Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Політична економія»

на тему: «Витрати виробництва: аналіз основних концепцій»

Роботу виконала:

Даукшис Камілія Євгеніївна

Керівник курсової роботи:

Поснова Тетяна Вікторівна

Ірпінь - 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика витрат виробництва

1.1 Сутність витрат виробництва

1.2 Середні витрати виробництва

1.3 Витрати виробництва у короткостроковому та довгостроковому періоді

Розділ 2. Види витрат виробництва

2.1 Зовнішні та внутрішні витрати виробництва

2.2 Постійні та змінні витрати виробництва

2.3 Виробничі та поза виробничі витрати виробництва

2.4 Закон граничних витрат та спадної віддачі

Розділ 3. Прибуток на капітал і фактори, що його визначають. Економічна роль прибутку

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Витрати виробництва мають оцінюватися з точки зору альтернативних можливостей, якими доводиться жертвувати. Будь-який підприємець, обираючи сферу вкладення свого капіталу, порівнює альтернативні варіанти з позиції очікуваної вигоди і обирає найефективніші. Вирішивши, наприклад, вкласти капітал у виробництво пральних машин, він, по суті, відмовляється від одержання доходу в сільському господарстві або у страховій справі. Згідно з економічною теорією цей альтернативний доход має входити до витрат власника капіталу.

Процес виробництва завжди пов'язаний з використанням робочої сили та засобів виробництва, які втілюються в продукті. Останній характеризується корисністю (споживною вартістю) і трудомісткістю, тобто певною кількістю затраченої праці. Чим продуктивніша праця, тим нижча трудомісткість одиниці створеного продукту.

У реальному житті існують об'єктивні причини, які зумовлюють формування витрат виробництва підприємства як самостійної категорії. Ці причини та методи формування витрат виробництва я охарактеризую далі - в основній частині курсової роботи. Цей процес ґрунтується на економічній відокремленості.

У країнах з розвинутою ринковою системою такий підхід до визначення змісту та структури витрат виробництва, який враховує рідкісність (обмеженість) ресурсів, що використовуються, можливість їх альтернативного використання, бо обмеженість ресурсів означає, що завжди доводиться робити вибір, а вибір -- це відмова від одного на користь іншого. Тому перед Україною, як державою, що здійснює перехід до економічної системи ринкового типу, постає завдання: врахувати досвід країн з розвинутою ринковою економікою, що дасть змогу перейти до загальновизнаної системи обліку витрат і використовувати ту систему бухгалтерського обліку, яка існує в переважній більшості країн світу.

Розгляд питань, що характеризують з різних сторін багатофакторний процес формування витрат виробництва, є необхідною передумовою з'ясування змісту кінцевих результатів підприємницької діяльності, їх оцінки. Формування витрат виробництва є важливим фактором для прибуткової діяльності підприємства, саме тому темою курсової роботи я обрала витрати виробництва.

У теорії витрат виробництва особливе значення має поняття граничних витрат. Зміна витрат залежно від кількості створеного продукту відображається категорією "граничні витрати", тобто ті, які додатково необхідні для виробництва кожної нової одиниці продукції.

Граничні витрати показують, скільки коштує для фірми збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю. Їх детальнішу характеристику я подам в четвертому розділі своєї курсової роботи.

гранична витрата прибуток короткостроковий

Розділ 1. Загальна характеристика витрат виробництва

1.1 Сутність витрат виробництва

Певна частина вартості продукту, що втілює в собі вартість засобів виробництва (уречевлена праця), існує ще до процесу виробництва. Вона лише переноситься на нього у вигляді вартості матеріальних витрат, а жива праця робітника створює чистий продукт -- понад вартість матеріальних витрат.

Повторення виробництва можливе тоді, коли засоби виробництва і робоча сила відтворюються. Для цього з вартості, отриманої після реалізації продукту, відповідна частина виділяється на заміщення вартості засобів виробництва та робочої сили, спожитих у процесі виробництва. Частина вартості товару, що має бути знову авансована на продовження виробництва, визначається як витрати виробництва.

Потреба у відтворенні робочої сили вимагає формування у фазі виробництва як необхідного, так і додаткового продукту. При цьому витрати підприємця (підприємства) на створення продукту відрізняються від витрат суспільства.

Сукупність матеріальних витрат уречевленої та живої праці, що показує вартість виробництва того чи іншого продукту для суспільства, становить витрати суспільства

Витрати суспільства визначають за формулою

Вс = ЗВ + ЗП +П,

де ЗВ -- спожиті засоби виробництва;

ЗП -- заробітна плата і винагорода підприємців;

П -- прибуток.

Сукупність матеріальних витрат і витрат живої праці, що характеризує вартість виробництва для підприємства, є витрати підприємства

Витрати підприємства можна обчислити так:

В_п = ЗВ + ЗП

Витрати суспільства виступають у формі вартості продукції, а витрати підприємства -- собівартості продукції.

Витрати виробництва -- це те, у що обходиться створення продукту підприємству. Водночас суспільні витрати на створення продукту включають також додаткову працю, втілену в додатковому продукті. Витрати виробництва благ -- це загальноекономічна категорія. Процес виробництва являє собою продуктивне споживання факторів виробництва, заміщення яких є необхідною умовою процесу відтворення.

Якби існувала технічна, господарська та соціально-економічна однотипність виробництва, то вже на фазі безпосереднього виробництва витрати на створення продукту виступали б як суспільно необхідні. В такому випадку заміщення цих витрат взяло б на себе суспільство, оскільки зникли б економічні засади розмежування витрат виробника і суспільства.

