Правові основи та напрямки діяльності підприємства в ринкових умовах господарювання

32

Размещено на http://www.allbest.ru/

МИКОЛАЇВСЬКИЙ МІЖРЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ВІДКРИТОГО МІЖНАРОДНОГО УНІВЕРСИТЕТУ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

Кафедра обліку і аудиту

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни Економіка підприємств

на тему:

Правові основи та напрямки діяльності підприємства в ринкових умовах господарювання

Миколаїв 2009

Зміст

Вступ

Розділ. Поняття, цілі та напрямки діяльності підприємств

1.1 Поняття та цілі діяльності підприємств

1.2 Напрямки діяльності підприємств

Розділ 2. Правові основи діяльності підприємств в Україні

2.1 Господарський Кодекс. Підприємство як організаційна форма господарювання

2.2 Управління підприємством та майно підприємства

2.3 Зовнішньоекономічна та соціальна діяльність підприємства

2.4 Об'єднання підприємств і господарські відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами

2.5 Економічна свобода підприємств

Розділ 3. Діяльність підприємств в ринкових умовах

3.1 Адаптація підприємств до ринкових умов

3.2 Економічні проблеми підприємств та шляхи їх вирішення

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Тема моєї курсової роботи «Правові основи та напрямки діяльності підприємств в ринкових умовах господарювання». Ця тема є важливою для подальшого вивчення економіки підприємств, адже містить у собі основи діяльності підприємств. В умовах ринкових відносин акцент економічної діяльності переміщується до основної ланки економіки - підприємства. Саме на цьому рівні створюється необхідна суспільству продукція, надються необхідні послуги. На підприємстві зосереджені кваліфіковані кадри, вирішуються питання економічного витрачання ресурсів, застосування новітніх технологій. Без знань правових основ жодне підприємство не може існувати. Тому обрана тема є актуальною сьогодні і важливою для ефективної діяльності підприємств, тим більше для України, економіка якої переходить до ринкової системи.

Подолання породжених адміністративно-командними методами керування негативних явищ у народному господарстві України можливо на основі реформування відношень власності і регульованої ринкової економіки.

Світовий досвід показує, що формування ринку як форми організації товарного виробництва відбувалося еволюційним шляхом протягом тривалого часу при відповідній законодавчій діяльності держави. Перехід нашої економіки до ринкових відносин має визначені особливості:

- ринкова економіка формується нееволюційним шляхом; робиться спроба проводити її в процесі радикальних змін суспільного ладу;

- упровадження ринкової економіки проходить без достатньо випробуваних стосовно наших умов господарювання законодавчо-правових актів і нормативів;

- держава не підтримує розвиток нових видів підприємств і не обтяжує себе поміччю діючим підприємствам (особливо малим); на даний момент практично немає стимулів і пільг для різноманітних підприємств і підприємництва.

Усвідомлення об'єктивної необхідності переходу до ринкових відносин обумовлює необхідність створення відповідних передумов, що визначаються чинністю закону вартості і сприяють реалізації в умовах ринку всіх чинників ефективного виробництва. Це потребує переосмислення економічних основ господарювання, оволодіння ринковим механізмом з урахуванням нашої соціально-економічної дійсності, відсутності ринкової культури й інфраструктури, необхідної інформації, підготовленості кадрів, а також того, що ринок - система досить жорстоких соціально-економічних відношень.

Одними з найважливіших передумов переходу до ринкової економіки є розробка відповідної законодавчо-правової основи, організація рівноправної діяльності різноманітних видів підприємств, підтримка підприємництва, освоєння ринку на різних рівнях і напрямках.

У своїй роботі в першому розділі я розкрию цілі та напрямки діяльності підприємств. Правові основи будуть виствітлені у другому розділі. В третьому розділі розкриваються проблеми та шляхи вирішення економічних проблем підприємств в ринкових умовах.

Для написанні курсової роботи я використала 20 літературних джерела. Курсова робота має обсяг 37 сторінок.

Розділ 1. Поняття, цілі та напрямки діяльності підприємств

1.1 Поняття та цілі діяльності підприємств

Будь-яке суспільство для забезпечення нормального (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи ту місію(реалізують програму або мету) і діють на засаді певних правил і процедур. Проте мета й характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою їх можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності називають підприємствами.

Підприємство -- це організаційно відокремлена та економічно самостійна основна (перепала) ланка виробничої сфери народного господарства. що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву - завод, фабрика. шахта, електростанція, майстерня, ательє тощо; може включати кілька виробничих одиниць --заводів або фабрик (комбінат, виробниче об'єднання). У більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі виробничі одиниці називають фірмами. Під словом «фірма» розуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльність у галузях промисловості, будівництві, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо: метою одержання кінцевого фінансового результату -- прибутку.

