Теорія поведінки споживача

41

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство Освіти і Науки України

Національний Авіаційний Університет

Інститут Післядипломного Навчання

КУРСОВА РОБОТА

Курсова робота з дисципліни “Мікроекономіка” на тему:

“Теорія поведінки споживача”

Виконав:

Шаль Едуарда

Науковий керівник:

Мізюк Светлана Георгиївна

Київ 2008

Зміст

Вступ 3

1. Теорія корисності 4

1.1 Властивості теорії корисності 4

1.2 Кардиналістська теорія поведінки споживача 8

1.3 Ординалістська версія поведінки споживача 11

2. Криві байдужості 13

2.1 Властивості кривих байдужості 13

2.2 Карта байдужості 17

2.3 Види кривих байдужості 18

2.4 Гранична норма заміщення 20

3. Бюджетне обмеження 24

3.1 Бюджетне обмеження та його особливості 24

3.2 Бюджетна лінія 25

3.3 Фактори, що впливають на бюджетну лінію 27

4. Рівновага споживача та її умови 29

4.1 Крива “дохід-споживання 30

4.2 Крива „ціна-споживання” 32

4.3 Ефект заміщення та ефект доходу 35

Висновки 40

Тести 41

ЗАДАЧИ 44

Використана література 46

Вступ

В сучасних умовах швидких темпів розвитку ринкової економіки перед нашою країною постало чимало важливих питань, які потребують якнайшвидшого вирішення. Серед них можна виділити низку, пов'язаних із проблемами споживання. Це і задоволення споживчих потреб, і дослідження мотивації споживача, і встановлення оптимальних цін на всі види продукції. Все це не раз досліджувалося українськими та іноземними економістами і соціологами.

Окремими питаннями стоять поняття корисності товару та рівноваги споживача.

Корисність відображає суб'єктивну оцінку споживача і виявляє задоволеність певним продуктом, а рівновага споживача є наслідком максимальної корисності, при заданому обмежені бюджету.

Мета - пояснити поняття корисності товару та рівноваги споживача, дослідити їх специфіку та властивості, поведінку на сучасному етапі розвитку економіки України.

Завдання - дослідити мотивації українського споживача шляхом тестування цін, висвітлити так звану „філософію” споживчого кошику, річну динаміку доходів населення за останні роки та фактичні і рекомендовані норми споживання.

У даній роботі, на основі теоретичних робіт закордонних і українських авторів, статистичних данних ми визначимо загальну характеристику й особливості поведінки споживача.

Курсова робота складається із теоретичної (текстового та графічного матеріала) та практичної (тестів та задач) частин, на основі яких розкрито основні положення теорії поведінки споживача.

1. Теорія корисності

1.1 Властивості теорії корисності

Теорія корисності передбачає, що ціна, яку готовий заплатити покупець на ринку за товар, є категорією суб'єктивною.

Корисність - це спроможність товару задовольняти потреби, бажання, смаки і вподобання споживача.

Корисність товару - це задоволення, яке отримують від споживання. Не можна ототожнювати корисність і користь, тобто функціональну придатність. Так, картини відомих художників можуть не приносити користі з практичної точки зору, але мають величезну корисність для любителів живопису.

Корисність товару має дві властивості:

1) вона є різною для різних людей, оскільки залежить від смаків і вподобань. Наприклад, конкретна телевізійна програма (лялькова вистава) може давати неоднакове задоволення чи корисність для різних членів сім'ї. Якщо діти будуть надзвичайно задоволені, дивлячись цю програму, то дорослі можуть нудьгувати, бо віддають перевагу серйозним фільмам чи політичним програмам;

2) корисність від певних благ є різною для однієї і тієї ж людини в різний час і за різних обставин. Наприклад, тепле пальто взимку і влітку, ліки для здорової та хворої людини, парасолька під час дощу і за доброї погоди.

Функція корисності - це співвідношення між обсягами товарів та послуг, що споживається, та рівнем корисності, якого досягає споживач. Функція корисності може бути представлена як

U = f ( Q x, Q y ),

де U - корисність,

Qx - кількість товару х, що споживається за певний період,

Qy - кількість товару у, що споживається за певний період.

Отже, мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто максимізації корисності.

Загальна корисність (ТU) -- це корисність, яку отримує споживач від використання товару загалом. Крива загальної корисності зображена на рис.1.1.

Рис. 1.1: Крива загальної корисності

Із графіка бачимо, що гранична корисність є додатною (МU>0), коли крива загальної корисності спрямована вгору і зростає у міру збільшення кількості спожитих яблук. Але зростання загальної корисності щоразу зменшується, бо зменшується величина граничної корисності. При МU=0 досягається максимальна точка загальної корисності (у нашому прикладі це 31 ютиль). Наступні одиниці спожитих яблук задоволення не приносять. Коли МU<0, то загальна корисність зменшується дедалі швидшими темпами. Граничну корисність можна визначити через нахил кривої загальної корисності.

Середня корисність (АU) - це загальна корисність у розрахунку на кожну одиницю товару.

Гранична корисність (МU) -- це додаткова корисність, яку отримує людина від кожної останньої або кожної додаткової одиниці спожитого товару.

Гранична корисність - це приріст корисності за умов споживання додаткової одиниці товару чи послуги.

Суть теорії граничної корисності зводиться до того, що товар на ринку купують не тому що в ньому вкладені витрати праці, а тому, що даний товар має корисність для споживача, цінність.

Згідно із законом спадної граничної корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по мірі збільшення кількості товару, що споживається. Кількість товару В, від якого ми відмовились з метою збільшення споживання товару А на одну одиницю, називають

Суть теорії граничної корисності зводиться до того, що товар на ринку купують не тому що в ньому вкладені витрати праці, а тому, що даний товар має корисність для споживача, цінність.

Графік граничної корисності зображен на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Графік граничної корисності

Визначемо закони граничної корисності:

Перший закон:

Перше положення: зменшення граничної корисності наступних одиниць блага в одному неперервному циклі споживання дає повне насичення благом.

Друге положення: зменшення корисності одиниць блага при додатному споживанні.

Другий закон: остання одиниця споживчого блага має однакову корисність.

Також визначимо аксіоми корисності:

І Аксіома: Аксіома повної упорядкованості.