Технічна однотипність виробництва -- це така оснащеність усіх підприємств, при якій за інших однакових умов може бути забезпечений високий рівень продуктивності праці. Господарська однотипність має забезпечуватись одержанням однакових доходів при однакових витратах, а соціально-економічна однотипність -- однаковими умовами та оплатою праці, а також можливостями для розвитку людини.

Підприємства (виробники) відокремлені як власники засобів виробництва і створюваного продукту. При цьому різноманітність форм власності відбиває різний рівень усуспільнення виробництва. Підприємства-товаровиробники мають різну технічну оснащеність (у тому числі в межах однієї форми власності, наприклад, у державному секторі). У зв'язку з цим вони мають різний рівень продуктивності праці та різні витрати матеріальних і трудових ресурсів при виробництві одного виду продукту. Суттєві відмінності виконуваної людьми праці зумовлюють існування вартісної оцінки суспільної праці. Ось чому обмін продуктами праці між виробниками має відбуватись у товарній формі на еквівалентній основі.

У процесі обміну виробнику треба відшкодувати витрати засобів виробництва та робочої сили. Витрати окремого виробника не тотожні витратам суспільства. Тільки сукупні витрати суспільної праці на виробництво продукту набувають форми суспільно необхідних витрат, тобто виступають у формі вартості.

Речовий зміст витрат виробництва на різних етапах розвитку економіки має різну суспільну форму. В умовах традиційного простого товарного виробництва витрати виробництва вимірюються вартістю спожитих засобів виробництва. Витрати праці (живої та уречевленої) простого товаровиробника в суспільно необхідних розмірах збігаються з вартістю товару. Фонд індивідуального споживання виробника виступає як частина валового доходу. Його обсяг визначається величиною валового доходу та пропозицією, яку враховують при його розподілі на споживання та нагромадження.

У розвиненому товарному господарстві фонд індивідуального споживання виробника набуває форми змінного капіталу, витраченого для наймання робочої сили V. Цей фонд виступає не тільки як категорія розподілу (частина національного доходу), а і як категорія виробництва (частина авансованого капіталу). Перетворення фонду споживання на змінний капітал є передумовою поєднання елементів с (вартість засобів виробництва) та V в одній категорії "витрати виробництва". Соціально-економічна сутність витрат виробництва полягає в тому, що вони відображають виробничі відносини з приводу витрат власне капіталу, а не праці на виробництво продукції.

В умовах розвитку соціально орієнтованого ринкового господарства поступово зникає протистояння праці й капіталу (через демократизацію останнього, акціонерну та партнерську власність). Відносини робітника і підприємця все більше набувають характеру співробітництва. Отже, відбуваються зміни в соціально-економічній сутності витрат виробництва.

Представники західної економічної науки ґрунтовно розробили проблему витрат виробництва виходячи з потреб зростання його ефективності. При цьому вони виходили з:

а) обмеженості ресурсів;

б) неможливості їхнього альтернативного використання.

Австрієць Ф. Візер (1851--1926) та американець Дж. Кларк (1847-- 1938) вивели категорії "змінені витрати" (тобто приписувані комусь, віднесені на чийсь рахунок). Це дійсні витрати виробництва на певний товар, які дорівнюють найвищій корисності тих благ, які суспільство могло б отримати, якби витрачені виробничі ресурси використовувались по-іншому.

Вибір певних ресурсів для виробництва певного товару означає неможливість виробництва якогось альтернативного товару. З цього виходить, що існує корисність, від якої відмовляються, або непряма корисність, яку можна отримати від виробництва альтернативного товару, використання альтернативних ресурсів.

Процес виробництва, як вже зазначалось, завжди пов'язаний з використанням факторів виробництва, тобто речового фактора (засоби виробництва, які знаходять втілення в масі використаної уречевленої праці -- знарядь та предметів праці), та особового фактора (використання в процесі виробництва робочої сили -- здатності працівника до праці).

Витрати, які пов'язані з коштами, що вкладені в набуття та використання вищезазначених факторів виробництва, складають зміст категорії “витрати виробництва ” .

У свою чергу, категорія "витрати обігу" відбиває витрати, які мають місце у зв'язку з реалізацією вироблених товарів (послуг). Якщо до витрат виробництва відносять витрати, які зв'язані з використанням знарядь праці (амортизаційні відрахування від вартості промислових будов, споруд, верстатів, транспортних засобів тощо), вартістю предметів праці (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива тощо) та витрати, що спрямовувались на найм робочої сили (зарплати), то витрати обігу охоплюють кошти, які спрямовані на утримання торгових приміщень, транспорту, що використовуються в процесі реалізації продукції, зарплату працівникам тощо.

Виникають також витрати розрахункові або планові, які формуються на підставі існуючих норм (нормативів) використання вживаних ресурсів, а також фактичні витрати, що відбивають результати певної господарської діяльності в процесі виготовлення товару (надання послуг). Порівняльний аналіз розрахункових (планових) та фактичних витрат дає змогу зробити висновок наскільки успішно або, навпаки, невдало ті чи інші підприємства (фірми) реалізують свою програму діяльності (бізнес-план).

Оскільки підприємства (товаровиробники) економічно відокремлені (уособлені) як власники засобів виробництва і створюваного продукту, то витрати виробництва формуються як самостійна категорія, яка має відбивати єдиний підхід в процесі обчислення цих витрат, єдиний критерій їх співставлення.