Кожна з них визначає для себе певне фірмове найменування, під яким її записують до державного реєстру своєї країни. Фірмове найменування, як правило, включає ім'я та прізвище одного чи кількох власників фірми, відображає характер її діяльності, правовий статус та форму господарювання. В окремих країнах досить поширені більш конкретні найменування фірм. Наприклад, в Англії вони мають назву компаній, США--корпорацій, країнах континентальної Європи -- товариств.

Важливо знати, що кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має замкнуту систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою. а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміна, символу, малюнка або комбінації таких. Фірмовий знак (марка) служить для ідентифікації товарів або послуг продуцента (продавця) та їх відокремлення на ринку від продукції (послуг) конкурентів.

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення та функціонування підприємства (фірми). Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій економіці заведено називати місією. Здебільшого місією сучасного підприємства (фірми) вважають виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку.

На основі загальної місії підприємства формулюються і встановлюються загально фірмові цілі, які мають відповідати певним вимогам:по-перше, цілі підприємства мають бути конкретними й піддаватися вимірюванню. Формулювання цілей у конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних правильних господарських та соціальних рішень. Завдяки цьому можна більш обґрунтовано визначити, наскільки ефективно підприємство (фірма) діє в напрямку здійснення своїх цілей;по-друге, цілі підприємства мають бути орієнтованими в час і, тобто мати конкретні горизонти прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на тривалі або короткі проміжки часу. Довготермінова мета має горизонт прогнозування, що дорівнює п'яти рокам, інколи більше (7--10 років) -- для передових у технічному відношенні фірм: короткотермінова -- в межах одного року; по-третє, цілі підприємства мають бути досяжними і забезпечувати підвищення ефективності його діяльності. Недосяжні або досяжні частково цілі спричинюють негативні наслідки, зокрема блокування прагнення працівників ефективно господарювати, зменшення рівня їхньої мотивації, погіршання показників інноваційної, виробничої та соціальної діяльності підприємства, зниження конкурентоспроможності його продукції на ринку; по-четверте, з огляду на динаміку ефективності виробництва множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, не можуть перешкоджати реалізації інших цілей. Інше може призвести до виникнення конфліктної ситуації між підрозділами підприємства (фірми), відповідальними за досягнення різних цілей.

У кінцевому підсумку цілі підприємства (фірми) мають бути чітко сформульовані для кожного виду його (її) діяльності, що є важливим для суб'єкта господарювання, котрий прагне спостерігати й вимірювати результати цієї діяльності.

Варто також знати, що цілі підприємства (фірми) будуть значущою частиною стратегічного планування у тому разі, коли їх не лите правильно сформульовано та ефективно систематизовано, а й достатньо про них інформовано весь персонал і відпрацьовано дійову систему стимулювання їхнього здійснення [7].

1.2 Напрямки діяльності підприємств

Кожне підприємство - це складна виробничо-економічна система з багатогранною діяльністю. Найбільше чітко виділяються напрямки, які варто віднести до головних:

1. комплексне вивчення ринку (маркетингова діяльність);

2. інноваційна діяльність (науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки, упровадження технологічних, організаційних, управлінських і інших нововведень у виробництво);

3. виробнича діяльність (виготовлення продукції, виконання робіт і надання послуг, розробка номенклатури й асортименту адекватних попиту на ринку);

4. комерційна діяльність підприємства на ринку (організація і стимулювання збуту виробленої продукції, послуг, дієва реклама);

5. матеріально-технічне забезпечення виробництва (постачання сировини, матеріалів, що комплектують вироби, забезпечення усіма видами енергії, технікою, устаткуванням, тарою, і т.д.);

6. економічна діяльність підприємства (усі види планування, ціноутворення, облік і звітність, організація й оплата праці, аналіз господарської діяльності і т.п.);

7. післяпродажний сервіс продукції виробничо-технічного і споживчого призначення (пусконалагоджувальні роботи, гарантійне обслуговування, забезпечення запасними частинами для ремонту і т.д.);

8. соціальна діяльність (підтримка на належному рівні умов праці і життя трудового колективу, створення соціальної інфраструктури підприємства, що включає власні житлові будинки, столові, лікувально-оздоровчі і дитячі дошкільні установи, і т.д.)

Відповідно до логіки й послідовності стадій відтворювального процесу визначальним напрямком діяльності кожного підприємства за умов ринкових відносин є вивчення ринку товарів, або ситуаційний аналіз. Такий аналіз повинен передбачати комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності й цін на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту та каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

Результати вивчення ринку товарів служать вихідною базою для обґрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвитку інноваційної діяльності підприємства (фірми) на перспективний період. Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, запровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо.

