Національна економіка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розділ 1. Теоретичні та методологічні основи аналізу національної економіки

1.1 Національна економіка як наука

Класична і марксистська економічна теорія вивчає основи економіки країни, її суб'єктів, її продуктивні сили, виробничі відносини, закони й закономірності розвитку.

Актуальність дослідження проблем національної економіки значно зростає в умовах становлення або докорінної трансформації економіки країни. У Німеччині середини XIX ст., у зв'язку з пошуком шляхів захисту національних економічних інтересів при об'єднанні дрібних держав, поділених митними кордонами та відкритих до експансії іноземних товарів, публікується «Національна система політичної економії» Ф. Ліста (1841 р.), де надається перша цілісна теоретична концепція національної економіки, а в післявоєнні 50-ті роки XX ст. при формуванні національної моделі об'єднання ринкових сил, державного регулювання та національних традицій, ця концепція отримує подальший розвиток в праці В. Ойкена «Основи національної економії».

Значущість національно-економічних досліджень значно зростає наприкінці XX -- початку XXI століття. По-перше, в нових незалежних країнах відбувається активний пошук ефективних моделей національної економіки та системи національної економічної безпеки. По-друге, в умовах глобалізації загострюється проблема об'єднання загальносвітових тенденцій і закономірностей розвитку з національними інтересами та цілями, відповідного коригування економічної політики.

Національна економіка як самостійна наука є порівняно молодою, проте її передумови формуються протягом багатьох століть. Йдеться про поступове накопичення загальних ідей та концепцій з основ функціонування та розвитку економіки країни; урахування в наукових дослідженнях не тільки загальних законів і закономірностей економічного розвитку, а й національної специфіки економіки країни (особливості історичного розвитку, інституційного устрою, національної свідомості тощо), а також впливу неекономічних сфер (соціальної, політичної, екологічної, духовної) на економічний розвиток країни.

Якщо економічна теорія XX століття зосереджувала увагу переважно на економічних проблемах суспільства, організованого в держави-нації з певними моделями національної економіки й громадянського устрою, то в умовах стрімкої глобалізації XXI століття економічні проблеми починають досліджуватися з позицій глобального підходу -- у єдності та взаємодії економіки з іншими сферами суспільного життя за еволюційним виміром «минуле -- сучасне -- майбутнє» в контексті світових процесів на глобальному, цивілізаційно-територіальному, державно-національному, регіональному й локальному рівнях. За цих обставин національні економіки є унікальними, потребують окремого дослідження та розвитку нової галузі економічної теорії. З огляду на молодість національної економіки як науки можемо констатувати певну фрагментарність і недостатню оформленість об'єкта і предмета її дослідження, а також її методологічної бази.

Завдання національної економіки як науки полягає у дослідженні загального і особливого в економіці країни з урахуванням неекономічних чинників та напрямів інтеграції у світове господарство для обгрунтування пріоритетів і заходів економічної політики держави, спрямованих на економічний розвиток країни та підвищення якості життя населення.

Метою національної економіки як науки є вивчення законів і закономірностей функціонування й розвитку економіки країни у взаємодії з іншими країнами.

Об'єктом національної економіки як науки є економіка країни в цілому та її складові у єдності й взаємодії в контексті суспільно-природного розвитку, а предметом -- економічні процеси національного відтворення, їхні закони і закономірності, умови, чинники та результати.

Методологічне підґрунтя національної економіки складають підходи і методи політичної економії, мікроекономіки, макроекономіки, міжнародної економіки, економічної історії та історії економічних вчень. Особливість полягає в тому, що економічні проблеми національної економіки розглядаються в контексті взаємодії різних сфер суспільного життя, взаємин з іншими країнами, а також впливу глобального управління.

До функцій національної економіки слід віднести пізнавальну, ідеологічну, методологічну, практичну.

Пізнавальна функція полягає у вивченні реальних процесів та явищ економіки країни в суспільно-природному середовищі. В цьому сенсі національна економіка є позитивною наукою, яка формує наукові відповіді на запитання: «Що саме відбувається в економіці країни?».

Ідеологічна функція «відповідальна» за формування економічного мислення й певної ідеології людини. Національна економіка як наука є своєрідним полем взаємодії ідей, концепцій, теорій різних напрямів сучасної економічної думки, що об'єктивно пов'язані з інтересами різних соціальних верств і прошарків.

Методологічна функція національної економіки як складової економічної теорії передбачає застосування певних прийомів і правил дослідження та обгрунтування шляхів і методів їх ефективного використання для здобуття нових знань, пояснення нових економічних явищ і процесів.