В умовах командно-адміністративної системи, коли єдино вірною визнавалась теорія трудової вартості К.Маркса, такою категорією стала собівартість продукції, яка використовувалась в бухгалтерському обліку колишнього СРСР та деяких інших країн світу. Ця категорія поки що залишається провідною і досі в Україні та інших державах, які утворились після розпаду СРСР: стали на шлях розбудови економіки ринкового типу.

1.2 Середні витрати виробництва

Для того щоб порівняти витрати на виробництво продукту з його ціною, треба підрахувати витрати на виробництво одиниці продукту, або середні витрати.

Середні витрати поділяються на середні постійні та середні змінні. Середні постійні витрати зі зростанням виробництва знижуються. Це пояснюється тим, що сукупні постійні витрати у короткостроковий період залишаються незмінними. Відповідно зі збільшенням випуску продукції постійні витрати на одиницю продукту знижуються. Середні змінні витрати знижуються до мінімального рівня, який відповідає випуску максимальної кількості продукту, що припадає на зростаючі змінні ресурси. Після цього середні змінні витрати починають зростати, оскільки збільшення виробництва цього продукту потребує непропорційного збільшення змінних факторів.

Середні витрати (СВ) -- це витрати на одиницю випуску продукції. Є три види середніх витрат: середні постійні, середні змінні та середні валові (загальні) витрати.

Середні постійні витрати (СПВ) являють собою постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ПВОВ).

Оскільки постійні витрати не змінюються, середні постійні витрати знижуються зі збільшенням обсягу випуску продукції.

Середні змінні витрати (СЗВ) -- це змінні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ЗВОВ).

Середні загальні витрати (СЗВ) розраховують діленням валових витрат на обсяг випуску продукції (ВВОВ).

У цілому середні витрати -- це витрати на виробництво одиниці продукції. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити, чи прибуткове виробництво.

1.3 Витрати виробництва у короткостроковому та довгостроковому періоді

Відповідно залежності від часового інтервалу протягом якого формуються витрати виробництва, витрати поділяються на "витрати виробництва у короткостроковому періоді" та "витрати виробництва у довгостроковому періоді".

Це обумовлено тим, що підприємство (фірма) в процесі виробництві певного обсягу продукції має витрати, які залежать від можливих змін кількості використаних ресурсів. Але різні ресурси можуть бути замінені в процес виробництва в різний термін (період) часу: одні (сировина, матеріали, паливо, джерела енергії, трудові ресурси тощо) можуть бути замінені швидко відносно легко, інші (нові виробничі площі, устаткування, технологічні ліні тощо) -- потребують значного відрізку часу. Виходячи із тривалості час (періоду), необхідного для залучення тих чи інших ресурсів у виробництво, виділяють такі періоди як короткостроковий і довгостроковий.

Короткостроковий період визначається таким відрізком часу, якого замало, щоб підприємство (фірма) встигло змінити свої виробничі потужності, але достатньо для зміни інтенсивності використання цих фіксованих потужностей У межах короткострокового періоду виробничі потужності підприємства (фірми залишаються незмінними, але обсяг виробництва може бути змінений шляхом залучення більшої чи меншої кількості ресурсів, які необхідні для досягнення такої мети (сировина, матеріали, паливо, додаткові трудові ресурси тощо). Це в свою чергу, може привести до більш інтенсивного використання у коротке строковому періоді існуючих виробничих потужностей.

Довгостроковий період визначається відрізком часу, достатнім для підприємства (фірми), аби змінити кількість всіх зайнятих ресурсів, включаючи і виробничі потужності. Такий період має бути достатнім для господарюючого суб'єкта, щоб він мав змогу залишити одну галузь і перейти іншу (змінити спеціалізацію виробництва), а також для того, щоб могли виникнути і вступити до галузі нові підприємства (фірми). Інакше кажучи, короткостроковий період можна розглядати як період фіксованих виробничих потужностей підприємства (фірми), тоді як довгостроковий -- це період змінних потужностей.

Не слід вважати, що короткостроковий і довгостроковий періоди відрізняються один від одного певною кількістю років, бо такий поділ визначає концептуальний підхід щодо формування витрат виробництва в часі. У зв'язку з цим доречно зазначити, що малі підприємства можуть збільшити свої виробничі потужності за досить короткий час (від декількох тижнів до декількох місяців) і ця їх здатність має велике значення для підвищення ефективності усієї економіки. Ось чому так званий "малий бізнес" відіграє провідну роль в економіці розвинутих країн і користується постійною, всебічною підтримкою держави. В той же час галузям важкої промисловості (металургія, машинобудування, енергетика тощо) для цього потрібні роки.

Крім того, слід мати на увазі, що витрати виробництва в короткостроковому періоді залежать не тільки від цін на необхідні (змінні) ресурси, але й від засобу їх обробки та переробки, тобто від вибору, застосування відповідної технології. Це -- технологічний підхід щодо формування витрат виробництва.

Звичайно, підприємство (фірма) протягом короткострокового періоду може змінити обсяг виробництва шляхом поєднання різної кількості з наявними, фіксованими потужностями. Тому цілком доречно може виникнути питання: яким чином буде здійснюватись обсяг виробництва, якщо все більша кількість змінних ресурсів буде приєднуватись до фіксованих ресурсів виробництва? Виявляється, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання кожної наступної одиниці змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає додатковий або граничний продукт у розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Ця закономірність отримала назву -- закон спадної віддачі (спадного граничного продукту). Закон спадної віддачі -- один із законів ринкової економіки, зміст якого полягає в тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне поєднання одиниці змінного ресурсу дає додатковий або граничний продукт, який зменшується у розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.

