструментальної промисловості, чорної металургії;

в) 1890-1930-1940 pp.: розвиток електро-, електротехнічного та важкого машинобудування, суднобудування, органічна хімія, поява ліній електропередач, синтетичних фарб);

г) 1930-1940-1980 pp.: розвиток автомобіле-, літако- і тракторобудівної та нафтохімічної промисловості, поява моторизованої зброї, виробництво товарів тривалого користування, синтетичних матеріалів.

Ринкова система активізує всі чинники виробництва, стимулює використання у виробництві заощаджень громадян, суб'єктів господарювання. Велику роль у мобілізації заощаджень відіграють банки, інші фінансові установи, які отримують за кошти, надані у кредит, відсотки, винагороду. Отже, «робити гроші» стає головною метою будь-якого суб'єкта господарювання.

Ідеї видатного англійського економіста А. Сміта щодо невтручання держави у товарне виробництво, які домінували в епоху мануфактурної стадії розвитку капіталістичного виробництва, порушуються в США, де у 1833 р. прийнято спеціальний Акт, яким запроваджено систему інспектування для запобігання зловживанням при використанні дитячої та жіночої праці. Згодом приймаються антимонопольні закони, розробляється екологічне законодавство, запроваджуються системи соціального страхування, обмежувальні нормативи для різних ринкових операцій тощо. Все це свідчить про те, що ринкове саморегулювання доповнюється державним.

5. Розвиток товарного виробництва на сучасному етапі

Сучасне товарне виробництво є результатом тривалого історичного розвитку. Воно істотно відрізняється від товарного виробництва попередніх етапів і відображує особливості сучасної технологічної цивілізації.

Вже зазначалось, що виникнення товарного виробництва обумовлено розвитком поділу праці і економічною відокремленістю виробників товарів. Сучасні закономірні тенденції розвитку товарного виробництва так само пов'язані з якісними змінами у поділі праці, а також в економічних відносинах виробників товарів, які складають основу їх відокремленості.

Якісні зміни в поділі праці відбуваються як у мікроекономічних масштабах, так і в макроекономічних процесах. Вони проявляються передусім у надзвичайному зростанні кількості професій та спеціальностей, що відповідає тенденції поглиблення поділу праці безпосередньо у виробничому процесі. Разом з тим розвивається і протилежна тенденція - інтеграція професій і спеціальностей, яка реалізується не тільки в технології, але і в посиленні ролі загальнонаукових факторів у навчанні і перенавчанні кадрів.

На макроекономічному рівні поглиблення поділу праці проявляється з одного боку, у збільшенні кількості галузей праці (в сфері виробництва товарів і послуг) і, з іншого боку, так само у протилежній тенденції - процесі горизонтальної і вертикальної інтеграції, внаслідок чого в одних і тих же галузях зосереджуються або послідовні етапи виготовлення та реалізації товарів і послуг, або виробництво різних товарів і послуг (яким притаманна та чи інша спільна технологічна основа).

Спід відзначити, що зазначені вище тенденції в сучасних умовах проявляються не тільки в межах національної економіки, але й у масштабі всесвітнього господарства, в якому відбувається посилення взаємозв'язку між національними економіками і міжнародним поділом праці. Отже, результатом сучасних тенденцій у поділі праці є надзвичайне ускладнення зв'язків між усіма ланками виробництва товарів і послуг, ускладнення товарного виробництва як складової частини економічної системи.

На основі поглиблення поділу праці відбувається ускладнення всієї економіки, усіх її складових. Причому ускладнюється не тільки виробництво, але і процес обміну, розподілу, перерозподілу, тобто весь цілях товарів і послуг від виробника до споживача. Внаслідок такого ускладнення виробникам важче знаходити споживача, продавцям - покупця. Складнішим стає зв'язок між працею кожного учасника і його оплатою. Ускладнюється процес перерозподілу вартості та її носіїв від галузей, в яких вони створюються, у сфері де вони тільки споживаються.