Повна впорядкованість блага - це визначення співвідношення двох (кількох) благ:

А>В; А<В; А=В; А~В.

ІІ Аксіома: Аксіома транзитивності вподабань.

А>В; В>С, звідси випливає, що А>С

Аксіома заключається у вище наведених співвідношеннях.

ІІІ Аксіома. Аксіома про ненаситність потреб.

Споживач надає перевагу більшій кількості блага ніж меншій.

Теорія корисності має певний недолік. Ще ніхто на практиці не винайшов методу для відносного визначення корисності (ступеня задоволення) від споживання благ. Наявні показники цього зробити не можуть. Індивідуальний споживач має свою підсвідому оцінку корисності, що не виявляється назовні. Проте з метою наочності економісти допускають, що ступінь задоволення можна виміряти, і називають одиницю виміру -- ютиль (від англ. utility -- корисність). Вважається, що кожний товар має певну кількість ютилів (u), або певну кількість одиниць корисності чи задоволення. Ця уявна одиниця вимірювання є лише зручним навчальним прийомом, який дає змогу у кількісному аспекті аналізувати поведінку споживача на ринку. Залежно від кількості ютилів, тобто одиниць корисності товару розрізняють граничну, загальну і середню корисність.

1.2 Кардиналістська теорія поведінки споживача

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці - „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально.

Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю (ТU). Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція:

TU = f(X,Y,…),

де Х, Y... - кількості споживаних благ.

Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд:

TU = f(X)

Для оцінки зміни сукупної корисності при нарощування споживання блага Х застосовують поняття „гранична корисність”.

Гранична корисність (MU) - це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю:

.



Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г.Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена): величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення у точці повного насичення потреби.

Одиниці блага Х за порядком	Сукупна корисність , ютилів	Гранична корисність, ютилів
0	0 12 22 30 36 40 42 42 40	12 10 8 6 4 2 0 -2
1
2
3
4
5
6
7
8

Цей закон ілюструють дані таблиці 1.1, на основі яких побудовані криві сукупної та граничної корисності (рис 1.1) для споживача, що нарощує споживання блага Х від 0 до 8 одиниць. Зауважимо, що значення граничної корисності у таблиці пишемо між рядками, щоб показати, що це прирістні величини.

Крива сукупної корисності (рис. 1.1 а) представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисності зменшуються.

Графік граничної корисності (рис. 4.1 б) представлений гістограмою та спадною кривою.

Між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв'язок:

· сукупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю;

· величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності

· за від'ємних значень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.

Отже, раціональний споживач максимізує корисність від блага Х, якщо припинить його споживання, як тільки гранична корисність останньої спожитої одиниці стане рівною нулю, тобто не додасть більше ніякого задоволення.

Перевага кардиналістської версії полягала у тому, що вона не тільки досить просто пояснювала мотивацію поведінки споживача, але й могла бути застосована до аналізу вибору серед набору благ - двох, трьох і більшої кількості товарів, що в інших моделях зробити важко.

Набір товарів, який купує споживач, називається ринковим споживчим кошиком. Сукупна корисність ринкового кошика утворюється додаванням значень граничної корисності кожної одиниці товарів. Функція сукупної корисності визначається присвоєнням чис-лового показника кожному споживчому кошику. Таким чином можна забезпечити кількісне ранжирування споживчих кошиків: раціональний спо-живач вибере кошик з найбільшою сумою корисності (ютилів).

Проте в реальній дійсності важко уявити, що споживач здатний кількісно оцінити різницю в корисності благ, визначити, наприклад, на скільки ютилів буханець хліба корисніший за пакет молока. Радше споживач здатний визначити, наскільки один споживчий набір привабливіший для нього за інший. Саме такий підхід до аналізу поведінки споживача був застосований в ординалістській моделі.

1.3 Ординалістська версія поведінки споживача

В основі ординалістського підходу лежать наступні припущення (аксіоми уподобань):

· порівняність: людина здатна з двох наборів благ вибрати для себе привабливіший набір, або вказати на їх еквівалентність з її точки зору;

· транзитивність: споживач встановлює певний порядок уподобань. Якщо набір благ привабливіший для суб'єкта, ніж набір , той в свою чергу переважає привабливістю набір , то набір буде привабливішим також і за набір ;

· ненасичуваність: всі блага бажані для споживача, збільшення благ в наборі робить його привабливішим, споживач завжди віддає перевагу набору, в якому більша кількість товарів.

На ринку існує множина споживчих кошиків. Серед них споживач завжди може знайти такі кошики, які є однаково привабливими для нього, тому що вони мають однаковий рівень корисності. Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором байдужості.

Будь-яка комбінація двох благ може бути показана точкою в прямокутній системі координат. З'єднавши точки з такими комбінаціями товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення потреб, ми одержимо криву байдужості .

В основі ординалістського підходу лежать наступні припущення (аксіоми уподобань):

· Аксіома порівнянності: людина здатна з двох наборів благ вибрати для себе найпривабливіший;

· Аксіома транзитивності: споживач встановлює певний порядок уподобань, - якщо набір благ А привабливіший, ніж набір благ В, а набір благ В привабливіший, ніж набір благ С, то набір благ а буде привабливішим також і за набір С;

· Аксіома ненасичуваності: споживач завжди віддає перевагу набору, в якому більша кількість товарів.

У другому розділі роглянемо особливості кривих байдужості.

2. Криві байдужості

2.1 Властивості кривих байдужості

Крива байдужості - це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності.

Крива байдужості представляє функцію, яка є окремим випадком кардиналістської функції корисності, що має тільки дві змінних. Математично - це лінія рівня функції корисності. Лінією рівня функції корисності називається сукупність значень аргументів, для яких функція постійна:

TU = U(X, Y); U(X, Y) = const. (1)

Побудуємо криву байдужості за допомогою тривимірного графіка (рис. 2.1). На осях х та у відкладемо кількості товарів X і Y, на осі z - сукупну корисність цих двох благ. Якби споживач мав лише одне благо X, то сукупна корисність від його споживання зростала б по кри-

Рис 2.1 Побудова кривої байдужості

вій 0D , якби споживач купував ли-ше благо Y, то сукупна корис-ність зростала б по кривій ОС. Припустимо, що для кількості блага X, рівній 0G , його корисність становитиме величину DG . Така сама величина корисності для блага Y дорівнює CF для кількості OF, отже, DG = CF . Оскі-льки величина корисності є однаковою, споживачу байдуже - мати 0G блага X чи OF блага У.