Виявляється також, що, граничні і середні витрати, відіграють вирішальну роль при виборі підприємством (фірмою) обсягу виробництва. Особливо це треба враховувати в умовах відчутних коливань попиту, бо якщо підприємство (фірма) сьогодні здійснює випуск продукції у такому обсязі, коли граничні витрати різко зростають, то невизначеність попиту в майбутньому може примусити підприємство (фірму) змінити виробничий процес і, можливо, вдатись до додаткових витрат сьогодні, щоб уникнути зростання витрат завтра.

На відміну від короткострокового у довгостроковому періоді підприємство (фірма) може міняти всі чинники виробництва, які ним використовуються. У зв'язку з цим будуть змінюватись і середні загальні витрати: спочатку якийсь час розширення виробничих потужностей буде супроводжуватись зниженням середніх загальних витрат, але після введення певних додаткових потужностей приведе врешті-решт до зростання середніх виробничих витрат. Тому підприємець, щоб забезпечити найменші витрати на одиницю продукції має врахувати цю закономірну залежність і зробити оптимальний вибір щодо обсягу виробничих потужностей (розміру підприємства).

Зазначену закономірність не можна пояснити дією закону спадкової віддачі, бо він діє лише за незмінною кількістю одного з використовуваних у виробництві ресурсів, тоді як у довгостроковому періоді допускається зміна кількості всіх ресурсів, що використовуються. Цю залежність між довгостроковими середніми витратами і обсягами виробництва економісти називають позитивним і негативним (від'ємним) ефектами зростання масштабів виробництва, або ефектами масштабу.

Позитивний ефект масштабу виробництва полягає в тому, що в міру зростання розмірів підприємства (фірми) ціла низка чинників починає діяти в напрямку зниження середніх витрат виробництва. До таких чинників відносять, зокрема, спеціалізацію праці, ефективне використання капіталу, виробництво побічних продуктів тощо.

Щодо негативного (від'ємного) ефекту масштабу виробництва, то його вирішальною причиною є труднощі управлінської діяльності, які виникають при намаганні ефективно контролювати і координувати діяльність підприємства, що переросло "критичну масу" і стало некерованим. За таких умов слід брати до уваги і можливі негативні наслідки існування такого "монстра виробника" для навколишнього середовища. Результати конкретних досліджень свідчать про те, що у більшості випадків існуючий рівень промислової концентрації не може бути виправданим ефектом масштабу і потребує конкретного критичного не тільки економічного, соціального, але й екологічного аналізу.

Розділ 2. Види витрат виробництва

2.1 Зовнішні та внутрішні витрати виробництва

Існують різні підходи щодо визначення змісту та структури витрат виробництва. Наприклад, в країнах з розвинутою ринковою системою існує підхід, що враховує рідкісність (обмеженість) ресурсів, які використовуються, можливість їх альтернативного використання, бо обмеженість ресурсів означає, що завжди доводиться робити вибір, а вибір -- це відмова від одного на користь іншого. Щоб здійснити перехід до економічної системи ринкового типу Україні як державі потрібно врахувати досвід країн з розвинутою ринковою економікою, що дасть змогу перейти до загальновизнаної системи обліку витрат і використовувати ту систему бухгалтерського обліку, яка існує в переважній більшості країн світу.

Перш за все, це стосується поділу витрат на зовнішні (явні, фактичні) та внутрішні (неявні).

Зовнішні витрата -- це плата за ресурси постачальникам, які не належать до власників цього підприємства. Це, по суті, грошові видатки підприємства на придбання машин, верстатів, устаткування, сировини, матеріалів, виплату заробітної плати працівникам тощо. Фірма виплачує ці гроші зовнішнім по відношенню до неї господарським суб'єктам. Зовнішні витрати іноді називають бухгалтерськими.

До зовнішніх витрат, які набувають форми грошових платежів постачальникам факторів виробництва і проміжних виробів, відносять:

заробітну плату робітників (плата за трудові ресурси);

грошові виплати на купівлю верстатів, транспортних засобів, обладнання, приміщень або орендна плата за них (платежі постачальникам капіталів);

оплата транспортних послуг; комунальні платежі (світло, газ, вода);

оплата послуг банків, страхових компаній;

5)оплата постачальників матеріальних ресурсів (сировини, напівфабрикатів, комплектуючих тощо).

Зовнішні витрати повністю фіксуються в бухгалтерському звіті підприємства (фірми) і тому їх ще називають бухгалтерськими витратами. Сума зовнішніх витрат найбільш наближена до собівартості продукції. Однак сума виробничих витрат, коли до них включити лише зовнішні витрати, може бути заниженою, а прибуток, відповідно, завищений. Для того, щоб підприємство (фірма) могло прийняти обґрунтоване рішення щодо започаткування виробництва, його подальшого розвитку, до витрат треба включати не тільки зовнішні (явні), але й внутрішні (неявні) витрати.

Кожне підприємство може використовувати також певні ресурси, що належать йому самому. Наприклад, сільськогосподарські підприємства відгодовують худобу власними кормами -- зерном, сіном, буряками, картоплею тощо.

Витрати на власні ресурси -- це внутрішні витрати.