Наступним найбільш складним за обсягом і вирішенням організаційно-технічних завдань напрямком є виробнича діяльність підприємства (фірми), її організація та оперативне регулювання в просторі й часі. З усієї сукупності постійно здійснюваних заходів, що з них складається виробнича діяльність, найважливішими треба вважати: обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури та асортименту відповідно до потреб ринку: формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їхню оптимізацію відносно виробничих можливостей підприємства; збалансування виробничої потужності та програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами; розробку й дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

Ефективність інноваційно-виробничих процесів, постійно здійснюваних на кожному підприємстві (фірмі), визначається рівнем його (її) комерційної діяльності, значущість якої за умов ринку істотно зростає. Це очевидно, оскільки від масштабів та якості саме цього напрямку діяльності підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва, яку найповніше характеризує величина одержуваного прибутку. Необхідною умовою досягнення бажаного успіху комерційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збуту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, належне стимулювання покупців.

Іще одним важливим напрямком діяльності підприємства (фірми), який завершує послідовний цикл відтворювального процесу, слід вважати післяпродажний сервіс багатьох видів товарів -- машин та устаткування, автомобілів, комп'ютерної, розмножувальної, медичної, складної побутової техніки, інших виробів виробничо-технічного й споживчого призначення. Післяпродажний сервіс охоплює пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації (використання) куплених на ринку товарів, їхнє гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів під час нормативного строку служби тощо. Він є важливим джерелом інформації для продуцентів про надійність і довговічність виготовлених технічних засобів, а також про потрібні експлуатаційні витрати. Ця інформація використовується продуцентами для вдосконалення продукції, оптимізації строків оновлення її номенклатури та асортименту.

До інтегрованого напрямку, що охоплює багато конкретних видів, належить економічна діяльність підприємства (фірми). Зокрема вона включає: стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну та фінансову діяльність тощо. Цей напрямок є визначальним для оцінки й регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві. Зміст окремих видів економічної діяльності підприємства (фірми) детальніше буде висвітлено у відповідних розділах цього підручника.

Непересічне значення має соціальна діяльність, оскільки вона істотно впливає на ефективність усіх інших напрямків і конкретних видів діяльності (інноваційної, виробничої, комерційної, економічної), результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки й компетентності всіх категорій працівників, дійовості застосовуваного мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці та життя трудового колективу. Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішим напрямком діяльності кожного підприємства (фірми) за умов соціальне орієнтованої ринкової економіки [7].

Розділ 2. Правові основи діяльності підприємств в Україні

2.1 Господарський Кодекс. Підприємство як організаційна форма господарювання

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України ( 254к/96-ВР ), утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, регулюється цим Кодексом та іншими законами.

2.2 Управління підприємством та майно підприємства

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим коллективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори ( 3356-12 ).

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог цього Кодексу, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи.

Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним

органів.

Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства.

Майно підприємства

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є:

- грошові та матеріальні внески засновників;

- доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших

- видів господарської діяльності;

- доходи від цінних паперів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;

- інші джерела, не заборонені законодавством України.

Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.

Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами України.

Володіння і користування природними ресурсами підприємство

здійснює в установленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, на пільгових умовах.

Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства України.

Держава гарантує захист майнових прав підприємства.

Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

2.3 Зовнішньоекономічна і соціальна діяльність підприємства

Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України, іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Порядок використання коштів підприємства в іноземній валюті визначається цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представництва, філії та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства.

Соціальна діяльність підприємства

Питання щодо поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування працівників підприємства та їх сімей, а також інші питання соціального розвитку вирішуються трудовим колективом за участі власника або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства, установчих документів підприємства, колективного договору.

Підприємство забезпечує підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання як у власних навчальних закладах, так і в інших навчальних закладах за відповідними угодами. Підприємство надає пільги відповідно до закону своїм працівникам, які навчаються без відриву від виробництва.

Пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні заклади, іншими соціальними послугами і пільгами, що передбачені статутом підприємства.

Власник, органи управління підприємства зобов'язані забезпечити для всіх працівників підприємства належні і безпечні умови праці. Підприємство несе відповідальність в установленному законом порядку за шкоду, завдану здоров'ю та працездатності його працівників.

Підприємство зобов'язане забезпечити сприятливі умови праці жінок та неповнолітніх, забезпечувати їх роботою переважно в денний час; жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці, надавати їм інші пільги, передбачені законом. Підприємство із шкідливими умовами праці створює окремі цехи, дільниці для надання жінкам, неповнолітнім та окремим категоріям працюючих більш легкої роботи.