Так само може бути представлена множина інших комбінацій благ X і Y з рівною корисністю, яка відповідатиме сукупній корисності кількості OF блага Y або 0G блага X. Ми одержимо ряд точок (А, В і т.д.) на кривій CD і площу корисності CFGD для комбінацій благ ON і ОМ , ON і ОМ, і т.д. Ці комбінації благ X і Y будуть байдужими для споживача, оскільки мають однакову корисність.

Тепер для спрощення аналізу перенесемо проекцію CD на площину ху (рис. 2.2). Такою проекцією є пунктирна лінія FG з точками А₁, В₁ графіка (рис.1.1), що відображає комбінації благ X і Y з однаковою корисністю. Це і є крива байдужості.

Рис 2.2 Крива байдужості

Рухаючись вздовж обраної кривої байдужості, споживач залишається на одному і тому ж рівні корисності, але може змінювати набір товарів у кошику. Опуклість кривих байдужості до початку координат означає, що збільшення в кошику кількості одного товару супроводжується зменшенням кількості іншого, тобто споживач може лише замінювати один товар іншим.

Кількість одного блага, від якої змушений відмовитись споживач, щоб одержати додаткову одиницю іншого, називається граничною нормою заміни (MRS). Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці:

Крива байдужості на рис. 2.1 стає пологішою при просуванні вздовж неї донизу, а гранична норма заміни зменшується, тобто споживач готовий відмовлятись від все меншої кількості блага заради отримання додаткової одиниці товару у міру зменшення в кошику запасу товару і збільшення запасу товару . Так, при зміні кошиків Б на В за додаткову одиницю він готовий віддати 2 отже, MRS=2; при зміні кошиків В на Г - лише 1,25 , MRS=1,25 і т.д.

Форма і нахил кривих байдужості визначаються уподобаннями споживача і залежать від ступеня замінності благ у споживанні. Оскільки більшість товарів є неповними замінниками, то їхні криві байдужості є монотонно спадними, опуклими до початку координат. Разом з тим, вони можуть мати й іншу форму. Якщо товари є абсолютними замінниками, споживачу байдуже, який з них споживати (купити учнівський зошит червоного чи синього кольору), гранична норма заміни є сталою, а криві байдужості матимуть вигляд спадних прямих. Якщо товари є абсолютними взаємодоповнювачами (наприклад, взуття на праву та ліву ногу), то заміщення неможливе, гранична норма заміни дорівнює нулю або є нескінченною, а криві байдужості мають вигляд прямого кута.

Узагальнимо властивості кривих байдужості:

· криві байдужості не можуть перетинатися;

· криві байдужості, розташовані далі від початку координат, відповіда-ють наборам благ з вищим рівнем корисності;

· криві байдужості мають від'ємний нахил для абсолютної більшості благ.

· в міру просування донизу по кривій байдужості вона стає пологішою, випрямляється.

Споживач бажав би обрати кошик, який належить найвищій кривій байдужості, з найбільшою кількістю товарів. Однак, повинен зважити на те, що ціни кошиків різні, а його доход обмежений. Для того, щоб визначити, який саме кошик вибере споживач, прагнучи максимізувати корисність, потрібно проаналізувати бюджетне обмеження споживача.

Аналіз кривих байдужості дозволяє узагальнити їх властивості:

1) Криві байдужості не можуть перетинатися, оскільки кожна крива відповідає конкретному рівню корисності. Якби криві перетиналися, це означало б, що кошик точки перетину має не один, а декілька рівнів корисності, що суперечить припущенню щодо транзитивності уподобань споживача.

2) Криві байдужості, розташовані далі від початку координат, відповідають наборам благ з вищим рівнем корисності, оскільки вища крива дозволяє споживачу одержувати більшу кількість обох благ порівняно з нижчою. Споживач завжди прагне досягти найвищої з можливих кривих.

3) Криві байдужості мають від'ємний нахил, є спадними для абсолютної більшості благ. Від'ємний нахил кривої байдужості означає, що споживач повинен відмовитись від деякої кількості одного блага, щоб мати можливість одержати додаткові одиниці іншого блага і залишитись на тому ж рівні корисності. Позитивний нахил кривої є неможливим, оскільки кошики будуть містити більшу або меншу кількість обох товарів й не належатимуть до одного набору байдужості.

4) В міру просування донизу по кривій байдужості вона стає пологішою, випрямляється. Гранична норма заміни товару є спадною, оскільки готовність споживача до заміни товару Y товаром X зменшується з нарощуванням споживання X.

Отже, проаналізувавши смаки і уподобання споживача за допомогою кривих байдужості, ми бачимо, що існує множина споживчих кошиків з різним співвідношенням товарів, які дають однакове задоволення споживачу. Споживач бажає обрати якнайвищу криву байдужості з найбільшою кількістю товарів у кошику. Визначившись щодо власних уподобань, він, однак, повинен зважити на те, що ціни кошиків різні, а його доход обмежений. Для того, щоб визначити, який саме кошик вибере споживач, прагнучи максимізувати корисність, нам потрібно проаналізувати бюджетне обмеження споживача.

2.2 Карта байдужості

корисність споживач крива бюджетний

Для описання уподобань споживача щодо всіх можливих кошиків товарів застосовується карта байдужості - сукупність кривих байдужості, кожна з яких представляє інший рівень корисності (рис. 2.4). На графіку зображені три криві байдужості, але реально існує безліч таких кривих, які можуть бути представлені для кожного з можливих рівнів корисності.

Рис. 2.4. Карта байдужості

Вона описує поведінку споживача без врахування видатків на будь-який кошик і є „моделлю бажаного”.

2.3 Види кривих байдужості

Форма кривих байдужості визначається уподобанням споживача і залежить від ступеня замінності благ у споживанні. Для абсолютної більшості благ криві байдужості є монотонно спадними.

Проте, якщо за умови абсолютної необхідності двох благ споживач все ж таки віддає перевагу одному з них і готовий за додаткову його одиницю відмовитись від значної кількості іншого блага, криві байдужості будуть спадними, але більш стрімкими відносно осі менш бажаного блага. Особливості споживчих уподобань відображає мультиплікаційна функція корисності, яка враховує схильність споживача до споживання того чи іншого блага.