До внутрішніх витрат відносять витрати, які обумовлені використанням власних ресурсів підприємства (фірми), тобто витрати, що не оплачуються господарюючим суб'єктом. Ці витрати не набувають грошової форми і дорівнюють виплатам, які можна було б отримати за власний ресурс, використовуючи його за найкращою альтернативою: власник підприємства не платить сам собі зарплату, не отримує орендної плати за приміщення, де розміщене виробництво, а вклавши гроші у виробництво, не отримує тих процентів, які отримав би, поклавши ці гроші на банківський рахунок. Одним з елементів внутрішніх витрат слід розглядати і так званий нормативний прибуток підприємця. Керуючи власним підприємством, він відмовляється від заробітку, що міг би отримати, якби запропонував свої управлінські послуги іншому підприємству (фірмі).

2.2 Постійні та змінні витрати виробництва

В той же час практика доводить, що величина витрат залежить від обсягу виробленої продукції. Ось чому існує також поділ витрат на постійні та змінні. Розрізняють також постійні та змінні витрати виробництва.

Постійні витрати містять видатки на утримання управлінського персоналу, страхування, охорону підприємства. Ці видатки залишаються незмінними незалежно від того, скільки продукції виготовляє підприємство. Вони оплачуються навіть тоді, коли продукція не виробляється.

Категорія "постійні витрати виробництва" відбиває витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягів виробництва (це -- амортизаційні відрахування, рентні та орендні платежі, плата за позику, страхові внески, оплата вищого керівного персоналу підприємства, охорони тощо). Ці платежі підлягають оплаті навіть в умовах простою господарюючого суб'єкта, тоді як термін "змінні витрати" відбиває витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва на сировину, матеріали, комплектуючі вироби, паливо, електроенергію, транспортні послуги, зарплату виробничого персоналу та інші.

Змінні витрати охоплюють видатки на заробітну плату, сировину, електроенергію, напівфабрикати, амортизаційні відрахування. Вони зростають зі збільшенням обсягів випуску продукції. При відсутності продукції ці витрати не оплачуються.

Економічні витрати виробництва -- це вартість усіх чинників виробництва, незалежно від того, купуються вони на ринку чи є власністю фірми.

У тому разі, коли постійні та змінні витрати розраховуються разом (сумарно) при кожному даному обсязі виробництва, то вони складають загальні або повні (валові витрати), а загальні витрати у розрахунку на одиницю виробленої продукції розглядаються вже як середні загальні витрати. Оскільки загальні витрати складаються з постійних і змінних то й середні витрати також можуть бути як постійними, так і змінними.

2.3 Виробничі та поза виробничі витрати виробництва

Відповідно до існуючої методики всі витрати підприємства поділяються на виробничі і поза виробничі. До виробничих відносять амортизаційні відрахування (перенесену на продукцію вартість засобів праці), сировину, матеріали, придбані комплектуючі вироби, паливо, різні види енергії, заробітну плату робітників і службовців. До поза виробничих належать витрати, які пов'язані з реалізацією продукції, рекламою, відрахуваннями на науково-дослідні роботи, підготовку кадрів тощо. Якщо при обчисленні собівартості до неї включено витрати, пов'язані з виробництвом продукції, то вона приймає форму виробничої або фабрично-заводської, а у разі додачі до вищезазначеної собівартості ще й витрати на реалізацію продукції та загально управлінські витрати, то тоді собівартість отримує назву "комерційна" або "повна".

2.4 Закон граничних витрат та спадної віддачі

Граничні витрати визначаються, по-перше, відніманням сукупних витрат (при незмінних постійних) на виробництво певної кількості продукції від таких витрат на збільшення виробництва і, по-друге, діленням цієї різниці на зрослу кількість одиниць продукту. Граничні витрати -- це приріст витрат у результаті виробництва однієї додаткової одиниці продукції.

Оскільки постійні витрати не змінюються із зміною обсягу продукції ОВ підприємства, граничні витрати залежать від зростання лише змінних витрат на випуск додаткової одиниці продукції. Цю залежність відбиває така формула:

ГВ = ДЗВ / ДОВ,

де ГВ -- граничні витрати;

ДЗВ -- зростання змінних витрат виробництва;

ДОВ -- випуск додаткової одиниці продукції.

Граничні витрати показують, скільки коштує для фірми збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю. Їх можна обчислити, виходячи як із змінних, так і з загальних витрат. Загальні витрати відрізняються від змінних тільки постійними витратами, які залишаються сталими, коли обсяг випуску продукції змінюється.

Змінені витрати з позицій окремої фірми (підприємства) поділяють на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні (або явні) витрати пов'язані з придбанням фірмою ресурсів (тобто це витрати на сировину, матеріали, робочу силу тощо). При цьому змінені витрати дорівнюють вигоді, яку можна отримати, якщо при тих самих витратах використати альтернативний ресурс.

Внутрішні (або неявні) витрати пов'язані з використанням факторів виробництва, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, технічне та інше обладнання, підприємницькі здібності тощо), а також з деякими її перевагами (місцезнаходження, престижність торгової марки тощо). При цьому змінені витрати дорівнюють вигоді, що може бути отримана при альтернативному використанні власних ресурсів.

Використовуючи власні ресурси, підприємець зіставляє ці витрати з альтернативними можливостями: грошовий капітал -- з відсотками на нього в банку, використання обладнання -- з доходом від здавання його в оренду, особисте управління фірмою -- з найманням до іншої фірми тощо.