Практична функція національної економіки поєднує декілька взаємопов'язаних вимірів:

1. За виміром «теорія -- практика» об'єктивні економічні реалії, конкретні факти є вихідною базою теоретичного дослідження. Зазвичай, на його першому етапі відбувається збір і первинна обробка фактичних матеріалів, формуються необхідні передумови і припущення, виділяються репрезентативні економічні суб'єкти (домашнє господарство, фірма, держава), поведінка яких аналізується за допомогою відповідного методологічного інструментарію.

На другому етапі отримані результати узагальнюються (агрегуються), розробляються відповідні гіпотези і моделі, виявляються залежності, тенденції, закономірності та закони руху національної економіки на всіх рівнях, на основі яких формуються пропозиції та рекомендації органам державної влади.

Змістом третього етапу є верифікація (перевірка) зазначених гіпотетичних розробок реальною практикою господарювання. Підтверджені практикою гіпотетичні розробки набувають статусу концепцій, теорій, наукових законів або закономірностей. Отже, національна економіка як наука починається з практики і завершується практикою.

За виміром «минуле -- сучасне -- майбутнє» економіко-теоретичний аналіз минулого, по-перше, дозволяє висувати нові гіпотези, а також перевіряти й коригувати вже існуючі, а по-друге, -- є передумовою аналізу майбутнього, головна мета якого -- розробка прогнозів можливого розвитку національної економіки.

1.2 Ознаки та моделі національної економіки

Національна економіка є певною економічною системою країни в конкретних історичних умовах. На її формування впливають, зокрема, загальні закономірності розвитку економіки, що відображають об'єктивні основи формування продуктивних сил, неекономічні особливості країни і умови, в яких вона розвивається.

Так, національні економіки, що розвиваються на однаковому технологічному базисі, як правило, мають близькі економічні системи, можуть різнитися певними національними економічними рисами з огляду на неекономічні чинники . До них, зокрема, належать:

природні особливості, тобто розташування, ресурсні можливості, запаси корисних копалин, розміри та кліматичні особливості території тощо;

особливості історичного розвитку, коли в кожний конкретний період національна економіка сприймає впливи і тенденції історичного розвитку країни, а також новітніх історичних подій;

цивілізаційні чинники, що характеризують культурні, релігійні, етнічні традиції та цінності країни, передаються від покоління до покоління та стимулюють або обмежують перетворення, надають їм своєрідної національної специфіки;

вихідний рівень становлення і розвитку національної економіки (відтворення на власній або новій основі), в тому числі стан та рівень продуктивних сил, економічний потенціал країни, зрілість передумов ормування нової економічної системи;

особливості політичної організації суспільства, які впливають на вибір курсу економічної політики держави.

Неекономічні чинники мають різну природу і динаміку. Так, найбільш сталими є цивілізаційні чинники, основи культури, що обмежують свободу вибору економічної системи та інститутів суспільства, включаючи форму державного правління. Під впливом неекономічних чинників елементи економічного устрою, інститути та організації суспільства специфічно упорядковуються, набувають національних форм.

Економічні системи класифікуються за різними критеріями:

за стадією розвитку ринкових відносин виділяють моделі економіки «традиційного» типу; капіталізму (вільного, монополістичного, державно-монополістичного, змішаної економіки); які централізовано плануються та управляються;

за соціально-економічним та техніко-технологічним рівнем розвитку виділяють національні економіки розвинуті, ті, що розвиваються, та перехідні;

за домінуванням певних технологічних укладів виділяють доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні економіки;

за структурою господарства розрізняють аграрно-індустріальні, індустріально-аграрні та постіндустріально-індустріально-аграрні економіки;

за ресурсною ознакою виділяють трудо-, капітале- та наукоємні економіки;

-- за ступенем інтеграції в світову господарську систему виділяють національні економіки закритого та відкритого типів;

- за регіональною та континентальною ознаками національні економіки об'єднуються з урахуванням розташування країн на конкретній території.

Серед розвинутих країн за моделлю координації господарських процесів виділяються ті, що використовують ліберально-капіталістичну модель (США, Великобританія), та ті, що спираються на державно-корпоративну модель (Німеччина, Японія, Південна Корея). При порівнянні національних економік розвинутих країн використовується комплекс «стандартних» значень макроекономічних показників, до якого, зокрема, належать: зростання ВВП -- від 2-3% і вище; рівень інфляції -- 4--5% на рік; дефіцит державного бюджету -- до 9,5% ВВП; позитивне сальдо платіжного балансу країни.