1. Якщо блага є абсолютними замінниками, гранисна норма заміни є сталою, а криві байдужості мають вигляд прямих ліній (рис. 2.5).

Рис. 2.5 Крива байдужості, де блага є абсолютними замінниками

2. Якщо блага є абсолютними взаємодоповнювачами, гранична норма заміни є нескінченною або рівною нулю, а криві байдужості мають вигляд прямого кута (рис. 2.6).



Рис. 2.6. Крива байдужості, де блага є абсолютними взаємодоповнювачами

3. Якщо споживач абсолютно байдужий до одного з благ, криві байдужості будуть прямими горизонтальними або вертикальними лініями, а гранична норма заміни дорівнюватиме нулю або ж прямуватиме до нескінченності. Рівень сукупної корисності визначатиме тільки корисність одного з благ, інше виступатиме для споживача як нейтральне (рис. 2.7).

Рис. 2.7. Крива байдужості, де споживач абсолютно байдужий до одного з благ

4. Більшість товарів є неповними замінниками; їх криві байдужості є монотонно спадними (рис. 2.8).



Рис. 2.8 Крива байдужості, де блага є неповними замінниками

2.4 Гранична норма заміщення

Кількість одного блага, від якого змушений відмовитись споживач, щоб одержати додаткову одиницю іншого, називається граничною нормою заміни (MRS). Вона може бути визначена як кутовий коофіцієнт кривої байдужості в кожній точці:

MRSxy = -ДY / ДX = - MUx / MUy

Крива байдужості стає пологішою в міру просування вздовж неї до низу, а гранична норма заміни зменшується від точки А до В і С, тобто споживач готовий відмовлятись від все меншої кількості блага Y для одержання додаткової одиниці товару Х.

Відрізок кривої байдужості, де зміна товарів у кошику можлива, називається зоною субституції.

Гранична норма технологічного заміщення праці капіталом- визначається величиною капіталу ,яка може бути заміщена кожною додатковою одиницею праці при незмінному обсязі виробництва.

Граничну норму технологічного заміщення факто-рів виробництва можна розрахувати не тільки через зіставлення їх приростів, а й через граничні продукти.

Дійсно, якщо при зменшенні капіталу з К1 до К2 та зростанні кількості праці з L1 до L2 виробник залишається на тій самій ізокванті, то справедливою буде така рівність:

DL MPL= -DK MPK (1);

МRTSLK = -DK/DL= MPL/ MPK (2);

Оскільки залежність (2) характеризує нахил ізо-кванти в кожній точці кривої, то в подальшому вона буде використана для обгрунтування точки рівноваги виробника.

Хоча спадна гранична норма технологічного заміщення працею капіталу властива для абсолютної біль-шості виробничих процесів, існує цілий ряд винятків, де ця залежність дещо інша. Розглянемо кілька з них.

1. Фактори виробництва можуть використовуватися лише у певній пропорції. Прикладом є співвідношення комп'ютерів та операторів ПЕОМ. Якщо кількість годин роботи комп'ютера протягом робочого дня фіксована, то збільшення кількості операторів не призведе до зростання обсягів продукції. Справедливим буде також зворотне твердження: при фіксованій кількості операторів неможливо досягти зростання обсягів виробництва за рахунок збільшення кількості комп'ютерів. У цьому випадку ізокванта матиме вигляд прямого кута, а гранична норма технологічного заміщення дорівнюватиме нулю (рис. 2.9).

Рис. 2.9 Ізокванти при фіксованій пропорції факторів виробництва

2. На відміну від короткотермінового періоду в довготерміновому періоді всі фактори виробництва змінні. Якщо зберегти припущення, що для виробництва використовується тільки два фактори (праця та капітал) і технологія залишається незмінною, то зростання виробництва в довготерміновому періоді можна розглядати як таке, що відбувається при незмінному співвідношенні факторів виробництва. Це означатиме, що вироб-ництво збільшуватиметься тоді, коли використання його факторів зростатиме за променем, спрямованим від початку координат (рис.2). При цьому можливі кілька варіантів реакції середнього продукту на збільшення масштабів виробництва: 1) зростаюча; 2) нейтральна; 3) спадна. Тут проявляються різні наслідки так званого ефекту масштабу виробництва.

Зростаюча реакція середнього продукту відбувається на позитивний ефект збільшення масштабів виробництва. Він може досягатися за рахунок таких факторів:

1. Поділ праці. На більших підприємствах можлива глибша внутрішня спеціалізація, що дає ефект зростання продуктивності праці і, отже, зменшення затрат.

2. Поліпшення управління. Поглиблена спеціалізація поширюється і на управлінську діяльність.

Поява управлінців, які спеціально займаються маркетингом, рекламою, постачанням, організацією науково-технічних робіт тощо, допомагає збільшити ефективність діяльності підприємства в цілому, що проявляється в зростанні середнього продукту.

Збільшення масштабів виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення всіх ресурсів. Скажімо, витрати часу лектора не збільшаться, якщо в аудиторії на лекції буде не одна, а дві групи студентів.

Нейтральна реакція середнього продукту на зростання масштабів виробництва означає, що незалежно від розмірів підприємства та обсягів продукції, яка на ньому виробляється, середня продуктивність факторів залишається незмінною.

Разом з тим, можлива й така ситуація, коли зростання масштабів виробництва негативно позначається на середньому продукті: його рівень зменшується. Справа в тому, що збільшення виробництва може призвести до виникнення проблем, з якими стикається підприємство.

Рис. 2.10 Збільшення виробництва у довготерміновому періоді

Це насамперед значна інерція великих систем і втрата ними гнучкості, вкрай необхідної в умовах нестабільного ринку. Крім того, фірма може вийти за межі порогу керованості: занадто великі розміри створюють громізд-ку систему управління, розвивають бюрократичні тенденції, що негативно позначається на ефективності управлінських рішень.

При аналізі динаміки середнього продукту в довготерміновому періоді для одного й того самого підприємства на різних дільницях збільшення обсягів виробництва, як правило, виявляються всі з перелічених реакцій, їх комбінація багато в чому залежить від специфіки галузі, ринкової ситуації.