Динаміка рівня витрат та кількості створеного продукту пов'язана з категорією "граничні витрати". Значне місце в її розробці посідають дослідження таких учених, як А. Маршалл, Дж. Кларк, П. Самуельсон, К. Макконнелл.

Витрати підприємця на виробництво певного обсягу продукції залежать від строку, за який можлива зміна ресурсів, що використовуються.

Протягом короткого строку певні ресурси (обладнання, верстати, будівлі тощо) залишаються незмінними. Кількість інших ресурсів (праця, сировина, допоміжні матеріали тощо) може змінюватись. У зв'язку з цим розрізняють поняття "постійні" та "змінні витрати". Останні змінюються зі зміною обсягу виробництва. В межах наявних виробничих потужностей величина постійних витрат не залежить від кількості створюваної продукції. Постійні витрати мають місце навіть тоді, коли продукт не створюється (амортизація, опалення, освітлення, реклама, страхування, рентні платежі). Для розширення виробництва продукції слід передусім відповідно збільшити кількість змінних ресурсів та інтенсивніше використовувати наявні виробничої потужності.

За тривалий період можна змінити кількість усіх зайнятих ресурсів, у тому числі виробничі потужності. Відповідно всі ресурси у цей період розглядаються як змінні.

Розмежування витрат виробництва за нетривалий період на постійні та змінні є вихідним пунктом для визначення закону спадної віддачі, або ефективності граничного продукту. Згідно з цим законом, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного (фіксованого) ресурсу (наприклад, капіталу) дає обсяг додаткового продукту, що зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Так, при певній кількості обладнання обсяг виробництва зростатиме все повільніше, якщо все більше робітників залучатимуться до його обслуговування.

Будь-який додатковий приріст одного з ресурсів при фіксованих значеннях інших призводить до зменшення приросту продукту. В результаті на одиницю змінного ресурсу припадає все менше фіксованого ресурсу.

Під впливом науково-технічного прогресу, що змінює якість ресурсів, можливе встановлення іншої пропорції між: зростанням обсягу виробництва та певного ресурсу при незмінних значеннях кількості інших ресурсів. Однак і в цьому випадку закон діє, хоч і на новому кількісному рівні. Він не діє при паралельному зростанні обсягів усіх ресурсів. У ряді випадків тут виникає ефект економії на масштабах виробництва.

Сума постійних і змінних витрат фірми при виробництві певної кількості продукту становить загальні (сукупні) витрати. їх можна обчислити як витрати на виробництво однієї одиниці продукції плюс додаткові витрати на виробництво другої, плюс додаткові витрати на виробництво третьої і т. д., включаючи n-у одиницю продукції. Збільшення кількості вироблюваної продукції супроводжується зростанням сукупних витрат.

Зміна кількості виготовленої продукції залежить від зміни кількості змінних ресурсів. Цю залежність відбиває категорія "граничний продукт", тобто продукт, отриманий у результаті застосування додаткової одиниці змінного ресурсу. Наприклад, граничний продукт праці -- це додаткова продукція, яку випускає підприємство при найманні ще одного робітника. Величина обсягу граничного продукту зі збільшенням змінних ресурсів спочатку зростає, а потім знижується відповідно до закону спадної віддачі. Останній виражається в тому, що поки додаткова величина, приєднувана до суми загальних або змінних витрат, залишається меншою, ніж середні величини цих витрат, показник середніх витрат зменшується. Навпаки, якщо гранична величина, приєднувана до суми загальних або змінних витрат, виявляється більшою за середні сукупні витрати, середні витрати мають зростати. Отже, середні витрати можуть знижуватись лише тоді, коли граничні витрати нижчі за них, а підвищуватись -- лише тоді, коли граничні витрати вищі.

У західній економічній літературі досить поширена концепція граничних витрат, яка базується на теорії граничної корисності. Ці витрати пов'язують з виробництвом ще однієї (додаткової) фактичної або розрахункової одиниці продукції, вони обчислюються як сума витрат на її виробництво. Застосування категорії "граничних витрат" дозволяє контролювати витрати підприємства (фірми) при виробництві (скороченні) останньої (додаткової) одиниці продукції. Величина граничних витрат зворотно пропорційна (більше -- менше, менше -- більше) від граничної продуктивності праці.

Концепція граничних витрат дає змогу визначити ті витрати, величину яких можна контролювати безпосередньо. Граничні витрати характеризують витрати підприємства при виробництві останньої одиниці продукції, а також витрати, яким можна запобігти при скороченні обсягу виробництва на цю останню одиницю. Показник середніх витрат не дає такої інформації.

Існує взаємозв'язок граничного продукту і граничних витрат. Якщо показник граничного продукту зростає, то показник граничного продукту знижується, якщо показник граничного продукту досягає максимального рівня, граничні витрати мінімальні. Якщо показник граничного продукту зменшується, то граничні витрати зростають. Зростання граничних витрат завжди призводить до зменшення випуску продукції і як наслідок (за даних умов попиту) -- до підвищення цін.

Підприємство може розпочинати виробництво певного продукту, якщо ціна одиниці його дорівнює змінним витратам. Можливі на початковому етапі втрати за рахунок відсутності в ціні відповідних постійних витрат покриваються в наступний період нарощуванням обсягів виробництва. Обсяг виробництва слід розширювати доти, доки граничні витрати не перевищать граничний доход. Максимальний прибуток буде отримано, якщо граничний доход дорівнюватиме граничним витратам. В умовах чистої конкуренції прибуток є максимальним, якщо граничні витрати та ціна продукту однакові.