Підприємство самостійно встановлює для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а також має право заохочувати працівників інших підприємств, установ, організацій, які його обслуговують.

Підприємство має право забезпечувати додатковою пенсією,

незалежно від розмірів державної пенсії, працівника, який став інвалідом на даному підприємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання. У разі смерті працівника підприємства при виконанні ним службових обов'язків власник, підприємство добровільно чи за рішенням суду забезпечують сім'ю працівника допомогою відповідно до закону.

Підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

2.4 Об'єднання підприємств і господарські відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами

Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну та інші види діяльності) на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

За рішенням Кабінету Міністрів України або органів, до повноважень яких належить управління державними або комунальними підприємствами, можуть утворюватися об'єднання підприємств на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Види об'єднань підприємств, їх загальний статус, а також основні вимоги щодо здійснення ними господарської діяльності визначаються цим Кодексом, інші питання їх діяльності регулюються законодавством України.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом.

2.5 Економічна свобода підприємств

Нічим не обмежена діяльність підприємства породжує серйозну соціальну кривду, а часто й екологічну небезпеку. Тому підприємство повинно виконувати чітко визначені вимоги з боку уряду, споживачів і захисників навколишнього Середовища. Найбільше передові з закордонних підприємств реагують на це розробкою соціальних програм із метою присвоєння собі статусу відповідального члена суспільства. Одночасно підприємства вживають цілеспрямовані дії, щоб не припустити прийняття законів, що обмежують підприємницьку свободу. Найважливішим для роботи тих підприємств, що не хочуть припинити своє існування, є пристосування до вимог суспільства.

Успіх діяльності підприємства у великій мірі залежить від того, хто і як регулює і контролює взаємовідносин із регіональним середовищем. Радянський досвід показав, що повномаштабний контроль діяльності підприємств з верху є небажаним, оскільки він робить їх неефективними. Досвід розвитих країн, у свою чергу, показує, що при мінімальному контролі поверх підприємства створюється більше благ і більш ефективні. Але із-за того, що національне багатство постійно збільшується, а розподіл залишається нерівномірним, це збільшення супроводжується руйнацією політичного, економічного і соціального Середовища, байдужістю до невідкладних проблем підприємств. Перерахування небажаних станів підприємства, що не контролюється з боку уряду, зазначено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Небажені стани підприємств та їх причини.

Небажані стани	Причини
Недостатнє задоволення потреб споживачів	Монопольні ціни, фальсифікація продукції, нав'язування невигідних покупцю товарів
Слабка конкуренція	Ріст заради самого росту, прагнення до зберігання свій значимості, опір нововведенням, концентрація олигополистического типу
Порушення норм соціального поводження	Примусове усунення конкуренції, змова щодо цін, підкуп, політичний вплив, нечесність
Шкідливі побічні соціальні явища	Несправедливий розподіл прибутків, забруднення навколишнього середовища, порушення економічного балансу, виснаження природних ресурсів, надмірна експлуатація робітників
Втручання в національну політику	Перенос інтересів приватного бізнесу на зовнішню політику, міжнаціональні конфлікти
Ігнорування потреб держави і товариства	Дороге житло, суспільний транспорт, охорона здоров'я, зниження прибутків
Економічний ріст суперечить національним цілям. Зсув соціальних цінностей	Ігнорування трудової етики, натискування на соціальну інфраструктуру, соціальне забезпечення, насичення споживчого ринку, переорієнтування на якісні характеристики рівня життя
Зміна ідеології	Заборона приватної власності, національне планування, национализаация промисловості, вимоги перерозподілу прибутків

Традиційними сферами контролю підприємницького поводження з боку державних органів управління є: продукція, технологія виробництва, поводження в конкуренції, прибуток, ресурси, право власності й організація внутріфірмового управління.

Не припускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військових, посадових осіб, органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади й управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Особи, котрим суд заборонив займатися визначеною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, установленого вироком суду.

Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Особливості регулювання окремих видів підприємництва встановлюються законодавством України [13].

Розділ 3. Діяльність підприємств в ринкових умовах

3.1 Адаптація підприємств до ринкових умов

Розвиток економіки на сучасному етапі, неминучість і необхідність перехідного періоду від однієї системи господарювання до інший, трансформації адміністративної системи і механізмів управління в ринкові ставлять перед підприємствами проблеми адаптації до нових умов. Від їхнього рішення залежать виживання підприємств, гнучкість їхній реагування на зміни зовнішніх причин, на чинники нестабільності і непевності, що властиві теперішньому перехідному періоду.