3. Бюджетне обмеження

3.1 Бюджетне обмеження та його особливості

Для того щоб визначити, який саме набір товарів чи послуг обере для споживання та придбає споживач, потрібна додаткова інформація, яка пов'язана з бюджетним обмеженням.

Бюджетне обмеження -- це лінія, що показує, як кількість товарів та послуг (споживацьких наборів) може при дбати споживач за певну суму грошей у межах свого доходу (Income).

Рівняння бюджетного обмеження:

P_х Q_х + P_y Q_y = I

де I - доход споживача;

P_X - ціна товару х;

P_Y - ціна товару у;

Q_X - кількість товару х;

Q_Y - кількість товару у. Бюджетне обмеження. (Бюджетна лінія.)

Фактори, які впливають на бюджетну лінію

ь зміна доходу споживача;

ь зміна цін на товари.

При зміні доходу бюджетна лінія переміщується відповідно До його збільшення I₁ I₂ (або зменшення I₂ I₁) і займає паралельне попередньому положення. Зміна ціни на товар x - приводить до відповідної зміни кута нахилу бюджетної лінії



Рис. 3.1 Вплив змін

Вплив зміни доходу на бюджетну лінію (а);

вплив зміни ціни товару на бюджетну лінію (б).

Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях.

Рухаючись вздовж бюджетної лінії в процесі споживанні споживач може знайти точку, яка б відповідала максимальному задоволенню його потреб, тобто відповідала найбільшій корисності. Така точка буде розташована на найвищій кривій байдужості, яка може бути ним досягнута в межах даного бюджету.

3.2 Бюджетна лінія

Криві байдужості дозволяють виявити споживчі уподобання. Однак при цьому не враховуються дві важливих обставини: ціни товарів і дохід споживачів. Криві байдужості лише показують можливість заміни одного блага іншим, проте вони не визначають, який набір товарів споживач вважає для себе найвигіднішим. Цю інформацію дає бюджетне обмеження (лінія цін, пряма витрат - budget constraint). Вона показує, які споживчі набори можна придбати за цю суму грошей (мал.26). Якщо I - дохід споживача, Рх - ціна блага X, Ру - ціна блага Y, а X і Y становлять відповідно куплені кількості благ, то рівняння бюджетного обмеження можна записати так:

1=Р_хQ_x+ Р_yQ_y

Рис. 3.2. Бюджетна лінія (бюджетне обмеження)

Властивості бюджетної лінії:

1. Точка А (мал.26) відповідає максимально можливому обсягу споживання продукту X, точка У відповідає максимально можливому обсягу споживання продукту Y.

2. Нахил бюджетної лінії до осей координат визначається відношенням цін продуктів.

3. При збільшенні доходу споживача бюджетна лінія зміщується паралельно праворуч, а при зменшенні доходу ліворуч (мал. 27а).

4. При збільшенні ціни товару X бюджетна лінія повернеться за годинниковою стрілкою навколо точки її перетину з віссю координат (точка У) і буде розміщена крутіше. При цьому безліч доступних наборів зменшиться (мал. 27 б зліва).

5. При зменшенні ціни товару X бюджетна лінія повернеться проти годинникової стрілки навколо точки У і стане більш пологою, при цьому кількість доступних наборів розшириться.

3.3 Фактори, що впливають на бюджетну лінію

1. Зміна доходу споживача. Зміна доходу споживача зміщує бюджетну лінію паралельно вгору або вниз, і відповідно збільшуючи або зменшуючи купівельну спроможність споживача (рис. 3.3).

Рис. 3.3 Зміна бюджетної лінії від зміни доходу споживача

2. Зміна цін на товари. Зміна ціни одного з товарів змінює кут нахилу бюджетної лінії , що також впливає на купівельну спроможність споживача (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Зміна бюджетної лінії від зміни цін.

Рухаючись вздовж бюджетної лінії в процесі споживання споживач може знайти точку, яка б відповідала максимальному задоволенню його потреб, тобто відповідала найбільшій корисності. Така точка буде розташована на найвищій кривій байдужості. яка може бути ним досягнута в межах даного бюджету.

В наступному розділі ми розглянемо умови рівноваги споживача та її особливості.

4. Рівновага споживача та її умови

Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях. Така рівновага передбачає, що щойно споживач отримає цей набір товарів, у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший.

Рухаючись уздовж бюджетного обмеження, споживач може знайти точку, яка б відповідала максимальному задоволенню його потреб, тобто, відповідала б найбільшій корисності. Така точка належить найвищій кривій байдужості, яка може бути досягнута в межах цього бюджету.

На рис. 4.1 такою точкою буде точка D - точка дотику кривої байдужості U2 з бюджетною лінією I.

Крива байдужості U3, яка є кривою, яка відповідає вищому рівню задоволення потреб (вищому рівню корисності), ніж крива байдужості U2,, не може бути досягнута, бо виходить за межі бюджету.

Точка дотику найвищої кривої байдужості і лінії бюджетного обмеження відповідає стану споживчої рівноваги.

Рис. 4.1. Рівновага споживача

4.1 Крива “доход-споживання”

Зміни в доході споживача можуть призвести до зміни кількості товару X, яку купляє споживач. Крива "дохід-споживання" зв'язує всі точки рівноваги на карті кривих байдужості, відповідні різноманітним величинам доходу і показує, як споживчий набір, що складається з товару X та витрат на інші блага, змінюється залежно від доходу. Крива «дохід-споживання» для нормального товару Х зображена на рис. . Із збільшенням доходу споживач купує більше товару Х, а це означає, що ця крива «дохід-споживання» побудована для нормального товару і має позитивний нахил. (мал.29)

Рис. 4.2 Крива "дохід-споживання" для нормального товару

На рис. 4.2. представлена крива «дохід-споживання» для неякісного товару. Якщо споживач починає розглядати товар як неякісний, крива «дохід-споживання» повертає до вертикальної осі координат, оскільки після досягнення певного рівня доходу подальше його підвищення призводить до зменшення споживання цього товару.



Рис. 4.3 Крива "дохід-споживання" для неякісного товару

Товари, які споживачі часто вважають неякісними: низькосортне м'ясо (тельбух), вживані товари, як, наприклад, використовувана техніка, одяг чи меблі. Проте товар вважається нормальним чи неякісним залежно від переваг конкретного споживача.