Витрати виробництва пов'язані з дією закону спадної віддачі. Іноді його називають законом спадного граничного продукту.

У чому сутність цього закону?

Процесом-причиною закону є необхідність збільшення витрат для одержання нового продукту. Зростання потреб зумовлює необхідність збільшення виробництва продукту. Однак одного бажання для цього замало. Потрібні витрати живої та уречевленої праці. Проте збільшення витрат наштовхується на граничний продукт. Ця суперечність є процесом спадної віддачі. Справа тут в тому, що починаючи з певного моменту, послідовне приєднання кожної наступної одиниці змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає спадний додатковий, або граничний продукт в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Іншими словами, якщо кількість робітників, що обслуговує це устаткування, збільшуватиметься, то зростання обсягу виробництва поступово уповільниться пропорційно до кількості нових робітників.

Закон спадної віддачі ґрунтується на припущенні, що усі одиниці змінних ресурсів якісно однорідні. Граничний продукт починає зменшуватись не тому, що найняті пізніше працівники менш кваліфіковані, а тому, що за незмінної величини наявних капітальних фондів зайнято більше працівників. Витрати розглядаються до певного виду змінних ресурсів при незмінності інших ресурсів.

Отже, вкладання певного ресурсу має певну обмеженість віддачі за цього рівня науково-технічного прогресу.

Закон граничної продуктивності праці, виходячи з теорії трьох факторів виробництва (праця, земля і капітал), доводить, що в незмінних технічних умовах послідовне збільшення кожного з виробничих факторів на одиницю продукції веде до зниження приросту продукції.

Граничні витрати визначаються ростом лише змінних витрат у зв'язку з випуском додаткової одиниці продукції, бо постійні витрати, як вже зазначалось, не змінюються зі зміною обсягу випуску продукції.

Проте, виявляється, що підприємцю для прийняття оптимальних, виважених рішень в процесі управління виробництвом недостатньо оперувати категоріями постійних та змінних витрат, треба ще й враховувати часовий інтервал, впродовж якого вони формуються.

Кількісне вираження закону спадної віддачі можна показати за допомогою умовної таблиці. В ній зроблено припущення, що кількість праці змінюється, і кількість землі є постійною.

Для виробника дія закону спадної віддачі має велике практичне значення. Він мусить знати приріст витрат у результаті виробництва однієї одиниці додаткової продукції. Якщо приріст витрат на одиницю продукції на певній ділянці перевищує приріст на іншій ділянці, витрати слід спрямовувати на ту ділянку, де віддача більша.

Падіння віддачі витрат певного ресурсу свідчить про необхідність вивчення і врахування виробничих чинників, які можуть припинити спадну віддачу. Одним з них є науково-технічний прогрес.

Розділ 3. Прибуток на капітал і фактори, що його визначають. Економічна роль прибутку

Прибуток на капітал -- складна економічна категорія, багатогранна за своєю сутністю та конкретними формами вияву. Еволюція наукових уявлень про природу та джерела прибутку відображає розвиток теоретичних досліджень сутності та динаміки руху капіталу.

Досліджуючи торговельний капітал, меркантилісти вважали, що прибуток виникає у сфері обігу, а його безпосереднім джерелом є зовнішня торгівля. А. Сміт трактував прибуток як дохід на капітал, Д. Рікардо визначав його як частину вартості, що залишається після вирахування заробітної плати. Базуючись на теорії трьох факторів виробництва, Ж.-Б. Сей поділяв прибуток на процент (дохід на капітал) та підприємницький дохід (винагороду за "талант, діяльність, дух порядку й керівництва"). Дж.С. Мілль аналізував прибуток як винагороду підприємця за утримання від споживання. К. Маркс досліджував прибуток як головну мету й мотив діяльності капіталіста, результат неоплаченої праці найманих робітників, похідну та перетворену форму додаткової вартості, що виступає як породження всього авансованого капіталу.

Заперечуючи експлуататорське походження прибутку, сучасні західні дослідники виводять його сутність із природи підприємницької діяльності, трактуючи прибуток як:

-- плату за послуги підприємця, ініціативу поєднання економічних ресурсів;

-- винагороду за новаторство, нововведення, управлінський талант підприємця;

-- плату за ризик та невизначеність підприємницької діяльності;

-- форму доходу підприємця, який здійснив капіталовкладення з метою досягнення комерційного успіху, тощо.

У сучасній економічній теорії значна увага приділяється аналізу прибутку фірми, яка діє в умовах різних типів ринкових структур. При цьому прибуток трактується як виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації (валовим доходом) і сукупними витратами фірми.

Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) га бухгалтерськими (зовнішніми) витратами виробництва.

Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, включаючи нормальний прибуток) витратами виробництва.

Нормальний прибуток -- звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу.

Оскільки нормальний прибуток є винагородою за виконання підприємницьких функцій, він входить до складу внутрішніх витрат фірми.

Економічний прибуток -- це надлишок над нормальним прибутком, породжений ініціативою підприємця, його вмінням знайти найкраще застосування та комбінацію економічних ресурсів, здійснювати нововведення, ризикувати тощо.

Виникнення надлишкового прибутку спонукає підприємців спрямовувати свої капітали в певну сферу суспільного виробництва, що сприяє розширенню кола виробників та зниженню ринкових цін. Результатом останнього є зменшення економічного прибутку, його зникнення, а відтак відплив капіталів в інші сфери бізнесової діяльності. Однак зменшення кількості виробників підвищує ринкові ціни та спричиняє зростання економічного прибутку і т. ін.