Виокремлення національних моделей економіки дозволяє систематизувати, а також визначити загальне та особливе в економіках окремих країн. Проте, якщо кілька країн, які знаходяться на одному рівні розвитку, мають схожі національні економічні системи, вважається, що вони мають однакову модель розвитку, або одну національну модель економіки. Так, розрізняють національні моделі економіки північноєвропейських країн (Австрія, Данія, Норвегія, Фінляндія, Швеція); південноєвропейських країн (Греція, Італія, Португалія); країн Латинської Америки; країн Південно-Східної Азії, що швидко розвиваються; більшості країн Африки, які знаходяться на південь від пустелі Сахара.

Глобалізація ускладнює визначення характеру та типу економічної моделі, оскільки країни інтегруються в світову економіку, регіональні утворення, що в кінцевому підсумку веде до формування в різних країнах близьких економічних систем.

Національна економіка є комплексним феноменом, який поєднує взаємопов'язані загальні риси, притаманні всім економічним системам, особливі ознаки, характерні для економік певної групи країн, та унікальні риси, властиві виключно цій економіці.

Національна економіка України, яка існує в унікальному природно-екологічному, політичному, соціальному і духовному середовищі нової незалежної держави, вже пройшла певні етапи розвитку:

I етап (1992 -- 1994 рр.) -- безсистемна та нерегульована «шокова терапія»;

II етап (1994 - 1999 рр.) -- економічні перетворення за програмою міжнародних фінансових організацій (МВФ, ЄБРР та інших), у якій домінували заходи «шокової терапії», хоча певні зусилля владних структур були спрямовані на реалізацію градуалістських заходів.

Поряд з деякими позитивними зрушеннями -- відносна макроеконо-мічна фінансова стабілізація, формування власної грошово-кредитної та фінансової системи, ринкової інфраструктури, активізація зовнішньоекономічних зв'язків тощо -- домінували такі регресивні процеси, як депресія, деіндустріалізація, депостіндустріалізація, криміналізація, значне соціальне розшарування тощо, які значною мірою були детерміновані не тільки спадщиною минулого, але й неадекватною економічною політикою.

Якщо оцінювати реальне співвідношення прогресивних і регресивних тенденцій у національній економіці України, то чітко визначилися два можливих варіанти її еволюції: 1) перетворення в економіку напівколоніального типу і поповнення складу малоперспективної периферії міжнародної економіки; 2) поетапне досягнення рівня середньо- та високоро-звинених економік. Зрозуміло, що для України прийнятним є тільки другий варіант.

Економічна історія Німеччини, Японії, Китаю, нових індустріальних країн демонструє відсутність жорсткої детермінованості тривалої пери-ферізації та переконує в необхідності розробки і реалізації нової інтегративної моделі економічних перетворень, головний сенс якої полягає у визначенні власного шляху реформ на основі переважно власних сил і ресурсів з огляду на складні суспільні перетворення в цілому.

III етап (1999-2000 р.) еволюції національної економіки України розпочався формуванням і реалізацією інтегративної моделі економічних перетворень. Важливим наслідком такої реалізації є економічне зростання та підвищення авторитету України в світі.

1.3 Необхідність та завдання аналізу національної економіки

Національна економіка є складною системою, являє собою сукупність взаємозв'язаних сфер, галузей і секторів народного господарства. У сучасних умовах функціонування економіки, в процесі ринкових перетворень виникає потреба у постійному моніторингу на макрорівні, суттєво посилюється макроекономічний аспект аналізу.

Аналіз національної економіки зумовлено необхідністю:

o оцінки реальних ринкових перетворень;

o проведення ефективної структурної політики;

o створення умов і стимулів для ефективного функціонування суб'єктів ринкової економіки;

o розроблення індикативних та стратегічних планів, а також прогнозування соціально-економічного розвитку;

o корегування макроекономічних концепцій і розроблення нових.

Розрізняють аналіз економіки ex post та ex ante. Аналіз ex post є фактично національним рахівництвом, в межах якого визначаються основні макроекономічні параметри, одержується інформація про результати функціонування економіки. Методичною основою аналізу ex post є система національного рахівництва (СНР).

Аналіз ex ante дає змогу визначити закономірності формування макроекономічних параметрів, розробити пропозиції щодо певних заходів регулювання та контролю, корегувати існуючі та розробляти нові макроекономічні концепції.

Об'єктом аналізу економіки є всі соціально-економічні процеси, що відбуваються на макрорівні.

Предметом аналізу є розробка методології та методики визначення основних показників, які характеризують стан та закономірності розвитку національної економіки.