Також існують блага, споживання яких є постійним при всіх рівнях доходу. До них можна віднести товари, витрати на які займають невелику частину бюджету, або, які розглядаються як товари першої необхідності - сіль, туалетний папір, зубна паста, і т. і. Крива "дохід-споживання" для таких товарів представлятиме вертикальну лінію (рис. 4.4).



Рис. 4.4 Вертикальна крива "дохід-споживання"

4.2 Крива ціна-споживання

Аналіз кривих байдужості може бути використаний для того, щоб показати, як закон попиту узгоджується з моделлю поведінки споживача. Для цього необхідно варіювати ціни на товар X при незмінних цінах на всі інші блага і постійному доході. Необхідно при заданих уподобаннях простежувати положення рівноваги для окремого споживача, і відзначати зміни кількості товару X в наборі споживача у міру того, як він реагує на зміну ціни.

Кожне зниження ціни на товар X повертає бюджетну лінію проти годинникової стрілки до нового перетину з віссю X. У міру того, як бюджетна лінія стає менш похилою, покупець споживає більше товару X. скорочуючи для себе граничну корисність цього товару, щоб зрівняти її з більш низькою ціною. Крива, що зв'язує всі точки рівноваги при зміні в цінах, є кривою "ціна-споживання". Споживчий дохід зафіксовано на рівні І, що показано перетином різних бюджетних ліній з вертикальною віссю. З падінням цін на товар Х споживач пересувається на нову точку рівноваги на графіку. Споживач спочатку в точці Е1.

Рис. 4.5.А показує, що, якщо ціна падає, він просувається до точки Е2. Показано ще два зменшення цін і просування споживача до точки Е3, а потім - до Е4. Поєднуючи ці точки, ми отримуємо криву «ціна-споживання».

Рис. 4.5. Крива "ціна-споживання" та побудова кривої попиту

На рис. 4.5.А точки на осі Qx , які показують кількість товару Х, яку споживач міг би купити, якби він витратив весь дохід на це благо, позначені F1, F2, F3, F4. Ціна на товар Х в будь-якій точці може бути підрахована як І/F. Позначаючи цю ціну на нижньому графіку навпроти Qx спожитого на тиждень, ми отримуємо щотижневу лінію споживчого попиту на товар Х. Оскільки витрати на всі інші блага при даних обставинах дорівнює нулю, бюджетне обмеження було б:

I=P₁F₁+0

P₁=I/F₁ .

При ціні I/F1 споживчій рівновазі відповідає точка Е1, він споживає Q1 одиниць блага Х. на рис. 4.5.В величина Q1 перенесена вниз прямо на вісь, на якій складено кількість блага: ціна позначена на осі цін окремо як величина, парна кількості блага Q1.

Коли ціна дорівнює Р1 об`єм попиту - Q1. У міру того, як ціни на благо X падають, бюджетна лінія переміщується вздовж осі X. Відповідно зростає координата точки перетину з віссю X. Коли перетином є точка Е2, ціна дорівнює 1/F2=Р2. Р2 має бути менше Р1, оскільки F2 більше ніж F1. У цьому разі нову рівновагу споживача буде досягнуто в точці Е2, і кількість спожитого блага X зростає до Q2. Координати (P2; Q2) позначені на нижньому графіку як ще однієї точки на кривою попиту.

Так само, якщо ціна на X падає до Р3 і P4, кількість спожитого блага X на тиждень дедалі зростає. Об'єднуючи у пари ціни та обсяги попиту при цих цінах, отримуємо криву попиту (рис. 4.5.В).

Ця крива показує обсяг попиту окремого споживача при різних цінах на благо Х. Крива попиту і крива "ціна-споживання" - це просто два різних способу опису того, як попит на товар змінюється при зміні ціни товару (при інших рівних).

При аналізі кривої «дохід - споживання» ми розглядали вплив зміни доходу, при аналізі кривої «ціна - споживання» - вплив зміни цін на відносне заміщення одного блага іншим. Проаналізуємо, якою мірою зміна попиту на благо X викликане зміною ціни, а в який - реального доходу. Для цього звернімося до таких понять як: ефект заміщення і ефект доходу.

4.3 Ефект заміщення та ефект доходу

При зниженні ціни товару виникають два ефекти. По-перше, споживач заміняє дешевшим товаром деякі інші товари, і попит на цей товар збільшується (ефект заміщення). По-друге, реальний дохід покупця збільшується, тому він збільшує попит на деякі товари, до яких зазвичай належить і товар, ціна на який упала (ефект доходу).

Реальний дохід - це максимальна корисність, яку може отримати споживач, володіючи даним грошовим доходом. Таким чином, характер залежності обсягу попиту від ціни товару визначається ефектом заміщення і ефектом доходу.

Ефект заміщення -- це зміна обсягу попиту, викликана зміною відносної ціни товару при незмінному реальному доході споживача.

Ефект доходу -- це зміна обсягу попиту, викликане зміною реального доходу за незмінної відносної ціну товару.

Загальний ефект зміни ціни -- це зміна обсягу попиту, однакова сумі ефекту заміщення і ефекту доходу.

Визначимо загальний ефект в суму ефекту заміщення і ефекту доходу.

При зниженні ціни товару X бюджетна лінія повернеться проти годинникової стрілки навколо точки перетину з віссю координат (точка В на рис. 4.6). При цьому рівноважний набір переміститься з точки Е1 в точку Е2 , а обсяг споживання продукту збільшиться з Х1 до Х2. Загальний ефект дорівнює Х2 -Х1.

Проведемо уявну бюджетну лінію АоВо, дотичну до старої кривої байдужості а1 і паралельну новій бюджетній лінії А1В. Рівноважний набір Е0, відповідний уявній бюджетній лінії, відповідає випадку , коли споживач отримує стару корисність (набір лежить на старій кривій байдужості) при новому співвідношенні цін (нахил бюджетної лінії визначається цим співвідношенням). Таким чином, для наборів Е1 і Е0 виконано умову з визначення ефекту заміщення. Тому ефект заміщення дорівнює Х0-Х1, де Х0 -- обсяг споживання продукту X в наборі Е0.

Набори Е2 і Е0 відповідають випадку , коли реальні доходи різняться (набори лежать на різних кривих байдужості), а відносні ціни однакові.