Тому необхідно роздивитися основні проблеми, що стоять перед підприємництвом в умовах переходу до ринкових відносин, і побудувати для їхнього рішення механізми адаптації, що дозволять шляхом узгодження цілей підприємства, інтересів власника, різних груп і категорій трудящих шляхом створення відповідних моделей і методів перебудови і розвитку систем підприємства забезпечити місце в ринковому середовищі й ефективне в ньому функціонування.

Насамперед необхідно поставити завдання створення таких перетворень, що б мали природний, органічно їм властивий характер здійснення, а по-друге (теоретично сформульований (на рівні підприємства) загальний методологічний підхід до викорінювання застійних явищ в економіці, що лежить в основі дезинтегрованності управління і виробництва, диференціації форм власності. Визначена сутність цього підходу, що враховує монополізм виробників, що існують, сформовані ще до перехідного періоду, особливості системи управління і господарювання, наявність фактично поки ще єдиної (державної (форми власності, і містить у поділі дуже великих підприємств, процесів виробництва й управління й одночасного переходу до змішаного формам власності.

Вихідною позицією в мотивації перебудови і розвитку систем підприємства є те, що кожна група і категорія трудящих повинна мати інтерес для досягнення цілком визначених конкретних цілей, що у сукупності забезпечують ефективне функціонування підприємства в умовах переходу до ринкових відносин і на довгострокову перспективу при стабільній економічній ситуації. При цьому необхідно роздивитися загальні елементи мотивації, що відносять до всіх групам і категоріям трудящих, і спеціальні, що поширюються на окремі групи і категорії.

Ефективність роботи підприємства, усіх його систем і механізмів багато в чому визначається зовнішніми чинниками, що діють на мікроуровні. Необхідно роздивитися два блоки питань із цієї сфери, що тісно пов'язані з механізмами адаптації підприємства, управління якістю продукції, роздержавленням і приватизацією, а також шляху і методи їхній удосконалення з метою створення для підприємств середовища найбільшого сприяння.

Особливо важливим стає питання використання нової функції управління для промислових підприємств - прогнозування. Заслуговує вивчення розроблена система, що прогнозує, і прогнозні моделі технічно-організаційного розвитку, а також методологія і методика моделювання взаємозалежної стратегії розвитку технічно-організаційної й організаційно-економічної системи підприємства.

Основними питаннями, що зажадають рішення в процесі перебудови організаційно-економічної системи підприємства, є:

- визначення моделі управління власністю підприємства і його структурних підрозділів;

- утворення системи урахування витрат і результатів роботи;

- управління внутріфірмовим ціноутворенням і поділом результатів господарювання [7].

3.2 Економічні проблеми підприємств та шляхи їх вирішення

У ході нового етапу економічної реформи, що почався, в Україні особо важливим стає вишукування додаткових резервів підвищення ефективності господарського механізму, прийняття кардинальних заходів для створення умов для виходу країни з кризової ситуації. Пошук же найбільше прийнятних для України методів оздоровлення економіки в першу чергу призводить до необхідності звернутися до світового досвіду рішення цих проблем.

Серед цілого ряду різноманітних чинників економічного росту найбільше значним вважають умілу реалізацію підприємницького потенціалу громадян країни, ефективне використання в економічному механізмі самостійної господарської ініціативи людини, визнання підприємництва незамінною силою господарської динаміки, конкурентноздатності і суспільного процвітання.

Основна умова можливості існування підприємництва вчені і практики бачать у створенні конкурентного середовища і надання економічної свободи суб'єкту господарювання. Вже таке розуміння суті проблеми дозволяє пояснити важливу особливість розвитку сучасної світової економіки - усе більш зростаючу роль малого бізнесу. Саме цей сектор економіки подає найбільше ефективну систему добору талановитих людей, дозволяє створювати необхідну атмосферу конкуренції, сприяє швидкому рішенню цілого ряду проблем, що не можуть бути дозволені більш значними господарськими структурами.

Конкуренція - ця основна умова, при якому працюють ринкові механізми, що генерують цінові сигнали, що породжують стимули, що формують ринковий достаток, розмаїтість асортименту і висока якість товарів і послуг.

Україні, як і іншим країнам із перехідною економікою, у спадщину від радянської державно-монополістичної системи дісталася сукупність відношень між підприємствами, не сумісна з конкурентним середовищем. У системі, заснованої на загальному огосударствлении власності і сверхцентрализації, значно переважали значні і найбільші підприємства. У колишньому СРСР підприємства з чисельністю працюючих понад 1000 чел. робили майже 3/4 усієї промислової продукції, концентрували 80% основних промислово-виробничих фондів, споживали більш 90% всієї електроенергії.