Вирішити проблему ускладнення економіки не можна на основі відмови від товарно-грошових відносин. Спроби в цьому напрямку були (створення планово-директивної системи - одна з таких спроб), але вони показали свою неспроможність. Головна причина неспроможності таких напрямків полягає у відмові від важливішої економічної основи товарно-грошових відносин - майнової відокремленості учасників товарного виробництва, тобто у переході до загального одержавлення економіки. Сформована на такій основі економіка втрачає здатність до ефективного функціонування.

У сучасній економічній системі майнова відокремленість виробників товарів (послуг) залишається. Як і раніше, вона заснована на множинності форм і видів власності. Тим самим економічна система не втрачає здатність до саморегулювання і саморозвитку (як імовірнісна стохастична система). Але водночас вона набуває нових рис, які становлять зміст її нової якості.

Перша найістотніша її особливість полягає в тому, що дедалі більше обмежується стихійний фактор в функціонуванні товарного виробництва і всієї економічної системи. Змінюються взаємостосунки між товарним виробництвом (як і всією економікою) і державою. Посилюється вплив держави на товарне виробництво, його структуру, напрями розвитку, використання в ньому ресурсів. Причому держава впливає на економіку, не привласнюючи засоби та знаряддя праці, або її продукти, а через непрямі економічні методи, тобто через економічні інтереси безпосередніх учасників виробництва товарів і послуг.

Інша важлива особливість сучасного товарного виробництва (і всієї економічної системи в цілому) полягає в тому, що діяльність її суб'єктів як на рівні мікроекономіки (підприємств та їх асоціацій), так і в макроекономічному масштабі (зокрема, в зв'язку з державним регулюванням економіки) характеризується зростаючим переходом від емпіричних методів до наукових. Наукова основа дає змогу всебічно аналізувати економічні процеси, розробляти надійні прогнози і, виходячи з них, цілеспрямовано регулювати економіку, домагаючись її стабільності і динамічного розвитку.

Якісні особливості сучасного товарного виробництва мають під собою матеріальну основу. Такою основою є система інформації з її технологією збирання, нагромадження, передачі і обробки інформації, а також відповідне технічне оснащення.

6. Тенденції сучасного товарного виробництва

У межах сучасного товарного виробництва діють дві протилежні тенденції: до подальшого його розширення та до його підриву.

Дія тенденції до розширення зумовлена:

1) поглибленням спеціалізації суспільної праці (відгалуження окремих виробничих функцій у самостійні виробництва);

2) збільшенням кількості економічно відокремлених виробників (у США в 1947-1999 pp. кількість підприємств зросла майже на 16 млн., що з погляду відносин власності означає відокремлення товаровиробників, які, виготовляючи товари чи надаючи послуги, вступають у відносини з іншими товаровиробниками і споживачами);

3) перетворенням науки на безпосередньо продуктивну силу (внаслідок чого матеріалізовані результати наукових досліджень у вигляді патентів, ліцензій, «ноу-хау» стають товаром);

4) зростанням ролі та економічної значущості сфери нематеріального виробництва (освіта, охорона здоров'я та ін.) у відтворенні робочої сили. Послуги, що надають ці галузі, перетворюються на товар. В умовах сучасного капіталізму товар набирає і таких потворних форм, як продаж частин тіла (наприклад, однієї нирки людини, що потрапила на «дно» суспільства). Тенденція до розширення товарного виробництва зумовлена також зростанням кількості населення та дією закону зростання потреб.

Дія тенденції до підриву товарного виробництва зумовлена:

1) подальшим розвитком масштабів одиничного поділу праці, основою якого є подетальна та поопераційна спеціалізація всередині окремих виробничих одиниць (матеріальною основою цих процесів є концентрація капіталістичного виробництва, яка зростає, виникнення й розвиток гігантських монополістичних об'єднань);

2) розширенням масштабів організованості та планомірності в межах окремих компаній;

3) розвитком контрактних відносин між монополіями, з одного боку, дрібними й середніми капіталістичними підприємствами - з іншого, за яких останні спеціалізуються на виробництві окремих деталей, вузлів для комплектування кінцевої продукції.