Рис. 4.6 Ефект заміщення та ефект доходу

Розглянемо спрямованість ефекту заміщення і ефекту доходу, коли обидва товару є благами. Ефект заміщення завжди позитивний. При зменшенні ціни товару X уявна бюджетна лінія завжди є більш пологу порівняно з вихідною бюджетною лінією, тому в точці Е0 гранична норма заміщення менша, ніж у точці Е1 (мал. 33). З огляду на те, що з збільшенням обсягу споживання продукту гранична норма заміщення спадає (її властивість), можна стверджувати, що «уявний» обсяг споживання більше вихідного обсягу.

Ефект доходу позитивний для нормальних товарів і негативний для неякісних товарів. Загальний ефект позитивний, якщо ефект заміщення і ефект доходу позитивні, або коли позитивний вплив ефекту заміщення перевищує негативний вплив ефекту доходу. Якщо ж домінує негативний ефект доходу, то загальний ефект негативний і закон попиту не виконується.

Якщо обидва продукту є антиблагами, то ефект заміщення може бути негативним (Х0 <Х1 рис. 4.7). Цю ситуацію пояснює ефект Веблена, коли при зниженні відносної ціни нормального товару попит на нього скорочується через те , що він стає менш «престижним» (рис. 4.7). Ефекти доходу і заміщення доповнюють одне одного, обумовлюючи здатність і бажання споживача купити більшу кількість певного товару за низькою ціною ніж за високою.

Рис. 4.7 Ефект заміщення та ефект доходу (товари антиблага)

Вплив ефектів доходу і заміщення на криву попиту. Ефект доходу і заміщення має важливе значення для розуміння закономірностей ціноутворення в умовах ринкової економіки, і дозволяють визначити зміни попиту при зростанні чи зниженні цін на товари чи послуги.

Коли ми маємо справу з нормальним товаром, то ефект доходу є додатковою підставою придбання більшої кількості цього товару. Враховуючи дію як ефекту заміщення, так і ефекту доходу, які призводять до збільшення величини попиту при падінні ціни, можна зробити висновок про те, що крива попиту на нормальний товар матиме негативний нахил. При зміні цін на нижчі товари, ефекти заміщення і ефекти доходу діють в протилежних напрямах.

Таким чином, якщо для нормальних товарів ефект доходу і ефект заміщення (субституції) плюсуються, то для низькоякісних товарів вони відраховуються. Тому в тих випадках, коли ефект заміщення діє сильніше, ніж ефект доходу, крива попиту на нижчий товар все-таки матиме негативний нахил.

Проте існує можливість, за якої крива попиту на нижчий товар може мати позитивний нахил. Щоб це сталося, на споживання товару, про який йдеться, має припадати значна частина бюджету У цьому разі дія ефекту доходу значна.

Наприклад, майже всі доходи дуже бідної сім'ї йдуть на харчування. Білий хліб в сім'ї - недільне частування. В інші ж дні тижня ця сім'я задовольняється дешевою вівсяною кашею. Зростання цін на вівсянку змушує сім'ю відмовитися від останньої своєї розкоші: недільна хлібина зникає і замінюється вівсяною кашею. Парадоксальність висновку, який можна зробити в цій ситуації, полягає в тому, що зростання ціни на вівсянку викликає не скорочення, а збільшення її споживання. Такий товар отримав назву товару Гіффена.

Товар Гіффена (Giffen good) - це товар, котрий займає значне місце в бюджеті малозабезпечених споживачів, попит на який при інших рівних умовах змінюється у тому ж напрямі, що й ціна, оскільки ефект доходу перевищує ефект заміщення.

Умови, необхідні для того, щоб крива попиту отримала позитивний нахил (нижчий товар, на який припадає значна частина бюджету споживача), дуже специфічні. Проте ніщо у суворій логіці раціонального вибору не спростовує можливість виникнення такої ситуації у деяких цілком конкретних ринкових умовах.

Закон попиту, а також концепції ефекту доходу і ефекту заміщення, можуть знайти безліч застосувань (крім тих ситуацій, про які йшлося). Практично ці концепції застосовуються для будь-якого випадку, пов'язаного з аналізом споживчого вибору. Ця теорія фактично може застосовуватися в ситуації, де споживач орієнтований на максимізацію корисності, навіть якщо альтернативні вартості і обмеження, властиві наявним варіантам вибору, не можна оцінити грошима.

Висновки

У ході курсової роботи ми визначили, що кожен індивід, використовуючи блага для задоволення своїх потреб, виступає у ролі споживача. Здійснюючи вибір необхідних йому товарів та послуг за ринковими цінами, що склалися, він оцінює діяльність їх виробників. Така оцінка впливає безпосередньо на об'єм продажу того чи іншого товару, тому від неї залежить доля виробників даних благ. Маючи на увазі цей факт, економісти говорять про „суверенітет” виробника, тобто його здатність визначати виробництво.

Таким чином, сьогодні задоволення потреб споживачів є базовим принципом здійснення управлінської діяльності будь-якої організації. І особливу увагу потрібно приділяти задоволенню українського споживача саме вітчизняною продукцією.

Існує поняття національного індексу задоволеності споживача, який теж повинен враховуватися та аналізуватися як провідний індикатор економічної діяльності. Для цього існують певні форми соціологічного опитування.

Отже, можна зробити висновок про необхідність ґрунтовного вивчення українськими підприємствами проблем задоволення споживачів. Саме за такого підходу можна досягнути високої конкурентоспроможності вітчизняного виробника на внутрішньому і світовому ринках. Це сприятиме розвитку ринкової економіки в Україні та руху держави до процвітання.

Отже, споживач максимізує корисність при наявності певних бюджетних обмежень, тому завданням моделі поведінки споживача є пояснення того, як на його вибір впливають уподобання, доход і ціни на товари. Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при; заданому бюджетному обмеженні. Як тільки споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його на інший.