Аналіз економіки охоплює дослідження: структури і динаміки основних макроекономічних показників; стану товарного ринку та механізму його рівноваги; ринку праці та основних процесів на ньому; фінансового ринку та його основних індикаторів; темпів, чинників, потенціалу економічного зростання та ефективності структурних зрушень; основних макроекономічних процесів -- інвестицій, інфляції, заощаджень тощо.

Основними завданнями аналізу економіки є:

Ш визначення тенденцій макроекономічного розвитку;

Ш виявлення ресурсів економічного зростання у майбутньому;

Ш корегування існуючих і розроблення нових макроекономічних концепцій;

Ш узагальнення світового досвіду моніторингу на макрорівні;

Ш виявлення причинно-наслідкових зв'язків в економіці, найважливіших чинників, які суттєво впливають на економічну ситуацію.

Розв'язання перелічених завдань дасть змогу комплексно характеризувати макроекономічні ринки й оцінити вплив на їх становлення і розвиток різних чинників.

Аналіз економіки все частіше є попереджувальним. Тобто він дає можливість передбачити найімовірніші наслідки економічних процесів і приймати рішення щодо їх корегування, оцінити можливі економічні наслідки реалізації різних варіантів прогнозів.

Аналіз економіки на макрорівні здійснюється за такими напрямами:

§ аналіз матеріальних і грошових потоків у складній моделі кругообігу ресурсів, продуктів і доходу;

§ основні макроекономічні показники, їх класифікація та взаємозв'язок;

§ аналіз основних структурних співвідношень на макрорівні: між окремими галузями і регіонами, споживанням і нагромадженням. Виявлення чинників нагромадження;

§ аналіз товарного ринку і секторної структури ВВП, структури ВВП за категоріями виробництва, доходів і кінцевого використання. Аналіз агрегованої моделі міжсекторних взаємозв'язків на макрорівні;

§ визначення макроекономічної рівноваги на товарному ринку, аналіз чинників сукупного попиту і пропозиції;

§ аналіз фінансового ринку: показники стану грошово-кредитного ринку, визначення вартості грошей, рівновага на грошово-кредитному ринку. Аналіз основних індексів фондового ринку. Аналіз валютного ринку, реального і номінального обмінних курсів, чинників, що на них впливають;

§ аналіз ринку праці: показники ринку праці -- зайнятість, безробіття, продуктивність праці, чинники продуктивності праці. Аналіз механізму рівноваги на ринку праці;

§ аналіз соціальних індикаторів: реального доходу домашніх господарств, індексу людського розвитку, прожиткового мінімуму. Аналіз основних причин економічної нерівності. Необхідність соціального захисту населення;

§ аналіз макроекономічних процесів: інвестиційної діяльності, структури капіталовкладень, форм і чинників інвестування. Аналіз чинників заощаджень домашніх господарств. Аналіз інфляції. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності, динаміки і структури зовнішньої торгівлі;

§ зіставлення макроекономічних показників країни з аналогічними показниками розвинутих країн, виявлення величини та причин відхилення.

аналіз національний економіка

1.4 Методологія та методика аналізу національної економіки

Методологія -- це передумови й принципи організації пізнавальної та практичної діяльності. Аналіз макроекономічних процесів повинен відповідати певним методологічним вимогам, до яких належать:

систематичність -- означає, що соціально-економічний стан країни аналізується щорічно, а також доповнюється аналізом піврічних та квартальних підсумків;

системність -- означає підпорядкування рішень локальних завдань рішенням загальних проблем для всієї системи в цілому;

комплексність -- означає, що аналіз економіки на макрорівні охоплює всі фази розширеного відтворення, всі зв'язки і пропорції в економіці.

Методологічною особливістю аналізу економіки на макрорівні є оперування агрегованими економічними категоріями. За умов макроекономічного підходу вирізняють лише чотири суб'єкти й три ринки національної економіки.

Суб'єктами економіки виступають: домашні господарства; підприємства; держава; закордон.

Вони виявляють свою господарську діяльність на макроринках: товарному; ресурсному; фінансовому.

Такий високий рівень абстракції економічних досліджень призводить до часткової втрати інформації, що є очевидним недоліком макроекономічного агрегування. Проте саме завдяки агрегуванню полегшується виявлення сутності найскладніших економічних процесів.

Перед тим як розглянути основні методи аналізу економіки, визначимо поняття «методика» і «метод».

Методика -- це сукупність способів, прийомів вивчення економічних явищ і процесів.