Звичайно, конкурентне середовище може бути створена і на основі лібералізації зв'язків із зовнішнім ринком, зокрема за рахунок ослаблення митних обмежень для закордонних товарів, що надходять на внутрішній ринок, з одночасним посиленням контролю за їхньою якістю. Але такий шлях формування конкурентного середовища при найглибшій економічній кризі надзвичайно небезпечний. Створена в такий спосіб конкурентне середовище спроможне лише підсилити дію сил, що руйнують національну економіку. Не можна не враховувати, що товари, вироблені на більшої частини українських підприємств, у порівнянні з товарами світового ринку неконкурентноспроможні. Більшість українських підприємств цієї конкуренції не витримає, що може збільшити і без того їхній скрутний стан.

Існує думка, що рішення даної проблеми лежить у технологічному відновленні виробництва, що повинно зробити продукцію підприємств конкурентноспроможної. Проте і це рішення рекомендується сумнівним насамперед через умови його виконання. Інфляція, що галопує, робить інновацію малоймовірною, оскільки нормальна підприємницька діяльність не спроможна дати необхідні засоби для інвестицій. Сумнівно також одержання засобів для цієї цілі ззовні, оскільки умови тієї ж інфляції і нестабільності економіки України змушують інвесторів шукати такі помешкання капіталу, що спроможні давати негайну віддачу, тим часом як вкладення у виробництво завжди сполучені зі значним періодом часу і ризиком.

Протягом останнього років у країнах із сучасною ринковою економікою проглядається чітке прагнення підприємств дистанціюватися від багатьох функцій, що виконувалися раніше їхніми внутрішніми підрозділами, у першу чергу такими, що відрізнялися пульсуючими навантаженнями. Саме за рахунок цього чинника скорочується число промислових гігантів і, водночас, зростає кількість малих підприємств. Всупереч теоретичній догмі про невідворотність процесу концентрації виробництва, середні розміри підприємств виявляють явну тенденцію до зменшення.

Цей процес робить ринкову економіку більш динамічною, мобільною, сприйнятливою до інновацій, підвищує її спроможність оперативно реагувати на ринковий попит і його зміни. Частина підприємницького ризику, що росте водночас, переноситься на малі підприємства, а робота значних підприємств, що залишаються фундаментом ринкової економіки і її експортного потенціалу, стає більш стійкої. Особо слід зазначити, що розвиток малого підприємництва супроводжується розширенням конкурентного середовища, вторгненням конкуренції в сфери, що раніш були подані внеконкурентними відношеннями внутрішніх підрозділів підприємств.

Звичайно, характеризуючи зростання ролі малих підприємств у ринковій економіці, варто враховувати не тільки їхнє значення у всій інфраструктурі підприємств, але і соціальну сторону процесу, зокрема, роль малих підприємств як чинника зміни структури власності, як регулятора зайнятості населення і взагалі як буферної зони ринкової економіки, спроможної пом'якшувати наслідки структурних зсувів, що відбуваються в ній.

Можуть бути названі різноманітні варіанти процесу утворення мережі малих підприємств, що виконують функції формування інфраструктури у всій сукупності підприємств. Насамперед, малі підприємства можуть створюватися шляхом відбруньковування підрозділів, від є виділення з більш значного підприємства з наданням їм відповідних прав (юридичної особи, відкриття розрахункового рахунку, самостійного балансу і т.п.). При цьому мале підприємство одержує можливість самостійно формувати портфель замовлень, що ставить його прибутки в пряма залежність від результатів власної діяльності. Проте на цьому шляху неминучі численні проблеми і трудності. Зокрема, вони пов'язані з формуванням власності на майно малих підприємств, із матеріально-технічним забезпеченням виробництва і, отже, розподілом і використанням його прибутків. Ці проблеми не зникають і в тому випадку, якщо створення малих підприємств здійснюється на основі передача майна в оренду.

Створення малих підприємств шляхом їхній відбруньковування від більш значних може бути пов'язане з акціонуванням, наприклад, шляхом надання підрозділам форм невеличких акціонерних компаній, акції яких можуть поширюватися як серед трудового колективу підприємства (значного і малих), так і через вільний продаж. Але при будь-яких варіантах відбруньковування залишається головна проблема. Одержуючи самостійність із рук значного підприємства, малі підприємства стають незалежними суб'єктами ринкових відносин. Тому неминуче виникає питання, наскільки ці знову утворені суб'єкти виробничої діяльності спроможні надійно і якісно виконувати свої функції як елементи інфраструктури інших підприємств, у тому числі стосовно тих, від яких вони відокремилися, а також (у що обійдуться їхня продукція і послуги підприємствам, що залишили без відповідних підрозділів.