Тести

1. Спроможність товару задовольняти потреби, бажання, смаки та вподобання споживача називають:

а) потреба

б) корисність

в) байдужість

г) мода

2. Функція корисності може бути представлена формулою:

а) U=f ( - Qx / Qy)

б) U=f (Qx + Qy)

в) U=f (Qx / Qy)

г) U=f (Qx, Qy)

3. Гранична корисність - це

а) всі комбінації товарів, за яких загальна сума витрат дорівнює доходу

б) здатність блага задовольняти граничні людські потреби

в) корисність кожної наступної одиниці блага, що споживається

г) сукупна корисність від споживання усієї кількості благ

4. В основі ординалістського підходу не лежить

а) аксіома байдужості

б) аксіома порівнянності

в) аксіома транзитивності

г) аксіома ненасичуваності

5. Сімнадцятий букет, надісланий Джульєті Ромео дає їй менше задоволення, ніж перший. Це приклад:

а) наявності надлишку товару

б) дії закону ненасичуваності

в) дії закону спадно їграничної корисності

г) дії закону попиту

6. Криві байдужості - це криві

а) однакової кількості двох благ

б) однакового рівня корисності наборів двох благ

в) однакового рівня доходу споживача

г) однакових цін двох товарів

7. Кількість одного блага, від якої споживач змушений відмовитись, щоб одержати додаткову одиницю іншого блага - це:

а) карта байдужості

б) модель бажаного

в) гранична корисність

г) гранична носма заміни

8. Бюджетні лінії

а) завжди є прямими лініями

б) можуть бути ламаними, якщо кількість споживання одного блага є фіксованою

в) можуть бути ламаними, якщо ціна одного з благ змінюється залежно від його кількості, що купується

г) всі відповіді правильні

9. Другий закон Госсена описує:

а) рівновагу виробника

б) рівновагу споживача

в) зміну доходу

г) зміну ціни

10. Зміна доходу споживача

а) зміщує бюджетну лінію вгору або вниз

б) зміщує кут нахилу бюджетної лінії

в) зміщує точку рівноваги споживача

г) лишає бюджетну лінію на місці

11. Криві Енгеля характеризують

а) залежність обсягу споживання товару від доходу споживача

б) залежність обсягу споживання товару від його ціни

в) залежність корисності блага від обсягу його споживання

г) залежність видатків споживача від ціни товару

12. Зміна обсягу споживання внаслідок зміни реального доходу за незмінності відносних цін товарів називається

а) нейтральне благо

б) рівновага споживача

в) ефект заміни

г) ефект доходу

13. Ефект заміни - це зміна обсягу попиту на товар, спричинена:

а) зміною загального рівня цін всіх товарів

б) зміною уподобань споживача

в) зміною реального доходу, зумовленою зміною ціни одного з товарів

г) зміною відносних цін товарів за незмінного реального доходу споживача

14. Товар Гріфіна - це

а) товар, що займає велике місце в бюджеті малозабезпечених споживачів

б) товар першої необхідності

в) товар-субститут

г) предмети розкоші

Відповіді:

1 б

2 г

3 в

4 а

5 в

6 б

7 г

8 г

9 б

10 а

11 а

12 г

13 г

14 а

ЗАДАЧИ

Задача № 1

Умова:

Йдучи додому зі школи учень пЧятого класу купує морозиво “Ласунка” та печиво “Контік” за цінами відповідно 1.20 грн та 76 коп. за одиницю. Останнім часом він купує таку кількість цих продуктів, що гранична корисність останніх одиниць становить відповідно 85 та 60 ютилів.

Чи можна вважати, що він купує оптимальний набір солодощів? Якщо ні, то поясніть, як слід перерозподілити видатки між двома товарами?

Рішення:

MUx = 80

Px = 1 грн

MUy = 70

Py = 0.80 грн

Учень купує набір, для якого:

MUx/Px=85/1,2 < MUy/Py=60/0,76

Отже, потрібно зменшити видатки на печиво і збільшити видатки на морозиво до досягнення рівності

MUx/Px=MUy/Py

Задача № 2

Умова:

Тижневий бюджет молодої сімЧї становить 65 грн.

СімЧя щодня купує продукти A,B,C, ціна на які становлять: Pa=2 грн, Pb=5 грн, Pc=10 грн.

Граничні корисності одиниць відповідних продуктів (в ютилях) подані в таблиці:

Кількість продуктів за порядком	MUa	MUb	MUc	MU заощадження 1 грн
1	14	40	100	5
2	12	30	80	4
3	10	20	70	3
4	8	10	40	2
5	6	5	20	1

Визначте, яку оптимальну кількість кожного продукту придбає молода сімЧя. Скільки гривень вигідніше заощадити, ніж витратити на продукти.

Рішення:

Оптимальний вибір: 4А+3В+4С+2грн на заощадження. Задовольняє правило максимізації корисності:

MUa/Pa=8/2=MUb/Pb=20/5= MUc/Pc=40/10= MU3/1грн=4/1=4

Кількість продуктів за порядком	MUa	MUa/1 грн	MUb	MUb/1 грн	MUc	MUc/1 грн	MU заощадження 1 грн
1	14	7	40	8	100	10	5
2	12	6	30	6	80	8	4
3	10	5	20	4	70	7	3
4	8	4	10	2	40	4	2
5	6	3	5	1	20	2	1

Використана література

1. Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334.

2. Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328.

3. Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка.Київ: КНЕУ,1999, с.208.

4. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. Москва: НОРМА - ИНФРА*М, 1998, с.572.

5. Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург: Михайлов В.А., 1997, с.750.

6. Огибин Ю.А. Микро-, макроэкономика. С-Пб.: Литера плюс, 1997, с.512.

7. Рябикина А.А., Быкова Т.В. Основы микроэкономики. С-Пб., Лань, 1997, с.304.

8. Семюельсон Пол А., Нордгауз,Вільям Д. Мікроекономіка. Київ: Основи, 1998, с.676.

9. Задоя А.О., Мікроекономіка: Курс лекцій. - К.: Знання, 2002. - 216 с.

10. Кириленко В.І., Мікроекономіка. - К.: Таксон, 1998. - 334 с.

11. Лисовицкий В.Н., Мікроекономіка: учебное пособие для эконом. спец. вузов. - К.: ИМСО МО Украины, НВС „Студцентр”, 1997. - 160 с.

12. Лісовий А.В., Мікроекономіка: Курс лекцій. - К.: ЦУЛ, 2003. - 192 с.

13. Піндайк Роберт С., Рубінфелд Деніел Л., Мікроекономіка /пер. з англ. А. Олійник, Р. Скільський. - К.: Основи, 1996. - 646 с.

14. Ястремський О.І., Гринченко О.Г., Основи мікроекономіки. - К.: Знання, 1998. - 714 с.

Размещено на Allbest.ru