Крім того, практично кожній операції купівлі-продажу між корпораціями передує укладення письмового або усного контракту, що має юридичну силу. Кожна зі сторін бере на себе зобов'язання щодо виконання умов контракту, а його порушення передбачає судові санкції. Тому складаються попередні плани виробництва, його забезпечення устаткуванням, робочою силою, сировиною, фінансові плани підприємства, плани науково-технічних досліджень тощо. В цих умовах нема потреби підтверджувати через ринок суспільне необхідний характер товарів, що виробляються.

Певний підрив товарного виробництва має місце й тоді, коли держава укладає контракти на національному та міжнародному рівнях, централізовано регулює економіку. Таку ж роль значною мірою виконують гігантські банки, які створюють апарат для суспільного регулювання процесу виробництва й розподілу продуктів.

Висновок

Сучасне товарне виробництво перебуває на стадії становлення і має багато спільного з капіталістичним, з якого воно розвинулося (великомасштабність, масовість виробництва, розвиненість матеріальної сфери). У нього починають формуватися специфічні риси, що відображується у пріоритетних напрямах розвитку. Домінуючими галузями стають електронна промисловість, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, засоби телекомунікації, оптоволоконна промисловість, нові керамічні матеріали, інформаційні послуги. Дедалі більшого значення набувають галузі нематеріального, особливо духовного виробництва, спрямовані на всебічний розвиток людини, задоволення її інтелектуальних потреб.

Відповідні зміни зумовлені переходом від енергетичної до інформаційної складової, тобто в основі технологічного розвитку лежать інформатика і телекомунікації. Це сприяє появі принципово нових секторів виробництва: біотехнології, космічної техніки, тонкої хімії, які ґрунтуються на застосуванні мікроелектронних компонентів. Інтелектуальна праця стає визначальною, а людина - головним багатством.

Відповідно до вимог громадянського суспільства зростає вплив державних та недержавних інституцій (церкви, політичних сил, рухів, профспілок) на економічний розвиток, його соціальне спрямування.

Так, прослідкувавши взаємозв'язок товарного виробництва і шляхів економічного розвитку суспільства можна дійти висновків, що товарне виробництво є найважливішим фактором світових економічних відносин й відносин у суспільстві, а саме:

1. Товарне виробництво обслуговує різні соціально-економічні системи.

2. Кожен продукт товарного виробництва має обов'язкову притаманну йому якість - корисність, що вдоволяє потреби людей.

3. Зростання об'єму товарного виробництва приводе до збільшення робочих місць, зниженню вартості товару, і, як наслідок, до підвищення рівня достатку суспільства.

4. Зростання випуску товарів створює можливість і необхідність обмінювати зайву їх кількість на більшу масу інших корисних речей.

5. Товарне виробництво є основою існування і розвитку суспільства.

Список використаної літератури

1. Башнянин Г.І., Медведчук С.В., Шевчук Є.С. та ін.. Політична економія. Навчальний посібник / За ред. Башнянина Г.І. та Шевчук Є.С. - Львів: Новий Світ, 2000; К.: Каравела, 2004.

2. Заглинський А.О. Стислий курс політичної економії. Навчальний посібник. - Рівне, 2009. - 176.

3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 1998.

4. Грабинський І.М. Сучасні економічні системи: Навчальний посібник. - Львів: Інтереко, 1997.

5. Політична економія: Навч. посіб. / За ред. Г.А. Оганяна. - К.: МАУП, 2003.

6. Політична економія / За ред. К.Т. Кривенка. - К.: КНЕУ, 2001.

7. Борисов Е.Ф. Экономическая теория: Учебник. - М.: Юристъ, 1997.

8. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. - К.: Основи, 1994.

9. Єльмеєв В.Я. Основи економіки науки. - Л.: Видавництво Ленінградського унів-та, 1977.

10. Власова В.М. Основы предпринимательской деятельности. - М.: Финансы и статистика, 1994.

Размещено на Allbest.ru