Відзначена вище проблема виникає через той, що самий по собі засіб створення малих підприємств на основі дезинтегрованності більш значних не спроможний створити конкурентне середовище і, отже, механізми, що роблять вплив на діяльність малих підприємств, якість їхньої продукції і послуг, а також на ціни їхньої реалізації. Саме це пояснює невдачі багатьох спроб формування малих підприємств на зазначеній основі. Були випадки, коли виділення зі складу значних підприємств ряду малих не тільки не принесло успіху, але і стало додатковим чинником скорочення випуску продукції, зниження її конкурентноздатності.

Правильні висновки підказує досвід значних компаній у країнах із розвитою сучасною ринковою економікою. Відомо, наприклад, що підприємства такої найбільшої компанії, як "Дженерал моторс", обслуговують 32 тис. постачальників, що утворять її інфраструктуру (в основному у виді малих підприємств). Продукцію компанії реалізують 11 тис. самостійних ділерів, що діють у багатьох країнах. Такі ж дані можуть бути приведені по компаніях Японії - електронним, автомобільним, будівельним і іншим. Характерною рисою таких систем є мобільність складу і структури малих підприємств. Значна їхня частина існує лише нетривалий час, а потім зникає або змінює рід діяльності. Водночас виникають нові малі підприємства, що пропонують свою продукцію і послуги. А в результаті системи, що включають значні, середні і малі підприємства, функціонують стійко й у відповідності з ринковою кон'юнктурою, що укладається.

З викладеного випливає висновок, що на основі одного лише отпочковівания не можна створити системи, що оптимально сполучать підприємства різних розмірів і різноманітних функцій. Одним із найважливіших умов виходу України на рівень конкурентноздатності з підприємствами дальнього зарубіжжя є створення найбільше сприятливих умов для формування такої маси малих підприємств, що у своїй сукупності спроможні виконувати функції інфраструктури на конкурентній основі.

Це повинніо бути малі підприємства із широким діапазоном соціальної орієнтації, розмірів і роду діяльності. Це можуть бути підприємства з мінімальною чисельністю найоманих робітників і без найоманих робітників узагалі - сімейні підприємства. Малі підприємства можуть спеціалізуватися на виготовленні щодо нескладних елементах виробів, склад і номенклатура яких змінюються відповідно до вимог ринку. Необхідно Україні також підприємства, що на договірній основі здійснюють технічне обслуговування і ремонти устаткування, обчислювальної техніки, приладів і апаратури.

Вся ця велика зона малого бізнесу повинна бути такий, щоб усі підприємства, і в першу чергу значні і середні, мали можливість вибору постачальників і партнерів, продукція і послуги яких відрізняються високою якістю, надійністю і стабільними цінами, стверджуючи тим самим переваги даної системи в порівнянні з поруч підприємств замкнутого комплексу, що дісталися в спадщину від командно-адміністративної системи. Природно, створення такої мережі малого бізнесу потребує визначених матеріально-технічних, фінансово-кредитних і організаційних передумов [5].

Надання процесу створення малих підприємств масового характеру веде до виникнення зони малого бізнесу, спроможної успішно входити в інфраструктуру підприємств. Тим часом, в Україні цей процес зштовхується з багатьма трудностями і проблемами.

За останні роки, зокрема, тут відбулися в цілому сприятливої зміни в механізмі створення нових підприємств, у тому числі малих. Значно спрощений порядок проходження документів, пов'язаних з одержанням дозволів на підприємницьку діяльність. Це призвело до істотного скорочення необхідних для цього термінів. Якщо раніш були потрібні численні візи посадових осіб, що затягувало час оформлення документів на багато тижнів і навіть місяці, те тепер цей час скоротився до декількох днів, а граничні терміни оформлення практично обмежені лише частотою засідань комісій виконавчих органів влади, що дають остаточне рішення. Правда, слід зазначити завищену трудність і складність заповнення необхідних документів. Але ця трудність легко переборна, оскільки виникнули фірма, за порівняно невеличку плату берущие оформлення, що на себе весь процес.

При всім цьому, проте, залишаються численні чинники, що перешкоджають розвитку малого підприємництва як особливої буферної зони ринкової економіки. Причому в першу чергу це відносить до сфери виробництва і тієї її частини, що спроможна виконувати функції інфраструктури підприємств. Цілком недостатня інтенсивність цього процесу. Водночас у його напрямках спостерігаються явні деформації, що не відповідають потребам формування сучасної ринкової економіки.