Коливання економічного прибутку у близькій перспективі є надійним механізмом виявлення суспільних потреб та ефективного задоволення їх на основі підвищення продуктивності праці, запровадження нововведень у техніку, технологію та організацію виробництва.

Тривале існування надлишкового прибутку на довшому відрізку часу свідчить про наявність перешкод для ефективної конкуренції виробників на певному ринку.

Монопольний прибуток -- прибуток фірми, яка займає монопольне (виключне) становище на ринку.

Засобами виміру прибутку є його маса (абсолютна грошова величина) та норма (якісний відсотковий показник).

Маса прибутку -- це абсолютний розмір прибутку в грошовому вираженні.

Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансованого капіталу.

Величина норми прибутку свідчить про ефективність функціонування авансованого капіталу і залежить від багатьох факторів, що діють у сферах виробництва, обігу та розподілу, у тому числі від швидкості обороту капіталу, маси прибутку, ринкових цін, структури витрат, масштабу виробництва тощо.

Соціально-економічна сутність прибутку найповніше виявляється у його функціях.

Функції прибутку:

-- облікова, індикативна, що характеризує прибуток як найважливіший показник, критерій ефективності господарської діяльності фірми;

-- розподільча -- характеризує прибуток як основне фінансове джерело розвитку фірм та суспільства в цілому;

-- стимулююча -- визначає прибуток як потужний генератор економічного розвитку, здійснення інвестицій та нововведень.

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в тому, що він:

-- є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності;

-- сприяє найефективнішому розподілу та використанню ресурсів, упровадженню досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей;

-- є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення соціальних потреб суспільства.

Висновки

Господарювання в умовах адміністративно-командної системи було неефективним з ряду причин. Насамперед через відсутність орієнтації на ресурсозбереження. Якщо робота оцінювалась за валовими показниками, підприємству було невигідно застосовувати економну технологію, дешеву сировину і матеріали. До того ж доход підприємства через розподіл коштів, державні дотації не був тісно пов'язаний з витратами на виробництво. Енергетична і сировинна криза, яка охопила світове господарство в 70-х роках XX ст., була причиною переходу економіки багатьох країн до ресурсо- та енергозберігаючого типу відтворення. В колишньому СРСР завдання прискорення технічного прогресу було виведено на рівень державної політики лише в середині 80-х років.

Високі витрати виробництва гальмують розширення випуску товарів, оскільки зумовлені ними високі ціни обмежують купівельну спроможність споживачів і стримують розвиток виробництва

Формування ринкового середовища, зокрема умов для конкуренції виробників, сприятиме зниженню витрат, зростанню випуску товарів, зниженню цін на них. Однак досвід показує, що процес зниження витрат має свою природну швидкість і є тривалим. Дещо прискорити його можна за рахунок збільшення тривалості робочого дня (як це було, наприклад, у Південній Кореї), а також підвищення інтенсивності праці (в розвинених країнах).

Підприємства-товаровиробники мають різний рівень продуктивності праці та різні витрати матеріальних і трудових ресурсів при виробництві одного виду продукту. Суттєві відмінності виконуваної людьми праці зумовлюють існування вартісної оцінки суспільної праці. Звідси можна зробити висновок, що обмін продуктами праці між виробниками має відбуватись у товарній формі на еквівалентній основі.

Витрати виробництва, як на підприємстві так і витрати суспільства мають вартісну форму. Розрізняють витрати виробництва загальні та такі, які належать до виробленої продукції. Витрати виробництва в грошовій формі на одиницю продукції становлять її собівартість.

У теорії витрат виробництва особливе значення має поняття граничних витрат. Граничні витрати показують, скільки коштує для фірми збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю.

Усі вищезазначені проблеми детально описані в ході курсової роботи.

Список використаної літератури

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія: Частина 1. Загальна економічна теорія, Частина 2. Спеціальна економічна теорія / Підручник. - Київ: Ніка-Центр. Ельга, 2000р.

Беляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навчальний посібник. - Київ: КНЕУ,2001р.

Сакс Д., Ларрен Ф. Макроекономіка. - Київ: Основи, 1995р.

Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв; за ред. д-ра екон. наук, проф. К.Т. Кривенка. - Київ: КНЕУ,2001р.

Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - Київ: Знання- Прес, 2001р.

Мочерний С.В. Політична економія: Навчальний посібник. - Київ: Знання- Прес, 2002р.

Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко; За редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. - 2-е вид. перероб. і допов. - Київ: вище школа - Знання, 1997р.

Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко, А.М. Поручник; За редакцією Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко. - Київ: КНЕУ,1999р.

Юхименко П.І., Леоненко П.М., Історія економічних учень: Навчальний посібник. - Київ: Знання- Прес, 2002р.

В. М. Геэць / Економіка України: Науковий журнал. - Київ: 2007р.

Основи економічних знань: Навчальний посібник / А.С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін. - Київ «Вища школа», 2002р.

Додаток

Кількість	Змінні	Граничний	Сукупний	Граничні витрати
одиниць	Витрати, г. о.	Продукт, од.	продукт, од.	на одиницю продукції, г. о.
праці
1	10	10	10	1,0
2	20	15	25	0,67
3	30	12	37	0,83
4	40	10	47	1,0
5	50	8	55	1,25

Граничні витрати і граничний продукт

Размещено на Allbest.ru