Методи наукового дослідження застосовуються свідомо і цілеспрямовано. Вони можуть спиратись як на знання загальних, універсальних законів розвитку суспільства, так і на знання особливих, специфічних законів. Прикладами перших є перехід кількісних змін у якісні, причинність і наслідки, необхідність і випадковість, можливість і дійсність тощо. На врахуванні специфічних законів будуються методи: аксіоматичний, генетичний, абстракції, синтезу, аналогії, дедукції та індукції, моделювання, спостереження, систематизації тощо.

Методи наукового дослідження можна об'єднати у три групи: методи емпіричного дослідження; методи емпірико-теоретичного дослідження; методи теоретичного дослідження.

До методів емпіричного дослідження належать: спостереження; порівняння; аналогія; вимірювання; експеримент.

Спостереження -- це систематичне, цілеспрямоване вивчення процесу за умови відсутності впливу на нього.

Порівняння -- це встановлення подібностей або відмінностей явищ і процесів, виявлення в них загального.

Аналогія -- подібність між поняттями, явищами, коли на основі подібності явищ за якоюсь ознакою робиться висновок про їх подібність також і за іншими ознаками.

Вимірювання -- це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру.

Експеримент -- це наукове спостереження досліджуваного явища з урахуванням умов його здійснення. Експеримент дозволяє багаторазово відтворювати явище або процес, якщо повторюються ці умови.

До методів емпірико-теоретичного дослідження належать: абстракція; ототожнення; ізолювання; моделювання; аналіз; синтез; індукція; дедукція.

До методів теоретичного дослідження належать: формалізація; узагальнення та конкретизація; аксіоматичний; декомпозиція; гіпотеза; систематизація.

Конкретним виявом загальнонаукових методів є методи економічного аналізу. Основні з них: екстраполяції; кореляції; факторний; балансовий; математичного моделювання; експертних оцінок; комп'ютерної обробки статистичних даних.

В аналізі макроекономічних процесів можуть застосовуватись економіко-математичні моделі: виробничої функції; економетричні; відтворювальні; міжгалузеві статичні та динамічні.

Ефективність аналізу національної економіки суттєво залежить від інформаційного забезпечення показників, які характеризують тенденції економічного розвитку. Аналітична робота інформаційно забезпечується чинною державною статистичною та бухгалтерською звітністю, наближеною до світових стандартів. У разі відсутності необхідних даних використовують результати опитувань, обстежень, які проводяться незалежними соціологічними та економічними службами й центрами. Всі показники соціально-економічного розвитку можна класифікувати як:

§ кількісні та якісні;

§ натуральні та вартісні;

§ абсолютні та відносні.

Кількісні показники характеризують обсяги виробництва, темпи й пропорції розширеного відтворення, тобто кількісні результати функціонування економіки.

Якісні показники характеризують умови розвитку економіки, її ефективність. За ними визначаються інтенсивне використання ресурсів, максимальні кінцеві результати на кожну одиницю останніх, розраховуються потреби економіки і можливості їх забезпечення. До якісних показників належать показники ефективного використання устаткування, сировини, паливно-енергетичних ресурсів, трудових і фінансових ресурсів: фондовіддача; матеріало-, паливо-, енергомісткість; продуктивність праці; рентабельність виробництва; ефективність використання капіталовкладень.

Залежно від одиниці виміру показники можуть бути натуральними і вартісними.

Натуральні показники є основою для визначення вартісних, за ними аналізується матеріальна структура виробництва, розробляються найважливіші матеріальні баланси. Натуральні показники кількісно і якісно характеризують у фізичних одиницях виміру створений у суспільстві продукт.

Вартісні показники характеризують результати розширеного відтворення у вартісних одиницях виміру. Динаміка економічного розвитку може визначатися лише за вартісними показниками. Останні дозволяють аналізувати галузеву та регіональну структури ВВП, здійснювати зіставлення рівня економічного розвитку країни з рівнем розвитку інших країн.

Абсолютні показники -- це показники результату, приросту в натуральному або вартісному вимірі. Вони характеризують розміри соціально-економічних явищ.

Відносні показники -- це показники порівняння, ефективності, темпів економічного розвитку, питомої ваги, тобто структури.

Першоджерелом усіх показників, що аналізуються, є звітність підприємств. Якщо аналіз проводиться в масштабах області, то безпосереднім джерелом інформації є статистичні данні по області. Якщо аналіз здійснюється в масштабі всієї країни, то використовуються данні Державного комітету статистики України стосовно соціально-економічного розвитку.

Размещено на Allbest.ru