Діючий порядок створення підприємств носить (як і колись) дозвільний характер. У законодавчих актах перераховані види діяльності, щодо яких дозволено створювати підприємства. У результаті, якщо той або інший вид діяльності не передбачений у переліку дозволених, тобто він є неординарним, апарат виконавчих органів влади одержує широкі можливості для необгрунтованих заборон. Тим часом, сутності ринкової економіки відповідає така форма нормативних актів, коли перераховуються заборонені види діяльності.

Створенню нових підприємств, у тому числі і малих, перешкоджає практика стягування зборів, пов'язаних з оформленням документів і дозволів. Плата за дозволу носить різноманітний характер. Необхідно сплачувати як за дозвіл займатися підприємницькою діяльністю взагалі, так і за право займатися кожним видом діяльності особо. Всі ці внески в остаточному підсумку збільшують витрати підприємств, скорочують їхні прибутки і прибуток.

Особо слід зазначити, що на шляху розвитку підприємництва в Україні коштує діючий порядок оподатковування підприємств. Формально відповідно до цього порядку податком оподатковується лише прибуток підприємств. Причому розмір податку складає 30%, що відповідає прийнятому в ринковій економіці уявленню про оптимальний рівень оподатковувань прибутку. Але це лише оманна видимість. Підприємства зобов'язані включати у свої витрати відрахування в різноманітні фонди (їх п'ять), що, по суті, є частиною доданої вартості. Тим самим рівень витрат істотно завішается, а прибуток відповідно скорочується.

Такий порядок оподатковування містить у собі глибоке внутрішнє протиріччя. Воно припускає відсутність конкурентного середовища, монопольне положення суб'єктів ринкової економіки, їхню спроможність установлювати ціни на витратній основі, тобто, по суті, (поява непрацюючих механізмів ринкового ціноутворення. Якби ті ж підприємства діяли в нормальних ринкових умовах, у яких ціни встановлюються не на витратній основі, а як рівноважні ціни механізму ринкової конкуренції, те напевно велика частина підприємств стала б збиткової, утратила б головний мотив і основу своєї діяльності - прибуток. У реальних економічних умовах України монопольне завищення цін не стільки розоряє діючі підприємства, скільки перешкоджає створенню нових і, що особливо істотно, неминуче веде до скорочення виробництва через невідповідність купівельної спроможності населення рівням цін.

Прийнята в Україні система оподатковування прибутку і що включаються у витрати відрахувань не тільки гальмує розвиток підприємництва, але і деформує його напрямки. Вільний капітал явно уникає сфери виробництва товарів і послуг, де необхідні щодо значні початкові капітальні вкладення з проблематичними перспективами окупності. Він кинеться головним чином у торгово-посередницьку діяльність.

У сучасній ринковій економіці податкові важелі рахуються найбільше ефективним інструментом її регулювання. У Україні ж ці важелі, по суті, практично не використовуються ні для розвитку підприємництва, ні для регулювання його напрямків. В даний час нові підприємства, у тому числі малі, не одержують прав на податкові пільги. Відсутня диференціація рівня податків із прибутку і розміру відрахувань у залежності від видів і напрямків підприємницької діяльності, а також від використання прибутку. Немає знижок із податків, якщо прибуток використовується для створення нових робочих місць, технологічного відновлення виробництва і т.д. (відзначимо, що ці й інші податкові пільги були скасовані на початку 1995 р.). Відсутня така форма державної підтримки малих підприємств, як пільгові умови їхній кредитування (наприклад, шляхом забезпечення державних гарантій банкам, що надають кредити на створення підприємств і розвиток підприємницької діяльності).

Широкий, і притім регульований процес розвитку підприємництва, особливо в сфері малого бізнесу, стає можливим у його синхронному зв'язку з виходом національної економіки з кризового стана на основі приборкання інфляції і вступу стабільної національної грошової одиниці. Лише на такій основі розвиток підприємництва здатне зупинити падіння виробництва і валового національного продукту, домогтися їхні стабілізації, а потім і росту.

Масове підприємництво потребує підготування людей, спроможних до цього роду діяльності. Така задача повинна вирішуватися на всіх рівнях утворення і навчання. Повинна формуватися і законодавча база, що регулює відношення, пов'язані зі створенням і функціонуванням малого бізнесу, що забезпечує його захист від монопольних структур, сваволі чиновників і рекету. інноваційна діяльність господарський кодекс

У свою чергу, утворювана на державному рівні програма повинна бути заснована на науково розроблених концептуальних побудовах розвитку підприємництва в окремих сферах і областях економіки. Тільки такий підхід може допомогти уникнути значних помилок у процесі створення системи підтримки малого бізнесу, гарантувати послідовність її формування і забезпечити практичну реалізацію всіх її елементів.